Південна Америка
Реферат з
географії
«Південна Америка»
Бербетова Катерина
7-А клас
Зміст
Географічне положення
Береги
Рельєф
Геологічна будова і корисні копалини
Клімат
Внутрішні води
Ґрунти і рослинність
Тваринний світ
Природне районування
Географічне положення
Південна
Америка - південний материк Західної півкулі між 12°28' пн. ш. (мис Галлінас на
півострові Гуахіра) і 53°54' пд. ш. (мис Фроуерд на півострові Брансуік),
34°47' зх.д. (мис Кабу-Бранку) і 81°20' зх.д. (мис Паріньяс). На півночі
материк омивається водами Карибського моря, на сході - Атлантичного океану, на
півдні - Магелланової протоки і на заході - Тихого океану. Вузьким Панамським
перешийком Південна Америка зв'язана з Центральною і Північною Америкою. Площа
материка 17,65 млн. км2, з островами 18,28 млн. км2. До складу Південної
Америки відносять острови Підвітряні і Тринідад, Фолклендські острови й
архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого знаходиться мис Горн, південний край
усієї Південної Америки - 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Галапагос та
інші.
Береги
Береги
Південної Америки розчленовані дуже слабко, лише на південному заході вони
сильно порізані фіордами. Окремі великі затоки глибоко вдаються в сушу: на
заході - затока Гуаякіль, на півночі утворивши Венесуельську затоку й
озеро-лагуну Маракайбо і на південному сході - Ла-Плата. На Тихоокеанському
узбережжі переважають прямолінійні вирівняні абразивні бухтові й акумулятивні
береги, у Перу - переважно скелясті. На Атлантичному узбережжі береги також
вирівняні, але вже низинні. На південь від затоки Гуанабара до 30° пд. ш.
береги дрібно розчленовані і мають зручні бухти; відкриті серповидні затоки
типові для берегів Патагонії.
Рельєф
У
рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний
позаандійський Схід і гірський андійський Захід, що відповідає рухливому
орогенічному поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені
Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і
рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (рік
Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір'я обрамлені вузькими
переривчастими смугами берегових рівнин.
Гвіанське
плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із
північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі
сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв
переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), у межах
яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад,
Серра-ду-Еспіньясу) або переважно пісковикові, височини - так звані шапади
(Ауян-Тепуї і Рорайма та інші). Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий
на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра й інші), що мають характерні форми
"цукрових голів" (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини
і западини Бразильського плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінарно-пластовими
рівнинами з піднятими краями - куестами, акумулятивними рівнинами (западина р.
Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патагонії
переважають шаруваті, вулканічні плато, прикриті стародавніми мореними і
водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами річок,
що зароджуються в Андах. Система хребтів Анд простягається на 9000 км на
північ і захід материка. На сході і північному сході, у Венесуелі, - два
ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розламами і річковою ерозією. Основна,
меридіональна система Анд, або Андійських Кордильєр, що сягає 6960 м (г.
Аконкагуа), височіє на заході Південної Америки і підрозділяється на Північні,
Центральні і Південні Анди. Північні Анди (до 5° пд. ш.) відрізняються
чергуванням високих складчасто-брилових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі
вони складаються зі Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена
продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі й інших. У Колумбії
виділяються три основні частини Кордильєр (Східна, Центральна і Західна),
розділені западинами рр. Магдалена і Каука. Вулкани (Уіла, Руїс, Пурасе тощо)
зосереджені в основному в Центральній і на Західній частині Кордильєр; для
центральної частини Східних Кордильєр типові стародавньоозерні плато, висота 2-3
тис. м. На півночі і заході лежать найбільш великі на андійському заході
низовини - Прикарибська і Притихоокеанська.
Геологічна
будова і корисні копалини
Континент
Південна Америка складається з двох основних структурних елементів -
Південно-Американської платформи у центрі і на сході та складчастого гірського
поясу Анд.
