Поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    31,2 Кб
  • Опубликовано:
    2012-10-12
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва















"Поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва"

спеціалізація виробництво уніфікація стандартизація

Вступ

Рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на підприємствах під впливом науково-технічного прогресу зумовлює процеси подальшого економічного розвитку держави та суспільного поділу праці. Вони проявляються в еволюційному розвитку різних форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування тощо. Кожна з цих форм має свої об'єктивні види та показники рівня розвитку.

Так, концентрація виробництва означає збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших підприємствах. Отже, чим більшою є частка продукції, що виробляється на великих підприємствах, тим вищим є рівень концентрації виробництва.

Спеціалізація - одна з форм суспільної організації виробництва, в основі якої лежить поділ праці. Поділ праці веде до диференціації її окремих видів, а їх концентрація на основі збільшення економічно раціональних розмірів - до масового, або спеціалізованого, виробництва. Отже, спеціалізація, з одного боку, є наслідком концентрації однорідного виробництва, а з іншого - результатом суспільного поділу праці.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва».

Об’єкт дослідження - суспільні форми виробництва.

Предмет дослідження - поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні концентрації та спеціалізації виробництва на підприємстві.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

) розглянути теоретичні засади концентрації виробництва;

) охарактеризувати види та форми концентрації виробництва;

3) дослідити спеціалізацію як форму суспільної організації виробництва;

) охарактеризувати показники рівня спеціалізації виробництва;

) розглянути стандартизацію та уніфікацію як напрями розвитку спеціалізації.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

1. Концентрація виробництва

.1 Поняття концентрації виробництва

Концентрація виробництва означає збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших підприємствах. Отже, чим більшою є частка продукції, що виробляється на великих підприємствах, тим вищим є рівень концентрації виробництва.

Концентрація виробництва - зосередження виробництва одного чи декількох аналогічних видів продукції чи послуг у великих організаціях, у межах невеликого регіону [11].

Ключовим словом у визначенні поняття «концентрація» є розмір організації, що найчастіше характеризується обсягом продажу, чисельністю працюючих, вартістю основних фондів.

Галузеві особливості не дозволяють установити єдині для всіх галузей оптимальні розміри виробництв і підприємств. Так, у галузях видобувної промисловості на величину оптимальних розмірів виробництв істотний вплив роблять природні умови й обсяг видобутку корисних копалин. Виходячи з запасів корисних копалин в родовищі, термінів служби поверхневих і підземних споруджень (кар'єрів, шахт та ін.), обсягу споживання визначаються розміри підприємств.

У галузях обробної промисловості з безупинним процесом виробництва (металургія, хімія, електроенергетика, цементна, цукрова промисловість та ін.) оптимальні потужності визначаються одиничними потужностями сучасних агрегатів - від найдрібніших до великих і найбільших, що споруджуються, як правило, у комплексі з іншими агрегатами й обслуговуючими господарствами. Оптимальні потужності окремих цехів визначаються виходячи з одиничних потужностей встановлених агрегатів, а загальна потужність підприємств - виходячи з можливостей випуску готової продукції. У галузях обробної промисловості з дискретним (перериваним) виробництвом (машинобудування, деревообробна, взуттєва, текстильна промисловість) оптимальні розміри виробництва розраховуються виходячи з раціонального набору різних верстатів і устаткування, потокових і автоматичних ліній, що обслуговують господарств і інших підрозділів, необхідних для забезпечення випуску продукції при мінімальних витратах трудових ресурсів.

1.2 Види та форми концентрації виробництва

Розрізняють концентрацію внутрішню (заводську) і галузеву. Внутрішня (заводська) концентрація виробництва - це процес збільшення потужностей окремих підприємств, а галузева - збільшення питомої ваги продукції, що виготовляється на великих підприємствах, у загальному її виробництві.

У практиці господарювання використовують такі основні види концентрації [3, 34]:

• агрегатна - зростання одиничної потужності або продуктивності устаткування (машин, установок, агрегатів, технологічних ліній тощо), характеризується збільшенням частки великих агрегатів у загальній їх кількості або обсязі виробленої продукції. Цьому виду концентрації властивий тільки інтенсивний тип розвитку під впливом досягнень науково-технічного прогресу;

• технологічна - збільшення розмірів підприємства. Цей вид концентрації може мати як інтенсивний (на основі агрегатної концентрації), так і екстенсивний типи розвитку (шляхом збільшення кількості однотипного устаткування у складі виробництва). Можливе також одночасне поєднання обох цих чинників у процесі технологічної концентрації;

• функціональна - зростання обсягів виробництва продукції основного, допоміжного і побічного виробництва;

• заводська (фабрична) - процес збільшення розміру окремих підприємств - заводів, фабрик, комбінатів, об'єднань. Здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва. Цей вид концентрації має такі форми: збільшення підприємств (зосередження виробництва на великих підприємствах з використанням удосконалених знарядь праці та на основі зростання обсягів випуску продукції); створення спеціалізованих підприємств в результаті збільшення випуску однорідної продукції масового або великосерійного виробництва; кооперування шляхом розвитку прямих виробничих зв'язків між підприємствами - учасниками спільного виготовлення певної продукції; комбінування на основі поєднання різних виробництв у єдиному виробничому процесі випуску кінцевої продукції в межах одного підприємства (комбінату).

