Система пенсионного обеспечения населения и пути его реформирования

Система пенсионного обеспечения населения и пути его реформирования

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з основ економічної теорії, мікроекономіки

та макроекономіки

на тему №12 „Система пенсійного забезпечення населення

і шляхи її реформування”

студентки денної форми навчання

6 групи II курсу,

ФЕМП

Ніколаєвої І.М.  

Науковий керівник:

доц., кандидат економічних наук

Головко Людмила Степанівна

Київ 2005

Зміст

Вступ............................................................................................................

1. Пенсія: економічна та соціальна сутність....................................

2. Моделі та економічні джерела пенсійного забезпечення в ринковій економіці..........................................................................

3. Стан системи пенсійного забезпечення в Україні........................

3.1 Історичний аспект та основні суб’єкти пенсійного забезпечення.....................................................................................

3.2 Проблеми соціального характеру.............................................

3.3 Проблеми економічного характеру..........................................

3.4 Проблеми демографічного характеру......................................

4.  Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення в Україні....................................................................

Висновки.....................................................................................................

Список використаної літератури..............................................................

Додатки........................................................................................................

3

5

11

17

17

22

25

27

30

38

42

44

Вступ

Дана курсова робота присвячена вивченню системи пенсійного забезпечення населення, її проблем та шляхів реформування.

Об’єктом дослідження являється система пенсійного забезпечення населення як елемент соціального захисту та основна ознака сучасної ринкової економіки.

Предметом дослідження є вивчення структури пенсійного забезпечення населення та її зміна відповідно до соціальних і економічних умов та факторів в країні.

Метою дослідження даної курсової роботи є всебічно розкрити структуру системи пенсійного забезпечення населення, вивчити її проблеми, обґрунтувати необхідність та шляхи її реформування, перспективи для України.

Проблема системи пенсійного забезпечення населення в наш час є актуальною і в Україні, і в інших країнах світу. Причиною є, по-перше, перехід нашої держави до ринкових механізмів господарювання, в яких соціальний захист населення та їх добробут є головною ознакою, а також економічна криза 90-х років, яка помітно вплинула на матеріальне становище переважної більшості населення країни. Різке падіння рівня життя значних верств населення супроводжувалось загальною кризою системи соціального захисту, яка виявилася непристосованою до нових економічних умов. Таким чином, в найгіршому становищі опинились групи населення, які потребували першочергового захисту з боку держави. До такої категорії потрапили і пенсіонери, що втратили всі заощадження, накопичені за період трудової діяльності, і стали отримувати пенсійні виплати на рівні, недостатньому для забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб. Особливо гостро відчули всі негаразди перехідного періоду особи старших вікових груп, які повністю втратили працездатність, а отже, і можливість отримання додаткового до пенсії доходу. Отже, бідність осіб похилого віку стала ознакою сьогодення і вийшла на перший план серед проблем загальнодержавної політики держави.

 По-друге, у більшості країнах Західної Європи, в тому числі і в Україні, помітним стає значне старіння нації, що зумовлює певні диспропорції в пенсійному забезпеченні, адже воно залежить від співвідношення кількості працюючих та пенсіонерів. По-третє, в деяких країнах існує проблема фінансування пенсійних виплат. Важливим також є те, що пенсійна система відіграє важливу роль в економічному житті країни - впливає на попит на товари й послуги, а також на матеріальний добробут багатьох сімей. Якщо пенсії ефективно захищатимуть людей від бідності, значно зменшаться державні витрати на програми соціальної допомоги. Взагалі, турбота про громадян похилого віку займає центральне місце в державній політиці багатьох країн і її актуальність стає дедалі гострішою з огляду на скорочення народжуваності. А рівень і якість пенсійного забезпечення - важлива складова економічного та соціального становища країни. Це також є умовою переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Актуальністю даної теми є і те, що, в силу даних проблем, питання про реформування системи пенсійного забезпечення населення сьогодні гостро стоїть у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Для кожної держави можна запропонувати кілька її варіантів, але остаточний вибір залежатиме від конкретної політичної, економічної й демографічної ситуації. Важливим є враховувати приклади реформування пенсійної системи інших країн, щоб не допустити помилок, які можуть вплинути на подальший розвиток країни.

Тому, з’ясування сучасного стану системи пенсійного забезпечення, її недоліків є важливою умовою недопущення помилок в майбутньому, запорукою розвитку економіки та соціального захисту і, головне, умовою для переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки.

1. Пенсія: економічна та соціальна сутність

         Розглядаючи економічну та соціальну сутність категорії „пенсія”, перш за все необхідно проаналізувати історичне підґрунтя її виникнення.

          Пенсійну політику слід розглядати у розрізі тих політичних і соціально-економічних тенденцій, які відбува­ються і відбувалися у суспільстві.

         Як відомо пенсія є ключовим елементом соціального захисту населення. А вперше про необхідність створення такої системи було викладено в теорії неоліберального напряму німецької економічної теорії, засновником якої справедливо вважається Вальтер Ойкен, який створив школу, що в подальшому отримала назву фрейбурзької. До неї увійшли такі відомі теоретики, як А. Мюллер-Армак, Ф. Бьом, А. Рюстов, Л. Мікш, К.Манер, Л. Ерхард та інші.

Ойкен розрізняв два „ідеальних типи” господарства: центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство, тобто класифікував їх, відштовхуючись від способу управління господарським процесом, форми координації діяльності окремих господарських одиниць. Ойкен визнає що ринкова економіка, побудована за принципами індивідуалізму та конкурентності хоча й сприяє економічному прогресу суспільства однак суперечить принципу соціальної справедливості який може забезпечити лише центрально-керована система побудована на основі суспільної власності. Тому, він вважає, що в умовах ринкової економіки вирішення цієї проблеми повинна взяти на себе держава яка може впливати на соціальну сферу, беручи участь у розподілі суспільного продукту звичайно в тих межах що не зумовлюють порушення економічного порядку. Така діяльність держави забезпечить поєднання переваг двох різних типів господарств.

Теорія "соціально-ринкового господарства" Ойкена мала своїм вихідним пунктом протиставлення ринкового господарства центральне керованому господарству. Основними засадами цієї теорії як економічного порядку є доповнення конкурентної ринкової економіки соціально спрямованим втручанням сильної держави.

