Фінансова політика у сфері видатків бюджету України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «ФІНАНСИ»

Тема: Фінансова політика у сфері видатків бюджету України

Виконав студент

Сингаївський Сергій Владиславович

Курс ІІ

економіка підприємства

група ЕП-6.081

Перевірила

Іващук Тетяна Володимирівна

Київ-2010р.

ПЛАН КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вступ

Розділ 1. Державний бюджет в системі регулювання економіки

.1 Сутність та призначення Державного бюджету    

.2 Державний бюджет як основний фінансовий план держави

.3 Роль бюджету у регулюванні економічних процесів. Бюджетний механізм регулювання економіки

Розділ 2. Державний Бюджет України як фінансова основа регулювання економіки

.1 Планування й виконання дохідної та видаткової частин державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

.2 Міжбюджетні трансферти як основа фінансового вирівнювання територій

Розділ 3. Напрямки вдосконалення системи бюджетного регулювання

.1 Бюджетне регулювання у країнах з розвинутою ринковою економікою: перспективи для України

.2 Методи підвищення ефективності системи бюджетного регулювання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У курсовій роботі вивчається проблематика Державного бюджету як основи фінансового регулювання економіки. Актуальність дослідження основного фінансового плану держави полягає у функціональному призначенні даного документу в державних фінансах, а також у суперечності пропонованих методів бюджетного регулювання в Україні. Значимість дослідження полягає у актуальності вивчення й модифікації бюджетного механізму України.

Метою курсової роботи є з’ясування сутності бюджетування на централізованому рівні, розкриття проблематики бюджетного механізму України. Основними завданнями роботи є: сформулювати й вивчити теоретичне значення Державного бюджету; дослідити виявлені проблеми на стадіях планування й виконання дохідної й видаткової частини Держбюджету та міжбюджетних відносин, порівняти планові й фактичні показники дохідної, видаткової частини, а також міжбюджетних трансфертів; розробити рекомендаційну базу щодо розв’язання виявлених недоліків бюджетного механізму.

Курсова робота складається з трьох розділів. Перший й другий складаються з трьох частин, третій - з двох. У першому розділі розглядається сутність і теоретичне значення Держбюджету для регулювання ринкової економіки. У другому розділі розглядається практичне регулювання бюджетних відносин в Україні на стадіях планування й виконання. У третьому розділі розглядаються напрямки вдосконалення бюджетного регулювання України.

При написанні курсової роботи використовувались нормативно-правові акти законодавчої й виконавчої гілки влади в галузі бюджетування, як то Конституція України, Закони України про бюджети за останні п’ять років, інструкційні матеріали міністерства фінансів тощо. Використовувалась теоретико-практична література: підручники, посібники, періодичні статті провідних фахівців України у сфері державних фінансів, таких як В. Федосов, В. Опарін, Ю. Пасічник, О. Романенко, В. Кодацький, В. Геєць, В. Дем’янишин, М. Кульчицький та ін. Для статистичних ілюстрацій використовувалась інформація з офіційних сайтів Держкомстату, Держказначейства, Національного Банку, міністерства фінансів України.

Розділ 1. Державний бюджет в системі регулювання економіки

1.1 Сутність та призначення Державного бюджету

Державний бюджет є основною ланкою державних фінансів, важливою складовою фінансової системи. Державні фінанси являють собою сукупність економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом - ВВП, що являє собою додану вартість, вироблену у країні виробниками товарів, робіт і послуг у поточному році. Розподіл ВВП у країні свідчить про нормальну фінансову ситуацію. За певних умов об’єктом фінансових відносин може бути і національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів. Однак наявність в розподілі національного багатства в країні свідчить про економічні негаразди в країні, якщо мова не йде про його розподіл в частині зайвих ресурсів. Таке явище означає звичайне „проїдання” власних ресурсів.

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу.

Державний бюджет як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками таких відносин є те, що вони: 1) відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; 2) регламентуються законодавчо; 3) пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій; 4) характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; 5) спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни.

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об’єктивно обумовлених розподільних відносин, які виконують специфічне призначення - задоволення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах.

Таким чином, Державний бюджет - „це сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов - і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Сутність бюджету реалізується через його функції. Їх дві: розподільна і контрольна. Через розподільну функцію держава зосереджує в своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі держави або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл.

