Мале підприємництво в умовах ринку

Мале підприємництво в умовах ринку

ЗМІСТ

Вступ

1.Теоретичні основи малого підприємництва

1.1 Мале підприємництво, сутність та еволюція розвитку

1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки

2.Аналіз функціонування малого підприємництва в Україні

2.1 Аналіз стану та тенденції розвитку малого підприємництва

2.2 Механізм оподаткування малого підприємництва в Україні

3.Проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні

3.1 Проблеми фінансування малого бізнесу в Україні

3.2 Шляхи вдосконалення розвитку малого підприємництва

3.3 Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Останнім часом актуальним питанням є дослідження стану та проблем розвитку малого підприємництва, що дає змогу отримати точну інформацію щодо ефективності його діяльності та визначити рівень впливу на економіку країни в цілому.

Незважаючи на значну увагу, що приділяється останнім часом проблемам розвитку малого підприємництва, розвитку різноманітних форм підтримки суб’єктів малого підприємництва, застосування спрощеної системи оподаткування, проблем фінансування малого бізнесу, дане питання потребує подальшого детального дослідження

Метою курсової роботи є дослідження ролі малого підприємництва на сучасному етапі, аналіз функціонування малого підприємництва в Україні та вирішення проблем фінансування.

Виходячи з мети необхідно вирішити наступні завдання:

– розкрити сутність і зміст малого підприємництва;

– виявити механізм оподаткування малого підприємництва;

– провести аналіз стану малого підприємництва;

– проаналізувати проблеми фінансування малого бізнесу;

– дослідити напрями вдосконалення розвитку малого підприємництва.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Відомо, що однією з найважливіших проблем розвитку малого підприємництва є нестача фінансових ресурсів. Питанням розвитку малого підприємництва присвячено багато вітчизняних та зарубіжних праць, зокрема таких науковців, як З. Варналій, Л. Вороніна, Н. Кожевіна, М. Крупка, О. Кужель, І. Кузнєцова, Д. Ляпін, А. Чередник, А. Резніченко, В. Савченко та інші.

Об’єктом дослідження є мале підприємництво в умовах ринку.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні проблеми малого підприємництва, та його реалії.

Інформаційною основою дослідження є праці українських та закордонних фахівців в галузі економіки, періодичні видання, навчальні посібники.

Актуальність даної теми полягає у тому, що на сьогоднішній день досить важливо мати чітке уявлення про проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва, адже в сучасних умовах господарювання йому надається пріоритетна роль в розвитку економіки, підтримання її стабільності та вирішення ряду проблем з якими вона зіткнулася в умовах фінансової нестабільності.

1.Теоретичні основи малого підприємництва

1.1 Мале підприємництво:сутність та еволюція розвитку

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво. Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, – потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво – це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу [4, с.34].

Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні – до 100 осіб, у .галузях невиробничої сфери – до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці); юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями є розмір капіталу, Чисельність працюючих та галузева належність. Згідно з чинним законодавством до малих відносять юридичне самостійні підприємства, що мають до 300 робітників, у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 – в оптовій торгівлі; до 50 – у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємництва є показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу – такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії, в Індії – чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях – ще й рівень використання енергії.

Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття “ підприємництво ”.

Перші спроби теоретичного осмислення підприємництва почалися у 17 ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Вперше поняття “підприємець” (фр. – entrepreneur) у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон. Р. Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював, завжди присутній у ньому елемент ризику. Кантільйон визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов’язання з витрат, не знає, за якими цінами може відбутися реалізація. До підприємців він зарахував людей з нефіксованими прибутками, тобто тих, хто був занятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Тому головною рисою підприємця Кантільйон вважав готовність до ризику.[6 с.488]

Особливу роль у розробці теорії підприємництва займають праці М. Вебера, який у своїх працях відтворив ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Найкращий критерій веберівського підприємця – почуття добре виконаного обов’язку.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом 18-19 ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, Й. Шумпетер та інші.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати , що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей , розробленні нових продуктів і технологій , здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Суть та значення малого бізнесу полягають у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції .

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників.