Розвиток неоліберальної теорії вільного ринкового господарства пов'язаний з ім’ям Мюллера Армака, який вперше сформулював ідею створення „соціально-ринкової” економіки. За його визначенням це така економічна система в межах якої принцип свободи ринку поєднується з принципом соціальної рівності, коли досягнення ринкового господарства приносять користь усім членам суспільства. Економічна політика держави повинна полягати в збереженні конкуренції та забезпеченні вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики, тобто створюване ринковим господарством багатство розподіляється під контролем держави. Отже складовими соціально орієнтованого ринкового господарства є конкурентна ринкова економіка, заснована на приватній власності та держава, що за допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості.

Найважливішим інструментом державного втручання в процес перерозподілу, за визначенням Мюллера Армака, є оподаткування, яке регулюється відповідно до економічної ситуації. Все це повинно бути узгодженим з основною метою державного управління - проведенням соціально орієнтованої політики. Податки є основою формування державного бюджету, а отже, матеріальною основою виконання соціальних програм держави. Видатки держави на соціальні потреби, на його думку, повинні бути цілеспрямованими, тобто відповідати двом вимогам - соціальному вирівнюванню та стимулюванню ініціативи. [28]

Людвіг Ерхард, професор, політик-практик, вчений-економіст, вважав, що соціальний добробут повинен будуватися на міцній економіці. Тому в Німеччині ним були зроблені певні економічні кроки на шляху до створення соціально орієнтованої ринкової економіки, які спричинили швидкі темпи відновлювання виробництва, спад безробіття, збільшення виплати держави на соціальні потреби. Тому, економіка ФРН швидко інтегрувалась у світове господарство, оскільки лібералізувався зовнішньоекономічний обмін за рахунок пільг та кредитів на виробництво експортних товарів, зросли їх обсяги та конкурентна спроможність.

Державне втручання в економіку обмежувалось правовим регулюванням та непрямим впливом, що не завдавав шкоди вільно функціонуючому ринковому механізмові. Пряма участь держави в суспільному житті не виходила за межі соціальної сфери. Тому, становлення соціально-ринкової економіки в Німеччині відбулось у короткі строки і привело до зростання народного добробуту.

 Отже, необхідність створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка передбачає доповнення конкурентної ринкової економіки соціально спрямованим втручанням сильної держави, зумовлює появу нової економічної категорії „пенсія”.

Іншою причиною появи пенсії є проблема нерівномірного розподілу доходів. Як відомо сукупні доходи сімей формуються з різних джерел (заробітна плата, рента, дохід від підприємницької діяльності, трансфертні виплати), які є нерівномірними. Ступінь нерівності у розподілі доходів ілюструє крива Лоренца (Див. Додаток 1). Чим більше відхилення кривої АВС від АС, тим більша нерівність у розподілі доходів в країні. У випадку рівномірного розподілу багатства суспільства серед громадян держави кожний процент населення володіє одним процентом багатства суспільства (Пряма АС). Така ситуація характерна для початкових стадій розвитку суспільства. Намагання його дотримувати у різних варіантах у ХХ столітті призвело до кризового стану у багатьох країнах світу (СРСР, Китай та ін.). У цих країнах дуже незначна група „правлячої верхівки” потопала у розкоші, а основна маса населення мала не дуже високий рівень життя. Взагалі, основними причинами диференціації в доходах є: відмінності в освіті та особистих здібностях; нерівномірний розподіл економічних ресурсів; відмінності у становищі на ринку; різне ставлення до ризику; наявність зв’язків або дискримінацій; різниця у відношеннях власності та ін. Деякі категорії населення (інваліди, діти-сироти, інваліди з дитинства, люди похилого віку) взагалі не мають доходу. Тому виникла необхідність створення системи соціального захисту (до якої входять пенсії та інші трансфертні платежі), створення прогресивної шкали оподаткування, за допомогою чого держава сприяє зменшенню диференціації доходів між окремими сім’ями. Важливою проблемою регулювання нерівномірності розподілу доходів є визначення оптимального співвідношення між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави у перерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької продуктивної діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших. [12, ст.321-323] 

         Отже, пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа у випадку досягнення нею пенсійного віку або визнавши її інвалідом, або отримують члені її сім’ї (що передбачено Законом України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”).

         Відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення”, існують такі види пенсій:

А) трудові пенсії:

·   за віком;

·   за інвалідністю;

·   у випадку втрати годувальника;

·   за вислугою років;

Б) соціальні пенсії.

         Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею; особи, що стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних або суспільних обов’язків, охорони державної, колективної та приватної власності, а також при охороні правопорядку; особи, що доглядають за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який відповідно довідки з медичної установи потребує постійного  нагляду.

         Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років та при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Отримувати пенсію за віком на пільгових умовах мають право особи, перелік яких міститься в статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення”.

Право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, який їх забезпечував.

         Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, які зайняті на роботі, виконання якої призводить до втрати професійної працездатності або придатності до віку, що дає право на пенсію за віком.

         На соціальну пенсію мають право всі непрацездатні громадяни при відсутності права на трудову пенсію. [3]

На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається пропорційно тривалості стажу і розміру заробітної плати, а також умовами праці, під час визначення розміру соціальних пенсій враховується лише соціальна незахищеність громадян і наявність умов, за яких призначається соціальна пенсія. Така пенсія призначається без врахування доходу і вона фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду, який формується переважно за рахунок обов’язкових страхових внесків працюючих осіб і обов’язкових відрахувань від фонду заробітної плати підприємств, установ, організацій. А це означає, що соціальні пенсії виплачують за рахунок коштів, призначених для виплати трудових пенсій. [22. ст.25-26]

Пенсія є основною категорією та основним елементом соціальної політики держави. Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. В конституції України закладено право громадян на соціальний захист (див.Додаток 2). Соціальна політика включає:

Ø правове забезпечення соціального захисту населення;

Ø прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

Ø соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

Ø впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

Ø створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

Ø державний вплив на ціни та ціноутворення;

Ø обов’язкове соціальне страхування в різних формах;

Ø пенсійне забезпечення;

Ø підготовка та перепідготовка кадрів та ін. [11 ст..161-167]

Отже, держава за допомогою пенсій може впливати на соціальне становище суспільства, що є основним у соціально орієнтованій ринковій економіці, до якої прагнуть всі країни світу.

2. Моделі та економічні джерела пенсійного забезпечення в ринковій економіці

На відміну від інших економічних систем, в ринковій економіці посилюється соціальна спрямованість державного регулювання і система пенсійного забезпечення населення відіграє важливу роль у розподілі доходів суспільства.

Поява пенсійного страхування та пенсійного забезпечення нерозривно пов'яза­ні зі створенням нового класу працівників — класу найманих робітників, які залежать від регулярної виплати заробітної плати як єдиного джерела існу­вання. З перетворенням робочої сили в товар та відповідно заробітної плати в основне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — висока вірогідність (ризик) матеріальної  незабезпеченості  внаслідок  втрати заробітку. Причому ризик має соціальний характер, ос­кільки в основному визначається соціальними умовами та не залежить (або недостатньо залежить) від кожної окремої людини.

