Удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі

Удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ´Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет промислової фармації, управління та адміністрування

Кафедра менеджменту і адміністрування

Пояснювальна записка

до дипломної роботи на здобуття кваліфікації

магістра з адміністративного менеджменту на тему:

«Удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі»

Виконала: студентка 6 курсу, 1 групи,

В.Д. Ніконова-Беккер

Науковий керівник к.е.н., доц. Д.Р. Зоідзе

Харків 2017

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи антикризового управління підприємством

1.1 Сутність та види антикризового управління в ринковій економіці

.2 Система антикризового управління підприємством, її елементи

.3. Методичні підходи до діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством

Розділ 2. Діагностика фінансового стану та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі

.1 Загальна характеристика галузі та фінансово-господарської діяльності аптеки

.2 Аналіз ліквідності балансу та ідентифікація типу фінансового стану підприємства на основі використання агрегатної моделі та коефіцієнтного підходу

.3 Діагностика фінансового стану аптеки на основі забезпеченості запасів власними оборотними коштами

Розділ 3. Удосконалення системи антикризового управління на підприємстві фармацевтичної галузі

3.1   Розробка експертно-аналітичної моделі діагностики кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі

3.2 Механізм управління фінансовою стійкістю підприємства фармацевтичної галузі як стану протилежного кризовому

Висновки

Перелік посилань

Додаток

ВСТУП

Актуальність теми. За ринкових умов, які характеризуються нестабільністю, невизначеністю зовнішнього середовища, одним із засобів успішного функціонування та розвитку вітчизняних підприємств виступає система антикризового управління, інструментарій якої становить підґрунтя ефективного реагування на зміни, що загрожують нормальному функціонуванню підприємства, зниженням рівня їх негативних наслідків. Проте, відсутність на багатьох вітчизняних підприємствах цілісної високоефективної системи антикризового управління, адекватної вимогам мінливого ринкового середовища та спрямованої на забезпечення стабільного і успішного господарювання, актуалізує проблему вдосконалення системи антикризового управління у частині методичного інструментарію діагностики кризи та загрози банкрутства, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування та соціально-економічному розвитку українських підприємств, зокрема, фармацевтичної галузі.

Проблематика антикризового управління розробляється економістами багатьох країн. Відомі зарубіжні дослідження теоретичних, методичних і практичних аспектів антикризового управління як складової частини загального менеджменту П. Драккера, Дж.М. Кейнса, Я. Корнаї, М. Портера, П. Самуельсона, М. Фрідмана, Дж.Ван Хорна, Й. Шумпетера та ін. Різноманітні аспекти системи антикризового управління знайшли відображення у наукових працях відомих вітчизняних учених: В.П. Александрової, І.О. Бланка, В.О. Василенка, В.М. Геєця, Л.О. Лігоненко, А.М. Поддєрьогіна, О.О. Терещенка, Г.О. Швиданенко, А.Д. Чернявського та ін., зарубіжних науковців С.Г. Бєляєва, А.Г. Грязнової, О.П. Градова, Е.М. Короткова, В.І. Кошкіна, Е.І.Альтмана, І. Ансоффа.

Разом з цим, вітчизняний методичний інструментарій діагностики кризи та загнози банкрутства у системі антикризового управління підприємством з урахуванням галузевих особливостей перебуває на стадії формування.

Актуальність вищевикладених аспектів обумовили вибір теми роботи, її мету, завдання та напрямки дослідження.

Метою магістерської роботи є удосконалення методичного забезпечення діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством.

Відповідно до сформульованої мети поставлено такі основні завдання:

–  узагальнити теоретичні положення та розкрити економічну сутність понять «антикризове управління підприємством»;

–       визначити склад елементів системи антикризового управління підприємством;

–       оцінити рівень кризовості та загрози банкрутства підприємства на основі різних методичних підходів;

–       обґрунтувати та розробити експертно-аналітичну модель діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі.

Об’єктом дослідження є процес діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади оцінки кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у магістерській роботі використані методи теоретичного узагальнення, аналізу і синтезу, морфологічної декомпозиції; системного і комплексного підходу; експертного аналізу, аналізу ієрархій, графічний метод.

Інформаційна база дослідження. Інформаційну базу дослідження склали матеріали фінансової звітності підприємства фармацевтичної галузі, спеціальна економічна література, матеріали науково-практичних конференцій, довідкові матеріали, публікації періодичних видань, статистична інформація з мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні положення магістерської роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

–  обґрунтовано та розроблено експертно-аналітичну модель діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством;

–       уточнено економічну сутність поняття «антикризове управління підприємством» та склад системи антикризового управління підприємством.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що використання обґрунтованих у магістерській роботі теоретичних положень і практичних рекомендацій сприяє вирішенню проблеми зниження рівня кризовості фінансово-господарської діяльності підприємства фармацевтичної галузі.

Апробація результатів дослідження. Отримані у магістерській роботі теоретичні та практичні результати обговорено на кафедрі менеджменту та адміністрування, а також на V науково-практичній конференції з міжнародною участю «Професійний менеджмент в сучасних умовах розвитку ринку», що проводилась 1 листопада 2016 року в м. Харків. Тема доповіді «Напрямки удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1     Сутність та види антикризового управління в ринковій економіці

За сучасних умов у вітчизняній теорії та практиці термін “антикризове управління” ще не набув обґрунтованого визначеного тлумачення. Причиною термінологічних різночитань є відсутність наукових традицій і практичного досвіду вітчизняного антикризового менеджменту.

Аналіз публікацій щодо проблеми антикризового управління виявив неоднозначність у трактуванні його змісту, характеристиці рис, властивостей і елементів, визначенні методологічних і методичних засад побудови системи антикризового управління та її складових елементів. Теоретичні й прикладні дослідження антикризового управління є недостатніми і не відзначаються комплексністю вирішення проблеми.

Як показує світовий досвід, антикризовий процес за умов ринкової економіки - це керований процес, який є однаково актуальним як для світової економіки в цілому, економіки окремої держави, регіону на макрорівні, так і для кожного господарюючого суб’єкта на мікрорівні. Тому доцільно визначитися з концептуальними положеннями антикризового управління та розглянути цю категорію щодо сфери її застосування.

Ми поділяємо думку, яку висловлено авторським колективом під керівництвом І.К. Ларіонова відносно того, що антикризове управління, як термін, може трактуватися в широкому і вузькому значенні. “...В широком смысле антикризисное управление - это система управленческих мер по диагностике (а), предупреждению (б), нейтрализации (в) и преодолению кризисных явлений и их причин на всех уровнях экономики (“четыре М”-микро-, мезо-, макро-, мировой уровни). Другими словами, это системное управление тем или иным объектом хозяйствования на том или ином уровне экономики, под углом зрения противодействия кризису. В узком смысле антикризисное управление - это система организационно-управленческих мер в отношении отдельного предприятия, попавшего в состояние кризиса, что обычно выражается в неплатежеспособности, которая, в случае ее затяжного непреодолимого характера, нейтрализуется через процедуру банкротства. Для антикризисного управления в узком смысле большое значение имеет установление факта финансовой несостоятельности предприятия [1, с. 14-15] ”.

Відзначаючи загальну доцільність розглянутого підходу, ми висловлюємо незгоду з характеристиками антикризового управління щодо його трактування у вузькому значенні та вважаємо за необхідне всебічно уточнити зміст даного поняття.

У багатьох випадках спостерігається ототожнення процесу антикризового управління на всіх рівнях економіки, цей термін застосовується у випадках, коли мова йде про антикризові заходи на макроекономічному рівні [1, с. 16; 2, с. 53; 3, с. 62], а також про проблеми боротьби з кризами на рівні підприємства [4, с. 21; 5, с. 47; 6, с. 19; 7. с. 25; 8, с. 44; 9, с. 20; 10, с. 123; 11, с. 68].

Спроба розмежування макро- та мікроекономічної категорії антикризового управління зроблена у монографії під редакцією С.Г. Біляєва та В.І. Кошкіна [12, с. 145]. Ними запропоновано відокремлювати поняття “антикризове управління” та “антикризове регулювання”.

Антикризове управління розглядається як сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного підприємства. Антикризове управління є категорією мікроекономічною і відображає виробничі відносини, що складаються на рівні підприємства від моменту його створення до моменту ліквідації.

Антикризове регулювання визначається як макроекономічна категорія. Антикризове регулювання містить заходи організаційно-економічної й нормативно-правової дії з боку держави, направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутства або ліквідацію (у разі недоцільності їх подальшого функціонування).

На наш погляд, є слушною спроба акцентувати увагу на необхідності розмежування ієрархічних рівнів антикризового управління, але слід висловити критичне зауваження відносно того, що загальносистемним макроекономічним антикризовим процесам у цих визначеннях місця не відведено. Вважаємо за необхідне, у наукових дослідженнях ставитися з більшою коректністю щодо використання терміну “антикризове управління”: обов’язково окреслювати та визначати коло проблем, що підлягають розгляду, відзначаючи, у якому випадку розглядається антикризове управління на міжнародному рівні, на рівні держави, регіону або антикризове управління окремим суб’єктом господарювання - підприємством.

Вітчизняна та світова практика антикризового управління підприємством у головному базується на законодавстві, яке регулює процедури банкрутства. У зв’язку з цим, певна кількість робіт, що присвячені розгляду цієї проблеми, орієнтовані на підприємства, криза в яких вже настала, їм вже необхідні заходи щодо виведення з цього стану, тобто йдеться про окрему, конкретну “антикризу” [6, с. 29; 13, с. 5]. Термін “антикризове управління” у таких роботах визначається як сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного підприємства - боржника. “....Антикризисное управление - совокупность форм и методов реализации антикризисных процедур применительно к конкретному предприятию-должнику. Антикризисное управление является категорией микроэкономической и отражает производственные отношения, складывающиеся на уровне предприятия при его оздоровлении или ликвидации [13, с. 3-11] ”.

Така ж тенденція спостерігається і у світовій практиці. “…Традиційний погляд на кризовий менеджмент найбільшу увагу зосереджує на діях в умовах кризи, а передумовам та наслідкам кризової події відводить незначне місце. Вся теорія кризового менеджменту незалежно від назви (менеджмент нещасного випадку, аварії, боротьби зі стихійним лихом, менеджмент порятунку комерційної діяльності чи відновлення її стабільності) говорить про менеджмент реакції [14, с. 26] ”. Ми згодні з думкою, що такий вузький підхід не відповідає вимогам ефективного управління. Ефективний кризовий менеджмент повинен вміщувати заходи щодо запобігання появі кризової ситуації, бути готовим до неї, якщо вона все-таки станеться, та професійно поводитися під час та після кризи. “...Маємо чотири типи дій, необхідних для ефективного кризового менеджменту: запобігання, готовність, реакція та відновлення (ЗГРВ). Менеджери повинні досконало володіти моделлю ЗГРВ - запобігти виникненню та загрозі кризової ситуації, приготувати організацію до боротьби з кризою, забезпечити ефективну реакцію в момент кризи та в період відновлення після шкоди, завданої кризою [14, с. 28] ”.

У роботах фахівців з антикризового управління даються в цілому близькі дефініції сутності, системи та механізмів антикризового управління, що мають, проте, певні відмінності.

Дослідження генезису формування окремих теоретичних положень антикризового управління привело до висновку про необхідність розгляду антикризового управління як складової системи управління підприємством із використанням загальної методології науки управління для обґрунтування його теоретичних засад.

Сучасні точки зору на менеджмент, як функцію управління шляхом постановки цілей, розробки і реалізації способів їхнього досягнення, як процес управління шляхом виконання функцій планування, організації, координації, мотивації й контролю, як специфічний орган (апарат) управління та як певну категорію людей, що професійно виконують роботу з управління, дозволяють визначати антикризове управління як “процес планування, організації, мотивації й контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей, які стоять перед організацією [15, с. 38]”. Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому [16, с. 53].

Розглядаючи сутність і завдання антикризового управління, всі дослідники єдині відносно думки щодо специфічності цього напряму управління, використання специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, некоректності його ототожнювання з управлінням в цілому або управлінням за умови макроекономічної кризи [16, с. 54]. Якщо на першому етапі опанування навичок сучасного менеджменту антикризове управління розглядалося як одна з функціональних підсистем (функцій) управління фінансами підприємствами (фінансового менеджменту), то нині все більше усвідомлюється думка про відносну самостійність цієї галузі знань. Це обумовлюється, по-перше, наявністю власного об'єкта та методологічного апарату досліджень; по-друге, виходом об'єкта й завдань антикризового управління за межі власне управління фінансами підприємства.

У роботах Е.А. Уткіна та А.Г. Грязнової [17, с. 89; 18, с. 50] наведені основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінню підприємством:

головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарсько-фінансового стану підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз у країні. Отже, воно повинно бути здатним вирішувати багатопланові й різнобічні завдання;

в антикризовому управлінні застосовуються такі управлінські інструменти, які у специфічних умовах діяльності є найбільш ефективними у вирішенні всіх поточних завдань підприємства, а не тільки в усуненні тимчасових труднощів;

головне в антикризовому управлінні - негайна й дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;

антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках і сферах діяльності підприємства;

антикризове управління націлене на те, щоб навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські й фінансові механізми, які б дали змогу подолати труднощі з найменшими втратами для підприємства.