До основних макроекономічних факторів, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести, насамперед, такі:

– обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та падінням реальних доходів населення;

– вкрай незначна інвестиційна активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів;

– неконкурентоспроможність продукції вітчизняного виробництва за умов зростаючого тиску з боку імпортних товарів тощо.

Разом з тим, мале підприємництво в Україні має певні властивості, які суттєво відрізняють його від даної сфери більшості зарубіжних країн:

– низьких технічних рівень і технологічна озброєність при значному інноваційному потенціалі;

– низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та культури ринкових відносин;

– прагнення до максимальної самостійності, коли більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо;

– поєднання в межах одного малого підприємства кількох видів діяльності, неможливість у більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;

– відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

– відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юктуру ринку;

– низький рівень системи інформаційних, консультаційних та навчальних послуг;

– практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

– високий ступінь пристосовуваності до складної економічної ситуації, зо ускладнюється дезорганізацією управління і зростаючою криміналізацією суспільства;

– недовіра західних партнерів та поки що негативне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняються від розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважний вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та детальність законодавства, фінансова стабільність, доступність факторів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, мінімальна криміналізація.

Зовсім інша (якщо не сказати протилежна) ситуація має місце сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, усе більш несприятливим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу поряд з встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер.

1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки

У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств – з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності – 34,5%, з державною – лише 1,3%. [ 2, с 302].

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24% – балансового їх прибутку, а з колективною формою власності – 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатними за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності. [13,с 117].

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики в цьому важливому секторі ринкової економіки.

– формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу;

– вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;

– забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

– стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Згідно із Господарського кодексу України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємництва:

– у промисловості й будівництві – з числом працюючих до 200 чоловік;

– у науці й науковому обслуговуванні – до 100 чоловік;

– в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) – до 50 чоловік;

– у галузях нематеріального виробництва – до 25 чоловік;

– у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємництва, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ” Про державну підтримку малого підприємництва ”, воно розглядається як “ провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць ”[7 с. 208].

Перспективи малого бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні. Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується сьогоднішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2 – 2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Малі підприємництва використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Таким чином, подивившись на історію розвитку підприємництва, бачимо, що її коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємництво сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною – одержання прибутку.

малий підприємництво ринковий економіка

2. Аналіз функціонування малого підприємництва в Україні

2.1 Аналіз стану та тенденції розвитку малого підприємництва

Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб’єктів малого бізнесу в Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0 – 5,5%.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств .

В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили, що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Доречі за даними МВС чесно сплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону, самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивилізованому рівні.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

На сьогодні малі підприємства складають 83,8% від загальної кількості усіх підприємств – суб'єктів підприємницької діяльності. Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення збільшилась за період з 2002 по 2007 рік у 4,2 разів[13с.116].

Мале підприємництво характеризується: обмеженим доступом до фінансових ринків , високим рівнем гнучкості підприємницької діяльності, спрямованістю зусиль на постійне удосконалення власної діяльності з орієнтацією на місцеві ресурси, наявністю двостороннього зв’язку між підприємцем і його клієнтами, виконанням ролі ринко утворювального чинника.

До малого підприємництва належать суб’єкти певних видів діяльності домогосподарств, власники фермерських та особистих селянських господарств, що ведуть дрібнотоварний вид діяльності. Відповідно регулювання їхньої діяльності має здійснюватися в межах реалізації державної політики підтримки малого бізнесу. По-перше, регулювання являє собою поєднання форм і методів, які здійснюють органи державного управління для активізації розвитку малого підприємництва . По-друге, для ефективного його розвитку необхідна добре розвинена інфраструктура , яка забезпечує взаємозв’язки між елементами ринкового середовища. По-третє, регулювання малого підприємництва слід трактувати, як цілеспрямовану комплексну діяльність державних інститутів з метою поєднання, узгодження, комбінування різних форм та методів підтримки його суб’єктів.