Відомо, що бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. Держава має право на участь у розподілі ВВП на підставі таких чинників: 1) за виконання нею суспільних функцій, адже податки та інші надходження до бюджету є платою суспільства за виконання державою своїх функцій; 2) на правах одного із створювачів самого ВВП, будучи власником засобів виробництва в межах державного сектора. В свою чергу, підприємці, службовці, робітники підприємств мають право на участь у розподілі у зв’язку з наявністю їхніх прав власності відповідно на засоби виробництва і робочу силу. Вони є суб’єктами фінансових відносин як безпосередні виробники. Їхніми зусиллями і їхньою працею створюється ВВП.

Характеризуючи бюджет як економічну категорію і його призначення (роль) в економічній системі, варто зазначити, що:

Ø бюджет є особливою формою економічних відносин, які пов’язані із відокремленням частини виробленого у країні ВВП на користь держави з метою подальшого розподілу;

Ø  за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу між галузями економіки, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

Ø  держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики;

Ø  бюджет є головним забезпечувальним елементом господарства, оскільки в ньому зазначаються обсяги, джерела, напрямки фінансування галузей економіки;

Ø  бюджет є одним з головних індикаторів в економіці, бо саме за допомогою бюджету, досліджуючи напрями діяльності держави, шляхи і обсяги фінансування, можна простежити, які економічні процеси відбуваються в країні, яку політику проводить держава в соціально-економічній сфері, як економіка реагує на реформи.

Підсумовуючи даний підпункт розділу, варто зазначити, що бюджет урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Бюджет є особливою формою перерозподільних відносин, тому потребує значного правового регулювання. У Державному бюджеті країни зазначені основні джерела, форми, обсяг фінансування видатків, тому дана економічна категорія займає ключове місце у системі фінансової науки.

1.2 Державний бюджет як основний фінансовий план держави

Плановість бюджету є однією з його основних ознак. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію. Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Юридичне регламентування бюджету здійснюється за допомогою Основного Закону - Конституції України, а також деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні: 1) законодавчий акт, який регламентує бюджетні відносини в країні, нині таким актом є Бюджетний кодекс України; 2) ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів та видатків; 3) щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети.

Державний бюджет як фінансовий план відповідає структурі бюджетного устрою. В Україні немає єдиного фінансового плану, оскільки існує велика кількість різних бюджетів. Втім таким планом можна вважати певною мірою Зведений бюджет України, однак він не затверджується на законодавчому рівні, хоча в Бюджетному кодексі зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Сам Зведений бюджет являє собою аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. По суті, він є лише довідковим документом.

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінювання реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків „чистого” бюджету (без цільових фондів).

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

Ø рівновага доходів і видатків;

Ø  бюджетний надлишок (профіцит) - перевищення доходів над видатками;

Ø  бюджетний дефіцит - перевищення видатків над доходами.

За своєю формою Державний бюджет являє собою баланс, де відображаються доходи і видатки. Так само як і в балансі підприємства, де ліва і права частина (дебет з кредитом) балансу рівні, зрозуміло, що доходи мають дорівнювати видаткам і в Державному бюджеті. Однак, відомо, що в останні роки в Україні й в інших країнах видатки бюджету перевищують доходи, тобто наявний дефіцит бюджету. В цьому разі виокремлюють статті фінансування Державного бюджету і записують це в окремій статті закону про бюджет на поточний рік в загальній сумі, а в додатках деталізують ці дані.

Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів - поточні й капітальні видатки і доходи. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи й видатки між ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями. Поточний бюджет фінансується переважно із загального фонду Держбюджету з метою покриття поточних потреб розпорядників бюджетних коштів. Бюджет розвитку (капітальний бюджет) фінансується переважно за рахунок неподаткових надходжень, а також запозичень. Видатки цього бюджету йдуть на інвестування коштів в основні фонди і нематеріальні активи, тобто - на економічний розвиток. Держбюджет України поділяється на загальний і спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій [див. 7, с. 44].

Отже, як фінансовий план державний бюджет відіграє важливу роль. Державний бюджет визначає можливості держави та її пріоритети, роль держави, а також форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, який спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою.