У здійсненні антикризового управління підприємством можна виділити наступні вектори [4, с. 27].

. Управління на базі всебічного контролю за виконанням рішень, що приймаються. Діяльність підприємства, яке знаходиться в кризовому стані, у цьому напрямку націлена на реакцію подій, що відбулися, тобто забезпечується реактивна адаптація підприємства. Якщо згідно з традиційним підходом, який прийнятий у менеджменті, вважати, що основною метою підприємства є виживання, найважливішою властивістю, якою воно повинне володіти, є адаптація до зовнішніх умов (падіння збуту, поява нових технологій та ін.), що змінюються, а також резистенція до наслідків внутрішніх конфліктів і порушень виконавчої дисципліни, що повторюються.

. Управління на основі прогнозування змін, яке реалізується за допомогою стратегічного планування. У системі антикризового управління стратегічне планування розглядається як процес визначення стратегічних цілей і вироблення шляхів їх досягнення за наступних умов: систематичному оновленні асортименту продукції, що випускається (реалізується); періодичної реорганізації підприємства; можливому зниженні обсягів продажу і прибутку. Як результат конкурентної боротьби, стратегічне планування дозволяє скласти обґрунтований прогноз діяльності, забезпечити ефективний зворотний зв'язок із споживачами, високу готовність персоналу до активної діяльності, а також скорочення витрат виробництва та обігу.

. Управління на основі оперативних рішень, у тому числі в аварійних і інших ситуаціях, що вимагають негайного втручання для досягнення стратегічних цілей. Основними методами такого управління є організаційні зміни, у тому числі вдосконалення структури, перепідготовка працівників та їх ротація, іншими словами, зміна організації відповідно до динаміки зовнішнього середовища як необхідна умова досягнення стратегічних цілей. У рамках даного напряму ефективність досягнення цілей підприємства багато в чому залежить від пошуку раціонального співвідношення централізації й децентралізації в організації управління. У корпораціях з централізованою системою управління проблеми розв’язуються шляхом вибору операційних правил для всіх членів організації і переконання (або примушення) співробітників до виконання цих правил.

Підтвердження думки щодо специфічності антикризового управління ми знаходимо у науковому виданні колективу авторів О.І. Пушкаря, О.М. Тридіда, А.Л. Колоса, де наведено систематизовану порівняльну характеристику традиційного та антикризового стилів управління (таблиця 1.1) [19, с. 17-18].

Відзначаючи теоретичну цінність даної роботи, яка полягає у поданні інформації у систематизованому та структурованому вигляді, яка переконливо доводить функціональні відмінності антикризового управління підприємством, у порівнянні з традиційним управлінням, вважаємо за необхідне висловити критичні зауваження щодо можливих засобів досягнення цілей, орієнтації у часі та засобів реагування на проблеми.

На наш погляд, засоби досягнення цілей антикризового управління мають більш широкий спектр, з них не треба виключати внутрішні можливості підприємства, такі, наприклад, як реструктуризація, антикризове управління персоналом, антикризовий маркетинг; часові межі антикризового управління можуть містити і короткострокову перспективу; реагування на проблеми, поряд з превентивним, може бути безпосередньо у процесі розгортання кризи, а також після того, як вона мине.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика стилів управління

Аналіз теорії та практики антикризового управління підприємством у різних джерелах дозволив зробити висновок, що воно за своєю природою є стратегічним і повинне будуватися на основі збалансованих і обґрунтованих стратегій. Стратегічний підхід до системи антикризового менеджменту вважається нам доцільним і необхідним. Обґрунтування цієї думки наведено у багатьох джерелах [3, с. 51; 18, с. 42; 20, с. 102; 22, с. 53].

Комплексним і всебічним підходом до розглядання проблеми антикризового управління підприємством відрізняються наукові роботи останніх років [1, с. 15; 2, с. 43; 4, с. 27; 5, с. 61; 7, с. 87; 8, с. 32; 23, с. 302]. Їх вивчення дозволило виділити складові елементи і властивості антикризового управління як всепроникливого, всеосяжного явища економічної діяльності, які повинні бути використані для його більш повного розуміння.

Значна робота з критичного переосмислення теоретичних основ антикризового управління виконана у монографії Л.О. Лігоненко [16, с. 58]. Ми поділяємо точку зору відносно того, що досить послідовно й повно сутність антикризового управління розкрито в монографіях українського дослідника - проф. І.О. Бланка [6, с. 101]. Хоча сутність даного терміну розкрита стосовно антикризового фінансового управління, тобто з акцентом на застосування фінансових засобів та інструментів реалізації даного процесу, автор вважає коректним застосування наведеного підходу і його складових для характеристики антикризового управління в цілому.

Згідно з даним тлумаченням, політика антикризового фінансового управління є частиною загальної фінансової стратегії підприємства і полягає в розробці системи засобів попередньої діагностики загрози банкрутства й активізації механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Безумовною перевагою запропонованої концепції антикризового управління є чіткість визначення змістовних ознак, логічність побудови основних етапів роботи, визначення характеру причинно-наслідкових і логічних зв'язків між результатами і змістом роботи на кожному етапі управлінського процесу.

Однак, і цьому підходу властиві певні недоліки, а саме: по-перше, політика антикризового управління розроблюється тільки “при загрозі банкрутства”; по-друге, до політики антикризового управління включається (як завершальний етап роботи) “фінансове забезпечення ліквідаційних процедур”, що не має обґрунтування; по-третє, антикризове управління розглядається як одна з політик, яка здійснюється підприємством. Оскільки термін “політика” характеризує дії, засоби й інструменти управління, що орієнтовані на вирішення певних і відомих завдань та проблем у короткостроковому періоді, то такий підхід звужує завдання антикризового управління, розглядає його тільки як тимчасове, що здійснюється лише за наявності ознак кризового стану. У зв’язку з цим, більш коректно під антикризовим управлінням розуміти постійно діючий процес виявлення ознак кризових явищ і реалізацію генерального плану недопущення поширення кризових явищ та стагнації розвитку підприємства, який здійснюється протягом усього періоду його функціонування. У перебігу антикризового управління може передбачатись розробка і реалізація окремих політик (або тактик) для вирішення окремих завдань протидії кризі на окремих етапах роботи.

Ця точка зору знаходить підтвердження в колективній монографії за редакцією проф. Є.С. Мінаєва і В.П. Панагушина [20, с. 78]. Згідно з викладеним підходом, “...під антикризовим управлінням слід розуміти не тільки управління, орієнтоване на виведення підприємства зі стану кризи, а й управління, яке має заздалегідь спрогнозувати й попередити неплатоспроможність підприємства згідно з виробленою стратегічною програмою підвищення конкурентних переваг і фінансового оздоровлення [20, с. 79] ”.

У роботах, які присвячені проблемам антикризового управління підприємством, немає чіткої системи його класифікації, без якої побудова цілісної ефективної системи антикризового управління є неможливою. Класифікація дозволить структурувати розглянуті характеристики антикризового управління, дасть змогу свідомо орієнтуватися у їх різноманітті та є джерелом знань про цей вид діяльності. Використання класифікації полегшить процес вибору і визначення послідовності антикризових дій.

Щоб виробити єдиний несуперечливий підхід до систематизації антикризового управління, який дозволяє раціонально й послідовно класифікувати його при вирішенні різних задач, доцільно запропонувати використовувати наступні принципи класифікації.

. Класифікація антикризового управління повинна відповідати конкретним цілям. Ознаки, за якими здійснюється розбиття на групи, повинні задовольняти вимогам, пов’язаним із метою класифікації. Такими цілями є: вивчення природи ризиків, побудова дерева методів захисту від ризиків для адекватного менеджменту на підприємствах, формування страхових послуг, юридичний захист від наслідків тощо.

. Класифікація повинна мати практичне застосування і вписуватися в систему управління підприємством.

. Класифікація повинна відображати певну сторону сутнісної характеристики антикризового управління.

. Класифікація повинна проводитися з позицій системного підходу. Системний підхід є методологією аналізу й синтезу об’єктів природи, науки і техніки, організаційних і виробничих комплексів як систем. Стосовно класифікації антикризового управління, об’єктами, що досліджуються, є виникнення й поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення і запобігання, ієрархічна структура яких повинна відображати системні взаємозв’язки явищ, що класифікуються, зокрема, до однієї групи не повинні безпосередньо об’єднуватися елементи антикризового управління різних рівнів розгляду.

. При розгляді питання таксономії антикризового управління, доцільно виділяти такі характерні ознаки цього явища, як його джерело, об’єкт і суб’єкт.

Виходячи із сформульованих вище вимог, нами розроблена узагальнююча система класифікації антикризового управління, що дозволяє забезпечити системність вивчення цього виду управлінської діяльності (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація видів антикризового управління

Використання даної класифікації сприятиме підвищенню ефективності діяльності конкретного підприємства, оскільки допомагатиме кращій організації антикризового управління.

Таким чином, вивчення теоретичних засад антикризового управління дозволило виділити його складові елементи і властивості, як всепроникливого, всеосяжного явища економічної діяльності, що повинні бути використані для узагальненого визначення цієї економічної категорії.

У явищі “антикризове управління” слід виділити наступні основні елементи, взаємозв’язок яких і складає його сутність - це системне управління тим або іншим об'єктом господарювання на тому або іншому рівні економіки (мікро-, мезо-, макро-, світовому) під кутом зору протидії кризі.

Якщо розглядати антикризове управління як мікроекономічну категорію, воно відображає виробничі, організаційні, економічні відносини, що складаються на рівні підприємства від моменту його створення й до моменту ліквідації. Антикризове управління є складовою загальної системи управління підприємством і будується з використанням загальної методології науки управління. Поряд із цим, даний напрям управління передбачає використання специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту:

воно повинно бути здатним вирішувати багатопланові й різнобічні завдання;

головне в антикризовому управлінні - негайна дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;

антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках і сферах діяльності підприємства;

антикризове управління націлене на те, щоб навіть у складній ситуації ввести в дію такі управлінські й фінансові механізми, які б дали змогу подолати труднощі з найменшими втратами для підприємства;

для антикризового управління характерною властивістю є поєднання стратегічного й тактичного підходів;

необхідною умовою організації антикризового управління є застосування системного підходу;

ефективне антикризове управління передбачає заходи із передкризового управління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи та післякризовим розвитком підприємства.

Із урахуванням розглянутих характеристик антикризового управління пропонуємо наступне формулювання: антикризове управління у широкому розумінні - це комплекс заходів щодо протидії кризам на всіх рівнях економіки (мікро-, мезо-, макро-, світовому). Як мікроекономічна категорія, антикризове управління є такою системою управління підприємством, яка має комплексний, системний характер, спрямована на виявлення, попередження та усунення кризових явищ в усіх сферах діяльності підприємства шляхом використання загальної методології науки управління й специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, залучення зовнішньої підсистеми та внутрішнього потенціалу підприємства; розробки й реалізації на підприємстві стратегічних, тактичних та оперативних заходів з метою протидії негативним явищам, стабілізації господарсько-фінансового стану та забезпечення стійкої ринкової позиції.

Слід відзначити, що існує значна кількість робіт у яких наголошується на необхідність застосування системного підходу під час розглядання питань організації антикризового управління, досвід яких, на наш погляд, слід застосовувати більш активно, оскільки він дозволяє сформувати систему як сукупність (множину) взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку єдність і цілісність, що має інтегральні властивості й закономірності. Основна складність формування системи антикризового управління полягає в тому, щоб виявити детермінанти, що приводять до організації елементів у систему, встановити специфічні підстави, зв'язки і відносини, виявити закономірності структури функціонування і розвитку даної системи. Питання дослідженя складу елементів системи антикризового управління підприємством буде присвячено наступний параграф роботи.

1.2   Система антикризового управління підприємством, її елементи

Теоретичні та методологічні основи побудови системи антикризового управління підприємством, досить детально описані у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників. Багато в чому точки зору авторів збігаються, однак відмінними залишаються їх підходи до елементів, що формують систему антикризового управління та взаємозв’язків між ними.

Так, Гук О.В. до елементів системи антикризового управління підприємством відносить: прогнозування та моніторинг банкрутства, управління ризиками, систему інформаційного забезпечення, процедуру ліквідації підприємства та методи подолання банкрутства [24, с. 39].

Дещо інший підхід пропонує Л.Лігоненко, виокремлюючи такі складові системи антикризового управління підприємством, як об’єкт, суб’єкт, процес, мета, функції, механізми та принципи [16, с. 18].

Подібної точки зору, стосовно елементів системи антикризового управління підприємством дотримується і автор [25, с. 11], відносячи до них: предмет, об’єкт, суб’єкти, мету, цілі, завдання, механізми та критерії оцінки антикризового управління.

Підходи авторів до цієї проблеми є досить слушними, однак вони не враховують усієї специфіки та особливостей притаманних системі в цілому та антикризовому управлінню, зокрема. На нашу думку, до основних елементів системи антикризового управління підприємством доцільно відносити: предмет, мету, принципи, функції, нормативно-правове та методичне забезпечення, а також процес його здійснення (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Елементи системи антикризового управління підприємством

При визначенні складових системи антикризового управління, ми враховували сутність та особливості притаманні кожній системі, а також антикризовому управлінню.