Аналіз діяльності суб’єктів малого підприємництва свідчить про наявність позитивних зрушень у розвитку цього сектора економіки, підвищення його ролі в розв’язанні проблем зайнятості та зростання доходів населення (табл 2.1)

Таблиця 2.1 Показники розвитку малих підприємств в Україні

Як видно з даних таблиці 2.1, кількість малих підприємств у 2007 році порівняно з 1995 роком в Україні зросла в 3,4 рази, і з розрахунку на 10 тис. осіб населення – в 3,7 рази. За цей період чисельність занятих у них працівників збільшилась в 1,5 рази, а обсяг реалізованої продукції – у 3,7 рази. Останніми роками намітилися позитивні зміни в розвитку інфраструктури малого підприємництва .

Однак загальні параметри розвитку малого підприємництва не відповідають можливостям і потребам української економіки. За кількістю малих підприємств, їхнім внеском у загальний обсяг виробництва , зайнятістю працівників та іншими показниками України відстає від розвинутих країн світу через високу ресурсозатратність виробництва в них, застарілий парк сільськогосподарської техніки та високу вартість імпортного обладнання . Суттєвою диференціацією характеризується розвиток малого підприємства за регіонами. Із загальної їх кількості близько 50 % зосередженого в шести регіонах України: м. Києві (16,1%) Донецькій (9,5%), Дніпропетровській(6,8%) і Львівській (5,7%) областях та АР Крим(5,1%). У них зайнято 45% працівників від наявних у всіх малих підприємствах.

Для фінансової підтримки малого підприємництва в Україні функціонують:176 банків і 1369 їхніх філій; 1740 небанківських фінансово-кредитних установ, у тому числі 1441 кредитна спілка.

У розв’язанні фінансово-кредитних проблем малого підприємництва у світовій практиці головна роль відводиться державі, основне завдання якої – сприяти його розвиткові, стимулюючи різні форми й методи державної та недержавної підтримки. Однак обмеженість державних коштів в Україні потребує запровадження, насамперед, недержавних важелів цього процесу.

Поліпшити підприємницький клімат в Україні може самоорганізація суб’єктів малого підприємництва. Достатньо зосередити зусилля на створенні оптимальної законодавчої бази та розвиненої інфраструктури суб’єктів підприємницької діяльності, формуванні ефективних механізмів взаємодії держави з громадськими об’єднаннями підприємців і становленні партнерства між владою та підприємцями. У досліджуваному періоді кількість малих підприємств в аграрній сфері збільшилась майже в 1,5 рази, в лісовому господарстві – в 1,6 рази, рибному – в 6,5 рази; у переробці сфери АПК – в 1,5 рази.

У сільській місцевості функціонують різноманітні види промислових формувань і, зокрема, переробка сільськогосподарської сировини; виробництво будівельних матеріалів; організація інших виробництв, що сприяють зайнятості трудових ресурсів села [12 с.96].

Отже, сектор малого підприємництва на селі є невід’ємним елементом розвиненої економіки, важливим чинником розвитку інноваційних технологій, надійним інструментом розв’язання найгостріших соціально – економічних проблем. З інтеграцією України СОТ поступово формується європейська модель розвитку малого підприємництва.

2.2 Механізм оподаткування малого підприємництва в Україні

Сектор малого підприємництва в Україні розвивається під впливом багатьох чинників, які можна поділити на дві групи: макроекономічні та мікроекономічні. Те, наскільки мале підприємництво здатне подолати впливи цих чинників або скористатися їх позитивним впливом, залежить від відношення суспільства до прояву підприємницької ініціативи.

Україна належить до країн, що стимулюють розвиток національно малого підприємництва через запровадження різних методів оподаткування, тобто на сьогодні застосовуються дві системи оподаткування: загальну(традиційну) та спрощену (альтернативну). Кожна із цих систем має недоліки та переваги для суб’єктів малого підприємництва. Вибір системи оподаткування й побудова оптимальної податкової моделі малого підприємства неможливі без податкового планування власної господарської діяльності.

Теоретичні основи податкового планування підприємств розроблено в зарубіжній літературі. В Україні цій проблемі все ще не приділяється належної уваги. Серед вітчизняних фахівців які працюють над цією проблематикою, можна виділити Ю. Іванова, В.Вишневського, С. Єфімова, А. Загороднього, А. Поддєрьогіна та ін.