Концентрація виробництва здійснюється в трьох основних формах:

• концентрація спеціалізованого виробництва;

• концентрація комбінованих виробництв;

• збільшення розмірів універсальних підприємств.

Найбільш ефективна перша форма, що забезпечує зосередження однорідного виробництва на великих підприємствах, що дозволяє застосовувати високопродуктивні спеціалізовані машини, автоматизовані і потокові лінії, сучасні методи організації виробництва. Високоефективна також і друга форма концентрації, що забезпечує послідовність виконання технологічних процесів, комплексну переробку сировини, використання побічних продуктів і відходів, з фарбування викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище. Менш ефективна третя форма, при якій здійснюється концентрація виробництв, не зв'язаних між собою ні однорідністю і послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини. Підприємства універсального типу поєднують різнорідні автономні і малопов'язані між собою виробництва. В об'єднаннях і на підприємствах третьої форми концентрації сполучаються порівняно великі виробництва по одних цехах (основних) і дрібні в інші (допоміжні). Недостатній рівень спеціалізації, різні розміри виробництв, що сполучаться, і різнорідність продукції, а також ускладнення керування й організації ремонтних робіт не дозволяють, досягти належної ефективності виробництва.

Концентрація виробництва і її окремих форм розвиваються на основі впливу двох головних факторів:

) росту потреби і визначених видів продукції;

) науково-технічного прогресу в даній галузі, що дозволяє підвищувати якість продукції, що випускається, і знижувати ціну.

Переконцентрація ускладнює керування, тому вона теж небажана.

Концентрація шляхом збільшення розмірів підприємств, здійснювана в промисловості, зв'язана з підвищенням одиничних потужностей машин і устаткування, а також розмірів споруджень, збільшенням кількості однакових машин і устаткування, а також їхнім сполученням. В електроенергетиці, чорній і кольоровій металургії, цементній, деяких виробництвах хімічної й іншій галузей промисловості концентрація виробництва здійснюється на основі росту одиничних потужностей основних агрегатів і споруджень. Ріст одиничної потужності веде до зниження її питомої вартості і собівартості вихідної з її допомогою продукції. У машинобудуванні, легкій, харчовій і деяких інших галузях технологічні особливості виключають можливість використання машин і агрегатів особливо великої потужності. Велике виробництво в цих галузях відрізняється не одиничною потужністю агрегатів, а числом одиниць машин і устаткування, раціональною організацією виробництва і керування [3, 35].

Створення високопродуктивних автоматичних і роторних ліній, гнучких автоматизованих систем, обробних центрів є, по суті, третім способом концентрації - спільною дією укрупнення і збільшення їхньої кількості на одному підприємстві.

Питомі витрати по керуванню на великих підприємствах менше, ніж на більш дрібних, тому що вони збільшуються непропорційно росту масштабів виробництва. В умовах великого підприємства економічно виправдовується створення спеціалізованих функціональних відділів і лабораторій, що забезпечують створення конкурентоспроможних об'єктів. Концентрація виробництва дозволяє використовувати висококваліфіковані кадри й автоматизовані виробництва, сучасні інформаційні технології і ресурси. Однак подальша концентрація ускладнює керування. Тому в кожній галузі свої оптимальні рівні концентрації виробництва.

1.3 Рівні концентрації виробництва

Оскільки для аналізу рівня концентрації застосовуються як абсолютні, так і відносні показники, розрізняють відповідно абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Абсолютний рівень характеризує розміри підприємств тієї чи іншої галузі народного господарства (обсяг випуску продукції у натуральному і вартісному виразі; середньорічна вартість основних фондів; виробнича потужність підприємства; чисельність працюючих). Відносний рівень характеризується розподілом загального обсягу виробництва в галузі між підприємствами різного розміру (частка окремого підприємства з випуску якоїсь продукції до обсягу її виробництва загалом по галузі; частка підприємства на ринку продаж та ін.).

Для характеристики рівня концентрації виробництва в монопро-дуктових галузях (тобто з виготовлення одного виду продукції) розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі. Наприклад, в електроенергетиці це може бути річний виробіток електроенергії з розрахунку на одну електростанцію, а в цукровій промисловості уявлення про розмір підприємств дає показник середньодобової переробки сировини.

