Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

ТЕМА

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

контроль державний фінансовий норма

План

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

3. Органи та організація фінансового контролю

4. Види і методи фінансового контролю

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єтом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, яке міститься в нормі, не виконується добровільно, держава примушує дотримуватися його, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий, характер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці ознаки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов'язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважуючих нормах.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер поєднується з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, законодавство дозволяє Радам збільшувати загальні суми доходів і видатків своїх бюджетів, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків і доходів, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Поєднання імперативності і повноваженості передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, але виражається дещо інакше. Фінансова-правова норма — це загально-обов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені е категоричній формі й забезпечені примусовою силою держава. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетного фінансування.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному) порядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, визначених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нормативному акті про податок на додану вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який затвердив нормативний акт про податок на додану вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним із найважливіших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці приписи в правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і підприємством, яке вносить платежі в бюджет. У випадку невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податкових інспекцій, що представляють інтереси держави в цілому, і обов'язків конкретного платника. Одночасно з забезпеченням юридичних прав податкових інспекцій у правовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку на додану вартість. (В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів); цим і досягається мета правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів (внесення плати), а юридичним — суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права — це належна уповноваженій особі (фінансовому чи кредитному органу) для задоволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби) або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу).

Юридичний обов'язок — це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на додану вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконувати приписи Верховної Ради).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, об'єкт фінансових правовідносин пов'язаний з інтересом управомоченої державної сторони. Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону).

Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акта недостатньо, оскільки в них установлюються типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкта — наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових правовідносин, необхідний індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержав цей громадянин.

Зміна фінансових правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акта, в якому передбачаються факти і події. Так, для громадянина в разі народження дитини сукупний оподатковуваний дохід щомісяця зменшується (за основним місцем роботи) на величину розміру мінімальної місячної заробітної плати.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т.п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходу країни. В зв'язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як владний суб'єкт, що за допомогою законодавства розпоряджається майном (у даному випадку це майно — кошти); відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошовий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх органів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності. Фінансові відносини можуть носити і переважно організаційний характер, наприклад складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають майнові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і порядок внесення обов'язкових платежів, нормує видатки і т.п. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з приводу обов'язкових сплат підприємств в бюджет; податкові; з приводу державного майнового і особистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних операцій; видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової бази держави, проведенню соціальних заходів, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій.

3. Органи та організація фінансового контролю

Фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними фінансовими органами, недержавними організаціями.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України безпосередньо і через свої органи вирішує різноманітні питання фінансової діяльності, державного і парламентського контролю.

Вона здійснює фінансовий контроль при прийнятті законів, затвердженні Державного бюджету України та внесенні змін до нього, при виконанні бюджету, прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.

Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; розглядає Програми діяльності Кабінету Міністрів України і контролює їх виконання; призначає на посади та звільняє з посад Голову та інших членів Рахункової палати; призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України. Комітети Верховної Ради, кожний у своїй галузі, Комітет з питань фінансів і банківської діяльності і Комітет з питань бюджету у будь-якій галузі, систематично контролюють фінансову діяльність органів виконавчої влади,

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а також тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування справ, що становлять суспільний інтерес.

Для здійснення найвищого фінансово-економічного контролю Парламенту за діяльністю органів виконавчої влади створена Рахункова палата. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи, створені згідно з законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

Контрольні функції Президента України, у тому числі в галузі фінансової діяльності, випливають з його статусу глави держави. Він є гарантом суверенітету держави, її територіальної цілісності, додержання Конституції України. Президент підписує закони, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів.; При Президенті України його Указом від 20 липня 1995 року створений Національний аудиторський комітет України, основним призначенням якого є аналіз ефективності, економічності і правильності використання державних фінансових ресурсів Кабінетом Міністрів У країни, міністерствами і відомствами, а в необхідних випадках і іншими бюджетними установами і організаціями.

Кабінет Міністрів України здійснює фінансовий контроль при забезпеченні фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики України, державної політики в галузі оплати праці й зайнятості населення, соціального захисту, складання і виконання державного бюджету, здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм, програм науково-технічного і культурного розвитку України, створення і діяльності різних фондів.

Органи влади Автономної Республіки Крим здійснюють фінансовий контроль при розробленні, затвердженні та виконанні бюджету, розробленні, затвердженні та реалізації програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм.

На місцях фінансовий контроль здійснюється місцевими Радами, територіальними громадами, органами виконавчої влади при формуванні, затвердженні, виконанні бюджетів, програм соціально-економічного та культурного розвитку, інших програм та складанні і затвердженні звіту про їх виконання.