Перед системою пенсійного забезпечення сто­ять три головні цілі:

·   захист від бідності при настанні пенсійного віку;

·   надання гарантованого доходу по завершенні трудової діяльності, розмір якого стано­вить певну суму, пропорційну сумі заробітку;

·   захист цього доходу від наступного зниження реального рівня життя внаслідок інфляції.

     На цій основі виникла трирівнева модель пенсійного забезпечення населення, що визнана Світовим банком як найбільш справедливою і яка характерна для соціально орієнтованої ринкової економіки. Вона складається з трьох частин:

1. солідар­на система означає, що платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи на пенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу. Така система базується на принципі солідарності, тобто працююче покоління утримує пен­сіонерів, а коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хто перебуватиме на той час у працездатному віці. Солідарна система виконує функцію запобігання бідності серед осіб похи­лого віку. Але у промислово розвинутих країнах така система забезпечує дуже невисокий рівень пенсій порівняно із середнім розміром заробітної плати (у США, наприклад, пенсія на підставі солідарної системи становить близько 35% від середнього доходу за весь час роботи до виходу на пенсію і ставка обов'язкових відрахувань роботодав­ців до державної пенсійної системи становить лише 12,5%). Невеликі виплати змушують насе­лення здійснювати індивідуальні пенсійні заощадження. Тому виникла система обов’язкового накопичення;

2. система обов'язкового накопичення означає, що кожен пра­цівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкла­дати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Завдяки цьому працівник після досягнення пенсійного віку буде одержувати додаткову пенсію із обов'язкової накопи­чувальної системи (залежно від суми, що нако­пичена ним на рахунку) разом з виплатами із солідарної системи. При цьому держава виступає гарантом збереження зробле­них працівником внесків;

3. система добровільного накопичення розра­хована на осіб, які готові здійснювати добровільні додаткові грошові відрахування з метою отримання додаткового джерела доходу  після виходу на пенсію.

З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ ст., були Німеччина, Англія, Франція та Швеція, а зго­дом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках заснували три латиноамериканські країни — Чилі, Аргентина і Уругвай. У США лише в 1935 році президент Ф.Рузвельт підписав „Закон про соціальне забезпечення”. У СРСР пенсійну систему було запроваджено ще з перших років радянської влади.

Спочатку солідарна система набула значного поширення в країнах Європи та американського континенту. Але нині через старіння націй більшість країн Європи зіткнулися з неможливістю подальшого пенсійного забезпечення за цією системою. Водночас низка країн Південно-Східної Азії та Африки з самого початку запровадили накопичувальні системи державного пенсійного забезпечення. В останнє десятиріччя XX століття у світі все більшої популярності набрала комбінована (змішана) система пенсійного забезпечення - частину пенсії виплачує держава за солідарною системою, а частину - за рахунок пенсійних накопичень.

Тому у кожній країні сформувалася своя особлива модель системи пенсійного забезпечення. Розглянемо ті, що мають низку цікавих особливостей.

У Чилі в 1980 році було здійснено пенсійну реформу, спрямовану на перетворення солідарної системи пенсійного забезпечення на накопичувальну. Було дозволено створювати компанії для керування приватними пенсійними активами. Пенсійні внески сплачуються лише працівниками (10% від зарплати). Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Основною перевагою чилійської моделі стало розумне й ефективне інвестування пенсійних коштів приватними фінансовими компаніями порівняно з нижчими ставками доходу від державних інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. Чилійський досвід перетворення пенсійної сфери багато дослідників визнають прикладом найбільш вдалої та ефективної реформи. Приклад Чилі наслідувала також низка інших країн Латинської Америки (Уругвай, Аргентина, Колумбія, Перу, Болівія, Сальвадор), що зіткнулися з неплатоспроможністю розподільчих пенсійних систем, та Мексика.

В Японії система соціальних пенсій була запроваджена під час другої світової війни - в 1942 р. У 1994 р. парламент затвердив розроблений урядом закон про часткову та поступову зміну звичайного пенсійного забезпечення громадян по старості: пенсійний вік до 2013 р. поступово підвищується з 60 до 65 років; для осіб, які бажають піти на пенсію у віці 60-64 років, пенсія по старості встановлюється в половинному розмірі від звичайної; звичайна пенсія в повному обсязі починає виплачуватися їм після досягнення 65-річного віку; пенсійні страхові внески не мають перевищувати в майбутньому 30% місячного заробітку; надалі страхові пенсійні внески нараховуватимуться не із загального заробітку, а із суми, що залишилася після сплати податків; передбачено підвищення розмірів внесків на 2,5% один раз на п'ять років.

У Малайзії ставка відрахувань становить 15% для роботодавців і 12% - для працівників. Ці відрахування збираються до спеціального Ощадного фонду працюючих, який здійснює одноразову виплату всієї суми після виходу працюючого на пенсію. Подібні ощадні фонди функціонують в Індії, Індонезії, Непалі, Гамбії та Замбії.

У Китаї є одне обмеження: пенсійна система поширюється тільки на державних чиновників, менеджерів та осіб, зайнятих у промисловому виробництві. Селяни, яких у КНР переважна більшість, пенсії не отримують. У результаті кількість китайських пенсіонерів, з урахуванням понад мільярдного населення, зовсім невелика. Їх налічується близько 29 мільйонів чоловік. Проте розмір пенсії, яку вони отримують, дуже високий, він сягає 70% рівня зарплати на момент виходу на пенсію.

У Швеції пенсійна система (1999р.) є багаторівневою (солідарна, обов'язкова накопичувальна система та добровільна). Сумарна ставка пенсійних відрахувань становить 18,5%, з них 16% - внесок до розподільчої системи і 2,5% - внесок до накопичувальної системи. Пенсійний вік для чоловіків і для жінок - 65 років, хоча деякі можуть отримувати часткову пенсію з 60 років. Більшість країн колишнього соціалістичного табору взяли за основу саме шведську пенсійну модель.

В Угорщині на додаток до внесків, що сплачу­ються до зменшеної солідарної системи, також пе­рераховуються кошти до приватної пенсійної сис­теми з визначеними внесками та інвестуються від імені їх платників.

В Латвії запроваджено умовно-накопичувальні рахунки. При виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної су­ми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. Реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників -  внесків, уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного дохо­ду.