У галузях, де виготовляється різноманітна продукція, рівень концентрації доцільно визначати у вартісних показниках.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання ефективності підприємств, оскільки зі збільшенням їх розмірів поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, краще використовуються матеріально-технічні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність її виробництва.

Проте високій рівень концентрації не завжди відбиває високу економічну ефективність виробництва, оскільки між показниками концентрації виробництва та його економічної ефективності немає прямого зв'язку. Якщо підприємства характеризуються лише великими розмірами, а їх структура й обсяги виробництва продукції не є оптимальними для цієї галузі, то рівень концентрації у цьому разі не може слугувати показником ефективності виробництва [6, 23].

При визначенні рівнів концентрації потрібно враховувати вплив внутрішньовиробничих та зовнішніх чинників. Внутрішньовиробничі чинники визначаються оптимальними розмірами виробництва продукції та підприємств з огляду на максимальне використання виробничих ресурсів, а до зовнішніх належать транспорт, розміри сировинної бази, наявність (або можливість залучення) робочої сили, природні умови та ін.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним з таких економічних причин, як збільшення транспортних витрат, необхідність великих інвестицій і тривалий термін їх повернення, ускладнення процесу управління, зростання навантаження на довкілля, посилення монополізму та ін. Тому концентрація виробництва на підприємствах має контролюватися для досягнення мінімальних витрат на випуск продукції, тобто на конкретному підприємстві повинні прагнути випуску оптимального обсягу продукції. Оптимальним вважається такий розмір підприємства, за якого досягається мінімум приведених витрат на випуск продукції (Ві) [6, 24]:

Ві = Сі + Ті +  min,

де Сі - собівартість одиниці продукції на підприємстві і-гo розміру;

Ті - транспортні витрати на одиницю продукції на і-му підприємстві;

kc - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

dk - питомі капітальні вкладення з розрахунку на одиницю продукції i-го підприємства.

У період переходу до ринкових відносин в економіці України почався зворотний процес деконцентрації виробництва, який має здійснюватися в напрямі утворення широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Світовий досвід підтверджує, що ефективне функціонування економіки будь-якої країни передбачає оптимальне поєднання великого, середнього та малого бізнесу.

2. Спеціалізація як форма суспільної організації виробництва

.1 Поняття й форми спеціалізації

Спеціалізація - одна з форм суспільної організації виробництва, в основі якої лежить поділ праці. Поділ праці веде до диференціації її окремих видів, а їх концентрація на основі збільшення економічно раціональних розмірів - до масового, або спеціалізованого, виробництва. Отже, спеціалізація, з одного боку, є наслідком концентрації однорідного виробництва, а з іншого - результатом суспільного поділу праці.

Розрізняють:

• спеціалізацію промисловості;

• спеціалізацію підприємств;

• спеціалізацію всередині підприємств.

Спеціалізація промисловості - це поділ на існуючі галузі які виготовляють певну продукцію, та створення нових галузей. Кожна галузь характеризується властивим їй виробничим апаратом, технологічним процесом та спеціалізованими кадрами [11].

Спеціалізація підприємств - це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності виробів, що виготовляються. Нарощування випуску однорідних виробів супроводжується широкою стандартизацією виробів і деталей, уніфікацією деталей, вузлів, типізацією технологічних процес, що сприяє зростанню продуктивності праці, а також скороченню витрат праці на проектування, створення й ремонт машин.

Спеціалізація всередині підприємств - це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць. Поділ праці всередині підприємства тісно пов'язаний із поділом праці всередині галузі або промисловості в цілому. Так, наприклад, створення спеціалізованих, технічно оснащених ливарних підприємств може призвести до ліквідації дрібних, напівкустарних ливарних цехів на окремих машинобудівних підприємствах [11].

Спеціалізація окремих підприємств і виокремлення галузей промисловocmi - це взаємопов'язані процеси, оскільки галузь - це сукупність певним чином спеціалізованих підприємств.

Процес спеціалізації промислового виробництва має п'ять основних напрямів, або форм: предметна, подетальна, технологічна, допоміжних та міжгалузевих виробництв [8, 37].

Подетальна спеціалізація - це випуск окремих частин, деталей або напівфабрикатів. Наприклад, заводи з виготовлення гумових покришок, автомобільних поршнів тощо. У деяких галузях подетальна спеціалізація може мати конкретні різновиди; наприклад, у машинобудуванні розрізняють подетальну, агрегатну, вузлову спеціалізацію.

Технологічна спеціалізація - це перетворення окремих фаз виробництва або технологічних операцій на самостійне виробництво. Наприклад, завод із виробництва хімічних волокон, ливарний завод тощо.

Спеціалізація допоміжного виробництва - це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функцій. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв можуть бути ремонтні заводи, які обслуговують інші підприємства.