Виконавчі органи місцевого самоврядування контролюють додержання зобов'язань з платежів у місцеві бюджети підприємствами, об'єднаннями і установами, які знаходяться на їх утриманні, здійснюють контроль за станом обліку та звітності на підприємствах, які належать до комунальної власності.

Повсякденний, систематичний контроль покладений на спеціальні фінансові та кредитні органи.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за виконанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання державного бюджету по доходах.

Відповідно до покладених на нього завдань, Міністерство фінансів здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвіл на здійснення діяльності щодо випуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна.

Місцеві фінансові органи контролюють витрачання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність використання коштів, що виділяються з позабюджетних фондів місцевих Рад; здійснюють контроль за дотриманням законодавства у витрачанні коштів на оплату праці, утримання легкових автомобілів і службові відрядження; контролюють пра-; вильність проведення виплат, відшкодувань за рахунок республіканського та місцевих бюджетів.

В системі Міністерства фінансів створені спеціальні контрольні органи: Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба.

Державне казначейство складається з Головного управління, управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах.

Основне завдання Державного казначейства — організація виконання Державного бюджету України і контроль за його виконанням, а також контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів.

Органам Державного казначейства надане право припиняти фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій у разі виявлення фактів порушень, безспірно вилучати у органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі нецільового та неефективного їх використання.

Державна контрольно-ревізійна служба в Україні створена Законом України “Про Державну контрольно-ревізійну службу України” від 26 січня 1993 року.

Контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління, контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому/Органи Державної контрольно-ревізійної служби мають право контролювати не тільки вказані органи, установи і організації, але за дорученням прокурора або слідчого — всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності.

Для виконання вказаних функцій вони наділені широкими правами. Мають право вимагати необхідні документи, довідки і інші матеріали, брати пояснення; входити в приміщення, на склади і сховища для їх обстеження; припиняти в розрахункових та інших фінансово-кредитних установах операції; вимагати від керівників об'єктів, які перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви; вилучати необхідні документи, вимагати усунення недоліків і порушень. У необхідних випадках вони мають право одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються.

Від інших підприємств і організацій, у тому числі недержавних форм власності, можуть вимагати довідки і копії документів про операції та розрахунки з об'єктами, які перевіряються.

При виявленні прихованих і занижених валютних та інших платежів, контрольно-ревізійна служба має право вилучити їх до бюджету, може ставити питання перед відповідними органами про припинення фінансування і кредитування, якщо отримані кошти використовувались з порушенням законодавства. В доход держави стягуються кошти, одержані за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

За порушення законодавства з фінансових питань органи контрольно-ревізійної служби в особі начальника Головного контрольно-ревізійного управління України та його заступників, начальників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступників, мають право накласти на керівників та інших посадових осіб адміністративні штрафи.

Крім того, органи контрольно-ревізійної служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені Законом України “Про Державну податкову службу України”.

Державна податкова служба в Україні створена Законом “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 4 грудня 1991 року. Система органів Державної податкової служби включає:

Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів Державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими порушеннями — податкова міліція. (Державна податкова служба України своїм головним завданням має забезпечення додержання законодавства про податки, ведення повного обліку всіх платників податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення та сплати цих платежів.

Державна податкова адміністрація України і державні податкові органи по областях і містах з районним поділом здійснюють фінансовий контроль безпосередньо і організовують роботу нижчестоящих органів; розробляють пропозиції щодо вдосконалення законодавства про податки й платежі, здійснюють безпосередньо розробку інструктивних методичних вказівок та інших актів для застосування податкового законодавства; розробляють форми податкових розрахунків, звітів і декларацій та іншої документації для обліку, обчислення, сплати податків та інших платежів у бюджет, а також форм звітності податкових органів про виконану роботу; роз'яснюють порядок застосування податкового законодавства та організації цієї роботи підлеглими податковими органами.

Податкову міліцію, що входить до складу податкової служби, очолює начальник податкової міліції — Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України, а податкову міліцію у державній податковій службі в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі — начальники управлінь податкової міліції — перші заступники голів відповідних державних податкових органів.

Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Державна пробірна палата України. До спеціальних органів фінансового контролю треба віднести Державну пробірну палату України і підпорядковані їй регіональні державні міжобласні інспекції та постійних контролерів на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмазної сировини.

Контроль банків. Яаціональний банк України здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, які не віднесені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” до компетенції інших державних органів.