Згідно тлумачного словника, система - порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням і взаємним зв’язком частин чого-небудь. З точки зору Василенка В.О. під системою доцільно розуміти, щось ціле, створене з окремих частин та елементів з метою забезпечення цілеспрямованої діяльності. Автор виділяє такі особливості притаманні кожній системі [6, с. 324; 26, с. 317;]: наявність великої кількості елементів; об’єднаність елементів системи єдиною метою; наявність взаємозв’язків між елементами системи; єдність та цілісність елементів системи; ієрархічність та самостійність; наявність чіткого управління.

Що стосується особливостей притаманних антикризовому управлінню, то серед найбільш поширених доцільно виділити такі [17, с. 142; 27, с. 125; 28, с. 203]: схильність до неформальних методів управління; диверсифікованість управління; посилення інтеграційних процесів; переважаюча роль оперативного планування; високий рівень юридичної та соціальної відповідальності; присутність постійних інновацій; високий рівень невизначеності; зниження рівня керованості; терміновість реагування на зміни у середовищі функціонування; максимальна реалізація внутрішнього потенціалу тощо.

Виходячи із розглянутих вище сутності та особливостей притаманних системі, в цілому, та антикризовому управлінню, зокрема, пропонуємо власний підхід до визначення поняття «система антикризового управління» та елементів, що її формують. Отже, під системою антикризового управління слід розуміти сукупність взаємопов’язаних елементів, реалізація яких, дозволить не допустити втрати підприємством цінності як господарської одиниці в умовах нестабільного внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування.

Розглянемо кожен елемент системи антикризового управління підприємством більш детально.

У визначенні предмета антикризового управління, ми підтримуємо точку зору Шапурової О.О., яка трактує його, як усі можливі та реальні чинники, які можуть негативно впливати на діяльність підприємства і призводити до настання та розвитку кризи [25, с. 11].

Метою антикризового управління є недопущення втрати підприємством цінності як господарської одиниці під дією негативних чинників, які можуть виникати у середовищі його функціонування.

Важливе місце у системі антикризового управління підприємством займає методичне та нормативно - правове забезпечення. Основою останнього є законодавство про банкрутство, податкове законодавство, а також окремі нормативні акти, які регулюють фінансові відносини між підприємствами та іншими суб’єктами господарювання. У свою чергу, основу методичного забезпечення складає Наказ Міністерства економіки «Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», який спрямований на вирішення наступних завдань [29]: забезпечення єдиного підходу при оцінці фінансово-господарського стану підприємств та виявленні ознак приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасне виявлення незадовільної структури балансу та здійснення випереджаючих заходів уникнення банкрутства; виявлення резервів ефективності виробництва та відновлення платоспроможності шляхом проведення процедури санації.

В цілому, роль нормативно-правового та методичного забезпечення, як складової системи антикризового управління підприємством зводиться до наступного: врегулювання відносин між підприємством-боржником та кредитором; захист інтересів кредиторів, акціонерів та працівників в умовах можливого банкрутства суб’єкта господарювання [30, с. 109]; своєчасне виявлення та попередження загрози банкрутства; фінансове оздоровлення та збереження перспективних суб’єктів господарювання; очищення ринку від нерентабельних, неконкурентоспроможних суб’єктів господарювання.

Успішність антикризового управління великою мірою залежить від дотримання притаманних йому функцій та принципів.

Під функціями антикризового управління слід розуміти сукупність видів діяльності, послідовна реалізація яких, забезпечує досягнення його мети та цілей.

На сьогоднішній день, відсутній єдиний підхід стосовно переліку функцій, притаманних антикризовому управлінню. Їх кількість коливається від 5 до 11. Проведений аналіз підходів авторів [16, с. 307; 25, с. 141] до визначення функцій антикризового управління, а також притаманних їм недоліків, став вагомою основою до розробки власної класифікації їх видів. На наш погляд, функції антикризового управління слід розглядати у межах таких трьох груп: базові(загальні) - функції, реалізація яких необхідна для забезпечення будь-якого процесу управління(планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання); доповнюючі(часткові) - функції, які враховують специфіку антикризового управління (інформаційно-аналітична, прогностична, цільова, облікова); інтеграційні(об’єднувальні) - об’єднують базові та доповнюючі функції антикризового управління у єдиний процес, забезпечуючи його неперервність та ефективність(комунікаційна, керуюча, координуюча, мобілізуюча).

Що стосується принципів антикризового управління, то під ними прийнято розуміти правила поведінки, відповідно до яких реалізуються ті чи інші завдання управління, підвищується потенціал управління, а також удосконалюється організація відносин об’єкта управління із середовищем його функціонування [16, с. 143]. Оскільки, антикризове управління ми розглядаємо як невід’ємну складову загальної системи управління підприємством, воно повинно базуватися як на загальних принципах управління, так і на індивідуальних, тобто притаманних виключно йому (рис. 1.2). У нашому випадку, індивідуальні принципи антикризового управління розглянуто в рамках антикризового менеджменту, антикризових рішень та антикризового процесу.

 Отже, до загальних принципів антикризового управління слід відносити наступні: принцип законності (антикризове управління повинно виключати проведення будь-яких незаконних дій(навмисне банкрутство, приховування банкрутства) і здійснюватись відповідно до чинного законодавства)); принцип єдиної мети(антикризове управління повинно мати чітко визначену мету та спрямовуватися на її досягнення); принцип глибинності(антикризове управління повинно спрямовуватися не лише на ліквідацію зовнішніх симптомів кризи, але й чинників, що її зумовили); принцип ефективності (ефективність антикризового управління може бути досягнута за умови максимального використання потенціалу підприємства-боржника, суб’єктів антикризового управління та при мінімальних витратах часу і ресурсів); принцип повноважень та відповідальності(антикризове управління повинно здійснюватись уповноваженими особами, які зобов’язані нести відповідальність за свої дії та їх наслідки); принцип відповідності (організація антикризового управління повинна здійснюватись з урахуванням конкретних умов та особливостей діяльності підприємства).

Процес антикризового управління повинен базуватися на таких принципах: принцип послідовності дій (антикризові процедури повинні здійснюватись поетапно та у чітко визначеній послідовності). Реалізація кожного наступного етапу антикризового управління може бути актуальною лише за умови повного виконання завдань попереднього; принцип постійного нагляду(кожен етап процесу антикризового управління повинен здійснюватись під постійним наглядом відповідних осіб, з метою своєчасного виявлення та усунення можливих недоліків чи помилок); принцип динамічності(процес антикризового управління повинен здійснюватись з урахуванням усіх змін, які відбуваються у внутрішньому чи зовнішньому середовищі функціонування підприємства та пристосовуватись до них).

Реалізація антикризового менеджменту здійснюється через прийняття та реалізацію антикризових управлінських рішень, які повинні відповідати наступним принципам: принцип достовірності (прийняття антикризових управлінських рішень повинно здійснюватись на основі найбільш повної та достовірної інформації); принцип узгодженості рішень(прийняття антикризових управлінських рішень повинно здійснюватись з урахуванням потреб та інтересів учасників процесу антикризового управління); принцип оптимальності рішень (суть цього принципу полягає у розробці альтернативних варіантів антикризових рішень, урахуванні їх можливих наслідків (позитивних і негативних) та вибору найбільш оптимального із них); принцип часових обмежень (характер антикризових управлінських рішень повинен відповідати типу кризи на підприємстві та швидкості її поширення); принцип конструктивності рішень (антикризове управлінське рішення повинно бути перспективним, обґрунтованим, чітким, зрозумілим та документально оформленим); принцип адресності (кожне антикризове рішення повинно спрямовуватися на конкретного виконавця [26, с. 307]); принцип завершеності (прийняте управлінське рішення, обов’язково повинно бути реалізованим, адже навіть найкраще рішення не має жодної цінності, якщо його не реалізувати) [30, с. 126; 31, с. 108].

Визначений перелік загальних та індивідуальних принципів антикризового управління повинен діяти у системі антикризового управління будь-якого підприємства, конкретизуючи та доповнюючи один одного [16, с. 217].

Основою системи антикризового управління підприємством є процес антикризового управління, який складається із сукупності послідовних, взаємопов’язаних дій, спрямованих на досягнення його мети та цілей. Невід’ємними елементами процесу антикризового управління є інформаційне забезпечення та діагностика стану розвитку підприємства на основі яких, визначаються об’єкти, суб’єкти, цілі, завдання антикризового управління, обираються конкретні методи антикризового управління та здійснюється їх практична реалізація. У свою чергу, однією із основних складових процесу антикризового управління є механізм оцінки успішності антикризових дій. На сьогоднішній день, це питання є найменш дослідженим з боку вітчизняних та зарубіжних науковців, незважаючи на те, що відіграє вагому роль у процесі побудови та удосконаленні системи антикризового управління будь-якого суб’єкта господарювання.

Запропоновані елементи системи антикризового управління повинні стати вагомою основою при її побудові, як на вітчизняних підприємствах, які успішно розвиваються, так і на тих, що перебувають у кризовому стані, чи на межі його виникнення. Ігнорування хоча б одного із елементів системи антикризового управління підприємством, у кінцевому результаті може призвести до неефективності антикризового управління і, як наслідок, можливого банкрутства чи ліквідації суб’єкта господарювання у майбутньому.

.3 Методичні підходи до діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством

В умовах розвитку ринкової економіки в Україні, коли третина підприємств функціонує на межі банкрутства, вміння вчасно прогнозувати кризу та загрозу банкрутство за допомогою проведення діагностики - одна з найважливіших складових науки виживання.

Сучасна економічна наука має в своєму арсеналі велику кількість різноманітних якісних та кількісних прийомів і методів прогнозування імовірності банкрутства підприємств, а світовий стан розробки методичного забезпечення діагностики кризи та банкрутства характеризується різноманітністю підходів та інструментів її проведення. Практично жодне дослідження зарубіжних та вітчизняних фахівців з фінансового аналізу та антикризового управління не обходиться без викладення нових, оригінальних, а тому неоднозначних підходів та методів, які можуть бути застосовані для діагностики кризи та банкрутства підприємства [32, с. 101; 33, с. 22; 16, с. 159; 34, с. 309; 35, с. 102; 36, с. 146; 37, с. 12-16].

Найпоширенішими в сучасній економічній літературі є наступні методичні підходи до діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств та організацій (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Методичні підходи до діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства

. Система фінансових коефіцієнтів.

Обов’язковою умовою сучасної діагностики та попередження кризи та загрози банкрутства підприємства є наявність науково обґрунтованої системи коефіцієнтів, які дозволяють заздалегідь виявити факт його неспроможності.

Спроба створення такої системи була здійснена Агентством з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій і викладена в "Методиці проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [38]. У даній методиці наведені тринадцять основних фінансово - економічних показників та їх нормативні значення. Саме невідповідність фактичних показників нормативним дозволяють спеціально створеній комісії встановлювати факти банкрутства і зараховувати підприємства в Реєстр неспроможних.

Запропонована Методика діагностики кризи та загрози банкрутства має, на нашу думку, багато недоліків, а тому не гарантує об’єктивності висновків. Зокрема, певні показники, наведені в методиці, є взаємопов'язаними і тому жорстко обумовлюють взаємні значення один одного. Їх одночасне використання є просто недоцільним, оскільки вони дублюють один одного, наприклад, коефіцієнти автономії і фінансової стабільності, покриття і забезпечення власними коштами. Таким чином, реальна кількість показників, яка дозволяє згідно методиці зробити загальний висновок про фінансово-господарський стан підприємства, є значно меншою.

Альтернативною державній методиці є широке застосування в теорії і практиці фінансового менеджменту недержавних наукових методик прогнозування ймовірності банкрутства за допомогою показників - індикаторів, які також розраховуються на матеріалах звітного (або аналітичного) балансу підприємства і є простими для розрахунку та практичного використання. Саме тому розробці переліку таких показників та обґрунтуванню доцільності їх застосування присвячено чимало досліджень іноземних [39, с. 397; 40, с. 121] та вітчизняних економістів, фінансових аналітиків [41, с. 348; 42, с. 23].

Незважаючи на важливість, простоту, та результативність використання фінансових коефіцієнтів і їх нормативних значень в фінансовому аналізі не слід перебільшувати їх значення. Їх суттєвою вадою є статичність оцінки, неможливість розглядати виникнення ситуації банкрутства як результат розвитку кризи підприємства. Іншим значним недоліком системи фінансових коефіцієнтів є неможливість врахувати та віддзеркалити умови функціонування підприємств.

. Балансові моделі. Іншою формою використання інформації балансу та форм фінансової звітності для оцінки загрози банкрутства підприємства є використання агрегатних (балансових) моделей.

Агрегати - це абсолютні оціночні показники, розраховані на підставі звітності підприємства, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна формі.

Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансового стану підприємства, які отримали достатньо широке розповсюдження в російській економічній літературі. Розроблені балансові рівняння інколи називають моделями Ковальова В.В. [34, с. 149], який вперше їх навів у своїй роботі. Запропонований підхід набув подальшого розвитку в роботах інших дослівників, зокрема, Шеремета А.Д. [43, с. 54].