Фундамент
Південно-Американської платформи складається з різновікових блоків,
консолідованих від архею до раннього палеозою. Найбільш великі виступи
фундаменту - Гвіанський, Західно-Бразильський і Східно-Бразильський щити; перші
два щити майже цілком складаються з глибокометаморфізованих та
інтенсивно-деформованих порід архею і нижнього протерозою (гнейси, кристалічні
сланці і граніти), а також середньо- або верхньопротерозойських гранітів типу
рапаківи. Східно-Бразильський щит включає окремі блоки раннього докембрію
(масив Сан-Франсіску), розділені й облямовані геосинклінальними складчастими
системами пізнього протерозою. Широтна Амазонська западина закладена наприкінці
докембрію - початку палеозою уздовж великої зони розламів, що розділила
Гвіанський і Західно-Бразильський щити. Південна частина Південно-Американської
платформи - Патагонська плита - відрізняється найбільш молодим фундаментом, що
включає низи палеозою, звичайно розглядається як самостійна структурна одиниця,
що складається з двох підняттів - Північно-Патагонського і
Південно-Патагонського (Десеадо і Санта-Крус) і двох прогинів: Неукен -
Сан-Матіас і Чубут - Сан-Хорхе. Надра Південної Америки містять досить
різноманітний комплекс корисних копалин. Найбільші поклади залізних руд
присвячені до стародавнього докембрію Венесуели (басейн р. Оріноко) і Бразилії
(штат Мінас-Жерайс), найбагатші родовища мідно порфірових руд Центральних Анд.
Родовища руд рідких елементів пов'язані з ультра основними лужними інтрузіями
Східної Бразилії. До молодих вулканічного і субвулканічного тіл території
Болівії відносяться родовища руд олова, сурми, срібла тощо. Передові і
міжгірські прогини Анд вміщують поклади нафти і газу, особливо багаті в межах
Венесуели. Є родовища вугілля; поклади кам'яного вугілля відомі у верхньому
палеозої, бурого - у кайнозої. До молодої кори вивітрювання відносяться
родовища бокситів (особливо в Гайані і Сурінамі).
Клімат
Положення
Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив
сонячного тепла: радіаційний баланс майже усюди дорівнює 60-90 ккал/см2 на рік;
у Патагонії він зменшується до 30-40 ккал/см2. На північ від південних тропіків
середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С
(максимальна температура 49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у
Патагонії до 10 °С, а взимку, у липні, до 12-16 °С на Бразильському
плоскогір'ї, до 6-10 °С в Пампі і до 1 °С - на крайньому півдні (на високих
плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30 °С). Південна Америка лежить у 6
кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних,
тропічному, субтропічному і помірному.
Екваторіальні
повітряні маси (екватор, мусон) влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, обумовлюючи
дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні
(пасатні) повітряні маси; західний край Північноатлантичного максимуму захоплює
і східний піднесений край Бразильського плоскогір'я. Тому субекваторіальний
клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. Подібний клімат виражений
на півночі материка, у Льянос-Оріноко, на півночі Гвіанського і на півночі та в
центрі Бразильського плоскогір'їв, на рівнинах Акри-Бені-Маморе і на заході
Еквадору. На навітряних схилах плоскогір'їв і в Східній Амазонії, куди пасат
приходить з океану, посушливий період дуже короткий; на підвітряних схилах
північного сходу Бразильського плоскогір'я він дуже тривалий. У тропічному
поясі зволоження істотно змінюється у напрямку зі сходу на захід. Також слабко
виражена посуха на підданому океанічним пасатам сході Бразилії. У центрі
материка (Гран-Чако) літні дощі пов'язані головним чином із проникненням з
півночі в область барицького мінімуму екваторіального повітря; узимку,
прогріваючи і висушуючи, вторгаються повітряні маси з півдня. Вони викликають,
раптові похолодання аж до Амазонії. Майже ізольована від східних вітрів Пуна
Центральних Анд: на півночі вона має тропічний високогірний посушливий клімат з
літніми опадами, у центрі і на півдні - континентальний пустельний. Крайній
захід материка між 5-28° пд. ш. постійно знаходиться під впливом східної
периферії південноокеанського максимуму, у якому повітряні маси осідають з
утворенням пасатної інверсії. У субтропічному поясі на сході (Південного
Бразильського плоскогір'я, Межиріччя і Східної Пампи) - теплий постійно вологий
клімат: влітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час -
циклони мігруючих полярних фронтів; характерні сильні південні вітри памперо. У
помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні
схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало
змінюються по сезонах. Патагонія знаходиться в "дощовій тіні" з
напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами і різкими
коливаннями температур.