Спеціалізація міжгалузевих виробництв - це підприємства, які випускають продукцію загальномашинобудівного призначення (редуктори, зубчасті колеса).

Спеціалізація виробництва впливає на характер продукції, яка може бути однорідною (неоднорідною) і профільною.

Однорідність продукції визначається конструктивно-технічними ознаками. Критерії однорідності на підприємстві - це вироби або роботи, конструктивно й технічно схожі за технічними ознаками: деталі, вузли, вироби або виконувані роботи.

Профільна продукція - це більш широке поняття, що стосується переважно підприємств: кожне підприємство створюється з метою виробництва певного виду продукції, яка і є для нього профільною.

У процесі функціонування в економіці постійно виникають нові види виробництв, які виокремлюються в самостійні виробничі одиниці. Наразі діють спеціалізовані підприємства з виробництва автомобільних і тракторних двигунів, хоча до недавнього часу вони виготовлялися на автомобільних і тракторних заводах.

Сучасний стан розвитку національної економіки зумовлює певні проблеми в розвитку спеціалізації підприємств об'єднання. Це пов'язано з тим, що предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва, а відтак і конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Через відсутність інвестицій стає неможливим створення нових спеціалізованих підприємств. Зростає суперечність між обмеженими коштами на створення цих підприємств і закономірним у ринковій економіці збільшенням та оновленням номенклатури продукції, що виготовляється. Подолати цю суперечність можна за рахунок розвитку подетальної спеціалізації на підприємствах малого бізнесу.

.2 Показники рівня спеціалізації виробництва

Рівень спеціалізації характеризується такими показниками [14, 28],:

) питома вага випуску продукції в загальному обсязі виробництва об'єднання. Цей показник характеризує рівень спеціалізації даного підприємства в масштабі об'єднання;

2) питома вага випуску основної продукції в загальному обсязі виробництва даного підприємства або об'єднання. Цей показник характеризує рівень однорідності продукції. Наприклад, підприємства важкого машинобудування разом із турбінами або прокатними станами випускають продукцію, яка не завжди відповідає профілю зазначених виробництв;

) кількість груп, видів або типів виробів, що виготовляються на підприємстві. Цей показник, характеризуючи асортимент продукції, водночас є важливим показником спеціалізації. Наприклад, спеціалізація текстильних підприємств характеризується кількістю груп вироблених тканин, числом артикулів тощо; спеціалізація взуттєвої промисловості - кількістю видів дитячого, жіночого або чоловічого взуття зі шкіри, а також текстилю та інших замінників. У машинобудівній промисловості при визначенні рівня спеціалізації за цим показником необхідно враховувати конструкторську однотипність і технологічну однорідність продукції, що виготовляється. Так, якщо одне підприємство випускає 2-3 найменування виробів, але вони неоднорідні за технологічними ознаками, наприклад, прокатні стани й вантажопідйомні крани, а інше підприємство - 5-6 найменувань продукції, але всі вони технологічно однотипні, наприклад, насоси й компресори, то в цьому випадку друге підприємство є більш спеціалізованим, ніж перше, хоча перше випускає продукції за кількістю найменувань менше, ніж друге;

) питома вага випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими виробництвами. Цей показник може визначатися для тих виробництв, для яких подетальна або технологічна спеціалізація є найбільш характерною формою організації виробництва. Особливо важливе значення він має в машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, у меблевому виробництві. Збільшення питомої ваги випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими підприємствами невід'ємно пов'язано з підвищенням техніко-технологічного рівня виробництва;

) коефіцієнт серійності - це кількість деталей, виробів, що виготовляються на одному робочому місці. Цей показник використовується в основному для характеристики рівня спеціалізації всередині підприємства;

6) питома вага уніфікованих частин, деталей і вузлів у різних виробах, що виготовляються на підприємствах об'єднання. Підвищення цього показника в умовах сталого асортименту або навіть при збільшенні асортименту продукції свідчить про зростання рівня її однорідності, а відтак - про поглиблення спеціалізації;

7) питома вага прогресивних груп обладнання й передових технологій. Зростання застосування спеціального обладнання, автоматів, верстатів із ЧПУ в загальній кількості обладнання підприємств, а також перехід на передові технологічні методи ведення виробництва є найбільш ефективними в умовах спеціалізованих підприємств.

.3 Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації

Об'єктивний хід виробництва вимагає, з одного боку, частої зміни номенклатури продукції, що виготовляється, а з іншого - поглиблення спеціалізації виробництва з мстою отримання більш дешевої продукції. Виникає суперечність: сучасне виробництво вимагає зростання різноманітності застосовуваних знарядь праці, а спеціалізоване виробництво, навпаки, - їх однорідності. Надання можливості створювати справді різнорідну продукцію (машини та обладнання) з однорідних елементів дасть змогу фактично вирішити цю суперечність. Важливу роль у розв'язанні цієї проблеми відіграють стандартизація та уніфікація.

