Антикризове фінансове управління на підприємстві (на прикладі приватної виробничо-комерційної фірми 'Адлер')

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

.1 Зміст, завдання і механізми антикризового фінансового управління

.2 Системи діагностики фінансового стану підприємства в рамках антикризового управління

.3 Проблемність реалізації антикризового управління

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИКИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОЇ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОЇ ФІРМИ «АДЛЕР»

.1 Коротка характеристика діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

.2 Діагностування банкрутства підприємства

.3 Оцінка фінансового стану приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

.4 Антикризові заходи в діяльності підприємства

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ КРИЗОВИМИ ЯВИЩАМИ

.1 Розробка і організація системи внутрішнього контролю

.2 Рекомендації щодо виходу підприємства з кризової ситуації

РОЗДІЛ 4 ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

.1 Організація охорони праці на підприємстві

4.2 Формування цивільної оборони на державних і промислових об’єктах, їх структура та функції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день кризові явища в економіці не є чимось незвичайним. Криза не є більше наслідком прояву локальних управлінських помилок або фінансових складнощів. Сучасні економічні реалії ставлять у складне становище всіх учасників світової економіки. В умовах процесів глобалізації, міжрегіональної, міжнародної та міжконтинентальної торгівлі відокремлені кризові явища всередині однієї країни або підприємства є одним з ланок ланцюга, що приводять до серйозних наслідків в інших країнах, на інших підприємствах, що й спостерігається сьогодні в умовах світової фінансової кризи. Подолання наслідків економічної кризи та її наслідків на будь-якому підприємстві і в будь-якій державі є, на сьогоднішній день, дуже актуальним економічним завданням. Вивчення кризових явищ та шляхів виходу з них тільки сьогодні набуває належну значимість.

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є фінансово-господарська діяльність приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», яке займається виробництвом одягу (швацька фабрика), як підприємства функціонуючого в умовах світової фінансової кризи.

Предметом дослідження даної роботи є антикризове фінансове управління як реакція на кризу.

Метою даної роботи є дослідження фінансового управління на конкретному господарюючому суб'єкті з визначенням ступеня схильності кризі, а також розробка пропозицій щодо нейтралізації подальшого посилення впливу фінансових наслідків економічної кризи в Україні для підприємства.

Досягнення цієї мети потребує виконання низки завдань:

охарактеризувати сутність економної кризи та причин, що призводять до кризового явища для підприємства;

узагальнити теоретичні основи антикризового управління на рівні виробничого підприємства;

систематизувати завдання і основні механізми антикризового фінансового управління на підприємстві;

дослідити систему діагностики фінансового стану конкретного підприємства в рамках антикризового управління;

розгляд практичного застосування антикризового фінансового управління в діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», (швацька фабрика);

оцінити фінансовий стан приватної виробничо-комерційні фірми «Адлер»;

розгляд антикризових заходів в діяльності приватної виробничо-комерційні фірми «Адлер»;

Висновки та пропозиції щодо поліпшення фінансового стану приватної виробничо-комерційні фірми «Адлер» і антикризового фінансового управління;

Виконання поставлених завдань вимагатиме виконання аналітичної роботи з різними джерелами - науковою літературою, журналами відповідної тематики, різними формами фінансової та статистичної звітності. Крім аналітичної роботи будуть потрібні математичні процедури, як для розрахунку певних показників і коефіцієнтів, так і для розробки основи з виконання горизонтального аналізу.

Методи дослідження. У ході вирішення поставлених завдань дипломної роботи були використані наступні методи дослідження: аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного, методи порівняння та узагальнення, метод класифікації, розрахунковий метод.

Ступінь вивченности проблеми. Останнім часом з'являється безліч статей і монографій російською мовою присвячених антикризового управління. У книгах по загальному управлінню фінансами, наприклад І.А. Бланк "Основи фінансового менеджменту", антикризового управління відводять цілі розділи. Практично всі автори відзначають відмінності антикризового управління від звичайного і вважають, що воно повинно знайти свою "нішу" в управлінській теорії практиці. Деякі з авторів розглядають антикризове управління з точки зору проблем фінансів на мікрорівні [29 c. 214], інші ж намагаються розглянути комплекс проблем пов'язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але кризою в державних фінансах, в економіці в цілому [58 c. 241]. Часто автори приділяють окрему увагу процедурам банкрутства в рамках закону "Про неспроможність (банкрутство)" [12 c. 96].

Антикризове управління є реакція на реальну або потенційну можливість кризи на рівні підприємства. По даній темі (антикризове управління) написано чимало книг [11, c. 146] [8 c. 78] [10 c. 112] [27 c. 75], але слід зауважити, що останнім часом число їх росте. Попит народжує пропозицію - виникла потреба в літературі подібного роду не могла не породити необхідність їх написання.

З усього цього стає видно, що в дослідженні цієї теми - криза і антикризове управління - присутня висока потреба, що підвищує важливість і актуальність дослідження в сучасних соціально-економічних умовах.

Теоретична новизна і практичне значення отриманих результатів полягають в розробці реальних і дієвих заходів в області антикризового фінансового управління на підприємстві, а також у переосмисленні та перегляді моделі Е. Альтмана, що лежить в основі визначення ступеня схильності кризі, стосовно українських умов. Дана модель розроблена для американських компаній і підприємств і вона не може давати в рівній мірі вірні результати для економіки ринковою і перехідною. Також необхідно відзначити практичну значимість даної роботи. Приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» може використовувати не тільки аналітичні дані роботи, а й конкретні шляхи виходу з ситуації, що склалася.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Зміст, завдання і механізми антикризового фінансового управління

Функціонування підприємства в умовах сучасних економічних реалій припускає можливість виникнення кризових ситуацій. Деякі автори заявляють, що криза або його загроза взагалі невід'ємна частина діяльності підприємства. [10, c. 9]

«Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (підприємстві, організації), що є загрозою для її існування, нормального функціонування і конкурентоспроможності, небезпека банкрутства і переломний момент в різних процесах» [9, c. 21].

Криза, в кінцевому підсумку, стає причиною банкрутства підприємства. Вона викликається невідповідністю його фінансово-господарських параметрів параметрам навколишнього середовища. У глибинних причинах кризи, що вибухнула лежить багато різних факторів. Дані фактори можна розділити на дві основні групи:

) Зовнішні (не залежать від діяльності підприємства);

) Внутрішні (залежні від діяльності підприємства).

Зовнішні фактори виникнення кризи можна класифікувати на:

-       соціально-економічні фактори загального розвитку країни (зростання інфляції; нестабільність податкової системи; нестабільність регулюючого законодавства; зниження рівня реальних доходів населення; зростання безробіття);

-       ринкові фактори (зниження ємності внутрішнього ринку; посилення монополії на ринку; нестабільність валютного ринку; зростання пропозиції товарів-субститутів).

-       інші зовнішні фактори (політична нестабільність; стихійні лиха; погіршення криміногенної ситуації).

Внутрішні фактори виникнення кризи - це:

-       управлінські (високий рівень комерційного ризику; недостатнє знання кон'юнктури ринку; неефективний фінансовий менеджмент; погане управління витратами виробництва; відсутність гнучкості в управлінні; недостатньо якісна система бухгалтерського обліку та звітності);

-       виробничі (незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу; застарілі та зношені основні фонди; низька продуктивність праці; високі енерговитрати; перевантаженість об'єктами соціальної сфери та ін.).

-       ринкові (низька конкурентоспроможність продукції; залежність від обмеженого кола постачальників і покупців).

Звичайно, всі перераховані вище фактори можуть лежати в основі кризи підприємства, але більший вплив на стан підприємства надають управлінські чинники. Саме неефективність управління слід віднести до найбільш характерною для сучасних підприємств проблемі, що перешкоджає їх ефективному функціонуванню в умовах сформованих ринкових відносин. Ця проблема обумовлена такими чинниками:

-       відсутність стратегії в діяльності підприємства та орієнтацією на короткострокові результати на шкоду середньостроковим і довгостроковим;

-       низька кваліфікація і недосвідченість менеджерів;

-       низький рівень відповідальності керівників підприємства перед власниками за наслідки прийнятих рішень, за збереження та ефективне використання майна підприємства, а також за фінансово-господарські результати його діяльності.[18, c 29]

Отже, можна зробити висновок, що, незважаючи на різноманіття чинників, що призводять до кризи на підприємстві, їх причиною, в більшості випадків, є недоліки у якості управління.

Реакцією підприємства на реальну або потенційну можливість настання банкрутства, як наслідку прогресування кризи, є система фінансових методів діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства. «Банкрутство - визнана судом або арбітражем абсолютна неплатоспроможність боржника і нездатність його у зв'язку з цим здійснювати економічну діяльність з метою погашення боргів. Виходом з даної ситуації є розпродаж майна боржника або гласно на торгах, або викуп майна і погашення боргів працівниками даної фірми. З цією метою за рішенням суду організовується ліквідаційна комісія. Закон має на два завдання: або ліквідувати фірму, або допомогти їй вижити. Для цього використовується практика санації». [32, c. 150] Система попередження реального або потенційно можливого банкрутства носить назву «системи антикризового фінансового управління».

«Антикризове управління - це такий вид управління, в якому відбуваються контрольовані процеси передбачення криз, пом'якшення їх наслідків та використання факторів криз для розвитку організації» [64, c. 20] Таке управління передбачає ряд етапів [30, c. 233], які розкривають його сутність і механізм реалізації:

) Досліджується фінансовий стан підприємства з метою виявлення ознак банкрутства. Для цих цілей використовуються різні методи діагностики банкрутства.

) Визначаються масштаби кризового стану: легкий, середній, важкий.

) Вивчаються основні чинники, що зумовили кризовий стан. Досліджуються ступеня впливу окремих факторів на форми та масштаби кризового стану підприємства.

) Формуються мети, і робиться вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства

) Перш за все, використовуються внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства.

) Якщо масштаби фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок власних резервів, підприємство вдається до зовнішньої допомоги, яка приймає форму його санації.

) При ліквідації підприємства проводиться ліквідаційні процедури.

Розглянемо основні механізми антикризового фінансового управління. Основна роль в системі антикризового управління підприємства приділяється використанню внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Це пов'язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес загрози банкрутства, а й значною мірою позбавити підприємство від залежності використання позикового капіталу, прискорити темпи його економічного розвитку. Фінансова стабілізація в умовах кризових ситуацій послідовно здійснюється по етапах:

) Усунення неплатоспроможності

) Відновлення фінансової стійкості

) Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді

Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалий фінансову рівновагу в процесі свого розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження середньозваженої вартості використовуваного капіталу і постійного зростання своєї ринкової вартості.

Кожному етапу фінансової стабілізації відповідають певні внутрішні механізми, які в практиці фінансового менеджменту прийнято розділяти на:

) Оперативний механізм фінансової стабілізації. Являє собою систему заходів, спрямовану з одного боку на зменшення розміру поточної зовнішньої і внутрішньої фінансової зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку на збільшення суми грошових зобов'язань, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип «відсікання зайвого», що лежить в основі цього механізму визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб, так і певних видів ліквідних активів. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо усунена поточна неплатоспроможність підприємства, тобто обсяг надходження коштів перевищив обсяг невідкладних фінансових зобов'язань в короткостроковому періоді.

) Тактичний механізм фінансової стабілізації. Являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді. Даний механізм націлений на збільшення можливе обсягу генерування вільних фінансових ресурсів підприємства над необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів підприємства. Для досягнення такої нерівності необхідно скорочення обсягу споживання власних фінансових ресурсів. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо підприємство вийшло на рубіж фінансової рівноваги, що передбачається цільовими показниками фінансової структури капіталу і забезпечує достатню його фінансову стійкість.

) Стратегічний механізм фінансової стабілізації. Являє собою систему заходів, спрямованих на підтримання досягнутого фінансової рівноваги підприємства в тривалому періоді. Цей механізм базується на моделі сталого економічного зростання підприємства, що знаходиться відповідно до обраної підприємством фінансової стратегії. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного зростання підприємство забезпечує відповідне зростання його ринкової вартості в довгостроковій перспективі. [19, c. 580]

Антикризове управління для реалізації своєї основної мети - тобто для відновлення фінансової рівноваги підприємства та мінімізації розмірів зниження його ринкової вартості [19, c. 589], передбачає вирішення низки завдань, до числа яких відносять:

) Своєчасне діагностування передкризового фінансового стану підприємства і прийняття необхідних превентивних заходів щодо запобігання фінансової кризи. Це завдання реалізується шляхом постійного моніторингу фінансового стану підприємства та факторів зовнішнього фінансового середовища, що надає найбільш істотний вплив на результати фінансової діяльності. Діагностика передкризового фінансового стану підприємства за результатами такого моніторингу в багатьох випадках дозволяє уникнути фінансової кризи за рахунок здійснення превентивних захисних заходів або, щонайменше, істотно пом'якшити характер його подальшого перебігу. Прийняття превентивних заходів щодо запобігання фінансової кризи підприємства є найбільш економічним напрямом антикризового фінансового управління, що забезпечує найбільший ефект (у вигляді зниження майбутніх втрат) на одиницю витрачених в цих цілях фінансових ресурсів.

) Усунення неплатоспроможності підприємства. Це завдання є найбільш невідкладним в системі завдань антикризового фінансового управління підприємства при діагностуванні будь-якої форми його фінансової діяльності. У ряді випадків реалізація тільки цього завдання дозволяє припинити поглиблення фінансової кризи підприємства, відновити його імідж серед господарських партнерів і отримати необхідний запас часу для реалізації інших антикризових заходів. Разом з тим необхідно пам'ятати, що порушення платоспроможності - це один із зовнішніх симптомів прояву фінансових криз підприємства, тому усунення неплатоспроможності повинно здійснюватися не стільки за рахунок «латання дірок», скільки шляхом усунення причин, її генеруючих.

) Відновлення фінансової стійкості підприємства. Це одна з основних задач, що забезпечують реалізацію головної мети антикризового управління, що вимагає найбільших зусиль і витрат фінансових ресурсів. Реалізація цього завдання здійснюється шляхом поетапної структурної перебудови всієї фінансової діяльності підприємства. У процесі такої фінансової реструктуризації в першу чергу повинна забезпечуватися оптимізація структури капіталу, оборотних активів та грошових потоків, а в окремих випадках знижуватися його інвестиційна активність.

) Запобігання банкрутства та ліквідації підприємства. Таке завдання стоїть перед антикризовим фінансовим управлінням підприємством при діагностуванні глибокого або катастрофічного системного фінансової кризи. Як правило, внутрішні механізми фінансової стабілізації та обсяг власних ресурсів підприємства виявляються недостатніми для подолання такого фінансової кризи. Тому для запобігання банкрутства та ліквідації підприємства в процесі антикризового фінансового управління повинна забезпечуватися ефективна зовнішня його санація. Санація - це система заходів, що проводяться для запобігання банкрутству великих підприємств (трестів, банків тощо), звичайно за допомогою найбільших банків або держави [63, c. 223]. Також можливі вливання коштів сторонніми господарюючими суб'єктами.