У Польщі - запроваджено багаторівневу систему. Від працівників вимагається сплачувати 7,3% їх заробітку до приват­ного пенсійного фонду, який вони самостійно оби­рають. Ці внески потім інвестуються, а накопичений залишок коштів на рахунку перетворюється при виході на пенсію в довічну ренту (щомісячні виплати). Пенсійний вік - 62 роки. Обмеження для внесків встановлено на рівні 250% середньої зарплати.

В Росії  пенсійна система склада­ється з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. [29]

Отже, кожна країна має свою особливу модель пенсійного забезпечення, яка створюється відповідно до умов розвитку їхньої економіки. Але найбільш вдалою та ефективною моделлю вважають чилійську - розумне й ефективне інвестування пенсійних коштів приватними фінансовими компаніями порівняно з нижчими ставками доходу від державних інвестицій.

         Для системи пенсійного забезпечення в соціально орієнтованій ринковій економіці важливим моментом є її економічні джерела. Адже від надходжень до пенсійного фонду залежить соціальне становище в суспільстві та виплата самих пенсій. Тому якщо пенсійний фонд відчуває дефіцит ресурсів - в країні існує заборгованість з виплат пенсій, що призводить до соціального напруження в країні.

         В залежності від рівнів системи пенсійного забезпечення, можна розподілити: економічні джерела Пенсійного фонду, Накопичувального фонду та Недержавних пенсійних фондів.

Основними економічними джерелами Пенсійного фонду є внески, нараховані на фонд заробітної плати, що сплачуються роботодавцями від імені їхніх працівників, і внески самозайнятих осіб; страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, які направляються до Накопичувального фонду; інвестиційний дохід; засоби державного бюджету і цільових фондів, які перераховуються до Пенсійного фонду; благодійні внески юридичних та фізичних осіб; кошти від центральних і місцевих органів влади, інших соціальних фондів і певних підприємств для проведення виплат від їхнього імені; банківські позики; внески до пенсійної системи від ООН. Засоби Пенсійного фонду не оподатковуються.

         Економічними джерелами Накопичувального фонду є страхові внески застрахованих осіб; інвестиційних дохід; суми від фінансових санкцій, що нараховуються за порушення законодавства. Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок прибутку, який отримується від інвестування пенсійних активів в цінні папери; відсотків, які нараховуються на пенсійні активи, розміщенні на банківських депозитних рахунках; та від інших видів інвестування. Засоби Накопичувального фонду є власністю застрахованих осіб, які робили страхові внески в цей фонд.

         Економічними джерелами Недержавних пенсійних фондів є добровільні внески населення, які мають можливість і бажання після досягнення пенсійного віку разом виплатами з солідарної та обов’язкової систем отримувати додаткові кошти з Недержавних пенсійних фондів; прибуток від інвестування цих внесків.

3. Стан системи пенсійного забезпечення в Україні та необхідність її реформування.

3.1 Історичний аспект та основні суб’єкти пенсійного забезпечення

         Перш ніж говорити про сучасний стан системи пенсійного забезпечення в Україні, необхідно розглянути її історичний аспект.

У СРСР пенсійну систему було запроваджено ще з перших років радянської влади, яка будувалась не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездат­ності й настання інвалідності. Ухвалена 5 грудня 1936 р. Конституція СРСР проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Од­нак пенсійне забезпечення регулювалось через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б), Ради Народних Комісарів СРСР і ВЦРПС, а не законів.

У 1956 р. був ухвалений Закон СРСР „Про дер­жанні пенсії”, який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з ін­шого.

15 липня 1964 р. було ухвалено Закон СРСР „Про пенсії і допомогу членам колгоспів”, а у 1990 р. - Закони СРСР „Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбов­ців”.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законо­давства в системі пенсійного забезпечення й нової страте­гії соціального захисту, яка б відповідала ринко­вим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність пенсіонерів при одночасному досягненні макроекономічної стабілізації. Тому, Верховна Рада України ухвалила 5 листопада 1991 р Закон „Про пенсійне забезпечення”. Він майже нічим не відрізняєть­ся від аналогічного Закону СРСР 1990 р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього Закону є те, що він не враховує демографічного чинника при створенні пенсійної системи. На жаль, тоді українські політики ще не усвідомлювали, що процес старіння населення є об'єктивним соціальним феноменом, який треба враховувати під час побудови пенсійної системи. [20, c. 8-15]

Молодій українській державі бракувало полі­тичної волі та досвідчених фахівців з соціальної політики, що, вочевидь, стало головною причиною допущених помилок у пенсійному забезпеченні. І 9 серпня 2003 р. було схвалено нові Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, які більшою мірою відповідають європейським стандартам та соціально орієнтованій ринковій економіці.  

Відповідно до ст.3 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суб’єктами системи пенсійного забезпечення в Україні є:

·   суб’єкти солідарної системи: застраховані особи (фізична особа, яка підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує страхові внески); страховики (роботодавці та інші особи, що сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування); Пенсійний фонд; уповноважений банк (банк, що здійснює розрахунково-касові операції засобів Пенсійного фонду); підприємства та організації, які здійснюють виплату та доставку пенсій;

·   суб’єкти накопичувальної системи: особи, від імені та на користь яких здійснюються накопичення та інвестування засобів; підприємства, організації та фізичні особи, які здійснюють перерахування внесків в систему накопичувального пенсійного забезпечення; Накопичувальний фонд; недержавні пенсійні фонди; зберігач (банк, що забезпечує зберігання та обслуговування засобів Накопичувального фонду); страхові організації (юридична особа, виключною діяльністю якого є страхування життя, а також здійснює страхування і виплату довічних пенсій).

Управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснює Пенсійний фонд, який є самоврядною неприбутковою організацією, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші. Він проводить такі основні види платежів: виплати на підставі Закону „Про пенсійне забезпечення”; виплати військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби та їхнім сім’ям;  пенсії відповідно до Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за дорученням державного бюджету; виплати державним службовцям; цільова грошова допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами; державна грошова допомога деяким категоріям пенсіонерів; пенсії та допомога на підставі Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту” та ін.

Накопичувальний пенсійний фонд – цільовий позабюджетний фонд, що створюється Пенсійним фондом, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що вносяться на накопичувальний пенсійний рахунок та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи яких використовуються для виплати договорів страхування довічної пенсії або разових виплат застрахованим особам. Засоби даного фонду є власністю застрахованих осіб.