Стандартизація - це процес встановлення й застосування обов'язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Стандартизація здійснюється на основі принципів випередження й комплексності.

Принципи випередження полягають у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які в майбутньому мають бути оптимальними.

Принцип комплексності означає погодженість взаємопов'язаних елементів, що входять до складу об'єкта стандартизації. Комплексність забезпечується включенням в програму стандартизації виробів, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, технічних засобів, методів підготовки та організації виробництва. Отже, стандартизація забезпечує взаємозв'язок усіх сторін виготовлення й споживання продукції з метою забезпечення потреб споживачів за оптимальних виробничих витрат.

Уніфікація - це приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм із метою запобігання невиправданій різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення. Уніфікація - це комплексний процес, який починає діяти від етапу конструювання до створення готового продукту і його експлуатації.

Основна мета уніфікації - це подолання багатотиповості складових виробів однакового призначення й приведення їх до можливої однотипності способів виготовлення. Уніфікація передбачає застосування принципу конструктивного наслідування. У виріб нової конструкції вводяться деталі й вузли, які застосовуються в інших конструкціях. Таким чином забезпечується використання однакових деталей, вузлів і напівфабрикатів для виробництва продукції різного призначення.

Застосування загальних конструктивно-організаційних рішень дозволяє створювати на загальній (єдиній) основі різні модифікації виробів.

Застосування уніфікації і стандартизації веде до концентрації виробництва однорідної продукції на підприємствах об'єднання, що забезпечує зростання виробництва, краще використання виробничих потужностей, ресурсів, а відтак - збільшення прибутку.

На жаль, створена за радянських часів на деяких підприємствах замкнута система самозабезпечення призвела до багатономенклатурності виробництва. Випуск деталей і напівфабрикатів дублювався підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції за умови впровадження уніфікації і стандартизації могли б виготовлятися в більшій кількості на сучасному спеціалізованому обладнанні, а фактично виготовлялися на універсальному обладнанні й невеликими партіями.

Недостатньо використовувалися можливості уніфікації машин та інших виробів на основі застосування базових моделей (БНК), однотипних агрегатів, вузлів і деталей, агрегування, типізації технологічних процесів тощо.

В умовах ринкової економіки одним із найважливіших завдань є зміна структури підприємств шляхом усунення їх від виробництва для власних потреб продукції загальногалузевого призначення та організації її випуску на спеціалізованих підприємствах. Створення спеціалізованих підприємств - це не тільки шлях вдосконалення безпосередньо самого процесу виробництва, а й зміна у виробничих взаємозв'язках. Збільшення кількості споживачів, а відтак і технічних вимог до продукції, яка виготовляється на одному підприємстві, ставлення до неї як до готової продукції, що дає прибуток, неминуче тягне за собою підвищення її якості і, як наслідок, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції даного підприємства.

.4 Економічна ефективність спеціалізованих підприємств

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств обумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передових технологічних процесів, найбільш досконалих методів організації виробництва, кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованих працівників.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівартості виробів, виготовлених на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах.

У зв'язку із цим суттєвою проблемою стає визначення оптимального розміру підприємства як бази для встановлення рівня його спеціалізації. Оптимальність розміру підприємства залежить від обраного критерію. Зазвичай під оптимальним розміром розуміють такий обсяг виробництва, за якого забезпечується повне завантаження потужностей, а середні витрати досягають свого мінімуму.

Як правило, усі економічні показники визначаються для мінімального розміру підприємства, за якого існує повне завантаження обладнання в умовах існуючого технологічного процесу. Оптимальний же розмір визначається зміною в кратну кількість разів відносно мінімального розміру. Як показав досвід конструювання й експлуатації автоматичних ліній та іншого високопродуктивного обладнання для багатосерійного й масового виробництва, економічні показники підприємства при цьому майже не змінюються [14, 32].

Наприклад, підприємству для комплектації своєї продукції необхідно отримувати щозміни 4000 деталей. Підприємство-поста-чальник має п'ять одиниць обладнання, продуктивність кожної одиниці якого - 500 деталей за зміну. Розраховано: щоб забезпечити безперебійне постачання продукції споживачам, необхідно мати один комплект обладнання в резерві.

Оптимальний розмір підприємства визначається за допомогою формули:


де Qo - оптимальна кількість обладнання;

Nn - потреба в продукції, шт.;

Np - продуктивність однієї одиниці обладнання, шт.

Показник рівня спеціалізації Кс визначається так:


де Qc - обсяг випуску виробів або обсяг виконання комплексу одноразових операцій;

Qo - мінімальний допустимий або оптимальний розмір виробництва виробів (операцій).