) Мінімізація негативних наслідків фінансової кризи підприємства. Це завдання реалізується шляхом закріплення позитивних результатів виведення підприємства зі стану фінансової кризи та стабілізації якісних структурних перетворень його фінансової діяльності з урахуванням її довгострокової перспективи. Ефективність заходів щодо подолання негативних наслідків фінансової кризи оцінюється за критерієм мінімізації втрат ринкової вартості підприємства в зіставленні з докризовим її рівнем [19, c. 590].

Практично всі автори сходяться на думці, що фінансовий менеджмент є основним елементом антикризового управління. Адже фінансовий менеджмент представляє поєднання стратегічних і тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, що дозволяють управляти грошовими потоками і знаходити оптимальні рішення. Посилення контролю над грошовими коштами вкрай необхідно будь-якому підприємству, тим більше що знаходиться в стадії кризи. Величезною є роль фінансового менеджменту і в діагностиці кризових ситуацій, оскільки одним із завдань фінансового менеджменту є аналіз фінансового стану підприємства. Аналізуючи фінансовий стан підприємства, можна встановить зачатки кризи на самих ранніх етапах розвитку. Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства.

1.2 Системи діагностики фінансового стану підприємства в рамках антикризового управління

Термін «антикризове управління», як відзначається в роботах деяких вітчизняних фахівців з теорії фінансового менеджменту, в українських умовах ще не устоявся. Причиною термінологічних різночитань є відсутність міцних наукових традицій і практичного досвіду в антикризовому менеджменті. Необхідність антикризового управління визначається цілями розвитку соціально-економічних систем і існуванням небезпеки виникнення кризи. Однак неоднозначність і різноманіття змісту кризи дають у науці різні підстави для класифікації економічних криз і циклів [45, с.67].

Категорія антикризового управління встановлює понятійну демаркацію одного типу управління від іншого. Багатозначність економічного, особливо управлінського розуміння цієї категорії, обумовлюється двоїстою природою будь-якої кризи, що одночасно творить і руйнує, тобто формує передумови і підготовляє умови для подальшого розвитку і звільняє від колишньої стратегії бізнесу.

Відповідно до цього теорії, що акцентує увагу на руйнівній функції кризи, пропонують сприймати криза як ситуацію, що гостро загрожує існуванню підприємства. Кризова ситуація в такому випадку вимагає негайного подолання, локалізації наслідків методами антикризового управління, щоб зберегти насамперед матеріальну основу для продовження господарсько-економічної діяльності при гострому дефіциті оборотних коштів.

Теорії, що розглядають кризу як явище, орієнтована на ламання старого і розвиток нового, сприймають його позитивно. Тому в основу закладена не боротьба з кризою, а реструктуризація системи, що відповідає новим відносинам.

Стає очевидним, що своєчасне розпізнавання ознак і природи кризи, його локалізація, використання елементів дослідження як міри превентивної санації і відновлення платоспроможності складають суть цілей діагностики в антикризовому управлінні.

Тим часом проблема діагностики в антикризовому управлінні відноситься до числа мало досліджених у вітчизняній економічній і управлінській науці. Це порозумівається досить тривалим пануванням в український економіці марксистсько-ленінського навчання, що виключає кризи при соціалізмі. Природно, такий підхід вихолостив у теорії і практиці управління всю специфічну проблематику антикризового управління, включаючи антикризову діагностику.

Однак, незважаючи на великі і продуктивні дослідження діагностики методами математичної логіки, статистичного й інформаційного моделювання, кібернетичні додатки цих досліджень в економіці виявляють об’єктивні труднощі алгоритмізації і програмування процесів розпізнавання образів.

Ці труднощі породжуються аж ніяк не специфікою і складністю логічної природи діагностичної діяльності, а недоліками «лінійного характеру» формалізації при побудові моделей. Модель правдоподібно відображає логічний зв’язок ознак об’єкта, їхнє інформаційне значення, але не здатна до адекватної репрезентації його значеннєвих і метасистемних зв’язків.

Будь-яке підприємство є система тому, що складається з взаємозалежних елементів, зв’язків, відносин і являє собою їхню цілісність. Система може знаходитися в стійкому або в хитливому стані. Процеси розвитку систем циклічні і не всі процеси керовані. Наростання складності організації і виробництва вимагає реконструкції управління, його випереджального розвитку.

Управління складними системами апріорі є антикризовим на всіх етапах функціонування і розвитку, а уміння передбачати, розпізнати кризу, що наближається, що теж не можна розглядати як статичний стан, повинне визначати ефективність управлінських рішень. Таким чином, антикризове управління можна визначити як систему управлінських мір і рішень з діагностиці, попередженню, нейтралізації і подоланню кризових явищ і їхніх причин на всіх рівнях економіки. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактиці, попередження [45, с.69].

Однієї з істотних особливостей кризи і, відповідно, суб’єктивної реакції є фактор часу. Час, як відомо, завжди має економічну ціну, особливо значиму в період кризи. Наприклад, оцінка вартості бізнесу, обумовлена за допомогою дисконтування грошового потоку, на базі стохастичних моделей для діагностики кризи, його етапів, і оцінка вартості діючого підприємства включають фактор часу.

На необхідність обліку тимчасових параметрів при діагностиці ступеня неплатоспроможності підприємства звернена увага й у ряді нормативних документів. Відповідно до цих актів на практиці в числі абсолютних показників фінансового стану підприємства використовується коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Цей коефіцієнт, на відміну від коефіцієнтів поточної ліквідності і забезпечення власними засобами, має чіткі факторні тимчасові параметри, тобто початок і кінець звітного періоду в місяцях року. Таким чином, особливістю антикризового управління є дефіцит часу на ухвалення управлінського рішення і на реалізацію антикризових процедур.

Сторона кризи, що відбиває позитивні можливості відновлення, у визначеннях деяких вчених і фахівців виступає як «антіципативний (випереджальний) антикризовий менеджмент». Поряд із програмою захисту від кризового саморуйнування він включає профілактику і «терапію» банкрутства, тобто стадію діагностики і превентивної санації в процесі антикризового управління.

В залежності від цілей та методів здійснення діагностика фінансової кризи підприємства поділяється на дві основні системи:

) систему експрес-діагностики фінансової кризи,

) систему фундаментальної діагностики фінансової кризи.

«Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу» [19, c. 602]. Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового його стану. Експрес-діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами:

) Визначення об'єктів спостереження «кризового поля», що реалізує загрозу банкрутства підприємства (рис. 1.1) [19, c. 604]. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах практично всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати загрозу його банкрутства. Тому система спостереження "кризового поля" повинна будуватися з урахуванням ступеня генерування цієї загрози шляхом виділення найбільш істотних об'єктів за цим критерієм.

) Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства. Система таких індикаторів формується по кожному об'єкту спостереження "кризового поля". У процесі формування всі показники-індикатори поділяються на:

об'ємні (виражаються абсолютною сумою) індикатори, до складу яких можна віднести суму чистого грошового потоку по підприємству в цілому, суму чистих активів, суму власного або позикового капіталу підприємства, суму довгострокових і короткострокових фінансових зобов'язань, необоротних активів, дебіторської заборгованості, загальну суму поточних витрат і т.д.;

структурні (виражаються відносними показниками) - до них відносяться, наприклад, коефіцієнт автономії, коефіцієнт співвідношення короткострокових і довгострокових зобов'язань, коефіцієнт поточної та абсолютної ліквідності, показник тривалості операційного циклу і т.і.

Наведена система індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства може бути розширена з урахуванням особливостей його фінансової діяльності та цілей діагностики.

Рис. 1.1. Об’єкти спостереження «кризового поля» підприємства

) Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваний стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичних показників-індикаторів з плановими (нормативними) і виявлення розмірів відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності підприємства, що генерують загрозу його банкрутства. В процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовуються наступні стандартні його методи:

• горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз;

• вертикальний (структурний) фінансовий аналіз;

• порівняльний фінансовий аналіз;

• аналіз фінансових коефіцієнтів;

• аналіз фінансових ризиків;

• інтегральний фінансовий аналіз, заснований на "Моделі Дюпона".

. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципових характеристики:

легкий фінансова криза;

глибока фінансова криза;

фінансова катастрофа.

При необхідності кожна з цих характеристик може отримати більш поглиблену диференціацію.

Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти оперативні заходи по їх нейтралізації. Її попереджувальний ефект найбільш відчутний на стадії легкого фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов'язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики.

Тепер слід розглянути систему фундаментальної діагностики фінансової кризи. «Фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.» [19, c. 608]

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства є:

поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства;

підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують загрозу банкрутства підприємства, і їх негативних наслідків;

оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами:

Етап №1 - систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Факторний аналіз і прогнозування становлять основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів, намічуваних до дослідження, має бути приділена першорядна увага. В процесі вивчення та оцінки ці фактори поділяються на дві основні групи: 1) не залежать від діяльності підприємства (зовнішні фактори), 2) залежать від діяльності підприємства (внутрішні фактори). Зовнішні фактори кризового фінансового розвитку в свою чергу поділяються при аналізі на три підгрупи: соціально-економічні фактори загального розвитку країни (у складі цих факторів розглядаються тільки ті, які чинять негативний вплив на господарську діяльність даного підприємства, тобто формують загрозу його банкрутства) ; ринкові фактори (при розгляді цих факторів досліджуються негативні для даного підприємства тенденції розвитку товарного і фінансового ринків; інші зовнішні фактори (їх склад підприємство визначає самостійно з урахуванням специфіки своєї діяльності). Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку також поділяються при аналізі на три підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства: фактори, пов'язані з операційною діяльністю; чинники, пов'язані з інвестиційною діяльністю; чинники, пов'язані з фінансовою діяльністю (рис. 1.2) [19, c. 612].

Рис. 1.2. Ендогенні фактори, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Етап №2 - проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства. Основу такого аналізу складає виявлення ступеня негативного впливу окремих факторів на різні аспекти фінансового розвитку підприємства. В процесі здійснення такого фундаментального аналізу можуть бути використані такі методи:

Повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів. При здійсненні цього аналізу суттєво розширюється коло об'єктів «кризового поля», а так само система показників-індикаторів можливої загрози фінансової кризи.

Кореляційний аналіз. Використовується для визначення ступеня впливу окремих факторів на характер кризового фінансового розвитку підприємства. Кількісно ступінь цього впливу може бути виміряна за допомогою одно-або багатофакторних моделей кореляції. За результатами такої оцінки проводиться ранжирування окремих факторів за ступенем їх негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства.

SWOT-аналіз. Основним змістом є дослідження сильних і слабких сторін підприємства в розрізі внутрішніх ендогенних факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Аналітична модель Альтмана. Являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, діагностуючих кризовий фінансовий його стан.

Для оцінки загрози банкрутства того чи іншого підприємства на практиці використовують п’ятифакторна модель Альтмана. В залежності від результату розрахунків з'являється можливість визначити ймовірність банкрутства (табл.. 1.1.)

Таблиця 1.1. Оцінна шкала для моделі Альтмана

Незважаючи на відносну простоту використання цієї моделі для оцінки фінансової кризи і загрози банкрутства, в економічних умовах Придністров'я вона не дозволяє отримати досить об'єктивний результат, причини цього будуть розглянуті нижче в практичній частині при аналізі діяльності підприємства.

Коефіцієнт Чессера, що дозволяє оцінити не тільки ймовірність ризику банкрутства, але і ймовірність невиконання зобов'язань з погашення заборгованості по кредитах. Чим ближче значення даного показника до нуля, тим стійкіше фінансовий стан аналізованого підприємства. У методиці використовують такі фактори: частка високоліквідних активів в сукупних активах; відношення нетто-продажів до високоліквідних активів; відношення брутто-доходів до сукупних активів; відношення сукупної заборгованості до сукупних активів; відношення власного капіталу до чистих активів; відношення оборотного капіталу до нетто-продажу. Розраховують коефіцієнт Чессера за формулою:

 (1.1)

де е - основа натурального логарифму (2,718281828)

у = -2,0434 - 5,24Х₁+ 0,0053 Х₂ - 6,6507 Х₃+ 4,4009 Х₄ - 0,0791 Х₅ - 0,102 Х₆

Х1 = (Грошові кошти та легкореалізуємі цінні папери) / Активи

Х2 = Виручка / (Грошові кошти та легкореалізуємі цінні папери)

Х3 = Доходи / Активи

Х4 = Позиковий капітал / Активи

Х5 = Власний капітал / Чисті активи

Х6 = Оборотні кошти / Виручка

Фінансове становище підприємства вважається задовільним, якщо значення коефіцієнта складає менше 0,5.

) Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів. Здійснюється на основі розробки спеціальних багатофакторних регресійних моделей, використання в цих цілях аналітичного апарату СВОТ-аналізу та інших методів.

) Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації фінансової кризи за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. У процесі такого аналізу визначається як швидко і в якому обсязі підприємство здатне: забезпечити зростання чистого грошового потоку, знизити загальну суму фінансових зобов'язань, реструктуризувати свої фінансові зобов'язання шляхом переведення їх з короткострокових форм у довгострокові, знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного левериджу, знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності, позитивно змінити інші фінансові показники незважаючи на вплив окремих факторів.

) Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства. Має включати аналітичні і прогнозні результати фундаментальної діагностики банкрутства і визначати можливі напрямки відновлення фінансової рівноваги підприємства. Розглянемо критерії характеристик масштабів кризового фінансового стану підприємства, а також найбільш адекватні їм способи реагування. (табл.. 1.2.) [19, c. 614]

Таблиця 1.2. Масштаби кризового фінансового стану та граничні шляхи виходу з нього

Фундаментальна діагностика фінансової кризи дозволяє отримати найбільш розгорнуту картину кризового фінансового стану підприємства та конкретизувати форми і методи майбутнього його фінансового оздоровлення. Таким чином, обидва напрямки діагностики фінансового стану підприємства на предмет схильності впливу кризи система експрес-діагностики фінансової кризи і система фундаментальної діагностики фінансової кризи, дають нам всебічну розгорнуту інформацію, як про причини кризового явища, так і про його глибині.

1.3 Проблемність реалізації антикризового управління

Процес реалізації антикризового управління має безліч специфічних аспектів. Це пов'язано з тим, що прийняття і реалізація антикризових рішень відбувається в стресовому режимі, під тиском можливої загрози банкрутства з одного боку та необхідністю нейтралізації цієї загрози з іншого. З цього випливає ряд факторів, що визначають проблематичність реалізації антикризового управління [60, c. 24]:

) Підвищена чутливість до фактору часу. Ця особливість пов'язана з тим, що в результаті розвитку кризи можливе настання необоротних наслідків, аж до ліквідації. Для підприємства це може бути втрата власності для власника, втрата коштів для існування для персоналу, несприятливі соціальні наслідки для держави. Отже, швидкість прийняття рішення - перша вимога, що пред'являється кризовою ситуацією до фінансового менеджера.