1.3 Роль бюджету у регулюванні економічних процесів. Бюджетний механізм регулювання економіки

В умовах трансформації суспільства бюджет, за допомогою якого держава здійснює регулювання суспільно-економічних відносин, є основним елементом складного механізму економічної політики держави. Сучасний ринковий механізм господарювання в основному спрямований на розвиток саме економічного аспекту суспільних відносин і суттєво не зачіпає соціального аспекту. Однак, суспільство є єдиними механізмом й розвиток економіки неможливий без розвиненої соціальної сфери. Ось чому регулювання економічних і соціальних процесів в основному впроваджується державою через державне регулювання.

Одним із ключових механізмів державного регулювання є бюджетна політика, яка являє собою сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку [див. 8, с. 280]. Бюджетна політика розробляється як на законодавчому, так і на виконавчому рівні. ЇЇ сутність з одного боку полягає у відображенні в статтях доходів та видатків бюджету, у джерелах їх формування і напрямах використання. З іншого боку бюджетна політика виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх використанні на державні потреби. В Україні бюджетна політика на сучасному етапі спрямована на розв’язання таких завдань: 1) сприяння процесу макроекономічної стабілізації, подолання інфляційних процесів; 2) здійснення податкової політики у напрямку стимулювання підприємницької діяльності, а також на вивід із „тіні” доходів підприємців; 3) структурна перебудова економіки шляхом підвищення рівня економічного зростання; 4) формування відносин в бюджетній системі в напрямі надання більшої самостійності місцевим бюджетам; 5) пошук додаткових джерел доходів.

Бюджетна політика реалізується за допомогою двох складових: бюджетної стратегії і тактики. Бюджетна стратегія - довгостроковий курс бюджетної політики, бюджетна тактика - методи реалізації бюджетної політики на коротший термін [див. 8, с. 282].

Для реалізації бюджетної політики у країні створюється бюджетний механізм, в якому відображаються напрямки бюджетної політики в соціально-економічному регулюванні. Бюджетний механізм - сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для соціально-економічного розвитку.

Бюджетний механізм характеризується шістьма складовими: 1) бюджетне планування і регулювання (визначаються фінансові можливості держави стосовно соціально-економічного розвитку); 2) фінансові показники (складаються з узагальнюючих, які включають доходи і видатки, рівень інфляції, державний борг, а також з індивідуальних, які включають рівень витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим); 3) нормативи (характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів); 4) ліміти (обмеження на витрати держави, підприємця, громадянина); 5) резерви (покликані компенсувати витрати пов’язані із дією непередбачуваних обставин); 6) система управління бюджетними коштами (держава законодавчими і виконавчими методами регулює розподіл національного доходу, форми грошових заощаджень та ін.).

Коментуючи дану схему слід зазначити, що бюджет впливає на економічні процеси на основі розробленої бюджетної політики за допомогою бюджетної стратегії і тактики, використовуючи попередньо розроблений бюджетний механізм в державі, враховуючи його складові.

Підведемо підсумок першого розділу. З вищезазначених тез варто зробити певні висновки:

·        Державний бюджет є основним кошторисом держави, виконує дві функції - контрольну і розподільну;

·        Державний бюджет відображає участь держави у розподільчих відносинах, а саме ту її ланку, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів;

·        Державний Бюджет як фінансовий план спрямовує фінансову діяльність держави, визначає її фінансові можливості і пріоритети, за своєю формою є балансом з відображенням доходів і видатків;

·        бюджет впливає на економічні процеси через бюджетну політику, бюджетний механізм.

Таким чином, Держбюджет займає одне з провідних місць в системі регулювання економіки, оскільки є основним фінансовим планом держави, документом де зазначаються напрямки діяльності держави і джерела їх фінансування, а також регулює розподільчі відносини в країні між державою й суспільством.

Розділ 2. Державний бюджет України як фінансова основа регулювання економіки

2.1 Планування й виконання дохідної частини Державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Згідно Бюджетного кодексу вони включають: „усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти)” [2, ст. 2].

Планування доходів є важливою складовою бюджетного процесу, адже це є основою для своєчасного та обґрунтованого складання бюджету. Основними елементами планування доходів є база оподаткування та ставка податку. Від рівня визначеності цих елементів залежить рівень обґрунтованості і визначеності планових сум податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Складність цього процесу полягає у імовірнісному характері планів, адже ніхто наперед, навіть при детальному й професіональному аналізі, не може вказати точні суми майбутніх доходів.

