Сукупний попит та пропозиція
Зміст
Вступ
1. Сукупний попит. Крива сукупного попиту та її переміщення
1.1 Крива сукупного попиту
1.2 Переміщення кривої сукупного попиту
2. Сукупна пропозиція
2.1 Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді
2.2 Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді
2.2.1 Причини жорсткості цін
2.2.2 Цінові фактори сукупної пропозиції
2.2.3 Нецінові фактори сукупної пропозиції
3. Рівновага сукупного попиту і пропозиції
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Криві попиту і пропозиції для
індивідуальних благ допомагають зрозуміти, чому рівноважна ціна одного блага
істотно відрізняється від рівноважної ціни іншого. Однак модель попиту і
пропозиції для окремого блага не дає відповіді на цілу низку важливих
економічних питань. Наприклад, які чинники визначають усю рівноважну кількість
певних благ на ринку, тобто реальний обсяг національного продукту? Чому в певні
періоди цей обсяг зменшується порівняно з попереднім рівнем, а в інші періоди
швидко збільшується? Щоб відповісти на ці та інші запитання, необхідно
поєднати, або агрегувати, всі окремі ринки в єдиний загальний ринок, тобто
проаналізувати сукупні пропозицію та попит.
1. Сукупний попит. Крива сукупного попиту
та її переміщення
Сукупний попит – це шкала, що графічно
представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції
– різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного
можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).
Основними покупцями товарів та послуг,
вироблених національною економікою, є домогосподарства, фірми, уряд та
зарубіжні покупці. Тому існують чотири складові сукупного попиту:
1. Споживання – сума видатків
домогосподарств на різні товари і послуги (С).
2. Інвестиції – видатки фірм на купівлю
устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла
(І).
3. Державні видатки – уряд на різних його
рівнях купує певні товари і послуги – танки й автомобілі, оплачує працю суддів,
викладачів держаних закладів освіти тощо (G).
4. Чистий експорт дорівнює різниці між
вартістю експорту та імпорту товарів та послуг (К – М). Інакше кажучи, чистий
експорт – це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги
(експорт) і видатками на іноземні товари і послуги (імпорт).
Позначивши сукупний попит AD (від
англ.aggregate demand), його можна записати так :
AD = C + I + G + (K – M).
Як нам уже відомо, вітчизняні покупці –
домогосподарства, фірми та уряд – купують як вітчизняні товари та послуги (C +
I + G)і. Звідси:
AD = (C + I + G)в + (C + I + G)i + (K – M).
Оскільки (C + I + G)i є імпортом країни
(М), то сукупний попит дорівнює:
AD = (C + I + G)в + К,
де (C + I + G)в – внутрішній попит; К –
зовнішній попит.
Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і
зовнішнього попиту на вітчизняні товари та послуги. Сукупний попит має грошову
форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більш
реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці (за інших
незмінних умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного
продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного
продукту існує обернена залежність (Закон сукупного попиту).
1.1 Крива сукупного попиту
Покажемо цю залежність графічно. Відкладемо
по горизонтальній осі обсяг національного продукту, а по вертикальній – рівень
цін. Крива сукупного попиту, як показано на малюнку мал. 1, як і крива попиту
на окремий товар, має від’ємний нахил. Спадна траєкторія кривої попиту для
індивідуального блага зумовлюється ефектами доходу і заміщення.
Однак форму кривої сукупного попиту не
можна пояснити ні ефектом доходу (коли зі зниженням ціни на певне благо
грошовий дохід має змогу придбати більшу його кількість, не відмовляючись від
інших благ), ні ефектом заміщення (коли зі зниженням ціни на певне благо в
покупця є стимул купувати це дешеве благо замість тих , які тепер відносно
дорожчі).
Від’ємний нахил кривої сукупного попиту
пояснюється в макроекономіці впливом так званих цінових чинників. По-перше,
ефектом багатства (майна). Зі зростанням цін зменшується купівельна
спроможність фінансових активів. Припустімо, що ціни зросли на 10% і водночас
на 10% збільшилися поточні доходи. На перший погляд може здатися, що сукупний
попит залишається на попередньому рівні. Проте це не так. Зростання цін
означає, що купівельна спроможність майна, яка існує у грошовій формі,
зменшується; відбувається ерозія купівельної спроможності нагромаджених
фінансових активів. Покупці стають немовби біднішими і змушені скорочувати свої
видатки. Тому сукупний попит звужується. І навпаки , коли рівень цін
знижується, то купівельна спроможність фінансових активів, зокрема грошей,
збільшується. За гроші, якими володіють споживачі, вони можуть купити більше
товарів і послуг. Отже, зі зниженням рівня цін споживачі відчувають себе
багатшими, що відповідно стимулює їх збільшувати видатки. На ефекті майна
наголосив Артур Пігу, і тому цей ефект називають ефектом Пігу.
Другим ціновим чинником є ефект процентної
ставки. Рівень цін істотно впливає на величину попиту на гроші. Зі зниженням
цін домогосподарства потребують меншої кількості грошей для купівлі потрібної
кількості товарів та послуг. Тому в них виникають надлишкові гроші, які можна
покласти на заощаджу вальні рахунки в банк або купити на них активи, що
приносять дохід тощо. У будь-якому разі, коли домогосподарства перетворюють
свої гроші в активи, що приносять процент, вони знижують процентні ставки. За
нижчих процентних ставок фірми збільшують обсяг інвестицій, а домогосподарства
купують більше товарів тривалого користування. Отже: нижчий рівень цін знижує
процентні ставки, стимулює до збільшення видатків на інвестиційні блага і
розширює сукупний попит. І навпаки, зі зростанням цін процентна ставка
підвищується . Зросла процентна ставка зменшує видатки на інвестиції та
споживчі товари, а отже звужує сукупний попит. Інакше кажучи, вищий рівень цін,
збільшуючи попит на гроші, підвищує процентну ставку і скорочує попит на
реальний обсяг національного продукту. На ефекті процентної ставки наголосив Джон
Мейнард Кейнс, тому його називають ефектом Кейнса.