) Мобільність і динамічність у використанні обмежених ресурсів. Це вимога викликана основною особливістю - обмеженням у часі. Обмеженість інших ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових) пов'язана з тим, що криза саме й виник в результаті в результаті зниження економічного потенціалу системи. Іншими словами, обмеженість ресурсів є характерною властивістю системи в стані кризи.

) Специфічні антикризові критерії вибору варіантів рішення. У звичайній ситуації, наприклад, при управлінні стабільним підприємством, критеріями вибору управлінських рішень виступають: досягнення максимального прибутку, оптимізація організаційної структури, захист майнових інтересів тощо. У кризовій ситуації при проведенні процедур банкрутства основним критерієм виступає максимальне задоволення вимог кредиторів, тоді як інтереси власників відходять на другий план.

) Підвищена увага до завчасної опрацювання варіантів управлінських рішень та оцінки їх наслідків. Необхідність завчасної опрацювання викликана обмеженням за фактором часу. Прикладом є докладна опрацювання процедур відновлення платоспроможності

) Дії в умовах інформаційної війни. Інформація про потенційне банкрутство, що вийшла за рамки підприємства, часто стає причиною посилення негативної ситуації. Позичені кошти можуть почати турбуватися контрагентами заздалегідь встановленого строку, а в разі, якщо підприємство вирішить позичити кошти, їй їх можуть з великою часткою ймовірності не надати. Таким чином, причина і наслідок міняються місцями - причиною кризи стає інформація про його можливості.

) Складність реалізації поточних цілей. При настанні кризової або близькою до неї ситуації в ієрархії цілей на підприємстві перше місце займає боротьба з кризою і її наслідками. Всі сили управлінського персоналу йдуть на реалізацію даної мети. Це необхідно враховувати, і при необхідності розмежовувати обов'язки персоналу - частина повинна займатися ліквідацією кризи, інша частина - поточною діяльністю. При цьому їхні дії повинні бути взаємно узгоджені і скоординовані.

) Неможливість відтягування рішення. У своїй діяльності підприємство часто при зіткненні з яким-небудь негативним явищем зовнішнього характеру може дозволити собі політику вичікування. Зміст даної політики в можливих зовнішніх змінах, які відбудуться без безпосереднього втручання підприємства. У разі передкризової або кризової ситуації підприємство не може керуватися даної політикою, так як відтягування моменту тільки погіршує ситуацію.

) Оцінка конкретної ситуації. Розмір підприємства, стадія його життєвого циклу і специфіка діяльності в значній мірі визначає важливість того чи іншого показника. Так, наприклад, для іноземних підприємств частка оборотного капіталу в структурі активів може бути досить значною, а для підприємств пострадянського простору в зв'язку з тим, що спочатку вони перебували у власності держави, найбільшу питому вагу займає основний капітал. Це необхідно враховувати при аналізі конкретних показників. Тобто необхідно оцінювати дані з кількісної та якісної точок зору.

) «Скелет у шафі». Практика показує, що при виникненні кризової ситуації за однією з причин, скажімо, через неможливість розрахуватися з кредиторами, «спливають» та інші проблеми: недоліки системи управління поставками і відвантаженням, проблеми в бухгалтерії та фінансовому відділі, незбалансованість політики управління власними і позиковими засобами і так далі. Тобто кризова ситуація піднімає на поверхню всі ті дрібні або великі недоробки, які є на підприємстві. Це в свою чергу знову ж таки тільки погіршує ситуацію, оскільки в колективі створюється певне напруження і до основної проблеми додається ряд другорядних. У підсумку, всі ці чинники накладаються і виходить синергетичний ефект.

) «Хто в домі господар». Кризовий стан або близьке до нього завжди ставить під удар керівництво підприємства. Це пов'язано з конкуренцією як у зовнішньому середовищі, так і всередині підприємства. У зв'язку з цим робиться багато помилок, коли на місце колишнього керівника ставиться менш досвідчений, але більш «крикливий» персонаж. Думка автора полягає в необхідності спочатку вирішити основну проблему - потенційний або реальний криза, а потім вже вирішувати проблему влади і верховенства на підприємстві. Тим більше, що і без того складне становище може погіршитися у зв'язку з управлінськими війнами.

З усього вищесказаного випливає те, що в умовах необхідності застосування антикризового фінансового управління підприємство потрапляє в досить-таки складну ситуацію: з одного боку воно стикається з потенційним або реальним кризою, а з іншого - з низкою попутно виникаючих проблем і складнощів. Всі ці складнощі посилюють проблематичність реалізації антикризового фінансового управління і вимагають від фінансового менеджера, як мінімум, врахувати їх можливий вплив.

Отже, теоретичні аспекти антикризового фінансового управління, виходячи з визначення кризи як реалізації критичних ризиків у діяльності підприємства, припускають ряд причин призводять до кризи. Ці причини прийнято розділяти на зовнішні (не залежні від діяльності підприємства) і внутрішні (залежні від діяльності підприємства). Нейтралізація кризи становить суть антикризового фінансового управління і передбачає систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики. При цьому експрес-діагностика дозволяє швидко виявити ступінь схильності кризі, а фундаментальна поглиблює результати експрес-діагностики. Фундаментальна діагностика спрямована на використання внутрішнього потенціалу підприємства по виходу з ситуації, що склалася. Реалізація антикризового управління на підприємстві пов'язана з низкою складнощів, до числа яких можна віднести підвищену чутливість до фактору часу, внутрішні управлінські конфлікти, а також складності з реалізацією поточних цілей. Ці негативні фактори підвищують складність ситуації, і заважають діяльності менеджера в боротьбі з кризою. Це необхідно враховувати при реалізації антикризового фінансового управління незалежно від ступеня схильності підприємства кризі.

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИКИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОЇ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОЇ ФІРМИ «АДЛЕР»

2.1 Коротка характеристика діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

Підприємство функціонує з 1999 р. Правовий статус - приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та ін. рахунку. Промисловість - легка, галузь виробництва - швейна. Чисельність персоналу - 700 осіб. Річний обсяг виробництва - більше 1,5 млн. $ США при однозмінному режимі роботи. Виробничі потужності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» розраховані на випуск швейних виробів обсягом до 25 тис. шт. на місяць. Основним видом діяльності за 3 фінансові роки для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» є переробка давальницької сировини іноземних фірм - 96-98% від випуску продукції. Виробництво здійснюється на 11 виробничих лініях у двох лінійних цехах.

Адреса фірми: м. Харків вул. Щаслива 3. Телефони: 372-13-01, 372-13-02. Факси: 372-13-03. Генеральний директор: Данилов В.К..

Виробництво передбачає сегментацію по 2-м основним принципам: географічному і демографічному.

Споживачі за географічним принципом: населення України - 3%, населення близького зарубіжжя - 97%.

Споживачі за демографічним принципом: товари для жінок - 97%, інші - 3%.

Приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» займає загальну площу 18458 кв.м з площею забудови 6181 кв.м. Виробнича площа основного виробництва 2595 кв.м, допоміжного виробництва 3173 кв. м, службово-побутових приміщень 2125 кв.м. Статутний капітал складає 3 687 781 грн.

Приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» виробляє текстильну продукцію, орієнтовану на різних покупців. Велика частина продукції реалізується за кордоном, що передбачає необхідність урахування сучасних тенденцій іноземної моди. Асортимент продукції дуже різноманітний. (табл. 2.1.). В основному упор робиться на жіночий одяг.

Таблиця 2.1. Асортимент продукції та перспективний план виробітку на 2007-2012 рр.

*Джерело: дані підприємства.

При розгляді галузевої специфіки необхідно врахувати той факт, що виробництвом жіночого одягу займаються як в Україні, так і в країнах ближнього і далекого зарубіжжя. При цьому ринки збуту підприємств-конкурентів не завжди збігаються з ринками збуту тих країн, в яких ці підприємства здійснюють свою діяльність. При аналізі галузевої специфіки необхідно спиратися на наступні факти:

У країнах ближнього і далекого зарубіжжя безліч фірм, займається виробництвом жіночого одягу. Так, наприклад, в Росії 175, в Україну Туреччині 220 (фабрик і заводів і без урахування цехів), в Молдові 11 швейних підприємств. Таким чином, всі ніші жіночого одягу у всіх цінових категоріях в Росії, Україні та Молдові заповнені.

в місті Харкові налічується вісім швейних підприємств, що спеціалізуються на випуску жіночого одягу. Серед них:

швейна фабрика им. Тінякова, ОАО, що має великий досвід роботи на давальницькій основі з іноземними фірмами Німеччини, Голландії, Австрії, Італії з виготовлення виробів з різних тканин масового виробництва. Замовники, ті ж що й у фірми «Адлер». ОАО ім. Тінякова оснащена сучасним обладнанням як вітчизняних, так і іноземних фірм.

ЗАТ «АССА» - підприємство з 62-річним досвідом роботи, що випускає з давальницької сировини продукцію широкого асортименту: куртки, спідниці, брюки, сукні, блузи. Чисельність 600 чол, обсяг випуску 30 000 од. швейних виробів на місяць.

фірма «Еліта» - основною діяльністю фірми є пошиття швейних виробів власного виробництва - 33% обсягу виробництва і надання послуг з пошиву з давальницької сировини - 67% обсягу виробництва. В даний час фірма налічцє: 220 осіб працюючих; 280 одиниць технологічного імпортного обладнання; 50 тис. готових виробів у рік; 150 нових сучасних моделей впроваджується щорічно.

Також фірми СПД ФЛ «Бичков», ЗАТ «Вігма», ПК «ДДК», СПД ФЛ Іванов З.Л., Харківське навчально-виробниче підприємство № 2.

У процесі здійснення своєї діяльності підприємство взаємодіє з великою кількістю сторонніх організацій. Специфіка взаємовідносин визначається стратегією розвитку підприємства, особливостями його виробничої діяльності, виробничого і фінансового циклу, і особливостями збуту. Значна частина операцій виробничого і фінансового циклів припускають взаємодію з контрагентами. Розглянемо специфіку взаємодії з контрагентами в розрізі основних стадій операційного циклу.

Перша стадія операційного циклу: гроші - сировина. Використовується сировина таких текстильних підприємств, представництва яких знаходяться в Україні (м. Чернігів фірма «Чексіл»), Білорусії, Росії, Молдові (м. Кишинів), Придністров’я (м. Тирасполь, фірма «Тиротекс»). Крім цього є і інші постачальники. Взаємовідносини з партнерами по бізнесу обумовлені в контрактах.

Друга стадія операційного циклу: сировина - готова продукція. Виробництво передбачає використання засобів виробництва - приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» питома вага устаткування у загальній сумі активів становить 0,4192 або 41%. Устаткування закуповується у іноземних фірм «Juki», «Pfaff», «Tekstima», «Durkopp», «Rimoldi», а також інших фірм.

Третя і четверта стадії операційного циклу: відвантаження готової продукції з утворенням дебіторської заборгованості та рефінансування дебіторської заборгованості. В даний час приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» виконує замовлення з давальницької сировини для фірм далекого зарубіжжя (97% з валового обсягу виробництва), зокрема, фірм Німеччини, Італії та Австрії, таких як Gelko, Gerry Weber. Рефінансування дебіторської заборгованості при відвантаженні продукції іноземним партнерам передбачає використання валютного рахунку в одному з банків України. Відвантаження та перевезення продукції здійснюється замовником за його кошти.

Крім цього приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» вступає у взаємини з фінансово-кредитною системою, представленої бюджетами різних рівнів, страховими організаціями, банками а також позабюджетними фондами.

У складі приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» верхнє управлінська ланка представлено загальними зборами акціонерів, наглядовою радою та генеральним директором. Середня ланка представлено відділом технічного контролю і службами: службою управління фінансами і бухгалтерським обліком, службою управління виробництвом, службою економіки і зовнішніх зв'язків, службою управління персоналом. У розрізі служб функціонують відділи і цехи. Функціонування кожної зі служб спирається на відповідні нормативні документи, розроблені усередині підприємства. Найбільш повними документами з точки зору розкриття в них функцій служб, повноважень їх співробітників, а також їх (співробітників) прав та обов'язків є посадові інструкції та положення. В них відображена вся інформація, що стосується функціонування того чи іншого відділу, того чи іншого працівника. Наявність даних документів крім регламентації діяльності всіх функціональних ланок створює умови для контролю діяльності, штрафних санкцій для працівників у разі невиконання ними своїх посадових обов'язків.

2.2 Діагностування банкрутства підприємства

Банкрутство або фінансова неспроможність - це нездатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями або виконати обов'язкові платежі до бюджетів всіх рівнів і в позабюджетні фонди. Банкрутство є наслідком перевищення зобов'язань над ліквідними активами. Головними причинами банкрутства є: прострочена заборгованість перед бюджетом; кредиторами; незадовільна робота по фінансуванню і кредитуванню. Банкрутство може викликати високе податкове навантаження і інші причини.

Банкрутство є невід'ємною частиною ринкового конкурентного середовища, змушує суб'єктів ринкових відносин приймати заходи по забезпеченню фінансової стійкості (формування резервного фонду).

Банкрутство для підприємств - це нездатність задовольнити вимогу кредиторів за грошовими зобов'язаннями або сплаті обов'язкових платежів протягом трьох місяців з моменту настання дати їх виконання, а для підприємств суб'єктів природної монополії термін виконання зобов'язань встановлено на шість місяців.

Для діагностування банкрутства підприємства скористаємося моделлю Альтмана. Відповідно до розрахунків за формулою (1.1) результати аналізу оформимо в таблиці (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Коефіцієнт прогнозування банкрутства приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

*Джерело: розрахунки автора.

З табл. 2.2. видно, що коефіцієнт Альтмана має стійку негативну динаміку. За результатами діяльності за 2009 рік значення коефіцієнта 1,86219 говорить про високу ймовірність банкрутства, а на 2011 рік даний коефіцієнт склав 0,87984, що говорить про дуже високу ймовірність банкрутства. Ці дані знаходяться в логічного взаємозв'язку з даними щодо аналізу чистих активів підприємства (табл. 2.3. колонка 2), даними з аналізу фінансової стійкості (див. табл. 2.3. колонка 8), даними з аналізу платоспроможності, а також даними по аналізу рентабельності (табл. 2.3. колонка 11). У кожній зі згаданих частин аналізу існують серйозні проблеми, що не могло не відбитися на коефіцієнті Альтмана, так як цей коефіцієнт аналізує багато аспектів діяльності підприємства.

Тепер нам необхідно проаналізувати сам коефіцієнт Альтмана на предмет придатності його використання в умовах легкої промисловості України. Справа в тому, що коефіцієнт Альтмана був розроблений американським економістом для застосування в умовах американської економіки і багато в чому не враховує реалій функціонування придністровських підприємств та особливостей вітчизняного обліку. Зазначені критичні рівні коефіцієнта Альтмана актуальні при його розрахунку, виконаному на базі американських GAAP (General Accepted Accounting Principles - Стандарти бухгалтерського обліку, що застосовуються в США і деяких інших країнах). GAAP відрізняється (зокрема, від Міжнародних стандартів фінансової звітності) тим, що в GAAP детально регулюється порядок обліку тих чи інших практичних ситуацій

Незважаючи на відносну простоту використання цієї моделі для оцінки рівня кризи, хотілося б звернути увагу на те, що застосування моделі Альтмана у викладеному вигляді не дозволяє отримати об'єктивний результат в наших умовах.