Внутрішні
води
Особливості
рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на
поверхневі і підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш
повноводної річки земної кулі - Амазонки. Займаючи 12% площі суші Землі,
Південна Америка одержує приблизно у 2 рази більше (1643 мм) середньої
кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27% усього
стоку Землі, середній шар стоку (58 см) також майже в 2 рази більше середньої
величини для всієї суші. Але величина стоку різко коливається по території
материка - від декількох мм до сотень см. Нерівномірно розподілені і ріки між
басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну
Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім
того, близько 10% території Південної Америки відноситься до області
внутрішнього стоку, що перетинає материк від затоки Гуаякіль через
Центральноандське нагір'я до південної Пампи. Переважають ріки дощового, а на
крайньому півдні - також снігово-льодовикового живлення
Найбільшої
величини середній річний стік 150-400 см (до 90% опадів) досягає на півдні
Чилі, що обумовлюється літніми повенями, у тому числі й у
"транзитних" ріках Патагонії; частка підземного живлення рік
Південних Анд не більш 20-25. Подібні характеристики стоку й Амазонії, що
зменшується в її центральній і південній частинах до 40-60 см. Режим великих
річок, як і самої Амазонки, залежить від сезону дощів у верхній і середній
течії її приток. Аналогічний режим стоку і на рівнинних територіях
субекваторіальних і тропічних поясів з дощовим живленням рік (Льянос-Оріноко,
рівнини Бені-Маморе, Гран-Чако). Різко виражена сезонність у випаданні опадів
призводить до мінливості стоку (середній стік зменшується від 50-80 до 15- 20
см) і режимів рік: узимку місцями стік припиняється і навіть великі водотоки
(Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо й інші) розбиваються на окремі плеса з засоленими
водами, улітку ж паводки затоплюють великі простори; регуляторами стоку рр.
Парагваю і Парани служать болотно-озерні низини Пантаналу і Лаплатська
низовина. Найменший стік (3-5 мм) належить пустельному тропічному заходу
Південної Америки, де навіть талі снігові води з високогір'їв накопичуються в
передгірних шлейфах і тектонічних депресіях, підвищуючи до 50% частку
підземного живлення епізодичних рік (лише р. Лоа має постійний стік в океан). Значна
кількість опадів, принесених з Атлантики, великі плоскогір'я, що збирають стік
і з прилягаючих схилів Анд, сприяли формуванню на позаандійському сході
Південної Америки великих річкових систем: Амазонки, Оріноко, Парани з
Парагваєм. В Андах найбільшою є система р. Магдалена, що тече у подовжній
западині вологих Північних Анд. Для судноплавства придатні в основному лише
річки низовин. Гірські річки Анд і плоскогір'їв, що буяють порогами і
водоспадами (Анхель, 1054 м, Кайєтур, 226 м, Ігуасу, 72 м, та інші), а також
повноводні водостоки постійно вологих рівнин володіють величезним
гідроенергетичним потенціалом (понад 300 млн. квт). Великі озера, головним
чином льодовикового походження (кінцеві басейни), зосереджені переважно в
Патагонських Андах (Лаго-Архентіно, Буенос-Айрес Лі) і на півдні Середнього
Чилі (Льянкіує й інші). У Центральних Андах лежить найбільш високогірне з
великих озер Землі - Тітпкака, там же багато залишкових озер (Поопо й інші) і
великих солончаків. Останні також типові для западин між Пампанськими сьєрами
(Салінас-Грандес). Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Маракайбо) і
на південно-сході Південної Америки (Патус, Лагоа-Мірін).
Ґрунти
і рослинність
Тваринний
світ
Внаслідок
особливостей палеогеографічного розвитку материка не тільки флора, але і фауна
настільки своєрідна, що Південна Америка (разом з островами Вест-Індії і
Центральною Америкою) виділяється у самостійне царство - Неогею з єдиною
Неотропічною областю, яка у Південній Америці представлена двома підобластями:
Гвіано-Бразильською, що охоплює північну частину континенту і
Патагоно-Андійською (південні райони рівнини й Анди до Екуадора). У неотропіках
характерний ряд ендемічних груп тварин: від ссавців загін неповнозубих (сімейства
лінивців, мурахоїдів і броненосців), група широконосих мавп, ряд сімейств
гризунів, вампіри (з рукокрилих), лами, целенолести (із сумчастих), кілька
загонів птахів, а також деякі плазуни, земноводні, риби і безхребетні. Мало
парнокопитних, майже немає комахоїдних, відсутні вузьконосі мавпи. Наявність
сумчастих, удавів боа і кораллус, двоякодхаючих риб й інших вказують на зв'язок
Південної Америки з Мадагаскаром і Австралією. Найбільш багатий тваринний світ
вологих екваторіальних і тропічних лісів. На деревах живуть тварини з чіпкими
хвостами - цебуси, або чіпкохвості мавпи (ревуни, капуцини, уакарі,
павукоподібні й інші), карликовий і чотирипалий мурахоїди, опосуми, чіпкохвості
дикобрази, кінкажу, лінивці; безліч дрібних мавпочок сімейства ігрункових.