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) – юридична особа, що має статус неприбуткової організації (не має на меті отримання прибутку), функціонує і здійснює діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників НПФ з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам НПФ. За типами вони поділяються на: відкриті НПФ – створюються юридичними особами і учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть добровільні пенсійні внески (але вони підходять для деяких категорій працівників – високооплачуваних або самозайнятих, у яких є достатньо коштів для вкладів до НПФ. В Україні це приблизно 10% громадян); корпоративні НПФ – створюються роботодавцями, які беруть на себе безумовне зобов’язання сплачувати додаткові пенсійні внески, а учасниками є громадяни, що пов’язані трудовими відносинами з цими роботодавцями (але вони є прийнятними для великих компаній); професійні НПФ – створюються об’єднанням громадян або юридичних осіб за професійною ознакою і учасниками є громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності (вони є найбільш прийнятними для пересічних громадян – роботодавець і працівники сплачують до фонду стільки, скільки можуть; завдяки великій кількості учасників і навіть невеликих внесків утворюється значна сума) [15.ст.21] (Див.Додаток 3).

У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій (Графік 3.1), яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.

Графік 3..1

Джерело: Івашкевич В. Пенсійна реформа в Україні// Україна: аспекти праці. – 2001. - №2 – с.22-29

З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій - з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%.

Триває розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.

Формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19млн.осіб. Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій. [5]

Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері ще залишається багато нерозв'язаних проблем.

Так як в Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою, то за ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку.

Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.

Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний, економічний та демографічний характер.

3.2 Проблеми соціального характеру.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою - у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення.

Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький (Таблиця 3.1). Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. При цьому співвідношення пенсії до заробітної плати в Україні не перевищує 34%. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону „Про пенсійне забезпечення”.                                               

Таблиця 3.1

Середній розмір пенсій (на початок року)

Крб.

Тис.крб.

Грн.

1991

1995

2000*

2001*

2002*

2003*

2004

Середній розмір пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах соціального захисту

103,6

1156

68,9

83,7

122,5

136,6

182,2

у тому числі:

- за віком

109,7

1174

69,3

85,2

127,1

141,8

194,2

- за інвалідністю

…

1368

82,3

94,5

129,7

142,4

170,9

- у разі втрати годувальника

58,0

809

52,0

61,0

85,5

95,9

120,2

* З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах ЄС пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів (Таблиця 3.2)

Таблиця 3.2

Економічна активність та зайнятість населення похилого віку( у %)

1996

1997

1998

Рівень економічної активності населення

          60-64 років

                    чоловіки

                     жінки

          65-69 років

                    чоловіки

                    жінки

39,4

24,5

24,1

19,1

41,2

30,5

26,9

20,8

46,0

31,7

32,0

23,8

Рівень зайнятості населення

          60-64 років

                    чоловіки

                     жінки

          65-69 років

                    чоловіки

                    жінки

37,7

22,7

22,8

18,5

39,8

29,5

26,4

20,5

43,8

30,5

31,6

23,5

Джерело: Лібанова Е. Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення // Соціальний захист. – 2000. - №2 – с.54

Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону „Про пенсійне забезпечення”, дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. А у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4 - 5 разів. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. Це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.

Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються значно більше, ніж заробітки. На початку 2001 року середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) - тільки в 7 разів.

Частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати.

Набула поширення практика встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - уже 16%. У 2000 році 28% людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.

Розмір заробітку, з якого обчислюється пенсія, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише із заробітної плати до 1600 гривень. У результаті високооплачувані особи одержують вищі пенсії, не сплативши адекватних пенсійних внесків, тобто фактично за рахунок інших працівників.

Оскільки для основної маси одержувачів пенсій діє обмеження максимального їх розміру, то такий перерозподіл має значення тільки для осіб, які користуються пенсійними пільгами. Наприклад, при заробітній платі 2000 грн. представник пільгової категорії одержує 1800 грн. пенсії, а металург - 156, токар, слюсар, будівельник - 117 гривень. [5]

Значна частина пенсіонерів з пільгових категорій продовжує працювати, повністю отримуючи свою високу зарплату і пенсію, яка не оподатковується. Це стосується народних депутатів, державних службовців, наукових працівників.

Суттєвим елементом соціальної несправедливості діючої пенсійної системи є відсутність правових та фінансових механізмів закріплення права власності громадян на пенсійні внески (частину пенсійних внесків), які вони сплачують. Це, в свою чергу, не дозволяє накопичувати та успадковувати пенсійні заощадження спадкоємцям платника внесків у випадку його передчасної смерті. Виправити такий стан справ у межах лише солідарної системи немож­ливо навіть після запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків, оскільки він передбачає лише фіксацію прав щодо майбутнього розміру пенсії, а не встановлення прав власності на здійснені пенсійні внески. Від цього найбільше втрачають представники найбідніших верств населення, оскільки, як правило, помирають раніше забезпече­них і за коротший період отримують пенсії. Сплачені ними пенсійні внески втрачаються, бо не є їхньою власністю і не можуть бути успадковані членами ро­дини, а пенсія, що призначається у разі втрати году­вальника, не співставна із сумою сплачених внесків.

Значна частина працівників фактично звільнена від сплати страхових внесків, хоча водночас має право на одержання пенсій з Пенсійного фонду.

Надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій. Діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами і величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян.

Таким чином, діюча пенсійна система передбачає необґрунтовано великі масштаби перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь окремих кате­горій пенсіонерів, не забезпечує рівності прав гро­мадян на захист у старості, а тому є соціально несправедливою, суперечить основним принципам Конституції України, засадам правової держави та соціально орієнтованої ринкової економіки.

3.2 Проблеми економічного характеру

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною.

Надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень.

Діюча солідарна система економічно не присто­сована до нових форм комерційно-господарської діяльності, що виникли в нашій країні протягом ос­таннього десятиліття. Внаслідок цього значна час­тина фізичних і юридичних осіб не охоплена обов'язком сплати пенсійних внесків -  громадяни, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 млн. У 2000 році 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень.

Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Крім того, станом на 1 вересня 2000 року, внаслідок не виплат за­робітної плати Пенсійним фондом недоотримано майже 1 млрд. грн. [5]

Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. У 2000 році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Подібні витрати Пенсій­ному фонду не компенсуються.

Справжнім стихійним лихом для пенсійної сис­теми є періодичне списання заборгованості зі спла­ти пенсійних внесків. Це дуже підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків, а в умовах персоніфікова­ного обліку внесків це призведе до незарахування відповідних періодів до страхового стажу застрахо­ваних осіб. У 2000 р. списано близько 3 млрд.грн., у попередні роки — понад 4 млрд.грн. Все це кошти, не отримані пенсіонерами.