) Перш за все, при розрахунках показників рівня рентабельності, прибутковості та оборотності активів в умовах інфляції не можна використовувати балансову вартість цих активів, так як в цьому випадку всі розглянуті показники будуть штучно завищені. Тому при розрахунках повинна бути використана відновлювальна (ринкова) вартість цих активів.

) При розрахунку коефіцієнта співвідношення використовуваного капіталу власний капітал повинен бути також оцінено по відновлювальної (ринкової) вартості з урахуванням його авансування в різні активи (основні фонди, нематеріальні активи, запаси товарно-матеріальних цінностей тощо).

) При розрахунку відносини чистого робочого капіталу до активів корективи повинні бути внесені в обидва показники. Сума чистого робочого капіталу повинна бути зменшена на суму внутрішньої кредиторської заборгованості, яка носить стабільний характер і не може служити загрозою банкрутства. Сума активів повинна бути скоригована з урахуванням вищевикладених вимог.

Нарешті, сама система коефіцієнтів значущості окремих факторів в умовах нашої економіки повинна бути переглянута. Так, навряд чи можна погодитися з тим, що рівень прибутковості активів в наших умовах (особливо в умовах високого рівня монополізації окремих ринків) більш ніж в п'ять разів перевершує за значимістю коефіцієнт співвідношення різних видів використовуваного капіталу, що визначає фінансову стійкість підприємства. Крім того, значення кожного з цих коефіцієнтів повинні бути в наших умовах диференційовані з урахуванням галузевих особливостей діяльності підприємств (у закордонній практиці в такої диференціації немає такої високої необхідності у зв'язку з вільним міжгалузевим переливом капіталу в цілях вирівнювання норми прибутку). Коригування коефіцієнтів значимості окремих факторів є найбільш настійною вимогою при використанні моделі Альтмана в наших умовах для об'єктивної оцінки загрози банкрутства підприємства.

З усього вище сказаного випливає необхідність зробити деякі висновки. По-перше, необхідно здійснити детальний аналіз діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» для виявлення тих специфічних факторів, які впливають на можливість виникнення банкрутства. Цей аналіз допоможе привести в логічне відповідність поступова зміна показника коефіцієнта Альтмана і ті зміни, які відбулися на підприємстві в цей проміжок часу (2010-2012 рр.). По-друге, виявити фактори, характерні саме для даного підприємства, які можуть призвести до банкрутства або погіршення фінансового стану підприємства в майбутньому. Важливість шуканого елемента досить значна, тому що він є тим важелем впливу, впливаючи на який можна знижувати ступінь можливості виникнення банкрутства.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» [3], до складу річної бухгалтерської звітності включаються:

бухгалтерський баланс - форма № 1. Баланс - головна форма бухгалтерської звітності. Він показує стан активів підприємства та джерела їх формування на певну дату.

звіт про фінансові результати та їх використання - форма № 2. Звіт про фінансові результати та їх використання містить інформацію про процес формування та використання прибутку за певний період часу. Дані форми № 2 об'єднують показники балансу на початок і кінець звітного періоду.

звіт про зміни власного капіталу - форма - № 3. Звіт про зміни власного капіталу повинен розкривати додаткові дані про зміни в капіталі (статутному, додатковому, резервному, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку)) організації (залишки на початок звітного року, надходження (зменшення) за звітний період, залишки на кінець звітного року).

Згадані вище документи представлені в другому, третьому і четвертому додатку відповідно. Вони є основою для проведення розрахунків та багатостороннього аналізу фінансової діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер».

звіт про рух грошових коштів - форма № 4. Звіт про рух грошових коштів (форма № 4) відображає залишок грошових коштів на початок року, надходження і витрату протягом року, залишок на кінець року.

- додаток до бухгалтерського балансу - форма № 5 - включає дев'ять розділів, що відображають рух власного і позикового капіталів, дебіторської і кредиторської заборгованості та ін..

звіт про цільове використання грошових коштів - форма № 6 - застосовується некомерційними організаціями, де вони відображають дані по основній (статутний) діяльності про залишки коштів, раніше надійшли в якості вступних, членських, добровільних внесків, дані про надходження таких коштів та їх витрачання в Протягом звітного періоду і залишки на кінець звітного періоду.

Ці документи є базою для здійснення повного багатостороннього аналізу. Отже, проаналізуємо діяльність підприємства за такими основними напрямами: майновий стан, склад, структура і динаміка довгострокових і оборотних активів підприємства, аналіз джерел фінансування діяльності підприємства, структура капіталу, середньозважена вартість капіталу, аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства, аналіз прибутку і рентабельності, як основних факторів ефективності функціонування підприємства.

Майновий стан підприємства. Економічний потенціал організації може бути охарактеризований двояко: з позиції майнового стану підприємства і з позиції його фінансового положення. Обидві ці сторони фінансово-господарської діяльності взаємопов'язані - нераціональна структура майна, його неякісний склад можуть привести до погіршення фінансового становища і навпаки. Стійкість фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від доцільності і правильності вкладення фінансових ресурсів в активи.

В процесі функціонування підприємства величина активів, їх структура зазнають постійні зміни. Найбільш загальне уявлення про які мали місце якісні зміни в структурі засобів та їх джерел, а також динаміці цих змін можна отримати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності. Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел. Вертикальний аналіз дозволяє перейти до відносних оцінок і проводити господарські порівняння економічних показників діяльності підприємств, що розрізняються по величині використаних ресурсів, згладжувати вплив інфляційних процесів, що спотворюють абсолютні показники фінансової звітності. Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (зниження). Як правило, беруться базисні темпи росту за ряд років (суміжних періодів), що дозволяє аналізувати не тільки зміну окремих показників, але і прогнозувати їх значення. Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому на практиці не рідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру бухгалтерської звітності, так і динаміку окремих її показників. Обидва ці види аналізу особливо цінні при міжгосподарських порівняннях, тому що дозволяють порівнювати звітність різних по виду діяльності та обсягами виробництва підприємств.

Актив балансу містить відомості про розміщення капіталу, наявного в розпорядженні підприємства. Основною ознакою угруповання статей активу балансу вважається ступінь їхньої ліквідності. За цією ознакою всі активи поділяються на довгострокові (основний капітал) та поточні (оборотні) активи. Розміщення коштів підприємства має велике значення. Від того, які кошти вкладені в основні та оборотні кошти, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій і матеріальній формі, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, отже, і фінансовий стан підприємства. Тому в процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і дати їм оцінку (табл. 2.3.)

Таблиця 2.3. Аналітичне угруповання і аналіз статей активу балансу, у грн.*

*Джерело: розрахунки автора.

Таким чином, видно, що за три роки в складі майна підприємства відбулися значні зміни. Головним чином вони пов'язані з тим, що в 2010 р. в порівнянні з 2009 р. відбулося суттєве скорочення загального розміру майна - приблизно на 10%. Як можна помітити з таблиці 2.3.1, в першу чергу це обумовлено значним (більш, ніж на 12%) зменшенням розмірів оборотних. Одночасно з цим відбувається сумірне зниження розміру необоротних активів підприємства - майже на 7%. До 2010 р. намітилася деяка позитивна тенденція, так як обсяг активів підприємства в порівнянні з 2010 р. збільшився на 1,98%. Варто також відзначити, що незважаючи на падіння розміру оборотних активів в 2009 р. в порівнянні з 2009 р. на 12%, до 2011 р. намічається тенденція збільшення обсягу оборотних активів в структурі активів (на 5,43%). Аналіз майнового стану підприємства неможливо проводити без аналізу його чистих активів. Фактично чисті активи - це власний капітал підприємства. Існує кілька варіантів визначення чистої вартості активів. Скористаємося одним з них, представленим у формулі (1.2.2), який розглядає чисте майно як вартість активів, зменшену на величину зобов'язань.

Здійснимо розрахунок чистих активів в динаміці за 2007-2009 р. (табл. 2.4)

Таблиця 2.4. Чисті активи підприємства, у грн.*

*Джерело: розрахунки автора.

Як видно з табл. 2.4., до кінця 2010 р. розмір чистих активів знизився на 6,15%, що в абсолютному вираженні склало 243950. Зниження обумовлене з одного боку падінням загального обсягу активів (на 10,04%), а з іншого зниженням суми короткострокових зобов'язань. У 2011 р. спостерігається, що причиною зниження суми чистих активів на 13,73% стало відповідне збільшення суми короткострокових зобов'язань на 12,13% (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Динаміка чистих активів по роках, у грн..

*Джерело: розрахунки автора.

Склад, структура і динаміка довгострокових активів підприємства. Важливе місце при оцінці фінансового становища того чи іншого підприємства займає аналіз, складу, динаміки та структури його основного капіталу (табл. 2.5). Основний капітал включає в себе основні засоби, дохідні вкладення в матеріальні цінності, нематеріальні активи, обладнання до установки, капітальні вкладення (незавершене будівництво), довгострокові фінансові вкладення та інші необоротні активи.

Таблиця 2.5. Склад, структура і динаміка основного капіталу приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер».

*Джерело: розрахунки автора.

Таким чином, найбільшу питому вагу в загальному обсязі позаобігових активів мають основні засоби. Така картина в цілому характерна для переважної більшості підприємств нашого регіону. За результатами розрахунків видно, що сума основних засобів з року в рік (з 2009 по 2011 рр.) падає - спочатку на 0,82%, що, звичайно, незначно, а після до 2011 року значно - на 10,42%. Значні коливання в сумі капітальних вкладень пов'язані з тим, що підприємство не стоїть на місці і вкладає частину своїх коштів в будівництво нових об'єктів. Аналізуючи загальну суму довгострокових активів, слід зазначити, що до 2009 р. в порівнянні з 2009 р. їх рівень знизився на 7,92%, а до 2011 р. в порівнянні з 2010 р. знизився на 0,54%. Остання зміна досить незначно і дозволяє нам зробити висновок про деяку стабільність, характерною для діяльності підприємства в цей проміжок часу.

Склад, структура і динаміка оборотних активів. Для забезпечення безперервності процесу виробництва будь-яка організація (підприємство) повинна мати у своєму розпорядженні певною сумою оборотних коштів. Між тим, під оборотними коштами розуміють вартість, авансовану у вигляді власних, позикових і залучених коштів, для формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу з метою забезпечення безперервності кругообігу в процесі розширеного відтворення. Елементи оборотних коштів безперервно переходять зі сфери виробництва в сферу обігу і знову повертаються у виробництво і т. д. Таким чином, перебуваючи в постійному русі, оборотні кошти трансформуються, змінюючись і переходячи з однієї форми в іншу. При цьому здійснюють безперервний кругообіг, який виражається в постійному відновленні процесу виробництва, що в свою чергу відбивається в балансі підприємства і служить основою для аналізу (табл. 2.6).

Як видно з наведеної табл. 2.6., короткострокові активи підприємства в 2010 р. в порівнянні з 2009 р. знизилися на 12,8%, а до кінця 2011 р. підвищилися на 5,4%. Аналізуючи окремі елементи можна побачити, що найбільшу питому вагу в структурі короткострокових активів займають запаси. Динаміка зміни запасів (2010 р. в порівнянні з 2009 р. зниження на 17,38%, 2011 р. в порівнянні з 2010 р. збільшення на 2,68%) безпосередньо залежить від елементів, питома вага яких досить значний в сукупному обсязі запасів - це сировина і матеріали, а також готова продукція. По-перше, до 2010 р. обсяг сировини і матеріалів незначно (на 0,18%) збільшується, а до кінця 2011 р. значно падає на 20,54%; а по-друге, обсяг готової продукції до 2010 падає на 59, 87%, до кінця ж 2011 р. збільшується на 101%. Таким чином, простежується деяка динаміка в структурі запасів, яка характеризується великими розривами і відхиленнями. З одного боку, збільшення запасів є адекватною реакцією підприємства на мінливі, нестабільні умови ринкового середовища, в тому числі на високу інфляцію, з іншого боку, таке різке збільшення за статтями «Незавершене виробництво» і «Готова продукція» свідчать про те, що у підприємства існують деякі труднощі з реалізацією продукції.

Таблиця 2.6. Аналіз складу, структури і динаміки поточних активів, у грн.

*Джерело: дані підприємства і розрахунки автора.

Разом з тим слід мати на увазі й те, що політика накопичення запасів товарно-матеріальних цінностей неминуче веде до додаткового відтоку коштів внаслідок:

збільшення витрат, що виникають у зв'язку з володінням запасами (оренда складських приміщень та їх зміст, витрати по переміщенню запасів, страхування майна тощо);

збільшення витрат, пов'язаних з ризиком втрат через старіння і псування, а також розкрадань і безконтрольного використання товарно-матеріальних цінностей; загальновідомо: чим більший об'єм і термін зберігання майна, тим слабкіше (складніше) контроль за його збереженням;

відволікання коштів з обороту, їх «омертвляння». Надмірні запаси припиняють рух капіталу, порушують фінансову стабільність діяльності, змушуючи керівництво підприємства в терміновому порядку вишукувати необхідні для поточної діяльності грошові кошти (як правило, дорогі).

Аналізуючи дебіторську заборгованість, питома вага якої в загальній структурі короткострокових активів досить-таки великий (до 29,17% до кінця 2011 р.) видно, що з року в рік спостерігається її зростання: 2009-2010 рр. на +22,94%, 2010-2011 рр. на +13,25%. Управління дебіторською заборгованістю є одним з напрямків політики управління оборотними активами. В умовах кризи, з яким зіткнулася світова економіка, деякі положення політики управління дебіторською заборгованістю можуть переглядатися. Сьогодні підприємство стикається з певними труднощами. З одного боку, спостерігається падіння попиту, а з іншого підприємства-контрагенти відчувають труднощі з оплатою. Для фірми «Адлер» характерно експортування більшої (95-98%) частини виробленої продукції. Тому проблему треба розглядати з урахуванням труднощів, викликаних світовою фінансовою кризою, що виникають за кордоном. У зв'язку з падінням попиту підприємство зацікавлене в тому, щоб зберегти темпи продажів на тому ж рівні, або вживає всіх зусиль, щоб темпи продажів упали якомога нижче - тому більш лояльно дивиться на можливість надання комерційного кредиту. З іншого боку, проблема часто посилюється неможливістю підприємств-контрагентів здійснювати розрахунки по відвантаженої продукції точно в строк. Істотне збільшення суми дебіторської заборгованості може порушити рівновагу фінансово-господарської діяльності підприємства і негативно позначитися на рівні його платоспроможності. З цієї точки зору, підприємству необхідно: контролювати стан розрахунків з покупцями, з відстроченим (простроченим) заборгованостях; по можливості орієнтуватися на більшу кількість покупців з метою зменшення ризику несплати одним або декількома великими покупцями; стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості; по можливості мінімізувати відстрочку платежу при реалізації продукції.