По-третє, це ефект обмінного курсу. Він
означає, що зі зниженням рівня цін у країні знижується процентна ставка. Це
веде до знецінення національної грошової одиниці щодо інших валют, унаслідок
чого іноземні товари дорожчають порівняно з вітчизняними. Покупці даної країни
купуватимуть більше вітчизняних виробів і менше імпортних. Іноземці також
купуватимуть більше товарів цієї країни. Тому за рівних інших умов чистий
експорт збільшиться і відповідно зросте сукупний попит. Отже, падіння рівня цін
у країні знижує в ній процентні ставки та реальний обмінний курс. Знецінення
національної грошової одиниці стимулює експорт і стримує імпорт, що розширює
чистий експорт, а отже й сукупний попит.
По-четверте, чимало економістів вважають,
що найважливішим (і навіть єдиним) чинником спадної траєкторії кривої AD є
ефект пропозиції грошей. Цей ефект означає, що зростання цін за сталої
номінальної кількості грошей супроводжується зменшенням реального попиту на
товари та послуги.
Для простоти аналізу припустімо, що
центральний банк так управляє грошовим обігом країни, що кількість грошей в
обігу не змінюється за різних рівнів цін. Відтак навіть коли індекс споживчих
цін міг би збільшитися зі 100 до 150, пропозиція грошей у країні залишилася
незмінною.
Однак за сталої пропозиції грошей і
зростання рівня цін реальна пропозиція грошей має зменшитися. Реальна пропозиція
грошей – це їх номінальна пропозиція, поділена на рівень цін. Якщо, наприклад,
реальна пропозиція грошей становила, скажімо, 9 млрд. грн. у першому періоді і
рівень цін зріс зі 100 до 150, то реальна пропозиція грошей у другому періоді
впала б до 6 млрд. грн.
Зауваження реальної пропозиції грошей
впливатиме на сукупний попит через монетарний механізм. Коротко суть цього
явища можна пояснити так. Зменшення реальної пропозиції грошей означає, що вони
стають відносно рідкіснішими й починається період «дорогих грошей». У цьому
періоді процентні ставки зростають і кредити є менш доступними, курси цінних
паперів знижуються, обмінний курс валюти зростає. «Дорогі гроші» ведуть до
зменшення обсягів інвестицій, чистого експорту і споживання, а отже й сукупного
попиту.
1.2 Переміщення кривої сукупного попиту
Для розуміння динаміки обсягу національного
виробництва, потрібно розрізняти зміни у величині сукупного попиту на
національний продукт, викликані коливанням цін, і зміни сукупного попиту,
зумовлені дією одного або кількох нецінових чинників, які впливають на сукупний
попит.
Збільшення сукупного попиту переміщує криву
AD вправо в положення AD1, що показано на малюнку мал. 2. Це означає, що за
певного рівня цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте. І навпаки, зменшення
сукупного попиту переміщує криву AD вліво у положення AD2. Це показує, що
покупці купуватимуть менший обсяг національного продукту. Отже, коли змінюється
один або декілька нецінових чинників сукупного попиту, крива AD переміщується.
Які ж основні нецінові чинники спричиняють
зміни в сукупному попиті? Їх можна поділити на три групи. Перша – основні
політико-економічні чинники, або змінні, що перебувають під контролем уряду: це
передовсім монетарна і фіскальна політика. До другої групи належать зовнішні
чинники: обсяг виробництва в зарубіжних країнах, динаміка вартості активів та
цін на ресурси тощо. Третю групу становлять сподівання споживачів та
підприємців.
Ці три групи чинників позначаються на
поведінці основних покупців, а отже й на сукупному попиті.
Монетарна політика буває стримувальною і
стимульованою. Остання сприяє збільшенню пропозиції грошей, зниженню процентних
ставок та полегшенню доступу до кредитних ресурсів. За стимульованої монетарної
політики зростають обсяги інвестицій та споживання товарів тривалого
користування, що збільшує сукупний попит і переміщує криву AD вправо.
Стримувальна монетарна політика зменшує сукупний попит, і крива AD
переміщується вліво.
Фіскальна політика, як відомо, пов’язана із
державним бюджетом. Збільшення державних видатків на товари і послуги прямо
розширює сукупний попит, крива AD переміщується вправо. Зменшення ставок
прибуткового податку з громадян збільшує їхній використовуваний дохід і обсяг
закупівель за даного рівня цін. Це означає, що зниження податків переміщуватиме
криву сукупного попиту вправо. Водночас підвищення прибуткового податку з
громадян зменшить видатки на споживання і переміщуватиме криву сукупного попиту
вліво.
Підвищення податків з прибутку підприємств
зменшуватиме їхній нерозподілений прибуток, а отже, зменшуватиме обсяг
інвестицій і сукупний попит. Навпаки, зниження податків збільшуватиме
нерозподілений прибуток та видатки на інвестиції, що переміщуватиме криву
сукупного попиту вправо.
Вагомий вплив на сукупний попит справляють
зовнішні чинники. Серед них важливе місце належить величині національного
доходу інших країн. Крива сукупного попиту країни переміщуватиметься, якщо
змінюватиметься обсяг товарів і послуг країни, який купуватимуть іноземні
фізичні та юридичні особи незалежно від рівня в останній.
Підвищення темпів економічного зростання в
інших країнах збільшує попит на товари і послуги даної країни, якщо вона
входить у систему міжнародного поділу праці і є торговельним партнером цих
держав. Чому розширюється попит у даній країні? Прискорення економічного
зростання в інших країнах збільшує доходи громадян і фірм цих країн, які можуть
більше купувати товарів і послуг як вітчизняного, так і зарубіжного
виробництва. Отже, експорт країни збільшується з поліпшенням стану ділової
активності її торговельних партнерів. Уповільнення темпів економічного
зростання зовнішньоторговельних партнерів країни зменшує її чистий експорт, і
крива сукупного попиту переміщується вліво.
Зміни в динаміці курсів цінних паперів та
вартості нерухомого майна істотно позначаються на сукупному попиті. Майно
споживачів складається з різних активів, у тому числі нерухомості (будинки,
земля) та фінансових активів (акції, облігації). Падіння реальної вартості
активів споживачів зробить їх біднішими, тому вони зменшать закупівлі споживчих
благ. Скорочення видатків на споживання перемістить криву сукупного попиту
вліво. Зростання реальної вартості фінансових активів або нерухомого майна
збільшуватиме споживчі видатки за даного рівня цін. Ці зміни у вартості активів
позначатимуться також на обсязі ділових інвестицій, а отже й на сукупному
попиті.