Доходи Держбюджету України поділяються на: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) офіційні трансферти; 5) цільові фонди. Розглянемо основні наповнювачі бюджету - податкові і неподаткові надходження.

Основні доходи Державного бюджету України складають податкові надходження. За минулі роки їх рівень досягав 80-85 % від всіх доходів бюджету, а за Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” рівень податкових надходжень складає лише 75 % [див. 3, дод. № 1]. Це свідчить про неоптимальну структуру доходів бюджету, адже при ній податкові надходження мають досягати 90-95 %. Розглянемо динаміку й структуру податкових надходжень за останні п’ять років (див. дод. 1, табл. 1.1 - 1.3). Основними серед податкових надходжень залишаються три види податків і обов’язкових платежів - ПДВ, податок на прибуток підприємств та акцизний збір. Їх частка серед всіх податкових надходжень за останні п’ять років (планові показники) становила в середньому відповідно 48,3 % 28,6 % та 11,5 %, а частка в загальних доходах - 34 %, 20 % та 8 %. Фактично за 2003 - 2007 рр. спостерігалась тенденція така: ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір - відповідно 30 %, 22 %, 7 % в загальних доходах. Аналізуючи вищенаведену інформацію про фактичні показники та дані у дод. 1 спостерігаються тенденції: 1) до збільшення частки ПДВ в структурі податкових надходжень до бюджету та й всіх доходів загалом; 2) до зменшення частки податку на прибуток; 3) до зменшення частки акцизного збору. Це говорить: про недоліки в податковій політиці держави, про ненормальну фінансову ситуацію, адже зі зменшенням ролі податкових надходжень зростає роль інших джерел доходів, зокрема від приватизації, що свідчить про розподіл не національного доходу, а національного багатства (див. п. 1.1). У цілому частка податкових надходжень за останні 5 років поступово зменшується.

Наступне джерело доходів - неподаткові надходження. Згідно Бюджетного кодексу „неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження” [2, ст. 9]. Аналізуючи неподаткові надходження, слід зазначити, що при плануванні цього виду доходів в останні 5 років спостерігається тенденція до їх зменшення (див. додаток 2) з 29 до 20 % в структурі доходів Держбюджету. Фактично за 2003-2007 рр. частка неподаткових надходжень знизилась з 28,7 % до 25,3 %. Це свідчить про непродуману політику у сфері приватизації, рентної політики (видобування нафти й газу в України) та у сфері відрахувань від плати за транзит нафти й газу українською територією.

Перейдемо до другої частини питання - виконання дохідної частини Держбюджету. Відомо, що основою успішного виконання бюджетів є своєчасне і повне надходження всіх доходів, яке забезпечується раціонально організованою системою їх стягнення. Система мобілізації доходів повинна забезпечити рівномірне, регулярне, стійке надходження коштів на рахунки бюджету. Для характеристики якості планування й виконання доходів Держбюджету України порівняємо планові й фактичні показники доходів за декілька років (див. рис. 2.1).

*Дані для обрахунку взято із Бюлетеня НБУ

**Значення подано за січень - грудень 2007 р

Характеризуючи рисунок 2.1, перше, що кидається в очі - це значні розбіжності між плановими й фактичними показниками. З графіка простежується тенденція про постійне перевищення фактичних показників над плановими в середньому на 20 млрд. грн. Найголовніше, що ця різниця не зменшується протягом обраного періоду, це свідчить про відсутність кроків по виправленню ситуації. Втім слід зазначити про позитивну тенденцію, а саме - про перевиконання планів, тобто доходів надходить більше ніж планується.