Розробкою окремих питань підтримки суб’єктів малого підприємництва займаються З. Варналій, Л. Вороніна, Н. Кожевіна, М.Крупка, О.Кужель, І.Кузнєцова, Д. Ляпін, А. Чередник, А. Резніченко та інші.

Слід зауважити, оптимальної моделі має бути коректною, адже відхід від основ чинного податкового законодавства може призвести до таких негативних явищ, як безпідставне зниження податкових зобов’язань, порушення строків їх сплати, ухиляння від сплати податків і зборів. Одним із ефективних варіантів побудови оптимальної податкової моделі є застосування альтернативної, спрощеної системи оподаткування. Рішення про застосування спрощеної системи оподаткування , як і будь-яке господарське рішення, має бути обґрунтованим і мотивованим. Основним чинником, що впливає на прийняття цього рішення, є економічна доцільність, яка визначається розміром податкового навантаження внаслідок застосування різних систем оподаткування. Перед платником податку, що обирає спрощену систему оподаткування, постає проблема вибору ставки єдиного податку. Статтею 3 Указу Президента України передбачено дві ставки цього податку:

- 6% з окремою реєстрацією сплати ПДВ;

- 10% без сплати ПДВ.

Вибір тієї чи іншої ставки єдиного податку залежить від різних чинників:як об’єктивних – сфери діяльності малого підприємства, типу його господарських операцій, податкового статусу його контрагентів , очікуваного економічного ефекту, так і суб’єктивних – схильність до ризиків особи, що приймає відповідне рішення, її вміння масштабно прораховувати економічні наслідки такого рішення тощо. Тому для вирішення цієї проблеми доцільно використовувати не тільки кількісні методи аналізу, а й якісні методи та логічний аналіз.

З метою вирішення поставленої проблеми проаналізуємо чинники, що впливають на можливість переходу малим підприємством на спрощену систему оподаткування. Реалізацією державної політики та підтримки у сфері малого підприємництва стало запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку, звітності суб’єктів малого підприємництва Указом Президента України від 28.06.1999 р. №746/99, яку визначено одним із найбільш важливих завдань державної політики.

 Спрощена система оподаткування суб’єктів малого підприємництва, передбачає заміну деяких загальнодержавних і місцевих податків і зборів єдиним податком, а сьогодні найбільш поширеною з альтернативних систем оподаткування, стала одним із здобутків вітчизняної податкової політики, саме з погляду виконання нею стимулюючої функції (табл 2.2) Це є важливим кроком у напрямі покращення податкового клімату для підприємців України.

Основні цілі запровадження спрощеної системи оподаткування полягали у наступному:забезпечення зайнятості населення, подолання бідності, створення середнього класу, накопичення капіталу, стабільного поповнення місцевих бюджетів і розгалуження соціально – економічної інфраструктури на місцевому рівні, за рахунок підприємницької ініціативи, стимулювання інноваційної активності підприємців.

Дослідивши український досвід, можна стверджувати, що податкові пільги за певних умов є дієвим інструментом підтримки національної конкурентоспроможності. Практична значущість пільг стає безцінною для створення нового технологічного ядра будь-якої економічної системи. Податкові пільги особливо ефективні для транзитних економік, які характеризуються недостатнім рівнем розвитку інфраструктури внутрішнього фінансового ринку, дефіцитом довгострокових фінансових ресурсів, великим тіньовим сектором тощо.

Аналіз діючої в Україні спрощеної системи оподаткування свідчить, що взаємодія нашої держави і малого підприємництва, як і в країнах з розвиненою економікою, здійснюється на взаємовигідних умовах і має довгостроковий характер. Роль держави в ринковій економіці має бути спрямована на забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, створення рівних і сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, в тому числі і малого, на багатосторонню підтримку підприємництва та приватної ініціативи.