Для підприємства, яке випускає декілька виробів, рівень спеціалізації визначається коефіцієнтом спеціалізації по всіх виробах і питомою вагою кожного з них у загальному обсязі. Так само розраховується рівень спеціалізації і по об'єднанню.

Крім зазначених, використовуються й інші показники, наприклад: питома вага профілюючої (основної) продукції в загальному випуску підприємства; питома вага спеціалізованих підприємств у виготовленні певних виробів і напівфабрикатів, питома вага купованих комплектних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі виготовленої продукції тощо.

Для більш повної характеристики стану спеціалізації виробництва можна використовувати показники технічного й організаційного рівня виробництва: питому вагу автоматичного й спеціалізованого обладнання; питому вагу уніфікованих деталей, вузлів та інших напівфабрикатів; питому вагу поточно-масового виробництва в загальному обсязі випущеної продукції.

Умовно річну економію Еу спеціалізації визначають за формулою:


де С1 і С2 - повна собівартість продукції відповідно до і після запровадження заходів щодо спеціалізації;

Т1 і Т2 - транспортні витрати, пов'язані з доставкою готової продукції до і після спеціалізації;

В2 - плановий річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Загальний річний економічний ефект від проведення спеціалізації обчислюється таким чином:


де Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

K1, К2 - питомі капіталовкладення відповідно до й після проведення спеціалізації;

В2 - фактичний річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Термін окупності капіталовкладень Т на проведення спеціалізації визначається за формулою [14, 33]:


де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн.,

Ф - вартість основних фондів, які виділяються після проведення спеціалізації і які можуть реалізовуватися або спрямовуватися на інші підприємства об'єднання.

3. Практична частина

Задача 1

Визначити додатковий обсяг продукції, який можна отримати в майбутньому періоді за рахунок покращення інтенсивного та екстенсивного використання виробничої потужності. Якщо виробнича потужність підприємства 600 т за зміну, режимний фонд робочого часу 500 змін, коефіцієнт інтенсивного використання потужності 0,95 і інтенсивний - 0,9.

Виробнича потужність підприємства становить: 600*500 = 300000 т

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання буде:

Кінтег = Кекс*Кінт = 0,95*0,9 = 0,855

Тоді додатковий обсяг продукції, який можна отримати в майбутньому періоді за рахунок покращення інтенсивного та екстенсивного використання виробничої потужності буде:


Задача 2

У попередньому році обсяг товарної продукції становив 338 млн. грн. Фондовіддача 5,2 грн. У звітному році обсяг товарної продукції збільшився на 10%, вартість основних виробничих фондів склала 60,6 млн. грн. Визначити додатковий обсяг товарної продукції отриманої у звітному році порівняно з попереднім за рахунок кращого використання основних виробничих фондів.

Обсяг товарної продукції у звітному році становить:

338 + 10% = 371,8 млн. грн.

Фондовіддача обчислюється за формулою: Фв = Q/ОФ, де

Q - обсяг продукції підприємства;

ОФ - середньорічна вартість основних фондів.

Тоді фондовіддача у звітному році буде: Фв зв. = 371,8/60,6 = 6,14 грн.

Отже, фондовіддача у звітному році порівняно з попереднім збільшилася на 6,14 - 5,2 = 0,94 грн.

А додатковий обсяг товарної продукції отриманої у звітному році порівняно з попереднім за рахунок кращого використання основних виробничих фондів становить: 371,8 - 338 = 33,8 млн. грн.

Задача 3

Випуск продукції підприємства "Рокс" за рік становить 10000 шт. Собівартість виробу 8 тис. грн., ціна виробу на 25% перевищує його собівартість. Загальна потреба в оборотних коштах - 5000 тис. Грн. Тривалість виробничого циклу виготовлення - 7 днів. Коефіцієнт наростання витрат в незавершеному виробництві - 0,5,

Визначити:

1) норматив оборотних засобів в незавершеному виробництві;

2) коефіцієнт оборотності та тривалість одного оберту оборотних засобів.

Норматив оборотних засобів визначається за формулою:

Ннзв = (Ср*Тц*Кнз)/360,

де Ср - собівартість річного випуску продукції;

Тц - циклу виготовлення продукції;

Кнз - коефіцієнт наростання затрат.

Отже, Ннзв = (10000*8*7*0,5)/360 = 777,8 тис. грн.

Коефіцієнт оборотності визначається: Коб = РП/Ос, де

РП - реалізована за рік продукція;

Ос - середньорічний залишок оборотних кошьтів.

Отже, Коб = 10000*(8+25%) / 5000 = 20 обертів/рік

Тоді тривалість одного оберту буде: 360 / 20 = 18 днів.

Таким чином, норматив оборотних засобів в незавершеному виробництві становить 777,8 тис. грн., коефіцієнт оборотності - 20 обертів за рік, а тривалість одного оберту оборотних засобів - 18 днів.