Добре повзають по деревах представники котячих - ягуар, оцелот. Дуже багата
орнітофауна (енндемічні тукани, гоацин, гокко, гриф урубу, папуги ара, амазона
й інші, численні колібрі - у Південній Америці їх 319 видів). Фауна плазунів -
змії (наприклад, удави, отруйні бушмейстери, або суруруку, аспіди, карарака),
ящірки (ігуани, сцинки, ядозуби), деревні земноводні і особливо комахи - фауна
метеликів одна з найбагатших у світі; жуків - 100 тис. видів (у т.ч. світний
кукухо і вусань-титан, довжиною до 15 см). У водоймах живуть ламантини,
річковий дельфін інія, ендемічні анаконда, каймани, риба лепідосирена,
величезна аранайма, хижа піранья, електричний вугор (близько 2000 видів риб -
третина прісноводної фауни світу). У субекваторіальній і тропічній саванах і
рідколіссях переважають наземні (тварини: броненосці, дрібні олені мазами, з
хижих - пуми, саванові лисиці, гривастий вовк - на півночі; гризуни, страус
нанду. На півдні - у степах і напівпустелях - найбільш характерні ендемічні
гризуни (морські свинки, болотний бобер, або нутрія, паку, туко-туко, мара,
віскаша, агуті) і бігаючі птахи (паламедеї, тінаму, північний нанду і нанду
Дарвіна), а також кондор; з хижаків - пампаська кішка і кульпео, ванючка
сорільо, дуже численні пуми, з парнокопитних - пампаський олень, майже винищені
гуанако (сімейство верблюдячих), багато броненосців. У лісах Південних Анд
особливо типові невеликі олені пудові й уемул, лисиця кульпео, кішка колоколо,
видра уельїн, а у високогір'ях Центральних Анд - реліктовий очковий ведмідь і
гризун чінчилья. Велике господарське значення в Андах мають домашні породи лам
- лама й альпака (залишки черід диких видів - гуанако і викуньї охороняються). Території,
що охороняються, представлені в Південній Америці національними парками
(близько 100) і резерватами, в основному для охорони коштовних лісів і видів
тварин, що знаходяться під загрозою знищення, а також мальовничих рекреаційних
ландшафтів. Загальна площа - близько 1% усієї території Південної Америки.
Найбільше в Перу - близько 6 млн. га, в Аргентині - 2,6 млн., Венесуелі -
близько 2 млн. Відомі національні парки: Науель-Уапі та Лос-Гласьярес в
Аргентині, Ітатіая й Ігуасу в Бразилії, Лос-Парагуас у Чилі й інші.
Природне
районування
Різкі
розходження у макрорельєфі Південної Америки обумовили її розподіл на
плоскогірний та рівнинно-плоскогірний позаандійський Схід із закономірностями
горизонтальної природної зональності і гірський андійський Захід з висотною
зональністю, спектри якої специфічні для кожного природного поясу. У межах
позаандійського Сходу виділяються природні райони: Льянос-Оріноко - рівнини;
Амазонія - низинна рівнина в екваторіальному поясі; Гвіанське плоскогір'я;
Бразильське плоскогір'я - з піднятими цокольними рівнинами та висотами;
Внутрішні рівнини - акумулятивні рівнини в тектонічному прогині між
Бразильським плоскогір'ям і Андами з віссю уздовж рр. Парагвай і Парана, від 10
до 39° пд. ш.; Пампинські сьєрри і Передкордильєри - країна гірських
складчато-брилових масивів; Патагонія - плоскогір'я з помірним континентальним
кліматом у "дощовій тіні" Анд, транзитними ріками, напівпустельною
рослинністю і ґрунтами. У межах андійського Заходу виділяються природні
райони: Карибські Анди - сильно розчленовані хребти з субекваторіальним
кліматом; Північно-Західні Анди - система розбіжних хребтів, що чергуються з
глибокими тектонічними западинами; Екваторіальні Анди - складаються в основному
з двох ланцюгів гір, западина між якими заповнена продуктами діяльності
численних вулканів; Перуанські Анди (до 14°30' пд. ш.) - ряд рівнобіжних
хребтів і високих внутрішніх плоскогір'їв, глибоко розчленованих каньйонами
рік; Центральні Анди (до 28° пд. ш.) - найширша і складна частина Анд;
Субтропічні Анди (до 41°30' пд. ш.) - складаються з подвійних Головних і
Берегових Кордильєр; Патагонські Анди - найпівденніший відрізок Анд.