Крім того, Національний банк здійснює контроль за діяльністю своїх установ (Автономної Республіки Крим, обласних і Київського міського управлінь, представництв банку за кордоном, обчислювальних розрахункових і технічних центрів, навчальних закладів), перевіряє фінансово-господарську діяльність підвідомчих йому підприємств і організацій.

У разі порушення суб'єктами банківської діяльності законодавства і встановлених правил служба банківського нагляду має право: підвищувати норми обов'язкових резервів; стягувати у беззаперечному порядку штраф у розмірі неправомірно отриманого прибутку; вилучати з обігу фіктивні кошти шляхом стягнення їх у беззаперечному порядку з кореспондентських рахунків комерційних банків; виносити на розгляд Правління Національного банку питання про відкликання ліцензій на здійснення окремих або всіх банківських операцій, застосовувати інші санкції.

Існує три основних ступені банківського нагляду — загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд здійснюється щодо банків, які працюють з додержанням чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України та економічних нормативів, діяльність яких є стабільною, фінансове надійною. Цей нагляд здійснюють обласні установи Національного банку України.

Інтенсивний нагляд застосовується щодо фінансове нестабільних банків, які допускають періодичні порушення економічних нормативів та інші невеликі порушення.

Нагляд високого ступеня застосовується до банків, які мають незадовільний фінансовий стан, а також систематично (тобто два і більше разів у квартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубі порушення.

Відомчий фінансовий контроль здійснюється спеціальними контрольно-ревізійними підрозділами міністерств, відомств, які безпосередньо підпорядковані міністру, керівнику відомства. Вони контролюють підприємства, установи і організації, що входять у систему даного міністерства, відомства. В окремих відділах, управліннях, місцевих органах управління також створено контрольно-ревізійні підрозділи.

Основним завданням відомчого фінансового контролю є забезпечення ефективної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, економного використання ними матеріальних і фінансових ресурсів, збереження майна, правильного ведення бухгалтерського обліку, задовільного стану контрольно-ревізійної роботи, додержання фінансової дисципліни.

Контроль здійснюється шляхом перевірок, ревізій, інвентаризацій. Правове положення органів відомчого фінансового контролю, ревізорів, порядок проведення перевірок і ревізій визначені Положенням про відомчий контроль за фінансово-господарською діяльністю об'єднань, підприємств, організацій і установ.

До відомчого контролю слід віднести фінансовий контроль спеціальних органів, які утворюються у різного виду фондах: Фонді соціального страхування, Пенсійному фонді, Фонді соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни. Наприклад, останній утворений Указом Президента України від 20 квітня 1995 року. Це громадсько-благодійна організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення та надання матеріальної допомоги ветеранам Великої Вітчизняної війни.

Повсякденний внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється головними (старшими) бухгалтерами підприємств, установ, організацій.

Згідно Положення про головних (старших) бухгалтерів, вони ведуть бухгалтерський облік, проводячи перевірки, ревізії, контролюють, чи правильно оформляється прийом і відпуск товарно-матеріальних цінностей, витрачається фонд заробітної плати, встановлюються посадові оклади, чи додержується штатна, фінансова і касова дисципліна, чи правильно проводиться інвентаризація грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахункових і платіжних зобов'язань, стягування у встановлені строки дебіторської і погашення кредиторської заборгованості, чи додержується платіжна дисципліна, чи законно списуються з бухгалтерських балансів нестачі, дебіторські заборгованості та інші витрати. Головні (старші) бухгалтери несуть відповідальність разом з керівниками за зміст і правильність оформлення фінансових документів. Вони мають право другого підпису документів, які є підставою для приймання і відпуску грошей і товарно-матеріальних цінностей. Кредитні і розрахункові зобов'язання без підпису головного (старшого) бухгалтера недійсні. Головний бухгалтер не має права приймати до виконання і оформлення документи по операціях, які суперечать законодавству. У випадку отримання такого документа головний бухгалтер зобов'язаний у письмовій формі звернути увагу керівника на його незаконність і лише при повторному письмовому розпорядженні виконати його.

Враховуючи, що керівники підприємств, установ і організацій є розпорядниками кредитів і відповідають за стан фінансово-господарської діяльності, вони здійснюють фінансовий контроль за діяльністю підлеглих їм органів і посадових осіб в процесі виконання сво'цс функцій.

Аудиторська діяльність. В системі фінансового контролю особливе місце займає аудиторська служба. Вона регулюється Законом України про аудиторську діяльність від 22 квітня 1993 року.