Застосування в Україні спрощеного режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва поряд з позитивними наслідками породило ряд проблем:

– викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема, незацікавленість суб’єктів господарювання у зміні свого статусу як суб’єктів, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що гальмує їх розвиток і зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

– створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок не чіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування;

– хронічну нестачу фінансових коштів та обмежені можливості для розширення капіталу;

– слабке сегментування власної частки ринку;

– недостатність кваліфікованої робочої сили;

– повну відповідальність підприємця;

– найменш стійкі організаційні форми підприємництва тощо.

Активне використання спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва є важливим чинником зміцнення конкурентоспроможності не лише цих суб’єктів, а й зміцненням конкурентоспроможності економіки України в цілому.

На основі викладеного можна дійти висновку про те, що більш прийнятною для малого підприємництва буде така система оподаткування (спрощена або загальна), при застосуванні якої в його розповсюдженні залишиться більше фінансових ресурсів.

Отже, з метою визначення економічної мотивації обрання тієї чи іншої системи оподаткування, обліку та звітності доцільно порівнювати часку податкового навантаження. Водночас загально прийнятої методики розрахунку податкового навантаження немає. Є розрізнені показники і елементи методик, що в непрямій формі можуть давати уявлення про частку податків, які сплачуються. Використання запропонованої методики дасть змогу розробити відповідні рекомендації для малих підприємств з урахуванням їх видів діяльності та динаміки основних показників фінансово-господарської діяльності.

3.Проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні

3.1 Проблеми фінансування малого бізнесу в Україні

Останніми роками в Україні активно розвивається сектор малого бізнесу, зростає його питома вага у сфері народного господарства.

Саме тут, у малому та частково у середньому бізнесі, – головний резерв створення робочих місць і подолання безробіття. Так, за даними Державної служби зайнятості України, у Харківській області на сьогодні сектор малого бізнесу забезпечує роботою кожного четвертого із загального числа зайнятих, а в м. Харкові – майже кожного третього. Тому надзвичайно актуальним є питання, пов’язані з розвитком цього сектору.

Відомо, що однією з найважливіших проблем розвитку малого бізнесу є нестача фінансових ресурсів. Пропозиції науковців зводяться переважно до оптимізації фінансових ресурсів підприємств або розглядаються можливості залучення інвестицій. Чимало науковців пропонують мікрокредитування як один із шляхів розв’язання проблеми, але при цьому не обґрунтовують складності його використання.

Банківський фінансовий ресурс на сьогодні залишається дорогим – ставки за кредитами коливаються від 13% до 24% у доларах США та від 17% до 30% у національній валюті. Тому не дивно, що переважна більшість позичальників належить до класу “А” (Клас “А”– фінансова діяльність прибуткова й рівень рентабельності вищий за середньогалузевий, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями )[1 с.1056].

Новостворені підприємства або бізнес – проекти не можуть отримати кредити через відсутність у керівника досвіду роботи в бізнесі. Провідні банки відмовляють їм у надані кредиту, оскільки для банку важливо працювати з надійними позичальниками, у яких хоча б один бізнес вже налаштовано. Банки зацікавлені в тому, щоб гроші за кредит поверталися вчасно за графіком, і не бажають мати справи з примусовими стягненнями. Тому необхідно розробляти специфічні програми кредитування, спрямовані на підтримку малого підприємництва та стимулювання його розвитку.

Отже, метою дослідження є розробка пропозицій для фінансової підтримки малого бізнесу в Україні, зокрема в місті Миколаєві. Це питання тісно пов’язане з програмою розвитку підприємництва у Миколаєві на 2005-2006 роки, зокрема, йдеться про фінансово-кредитну підтримку підприємництва як пріоритетне завдання.

Основою проведеного дослідження є комплексний підхід, поряд з цим було використано економіко-статистичний аналіз на численні експертні оцінки.