Для з’ясування причин значних розбіжностей між плановими і фактичними показниками слід з’ясувати, які помилки і упущення виникають при плануванні і виконанні. На стадії планування можна виокремити наступні чинники необґрунтованості планів (згідно етапної класифікації на цій стадії [див. 14]): 1) відсутність гармонійного поєднання стратегічних і тактичних цілей розвитку економіки, адже за останні роки в державі не було розроблено ні однієї чіткої стратегії розвитку хоча б на п’ять років; 2) недосконалість прогнозування макроекономічних розрахунків зведеного бюджету на наступний рік; 3) необґрунтоване цільове програмування спричинене відносно недавнім введенням програмно-цільового методу бюджетування, недосконалість законодавчої бази, завеликий обсяг бюджетних програм; 4) стрімкий ріст цін на енергетичні ресурси й продукти харчування світового господарства, який з великими труднощами піддається прогнозуванню, а в Україні практично не враховується; 5) недостатній рівень доопрацювання, узгодження, збалансування проекту бюджету на відповідному етапі; 6) наявність явища політичної доцільності при плануванні доходів Держбюджету; 7) значний рівень лобіювання інтересів фінансово - промислових груп у Верховній Раді при затвердженні бюджету; 8) прийняття проекту бюджету в останній момент перед початком нового бюджетного року, а й інколи після початку, що не сприяє якості планування, а також вдосконаленню проекту бюджету. На стадії виконання можна виділити наступні недоліки: 1) неефективність використання бюджетних коштів; 2) відсутність визначеності показників використання бюджетних коштів; 3) відсутність розроблених методів чіткої регламентації результативності програм; 4) наявність корупційних схем при розподілі державних коштів; 5) недостатній контроль при виконанні дохідної частини бюджету.

Підсумовуючи даний підпункт, слід зазначити, що планування й виконання дохідної частини Держбюджету має одне з ключових значень для розвитку економіки держави, адже планування доходів є початковим етапом бюджетного процесу, на якому зазначаються обсяги фінансових ресурсів держави, здійснюється передбачення податкових зобов’язань платників податків, регулюються фінансові можливості держави у плановому році. На стадії виконання доходів Держбюджету проводиться порівняльний аналіз між плановими і фактичними обсягами доходів, перевіряється ефективність використання бюджетних коштів.

Планування й виконання видаткової частини Державного бюджету у механізмі бюджетного регулювання економіки

Видатки Державного бюджету - це економічні відносини, які виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Згідно Бюджетного кодексу видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм.

Таблиця 2.1. Бюджетний дефіцит України у 2003 - 2007 рр. (за даними Державного Казначейства України), млрд. грн

З таблиці видно, що кожного року, починаючи з 2003-го видатки перевищують доходи. Наявний дефіцит бюджету. Причинами цього явища можуть бути: низька ефективність суспільного виробництва, недосконалість податкової системи, великі управлінські видатки й видатки на оборону, криза політичної системи, низька купівельна спроможність населення [див. 11]. На мій погляд, саме ці причини є актуальними для України. У середньому за 2003 - 2007 рр. дефіцит склав 5,62 %. Явище дефіциту спостерігається у багатьох розвинених країнах, однак, якщо у розвинених країнах фінансування видатків здійснюється за рахунок зростання ВВП, зовнішніх і внутрішніх запозичень, то в Україні це здійснюється часто ще й за рахунок розпродажу національного багатства, і така тенденція кожного року посилюється.

Чому ж виникає постійне перевищення видатків над доходами? Проаналізуємо структуру видаткової частини за економічною класифікацією. Згідно нею видатки поділяються на поточні й капітальні (див. п. 1.2). За планом і фактично у 2003-2005 рр. частка поточних видатків збільшувалась (див. додаток 3, табл. 3.1), у 2006-2007 рр. спостерігається тенденція до їх зменшення. Фактичне й планове значення поточного бюджету відрізняється не значно, в середньому воно становить 86 % за 2003-2007 рр. від всіх загальних видатків. Обсяг бюджетних асигнувань у соціально-культурну сферу досить вагомий, однак він значно поступається західноєвропейським країнам, де питома вага таких виплат становить 8-10 % ВВП [див. 16, с. 96]. Серед поточних видатків в Україні левова частка йде на фінансування управлінських потреб, зокрема апаратів Президента, Уряду, Парламенту, також значними є оборонні видатки та видатки соціальної сфери. Зростання поточних видатків веде до виникнення явища „проїдання” бюджету, тобто національний дохід (та взяті державою запозичення) витрачаються переважно на поточні потреби.

Проаналізуємо структуру капітальних видатків. Їх частка значно поступається поточним. За 2003-2007 рр. вона у середньому становила 14 % за планом і 13 % за фактом. З табл. 3.2 дод. 3 спостерігається тенденція до зменшення капітальних видатків за 2003-2007 рр. Це говорить про зменшення бюджетного фінансування спрямованого на економічний розвиток, на капітальні інвестиції. На мій погляд, внаслідок зростання частки поточних видатків зростає дефіцит бюджету, який держава змушена фінансувати за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень, а останнім часом зросла частка фінансування дефіциту за рахунок приватизації державного майна [див. 3, дод. 2]. Вони не створюють нових матеріальних і нематеріальних цінностей.