Важливим зовнішнім чинником сукупного
попиту є стан світового виробництва ключових продуктів економіки, зокрема
енергоносіїв. Збільшення світового виробництва, наприклад нафти, зменшить
світову ціну на неї. Тому в країнах – імпортерах нафти зростуть прибутки фірм,
реальні доходи споживачів, посиляться довір’я бізнесу до стану ділової
активності. Споживчі та інвестиційні видатки збільшаться, і крива сукупного
попиту переміститься вправо.
Вагомим чинником сукупного попиту є
сподівання населення і фірм. Коли люди сподіваються, що їхні реальні доходи в
майбутньому зростатимуть, вони витрачають більше свого поточного доходу.
Поточні видатки на споживання зростають (поточні заощадження зменшуються), і
крива сукупного попиту переміщується вправо. Песимістична оцінка людьми своїх
майбутніх доходів зменшить їхні поточні споживчі видатки (заощадження
зростатимуть), а отже, крива сукупного попиту переміщуватиметься вліво.
Очікування високої інфляції в майбутньому підвищує сукупний попит сьогодні, бо
споживачі купують продукти, доки ціни на них не зросли.
Сподівання підприємців щодо поліпшення стану
ділової активності й підвищення прибутків від інвестиційних проектів збільшать
попит на капітальні блага і перемістять криву сукупного попиту вправо. Навпаки,
якщо перспективи отримання прибутків від можливих інвестиційних проектів
нерайдужні, інвестиційні видатки зменшаться. Внаслідок цього впаде й сукупний
попит.
Конкретні чинники сукупного попиту
розглядають як цінові або нецінові залежно від причини, що викликають їхню
зміну. Наприклад, чистий експорт країни може збільшитись унаслідок як зниження
внутрішніх цін, так і зниження курсу її валюти. У першому випадку простежується
вплив цінового чинника. Збільшення сукупного попиту буде пов’язане з
переміщенням вниз по кривій AD. У другому випадку фіксується вплив нецінового
чинника: сукупний попит зростатиме внаслідок переміщення кривої AD вправо.
Інакше кажучи, за даного рівня цін сукупний попит буде більший.
Макроекономічні криві сукупного попиту AD
відрізняють від мікроекономічних кривих попиту DD. Макрокрива відображає зміни
в цінах та обсязі виробництва для всієї національної економіки, тоді як
мікрокрива – для окремого блага. Крива AD має від’ємний нахил внаслідок ефекту
пропозиції грошей,тоді як крива DD – у результаті ефектів заміщення та доходу.
2. Сукупна пропозиція
Сукупна пропозиція (AS) — загальний обсяг
товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при
певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може
відреаґувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін
та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого
взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.
2.1 Сукупна пропозиція в довгостроковому
періоді
Довгострокова крива сукупної пропозиції
LRAS показана на моделі ADAS вертикальною лінією (мал. 4.3).
Обсяг сукупного випуску (У) визначається
кількістю капіталу (К), праці (L) та їхньою спільною продуктивністю (A):
Y=Y(A,K,L). Всі наявні фактори виробництва використовуються повною мірою, а
їхні значення при побудові кривої LRAS вважаються незмінними. Тому
довгостроковий обсяг сукупного випуску, якому відповідає крива сукупної
пропозиції (YLRAS), є постійним і дорівнює потенційному випуску:
Y = YLKAS * Г
Довгострокова гнучкість цін і витрати
виробництва: Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не
відразу реаґують на зміни в сукупному попиті або в умовах виробництва. Після
шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але
потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни
пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не
відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки
стають на "правильний" шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в
новій рівновазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого
розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди
прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і
використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці,
технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг
сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.
Рівень цін виробництва в моделі AD-AS
визначається обсягом номінальних доходів капіталу та праці, витрачених у
суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої
продукції. Найкращий розподіл і повне використання факторів виробництва
досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють
національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у
створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується
тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові
праці, а реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо
обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні
продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довгостроковому періоді
ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб встановити оптимальну
реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну
зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна
плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно.
Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні
прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.
Збільшення заробітної плати збільшує
витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін.
Але підвищення рівня цін означає, що прибутки капіталу зростають у міру
підвищення заробітної плати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження
рівня цін в умовах досконалого Ьинку також не впливає на реальну заробітну
плату і прибутковість (капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства
знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу — ціни на всі
фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує
робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на
звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість
виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення реальних
доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи
на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи
власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні
ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів
виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску
виявляється найкращим для всіх учасників суспільного виробництва і тому не
змінюється.
Виробництво в довгостроковій рівновазі. У
ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату,
що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно
забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва
відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся
призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів
відповідає запланованим потребам виробництва і збуту. Функціонування
виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю
продукції. Тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному
сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх
галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона
влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого
перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна
визнати не лише стабільним, але й оптимальним.
Класична модель сукупної пропозиції.
Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає
класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і
цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків
з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна
заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки
підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції
на ринках. Через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших
номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а
також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають
на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва,
капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні
величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність
реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В
довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення
або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку
впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного
випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається
незмінним (мал. 4.3). Збільшення пропозиції грошей пересуває криву AD праворуч
вгору з рівня AD0 на рівень ADr Рівновага сукупного попиту й сукупної
пропозиції переходить з точки А в точку В. Рівень цін зростає з Р0 до Рг Але
рівноважний обсяг виробництва YF залишається незмінним.
Скільки триває довгостроковий період?
Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається
проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і
короткостроковий періоди не є хронологічними визначеннями. Короткостроковий
період — це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту
або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції
відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний,
тому що не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період
-це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на
рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для
цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно
цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової
рівноваги.
У класичній моделі AD-AS зміни номінальних
величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період
довгострокової нерівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у
вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий.
Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протягом якого реальні
фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.