Основні показники розвитку підприємств малого бізнесу наведено у табл 3.1

За результатами аналізу стану сектору малого бізнесу Миколаєва, Миколаївської області, України ( кількість, галузева структура, ефективність, частка в економіці)були сформовані основні проблеми розвитку цього сектору економіки, серед яких:

– відсутність повної достовірної статистичної інформації про стан розвитку МБ;

– відсутність освітнього й інформаційного забезпечення підприємницької діяльності;

– регуляторні та адміністративні бар’єри;

– відсутність гарантій захисту прав власників;

– несправедливий розподіл доходів через систему податків і загальнообов’язкових платежів;

– неврахування галузевих та регіональних особливостей МБ при розроблені програм їхньої підтримки;

– неефективність діяльності, збитковість , нестача фінансових ресурсів;

– напівлегальний стан МП;

– неефективна галузева структура;

– неврахування тенденцій щодо штучності розвитку МБ, у тому числі і в Миколаєві, що у свою чергу, перекручує звітність та заважає створенню ефективних програм підтримки;

– проблема кадрового забезпечення, проблема відтоку фахівців із малого підприємництва до середніх та великих підприємств;

– земельна проблема.

Таблиця 3.1 Показники розвитку підприємств малого бізнесу(МП)[1]

Щоб розв’язати цю проблему можна розглянути такі два шляхи. Перший – фінансова підтримка через функціонування бізнес-інкубатора, другий – надання кредитів через структуру Українського фонду підтримки підприємництва(УФПП).

В Україні інкубаційний процес представлений українськими бізнес-інкубаторами та діяльністю Асоціації інноваційних центрів. Механізм функціонування та розвитку бізнес-інкубатора (БІ) представлений такими етапами:

– відбір найперспективніших проектів;

– створення об’єднаних підприємств на базі нових ідей та технологій;

– колективна робота на початковому етапі, послідовне відсторонення БІ від роботи новоствореного підприємства;

– реалізація та отримання прибутків із продажу частки капіталу новоствореного підприємства;

– повторне інвестування отриманого прибутку у розробку нових проектів;

– надання консультаційних, інформаційних, маркетингових та освітніх послуг підприємству, що стабільно працює.

Цей механізм можна віднести до типу самодостатніх, бо він забезпечує максимальне залучення обох сторін до процесу виживання та успішний розвиток новоствореного підприємства. Найголовнішим стимулом підприємця є реалізація ідеї та бажання у створенні та розвитку його(її) власного підприємства , отримання прибутку.

Суть схеми кредитування малого бізнесу через структуру УФПП полягає ось в чому:

– після прийняття рішень про надання ресурсів під кредитування конкретного позичальника кредитний проект, розроблений відповідним структурним підрозділом УФПП, узгоджується з обраним банком;

– грошові кошти фонду у сумі кредиту розміщуються в банку на спеціальному рахунку під кредити, які надаються банком згідно з програмою мікрокредитування;

– забезпеченням по таких кредитах є майно позичальника або його майнових поручителів.

Переваги цієї схеми є такі:при використанні коштів за цією схемою у фонду з’являється можливість отримати доходи за депозитом, а також якщо ресурсами під такі кредити є фінансові кошти фонду,можливе встановлення відсоткових ставок нижчих за ті, що застосовуються за “ стандартних ” умов кредитування. Рівень процентної ставки розраховується за такою формулою:

% за кредитом = % за депозитом + Nr + 4 %, (1)

Де % за депозитом – узгоджується з фондом, але не перебільшує стандартні ставки на відповідні терміни;

Nr = % за депозитом * R, де R – норма резервування НБУ, яка становить довгостроковими депозитами в національній валюті – 0 %, а за короткостроковими – 6%. Необхідно зауважити, що ця схема успішно працює в Україні.

Перспективами подальших наукових розробок у цій сфері можуть бути дослідження у напрямі фінансування розвитку інноваційного підприємництва.

3.2 Шляхи вдосконалення розвитку малого підприємництва

На наш погляд, основними напрямами подальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних атів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямах господарської діяльності.

Одним із значущих напрямів розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає: розробку та впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей, у тому числі тих, що вивільняються у процесі ліквідації або реорганізації підприємств-банкрутів; формування розвинутого ринку нерухомості; розробку механізму передачі малим підприємствам нових технологій, а також обладнання, необхідного для здійснення бізнесу, на пільгових умовах; розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур. Необхідними також є: використання можливостей фінансового забезпечення малих підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, впроваджують нові технології та інноваційні проекти за рахунок Державного інноваційного фонду; сприяння створенню регіональних інноваційних фондів; надання допомоги у проведенні наукових досліджень та впровадженні прогресивних технологій; сприяння у пошуку замовників та виконавців інноваційних проектів для суб’єктів малого підприємництва; надання консультативних послуг у сфері інноваційних технологій.