На наш погляд, виходячи з особливостей фінансового стану підприємств України, практичний інтерес викликає позиція, коли стійкість фінансового стану підприємства розглядається як можливість підприємства за рахунок власних коштів покривати кошти, вкладені в активи, не допускати невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості й розраховуватися в строк за своїми зобов’язаннями. Тому, доцільно застосувати балансову модель забезпеченості запасів та затрат власними і позиковими джерелами їх формування для оцінки стану підприємства та близькості його до банкрутства.

. Матриці фінансової рівноваги.

Основним недоліком розглянутих вище кількісних методів діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств є їх статичність, внаслідок чого поза межами дослідження залишаються спрямованість і швидкість змін найважливіших фінансових показників у часі.

Враховуючи цю обставину інструментарій діагностики кризи та загрози банкрутства останнім часом поповнився методами і прийомами аналізу, що ґрунтуються на дослідженні результатів діяльності підприємства протягом певного періоду часу. Так, фахівцями французької школи фінансового менеджменту Ж. Фаншоном та І. Романе розроблено методичний підхід для отримання узагальнюючої кількісної оцінки кризи та загрози банкрутства підприємства, який був поширений у працях Е.О. Стоянова, О.С. Стоянової, а також А.А. Мазаракі [44, с. 328].

Застосування даного методу діагностики банкрутства підприємства базується на використанні спеціальних узагальнюючих показників:

результату господарської діяльності (РГД);

результату фінансової діяльності (РФД);

результату господарсько-фінансової діяльності (РФГД).

Для безпосередньої оцінки фінансового стану підприємства і вірогідності його банкрутства залежно від прогнозованих значень результатів господарської та фінансової діяльності використовується спеціальна матриця, фінансової рівноваги, яка має такий вигляд (табл. 1.3):

Таблиця 1.3

Матриця фінансової рівноваги [17]

Квадранти 1, 2, 3 матриці фінансової рівноваги визначають позицію рівноваги підприємства, квадранти 7, 8, 9 - позицію дефіциту ліквідних коштів (передумова банкрутства), а квадранти 4, 5, 6 характеризують ситуації успіху, тобто збільшення ліквідних коштів підприємства.

Як видно з наведеної матриці, кожна розглядувана ситуація (рівновага, успіх, дефіцит), може бути обумовлена різним співвідношенням результатів господарської та фінансової діяльності.

Перебування або потенційне (очікуване) входження в квадрант 9 "криза" є підставою для визнання стану підприємства - кризовим, а рівня загрози банкрутства - високим.

. Графічні методи.

Інтегральний графічний підхід до діагностики загрози банкрутства запропоновано молодим російським економістом Ведерниковим Л.Ю. [45, с. 16].

Запропонований підхід базується на взаємопов’язаній оцінці рівня платоспроможності (3-х її складових: абсолютної ліквідності, проміжного і загального покриття) і середнього строку погашення кредиторської заборгованості. Результатом оцінки є визначення якісного положення підприємства у межах "графа спроможності". Даний методичний прийом має міжгалузевий характер і може бути застосований для підприємств різних сфер діяльності, проте, на наш погляд, його застосування доцільніше у якості допоміжного інструменту діагностики банкрутства.

. Діагностика банкрутства підприємства на базі дослідження його грошового обороту.

Важливість оцінки обсягу ліквідних коштів у процесі діагностики банкрутства є очевидною: саме їх відсутність призводить спочатку, до технічної неплатоспроможності - неможливості своєчасного розрахуватися за зобов'язаннями, а після цього - до юридичного банкрутства.

Вперше даний підхід було застосовано В. Бівером у 1966 р. [46, с. 37]. Ним було розроблено модель руху готівки, яка дає можливість вивчити фінансовий стан підприємства, виходячи з обсягу наявних грошових коштів, швидкості та каналів їх поповнення (витрачання).

Грошові кошти є складною та багатоплановою економічною категорією, яка використовується як інструмент оцінки, засіб платежу та заощадження, є ресурсом та результатом діяльності підприємства, що обумовлюють його поточний та майбутній фінансовий стан і відповідний рівень загрози банкрутства. Між тим, слід зауважити, що теоретичні засади управління грошовим обігом підприємства є відносно новим напрямом дослідження не тільки для вітчизняних, але й для зарубіжних фахівців. Тому дана модель діагностики кризи та загрози банкрутства є недостатньо розробленою та висвітленою у спеціальній літературі, багато аспектів є дискусійними і перебувають на стадії формування [47, с. 89; 48, с. 127-129].

. Статистичні моделі.  

Новий підхід до розв’язання проблеми прогнозування банкрутства пов’язаний з ім’ям відомого дослідника Нью - Йоркського університету Едварда Альтмана [49, с. 12-20]. За результатами обстеження 66 підприємств (половина з них збанкрутувала у 1946 - 1965р.р., а решта працювала успішно) з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів Альтман вивів комбінацію п'яти найважливіших з них для визначення рівнів можливого банкрутства підприємств, - це так звана модель “Аltmаn Z - sсоre”, яка має вигляд:

= 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,999X5 (1.1)

де Z - інтегральний показник рівня загрози банкрутства;- співвідношення робочого капіталу до суми всіх активів (ліквідність активів);- співвідношення чистого прибутку до середньої суми активів (рівень рентабельності);- співвідношення прибутку до сплати податків та процентів до суми активів (прибутковість); - співвідношення ринкової вартості власного капіталу до вартості позикового капіталу (фінансова структура); - співвідношення обсягів продажу до сума активів (рівень оборотності капіталу).

Рівень загрози банкрутства в п’ятифакторній моделі Альтмана оцінюється залежно від значення Z - рахунку, обчисленого за реальними даними підприємства згідно табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Шкала моделі Альтмана

Незважаючи на часову невідповідність модель Альтмана широке застосування в таких країнах, як США, Канада, Бразілія, Австрія, Японія.

Однак, слід зауважити, що застосування моделі Альтмана для діагностики банкрутства підприємств в сучасних умовах України є досить проблематичним. Це обумовлено наступними моментами:

-   по-перше, по-суті, модель Альтмана можна використовувати лише на великих підприємствах, в компаніях, які здійснюють котування своїх акцій на біржах. Для України ж характерні, як переваження дрібних підприємств, так і нерозвиненість ринку цінних паперів;

-        по-друге, неможливість досягнення повної відповідності між показниками, що закладені Альтманом у вихідну модель і показниками, що пропонуються вітчизняними авторами;

         по-третє, як і будь - яка екстраполяційна модель, індекс Альтмана буде давати надійні результати лише при постійних умовах функціонування досліджуваних об'єктів;

         по-четверте, невідповідність вітчизняних підприємств параметрам вибірки, яка була зроблена для створення моделі оцінки вірогідності банкрутства, що, в свою чергу, обумовлює невідповідність методиці визначення параметрів моделі, яка потребує дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були використані Альтманом.

Нарешті, сама система коефіцієнтів значущості окремих факторів повинна бути переглянута в умовах України з урахуванням галузевих особливостей діяльності підприємств різних галузей.

Таким чином, розглянуті моделі діагностики кризи та загрози банкрутства відповідають умовам ринкової економіки та є досить популярними серед дослідників, проте, на жаль, не підходять для української дійсності. Разом з цим використання саме інтегрального підходу при оцінці та прогнозуванні банкрутства значно збільшує якість аналізу та об'єктивність його висновків, а застосування відповідних моделей дозволяє достатньо оперативно виявити потенційних банкрутів з метою як попередження юридичного банкрутства, так і пом’якшення наслідків неспроможності для партнерів, кредиторів та інших зацікавлених осіб.

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА КРИЗОВОГО СТАНУ ТА ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ПРИЄМСТВА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

.1 Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності аптеки

Аптека № 533 знаходиться за адресою: м. Суми, вулиця Шевченко, 54, режим роботи: з 11:00 до 19:00 з понеділка по п’ятницю.

Аптека 533 є установою охорони здоров'я з лікарського (медикаментозного) забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, інших закладів, підприємств та організацій.

Аптека 533:

керується у своїй діяльності діючим законодавством України і своїм Статутом;

діє на принципах господарського розрахунку, має відокремлене майно, основні та оборотні фонди;

є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, круглу печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та інші реквізити;

у межах своєї діяльності має право від своєї особи укладати договори, користуючись кредитом банку, вести зовнішньоекономічну діяльність, утворювати відокремлені підрозділи, філіали, малі, спільні та інші підприємства, в т. ч. з іноземними партнерами як в Україні, так і за її межами;

може на добровільних засадах об'єднуватися з іншими закладами (установами), підприємствами, входити до складу інших організаційних структур (асоціацій, концернів, корпорацій, других об'єднань за галузевими, територіальними та іншими принципами), зберігаючи право юридичної особи;

самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників;

зобов'язана забезпечити безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я її працівників і населення як споживачів лікарської продукції;

на договірних умовах може бути базою для проведення науково-дослідних робіт, виробничої практики учнів, студентів медичних та фармацевтичних учбових закладів, інститутів підвищення кваліфікації тощо;

Головною метою діяльності аптеки 533 є забезпечення населення, установ охорони здоров'я та інших закладів, підприємств, організацій продукцією медико-фармацевтичного призначення (лікарські засоби - ліки, лікарські речовини, лікарська рослинна сировина, мінеральні води лікувальні, імунобіологічні препарати; вироби медичного призначення - перев'язочні матеріали і лейкопластирі, гумові вироби санітарії і гігієни, пластикатні системи для забрання, переливання крові і кровозамінників, аптечний посуд і рецептурне скло, дезінфекційні засоби, інші медичні товари; хімреактиви).

Для виконання мети аптека 533 здійснює:

виготовлення, контроль та відпуск ліків за рецептами і вимогами, оформленими відповідно до установлених правил;

реалізацію населенню лікарських засобів, дозволених до відпуску без рецептів, а також виробів медичного призначення;

належне зберігання продукції медико-фармацевтичного призначення у відповідності з затвердженими правилами, нормами, вимогами;

визначення поточної і перспективної потреби в продукції медико-фармацевтичного призначення для формування замовлень при укладанні угод з постачальниками продукції;

створення оперативного резерву продукції медико-фармацевтичного призначення за встановленою номенклатурою;

інші види діяльності, спрямовані на покращання забезпечення населення, установ охорони здоров'я та інших закладів, підприємств, організацій продукцією медико-фармацевтичного призначення, розвиток соціально-економічного і фінансово-господарського стану аптеки, що не суперечать діючому законодавству України.

Основні фінансово-економічні показники діяльності аптеки за період з 2014 по 2016 роки представлені в таблиці 2.1, і розраховані на основі даних фінансової звітності за 2014 - 2016 роки.

Таблиця 2.1

Основні фінансово-економічні показники діяльності аптеки 533 за період з 2014 по 2016 рр.

Проаналізувавши дані, наведені в таблиці 2.1 можна зробити наступні висновки про діяльність аптеки 533 за період з 2014 по 2016 роки.

Протягом аналізованого періоду простежується тенденція до зростання реалізації лікарських засобів в аптеці, про що свідчить динаміка чистого доходу від реалізації продукції, яка збільшилась за період на 1818,6 тис. грн. і становила у 2016 році 7711,6 тис. грн., що на 31,39 % більше ніж чистий дохід від реалізації в 2014 році. Дана тенденція пов’язана, головним чином, зі збільшенням не стільки фізичного обсягу реалізації лікарських засобів, скільки впливом інфляційного фактору. Також спостерігається незначне зростання чистого доходу від реалізації у 2016 році на 16,4 тис. грн. у порівняні з 2015 роком.

Собівартість протягом 2014-2016 років збільшилася на 1643,8 тис. грн., це зумовлено в основному збільшенням матеріальних витрат на виробництво продукції. Також спостерігається незначне зростання собівартості порівняно з 2015 роком на 11,4 тис. грн.

Положення аптеки 533 є достатньо стійким, враховуючи збільшення валового прибутку за аналізований період на 174,8 тис. грн. (62,9%), проте відбувається значне зниження чистого прибутку - на 278,4 тис. грн. (99,07%), а у 2016 році порівняно з 2015 роком він знову знизився вже на меншу, але також значну суму 15,5 тис. грн., це є негативною тенденцією, адже втрачаючи прибуток, у аптеки знижується рентабельність, що в свою чергу може призвести до негативних наслідків.

Якщо говорити про середньооблікову чисельність працюючих, то вона збільшилася на 1 чоловіка.

Отже, підприємство має тенденції покращення фінансово-економічних показників, окрім чистого прибутку, який має спадаючу тенденцію, всі інші показники в період 2014-2016 років, мають динаміку зростання, що безсумнівно є позитивним для підприємства.

Для того, щоб більш розширено оцінити діяльність підприємства, проведемо оцінку фінансового стану аптеки 533, яка передбачає основні етапи: аналіз динаміки та структури валюти балансу, аналіз майнового стану, аналіз ділової активності, аналіз рентабельності.

Для аналізу динаміки та структури валюти балансу скористаємося агрегованим балансом за період 2014-2016 роки, що включає статті активу та пасиву (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Агрегований баланс аптеки 533 за період 2014-2016 роки

За аналізований період в цілому валюта балансу збільшилася на 130,79 тис. грн., така тенденція до зростання спостерігалася на протязі всіх років, і в 2016 році склала 2037,99 тис. грн., що на 34,77 тис. грн. більше ніж у 2015 році, що свідчить про зростання діяльності підприємства. Таке збільшення, в першу

чергу, зумовлене значним зростанням необоротних активів (250,77 тис. грн.). В свою чергу необоротні активи збільшилися за рахунок зростання основних засобів аптеки, тобто придбання нових устаткування, зокрема, холодильників.