Задача 4

На основі даних, наведених в таблиці обчисліть величину економічного ефекту від виробництва нового верстата з програмним управлінням, якщо ця модель буде виготовлятись протягом трьох років.

Таблиця

Показники


Річний обсяг випуску верстатів, шт.

900

Собівартість верстата, грн.

5200

Гуртова ціна верстата, грн.

6150

Ставка оподаткування прибутку, %

30


Результати від використання верстата за рік дорівнюють:

*6150 = 5535 тис. грн.

Тоді за весь термін експлуатації: Рт = 5535 + 5535*0,9 + 5535*0,83 = 10516,5 + 4594,05 = 15110,55 тис. грн.

Річні витрати становитимуть: 900*5200 = 4680 тис. грн.

Тоді комерційний ефект за весь термін становитиме:

Вт = 4680 + 4680/(1+0,1) + 4680 /(1+0,1) = 8934,5 + 3867,8 = 12802,3 тис. грн.

Економічний ефект від виробництва нового верстата з програмним управлінням буде:

Ет = Рт - Вт = 15110,55 - 12802,3 = 2308, 25 тис. грн.

Задача 5

У минулому році було виготовлено продукції на суму 2210 млн. грн. У році, що планується, її випуск збільшиться на 5 %. Чисельність працюючих у минулому році складала 2500 осіб, але ж планом передбачено скоротити її на 50 осіб. Визначити, яке заплановане зростання продуктивності праці на підприємстві.

Продуктивність праці розраховується за формулою: П = Q/Ч, де

Q - обсяг випуску продукції;

Ч - чисельність промислово-виробничого персоналу.

Тоді продуктивність праці базова (у минулому році) складає:

Пб = 2210/2500 = 884 тис.грн./чол.

Для розрахунку планової продуктивності праці використаємо метод прямого рахунку:

Ппл = 2210*1,05 / 2500 - 50 = 947 тис. грн.. /чол.

Приріст продуктивності праці: П = 947/884*100 - 100 = 7,1%.

Отже, заплановане зростання продуктивності праці на підприємстві 7,1%.

Задача 6

Транспортний робітник обслуговує 26 основних робітників-верстатників. Його годинна тарифна ставка 1,31 грн.; відпрацьований за місяць час - 184 год. Робітники, які обслуговуються транспортним робітником, виконали обсяг робіт 5693 н-год. і відпрацювали 4784 год., при нормі 1. Визначити заробітну плату транспортного робітника, якщо його праця оплачується за непрямою відрядною системою оплати праці залежно від середнього процента виконання норм основними робітниками.

Система оплати праці транспортного робітника - непряма відрядна. Його заробіток за день складається із сум, зароблених ним при обслуговуванні кожного із 26 основних робітників-верстатників:


Непрямий відрядний розцінок можна знайти за формулою:


де, Сзм - змінні тарифна ставка транспортного робітника;

n - кількість основних робітників;

N пл.і - плановий випуск продукції основним робітником

Тоді, Рнві = = 9,27 грн.

Тоді фактичний заробітна плата транспортного робітника становитиме:

Знв.підс= 9,27 х (26 х (5693/4784) = 286,85 грн.

За звітними даними собівартість товарної продукції становила 74000 грн., питома вага основної заробітної плати виробничих робітників у ній 26%, матеріальних затрат - 48%. На плановий період передбачено досягти росту продуктивності праці одного працюючого на 2%, середньої заробітної плати - на 1%, а зниження матеріальних витрат на - 4%. Вияснити, як зміниться собівартість товарної продукції у плановому періоді?

Для визначення зміни собівартості товарної продукції можна використати індексний метод. Спочатку обчислимо вплив на зниження собівартості росту продуктивності праці і середньої заробітної плати:

= 0,26%

Вплив зниження рівня матеріальних затрат можна обчислити:

См = (1 - Ізм)*Пзм = (1 - 0,96) * 48 = 1,92%

Загальне зниження собівартості товарної продукції у плановому році становитиме: 0,26 + 1,92 = 2,18 %, тобто, планова собівартість дорівнює:

= 72386,8 грн.

Задача 8

Відомі такі дані про роботу підприємства у звітному періоді: обсяг реалізованої протягом року продукції становить 356 тис. грн. загальною собівартістю 210 тис. грн.; протягом року було реалізовано продукції підсобного господарства на суму 15 тис. грн. при собівартості 14,9 тис. грн.; одержано грошових коштів у вигляді сплачених штрафів за порушення договірної дисципліни на суму 4,5 тис. грн.; мали місце збитки від інших позареалізаційних операцій на суму 4,95 тис. грн.; погашено проценти за банківський кредит у сумі 1,5 тис. грн.; погашено заборгованість за енергоносії в сумі 8,5 тис. грн.; прибуток оподатковувався за ставкою 15%.