Насправді ціни інертні. Крім того, вони
набагато менш гнучкі до зниження, ніж до підвищення. Тому тривалість
довгострокового періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною.
Принаймні час, якого вимагає відновлення довгострокової рівноваги AD-AS за
рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення
рівноваги за рахунок зниження .цін.
Фактори довгострокової величини сукупної
пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці
або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві
досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва,
підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні
потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається
праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається
економічним зростанням.
Зменшення капіталу, скорочення чисельності
населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних
ресурсів та інші несприятливі фактори зменшують потенційний випуск і
пересувають вертикальну криву LRAS ліворуч. Потенційний випуск зменшується
внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння
виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію з допомогою
технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на
одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги
суспільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати,
та коли вони морально застарівають — частина виробничого капіталу
все одно що виходить з ладу або руйнується
і робить зайвою відповідну частку робочої сили. Обсяг потенційного випуску
зменшується, і крива довгострокової сукупної пропозиції пересувається ліворуч.
2.2. Сукупна
пропозиція в короткостроковому періоді
У довгостроковому періоді виробництво
реаґує на зміни в сукупному попиті виключно зміною цін, а обсяг виробництва при
цьому не змінюється. Але чи такою ж є короткострокова реакція виробництва на
зміни в сукупному попиті?
Найчастіше після збільшення пропозиції
грошей або державних видатків певний час в економіці спостерігаються інші
ситуації.
1. Рівень цін може залишатись незмінним, а
обсяг виробництва збільшуватись (крива SRASt на мал. 4.4).
2. Рівень цін підвищується у міру
збільшення сукупного випуску (крива SRAS2 на мал. 4.4).
Перша крива сукупної пропозиції є крайнім
випадком кейнсіанської моделі AS з абсолютно жесткими цінами і заробітною
платою і незмінним рівнем середніх витрат. Друга крива є кейнсіанською моделлю,
в якій середні витрати і ціни виробництва при збільшенні сукупного випуску
зростають. На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з
жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді.
Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з
недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів
виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску
і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту.
Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для
депресивної економіки.
Причиною збільшення сукупної пропозиції в
короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва,
відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску. Короткострокова крива
сукупної пропозиції SRAS будується для даного рівня середніх витрат виробництва
при кожному можливому значенні випуску.
При незмінних витратах та цінах стимулом
для розширення виробництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити
прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо
рівень цін при незмінних витратах
підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково
стимулює його розширення.
Виробництво реаґує на збільшення сукупного
попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту — зменшенням
обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції
в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при
скороченні сукупного попиту — бути меншим.
У короткостроковому періоді між сукупним
попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок,
який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового
періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва —
на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює
збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить
до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін.
Якщо середні витрати при збільшенні чи
зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, - короткострокова
крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS1 на мал. 4.4. Якщо
при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, — крива
короткострокової сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS2
на мал. 4.4. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення
виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої
сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів
виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної
пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску
означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.
Збільшення рівня середніх витрат внаслідок
загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не
пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат
для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі AD-AS це
призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на
величину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не
пов'язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву сукупної
пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викликають підвищення
або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі
сукупного випуску називаються неціновими факторами сукупної пропозиції.
2.2.1 Причини жорсткості цін
Побудова короткострокової кривої сукупної
пропозиції ґрунтується на припущенні про тимчасову незмінність рівня середніх
витрат виробництва при підвищенні рівня цін. Досліджуючи випуск окремої фірми,
ми можемо припустити, що ціни на її продукцію зростають, а ціни на ресурси і
середні витрати виробництва залишаються незмінними. Реалістичним буде й
протилежне
припущення. Обидва припущення не потребують
пояснень на мікроекономічному рівні. Але незмінність витрат при підвищенні цін
в економіці загалом вимагає обґрунтування, оскільки рівень цін та рівень
середніх витрат у суспільному виробництві повинні змінюватись однаково.
Резерви капіталу. В розпорядженні фірм є
значні резерви капіталу у вигляді незадіяних виробничих потужностей. Навіть у
періоди циклічних піднесень ділової активності наявні виробничі потужності
сучасних індустріальних країн використовуються лише на 70-80%. Головними
причинами збільшення резервів капіталу є зростання технологічних резервів,
прискорення морального старіння та збільшення масштабів вибуття капіталу
внаслідок науково-технічного прогресу, інтенсивні структурні зміни у
виробництві. Значні обсяги непрацюючого капіталу підвищують жорсткість цін,
тому що при розширенні сукупного попиту випуск може збільшуватись за рахунок
тимчасового використання амортизованого обладнання як додаткового капіталу.
Резерви праці. Жорсткості цін сприяють:
значна чисельність робочої сили, що зайнята неповний робочий день або не має
постійної роботи, міжнародна міграція робочої сили, а також мобільна частка
добровільно незайнятого населення, яка при розширенні сукупного попиту входить
до складу робочої сили. Навіть в умовах повної зайнятості чисельність
зазначених категорій потенційної робочої сили залишається значною. Причинами
існування резервів робочої сили є жорсткість заробітної плати, дискримінація
при працевлаштуванні та недосконалість статистики зайнятості (див. част. II,
тема 3). Одночасна наявність резервів капіталу і праці додатково посилює
короткострокову жорсткість цін та гнучкість сукупного випуску, оскільки
дозволяє пропорційно збільшувати працю і капітал при тимчасовому розширенні
виробництва без збільшення питомих витрат.
Товарні запаси. Для забезпечення ритмічності
виробництва фірми підтримують певний запас палива, сировини, витратних
матеріалів, комплектів для ремонту обладнання. Для надійного забезпечення
контрактів на поставку вони утримують також певний запас готової продукції.
Обсяг товарних запасів нормується кількістю днів виробництва та збуту
продукції, забезпечуваних запасами. Товарні запаси є витратами, зробленими за
вчорашніми цінами. Тому певний час підприємства можуть працювати за рахунок
зменшення товарних запасів без зростання витрат. Завдяки товарним запасам ціни
на ресурси і навіть загальний рівень цін можуть певний час залишатись
незмінними. Там, де утворення товарних запасів неможливе або їхнє утримання
коштує надто дорого, фірми прагнуть замінити нерухомі товарні запаси
"запасом" термінових контрактів на поставку і збут продукції за
фіксованими цінами.