Мале підприємництво не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, підприємств з проведення маркетингових досліджень, бізнес-інкубаторів, технопарків, регіональних, інформаційно-аналітичних центрів. Головними Завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути: забезпечення доступу підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, комерційної) як у процесі створення, так і функціонування підприємств; надання консультативних послуг з питань стану товарного ринку, кон’юктурного аналізу, управління підприємством, підготовки кадрів; складання інформації для органів державної влади про стан справ у сфері малого підприємництва та тенденції його розвитку.

Отже, загалом з 2001 по 2008 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 10 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2008 року складав 45,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 125–150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2008 році дає підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі – формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МСБ до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МСБ як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

3.3 Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інші. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інші. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

– некомпетентність;

– незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

– недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

– занедбаність бізнесу;

– погане здоров'я або шкідливі звички;

– катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

– шахрайство.

Практика діяльності малих американських фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватка недостатньо. У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу.

Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі її дорослішого. Фірми, довго існуючі при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників.

На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, ті, що вже нагромадили досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.

На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.

Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

– формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

– підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

– наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

– сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

– залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

– створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

– сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

– формування соціального шара власників, власників, підприємців;

– активізація науково-технічного прогресу;

– звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Дрібні і середні підприємства грають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3–4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме ім.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою величині вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіали, що саме по собі також досить заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн – це основа всього їх соціального і економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відмічається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировина) і забезпечує при цьому велику зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші важливі для господарства функції.

Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення.

Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. Так, питома вага малих підприємств в таких країнах, як Японія, Німеччина, перевищує 95%. З 880 тис. промислових підприємств Японії тільки 4 тис. мають більше за 300 працюючих і 700 – більше за 1000 працюючих. У країнах ЄС кількість підприємств з чисельністю зайнятих понад 500 чоловік не перевищує 12 тис.

Висновки

Мале підприємництво є важливим фактором розвитку та ефективного функціонування економіки. На сьогоднішній день, в умовах фінансової нестабільності мале підприємництво має певні переваги по відношенню до великих підприємств, але все таки спостерігаються негативні тенденції у розвитку малого підприємництва, що перешкоджають його ефективному функціонуванню.

Дана проблема особливо актуальною є в умовах сьогодення, коли Україну охопила світова фінансова криза. Оскільки мале підприємництво є досить поширеною і складною за своєю функціональною роллю категорією, то у процесі своєї діяльності воно стикається з рядом проблем, що заважають його нормальній роботі і цим самим зменшують прибутковість підприємницьких структур.

Виконане дослідження дає змогу дійти таких висновків.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної спрощеної системи оподаткування малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Механізм оподаткування малого підприємництва в Україні не може бути достатньо ефективним без проведення спрощеної системи оподаткування. Таким чином спрощена система оподаткування є особливим типом підприємницької діяльності, є важливим структуроутворюючим чинником ринкової економіки як найбільш масова, динамічна та гнучка форма оподаткування. Активне використання спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва є важливим чинником зміцнення конкурентоспроможності не лише цих суб’єктів, а й зміцнення конкурентоспроможності економіки України в цілому.

Для підвищення ефективності функціонування малого підприємництва необхідно проводити аналіз та оцінку його стану, що дає точну інформацію про стан підприємства та його прибутковість, а також дає можливість вирішення власних стратегічних цілей, які залежать від ряду факторів, що здійснюють на неї, як позитивний так і негативний вплив.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на його переваги, які є важливі для розвитку підприємства в цілому.

Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначатиметься тим, як вдасться реалізувати потенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектору економіки.

Список використаних джерел

1. Азарова Т.В Некоторые перспективы развития малого и среднего бизнеса Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект Сборник научных трудов. – Донецк: ДонНУ, 2007 – 1056 с.

2. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – К.: Знання, КОО, 2003. – 302 с.

3. Васильців Т.Г. Стратегія розвитку малого бізнесу в малих містах, визначення першочергових завдань у цій сфері/ Т. Г. Васильців Економіка і держава №6 2008. – 98 с.

4. Виговська В. В. Іляш О.І. Малий бізнес України: сучасний стан і тенденції розвитку В. В. Виговська О.І. Іляш Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 1. – 59-64 с.

5. Гаєвська Л.М. Підприємницька діяльність та її оподаткування: [навч. посіб.] Л.М. Гаєвська – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 218 с.

6. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: [навч. посібн.] – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. –488 с.

7. Господарський кодекс України – №436–IV від 16.01.2003. – К.: Атіка, 2003. 208 с.

8. Довгальова О.В. Регулятивна роль держави в сфері малого бізнесу: Монографія. – Донецьк: ТОВ «РВК» ПРОМО, 2005. – 376 с.

9. Дєгтяр О.А. Напрями вдосконалення організаційно- правового механізму державного регулювання розвитку малого підприємництва / О.А. Дєгтяр // Економіка та держава. – 2008. №2 – 96 с.

10. Заєць О. Інноваційно-інвестиційний розвиток вітчизняних підприємств – шлях до подолання економічної кризи О. Заєць Вісник Національного банку України. – 2009. – № 1. – 60-63с.

11. Захожай В.Б. Система оподаткування та податкова політика: [навч. посіб.] Під заг. ред. В.Б. Захожая та Я.В. Литвиненка. – К.: центр навчальної літератури, 2006. – 468 с.

12. Збарський В.К. Інвестування діяльності малих підприємств / В.К. Збарський Агроінком. –2006. – №11–12. – 96 с.

13. Збарський В.К. Тенденції розвитку малого підприємництва/ В.К. Збарський Економіка АПК, 2009. – №8 – 115–120 с.

14. Збарський В.К. Методологічні підходи щодо понятійного апарату “малі форми господарювання В.К. Збарський Агроінком. – 2005. – №3-4. – 67 с.

15. Неделько І.Г. Фінансування розвитку сектору малого бізнесу / І.Г. Неделько //Фінансова політика і економічне регулювання. – 2007. – 106 с.

16.Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: [Монографія]/ М.О. Кизим, В.А. Забродський, В.А.Зінченко, Ю.С. Копчак. – Х.: Видавничий дім «Інжек», 2003. 144 с.

17. Панасюк О.В. Роль спрощеної системи оподаткування у зміцненні конкурентоспроможності суб’єктів малого підприємництва в Україні / О.В. Панасюк // Науковий вісник НУДПСУ. – 2008. – №4 – 206 с.

18. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України: [навч. посібн.] // К.: А.С.К., 2006. –688с.

19. Супруненко С.А . Поняття малого бізнесу в умовах ринкової економіки / С.А. Супруненко Актуальні проблеми економіки // 2009 – №4, – 170 с.

20. Труш І. Органи державної влади, що забезпечують підтримку малого підприємництва / І. Труш Право України. – 2005 – №3 – 68 с.

21. Усик В.І. Розвиток поняття. Сектор малого і середнього бізнесу в Україні В.І. Усик Економіка та управління підприємствами – 2009– №4, 165с.

22. Фінансова стратегія в управлінні підприємствами: [монографія] / А.Г. Семенов, О.О. Єропутова, Т.В. Перекрест, А.В. Линенко. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – 188 с.

23. Фінанси підприємств: [підручник] А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам, А.М. Павліковський, О.В. Павловська, В.З. Потій, А.П. Куліш, О.О. Терещенко, Н.П. Шульга, С.А. Булгакова; керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460

24. Череп А.В., Кириченко Л.А. Проблеми визначення фінансового стану підприємств в умовах фінансової кризи А.В. Череп, Л.А, Кириченко Держава та регіони, 2008. – № 4 – 233–236с.

25. Шпак В.І. Розвиток малого підприємництва в Україні: Наук. вид. – К.: МАУП – 2003. –134с.