У структурі активів переважають оборотні активи. Оборотні активи за аналізований період зменшилися на 119,18 тис. грн., також у порівнянні з 2015 роком у 2016 спостерігається також їх зменшення на 85,4 тис. грн., що говорить про скорочення авансованих коштів у виробництво і реалізацію медикаментів.

Серед статей оборотних активів найбільше збільшилися дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 135,3 тис. грн., а також грошові кошти та їх еквівалент на 133,98 тис. грн. Аналізуючи склад та структуру оборотних активів за відповідний період, було встановлено, що найбільшу частку в даному розділі агрегованого балансу займають запаси лікарських засобів, грошові кошти, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги. Значення таких статей як незавершене виробництво, виробничі запаси, зменшились, що є негативною тенденцією для підприємства, адже таким чином воно зменшує свою абсолютну платоспроможність. Спостерігається також певний розпродаж лікарських засобів, які накопичилися на складах, що безперечно є позитивним явищем, що призвело за собою і збільшення грошових надходжень в аптеку.

У структурі пасивів найбільшу частку (72,33 %) у 2014 році займав власний капітал, який протягом періоду мав тенденцію зменшення, в 2016 у порівнянні з 2014 на 19,5 тис. грн. Так само у 2016 році власний капітал зменшився в порівнянні з 2015 на 37,6 тис. грн. Дана динаміка є негативним фактором для підприємства, адже таким чином зменшується незалежність аптеки, погіршуються показники стійкості, що може сприяти виникненню кризових явищ в діяльності аптеки.

Значну частку в структурі пасивів займає збільшення довгострокових зобов’язань, на 109,84 тис. грн. у 2016 в порівнянні з 2014 роком, а у 2016 році показник збільшився на 89,96 тис. грн. у порівнянні з 2015 роком. В цілому зростання даного розділу пасиву це позитивна ситуація для підприємства, адже беручи довгострокові кредити, підприємство отримати значно більшу вигоду.

Також необхідно відмітити наявність і зростання поточних зобов’язань, протягом періоду вони мали нестабільну тенденцію розвитку, так у 2014 році вона становить 23,68 %, а вже у 2016 - 24,15 %, тобто на 40,45 тис. грн. більше ніж у 2014 році, і на 17,59 тис. грн. менше - ніж у 2015році. Це має позитивний вплив на діяльність підприємства, воно покращує таким чином фінансову стійкість підприємства.

Майновий стан підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та зобов’язань. Тобто, майновий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів даного підприємства, його фінансовий потенціал [47, с. 52].

Показники, які характеризують майновий стан аптеки 533 представлені в таблиці 2.3. Показники майнового стану підприємства розраховуються за формулами наведеними в додатку А.

Розрахунок показників майнового стану за 2014 рік:

1.      

.       

Таблиця 2.3

Показники майнового стану аптеки 533 за 2014-2016 роки

За аналогічною методикою розраховуються показники майнового стану підприємства за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.3 для дослідження тенденції зміни показників.

Аналізуючи майновий стан аптеки 533 можна сказати, що коефіцієнт зносу має незначні коливання, але станом на 2016 рік він знизився в порівнянні з 2014 роком, що є ознакою покращення стану матеріально-технічної бази підприємства. Так протягом 2014-2016 років показник зменшився з 44% у 2014 році до 43% у 2016 році, тобто на 1%.

Відповідно обернено пропорційно зниженню коефіцієнту зносу збільшився коефіцієнт придатності, так у 2016 році він становить 57% це свідчить про те, що на сьогодні, 57 % основних засобів придатні для експлуатації, тобто можемо побачити що вони ще придатні до роботи, і можна стверджувати що в аптеці відбувається оновлення основних засобів.

Коефіцієнт оновлення свідчить, що 4%, 17% та 18% у 2014, 2015 та 2016 роках, відповідно, складають нові основні засоби, в частині тих, що знаходилися на кінці звітного періоду. Це є позитивною ситуацією, адже спостерігається тенденція до зростання.

Що стосується коефіцієнта вибуття основних засобів, то він показує рівень вибуття основних, і протягом періоду має дуже низькі значення і тенденції скорочення.

За аналізований період частка основних засобів в активах аптеки зросла на 10% у 2016 році у порівняні з 2014 роком, що свідчить про значні накладні витрати і чутливість до змін виручки, що є несе негативний вплив на діяльність підприємства. Частка оборотних виробничих активів скоротилася на 7% у порівнянні з 2014 роком, що характеризує зниження вкладу мобільних виробничих фондів у валюті балансу і є негативною тенденцією для підприємства. Також тенденцію скорочення має показник частки оборотних виробничих фондів в обігових коштах, тобто у 2016 році він знизився на 26% у порівнянні з 2016 роком, що є негативним фактором для підприємства.

Коефіцієнт мобільності активів у 2016 році скоротився на 64% у порівнянні з 2014 роком, що показує зниження кількості обігових коштів, яка припадає на одиницю не обігових. Але необхідно зазначити, що у 2016 році цей коефіцієнт становить 122%, що перевищує рекомендований рівень і показує потенційну можливість перетворення активів у ліквідні кошти.

.2 Аналіз ліквідності балансу та ідентифікація типу фінансового стану підприємства на основі використання агрегатної моделі та коефіцієнтного підходу

Ліквідність - це індикатор фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги у міру настання строку їх повернення [50, с. 41]. За допомогою ліквідності оцінюється результат поточного та фінансового розвитку підприємства, його близькість до стану кризи.

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи:

АІ - найбільш ліквідні активи - грошові кошти підприємства та поточні фінансові інвестиції;

АІІ - швидко реалізовані активи - дебіторська заборгованість, отримані векселі та інші оборотні активи;

АІІІ - повільно реалізовані активи - запаси;

АІV - важко реалізовані активи - статті І розділу активу.

Пасиви балансу групуються за терміновістю їхньої оплати:

ПІІ - короткострокові пасиви - короткострокові кредити, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;

ПІІІ - довгострокові пасиви - довгострокові зобов’язання;

ПІV - постійні пасиви - розділ І «Власний капітал», розділ ІІ «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», розділ V «Доходи майбутніх періодів» [51, с. 143].

Аналіз ліквідності балансу проводиться за допомогою аналітичної таблиці (табл. 2.4). Дані таблиці 2.4 свідчать про те, що на підприємстві в 2016 році, порівняно з 2014 роком, швидко реалізовані і повільно реалізовані активи зменшилися, а найбільш ліквідні і важко реалізовані активи збільшилися у 2016 році на 133,98 тис. грн., і 250,77 тис. грн.. відповідно у порівнянні з 2014 роком. Щодо пасивів по мірі терміновості їх погашення, то за аналізований період скоротилися короткострокові і постійні пасиви, а найбільш термінові зобов’язання зросли у 2016 році на 114,33 тис. грн. у порівнянні з 2014 роком, а довгострокові пасиви на109,84 тис. грн. відповідно.

Наявність ліквідних активів забезпечує ліквідність балансу підприємства. Абсолютно ліквідним балансом вважається баланс на якому витримуються чотири рівняння: АІ ≥ ПІ, АІІ ≥ ПІІ, АІІІ ≥ ПІІІ, АІV ≤ ПIV.

Вивчення співвідношень цих груп активів і пасивів дозволяє встановити тенденції в структурі балансу і його ліквідність.

Таблиця 2.4

Аналіз ліквідності балансу аптеки 533 за період з 2014 по 2016 роки, тис. грн.

2014 рік: АІ > ПI; АII > ПII; АIII > ПIII; АIV < ПIV - баланс абсолютно ліквідний;

2015 рік: АІ > ПI; АII > ПII; АIII > ПIII; АIV < ПIV - баланс абсолютно ліквідний;

2016 рік: АІ > ПI; АII > ПII; АIII > ПIII; АIV < ПIV - баланс абсолютно ліквідний;

Виконання всіх нерівностей свідчить про те, що ліквідність аптеки є абсолютною, тобто підприємство може погасити всі свої зобов’язання.

Показники, які характеризують ліквідність і платоспроможність аптеки 533 представлені в таблиці 2.5. Показники ліквідності і платоспроможності підприємства розраховуються за формулами наведеними в додатку А.

Розрахунок показників ліквідності підприємства за 2014 рік:

1.       Коефіцієнт поточної ліквідності

.        Коефіцієнт шв. ліквідності

3.       Коефіцієнт абсолютної ліквідності = ;

.        (тис. грн.);

.       

Розрахунок показників платоспроможності підприємства за 2014 рік:

1.       (тис. грн.);

.       

.       

.       

.       

.        Коефіцієнт фінансового левериджу

.       

За аналогічною методикою розраховуються показники ліквідності та платоспроможності підприємства за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.5 для дослідження тенденції зміни показників.

За період з 2014 по 2016 роки спостерігається зростання ліквідності на підприємстві. Коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період збільшився на 20 %, який свідчить про збільшення можливостей підприємства щодо сплати своїх зобов’язань негайно. Що стосується коефіцієнта швидкої ліквідності, то він значно перевищує нормативне значення і становить 160% та 168% у 2015, 2016 роках відповідно, але спостерігається зменшення цього показника у 2016 році на 8% у порівняні з 2014 роком.

Таблиця 2.5

Діагностика ліквідності та фінансової стійкості аптеки 533 за період з 2014 по 2016 роки

Коефіцієнт покриття відповідає нормативному значенню, що є позитивним явищем і свідчить про те, що в разі непередбачених ситуацій, підприємство матиме змогу погасити свої зобов’язання, але також існує тенденції зниження цього показника у 2016 році у порівнянні з 2014 роком на 46%. Наявність власного оборотного капіталу вже є позитивним для підприємства, але необхідно зазначити, що значення показника протягом 2014-2016 років знижується на 159,6 тис. грн., дана динаміка є несприятливою для діяльності підприємства, оскільки свідчить про зниження вартості оборотного капіталу та спроможності підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати поточну діяльність у необхідній мірі.

Показник співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості значно перевищує нормативне значення, а отже свідчить про високу здатність підприємства розраховуватися з кредиторами за рахунок дебіторської заборгованості на протязі року.

Наявність власних обігових коштів на підприємстві вже позитивно характеризує його діяльність, бо свідчить про спроможність сплачувати свої борги і можливість розширення виробництва, але в 2016 році сума цих коштів становить 627,99 тис. грн., що на 160,43 тис. грн., що свідчить про тенденцію скороченні цих коштів, що несе негативний вплив для платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт автономії за аналізований період перевищує нормативне значення, тобто підприємство здатне виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів, що показує його незалежність від позикових джерел, але цей показник має незначні темпи скорочення, що є негативною тенденцією для підприємства. Коефіцієнт фінансової залежності також відповідає нормативному значенню, але зростає, що є негативним фактором для аптеки. Зростання коефіцієнта фінансування у 2016 році порівняно з 2014 роком на 12% свідчить про можливу необхідність аптеки залучати позичкові кошти, але зараз цей показник в межах нормативного значення.

Що ж стосується коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами, то можна сказати, що станом на 2016 рік запаси забезпеченні довгостроковими стабільними джерелами фінансування на 56%, що на 8% менше ніж у 2014 році. Коефіцієнт маневреності власного капіталу знизився у 2016 році на 11% у порівнянні з 2014 роком, свідчить про зниження частки власних оборотних активів у власному капіталі на 11%, це є негативною тенденцією для підприємства, але необхідно зазначити, що на протязі аналізованого періоду цей показник перевищував нормативне значення.

Коефіцієнт фінансового левериджу показує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань і на даному підприємстві станом на 2016 рік він складає 14%, що відповідає нормативному значенню, але у порівнянні з 2014 роком цей показник збільшився на 8%, що є негативним фактором для підприємства і засвідчує підвищення фінансового ризику для підприємства. Станом на 2016 рік коефіцієнт фінансової стійкості показує, що 76% в загальному обсязі джерел фінансування займають стабільні джерела фінансування, цей показник на протязі аналізованого періоду залишався сталим.

Важливо відмітити, що за аналізований період підприємство має доволі стійкий та стабільний фінансовий стан. Загалом всі відносні показники свідчать про стабільність фінансового стану аптеки 533. Але якщо порівнювати ситуацію 2016 року з 2014, то вона дещо погіршилася, тобто спостерігається поступове зростання відносних показників фінансового стану.

Далі визначимо ефективність використання фінансових ресурсів в аптеці 533, використовуючи показники ділової активності (табл. 2.6). Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів [52, с. 85]. Аналіз її полягає у дослідженні рівнів і динаміки різнобічних фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта. Показники ділової активності підприємства розраховуються за формулами наведеними в додатку А.

Розрахунок показників ділової активності підприємства за 2014 рік:

1.      

.        (днів);

.

.  (днів);

.       

.        (днів);

.       

.        (днів);

.       

.       

.        Період операційного циклу = 26 + 21 = 47 (днів);

.        Період фінансового циклу = 47 - 21 = 26 (днів).