Контракти з фіксованими цінами. Поширення
термінових угод, ціни яких не переглядаються протягом обумовленого періоду,
сприяє тому, що при скороченні або розширенні сукупного попиту ціни на ресурси
залишаються незмінними, а сукупний випуск у цей час відповідно зростає або
зменшується. Жорсткість рівня цін залежить від поширеності угод з фіксованими
цінами серед економічних аґентів, терміну укладання і залишкового строку дії
контрактів на момент шоку. Чим більша частка угод між фірмами, а також
власниками факторів виробництва передбачає фіксовані ціни, тим жорсткішим буде
рівень цін у короткостроковому періоді. Як правило, довгострокові контракти з
фіксованими цінами на збут продукції балансуються з кількістю термінових
контрактів на постачання ресурсів, що додатково посилює жорсткість цін.
Найчастіше фіксовані ціни передбачаються контрактами на поставку палива та
електроенергії, природної сировини, надання комунальних та транспортних послуг,
оренди приміщень, землі, кредиту та найму робочої сили. За звичайних умов
термін фіксації цін в таких угодах, як правило, один рік. Тривала інфляція,
ділова та фінансова нестабільність скорочують термін фіксації цін в угодах і
підвищують гнучкість цін. Тому довгострокові контракти з фіксованими умовами
найпоширеніші в країнах з упорядкованими фінансами і помірною інфляцією,
значними розмірами та масштабами виробничо-збутової діяльності провідних фірм,
жорсткими бюджетними обмеженнями підприємств, високим рівнем правової
захищеності угод.
Державне регулювання цін на визначальні
ресурси. Ціни на такі ресурси, як нафта, газ, бензин, комунальні послуги та
електроенергія, важливі для стану всіх секторів економіки і звичайно
контролюються урядами. Підвищення цін на такі ресурси відбувається одразу
шляхом значного підвищення, після чого вони тривалий час знову залишаються
жорсткими, навіть коли витрати на їхнє виробництво та імпорт зростають.
Жорстка заробітна плата. Одна з основних
причин негнучкості цін є жорсткість заробітної плати, частка якої у більшості
країн складає близько 70% суспільних витрат (ВВП). У період дії контрактів по
найму праці ставки заробітної плати не змінюються. Тому при збільшенні
сукупного попиту виробництво протягом залишкового строку контрактів
розширюється, а при зменшенні сукупного попиту - скорочується. Чим довші строки
передбачаються контрактами по найму праці, тим жорсткішими є середні витрати й
ціни.
Важливою особливістю номінальної заробітної
плати є її жорсткість до зниження. Причинами негнучкості заробітної плати є
порушення умов конкуренції на ринку праці: застосування мінімальних тарифів
оплати праці, вплив профспілок^, конкуренція підприємців за кваліфіковану
робочу силу шляхом встановлення стимулюючої заробітної плати. Важливими причинами
жорсткості заробітної плати залишається соціальна дискримінація при
працевлаштуванні (расова, за статтю та за віком), а також дискримінація
аутсайдерів (претендентів на робочі місця) інсайдерами (власниками фірм,
менеджерами, профспілками та найманими робітниками, що зайняли робочі місця).
Конкуренція на ринку праці між інсайдерами та аутсайдерами, хронічне та
приховане безробіття є додатковими причинами короткострокової жорсткості
заробітної плати у періоди циклічних підйомів. Жорсткості
1 У США, наприклад, колективні угоди по
найму робочої сили з профспілками укладаються строком на 3 роки. Індивідуальні
контракти по найму праці укладаються, як правило, на 1 рік.
заробітної плати протидіють
антипрофспілкові заходи, спрямовані на демонополізацію ринку праці, і
застосування фірмами систем участі найманих працівників у прибутках.
Ринкові умови. Жорсткості цін сприяють
жорсткість інституційних бюджетних обмежень та конкурентна боротьба на ринках.
Інституційні бюджетні обмеження визначають майнову та фінансову
відповідальність економічних аґентів за результати господарювання. Жорсткість
бюджетних обмежень забезпечується інститутами приватної власності,
самофінансування, банкрутства та ін. Інституційні обмеження створюють
передумови для конкуренції. Відсутність інституційних бюджетних обмежень робить
ціни гнучкими до підвищення і жорсткими до зниження, незалежно від наявності
інших факторів. Надмірно м'які бюджетні обмеження підприємств, обумовлені
відсутністю інституційних основ ринкової конкуренції, залишаються однією з
головних причин високої гнучкості цін, інфляції та взаємозаборгованості в
економіках колишніх радянських республік. При жорстких інституційних бюджетних
обмеженнях гнучкість цін залежить від гостроти і форм конкурентної боротьби на
ринках. Конкуренція між значною кількістю невеликих фірм посилює жорсткість цін
у напрямку зростання і послаблює жорсткість цін до зниження. Але якщо на ринках
конкурує обмежена кількість великих фірм, то причинами жорсткості цін сукупної
пропозиції можуть бути інші фактори. Перегляд цін в окремих випадках пов'язаний
з чималими витратами на заміну прейскурантів, передрукування і розсилку
каталогів, переорієнтацією збуту продукції. Тому при підвищенні рівня цін фірми
певний час можуть продавати продукцію за старими цінами. При підвищенні або
зниженні фірмами індивідуальних цін можуть створюватись вигоди для конкурентів.
Для того щоб уникнути подібних зовнішніх ефектів, їхньої зволікають з
переглядом заробітних плат і цін, що є однією з причин короткострокової жорсткості.
В умовах недосконалої інформації про ринки і можливі дії конкурентів учасники
ринку незалежно один від одного обирають, як правило, однаковий, найменш
ризикований варіант поведінки, безпрограшний для фірми, але не обов'язково
вигідний для споживачів. Описана ситуація, відома під назвою "провал
координації", також є причиною жорсткості цін.