3.3 Проблеми демографічного характеру

Країни

Питома вага осіб у віці 65 років і старше у загальній чисельності населення, %

Швеція

17,4

Італія

17,3

Німеччина

15,7

Франція

15,4

Швейцарія

14,9

Фінляндія

14,5

Угорщина

14,3

Латвія

14,0

Естонія

13,8

Чехія

13,4

Білорусь

12,8

Росія

12,2

Польща

11,5

Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40 - 50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у більшості європейських країн (Таблиця 3.3, 3.4)

Таблиця 3.3

Джерело: Шишкіна Г.С. Вплив демографічних факторів на реформування пенсійного забезпечення // Статистика України. – 2002. - №4 – с. 62

За таких тенденцій у середині XXI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.

Таблиця 3.3

Показники чисельності й структури пенсіонерів в Україні

1991

1996

2000

2001

2002

2003

2004

Населення (млн..осіб)

51,9

51,3

49,7

48,4

48,0

47,7

47,6

Кількість пенсіонерів (млн..осіб)

13,1

14,4

14,5

14,4

14,4

14,4

14,3

Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення (%)

25,2

28,2

29,2

29,5

30

30,2

30

 Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Крім того, як уже було сказано, багато людей виходять на пенсію достроково. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5 - 20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок - 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

Навіть ліквідація безробіття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

Зволікання з проведенням пенсійної реформи неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, так і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.  

4. Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Усі згадані обставини (про що йшлося в третьому питанні даної курсової роботи) приводять до висновку про невідворотність і нагальність кардинальної „реконструкції” пенсійної системи, засто­сування якісно нових підходів до її побудови та функціонування. Відмова від пенсійної реформи, зволікання з її проведенням неминуче призведе до загострення соціальних проблем, що робить неможливим для України перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Зрозуміло, що остаточним результатом транс­формації пенсійної системи має бути забезпечення належного рівня життя населення похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння еко­номічному зростанню.

Реформування пенсійної системи має здійсню­ватись на системних засадах, перевірених досві­дом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

ü соціальної справедливості, прийнятності, ро­зуміння та підтримки реформи широкими верства­ми населення;

ü свободи вибору та підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у ста­рості;

ü економічної обґрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи; сприяння зростанню національних заощаджень;

ü захищеності від політичних ризиків.

Удосконалення пенсійних систем в контексті цивілізаційного розвитку здійснюється практично у всіх країнах світу, а передовсім з високорозвинутими суспільними відноси­нами.

У світовій практиці дедалі ширше використовують багаторівневу систему пенсійного забезпечення, що має три складові — солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та добровільну накопичувальну (третій рівень). Поєднання цих складо­вих зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансо­ву стабільність пенсійної системи. Якщо солідарна система у фінансовому плані дуже вразлива до демографічних чинників, то накопичувальна, навпаки. Солідарна складова враховує інтереси малоза­безпечених верств населення, накопичувальна - громадян з високим рівнем доходів.

Побудова багаторівневої пенсійної системи для України є найбільш прийнятним варіантом. Тому, враховуючи соціально-економічні та політичні реалії в Україні, Уряд пропонує шлях поступового запровадження багаторівневої пенсійної системи:

І етап - 2001 - 2002 роки: Рівень 1 – реформована солідарна система;

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна пенсійна система;

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

І етап - 2001 - 2002 роки: Суть реформування солідарної системи полягає у збереженні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, а з іншого — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солідарна система буде в змозі забезпечити на старість мінімальний достаток усім, хто працював. Тому, реформа першого рівня (солідарної системи) передбачає:

• Охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян;

• Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає залежність майбутнього розміру пенсії від величини заробітку та страхового стажу;

• Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій;

• Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами;

• Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

• перехід з 1 липня 2002 року до обчислення розмірів трудових пенсій на підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;

• виділення з 1 січня 2002 року з Державного і місцевих бюджетів коштів на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи.

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Створення другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування, що дозволить:

v   збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;

v   посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян у сплаті пенсійних внесків;

v   зменшити “податковий тиск” на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

v   успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

v   розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи.

Впроваджуватись другий рівень повинен лише після формування необхідних економічних передумов та створення ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, що дозволить громадянам в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. [5]

Цей пакет заходів є основним, але не вичерпним. У процесі його реалізації треба постійно аналізувати досягнуті результати і вносити необхідні корективи.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію, що є принципово важливим та вигідним для них.

Успішне реформування пенсійної системи вимагає створення економічних передумов, а саме:

• зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;

• розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці;

• підвищення розміру заробітної плати та збільшення її питомої ваги у ВВП;

• розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

• припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним фондом;

• скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

• переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям їх одержувачів з Пенсійного фонду на Державний бюджет, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Реформування пенсійної системи - складний, багатогранний і комплексний процес, який має істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу. Відповідний успіх цієї справи значною мірою залежатиме від узгодженості дій у суміжних напрямах ринкового трансформування економіки.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні, які заохочували б роботодавців і найманих працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. З цією метою необхідно: знизити ставки оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню доходів населення та їх легалізації і збільшенню пенсійних внесків; звільнити від оподаткування частину доходів фізичних та юридичних осіб, яка спрямовуватиметься в накопичувальну пенсійну систему;  звільнити від податку на прибуток інвестиційні доходи, одержані від вкладення пенсійних коштів та ін.

Важливою умовою функціонування накопичу­вальної пенсійної системи є створення інфраструк­тури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх надійного захисту від ризиків втрати і знецінення.

Створення ефективної системи інвестування пенсійних коштів слугуватиме потужним двигуном розвитку інвестиційних процесів, зростання еко­номіки та фінансового зміцнення накопичувальної пенсійної системи, забезпечення її фінансової стійкості.

За розрахунками експертів, в економіку України протягом 10 років може бути залучено близько 5 млрд. дол. пенсійних коштів. В економічно розвинутих країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в еко­номіку було інвестовано близько 1 млрд. дол. США пенсійних коштів. В Угорщині за рахунок інвесту­вання пенсійних накопичень досягнуто зниження середньої ставки банківських кредитів з 20 до 10%. [16, ст.42]

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробут людей. Необхідно надати громадянам вільний доступ до інформації про принципи, засади та цілі реформування пенсійної системи; широку роз'яснювальну роботу щодо необхідності пенсійної реформи і переваг нової пенсійної системи.