За аналогічною методикою розраховуються показники ділової активності аптеки за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.6 для дослідження тенденції зміни показників.

Аналіз ділової активності підприємства фармацевтичної галузі, що проводиться за допомогою коефіцієнтів оборотності та строків обертання, дозволяє охарактеризувати підприємство з позитивної сторони. Коефіцієнти оборотності активів, запасів та власного капіталу за аналізований період зростають, що позитивно впливає на діяльність аптеки, а строки обертання активів відповідно мають тенденцію зниження.

Коефіцієнт оборотності активів у 2016 році склав 3,77 оборотів, з тривалістю одного обороту в 97 днів, що свідчить про те що за 2016 рік 3,77 разів відбувався повний цикл обігу, що приносить певний ефект у вигляді прибутку.

Коефіцієнти обертання дебіторської та кредиторської заборгованості обертаються не такі високі і мають незначну тенденцію скорочення, тобто вони обертаються повільніше за інші, відповідно строки обертання зростають, так період погашення дебіторської заборгованості у 2016 році збільшився на 2 дні порівняно з 2014 роком, а період погашення кредиторської заборгованості залишився сталим відповідно.

Ще позитивним моментом для діяльності аптеки 533 є скорочення періоду фінансового циклу на 7 днів у 2016 році порівняно з 2014 роком. Дана ситуація свідчить про те, що на підприємстві відбувається ефективне використання капіталу.

Якщо вважати, що аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, то можна сказати, що аптека 533 достатньо ефективно працює на ринку лікарських засобів.

Таблиця 2.6

Показники ділової активності аптеки 533 за 2014-2016 роки

Результативність діяльності будь-якого підприємства оцінюється за допомогою абсолютних і відносних показників. За допомогою абсолютних показників можна аналізувати динаміку різноманітних показників за ряд років. Відносні показники являють собою різноманітні співвідношення прибутку і вкладеного капіталу (власного, інвестованого, позичкового) [53, с. 349].

Підприємство вважається рентабельним, якщо в результаті реалізації продукції воно покриває усі свої витрати і, крім того, отримує прибуток. Показники рентабельності вимірюють дохідність підприємства з різноманітних позицій і групують відповідно до інтересів учасників економічного аналізу, ринкового обміну [54, с. 307].

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку аптеки. З цієї причини вони є обов’язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства з позиції антикризового управління.

Для аналізу показників ефективності діяльності підприємства розрахуємо показники, які характеризують рентабельність аптеки 533 (табл. 2.7). Показники рентабельності підприємства розраховуються за формулами наведеними в додатку А.

Розрахунок показників рентабельності підприємства за 2014 рік:

1.      

.       

.       

.       

.       

За аналогічною методикою розраховуються показники рентабельності підприємства за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.7 для дослідження тенденції зміни показників.

Таблиця 2.7

Показники рентабельності аптеки 533 за період 2014 - 2016 роки

Проаналізувавши коефіцієнти рентабельності аптеки 533, можна зробити висновок, що всі напрямки діяльності підприємства, є не достатньо прибутковими і знаходяться на дуже низькому рівні, причому рівень прибутковості за аналізований період зменшується, окрім рентабельності продукції, яка у 2016 році збільшилася на 0,02% порівняно з 2014 роком, але знизилася на 0,004% у порівнянні з 2015 роком. Причиною зменшення показників є достатньо стрімке зниження чистого прибутку. Проте всі коефіцієнти рентабельності станом на 2016 рік є додатними. Таким чином, можна зробити висновок, що на аптека 533 присутні джерела поповнення його власних коштів для здійснення звичайної господарської діяльності.

Отже, можна сказати, що фінансовий стан на аптеки 533 задовільний. Виходячи з даних балансу, очевидно, що підприємство втрачає позитивні тенденції, про що свідчить зменшення оборотних активів, чистого доходу, валового прибутку, собівартості продукції, чистого прибутку. Проте необхідно зазначити, що показники майнового стану свідчать про те що основні засоби знаходяться в задовільному стані, і на підприємстві відбувається їх оновлення. Аналіз ліквідності показав, що при наявній структурі джерел фінансових ресурсів баланс за аналізований період є абсолютно ліквідним. Це говорить про те, що аптека забезпечена найбільш ліквідними активами для погашення термінових зобов’язань. Аналіз ділової активності характеризує підприємство з хорошої сторони, відповідність нормам показників свідчить про задовільний стан діяльності підприємства. Проте аналіз рентабельності погіршує дану ситуацію, адже всі показники стрімко скорочуються, що призводить до неефективної діяльності підприємства.

.3 Діагностика фінансового стану аптеки на основі забезпеченості запасів власними оборотними коштами

Фінансовий стан підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансового стану приймають наявність власних оборотних коштів [55, с. 89]. Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями [56, с. 53]. Формування власних обігових коштів наведені в таблиці 2.8.

Виходячи з даних таблиці 2.8, можна зробити висновок, що оборотні активи та їх складові мали чітку тенденцію до зменшення протягом досліджуваного періоду. Проте у 2016 році на відміну від 2014 спостерігається збільшення статті товари на 5,7 тис. грн., проте це не суттєво змінює ситуацію,бо у 2016 році порівняно з 2015 роком вони скоротилися на 16,5 тис. грн. За аналізований період грошові кошти зросли на 133,98 тис. грн. у 2016 році у порівнянні з 2014 роком, це зростання є позитивним фактором для аптеки. Також за цей період зросла дебіторська заборгованість за товари, та інші оборотні активи. Зменшення оборотних активів та її складових може свідчити про скорочення обсягу випуску продукції.

Таблиця 2.8

Аналіз формування власних обігових коштів аптеки 533

Поточні зобов’язання збільшились за аналізований період у 2016 році 40,45 тис. грн. у порівнянні з 2014 роком, але порівняно з 2015 роком скоротилися на17,59 тис. грн., що покращує ситуацію і свідчить те що аптека збільшує свою незалежність, тобто свою здатність розраховуватися із зобов’язаннями.

З 2014 по 2016 рік включно спостерігається наявність власних обігових коштів, проте їх розмір зменшився за останні 2 роки на 270,27 тис. грн. у порівнянні з 2014 роком, та на 158,05 тис. грн. у порівнянні з 2015 роком, що свідчить про можливу тенденцію до зростання власних обігових коштів у наступні роки. Співвідношення власних обігових коштів і оборотних активів має тенденцію скорочення за аналізований період, і свідчить про те що власні обігові кошти займають у структурі оборотних активів 57%, 50% і 39% у 2014, 2015 і 2016 роках відповідно.

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства спочатку проведемо характеристику джерел формування запасів. Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники [57, с. 267]:

) наявність власних обігових коштів (ВОК) - визначається як різниця між капіталом і резервами та необоротними активами. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства. У формалізованому вигляді наявність обігових коштів можна записати [58, с. 145]:

ВОК = ВК - НА = П1 - А, (2.1)

де ВК - сума капіталу і резервів;

НА - необоротні активи;

П1 - перший розділ пасиву балансу;

А1 - перший розділ активу балансу.

) наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) - визначається шляхом збільшення значення попереднього показника на суму довгострокових пасивів [58, с. 145]:

ВД = ВОК + ДсЗ = П1 + П3 - А1, (2.2)

де ДсЗ - довгострокові зобов’язання;

П3 - третій розділ пасиву балансу.

) загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ЗВ) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів [58, с. 145]:

ЗВ = ВД + КсЗ, (2.3)

де КсЗ - короткострокові позикові кошти.

Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування [58, с. 145]:

а) надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (∆ВОК) [58, с. 145]:

∆ВОК = ВОК - З, (2.4)

де З - запаси.

б) надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (∆ВД) [58, с. 145]:

∆ВД = ВД - 3, (2.5)

в) надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (∆ЗВ):

∆ЗВ = ЗВ - 3. (2.6)

Розрахуємо показники наявності джерел формування запасів аптеки 533 за 2014 рік:

.        ВОК = 1377,5 - 667,12 = 710,38 (тис. грн.);

.        ВД = 1377,5 - 667,12 + 78,04 = 788,42 (тис. грн.);

.        ЗВ = 1377,5 - 667,12 + 78,04 + 96,08 = 884,5 (тис. грн.).

За аналогічною методикою розраховуються показники наявності джерел формування запасів підприємства за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.9 для дослідження тенденції зміни показників.

Таблиця 2.9

Показники наявності джерел формування запасів АПТЕКА 533 за період з 2014 по 2016 роки

З даних таблиці видно, що розмір власних оборотних коштів за період з 2014 по 2016 рік знизився, при чому у 2016 в порівнянні з 2014 показник зменшився на 270,27 тис. грн., з 2015 роком - зменшився на 158,07 тис. грн. Дана динаміка є несприятливою для діяльності аптеки, що свідчить про нестабільність діяльності підприємства.

Власні і довгострокові позикові кошти у 2014-2016 роках мають тенденцію скорочення і становлять у 2016 році 627,99 тис. грн., що на 160,43 тис. грн. менше ніж у 2014, і на 68,11 тис. грн. менше ніж у 2015 році. Дане коливання не сприяє розвитку підприємства і свідчить про те, що підприємство не здатне утримати зростання показника.

Аналогічна ситуація стосується і загальної величини основних джерел формування запасів і витрат. У 2014 - 2016 роках її розмір поступово зменшувався і становив 627,99 тис. грн. у 2016, що на 256,51 тис. грн. менше ніж в 2014, проте у 2016 в порівнянні з попереднім роком показник скоротився на 99,15 тис. грн., дане зменшення відбулося за рахунок короткострокових позикових коштів, що однозначно є позитивним для підприємства, адже воно розраховується з постачальниками і кредиторами таким чином, забезпечує автономність аптеки та підтверджує платоспроможність.

Для того щоб визначити тип фінансового стану необхідно визначити розмір запасів і витрат на підприємстві (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Склад запасів аптеки 533 за 2014 - 2016 роки

Проаналізувавши таблицю 2.10, можемо зробити висновок, у 2016 році в порівнянні з попереднім запаси зменшились на 99,04 тис. грн. На зменшення запасів у 2016 році вплинуло скорочення статей таких як: «Готова продукція» (на 41,88 тис. грн.), «Виробничі запаси» (на 3,7 тис. грн.) та «Незавершене виробництво» (на 36,96 тис. грн.), це могло бути зумовлено зменшенням обсягу виробництва товарів, а також спрямування частини товарів на реалізацію, таким чином зменшуючи кількість продукції на складах. Взагалі складові запасів протягом 2014 - 2016 років не мали чіткої тенденції, це безперечно має негативний вплив на підприємство і свідчить про не злагоджену політику управління запасами, не здатність утримувати показники на визначеному рівні.

Що стосується загальної суми запасів, то вона, аналогічно попереднім показникам, не мала чіткої тенденції, проте у 2016 році в порівнянні з 2014 зменшилась на 136,76 тис. грн., а з 2015 - зменшилась на 99,04 тис. грн., що свідчить про незлагодженість процесів управління запасами і витратами підприємства. З метою остаточного визначення типу фінансового стану на даному підприємстві необхідно розрахувати показники забезпеченості запасів джерелами їхнього фінансування.

Розрахуємо показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування АПТЕКА 533 за 2014 рік:

.        ∆ВОК = 710,38 - 427,84 = 282,54 тис. грн.;

.        ∆ВД = 788,42 - 427,84 = 360,58 тис. грн.;

.        ∆ЗД = 884,5 - 427,84 = 456,66 тис. грн..

Таблиця 2.11

Показники забезпеченості запасів аптеки 533 джерелами їхнього за період з 2014 по 2016 рр.

За аналогічною методикою розраховуються показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування за 2015 і 2016 роки. Отримані результати розрахунків зводяться в таблицю 2.11 для дослідження тенденції зміни показників.

Для визначення типу фінансового становища потрібно розрахувати трикомпонентний показник типу фінансового становища (S):

2014 р: ∆ВОК > 0; ∆ВД > 0; ∆ЗВ > 0; => S = (1,1,1);

2015р: ∆ВОК > 0; ∆ВД > 0; ∆ЗВ > 0; => S = (1,1,1);

2016 р: ∆ВОК > 0; ∆ВД > 0; ∆ЗВ > 0 => S = (1,1,1).

Отже, як бачимо, у підприємства стабільна ситуація, так у 2014 - 2016 роках спостерігається абсолютна фінансова стійкість, що свідчить про здатність аптеки за рахунок власних оборотних коштів покривати запаси і витрати, а також покращувати його платоспроможності. Але намічується тенденція до скорочення показників, тому потрібно якнайшвидше вжити можливі заходи щодо покращення цієї ситуації і подальшого їх зростання, щоб утримати підприємство на даному рівні.

РОЗДІЛ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

3.1   Розробка експертно-аналітичної моделі діагностики кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі

На наш погляд, серед практичного інструментарію кількісної діагностики фінансової кризи, досить ефективними є методичні підходи, в основу яких покладено застосування економіко-математичних методів, а саме багатофакторного аналізу. Головне завдання багатофакторного експертного аналізу в контексті кількісної діагностики кризи та банкрутства підприємства у системі антикризового управління полягає у побудові оптимальної (адекватної) експертно-аналітичної моделі (функції), на основі якої можна ідентифікувати стан підприємства.