Отже, бюджетний дефіцит в Україні виникає внаслідок: 1) наданню переваги фінансуванню поточних потреб; 2) значної частини управлінських видатків; 3) великих затрат на фінансування оборони держави; 4) явищу „тінізації” економіки, коли приховуються реальні доходи суб’єктів господарювання; 5) неоптимальна податкова політика, внаслідок якої значно зменшується планова й реальна дохідна частина бюджету.

Порівняємо планові й фактичні показники видатків за останні роки (див. рис. 4.1, дод. 4). З рисунку 4.1 бачимо, що планове й фактичне значення видатків Держбюджету відрізняється не значно. Якщо порівнювати його з доходами, то різниця очевидна (див. рис. 2.1). Чому ж різниця між плановими й фактичними показниками видатків незначна? По-перше, як зазначалось вище видатки легше піддаються плануванню. По-друге, внаслідок запровадження програмно-цільового методу в бюджетування (з 2002 р.) процес формування видаткової частини здійснюється за програмами, що засвідчує підвищення відповідальності при плануванні й виконанні, зосереджує процес бюджетування на результаті [див. 15]. Утім не слід говорити про повний позитив у плануванні й виконанні видаткової частини, адже показники фактичних значень видатків за останні п’ять років менші за заплановані. Це говорить про: 1) недоотримання розпорядниками коштів частини бюджетних асигнувань внаслідок недонадходження бюджетних коштів через прорахунки при плануванні і значної долі „тіньової економіки”; 2) неефективне використання бюджетних коштів; 3) відсутність відокремлення планування, фінансування, моніторингу поточних видатків від видатків розвитку.

Таким чином, планування й виконання видаткової частини бюджету має важливе значення для фінансово-бюджетної сфери. Активне бюджетне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки способом планування й виконання видаткової частини бюджету необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.

2.2 Міжбюджетні трансферти як основа фінансового вирівнювання територій

Згідно ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною.

Історичною особливістю регіонів України є диференційованість їх економічного розвитку. Тому для сталого розвитку економіки територій необхідно застосовувати механізм перерозподілу доходів і видатків через вищий бюджет - Державний. Таким механізмом є міжбюджетні трансферти, згідно Бюджетного кодексу - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти і є основою фінансового вирівнювання територій.

Види міжбюджетних трансфертів згідно ст. 96 БКУ (схематично):

У Держбюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам: 1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського підпорядкування АРК та міст обласного підпорядкування; 2) субвенція на здійснення програм соціального захисту; 3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних проектів; 5) інші субвенції.

Проаналізуємо структуру і динаміку міжбюджетних трансфертів для того, щоб дати відповідь на питання, на скільки вони забезпечують сталий розвиток регіонів України. Відомий аспект того, що міжбюджетні трансферти з Державного бюджету місцевим бюджетам записуються до видаткової частини, а з місцевих до Держбюджету - до доходної. Структура міжбюджетних трансфертів за 2003-2007 рр. подано у табл. 5.1 дод. 5. Як бачимо, план міжбюджетних трансфертів по доходах завжди перевиконувався, причому на значні показники (наприклад, у 2006 р. план перевиконано майже вдвічі). Це говорить про значний рівень централізації доходів, тобто доходи місцевих бюджетів у великій кількості передаються до Держбюджету. Така ситуація свідчить про недостатню відособленість місцевого самоврядування від центру. Коштами місцевих бюджетів значною мірою фінансуються видатки Держбюджету. Така тенденція завжди має і матиме негативні наслідки, адже вона знижує мотивацію регіонів до створення ВВП (а національний дохід створюється саме на місцях, а не в центрі), бо доходи, які понадпланово заробляють регіони вони змушені передавати до Держбюджету. Ситуацію по видатковій частині маємо кардинально протилежну, хоча з табл. 5.1 дод. 5 видно, що план також майже кожного року, починаючи з 2003-го, перевиконувався, однак в значно меншій степені, аніж по доходам (так, наприклад, у 2005 р. план по фінансуванню місцевих бюджетів з Державного виконано лише на 99 %). Отже, виявлена тенденція свідчить про неоптимальну структуру міжбюджетних відносин, адже виділення коштів з місцевих бюджетів Державному і навпаки здійснюється непропорційно (коштів до Держбюджету вилучається більше, ніж надається). Аналізуючи динаміку трансфертів, варто відмітити, що суми дотацій, субвенцій, коштів, що надаються з місцевих бюджетів Державному ростуть пропорційно росту доходної й видаткової частини Держбюджету, лише 2004-2005 рр. є винятками (тут доходи й видатки виросли, однак міжбюджетні трансферти навпаки знизились порівняно з 2003 р.).