Для посилення організаційного забезпечення пенсійної реформи необхідно: налагодити узгоджену діяльність законодавчої та виконавчої влади у цій сфері; покласти персональну відповідальність за здійснення пенсійної реформи на Прем'єр-міністра України; створити Координаційний центр з питань здійснення пенсійної реформи; підвищити роль Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції у створенні макроекономічних передумов здійснення пенсійної реформи; посилити відповідальність Міністерства праці та соціальної політики за організацію і координацію діяльності з підготовки нормативно-правової бази, безпосереднє впровадження багаторівневої пенсійної системи, здійснення інформаційно-роз'яснювальної роботи, контроль за додержанням вимог законодавства при призначенні пенсій, укладення міжнародних угод щодо соціального захисту громадян; покласти на Міністерство фінансів коригування фінансової бази пенсійної системи, забезпечення її збалансованості і стійкості; посилити контроль за інвестуванням пенсійних коштів, діяльністю банків і небанківських фінансових установ та функціонуванням ринків цінних паперів з обслуговування пенсійних програм; зміцнити кадровий потенціал та матеріально-технічну базу Пенсійного фонду.

При доопрацюванні і прийнятті відповідних законопроектів та підготовці нових, що стосуються пенсійного забезпечення, необхідно враховувати рекомендації Міжнародної організації праці щодо засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Зокрема - врахувати Директиви Європарламенту та Ради Європи щодо координації законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсійних фондів.

Впровадження нової пенсійної системи - це багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу. І у разі вдалого проведення пенсійної реформи в Україні ми отримаємо наступне співвідношення пенсії до заробітку:

Солідарна система: 32%

+

Обов’язкова накопичувальна система: 20%

+

Добровільна накопичувальна система: 30%

=

82% - співвідношення пенсії до заробітку.

         Як свідчить світовий досвід, при проведені пенсійної реформи слід дотримуватися таких правил:

1. пенсійна реформа має фінансуватись за рахунок надлишку коштів у Державному бюджеті, а не за рахунок позик. Варто зробити точні фінансові прогнози, визначити джерела фінансування і не створювати великої заборгованості;

2. передовсім потрібно вирішити проблеми солідарної системи. Створення надлишку коштів у реформованій солідарній системі є для України найкращим джерелом покриття витрат на проведення пенсійної реформи;

3. загальнообов’язкову накопичувальну систему можна запроваджувати в дію лише за наявності сприятливого інвестиційного середовища, а також після проведення реформ у системах обліку і регулювання;

4. раптові зміни в управлінні пенсійним забезпеченням і регулюванні фондового ринку не проходять легко. Для цього треба ретельно підготуватись, провести випробування і дослідження;

5. управляти пенсійними фондами слід на користь їхніх учасників. Активи пенсійних фондів ніколи не можна розглядати як дешеве джерело кредитних коштів для Уряду або інвестиційного капіталу для прискорення економічного розвитку. [7, c.31]

Висновки

         Пенсія є основною економічною категорією та основним елементом соціального захисту населення в соціально орієнтованій ринковій економіці. Система пенсійного забезпечення населення відіграє важливу роль у розподілі доходів суспільства і ставить перед собою три головні цілі:

·   захист від бідності при настанні пенсійного віку;

·   надання гарантованого доходу по завершенні трудової діяльності, розмір якого стано­вить певну суму, пропорційну сумі заробітку;

·   захист цього доходу від наступного зниження реального рівня життя внаслідок інфляції.

На цій основі в ринковій економіці виникла трирівнева модель пенсійного забезпечення населення, яка складається з трьох частин: солідарна система – платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи на пенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу; система обов'язкового накопичення - кожен пра­цівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкла­дати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд; система добровільного накопичення - розра­хована на осіб, які готові здійснювати додаткові грошові відрахування з метою отримання додатко­вого джерела доходу  після виходу на пенсію.

Але у кожній країні сформувалася своя особлива модель системи пенсійного забезпечення. Мають низку цікавих особливостей моделі таких країн, як Чилі, Японія, Малайзія, Китай, Швеція та ін.

До системи пенсійного забезпечення населення в ринковій економіці входять такі основні суб’єкти: Державний пенсійний фонд, Накопичувальний фонд, Недержавні пенсійні фонди та інші уповноважені установи.

Основними економічними джерелами пенсійного забезпечення є внески, нараховані на фонд заробітної плати, що сплачуються роботодавцями від імені їхніх працівників, і внески самозайнятих осіб; страхові внески; інвестиційний дохід; благодійні внески юридичних та фізичних осіб; добровільні внески; кошти від центральних і місцевих органів влади, інших соціальних фондів і певних підприємств для проведення виплат від їхнього імені; банківські позики; внески до пенсійної системи від ООН.

В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення. Але вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний, економічний та демографічний характер.

Проблеми соціального характеру: діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою; середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький, що змушує багатьох людей продовжувати працювати після досягнення ними пенсійного віку; розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії; встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій; сплачені пенсійні внески не є власністю громадян; надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій.

Проблеми економічного характеру: діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною; надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку і, тим самим, звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень; значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески; низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків; поширення пільг у сплаті пенсійних внесків та періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи.

Проблеми демографічного характеру. Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків; в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі; багато людей виходять на пенсію достроково; велика кількість частка пенсіонерів, порівняно з працюючим населенням.

Усі згадані обставини приводять до висновку про невідворотність і нагальність кардинальної „реконструкції” пенсійної системи, засто­сування якісно нових підходів до її побудови та функціонування. Відмова від пенсійної реформи, зволікання з її проведенням неминуче призведе до загострення соціальних проблем, що робить неможливим для України перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Реформування пенсійної системи має здійсню­ватись на системних засадах, перевірених досві­дом інших країн та адаптованих до українських умов. Тому вибір Україною трирівневої пенсійної системи (яку використовує більшість країн в світі) є правильним. Поєднання її складо­вих зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансо­ву стабільність пенсійної системи.

Основні етапи запровадження багаторівневої пенсійної системи:

І етап - 2001 - 2002 роки: Рівень 1 – реформована солідарна система;

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна пенсійна система;

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Успішне реформування пенсійної системи вимагає створення економічних передумов: зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи; розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці; підвищення розміру заробітної плати та збільшення її питомої ваги у ВВП; скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування та ін.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні. Важливою умовою є створення інфраструк­тури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх надійного захисту від ризиків втрати і знецінення. А також підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи.