Нульова сума за статтею «Короткострокові фінансові вкладення» дозволяє зробити висновок про те, що підприємство взагалі не використовує цей спосіб вкладення коштів. На думку автора, такий підхід необґрунтований, адже подібні вкладення не знижують загальної ліквідності підприємства і здатні генерувати деякий прибуток.

Для оцінки рухливості коштів, які підприємство вкладає у формування запасів, розраховуються показники оборотності запасів - коефіцієнт оборотності запасів, і період обороту запасів. Чим швидше грошові кошти, вкладені в запаси, повертаються на підприємство у формі виручки від реалізації готової продукції, тим вище ділова активність організації.

Аналіз показників оборотності запасів і дебіторської заборгованості на фірмі «Адлер» (табл. 2.7) показує, що коефіцієнт оборотності запасів за аналізований період зростає - спочатку на 1,18, а потім на 2,19. Цей факт слід оцінити дуже позитивно. Це говорить про те, що підприємство проводить грамотну політику з управління запасами: підвищується їх мобільність, скорочуються витрати за складським обслуговування, скорочується ризик втрат, пов'язаних з псуванням запасів при зберіганні, з їх розкраданням.

Таблиця 2.7. Аналіз показників оборотності запасів і дебіторської заборгованості на привітній виробничо-комерційній фірмі «Адлер»

*Джерело: розрахунки автора.

Таким чином, відбувається зменшення потреби в запасах (рис. 2.2) за рахунок підвищення ефективності їх використання і, як наслідок, вивільняється частина оборотних коштів, абстрактних на формування запасів.

Рис. 2.2. Динаміка величини запасів

Розглянемо, яким чином рішення в області політики управління запасами впливають на їх оборотність. (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Зміна коефіцієнта оборотності запасів

У зв'язку зі збільшенням коефіцієнта оборотності запасів з року в рік поліпшуються показники періоду обороту - цей період скорочується з 65,21 в 2009 до 40,49 у 2011 р. Так як цей показник знаходиться в зворотній залежності з показником коефіцієнта оборотності запасів, спостерігається назад пропорційне зміна.

Аналіз джерел фінансування діяльності підприємства. Структура капіталу. Середньозважена вартість капіталу. Від того, наскільки оптимально співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства. Для аналізу динаміки та структури позикового капіталу, співвідношення власного і позикового капіталу необхідні дані за всі три аналізованих року (табл. 2.8.)

Таблиця 2.8. Аналіз складу, структури і динаміки капіталу привітної виробничо-комерційній фірмі «Адлер», у грн.

*Джерело: розрахунки автора.

Як видно з табл. 2.8., найбільшу частку всіх джерел формує короткострокові зобов'язання, частка яких до кінця 2011 р. склала майже 67%, при тому, що власний капітал підприємства склав 33%. Найбільшу питому вагу у власному капіталі займає статутний фонд. В цілому, за підсумком балансу спостерігається падіння на 10% в 2010 р. в порівнянні з 2008, що ні в якій мірі не компенсується незначним збільшенням на 1,98% в кінці 2011 р. Позитивно можна розцінити збільшення швидкими темпами резервного капіталу, що існує на підприємстві для внутрішнього страхування господарської діяльності. Спочатку він збільшився в 82 рази (2010 р.), а потім збільшився ще в 3,16. Такий стрибкоподібний ріст обумовлений незначністю суми резервного капіталу на початок аналізованого періоду. Крім цього в структурі позикового капіталу спостерігаються деякі зміни. Так величина позик і кредитів до кінця 2010 р. знизився на 8,85%, а до кінця 2011 р. знизився 17,24%. Аналіз структури та динаміки капіталу привітної виробничо-комерційної фірмі «Адлер» показує, що головним джерелом фінансування діяльності підприємства є позиковий капітал, зокрема, короткострокові зобов'язання (рис. 2.3.4), так як довгострокових зобов'язань у даного підприємства немає.

Рис. 2.4. Динаміка короткострокових зобов'язань привітної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

Незважаючи на те, що в динаміці короткострокових зобов'язань в 2010 р. спостерігається деякий спад (-12,39%) частка в загальній сумі пасивів знижується незначно (на 2%).

Тепер нам необхідно проаналізувати один з основних факторів виробництва - капітал (табл. 2.9.).

Таблиця 2.9. Розрахунок середньозваженої вартості капіталу привітної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

*Джерело: розрахунки автора.

Як і будь-який фактор виробництва, капітал має певну вартість, під якою розуміється його прибутковість. Середньозважена вартість капіталу - це є загальна вартість всього капіталу, розрахована як сума відносної прибутковості власного капіталу і позикового капіталу, помножених на їх питомі частки в структурі капіталу.

Аналіз фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість - це складова частина загальної стійкості підприємства, збалансованість фінансових потоків, наявність засобів, що дозволяють організації підтримувати свою діяльність протягом певного періоду часу, у тому числі обслуговуючи отримані кредити і виробляючи продукцію. Багато в чому визначає фінансову незалежність організації.

Фінансова стійкість є показником платоспроможності в тривалому проміжку часу. На відміну від кредитоспроможності, є показником, важливим не зовнішнім, а внутрішнім фінансовим службам. Фінансова стійкість та її оцінка - один з найважливіших етапів фінансового аналізу в організації (табл. 2.10.). Основними показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, є наступні показники: коефіцієнт концентрації власного капіталу, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт концентрації позикового капіталу, коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Таблиця 2.10. Коефіцієнти фінансової стійкості

*Джерело: розрахунки автора.

Високі показники коефіцієнта концентрації позикового капіталу і низькі коефіцієнта власного капіталу вкрай негативно позначаються на фінансовій стійкості підприємства. Так як ці коефіцієнти знаходяться в зворотній залежності, аналізувати їх варто з точки зору переважання однієї з часток. Для фірми «Адлер» характерно переважання частки позикового капіталу. Це можна оцінити з одного боку як потенційно можливий ризик для підприємства, проте з іншого боку, це може свідчити про здатність підприємства залучати значні обсяги позикових і засобів та ефективно їх використовувати, отримуючи з них віддачу, що позитивно позначається на темпах економічного зростання підприємства. При цьому тенденцію на збільшення значень коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів підприємству слід розглядати як потенційно небезпечну для фінансової стійкості. В цілому рекомендації для фірми «Адлер» стосуватиметься частки позикового капіталу в структурі капіталу. На мою думку, ця частка повинна бути знижена до нормативного значення. Співвідношення позикових і власних коштів має бути приблизно 50% на 50%. В даному випадку при досить високих обсягах залученого капіталу підприємство буде достатньо фінансово стійким.

Аналіз платоспроможності підприємства. Крім фінансової стійкості підприємства, одним із критеріїв фінансового положення підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти здатність підприємства розраховуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Для визначення рівня платоспроможності підприємства аналізуються коефіцієнти ліквідності.

Коефіцієнти ліквідності - це відносні фінансові показники, що характеризують платоспроможність компанії в короткостроковому періоді, її здатність витримувати швидкоплинні зміни в ринковій кон'юнктурі і бізнес-середовищі. Розрахунки будемо здійснювати на підставі бухгалтерського балансу з максимальною деталізацією, у зв'язку з важливістю цих показників для аналізу платоспроможності підприємства.

Аналіз платоспроможності почнемо з розрахунку коефіцієнта загальної ліквідності. Даний коефіцієнт показує кредиторам потенційну забезпеченість короткострокової заборгованості грошовими коштами, що утворюються в результаті переходу оборотних активів підприємства в гроші. Фактично, цей коефіцієнт показує якою мірою оборотні активи підприємства покривають його короткострокову заборгованість або скільки рублів оборотних активів припадає на 1 гривню короткострокових боргів.

2009 рік:

К.загальної ліквідності _н.п. = 541569/6696419 = 0,8087

К.загальної ліквідності _к.п. =4583880/6569347 = 0,6977,

рік:

К.загальної ліквідності _н.п. = 4583880/6569347 = 0,6977

К.загальної ліквідності _к.п. =3997083/5755029 = 0,6945,

рік:

К.загальної ліквідності _н.п. = 3997083/5755029 = 0,6945

К.загальної ліквідності _к.п. =4214465 / 6453445 = 0,6530.

Нормативне значення даного коефіцієнта повинно бути більше або дорівнює 2. У разі відповідності значення коефіцієнта нормативного значення сума оборотних активів в два рази більше короткострокових зобов'язань і підприємство може погасити короткострокові зобов'язання в разі пред'явлення вимог контрагентами. Для фірми «Адлер» даний коефіцієнт на початок року практично в два рази нижче нормативного 0,808, а кінець року він знизився до 0,697. В даному випадку на початок року оборотних активів лише на 81% вистачає на покриття короткострокових зобов'язань, а на кінець року на 68%. До кінця 2009 року даний коефіцієнт незначно знизився до 0,694. У 2011 році також спостерігається зниження значення даного коефіцієнта до 0,6530. Аналізуючи значення даного коефіцієнта можна простежити що з 2009 по 2011 рік сума короткострокових зобов'язань знизилася з на початок 2009 року до на кінець 2011 року, що в абсолютному вираженні склало 243051, а у відносному 3,6%.

Наступним необхідно розрахувати показник, що характеризує реальну здатність підприємства отримувати грошові кошти в розмірі, необхідному для погашення короткострокової заборгованості - коефіцієнт поточної ліквідності. Цей коефіцієнт в першу чергу представляє інтерес для кредиторів, які хочуть бути впевненими, що позичальник у змозі своєчасно повертати отримані в борг грошові кошти. Нормативне значення не менше 0,7-0,8.

2009 рік:

К.поточної ліквідності _н.п. = (5415690 - 4498585) / 6696496 = 0,1369

К. поточної ліквідності _к.п. =(4583880 - 3514083) / 6569347 = 0,1628,

рік:

К.поточної ліквідності _н.п. = (4583880 - 3514083) / 6569347 = 0,1628

К. поточної ліквідності _к.п. = (3997083 - 2903192) / 5755029 = 0,1900,

рік:

К.поточної ліквідності _н.п. = (3997083 - 2903192) / 5755029 = 0,19007

К. поточної ліквідності _к.п. = (4214465 - 2981245) / 6453445 = 09106.

Для привітної виробничо-комерційної фірми «Адлер» значення даних коефіцієнтів значно нижче нормативних. Але незважаючи на це в динаміці спостерігається деяка позитивна тенденція. Значення даного коефіцієнта значно змінилося з 0,1369 на початок 2009 року до 0,1910 на кінець 2011 року. Що в абсолютному вираженні склало 0,05416, а у відносному 39,5%. При дотриманні даної тенденції підприємство досягне нормативного значення 0,7 приблизно до 2030 р.

Наступним коефіцієнтом для розрахунку буде коефіцієнт абсолютної ліквідності. Абсолютна ліквідність передбачає володіння підприємством грошовими коштами для розрахунку з контрагентами за строковими зобов'язаннями.

2009 рік:

К. абсолютної ліквідності _кп. = (186696+0+2222634) / 6569347 = 0,3667

рік:

К. абсолютної ліквідності _н.п. = (186696+0+2222634) / 6569347 = 0,3667

К. абсолютної ліквідності _к.п. = (8180+0+1633960) / 5755029 = 0,2853,

рік:

К. абсолютної ліквідності _н.п. = (8180+0+1633960) / 5755029 = 0,2853

К. абсолютної ліквідності _к.п. = (3638+0+3105428) / 6453445 = 0,4817.

Нормативне значення даного коефіцієнта 0,25-0,3. Для привітної виробничо-комерційної фірми «Адлер» цей коефіцієнт на початок року склав 0,3827, що означає можливість 38%-ного покриття термінових вимог, а на кінець року склав, що означає можливість 36% покриття термінових вимог з боку контрагентів. Даний коефіцієнт вище нормативного, що позитивно характеризує діяльність підприємства. Незважаючи на падіння значення даного коефіцієнта до кінця 2010 р. до 0,2853 до кінця 2011 р. значення даного коефіцієнта значно зросла навіть у порівнянні з 2008 і склало 0,4817. Таким чином, за 3 роки функціонування підприємства (з 2009 по 2011 рр.) значення коефіцієнта в абсолютному вираженні виросло на 0,099, а в процентному на 25,8%, що говорить про позитивну тенденцію в діяльності підприємства. Значення даного коефіцієнта за всі аналізовані роки вище нормативного, що дозволяє зробити висновок про те, що підприємство абсолютно ліквідне.

Аналіз прибутку і рентабельності. Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток - найважливіший показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства. Метою діяльності будь-якої комерційної структури в умовах ринкової економіки в кінцевому рахунку є отримання прибутку, здатної забезпечити її подальший розвиток. Аналіз динаміки чистого прибутку є одним з невід'ємних елементів фінансового аналізу (табл. 2.11.)

Таблиця 2.11. Аналіз формування чистого прибутку приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

*Джерело: розрахунки автора.

Аналіз формування чистого прибутку показує, що основними факторами, що визначають величину чистого прибутку, є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції. Сумарне ж вплив всіх інших показників незначно. За всі аналізовані періоди воно не перевищує 10%. Аналізуючи основні фактори у визначенні величини чистого прибутку, зауважимо, що в 2010 р. спостерігаються спад на 2,92% величини виручки від реалізації і зниження собівартості проданої продукції на 4,51%. До кінця 2011 р. картина змінюється в кращу сторону: виручка від реалізації збільшилася на 17,82%, а собівартість проданої продукції зросла на 14,77%. Вплив цих факторів не могло не позначитися на показнику сумарного доходу. Так до кінця 2010 р. спостерігається зниження на 4,86%, а до кінця 2011 р. збільшення на 14%.

Також підприємство перебуває в певних взаєминах з державою, зокрема з бюджетом - здійснює сплату податків та інших аналогічних платежів. Автор вважає за необхідне проаналізувати вплив податків і податкових платежів на прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після здійснення розрахунків з бюджетом, так як вплив держави на підприємство і на галузь в цілому, здійснюється безпосередньо у встановленні ставок податків і податкових платежів. Аналіз впливу величини податкових платежів на величину чистого прибутку допомагає виявити причину певних змін величини чистого прибутку (табл. 2.12.).

Таблиця 2.12. Аналіз впливу величини податкових платежів на величину чистого прибутку приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», у грн.

*Джерело: розрахунки автора.

Таким чином, частка чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства безпосередньо залежить від того податкового тягаря, яке воно несе

Тепер нам необхідно здійснити аналіз показників рентабельності (див. таблицю 2.13.). Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат і так далі Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами . Їх застосовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Найбільш часто на практиці використовуються наступні коефіцієнти рентабельності: рентабельність основних засобів - , рентабельність продажів, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу.

Таблиця 2.13. Аналіз показників рентабельності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»

*Джерело: розрахунки автора.

Аналіз показників рентабельності дозволяє нам зробити вкрай невтішні висновки. Зокрема, аналіз показника рентабельності активів, в основі розрахунку якого лежить показник операційного прибутку, вкрай низький - 1,44% за результатами на 2009-й рік, а його негативна динаміка при досить явно вираженої тенденції до зниження не залишає можливості сподіватися на краще. ROA = 1,44% говорить про те, що на кожні сто рублів, вкладених у виробництво, припадає одну гривню і сорок чотири копійки чистого прибутку в рік. Це вкрай низький рівень рентабельності, значно більшу дохідність приносить розміщення грошових коштів у банківський депозит до запитання, де рівень прибутковості сягає 9-10%.