Недоліки у міжбюджетних відносинах України свідчать про те, що: 1) бюджетна політика у сфері міжбюджетних відносин направлена на вирішення поточних проблем регіонів, але не впливає на перспективний розвиток; 2) значна централізація ВВП сприяє послабленню мотивації регіонів; 3) існує протиборство між центральними та місцевими органами виконавчої влади; 4) існує явище політичної доцільності у міжбюджетних відносинах; 5) відсутнє досконале законодавче регулювання міжбюджетних відносин; 6) до Держбюджету передається значна частина податкових надходжень, що не сприяє зростанню рівня турботи місцевого самоврядування про платників податків; 7) існує підвищений рівень дотаційності місцевих бюджетів; 8) спостерігається низький рівень фіскальної незалежності регіонів (він становить лише 2 %); 9) дублюються функції місцевої і центральної влади.

На мій погляд, головною „бідою” у міжбюджетних відносинах залишається значний рівень централізації фінансових ресурсів. Якщо надати більшу фінансову незалежність регіонам у сфері розширення фінансової бази, то це вирішить одразу дві проблеми: зніме необхідність виділення значного рівня дотацій, розширить фінансові можливості територій і вони зможуть за свої кошти фінансувати свої видатки. Звичайно, що не кожен регіон здатен задовольнити всі свої потреби, навіть повністю відмовившись від відрахування трансфертів до Держбюджету, тому відмовлятись від субвенцій і дотацій в повній мірі не слід.

Коротко підсумуємо другий розділ роботи:

·        Доходи Держбюджету ключова складова Держбюджету країни, вони призначені для реалізації держави своїх функцій. Особливістю планування й виконання дохідної частини Держбюджету є значна розбіжність між плановими й фактичними показниками у бік заниження планових показників. Серед доходів головне місце займають податкові надходження, однак їх частка з кожним роком знижується.

·        видатки Держбюджету - економічні відносини з приводу розподілу фонду грошових коштів держави. За економічною класифікацією поділяються на поточні й капітальні. Особливістю видатків українського бюджету є значне переважання соціального бюджету над інвестиційним, завищені видатки на державне управління й національну оборону.

·        міжбюджетні трансферти є основою фінансового вирівнювання територій. В Україні використовуються переважно дотації вирівнювання та різні субвенції. Особливістю міжбюджетних відносин в Україні є непропорційне виділення й вилучення фінансових ресурсів з регіонів як на стадії планування, так і на стадії виконання.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення системи бюджетного регулювання

3.1 Бюджетне регулювання у країнах з розвинутою ринковою економікою: перспективи для України

У системі бюджетного менеджменту для кожної країни можливий вибір між двома полярними моделями бюджетного регулювання: конкурентною та кооперативною. Конкурентна модель сприяє підвищенню ефективності та економічному зростанню. Кооперативна модель направлена на бюджетне вирівнювання регіональних диспропорцій, тобто на територіальну справедливість.

Розглянемо першу модель - конкурентну. Модель характеризується: високим ступенем децентралізації влади; високим ступенем фінансової незалежності і самостійності регіональної влади; слабкою участю центральних урядів в політиці вирівнювання горизонтальних диспропорцій. Важливим фактором функціонування цієї моделі є висока мобільність населення [див. 22 <#"513001.files/image005.gif">

*Дані для обрахунку взято із звітів міністерства фінансів України про виконання Держбюджету за відповідний рік

**Значення подано за січень - грудень 2007 р

Додаток 5

Таблиця 5.1 Структура міжбюджетних трансфертів в Державному бюджеті України за 2003-2007 рр., млн. грн*

*Дані для обрахунку взято із звітів міністерства фінансів України про виконання Держбюджету за відповідний рік

**Значення подано за січень - грудень 2007 р