Відкритість економіки. Міжнародний розподіл
праці, високий рівень спеціалізації та кооперації національних економік у
світовому господарстві роблять їх залежними від міжнародної конкуренції,
світових цін та процентних ставок. Відкритість економіки і лібералізація
зовнішньої торгівлі в цілому підвищують жорсткість цін, особливо у напрямку
зниження. Жорсткості цін однозначно сприяють міжнародна конкуренція, міжнародний
кредит та міграція робочої сили. Внутрішні ціни і процентні ставки відкритої
економіки йдуть за світовою тенденцією. Стабільність світових цін робить
внутрішні ціни жорсткішими, а нестабільність навпаки — гнучкішими.
Короткострокове зниження міжнародної вартості вітчизняних товарів досягається,
як правило, за рахунок девальвації внутрішньої валюти, а не
зниження рівня цін. Сучасна система
валютних курсів збільшує гнучкість цін сукупної пропозиції у бік підвищення,
але зменшує їхню гнучкість до зниження.
2.2.2 Цінові фактори сукупної пропозиції
Цінові фактори визначають нахил
короткострокової кривої сукупної пропозицій. До цінових факторів належать
різноманітні причини, які сприяють або, навпаки, протидіють зростанню середніх
витрат і підвищенню рівня цін при збільшенні сукупного випуску. Чим більшою
тенденцією до зростання рівня середніх витрат і рівня цін при збільшенні
випуску характеризується суспільне виробництво, тим більшим кутом нахилу до
горизонтальної осі сукупного випуску характеризується крива SRAS.
Цінові фактори сукупної пропозиції
поділяються на дві основні групи:
1. Головною причиною підвищення рівня цін
при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю
продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної
пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при
розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні
диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів
виробництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є
поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг
у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого
використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті
збільшення виробництва зростає, але проміжне споживання і попит зростають
швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також
підвищуються.
Фактори зростання середніх витрат
виробництва при збільшенні сукупного випуску наведено нижче.
Цінові фактори сукупної пропозиції: фактори
зростання середніх витрат виробництва при збільшенні випуску:
1. Індивідуальні середні витрати при
перевищенні оптимального випуску
• Виникнення "вузьких місць" при
забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими
виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом.
• Використання резервних потужностей з
нижчою ефективністю.
• Заміщення технологій, обладнання та
складових матеріальних витрат.
• Збільшення та інтенсифікація праці при
незмінних обсягах капіталу.
• Зростання середніх витрат внаслідок
зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні
інтенсивності праці й використання обладнання.
• Залучення додаткової робочої сили з
нижчим рівнем кваліфікації.
2. Структурні зміни та природні умови
• Нерівномірне досягнення повної зайнятості
в окремих галузях.
• Утворення структурних диспропорцій па
ринку ресурсів, підвищення ціп на відносно дефіцитні ресурси і фактори
виробництва.
• Розширення сукупного попиту за рахунок
товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів.
• Розширення випуску за рахунок збільшення
кількості діючих підприємств.
• Розширення випуску па менш ефективних
підприємствах.
• Збільшення масштабів перерозподілу
ресурсів.
• Використання дорогих природних ресурсів,
які звичайно не використовуються.
• Виробництво за межами сезонного періоду,
порушення ритмічності виробництва.
3. Зовнішньоекономічні фактори
• Розширення збуту па дорогих ринках
(нових, віддалених, нсосвоєних, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та
корумпованих).
• Імпортні тарифи, податки та квоти па
товари, що є ресурсами виробництва.
• Плата за перевищення експортних та
внутрішніх квот па реалізацію.
• Антидемпінгові включення в ціни
вітчизняних експортерів.
Ставки податків на додану вартість та з
обігу.
Обмежувальні нормативи використання
ресурсів і техногенного навантаження.
• Прогресивні ставки рентних платежів за
використання природних ресурсів.
• Прогресивні тарифи за понаднормове
споживання палива та електроенергії.
• Екологічні нормативи та санкції.
• Штрафи за порушення норм санітарної,
трудової, технічної та пожежної безпеки.
2. Іншою причиною підвищення цін при
збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції,
державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко
не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів
жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до
середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду.
Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву
сукупної пропозиції SRAS похилішою.
Механізми впливу більшості факторів
зростання середніх витрат при збільшенні випуску, добре знайомі і не потребують
особливих коментарів. Детальніше розглянемо лише вплив непрямих податків на
підприємства.
Податки та обов'язкові платежі, які
нараховуються на додану вартість, фонд заробітної плати або вартість
реалізованої продукції, є обов'язковими додатковими витратами фірм, які
закладаються ними в ціни і підвищують рівень цін сукупної пропозиції при
кожному можливому обсягу ВВП. Оскільки непрямі податки й платежі змінюються
залежно від номінального доходу, їхнє впровадження не лише пересуває криву
сукупної пропозиції ліворуч (див. "Нецінові фактори сукупної
пропозиції"), але й змінює кут нахилу короткострокової кривої SRAS: крива
SRAS^ на мал. 4.5 є кривою SRAS із нарахованим податком на додану вартість TAV
у ціні Р. Прогресивні та пропорційні ставки непрямих податків підсилюють чутливість
цін до збільшення випуску і роблять криву сукупної пропозиції крутішою (крива
SRAS2 на мал. 4.5). Чим вищі ставки непрямих податків, тим ближча крива
сукупної пропозиції до класичної вертикальної лінії.
Ставка непрямого податку за доходом
відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупної
пропозиції до випуску, обумовлену впливом інших факторів. Непрямі податки
змінюють нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції тільки в тому
випадку, коли остання має позитивний нахил. Якщо ж ціни в короткостроковому
періоді абсолютно гнучкі або, навпаки, абсолютно жорсткі, то непрямі податки не
змінюють нахил кривої сукупної пропозиції (мал. 4.6).
2.2.3 Нецінові
фактори сукупної пропозиції
Неціновими факторами називаються причини
підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із
зміною обсягів випуску. Основні нецінові фактори наведені в таблиці 1.
Вплив нецінових факторів на сукупну
пропозицію залежить від того, до якого типу змінних —реальних чи номінальних —
вони належать.
Таблиця 1- Вплив нецінових факторів на
криву сукупної пропозиції.