Визначити чистий прибуток підприємства та величину прибутку, що підлягає розподілу на підприємстві.

Собівартість в обсязі випущеної продукції (Свп) становить:

Свп = 210/356*100% = 82%,

тоді собівартість реалізованої продукції (Срп) дорівнює:

Срп = 356*0,82 = 291,92 тис.грн.

Прибуток від операційної діяльності розраховується за формулою:

По = ВР- ПДВ - А3 - Св + Доп.ін - АВ - Вз - Воп.ін.,

де ВР - виручка від реалізації продукції підприємства;

ПДВ - податок на додану вартість;- акцизний збір;

Св - виробнича собівартість реалізованої продукції;

Доп.ін - інші операційні доходи;

АВ - адміністративні витрати;

Вз - витрати на збут;

Воп.ін - інші операційні витрати.

За умов нашого прикладу формула матиме вигляд:

По = ВР - Be + Доп.ін

Тоді:

По = 356 - 291,92 + (15 - 14,9) + 4,5 = 68,68 тис. грн.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розраховується за формулою:

Пзо = По + Дк + Дф + Дін - Вф - Вк - Він ,

де Дк - доход від участі в капіталі; Дф - інші фінансові доходи; Дін - інші доходи; Вф - фінансові витрати; Вк - втрати від участі в капіталі; Він- інші витрати.

За умов нашого прикладу формула має вигляд:

Пзо = По-Вф- Він

Пзо = 68,68 - (1,5 + 8,5) - 4,95 = 53,73 тис. грн.

Прибуток від звичайної діяльності (за умовами нашого прикладу він буде дорівнюватиме чистому прибутку) розраховується за формулою:

Пз = Пзо - ПП,

де ПП - сума податку на прибуток.

Тоді Пз = 53,73 - (53,73*0,15) = 45,67 тис. грн.

Ця сума підлягає розподілу на підприємстві.

Отже, чистий прибуток підприємства становить 45, 67 грн. і підлягає розподілу на підприємстві.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної економіки підприємства - поняття, види і показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Концентрація виробництва - зосередження виробництва одного чи декількох аналогічних видів продукції чи послуг у великих організаціях, у межах невеликого регіону.

Розрізняють концентрацію внутрішню (заводську) і галузеву. Внутрішня (заводська) концентрація виробництва - це процес збільшення потужностей окремих підприємств, а галузева - збільшення питомої ваги продукції, що виготовляється на великих підприємствах, у загальному її виробництві.

У практиці господарювання використовують такі основні види концентрації:

агрегатна - зростання одиничної потужності або продуктивності устаткування (машин, установок, агрегатів, технологічних ліній тощо);

- технологічна - збільшення розмірів підприємства;

- функціональна - зростання обсягів виробництва продукції основного, допоміжного і побічного виробництва;

- заводська (фабрична) - процес збільшення розміру окремих підприємств - заводів, фабрик, комбінатів, об'єднань.

Розрізняють абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Абсолютний рівень характеризує розміри підприємств тієї чи іншої галузі народного господарства. Відносний рівень характеризується розподілом загального обсягу виробництва в галузі між підприємствами різного розміру (частка окремого підприємства з випуску якоїсь продукції до обсягу її виробництва загалом по галузі; частка підприємства на ринку продаж та ін.).

Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

У період переходу до ринкових відносин в економіці України почався зворотний процес деконцентрації виробництва, який має здійснюватися в напрямі утворення широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва - відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва.

Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Скажімо, автомобільні заводи спеціалізуються на виробництві певних видів автомобілів (легкових, вантажних, автобусів). Подетальна спеціалізація виробництва передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі виробів. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про господарські товариства» віл 19.09.1991 р.

2. Бойчик І.М., Харів П.С, Хопчан МЛ., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001.

. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 400 с.

. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. - 309 с.

5. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; За ред. М.Г. Грещака. - К.: КНЕУ, 2001.

. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

7. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посібник / За ред. Й. М. Петровича. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001.

8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К: КНЕУ, 2001.- 528 с.

9. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Герасимчука, А.Е. Розенплетера. - К.: Політехніка, 2003. - 264 с.

10. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.

11. Економічний словник-довідник / За ред. СВ. Мочерного. - К.: Феміна, 1995.

. Круш П.В., Подвігіна B.I., Сердюк Б.М. та ін. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Подвігіної, Б.М. Сердюка. - К.: Ельга-Н, 2007. - 780 с.

13. Поршнев А.Г., Румянцева З.П. Управление организацией: Учебник. - М.: ИНФРА - М, 1998. - 669 с.

14. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998.

15. Экономика предприятия / Под ред. Г.А. Швыданенко, А.Й. Руденко. - Симферополь, 2000.

Похожие работы на - Поняття, види та показники рівня концентрації та спеціалізації виробництва

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!