В разі вдалого проведення пенсійної реформи в Україні, ми будемо мати таку пенсійну систему, яка забезпечить приблизно 82% співвідношення між пенсією та заробітком:

1-й рівень

2-й рівень

3-й рівень

Забезпечує

Базову пенсію

Страхування та накопичувальну пенсію

Добровільну пенсію

Характер

Обов’язковий

Обов’язковий

Добровільний

Фінансування

Обов’язкові внески

Обов’язкові внески та інвестиційний дохід

Добровільні внески та інвестиційний дохід

Розподіл

На основі виплати пенсій з поточних надходжень

На накопичувальній основі

На накопичувальній основі

Коштами управляє

Держава

Держава/недержавний пенсійний фонд/компанія з управління активами

Недержавний пенсійний фонд/страхова компанія

Фіксована виплата

Індивідуальні рахунки

Індивідуальні рахунки

Регулює

Держава

Працівники

Працівники

Взагалі, пенсійна реформа є кроком до реальної демократії. А демократичному суспільс­тві з ринковою економікою державна влада не повинна брати на себе вирішення мате­ріальних проблем своїх грома­дян, а зобов'язана створювати умови, за яких люди зможуть самостійно, відповідно до своїх можливостей та бажань, їх розв'язувати, в т.ч. й пенсійні. Тому пенсійна реформа є важливим кроком переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки і до створенню в ній демократії.

Список використаної літератури

1

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня. Київ, 1996

2

Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р., № 1058-IV

3

Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р., № 1788-ХІІ

4

Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003р., № 1057-ІV

5

Послання Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України „Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”. Київ, 2001р.

6

Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. – 2004. - №3 – с.39-45

7

Вінер М. Повчальний досвід для України: криза пенсійної реформи в Казахстані// Україна: аспекти праці. – 2000. - №1 – с.23-31

8

Вінер М. Фінансовий стан Пенсійного фонду України у 1991-1998 роках// України: аспекти праці. – 2000. - №1 – с.32-43

9

Вінер М., Вон Р., Яценко В. Дискусії навколо пенсійної реформи в Україні// Україна: аспекти праці. – 2000. - №1 – с. 3-7

10

Возницька В. Пенсійна реформа – крок до реальної демократії// Соціальний захист. – 2004. - №7 – с.8-9

11

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – 4-те вид., випр. – К.: Знання, 2004. – 213 с. (Вища освіта ХХІ століття)

12

Економічна теорія: Політекономія: Підручник / за ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероблене і доповнене. – К.: Знання. Прес, 2004.- 615 с. – (Вища освіта XXI століття)

13

Єфименко К., Дорош С. Пенсійне забезпечення в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. – 1996. - №6 – с.46-50

14

Івашкевич В. Пенсійна реформа в Україні// Україна: аспекти праці. – 2001. - №2 – с.22-29

15

Колбун В. Основні напрями реформування пенсійної системи України// Соціальний захист. – 2001. - №8 – с.18-22

16

Колбун В. Пенсійна система: нагальні проблеми реформування, соціально-економічне значення// Україна: аспекти праці. – 2001. - №7 – с. 36-42

17

Лібанова Е. Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення // Соціальний захист. – 2000. - №2 – с.48-57

18

Мактаггарт Г. Корпоративні та професійні програми добровільного пенсійного забезпечення// Україна: аспекти праці. – 2001. - №2 – с.30-32

19

Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні// Фінанси України. - 2002.- № 4 – с. 32-38

20

Надточій Б., Яценко В. Пенсійне забезпечення в Україні: історичний аспект// Україна: аспекти праці. – 2000. - №1 – с.8-15

21

Папієв М. Міжнародний досвід реформування пенсійного забезпечення// Україна: аспекти праці. – 2004. - №1 – с. 3-11

22

Романюк О. Система соціального захисту пенсіонерів: необхідність та напрями реформування// Україна: аспекти праці. – 2000. - №6 – с. 24-34

23

Черенько Л. Бідність пенсіонерів в Україні// Україна: аспекти праці. – 2003. - №8 – с. 3-8

24

Шишкіна Г.С. Вплив демографічних факторів на реформування пенсійного забезпечення // Статистика України. – 2002. - №4 – с. 60-65

25

www.pfu.gov.ua

26

www.pension.kiev.ua

27

www.ukrstat.gov.ua

28

www.iuf.ntu-kpi.kiev.ua

29

www.dtkt.com.ua

30

www.zpsocinfo.iatp.org.ua

Додатки

Додаток 1

Крива Лоренца

Джерело: Економічна теорія: Політекономія: Підручник / за ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероблене і доповнене. – К.: Знання. Прес, 2004.- 615 с. – (Вища освіта XXI століття)

Додаток 2

Витяг з Конституції України

Стаття 46

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також  у старості та в інших випадках, передбачених законом.

         Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

         Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 

Додаток 3

Недержавні пенсійні фонди, які були створені до набрання чинності Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та прийняли рішення про реорганізацію в пенсійні фонди, створені відповідно до Закону України "Про

недержавне пенсійне забезпечення":

1. ТОВ „Народний пенсійний фонд „Україна”

2. ТОВ „Недержавний пенсійний фонд „Взаємодопомога”

3. ТОВ „Недержавний пенсійний фонд „Національний”

4. ТОВ „Перший Український недержавний пенсійний фонд”

5. ТДВ „Недержавний пенсійний фонд „Автоальянс”

Недержавні пенсійні фонди України, які набули статусу

фінансової установи:

1. Відкритий пенсійний фонд „ПриватФонд”

2. Непідприємницьке товариство „Корпоративний недержавний пенсійний фонд „АТ ВАБанк”

3. Перший національний відкритий пенсійний фонд

4. Непідприємницьке товариство „Відкритий недержавний пенсійний фонд ІФД КапіталЪ”

5. Неприбуткова організація відкритий недержавний пенсійний фонд „Довіра –Україна”

6. Непідприємницьке товариство „Відкритий пенсійний фонд „Соціальний стандарт”

7. Корпоративний пенсійний фонд „Стирол”

8. Відкритий недержавний пенсійний фонд „Дністер”

9. Відкритий недержавний пенсійний фонд „Національний”

10. Відкритий недержавний пенсійний фонд „ВСІ„

11. Відкритий недержавний пенсійний фонд „Слобожанщина”

12. Відкритий недержавний пенсійний фонд „Україна”

13. Відкритий пенсійний фонд „Пенсійний резерв”

14. Непідприємницьке товариство Відкритий пенсійний фонд „Аваль”

15. Непідприємницьке товариство Корпоративний пенсійний фонд „Аваль”

16. Відкритий недержавний пенсійний фонд „Європа”

17. Непідприємницьке товариство „Об’єднаний відкритий недержавний пенсійний фонд”

18. Непідприємницьке товариство ”Відкритий недержавний пенсійний фонд „Взаємодопомога”

19. Відкритий пенсійний фонд „Укрсоцфонд”

20. Професійний недержавний пенсійний фонд хіміків України

21. Непідприємницьке товариство „Недержавний пенсійний фонд працівників бюджетних установ”