Таким чином, видно, що підприємству вкрай необхідно збільшувати рівень рентабельності своєї діяльності, вдаючись до різних способів: скорочення собівартості виробленої продукції, збільшенню продуктивності праці, підвищенню ефективності фінансової та операційної діяльності.

2.4 Антикризові заходи в діяльності підприємства

фінансовий управління економічний криза

Як і всі підприємства, приватна виробничо-комерційна фірма «Адлер» зіткнулася у 2009 році і наступних роках з негативним явищем сучасної економіки - світовою фінансовою кризою. Як і всередині підприємства, так і на державному рівні були прийняті різні заходи, спрямовані як на стабілізацію ситуації всередині підприємств, так і на ліквідацію наслідків кризи в державі в цілому. Відзначається також періодичність криз та їх системність [60 c. 2]. Це означає, що, по-перше, кризи в економіці - це закономірне явище, що виявляється через певні періоди, а по-друге, що такого роду явище не є суто «економічним». Тобто спостерігається зміна в багатьох сферах життя людини, починаючи від політики [60 c. 4], і закінчуючи психологією і моральністю [10 c. 62]. Система заходів, яка приймається на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» для протистояння кризі спрямована на нейтралізацію негативних наслідків, до яких відносять:

Зниження попиту на продукцію;

Масові звільнення;

Зниження рівня оплати праці;

Скорочення виробництва;

Неможливість повернення раніше позичених підприємству або підприємством коштів;

Недолік коштів для забезпечення основної діяльності;

Неможливість сплати податків;

Деякі з цих проблем були вирішені підприємством, деякі чекають свого рішення. Розглянемо три основні негативні тенденції, виникнувши на підприємстві в цей період, і ті заходи, до яких підприємство вдався для їх нейтралізації.

Перша тенденція пов'язана з нестачею коштів, необхідних для здійснення своєї діяльності. Специфіка діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» передбачає утворення великої суми дебіторської заборгованості, так як необхідно перевезти товар до Німеччини, Італії або Австрії. Виходячи з географічного принципу сегментації збуту, за яким 97% продукції підлягає експорту в країни далекого зарубіжжя, робимо висновок про значущості суми, яка могла «зависнути» при рефінансуванні дебіторської заборгованості. Ці кошти, а точніше їх брак, і є причиною таких відхилень як: нестача коштів, для забезпечення основної діяльності, зниження рівня оплати праці, скорочення виробництва, неможливість повернення раніше позичених підприємству коштів. Проаналізувавши вигоди від можливості використання кредиту приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» у 2010 році привернуло даний кредит. Це пов'язано з пільговими умовами кредитування, що є одним із напрямів державної політики ліквідації наслідків кризи. Розглянемо дані умови:

Плата за користування бюджетного кредиту для забезпечення виплат податків, зборів та інших обов'язкових платежів встановлюється в розмірі 6 відсотків річних.

Відсутність простроченої заборгованості за раніше виданими бюджетних коштів на поворотній основі (бюджетним кредитами) і простроченої заборгованості по платежах до республіканського і місцевого бюджету станом на 1 жовтня 2008 року;

Наявність висновку виконавчого органу державної влади, у віданні якого знаходяться питання економічної політики про проведення попередньої перевірки фінансового стану організації, на підставі якої буде виявлено негативний вплив світової фінансової кризи на економіку організації, що виразилося:

) в зниженні обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) в IV кварталі 2010 року по відношенню до середньомісячного обсягу за січень-вересень 2009 року і прогнозованого зниження обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) в 2010 році по відношенню до планових показників на відповідний період ;

) у скороченні показників ліквідності та фінансової стійкості організації на дату звітного періоду в порівнянні з аналогічним показником за станом на 1 жовтня 2009 року;

) в зростанні на початок звітного періоду по відношенню до 1 жовтня 2009 року обсягу простроченої дебіторської заборгованості (тривалістю понад 3 місяці) або збільшенні залишків готової продукції через неможливість реалізації;

) наявність дефіциту оборотного капіталу та його зростання в звітному періоді по відношенню до 1 жовтня 2009 року.

Кошти, отримані в результаті залучення кредиту, підприємство, в основному, направило на сплату податків. Таким чином, державний вплив на економіку в цьому періоді можна назвати успішним і своєчасним, так як 2010 рік вважається переломним роком світової фінансової кризи.

Друга тенденція пов'язана з проблемою кадрів на підприємстві. Справа в тому, що найбільш кваліфіковані кадри залишають підприємство першими в разі, якщо їх щось не влаштовує: будь то рівень заробітної плати, затримки розрахунків по заробітній платі чи умови праці. В період кризи ці негативні тенденції набувають більш виражений характер і можуть проявлятися систематично. Політика приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» на час кризи полягала в мінімізації рівня звільнень, збереженні на підприємстві можливо більшого числа працівників. Необхідно відзначити, що в основу прийняття такої концепції лягли не лише економічні інтереси, а й деякі інші - моральні та етичні. Колектив працівників цехів - це на 97% жінки. Звільнення такою викликає обурення багато всім колективі і може спричинити масових звільнень. Це пов'язано з тим, що спеціальність швачки - досить-таки вузька, і багато хто з швачок працюють на підприємстві по 10-15 років. Природно, що за цей час вони набувають велике число однодумниць.

Третя тенденція пов'язана з недоліками фінансового менеджменту. На це я вважаю за потрібне зупинитися детальніше. Так як вище мною була поставлені дві мети: по-перше, здійснити детальний аналіз діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», по-друге, виявити фактори, характерні саме для даного підприємства, які можуть призвести до банкрутства або погіршення фінансового стану підприємства в майбутньому. Перша з поставлених цілей автором виконана. Тепер на основі даних цього аналізу необхідно досягти другої.

Отже, практична реалізація антикризового фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» виходить з тих проблем, які виявлені в результаті фінансового аналізу.

Результати діагностики банкрутства з використанням коефіцієнта Альтмана (див. табл. 2.2.) дають вкрай невтішні висновки. Спостерігається негативна тенденція, яка полягає в зміні значень даного коефіцієнта з 1,86219 на 2009 р. до 0,87984 на 2011 р. При цьому дуже низька ймовірність банкрутства можлива при досягненні значення коефіцієнта 3,0 і вище (див. табл. 1.1.). Значення коефіцієнта Альтмана знаходиться в смисловому відповідно даними з аналізу фінансової стійкості (див. табл. 2.10.), з даними по аналізу чистих активів підприємства (див. Табл.. 2.3.2), даними з аналізу платоспроможності, а також даними по аналізу рентабельності (див. Табл.. 2.13.). Таким чином, в системі фінансового управління існують деякі вади, що виявилися більш гостро в кризовий період. Незважаючи на власні заходи підприємства, що виразилися в залученні коштів пільгового державного кредиту, у фінансовій діяльності підприємства існують значні перспективи вдосконалення фінансового управління кризовими явищами.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ КРИЗОВИМИ ЯВИЩАМИ

3.1 Розробка і організація системи внутрішнього контролю

Можливість вдосконалення фінансового управління кризовими явищами необхідно розглядати з двох основних позицій: концептуальної та практичної. Перша стосуватиметься деяких змін в концепції управління, тобто створення на підприємстві окремої системи - системи внутрішнього аудиту, в обов'язки якої входитиме аналітична робота для недопущення можливості виникнення банкрутства. Друга стосуватиметься практичного втручання у фінансову діяльність підприємства, що буде в основному стосуватися оптимізації рівня платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, частки позикових коштів у загальній структурі капіталу і так далі

Необхідність створення відділу внутрішнього аудиту випливає зі специфіки діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»: тривалий термін рефінансування дебіторської заборгованості, використання в операційній діяльності великої суми позикових коштів, специфіка виробництва з переважанням динамічної трансформації оборотних активів, короткий операційний цикл, розрив між володінням та управлінням підприємством. Ці фактори лягають в основу пропозиції про створення системи внутрішнього аудиту. Дана служба може бути укомплектована з управлінського персоналу різних підрозділів - фінансового відділу, бухгалтерії, відділу зовнішніх зв'язків, відділу прогнозування та економічного аналізу. При цьому діяльність може здійснюватися або у формі щотижневих семінарів, що не вимагатиме додаткових витрат, або у формі функціонування в якості окремого органу в організаційній структурі підприємства.

Внутрішній аудит - це регламентована внутрішніми документами організації діяльність по контролю ланок управління і різних аспектів функціонування організації, здійснювана представниками спеціального контрольного органу в рамках допомоги органам управління організації (загальним зборам учасників господарського товариства або суспільства або членів виробничого кооперативу, наглядовій раді, раді директорів, виконавчому органу) у встановленні законності проведених працівниками господарських операцій та їх економічної доцільності для підприємства, у дотриманні встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку. Внутрішній аудит є діяльність з надання незалежних і об'єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на вдосконалення господарської діяльності організації. Він допомагає організації, досягти, поставлені цілі, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефективності управління ризиками, контролю та системи корпоративного управління.

Цілями організації системи внутрішнього контролю на підприємстві є:

) здійснення впорядкованої і ефективної діяльності підприємства, включаючи рентабельність і захищеність від збитків;

) забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства;

) забезпечення збереження майна;

) підтримання хороших відносин з регулюючими органами;

) запобігання виникнення банкрутства, нейтралізація його причин на ранніх стадіях його прояву

Для досягнення перерахованих вище цілей організації системи внутрішнього контролю необхідно вирішення наступних завдань:

) періодичний контроль над фінансово-господарською діяльністю підприємства;

) аналіз господарської та фінансової діяльності, оцінка економічних та інвестиційних проектів, економічної безпеки систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю підприємства;

) проведення семінарів, підвищення кваліфікації та навчання персоналу, надання допомоги кадровій службі у підборі і тестуванні бухгалтерського персоналу підприємства;

) наукова розробка, видання методичних посібників і рекомендацій з бухгалтерського обліку, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аудиту, господарського права, і інформаційне обслуговування підприємства;

) консультування з питань фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства, інвестиційної діяльності, менеджменту, маркетингу, оптимізації оподаткування, реєстрації, реорганізації та ліквідації підприємств;

) взаємодію з зовнішніми аудиторами, представниками податкових органів та інших контролюючих органів.

Таким чином, у разі створення відділу внутрішнього контролю, підприємство в значній мірі зможе знизити ступінь ймовірності банкрутства і запобігти його наслідки, нейтралізуючи можливу кризу на ранніх стадіях - при виявленні причин, його породжують.

3.2 Рекомендації щодо виходу підприємства з кризової ситуації

Розгляд шляхів виходу зі сформованої ситуації необхідно здійснювати у наведеній нижче черговості, що, на думку автора, посприяє найбільш раціональному використанню фінансових ресурсів і не викличе протиріч пов'язаних з неможливістю вирішити проблеми більш високого порядку, не вирішивши спочатку проблеми нижчого порядку.

Етапи виходу з кризової ситуації для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»:

) Зниження суми позикового капіталу. Нормативне значення коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів <1 (див. таблицю 2.3.8). Це означає, що позикових коштів має бути менше 50%, що забезпечить найбільш оптимальне функціонування підприємства. Зниження необхідно здійснювати не різко, щоб одноразовим зниженням не погіршити фінансовий стан підприємства. Можлива розкладка суми на яку необхідно зменшити позиковий капітал в часі. У даному випадку підприємство отримує можливість в довгостроковому періоді скоригувати свою діяльність таким чином, щоб десятивідсоткове або п'ятивідсоткове зменшення було покрито з інших джерел, основним з яких є прибуток. При цьому необхідно не тільки зменшувати суму позикового капіталу, а й нарощувати суму власного. Тобто зменшення суми позикового капіталу повинно бути пов'язане з відповідним збільшенням суми власного капіталу.

) Створення резервів з валового та чистого прибутку. Даний етап тісно переплітається з першим і дозволяє нарощувати суму власного капіталу. Створення резервів сприяє збільшенню величини джерел власних обігових коштів. Дана міра має довгостроковий позитивний ефект.

) Зниження суми запасів. Обслуговування запасів передбачає використання фінансових ресурсів, що лягає на собівартість готової продукції. В результаті продукція користується меншим попитом з одного боку, і підприємство втрачає частину потенційно можливого прибутку з іншого.

) Посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості. До кінця 2011 року частка дебіторської заборгованості в загальній сумі майна склала 12,72%, що в абсолютному вираженні 1 229 587 грн. Сума цих коштів в 2 рази більше суми яку підприємству необхідно погасити за один рік при п'ятирічному зниженні суми позикового капіталу, і в чотири рази при десятирічному зниженні суми позикового капіталу. При успішному стягнення дебіторської заборгованості перші 2 (при п'ятирічному) або 4 (при десятирічному) року щодо зниження суми позикового капіталу можуть бути забезпечені. У разі розпорядження даними коштами відповідно до рекомендацій, викладених у другому етапі (Створення резервів з валового та чистого прибутку) отримаємо: сума позикових коштів складе 5 223 858 грн, а сума власних 4 436 904 грн. Таким чином, ефект даного заходу буде відчутний відразу. Сума розриву між власними і позиковими коштами складе всього 786 954 грн. Використання варіанту розкладки в часі з п'яти або десятирічним строком для даної суми буде ще менш дорого для підприємства. Крім цього позитивним можна назвати підвищення частки грошових коштів, прискорення оборотності оборотних коштів, зростання забезпеченості власними оборотними засобами. Здійснення рефінансування дебіторської заборгованості можливо з використанням форфейтинга. Реалізація даного етапу значно підвищить фінансову стійкість і платоспроможність.

) Прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Для усунення виникнення в майбутньому можливості накопичення дебіторської заборгованості необхідно вжити заходів для прискорення її оборотності. Дана міра можлива при зміні політики надання дебіторської заборгованості на консервативну, коли для суми дебіторської заборгованості встановлюється ліміт і перевищення даного ліміту вкрай небажано. Такий захід можлива при наявності безлічі покупців. Для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», на мою думку, нинішня ситуація дуже складна саме з причини роботи з одним покупцем. Необхідність розширення клієнтської бази буде розглянута в наступному етапі.

) Розширення клієнтської бази. Пошук нових ринків збуту. Описані вище етапи повинні проводитися паралельно з етапом пошуку нових ринків збуту та розширення клієнтської бази. При цьому поступово налагоджувати зв'язки з новими клієнтами, спочатку виконуючи невеликі замовлення. У разі знаходження вигідних умов нарощувати обсяги виробництва і покращувати власний фінансовий стан.

) Зниження витрат виробництва. Зниження витрат виробництва благотворно впливає на величину прибутку. Прибуток є кінцевою метою операційного циклу. Прибуток впливає на ефективність функціонування підприємства, будучи самої по собі критерієм ефективності функціонування.