Отримуваний результат втілюється у значенні одного показника, який розраховується на основі математичної обробки системи певних індикаторів і синтезує всі сторони діяльності суб’єкта дослідження. У зв’язку з цим, пріоритетність побудови інтегральних моделей полягає у тому, що вони дозволяють зробити кількісний висновок стосовно наявності або відсутності кризи, її посиленні або нейтралізації у динаміці.

З огляду на це, розробці різноманітних інтегральних моделей і показників у процесі оцінки складних економічних явищ, зокрема діагностики кризи й банкрутства підприємства у системі антикризового управління, приділяється увага широкого кола зарубіжних та вітчизняних вчених [33, с. 24; 46, с. 38, 60, с. 40; 61, с. 215; 62, с. 48; 63, с. 197-199].

За нашим переконанням розробити універсальну модель інтегральної діагностики ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством, які належать до різних галузей економіки, неможливо. Діагностика кризи підприємств повинна проводитись за допомогою системи показників, що диференційовані за сферами бізнесу.

У зв’язку з цим, нашою метою є створення експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством, тобто сполучення в загальний синтетичний показник основних коефіцієнтів, що, були розраховані у другому розділі роботи за основними напрямками аналізу фінансового стану й характеризують фінансово-господарський спектр функціонування безпосередньо суб’єктів галузі (рис. 3.1).

Так, на першому етапі необхідно здійснити селекцію незалежних змінних й обґрунтувати комбінацію фінансових індикаторів для побудови багатофакторної експертно-аналітичної функції. При цьому, зауважимо, що відбір фінансових індикаторів для побудови експертно-аналітичної функції, повинен враховувати дві умови, а саме:

по-перше, в економічному розумінні показники повинні мати однакову спрямованість (зростання фінансового коефіцієнта розцінюється як покращення фінансового стану, тобто як зниження ймовірності кризи і навпаки);

по-друге, загальна кількість показників повинна бути оптимальною з точки зору забезпечення точності діагностування, прогнозування й інших чинників.

У даному контексті, на увагу заслуговує висунута німецьким економістом гіпотеза, згідно з якою дискримінантна або експертно-аналітична функція повинна включати максимум 5-7 показників [64, с. 25]. Значною мірою, це зумовлюється тим, що зростання кількості залучених індикаторів для побудови моделі унеможливлює виконання вимоги щодо уникнення функціональної та занадто сильної кореляційної залежності між показниками, які, віддзеркалюючи фінансовий стан підприємства, є взаємопов’язаними. Крім цього, вибір більш ніж семи показників суперечить концепціям «норми керованості» і «норми сприйняття» у теорії менеджменту і психології (які називаються «правилом сімки»). Встановлення нижньої межі максимуму на рівні 5, на наш погляд, може пояснюватись тим, що в класичній теорії зарубіжного аналізу діагностика фінансового стану суб’єкта господарювання здійснюється за п’ятьма напрямами, які передбачають оцінку платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності й становища підприємства на ринку цінних паперів (ринкової активності).

Рис. 3.1 Технологія створення та застосування експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі

Виходячи з рекомендацій максимальної кількості і, враховуючи той факт, що показники ринкової активності - це індикатори, які в сучасних вітчизняних умовах ще не набули свого економічного змісту, на наш погляд, оптимальна кількість індикаторів у розроблюваній кількісній методиці повинна дорівнювати чотирьом. Менша ж кількість показників не забезпечує достатньо повного відображення фінансового стану підприємства, і, як свідчить практика застосування різноманітних математичних моделей, кількість індикаторів менше чотирьох, не гарантує високої точності діагностування та прогнозування.

Отже, виходячи з дослідження інформативності індикаторів за чотирма критеріями, доцільно обрати наступні показники.

Так, коефіцієнт автономії характеризує міру незалежність функціонування від позикових джерел та можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів. Це обґрунтовано дозволяє нам вважати даний показник індикатором діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства.

Існує думка, що судити про стан платоспроможності підприємств можна лише за коефіцієнтом покриття (поточної ліквідності) [65, с. 128], який прийнятий у якості офіційного критерію і враховує всю величину оборотних коштів. Логіка, що стоїть за розрахунком даного коефіцієнта, полягає в тому, що оборотні активи повинні бути повністю переведені в грошові кошти протягом одного року, при тому, що поточні зобов'язання також необхідно сплатити за цей же час [66, с. 162].

Виходячи з того, що, по-перше, у структурі оборотного капіталу підприємств фармацевтичної галузі домінують досить ліквідні товарні запаси, і, по-друге, торгівля є галуззю з високою оборотністю оборотних коштів, для підприємств галузі співвідношення оборотних активів до короткострокових зобов’язань, на наш погляд, можна вважати прийнятним, з точки зору оцінки фінансової безпеки, у межах 1-1,5.

Під час діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства важливо також оцінити наскільки ефективно менеджмент управляє активами, довіреними йому власниками підприємства, адже як справедливо відзначає Бланк І.О. незадовільний рівень фінансового менеджменту зумовлює неефективну фінансову стратегію і структуру активів, перевищення припустимих меж фінансових ризиків діяльності підприємства, що нерідко призводить до повної втрати фінансової безпеки, й, відповідно, банкрутства [6, с. 240]. Інакше кажучи, ефективність використання активів, за умов ринкової економіки, відбивається не лише на власниках підприємства, але і на кредиторах. «Якщо рентабельність активів підприємства менша за поточну ринкову кредитну ставку, то з точки кредиторів це означає, що підприємство не справиться з обслуговуванням кредиту…» [37, с. 48]. Отже, інтересам як власників, так і кредиторів у контексті діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства відповідає розрахунок показника рентабельності активів як співвідношення прибутку до величини активів, що були використані для отримання цього прибутку. Якщо капітал підприємства відповідно до законодавства може використовуватися для здійснення операційної, інвестиційної та фінансової видів діяльності [43, с. 54], то показник рентабельності активів ілюструє загальну здатність підприємства генерувати прибуток.

Нижня межа коефіцієнта рентабельності активів на думку Кракоса Ю.Б. та Серика М.І. повинна дорівнювати 9% [68с. 449], а на погляд, Бланка І.О. - 10% [6, с. 149].

Оскільки, значною за питомою вагою складовою оборотних активів є запаси, саме оборотність такого виду оборотних активів забезпечує безперервність циклу реалізації на підприємстві фармацевтичної галузі. Таким чином, обсяг запасів медичних препаратів у вартісному вираженні і швидкість їх перетворення у грошові кошти, досить сильно впливають на платіжні можливості суб’єкта господарювання. Так, збільшення значення показника оборотності запасів у динаміці характеризує зростання інтенсивності реалізації з точки зору отримання прибутку й сприяє зменшенню ймовірності кризи та банкрутства підприємства. І навпаки, уповільнення оборотності через необґрунтоване нарощування запасів лікарських засобів призводить до проблем з платежами. З огляду на це, доцільно також використати коефіцієнт оборотності запасів, що може служити допоміжним інструментом управління задля зменшення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства.

Отже, нами обрано:

- коефіцієнт покриття;

   коефіцієнт автономії;

-        коефіцієнт рентабельності капіталу;

         коефіцієнт оборотності запасів.

На наступному етапі необхідно для кожного з обраних індикаторів визначити порогові значення та задати чисельне значення ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством.

З огляду, визначені нами порогові значення фінансових індикаторів, наведені в табл. 3.1.

При цьому, для кожного порогового значення в таблиці методом нечітких висловлювань [69, с. 163] задано ймовірність виникнення кризи та загрози банкрутства підприємства за наступною шкалою:

максимальна = 1;

середня = 0,5;

мінімальна = 0.

На третьому етапі з метою математичного обчислення ймовірності за фактично отриманими значеннями індикаторів, нами пропонується розробити формули, що віддзеркалюватимуть лінійну залежність між величиною індикаторів і відповідним чисельним вираженням імовірності кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі ().

Таблиця 3.1

Порогові значення фінансових індикаторів діагностики ймовірності кризи підприємства фармацевтичної галузі

Очевидно, що вирішення даного питання, знаходячись у площині пропорційних залежностей, теоретично (з економічної точки зору) припускає використання будь-якого з встановлених (найпростіше - максимального або мінімального) порогових значень і відповідної йому ймовірності, тобто:

 (3.1)

або

,  (3.2)

де - фактичне значення індикатора;

 - верхнє порогове значення;

 - нижнє порогове значення;

 - числове вираження ймовірності нижнього порогового значення;

 - числове вираження ймовірності верхнього порогового значення;

Проте, наявність нуля як в числівнику першої з наведених формул , так і в знаменнику другої , стосовно всіх індикаторів (табл. 3.8) за виключенням (мова про який піде нижче) з точки зору математики унеможливлює застосування даних формул.

Отже, враховуючи математичні закони, необхідні розрахунки можливо і доцільно здійснити шляхом використання, відповідно до шкали оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства фармацевтичного підприємства, безпосередньо середнього порогового значення. При цьому формулу, що зазнає логічних перетворень, нами пропонується формалізувати наступним чином:

, (3.3)

де  - числове вираження ймовірності фінансової кризи середнього порогового значення;

 - середнє значення індикатора.

Віднайдена формула (3.3) є робочою, між тим, незакінченою, такою, що вимагає певних нескладних алгебраїчних перетворень:

. (3.4)

У зв’язку з тим, що фактично отримувані значення індикаторів можуть перевищувати або бути меншими (виключення - коефіцієнт покриття) за встановлені порогові значення, доцільно ввести додаткову умову щодо чисельного вираження ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі, а саме:

якщо , то

якщо , то  

де  - верхнє порогове значення, що, за коефіцієнтом оборотності запасів, складає 12 обертів;

 - нижнє порогове значення, що, за коефіцієнтом оборотності запасів, складає 6 обертів.

Таким чином, обидві, запропоновані нами формули (3.3) і (3.4) з урахуванням умови (3.5) дозволяють на лінійній основі оцінювати ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства на основі фактично отриманих значень індикаторів. З огляду на те, що формула (3.4) є приведеною (довершеною), саме вона за умови (3.5) рекомендується нами для практичного застосування в діяльності підприємств фармацевтичної галузі.

Що ж стосується коефіцієнта оборотності запасів, то слід відзначити, що формула розрахунку числового значення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства за фактичними значеннями коефіцієнта оборотності запасів, має відмінності порівняно з попередніми показниками.

Справа полягає у наступному. Максимальна ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства за всіма показниками відповідає нижньому пороговому значенню. При цьому, якщо, що за трьома першими коефіцієнтами нижнє порогове значення дорівнює 0, то за коефіцієнтом оборотності запасів воно складає 6. Інакше кажучи, змінення «точки відліку», унеможливлює застосування жодної з вищенаведених формул і зумовлює необхідність розробки іншої.

Насамперед, під час розробки такої формули слід відзначити той момент, що мінімальна ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства(тобто, 0) верхнього порогового значення (12 обертів), задана за умови знаходження нижнього граничного значення на рівні 6, тобто:

-  - Р(1). (3.6)

Виходячи з цього, формула, що дозволить чисельно оцінити ймовірність кризи та загрози банкрутства за показником оборотності запасів, матиме вигляд:

. (3.7)

Відносно показника рентабельності капіталу також актуальним є введення додаткової умови, що забезпечить узгодженість між пороговим значенням даного індикатора і числовим вираженням імовірності:

якщо , то

якщо , то  (3.8)

Отже, розроблені нами формули (3.4, 3.6) за умов (3.5, 3.8) є інструментами, що дозволяють математично обчислювати на лінійній основі ймовірність кризи та загрози банкрутства фармацевтичного підприємства за фактично отриманими значеннями індикаторів покриття, автономії, рентабельності капіталу та оборотності запасів відповідно до заданих порогових значень.

Виходячи з того, що кожний з фінансових індикаторів різною мірою впливає на виникнення і розвиток кризи та загрозу банкрутства підприємства, наступний, четвертий етап присвячено визначенню вагомості кожного фінансового індикатора (тобто числового вираження його ймовірності) у розроблюваній моделі.

Вагові коефіцієнти індикаторів під час обчислення інтегрального показника (функції) встановлюються різними методами:

- методом статистичного аналізу (моделі зарубіжних авторів: Е. Альтмана, Р. Таффлера та Г. Тішоу [33, с. 24; 49, c. 14]);

- методом обчислення за формулами , де  - мінімальне рекомендоване значення даного індикатора (модель А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна [43, с. 59]).

Між тим, перший з цих методів є малообгрунтованим. Використанню ж другого, у сучасних умовах, перешкоджає відсутність відкритих опублікованих статистичних матеріалів.

На наш погляд, для визначення вагових коефіцієнтів фінансових індикаторів доцільно застосувати метод аналізу ієрархій (МАІ) [70, с. 195; 71,с. 429], що являє собою математичну процедуру ієрархічного подання елементів, які визначають сутність будь-якої проблеми, у нашому випадку, кризи та загрози банкрутства підприємства. Послідовність етапів застосування МАІ для визначення вагових коефіцієнтів індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі наведена на рис. 3.2.