Реальні змінні одночасно .впливають як на
величину потенційного випуску, так і на короткострокову криву сукупної
пропозиції SRAS, пересуваючи її ліворуч або праворуч (мал.4.7) разом з
довгостроковою кривою сукупної пропозиції LRAS. Нецінові фактори, що є
реальними змінними, представлені в таблиці 4.3 стрілками, які означають зсув
відповідної кривої сукупної пропозиції ліворуч "<—" або праворуч
"—>", як на мал. 4.7. Реальні змінні, які чинять на сукупну
пропозицію короткочасний вплив, практично не впливають на обсяг довгострокової
сукупної пропозиції.
Номінальні змінні впливають лише на
короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пересуваючи її догори
"Т" або донизу "і", як на мал. 4.8, а обсяг потенційного
випуску і довгострокова крива LRAS залишаються при цьому незмінними. При
зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впливом номінальних нецінових
факторів (наприклад, зміною рівня цін, заробітної плати або інфляційних
очікувань), рівень цін виробництва при кожному можливому обсягу випуску
підвищується, і короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS0 на мал. 4.8
пересувається вгору на величину зростання середніх витрат (SRAS^. Зниження
середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва
для кожного можливого обсягу випуску. Відповідно, короткострокова крива
сукупної пропозиції SRASg пересувається вниз на величину зниження рівня
середніх витрат (SRAS2).
Втім, номінальні змінні не впливають на
обсяг потенційного випуску лише на досконалих ринках, де виконуються умови
класичної дихотомії і принаймні в довгостроковому періоді ціни та заробітна
плата є абсолютно гнучкими не лише в бік підвищення, але і в напрямку зниження.
Насправді ціни та заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження в
довгостроковому періоді. Тому при відсутності цілеспрямованої політики доходів,
що кориґує негнучкість номінальних змінних, зміни "витратних"
номінальних величин, які відзначаються довгостроковою стабільністю (наприклад,
ставки податків на підприємства), можуть вести до скорочення або до збільшення
потенційного випуску: разом пересувати криві LRAS та SRAS ліворуч "
<—*" або праворуч "*—> ", впливаючи як реальні змінні.
В групі інституційних чинників додаткових
витрат виробництва слід звернути увагу на видатки підприємницької діяльності -
типові в конкретних умовах даного суспільства трансакційні та чисті видатки
здійснення підприємницької діяльності. Обов'язкові амортизаційні відрахування і
податки на підприємства є, власне кажучи, офіційною складовою суспільних
видатків бізнесу при здійсненні угод. Спільна риса зазначених факторів така, що
вони є обов'язковими загальними додатковими витратами підприємств, які
здебільшого закладають у ціни. Відмінність полягає в тому, що амортизаційні та
податкові фактори додаткових витрат меншою мірою скорочують довгостроковий
обсяг потенційного випуску, ніж набагато менші за розмірами інші трансакційні
та чисті видатки бізнесу, особливо тіньового характеру. Значні видатки
"входу і виходу" (витрати часу і коштів на одержання дозволу,
реєстрацію, ліцензування діяльності, придбання документації, відкриття
банківського рахунку, оренду приміщення, звільнення співробітників при
ліквідації фірми тощо) зменшують масштаби приватної підприємницької діяльності,
особливо в сфері дрібного бізнесу. Високі трансакційні та чисті видатки
бізнесу, пов'язані з бюрократичними перешкодами, втраченими вигодами та прямими
збитками від втручання органів влади, з правовою нестабільністю, роблять бізнес
важкою і дорогою справою. В умовах відкритої економіки платою за високі витрати
на ведення бізнесу стає відсутність іноземних інвестицій, втеча капіталу, вивіз
ресурсів, іміграція найіні-ціативнішого та кваліфікованого населення.
3. Рівновага сукупного попиту і пропозиції
Стимулювальна політика розширення сукупного
попиту. Уряд може стимулювати збільшення виробництва і національного доходу з
допомогою заходів, які збільшують сукупний попит. При збільшенні пропозиції
грошей, зниженні податків або збільшенні державних закупівель крива сукупного
попиту AD зсувається праворуч. Умови початкової рівноваги порушуються, і
економіка зазнає шоку попиту.
Розглянемо, як буде змінюватись при цьому
рівновага у моделі AD—AS для кейнсіанської моделі короткострокової сукупної
пропозиції, у якій припускається абсолютна жорсткість цін та заробітної плати в
короткостроковому періоді. На мал. 4.9 вона показана горизонтальною кривою
SRASg.
Початкова рівновага. Крива сукупного попиту
AD0, довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS і короткострокова крива
сукупної пропозиції SRASg перетинаються в точці А, де спостерігається
довгострокова рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. В точці А
заплановані видатки домогосподарств, підприємств, уряду та іноземців (сукупний
попит) дорівнюють запланованим доходам виробників від продажу товарів та послуг
(сукупній пропозиції). При сукупному випуску Y0=YF та рівноважній ціні в
економіці спостерігається повна зайнятість, найкращий розподіл та використання
ресурсів у виробництві.
Короткострокова рівновага. Розширення
сукупного попиту з ADg до AD1 порушує довгострокову рівновагу. Але жорстка
заробітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не
передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупної
пропозиції Рд у точці А також не змінюється. Розширення сукупного попиту дає
змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукції і
стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при
розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки
короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній
кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому,
що середні витрати виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними і
виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу,
поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів і
послуг збільшується з Y0 до Yf і додатковий сукупний попит повністю
задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін Р0. Рівень витрат
матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенні
випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін
і жорсткості заробітної плати не відбивається на цінах продукції, і, фактично,
середні витрати виробництва залишаються незмінними протягом усього
короткострокового періоду. Точка рівноваги пересувається на кривій сукупної
пропозиції SRAS0 з точки А в точку короткострокової рівноваги В. Можливість
розширення сукупного випуску в точці корокострокової рівноваги В обмежується сукупним
попитом AD1 і припиняється.