) Збільшення обсягів виробництва і реалізації. Даний етап знаходиться в тісній залежності з етапами 6 і 7. Дозволить використовувати виробничі потужності на 100%. При цьому можливий приріст заробітної плати робітників, що не може не відбитися на бажанні працювати краще, підвищуючи при цьому продуктивність праці. Для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» робота з кадрами є запорукою успіху у зв'язку зі специфікою виробництва. Якість продукції, обсяги реалізації та виробництва безпосередньо залежать від рівня майстерності швачки.

) Інвестиції. При нинішньому рівні фондоозброєності і рівні морального і фізичного зносу підприємству приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» необхідно вкладати кошти в нове обладнання. При цьому необхідно враховувати потреби ринку в одязі, ресурсозберігаючі технології, можливість використання персоналу в інших операціях у зв'язку з використанням програмованого обладнання. Даний етап можливий лише після виконання всіх попередніх етапів, коли у підприємства з'являться тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на інвестиційні цілі. Крім внутрішніх інвестицій приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» необхідно вкладати кошти в цінні папери або на депозитний рахунок у банку для залучення додаткових доходів.

) Досягнення фінансової та управлінської самостійності. На мій погляд даний етап є кінцевим етапом антикризового управління приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Вищенаведені етапи дозволять підприємству збільшити суму чистих активів, тим самим збільшивши його вартість і задовольнивши бажання акціонерів. При цьому можливе досягнення високої фінансової стійкості, платоспроможності і рентабельності. Коли у підприємства з'являться кошти, вони можуть бути інвестовані в нове обладнання або з інших напрямків для отримання прибутку. При цьому реальне внутрішньо інвестування значно підвищить показники роботи підприємства, дозволить заощадити час і матеріал. Поліпшення фінансового стану підприємства дасть можливість здійснення зниження ступеня іноземного впливу.

Необхідно враховувати, що етапи даного плану фінансового оздоровлення підприємства взаємозалежні і випливають один з іншого (рис. 3.1). На кінцевих стадіях, зокрема на стадії інвестування, зниження витрат виробництва, збільшення обсягів виробництва і реалізації може спостерігатися синергетичний ефект.

Реалізація даної програми передбачає довготривалі зусилля. Підприємству не варто орієнтуватися на короткостроковий ефект. Це пов'язано з тим, що необхідно боротися з причинами негативних явищ а не з наслідками. На мою думку, термін виходу з ситуації, що склалася при найсприятливіших обставинах і максимальних зусиллях управлінського персоналу складе не менше п'яти років. Оптимальний термін становить приблизно сім - десять років.

Отже, проаналізувавши основні проблемні місця, мною розроблена програма виходу з ситуації, що склалася. Її основу складають довгострокові зусилля менеджерів, спрямовані на досягнення фінансової та управлінської незалежності. Почати необхідно з створення системи внутрішнього аудиту, діяльність якої буде спрямована на практичну реалізацію антикризового фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер». Розпочавши зі зниження суми позикового капіталу і підвищивши фінансову стійкість, підприємство повинно направити свої зусилля на створення резервів з валового та чистого прибутку. Наступний етап передбачає зниження суми запасів, що знизить витрати з їх обслуговування.

Рис. 3.1. Взаємовплив етапів антикризового фінансового управління *Джерело: розрахунки автора.

Одним з найбільш важливих етапів, є етап спрямований на посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості. Це пов'язано зі значною сумою коштів «завислих» в обороті. Ці кошти можуть бути використані підприємством як на покриття суми боргу, так і на створення резервів. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості також є важливим напрямком діяльності персоналу підприємства, тому що дозволить уникнути проблемних ситуацій в майбутньому. Розширення клієнтської бази, зниження витрат виробництва, збільшення обсягів виробництва і реалізації і вигідне інвестування допоможуть отримати значний обсяг прибутку і створити достатні для реалізації наступного етапу резерви. Зниження ступеня іноземного впливу буде останнім кроком до досягнення фінансово-управлінської незалежності.

РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1 Організація охорони праці на підприємстві

Конституція України гарантує кожному право на належні, безпечні та здорові умови праці. Для того щоб ця норма не залишилася декларативною, чинне законодавство зобов'язує всіх роботодавців здійснювати витрати на охорону праці: проведення атестації робочих місць, обов'язкові медичні огляди працівників, забезпечення їх спеціальним одягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, спецхарчуванням. Суворо стежать за дотриманням вимог законодавства і контролюючі органи. А оскільки так, то роботодавцям необхідно знати, які положення нормативних актів з охорони праці слід ураховувати у своїй діяльності, щоб уникнути претензій з боку як відповідних контролюючих органів, так і своїх працівників.

На всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення цих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.[62, c. 82]

Найважливішими функціями системи управління охороною праці на підприємстві є такі: організація та координація роботи в галузі охорони праці; планування роботи й прогнозування виробничого ризику (ступеня небезпеки); кадрове і професійне забезпечення; проектно-конструкторське забезпечення; технологічне забезпечення; технічне забезпечення; енергетичне забезпечення; забезпечення безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд; матеріально - технічне забезпечення; метрологічне забезпечення; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне й соціальне забезпечення; правове забезпечення; інформаційне, нормативно - медичне і методичне забезпечення; економіко - цільове регулювання та мотивація безпечної роботи; контроль за станом охорони праці;

Реалізацію всіх цих функцій здійснюють відповідні служби і підрозділи.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно - побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці [53, c. 34].

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно - гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно - оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці робітників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Разом з тим на працівників також покладаються певні обов'язки:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співпрацювати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь - якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

Робітникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які входять у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. [62, c. 43]

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Роботодавець зобов’язаний надавати інформацію й звітність про стан охорони праці, повідомляти працівникам про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення й для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про охорону праці», працівник зобов’язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку та здоров’я оточуючих людей;

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту;

додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні й періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь - якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю людей, які його оточують у навколишньому природному середовищі, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.[4]

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці [38, c. 15].

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних, соціально - економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям у процесі праці. Вона входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства.

До основних функцій служби охорони праці належать: опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи, проведення оперативно-методичного керівництва роботи з охорони праці та ін.. [53, с. 143 ].

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону праці», на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Основними завданнями комісії є:

захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

підготовка на основі аналізу стану безпеки й умов праці на виробництві рекомендацій власникові і працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;

узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника і трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів на заходи з охорони праці підприємства [4].

Однією з основних складових системи управління охороною праці є контроль за охороною праці, і від того, наскільки він чітко виконується, залежить стан охорони праці на підприємстві. Зміст функції контролю полягає у перевірці стану умов праці, виявленні відхилень від вимог законодавства про працю, від стандартів безпеки праці, правил і норм охорони праці, рішень директивних органів, а також у перевірці виконання службами й підрозділами своїх обов’язків у сфері охорони праці.

Контроль буває технічний, якщо його об’єктами є предмети праці (продукція, технічна документація), засоби праці (обладнання, інструмент), трудові процеси, а також соціальний, якщо його об’єкт становить діяльність людини.

До основних форм контролю за охороною праці на підприємстві належать:

відомчий контроль вищими органами, який здійснюється шляхом систематичної перевірки міністерствами й відомствами дотримання умов стандартів, норм і правил охорони праці та трудового законодавства на підлеглих їм підприємствах;

оперативний контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства. Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам;

громадський контроль, який здійснює профспілковий комітет через уповноважених трудових колективів та комісію з охорони праці;

- адміністративно-громадський контроль, що може здійснюватися на основі триступінчастої системи і тримірної просторової системи. Триступінчаста система являє собою: перший ступінь - ділянка цеху, другий - цех, третій ступінь - підприємство

Функціональна повнота системи управління охороною праці підприємства досягається реалізацією таких видів забезпечення безпеки та охорони праці:

- нормативно - методичного забезпечення, тобто створення на підприємстві нормативно - правової бази з охорони праці;

організаційного, що передбачає таку організацію процесу виробництва, контролю за дотриманням вимог нормативних документів з охорони праці, контролю за технічним станом і експлуатацією устаткування й інструментів, будівель, споруд, яка виключала б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також усувала б або знижувала до допустимого рівня вплив на працівників шкідливих виробничих факторів;

технічного - сукупності технічних засобів і технічних заходів, які забезпечували б безпечну експлуатацію устаткування й технологічних процесів, безпечні та нешкідливі умови праці;

санітарно - гігієнічного - проведення аналізу впливу виробничих факторів на здоров’я працівників, визначення фактичних значень конкретних параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

лікувально-профілактичного - періодичного контролю за станом здоров’я працівників, наданням медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві, організацією лікувально-профілактичного харчування працівників;

соціально-економічного забезпечення - дотримання прав і соціальних гарантій працюючих, надання пільг та компенсацій особам, зайнятим на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, створення умов для економічної заінтересованості власника та працівників у поліпшенні умов і безпеки праці [53, c. 163].

4.2 Формування цивільної оборони на державних і промислових об’єктах, їх структура та функції

На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (далі - РІНР).

На цивільну оборону підприємства покладені такі основні обов’язки:

оповіщення працівників та членів їх сімей при загрозі нападу, стихійного лиха і катастроф;

забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд цивільної оборони (далі - ЦО);

проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об’єкту в мирний та воєнний час;

створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об’єкту;

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (далі - НЦО) об'єкта - керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт.

На начальника ЦО об’єкта народного господарства покладаються такі обов’язки:

організація ЦО та повсякденне керівництво нею;

організація забезпечення евакуації і розосередження робітників та службовців, членів їх сімей в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд ЦО;

проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об’єкту в мирний та воєнний час;

створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об’єкту;

організація стійкого управління, зв’язку та сповіщення, керівництво розробкою плану ЦО об’єкту;

керівництво навчанням робітників, службовців і населення робітничих поселень заходам захисту від стихійного лиха, аварій та сучасних засобів ураження;

здійснення заходів по маскуванню об’єкту;

керівництво РіІНР на об’єкті.

На великих об’єктах призначаються:

заступник начальника ЦО об’єкту по евакуації та розосередженню робітників та службовців;

заступник по інженерно - технічній частині;

заступник по матеріально-технічному забезпеченню.

На допомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно - технічної частини, евакуації, матеріально - технічного постачання.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об'єкті).

Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини - головний інженер об'єкта - керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно - відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з матеріально - технічного постачання - заступник або помічник директора з постачання - забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально - технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакуаційних заходів, проведення РІНР та інші заходи.[62, c. 69]

На всіх об’єктах створюється штаб ЦО об’єкту, комплектується зі штатних робітників та посадових осіб. Склад штабу залежить від значення підприємства.

До складу штабу входять: начальник штабу, його заступник (помічники) - по оперативно - розвідницькій частині, бойовій підготовці, житловому сектору, а також інші спеціалісти.

Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об'єкта.

В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять також керівники громадських організацій.

Для підготовки та проведення РіІНР на об’єктах, що мають відповідну базу, створюються служби: оповіщення та зв’язку, протипожежна, аварійно-технічна, охорони громадського порядку, медична, матеріально-технічного забезпечення, транспорту, протирадіаційного і хімічного захисту, сховищ.

Залежно від специфіки об’єкту і наявності бази можуть створюватись й інші служби ЦО (захисту продовольства, води і т. д.)

Кількість служб визначається начальником ЦО об’єкту за погодженням зі штабом ЦО району (міста) [53, с. 153].

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно - технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально - технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання.

На рис. 4.1 зображена організація цивільної оборони на об’єкті народного господарства.

Служба оповіщення та зв’язку створюється на базі вузлів (об’єктів) зв’язку. Вона повинна оповістити склад керівництва, робітників та службовців і населення робітничих поселень об’єкту про загрозу стихійного лиха, катастроф, аварій і про загрозу нападу ворога, організувати зв’язок і підтримувати його у стані постійної готовності: усунути наслідки аварії на спорудах зв’язку та в осередках ураження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів відомчої охорони. На неї покладаються забезпечення надійної охорони об’єкту, громадського порядку при аваріях, катастрофах, стихійному лиху та при загрозі нападу противника і в час проведення рятувальних робіт, допомога при своєчасному укритті працюючих за сигналами ЦО, контролювання режиму світломаскування.

Медична служба зорганізується на базі медичних пунктів, санітарних частин, поліклінік. На неї покладається забезпечення постійної готовності медичних формувань, організація і проведення санітарно-гігієнічних та профілактичних заходів, надання медичної допомоги потерпілим та евакуація їх у лікувальні установи, здійснення заходів санітарної обробки уражених; медичне забезпечення робітників та службовців і членів їх сімей в місцях розосередження.

Рис. 4.1 Організація цивільної оборони на промисловому об’єкті

Особливістю медичної служби є те, що вона приймає і розміщує евакуйовані лікарні і лікувально-профілактичні установи і хворих. Крім того, в сільських районах створюються служби захисту тварин і рослин на базі ветеринарних установ та дослідних станцій.

Служба радіаційного і хімічного захисту організується на базі хімічних лабораторій та цехів. На неї покладається розробка і здійснення заходів по захисту робітників і службовців, джерел водозабезпечення, харчувальних блоків, складів продовольства від радіоактивних та хімічних речовин, організація та підготовка протирадіаційних, протихімічних формувань та установ; контроль стану індивідуальних та колективних засобів захисту і спеціальної техніки; організація радіаційного і хімічного спостереження та здійснення дозиметричного контролю за опроміненням особистого складу; проведення заходів по ліквідації наслідків радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба сховищ та укриттів організується на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельного цеху. На неї покладається розробка розрахунків сховищ для робітників, службовців і їх сімей; забезпечення готовності сховищ та контроль правильності їх експлуатації; організація будівництва сховищ найпростішого типу; забезпечення своєчасного наповнення сховищ по сигналах ЦО; участь у рятувальних роботах при завалах сховищ.

Аварійно - технічна служба створюється на базі виробничо-технічного відділу або відділу головного механіка. Ця служба розробляє і здійснює попереджувальні заходи, що підвищують стійкість основних споруд, спеціальних інженерних мереж та комунікацій в надзвичайних ситуаціях, здійснює роботи по локалізації та ліквідації аварій в мережах та комунікаціях об’єкту, в спорудах, розбирає завали і рятує людей.

Служба матеріально - технічного забезпечення створюється на базі відділу матеріально-технічного забезпечення об’єкту. На неї покладається розробка плану матеріального і технічного забезпечення, повне та своєчасне забезпечення формувань усіма засобами оснащення, організація ремонту техніки і різного майна, доставка його до дільниць робіт, зберігання і облік, забезпечення продовольством, предметами першої необхідності робітників та службовців на об’єктах та в місцях розосередження.

Транспортна служба організовується з транспортних відділів, цехів, гаражів об’єкту. Вона розробляє і здійснює заходи по забезпеченні перевезень, пов’язаних з розосередженням робітників і службовців та доставкою їх до місця роботи, організовує підвезення сил і засобів до осередків ураження, пристосовує транспорт для перевезення робітників та службовців, евакуації уражених. Проводить роботу по знезараженню транспорту. Начальниками служб призначаються начальники установ, відділів, лабораторій на базі яких розгортається служба.