Аудит (від лат. аікііїог — слухач) — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормам.

Зміст аудиторської діяльності — організація і проведення перевірок і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з фінансових питань, аналіз фінансово-господарської діяльності та інші види економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудиторська палата України — самостійна, самоврядна організація. Її члени працюють на громадських засадах. Крім здійснення сертифікації і ліцензування вона веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту. Має право притягнути до відповідальності аудиторів за неналежне виконання своїх обов'язків.

Аудиторська діяльність здійснюється на підставі договорів між аудитором, аудиторською фірмою та замовником. Закон встановлює обставини, коли проведення аудиту є обов'язковим: для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється. Цей обов'язок не поширюється на установи та організації, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю, а також суб'єктів з річним господарським оборотом у розмірі не більше як двісті неоподатковуваних мінімумів. Обов'язковими є перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; емітентів, тобто підприємств, установ, організацій, що випускають в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи; в інших випадках.

Наслідки проведення аудиту оформляються висновком, актом або довідкою. Аудиторські перевірки не виключають здійснення контролю державними контролюючими органами.

4. Види і методи фінансового контролю

Фінансовий контроль буває попереднім, поточним (оперативним) і наступним, в залежності від часу його проведення.

Попередній контроль здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті перевірку обгрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їх використання. Він проводиться до початку реалізації рішень, здійснення фінансових операцій. Його об'єктом є документи (фінансові плани, відомості, накладні, касові ордери, чеки).

Поточний (оперативний) контроль здійснюється під час виконання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. На цій стадії ставиться завдання досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості, щоб збільшити доходи і зменшити витрати.

Наступний контроль проводиться по наслідках фінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізі виконання завдань, після проведення грошових операцій, списання матеріальних цінностей і здійснюється шляхом ревізій, перевірок, інвентаризації. Він дозволяє визначити стан фінансової дисципліни, причини її порушення, шляхи усунення недоліків]. Основним завданням його є оцінка, досягнутого і розробка стратегії на майбутнє.

Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики проведення перевірок, ревізій. Методика — це конкретні прийоми і засоби конкретних дій. Вона показує як, у якому порядку проводити перевірку, з чого починати і чим закінчувати її. Розроблені методи перевірки збереження готівки в касах, збереження і витрачання матеріальних цінностей на підприємствах і організаціях, при перевірці виплат з фонду заробітної плати та інші. Методика контролю розробляється з урахуванням форми власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Основними методами фінансового контролю є перевірка і ревізія. Ці поняття визначені законодавче. ' Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Ревізія (від лат. геуігіо — перегляд) — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Повні ревізії, як правило, охоплюють усі сторони фінансово-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан збереження грошових засобів і матеріальних цінностей; відповідність їх наявності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; чи своєчасно і правильно проводились інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунки з підприємствами, установами, організаціями; правильність використання грошових засобів і матеріальних цінностей, виконання господарських і фінансових планів тощо.

Часткові, або вибіркові, ревізії проводяться для з'ясування якоїсь сторони діяльності, наприклад, правильності використання фонду заробітної плати, правильності збереження грошей.

При документальних ревізіях перевіряється наявність необхідних фінансових документів, їх оформлення, облік, збереження? Документи дозволяють визначити законність і доцільність витрат, дотримання фінансової дисципліни, виконання фінансового плану.

Фактична ревізія передбачає перевірку наявності грошових засобів, матеріальних цінностей і їх відповідність документам. Як правило, при фактичній ревізії проводиться інвентаризація.

Комплексні ревізії проводяться представниками декількох органів, наприклад, контрольно-ревізійним управлінням і управлінням фінансів місцевої державної адміністрації, і охоплюють всі сторони фінансової і господарської діяльності.

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена, призначається склад ревізорів, виробляється програма проведення ревізії, вивчається необхідне законодавство, проводиться ознайомлення з висновками минулої ревізії. Про проведення ревізії повідомляється керівник об'єкта, який перевіряють. Тривалість ревізії, як правило, не може перевищувати ЗО днів.

Інспектування — це також метод фінансового контролю, що їіередбачає перевірку підприємств, установ і організацій на місцях, яка періодично здійснюється представниками держави і її органів. Інспектування дозволяє ознайомитись із загальним станом справ на місцях і оперативно надати практичну допомогу.

Спостереження ,як метод фінансового контролю застосовується для загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних установ, підприємств, організацій.

Інвентаризація передбачає перевірку наявності матеріальних цінностей і їх відповідності звітним документам.