Відновлення довгострокової рівноваги. У
точці В рівновага AD-AS нестабільна: попит на ресурси з боку підприємств зріс,
безробіття знизилось нижче природного рівня. Заробітна плата й ціни на ресурси
починають зростати, і ціни втрачають жорсткість. Прибутковість виробництва
зменшується, і сукупний випуск починає скорочуватись. У момент, коли гнучкість
цін за витратами відновлюється й ціни починають зростати, а випуск
скорочуватись, короткостроковий період закінчується. Підвищення цін на ресурси
викликає додаткове підвищення загального рівня цін і середніх витрат. Крива
короткострокової сукупної пропозиції SRAS0 піднімається вгору. Підвищення рівня
цін і витрат припиняється в точці нової довгострокової рівноваги С. У новій довгостроковій
рівновазі обсяг випуску скорочується до потенційного (F0=Ff), а рівень цін
підвищується з Р0 до Рг У новій точці довгострокової і короткострокової
рівноваги С, як і в точці А, рівень цін відповідає очікуваному рівневі середніх
витрат при потенційному обсягу виробництва.
Інфляція попиту. Довгостроковим наслідком
стимулювальної політики є підвищення рівня цін. Якщо припустити, що
стимулювальна політика буде тривати далі, то криві сукупного попиту і сукупної
пропозиції на мал. 4.9 почнуть рухатися вгору, і в економіці виникне інфляція,
обумовлена розширенням сукупного попиту.
Інфляція витрат. Ринок може зазнавати
потрясінь не лише внаслідок змін у сукупному попиті, але і внаслідок шоків
сукупної пропозиції, коли зміни у витратах виробництва (вплив нецінових
факторів) пересувають криву сукупної пропозиції (мал. 4.10). Припустімо,
внаслідок підвищення світових цін на паливо та електроенергію середні витрати і
внутрішні ціни виробництва зросли. Крива SRASg піднялась угору до рівня SRASr У
короткостроковому періоді рівновага переходить по новій кривій сукупного попиту
з точки А в точку В. Обсяг виробництва скорочується з Yg=YF до Yr Рівень цін
підвищився з Р0 до Рг Якщо зовнішній ціновий шок тимчасовий, то в
довгостроковому періоді зовнішні ціни, витрати виробництва та рівень внутрішніх
цін знизяться до попереднього рівня, і на ринку відновиться початкова
довгострокова рівновага в точці А. Якщо шок пропозиції довготривалий, але ціни
й заробітна плата абсолютно гнучкі до зниження, то з часом заробітна плата,
витрати й ціни почнуть скорочуватись. Виробництво пристосується до нових цін на
імпортні ресурси. Крива SRAS1 знизиться до рівня SRAS0, і обсяг випуску в новій
довгостроковій рівновазі досягне потенційного.
Негнучкість цін до зниження. Але
припустімо, що ціни виробництва й заробітна плата виявились негнучкими до
зниження в довгостроковому періоді. В умовах довгострокової жорсткості ціни
легко зростають, але потім не знижуються. Тому відновлення потенційного випуску
при нижчому рівні цін неможливе. Зменшення сукупного попиту або інфляція витрат
в умовах довгострокової негнучкості цін ведуть до скорочення довгострокового
рівноважного випуску нижче потенційного. Рівень витрат виробництва і
короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS1 на мал. 4.10 не знизяться.
Довгостроковий обсяг сукупної пропозиції залишиться на рівні меншому від
потенційного, і виробництво зазнає довгострокового спаду — депресії.
Стабілізація виробництва. Відновлення
довгострокової рівноваги на рівні потенційного випуску в умовах жорсткості цін
до зниження потребує збільшення сукупного попиту (мал. 4.10). Для цього уряд
збільшує сукупний попит з ADg до AD1 і дає виробництву можливість повернутись
до потенційного випуску. Якщо крива SRAS1 не посунеться вгору під впливом
інфляційних очікувань або чергового зростання витрат на імпортні ресурси, то
політика стабілізації буде вдалою.
Стагфляція. Але якщо інфляція попиту
доповниться інфляцією витрат, то при збільшенні сукупного попиту з AD0 до AD1
крива SRAS1 підвищиться до SRAS2. Рівень цін зросте з Р1 до Р2, а
довгостроковий випуск так і залишиться на рівні Yr меншому від потенційного.
Повторна спроба стабілізації може посилити інфляційні очікування підприємств
настільки, що підвищення кривої SRAS буде постійно випереджати розширення
сукупного попиту. Інфляція у довгостроковій рівновазі прискориться, а
довгостроковий обсяг сукупної пропозиції ще більше скоротиться. Таке поєднання
інфляції і спаду виробництва у довгостроковому періоді (стагнації) називається
стагфляцією.
Висновок
У точці пеоетину кривих сукупного поиту і
сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага – рівноважний рівень
цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому
періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на буд’якому відрізкові
кривої AS. Національну економіку, що вийшла за межі природнього обсягу
виробництва, називають «перегрітою». Зменшення обсягу національного
виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають стагфляцією.
У макроекономіці існують два основні
підходи до проблеми макроекономічної рівноваги - класичний і кейнсіанський.
Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, згідно з яким «пропозиція творить
свій власний попит». Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і
заробітна плата швидко усувають з ринку буд’який надлишок або нестачу попиту і
пропозиції та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих
потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов’язані з
недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку,
макроекономічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.
Кейнсіанський підхід базований на тому, що
ціни і зарплата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг
національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту,
особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіття, то воно
може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування,
який автоматично спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають,
що макроекономічна політика може компенсувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи
націонаольну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі
буму.
Аналіз сучасної ринкової економіки
передбачає застосування і класичної, і кейнсіанської моделей. Для
короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для
довгострокового – класичну.
Список використаних
джерел
1. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. —
М.: Республика, 1992.
2. Мэнкыо Н. Г. Макроэкономика. — М.:
Изд-во МГУ, 1994.
3. Сакс Дж. Д., Ларреп Ф. Б.
Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. (Пер. с англ.)
4. Семюелсоп П., Нордгауз В.
Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.
5. Фишер С., Дорибуш Р., Шмалепзи Р.
Экономика. — М.: Дело, 1993.
6. Степан Панчишин, Макроекономіка: Навч.
посібник. Вид. 3-тє, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616с.
7. Базилевич В. Д., Базилевич К. С.,
Баластрик., Макроекономіка: Підр./ За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр.
– К.: Знання, 2006. – 623с.