На невеликих об’єктах служби ЦО не створюються, а їх робота доручається відділам даного об’єкту. Начальниками цивільної оборони сільських районів е голови державної виконавчої влади. При них існує штаб цивільної оборони. В сільських районах утворюються прийомні евакокомісії для прийому і розміщення евакуйованого населення з міст і районів, де сталися стихійне лихо, аварія, катастрофа або інші надзвичайні ситуації. В сільських районах створюються служби, аналогічні міським районам [38, с. 96].

ВИСНОВКИ

Написання даної дипломної роботи ставило за мету дослідження фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» з визначенням ступеня схильності кризі, а також вироблення системи заходів щодо нейтралізації впливу наслідків кризи і його самого. Для досягнення поставленої мети в ході дипломної роботи були вирішені всі поставлені завдання.

) Виявлення сутності кризи, що полягає в реалізації критичних ризиків, пов'язаних з неможливістю нести зобов'язання перед бюджетом та контрагентами пов'язане з певними причинами, як внутрішніми, так і зовнішніми. При цьому основною причиною реалізації критичних ризиків визнано неправильне фінансове управління. Відстеження кризи на ранніх етапах його появи або нейтралізація вже існуючої кризи становить суть антикризового фінансового управління.

) Антикризове фінансове управління передбачає дві системи діагностики: систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики. Перша визначає ступінь схильності підприємства кризі, друга уточнює, доповнює і поглиблює результати експрес-діагностики. При цьому діагностування банкрутства передбачає аналіз усіх сторін фінансової діяльності підприємства. Окрема увага приділяється аналізу чистих активів підприємства, фінансової стійкості, платоспроможності, а також аналізу рентабельності. Дані за результатами аналізу лягають в основу висновків про антикризові заходи.

) Антикризове фінансове управління передбачає виявлення ступеня схильності підприємства кризі. В даній дипломній роботі це зроблено за допомогою п'ятифакторна моделі визначення ймовірності банкрутства Едварда Альтмана. При цьому сама модель проаналізована з метою визначення ступеня придатності її застосування в Придністров'ї. Так як дана модель була використана для підприємств американської ринкової системи, можна зробити висновок про неможливість використання її результатів для підприємств перехідної до ринкової системи.

Кінцевими цілями реалізації антикризового фінансового управління є: усунення неплатоспроможності, відновлення фінансової стійкості, забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

) Власні антикризові заходи приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» зводилися до залучення додаткових позикових коштів за державною програмою. Умови надання бюджетного кредиту були прийнятні для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Рішення про залучення додаткових позикових коштів було прийнято виходячи з міркувань вигідності наданого кредиту і потреби в додаткових коштах. Кредит був узятий в 2009 р. на термін до одного року.

Власні антикризові заходи, що вживаються приватною виробничо-комерційною фірмою «Адлер», на мій погляд, є неадекватними в сформованій ситуації, коли рівень позикового капіталу і так перевищує рівень власного. В даному випадку при низькому рівні платоспроможності заборгованість підприємства збільшується, що приводить до зниження фінансової стійкості.

) В основу пропозицій щодо поліпшення антикризового управління підприємством покладено два основних напрямки: концептуальне і практичне. Перша пов'язана із змінами в концепції управління і створенням в організаційній структурі підприємства нового структурного підрозділу - служби внутрішнього аудиту. Друге направлено на практичне втручання у фінансову діяльність підприємства, пов'язане з оптимізацією рівня платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, частки позикових коштів у загальній структурі капіталу і так далі

) Необхідність створення системи внутрішнього аудиту пов'язана зі специфікою діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Тривалий термін рефінансування дебіторської заборгованості, використання в операційній діяльності великої суми позикових коштів, специфіка виробництва з переважанням динамічної трансформації оборотних активів, короткий операційний цикл, розрив між володінням та управлінням підприємством - всі ці фактори лягли в основу пропозиції про створення системи внутрішнього аудиту. Організація внутрішнього аудиту не зажадає залучення додаткових кадрів, так як може бути створена з управлінського персоналу різних підрозділів - фінансового відділу, бухгалтерії, відділу зовнішніх зв'язків, відділу прогнозування та економічного аналізу. При цьому діяльність може здійснюватися або у формі щотижневих семінарів, що не вимагатиме додаткових витрат, або у формі функціонування в якості окремого органу в організаційній структурі підприємства.

) В обов'язки системи внутрішнього аудиту входить здійснення впорядкованої і ефективної діяльності підприємства, включаючи рентабельність і захищеність від збитків, забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства, забезпечення збереження майна; підтримання хороших відносин з регулюючими органами; запобігання виникнення банкрутства, нейтралізація його причин на ранніх стадіях його прояви.

) Практичні пропозиції щодо поліпшення антикризового фінансового управління розкрито поетапно. Нейтралізація фінансової кризи орієнтована на строк від п'яти до десяти років.

Перший етап стосується зниження суми позикового капіталу до нормативного значення. Це означає, що позикових коштів має бути менше 50%, що забезпечить найбільш оптимальне функціонування підприємства. Зниження необхідно здійснювати поступово, щоб одноразовим зниженням не погіршити фінансовий стан підприємства. Мною запропонована розкладка суми на яку необхідно зменшити позиковий капітал в часі. Для п'ятирічного періоду розмір щорічного зниження складе 649225,6 грн, або 10% від суми позикового капіталу. Для десятирічного періоду розмір щорічного зниження складе 324612,8 грн, або 5% від суми позикового капіталу.

Другий етап полягає у створенні резервів з валового та чистого прибутку. Створення резервів сприяє збільшенню величини джерел власних обігових коштів. Реалізація даної міри на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» може викликати деякі протиріччя всередині підприємства у зв'язку з розмежуванням функції володіння та управління.

Третій етап передбачає зниження суми запасів, що пов'язано з необхідністю обслуговування запасів.

Четвертий і п'ятий етапи - посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості та Прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Рефінансування суми дебіторської заборгованості дозволить знизити суму розриву між власними і позиковими коштами і складе всього 786 954 рублів.

На шостому етапі необхідно розширити клієнтську базу, знайти нові ринки збуту. Цей захід створить передумови для здійснення восьмого етапу.

Сьомий і восьмий етапи - зниження витрат виробництва і збільшення обсягів виробництва і реалізації, що в свою чергу вплине на величину прибутку.

Після реалізації восьми етапів у підприємства з'являться кошти для інвестування, що становить суть дев'ятого етапу. При цьому інвестиції можуть бути реальними і фінансовими, спрямованими на придбання нових верстатів і на залучення додаткового прибутку.

Десятий етап є передумовою для здійснення одинадцятий етап і полягає в зниженні ступеня іноземного впливу шляхом викупу акцій у іноземних акціонерів або емісії додаткових акцій і розміщення серед не іноземних акціонерів, що знизить частку іноземного впливу на діяльність приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер».

Кінцевим етапом антикризового фінансового управління я бачу досягнення фінансової та управлінської самостійності.

Здійснення даної програми засновано на теоретичних даних, відображених в першому розділі, випливає з практичних даних, отриманих шляхом аналізу у другому розділі і знаходяться між собою в логічному відповідно. Рекомендації для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», відображені в третьому розділі носять довгостроковий характер. На мою думку, період виходу з ситуації, що склалася становить приблизно сім - десять років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.       Закон України «Про банкрутство» № 2343-XII від 14.05.1992 (зі змінами і доповненнями) [Текст]: Остання редакція Закону України N 597-IV ( 597-15 ) від 06.03.2003 )

.        Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№ 42-43. - с.858- 899.

.        Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» : від 16.07.1999 № 996-XIV : зі змінами та доповн. // Відомості Верховної Ради України. - 1999, N 40, ст.365.

.        Абчук В. Менеджмент - СПб.: Союз, 2002. - 626 с.

.        Афоничкин А. - Основи менеджменту - СПб.: Пітер, 2007. - 528 с.

.        Баканів М. - Теорія економічного аналізу - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 536 с.

.        Балдин К. - Антикризове управління - М.: Видавничо-торгова корпорація "Дашков і К'", 2005. - 316 с.

.        Балдин К. - Риск-менеджмент - М.: эксмо, 2006. - 368 с.

.        Басовский Л. - Фінансовий менеджмент - М.: Инфра-м, 2003. - 240 с.

.        Бірюкова О. - Прийоми антикризового менеджменту - М.: Видавничо-торгова корпорація "Дашков і К'", 2008. - 430 c.

.        Беляєв С.Г. Кошкіна В.І. Теория и практика антикризисного управления. - М. : Закон и право: ЮНИТИ, 2005. - 469 с.

.        Байєр А. Картина світу : Останній пухир.// Відомості - 2008- 21 листопада

.        Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства[Текст]: Підручник. К:Либідь, 2007. - 312с

.        Бланк И. - Фінансовий менеджмент - К.: Эльга, Ника-центр, 2004. - 656 с.

.        Бондарів В. - Фінансовий аналіз - СПб.: Пітер, 2009. - 240 с.

.        Бондарів П. - Фінансова математика - М.: Гардарики, 2002. - 624 с.

.        Болюх М.А. Економічний аналіз: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 540 с.

.        Бригхэм Ю. - Фінансовий менеджмент - СПб.: Пітер, 2009. - 960 с.

.        Варга Е. - Сучасний капіталізм і економічні кризи - М.: Видавництво Академії наук, 1962. - 505 с.

.        Васильева Л. - Финансовый анализ - М.: Кнорус, 2006. - 544 с.

.        Гаврилова А. - Фінанси організацій - М.: Кнорус, 2007. - 608 с.

.        Гайдар Е. - Кризова економіка сучасної Росії - М.: Проспект, 2010. - 656 с.

.        Гиляровская Л. - Комплексний економічний аналіз господарської діяльності - М.: Проспект, 2006. - 360 с.

.        Гукасьян Г. - Економіка від А до Я - М.: Инфра-м, 2007. - 480 с.

.        Даль В. И. Толковий словник: В 4-х т. - СПб.: Диамант, 1997. - т.2 - 784с.

.        Казанцев А. - Основи менеджменту - М.: Инфра-м, 2002. - 544 с.

.        Карасева И. - Фінансовий менеджмент - М.: Омега-л, 2006. - 335 с.

.        Калина А.В., Конева М. I., Ященко В.О. Сучасний економiчний аналiз i прогнозування (мiкро- та макрорiвень): Навчально-методичний посiбник.- 2-ге вид. - К.: МАУП, 2004. - 272с.

.        Кейнс Д. М. Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей - М.: эксмо, 2007. - 960 с.

.        Ковальов В. - Фінансовий Менеджмент Теорія і Практика - М.: Простпект, 2007. - 1-24 с.

.        Кований С. - Теорія антикризового управління підприємством - М.: Кнорус, 2009. - 160 с.

.        Кондратьєв Н. - Великі цикли коньюнктури і теорія передбачення - М.: Економіка, 2002. - 767 с.

.        Коротков Э. - Антикризове управління - М.: Инфра-м, 2002

.        Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник - Харків, 1995. - 107 с.

.        Малярець Л. М., Вовк В. Я. Аналіз інформаційності показників та внутрішніх факторів в управлінні фінансовим станом комерційного банку // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Сер. «Економічні науки». Вип. 11. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - с. 110 - 114.

.        Меньшиков С. - Длинные волны в экономике - М.: Международные отношения, 1989. - 272 с.

.        Москальова В.М. Основи охорони праці: Підручник. - К.: Професіонал 2005. - 672 с.

.        Мухін В.І. Дослідження систем управління. - М. Єкзамен, 2002. - 384 с.

.        Олійник С.У. Менеджмент: Навчальний посібник. -Х.: Друк ЛТД, 1997. - 176 с.

.        Осауленко О.Г. Україна у цифрах у 2001 році: Корот. стат. довід /Держкомстат України - К.: Техніка, 2002. - 256 с.

.        Павлова Л. - Фінансовий менеджмент - М.: Юнити-Дана, 2003. - 269 с.

.        Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. - Суми, 1999. - 301 с.

.        Пішак В.П., Радько М.М., Воробйов О.О. Безпека життєдіяльності: Підручник / за редакцією Радька М. М. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 360 с.

.        Поляк Г. - Історія світової економіки - М.: Юнити, 2002. - 727 с.

.        Поляк Г. - Фінанси, грошовий обіг і кредит - М.: Юнити, 2002.- 512 с.

.        Радченко К.І. Стратегічний аналіз у бізнесі: Навчальний посібник. Видання 2-ге, доповнене. - Львів: «Новий Світ-2000», 2003. - 272 с.

.        Раевнева Е.В. Антикризисное управление: дефиниции, составляющие, инструменты. - Сб. трудов международной научно-технической конференции «Приборостроение 2001» [Текст]: Вестник Черкасского инженерно-технологического института, 2001.

.        Смирнов Э. А. Основи теорії організації: Навчальний посібник. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 2005. - 375 с.

.        Смирнов Э.А. Разработка управлінських рішень: Підручник для вузів- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 271 с.

.        Селезньова Н. - Фінансовий Аналіз. Управління Фінансами - М.: Юнити, 2006.- 639 с.

.        Свиридов А. К. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / А. К. Свиридов // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 4. - с. 19-26.

.        Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2003. - 456 с.

.        Суворова С. - Міжнародні стандарти аудиту - М.: Инфра-м, 2007. - 320 с.

.        Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 412с.

.        Турило А.М. Оцінка вартості підприємства в системі фінансово-економічної стратегії його розвитку [Текст]: //Фінанси України. - 2009. - №5. - с. 95-100.

.        Толмачева Р. - Економічна історія - М.: Дашков і До, 2003. - 604 с.

.        Уткин Э. - Довідник кризового керівника - М.: Асоціація авторів і видавців «ТАНДЕМ». Видавництво ЭКМОС, 1999. - 312 с.Хохлов Н. - Управление риском - М.: Юнити, 2001. - 239 с.

.        Шапкин А. - Теорія ризику і моделювання ризикових ситуацій - М.: Дашков і До, 2005. - 880 с.

.        Шершньова З.Є. Антикризове управління підприємством: Навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с.

.        Шим Джей К., Сигел Джоэл Г. Финансовый менеджмент [Текст]:/ Пер. с англ. - М.: Информ.-издат. дом «Филинъ»,2004. - 400с

.        Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2004. - 438 с

.        Уткин Э. А. Антикризове управління - М. : Ассоц. «Тандем», узд. ЭКМОС, 1997. - 400с.

.        Чмутова І. М., Вовк В. Я. Моніторинг зовнішнього та внутрішнього середовища комерційного банку // Регіональні Перспективи. - 2003. - № 7 - 8 (32 - 33). - С. 41 - 45.

.        Экономическая стратегия фирмы [Текст]: / Под ред. проф. Градова А.П. - 2-е изд. - СПб: Специальная литература, 2000. - 589 с.

.        Якокка Ли. Карьера менеджера [Текст]: - М.: Прогрес, 2001.

.        Яновский А. Банкротство предприятий [Текст]: // Бизнес Информ. - 1994. - №31. - С.36-38.