Рис. 3.2 Послідовність етапів застосування методу аналізу ієрархій для визначення вагових коефіцієнтів індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі

Так, принцип ідентичності й декомпозиції передбачає структурування проблеми у вигляді ієрархії, що являє собою перший етап використання МАІ. У загальному вигляді ієрархія будується з вершини (мети, фокуса проблеми), через проміжні рівні (критерії) до найнижчого рівня. Ієрархія вважається повною, якщо кожний елемент заданого рівня функціонує як критерій для всіх елементів нижчого рівня. У протилежному випадку ієрархія буде неповною, а процес визначення вагових коефіцієнтів некоректним.

Після ієрархічного відтворення проблеми виникає запитання: як встановити пріоритети критеріїв, тобто безпосередньо оцінити вагові коефіцієнти індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства?

Вирішення даного завдання згідно з методом МАІ передбачає побудову матриці для порівняння відносної важливості критеріїв на другому рівні за відношенням до загальної мети на першому. Інакше кажучи, критерії другого рівня (фінансові індикатори) порівнюються попарно за відношенням щодо їх впливу («ваги» або «інтенсивності») на загальний для них фокус проблеми - кризу та загрозу банкрутства.

Здійснення таких попарних порівнянь відбувається за допомогою експертів, в якості яких нами були запрошені провідні фахівці галузі - фінансові директори, економісти та головні бухгалтери, судження яких оцінюються за шкалою відносної важливості [71, с. 429].

«Рішення» заповненої матриці дозволяє оцінити компоненти власного вектора та визначити вектор пріоритетів, тобто віднайти вагові коефіцієнти (що являють собою так звані жорсткі оцінки).

У зв’язку з тим, що в основі визначення вектора пріоритетів (вагових коефіцієнтів) лежать суб’єктивні судження експертів, методом аналізу ієрархій передбачено здійснення розрахунку індексу узгодженості та відношення узгодженості. При цьому, прийнятною вважається величина відношення узгодженості, що не перевищує 10% [71, с. 429].

Отже, з урахуванням викладеного вище, нами побудовано матрицю попарних порівнянь у термінах домінування одного з елементів над іншим (табл. 3.2).

Результати використання методу аналізу ієрархії для визначення вагових коефіцієнтів розроблюваної експертно-аналітичної моделі ілюструють, що найбільш пріоритетним у діагностиці кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі є фінансова стійкість, а найменш пріоритетним - ділова активність. При цьому, значною мірою, ситуація на підприємстві визначається фактичними значеннями показників фінансової стійкості та платоспроможності, відповідно, вплив індикаторів за двома іншими критеріями - рентабельності й ділової активності є меншим.

Таким чином, з урахуванням віднайдених параметрів, розроблювана експертно-аналітична модель діагностики кризи та ймовірності банкрутства підприємств фармацевтичної галузі набуває остаточного вигляду:

, (3.9)

Таблиця 3.2

Матриця попарних порівнянь, рішення й узгодженість

де  - числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором покриття;

- числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором автономії;

 - числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором рентабельності капіталу;

- числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором оборотності запасів.

На основі даної моделі може бути віднайдено інтегральний показник фінансового стану будь-якого підприємства фармацевтичної галузі. Проте, визначення безпосередньо ймовірності кризи та загрози банкрутства конкретного підприємства фармацевтичної галузі за фактичним значенням його інтегрального показника можливе лише за умови існування відповідної шкали оцінки.

Отже, завданням останнього п’ятого етапу є розробка шкали оцінки ймовірності фінансової кризи для запропонованої експертно-аналітичної функції.

Очевидно, що визначення критичних значень показника ЕА(Р), тобто градація за рівнем імовірності кризи та загрози банкрутства, базується на емпіричних характеристиках безпосередньо самої функції. У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне сформулювати наступні характеристики моделі:

1.  Функція моделі приймає значення від 0 до 1.

2.       Якщо діяльність суб’єкта господарювання є успішною і фактичні значення всіх індикаторів знаходяться на рівні верхнього порогового значення, то інтегральний показник дорівнює 0.

.        Якщо діяльність господарюючого суб’єкта зазнає не епізодичних порушень і фактичні значення всіх індикаторів дорівнюють нижньому пороговому значенню, то інтегральний показник складає 1.

Спираючись на це, нами визначено «ключ інтерпретації», тобто розроблено відповідну шкалу оцінки ймовірності фінансової кризи (табл. 3.3).

Запропонована шкала оцінки, дозволяє формалізувати процедуру ідентифікації ймовірності й інтерпретації результатів, отриманих унаслідок застосування експертно-аналітичної моделі діагностики та прогнозування кризи підприємств фармацевтичної галузі.

Отже, висвітлення послідовності етапів розробки експертно-аналітичної моделі діагностики та прогнозування кризи та загрози банкрутства дозволяє перейти безпосередньо до її апробації, що передбачає:

) визначення фактичних значень індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства;

) оцінку фактичного значення індикаторів на лінійній основі;

) визначення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства.

Таблиця 3.3

Шкала оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі за пропонованою функцією

Апробацію розробленої експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики здійснимо на досліджуваному підприємстві фармацевтичної галузі - аптеки 533.

Результати застосування експертно-аналітичної моделі діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств (табл. 3.4) дозволяють зробити висновок, що наше підприємство характеризується мінімальною ймовірністю кризи протягом всього досліджуваного періоду. Тенденція змінення інтегрального показника (2014 р. - 0,026; 2015 р. - 0,148; 2016 р. - 0,148).

Таблиця 3.4

Результати застосування експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства аптеки протягом 2014-2016 років

Підводячи підсумки, відзначимо, що до недоліків розробленої експертно-аналітичної моделі слід віднести те, що вона не виключає можливість низької оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства за інтегральним показником за умови відставання за одним або двома індикаторами.

Разом з цим, розроблена експертно-аналітична модель діагностики та прогнозування кризи підприємств фармацевтичної галузі, містить, на нашу думку, наступні важливі переваги:

- по-перше, дає змогу отримати однозначну кількісну відповідь на запитання. «Яка ймовірність виникнення кризи (мінімальна, середня, висока, максимальна) конкретного підприємства фармацевтичної галузі за результатами його діяльності протягом певного періоду часу?»;

-        по-друге, дозволяє чітко визначити критерії, які ідентифікують розвиток кризи, що полегшує вибір ефективних антикризових заходів для подолання даного стану;

         по-третє, забезпечує можливість формалізації розрахунків та застосування програмного забезпечення.

Таким чином, запропонована нами методика інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі дозволяє кількісно діагностувати ймовірності кризи підприємства будь-якої форми власності, типу, розміру. При цьому, отримувані результати є основою розробки відповідних управлінських рішень щодо відновлення або збереження нормального перебігу функціонування підприємства фармацевтичної галузі.

3.2 Механізм управління фінансовою стійкістю підприємства фармацевтичної галузі як стану протилежного кризовому

Сучасний стан розвитку національної економіки вимагає від підприємств різних галузей, у тому числі й фармацевтичних, приділяти особливу увагу формуванню ефективної системи управління підприємством з метою збалансування внутрішніх економічних інтересів власників бізнесу із інтересами зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище, в якому функціонують фармацевтичні підприємства, характеризується наявністю значної кількості чинників, які можуть бути джерелом виникнення загроз їх фінансовій стійкості. Запобігати їх впливу та адекватно реагувати на них має система управління фінансовою стійкістю господарського суб'єкта через механізм її функціонування.

Незважаючи на велику кількість публікацій [65, с. 182; 66, с. 123; 80, с. 104], певні теоретичні та практичні питання, пов’язані з системою управління фінансовою стійкістю, залишаються дискусійними. Серед них - проблема формування механізму забезпечення фінансової стійкості на рівні підприємства, ефективна дія якого здатна забезпечити захист фінансових інтересів та розвиток суб’єкта господарювання.

Нині, у сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі механізм розглядається як принципова схема практичного використання важелів, методів, спрямованих на регулювання тих чи інших процесів або об'єктів у системі управління на всіх рівнях функціонування [72, с. 98].

У свою чергу, сутність механізму управління розкривається вченими різноманітним чином. Якщо одні пропонують досить лаконічні визначення, то інші - розробляють досить громіздкі, проте, такі, що враховують всі аспекти та складові тлумачення даного поняття.

Так, В.Н. Бурков [73, с. 269] під механізмом управління розуміє сукупність процедур прийняття управлінських рішень. Таке визначення, на нашу думку, виходить з припущення, що розробка, прийняття та вибір управлінського рішення складають центральну ланку системи управління фінансовою стійкістю підприємства, тоді апаратом або порядком, тобто механізмом цієї системи є саме прийняття рішень. Проте, навіть виходячи з такої логіки, наведене визначення, скоріше, тяжіє до механізму прийняття управлінських рішень, аніж розкриває механізм управління.

Спираючись на компонентний підхід, Гапоненко А. Л., Панкрухіна А. П. розглядають механізм управління як сукупність засобів і методів управління, реалізація яких визначає можливість цілеспрямованого руху системи [73, с. 354]. Акцентуючи увагу, головним чином, на важелях управління, Круглов М. І. визначає механізм управління як сукупність економічних, мотиваційних, організаційних та правових способів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів господарювання і вплив на їх діяльність, що забезпечують узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів та суб'єктів управління [74, с. 461]. Найбільш повним у даному контексті представляється визначення В. С. Пономаренко та О. М. Ястремської, які розкривають сутність механізму через висвітлення його об’єктивного компонентного переліку та мети їх узгодження. Механізм управління підприємством - це сукупність форм, структур, методів і засобів управління, об'єднаних спільною метою, за допомогою яких здійснюються ув'язування й узгодження суспільних, групових і приватних інтересів, забезпечуються функціонування й розвиток підприємства як соціально-економічної системи [75, с. 142].

Узагальнюючи наведені трактування, під механізмом управління фінансовою стійкістю підприємства нами розуміється сукупність основних елементів впливу на процес розробки та реалізації управлінських рішень щодо забезпечення захисту його фінансових інтересів від різних загроз.

Ефективність механізму управління фінансовою стійкістю, за інших рівних умов, визначається його складом й структурою.

У цьому контексті слід відзначити наявність загальної тенденції у підходах багатьох вчених-економістів, які до складу механізму управління включають сукупність стимулів, важелів, інструментів, форм та засобів регулювання економічних процесів і відносин.

Досить системним, на наш погляд, є підхід М. М. Єрмошенка, який відносить до механізму управління фінансовою стійкістю такі складові: економічні закономірності; цілі і задачі управління; функції; організаційну структуру; принципи, методи, кадри, техніку і технологію управління; критерії оцінки ефективності системи управління [26, с. 153].

Обґрунтованим та теоретично привабливим є підхід К. С. Горячової, яка серед інших складових механізму управління фінансовою стійкістю підприємства визначає сукупність фінансових інтересів [72, с. 98].

Інший підхід запропоновано в роботі [77, с. 157], у якій О. В. Раєвнєва виділяє компонентний і структурний аспекти формування механізму управління та зазначає, що його основними компонентами виступають мета, критерії її досягнення, фактори та методи управління, ресурси підприємства, а його структура - це сукупність локальних механізмів. Розвиваючи відзначені підходи І, базуючись на загальних термінах теорії управління та системному підході, визначають відношення між складовими системи управління стійкістю підприємства як суб'єкта фінансових відносин: ”системи - процес”; “фактор - відгук”, “ресурс - суб'єкт споживання”; “ціле - частина”, та обґрунтовують компоненти механізму управління, виокремлюючи між інших суб’єкт і об’єкт управління [78, с. 14-16].

Рис. 3.3. Компоненти механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства (узагальнено автором за [4; 12; 14])

На підставі викладеного вище, можна запропонувати наступний компонентний склад механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства: сукупність фінансових інтересів підприємства та загроз, функції, принципи і методи управління, організаційна структура та культура, методи та засоби управління, критерії оцінки рівня фінансової стійкості (рис. 3.3) [78, с. 14]. У такому розумінні механізм забезпечення фінансової стійкості підприємства відповідає визначенню та являє собою єдність процесу управління і системи управління. Фінансові інтереси підприємства як форма прояву його об’єктивних потреб у сфері фінансової діяльності, що збалансовані з іншими суб’єктами зовнішнього середовища вимагають постійного захисту у процесі забезпечення фінансової стійкості. Пріоритетні фінансові інтереси, які у загальному вигляді визначаються виходячи з місії фармацевтичного підприємства як суб’єктів господарювання фармацевтичної галузі та з урахуванням галузевих особливостей, втілюються безпосередньо у цілях, що є мобільними, гнучкими та такими, що зумовлюються особливостями того чи іншого етапу фінансового розвитку підприємства.

Фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси - є об’єктом управління фінансовою стійкістю, з яким суб’єкти, тобто власник, фінансовий менеджер широкого профілю, функціональний фінансовий менеджер та виконувані ними завдання перебувають у постійній взаємозалежності та взаємозв'язку. Цілі й завдання управління фінансовою стійкістю (визначені, виходячи з пріоритетних фінансових інтересів) є відправним пунктом для визначення типів і масштабу управлінської діяльності, які забезпечують їх досягнення.

Кількість і склад підрозділів фармацевтичного підприємства, їх підпорядкованість і взаємний зв'язок визначається організаційною структурою, яка характеризує розподіл відповідальності й повноважень усередині мережі. Структура апарату управління здійснює активний вплив на процес функціонування системи управління фінансовою стійкістю підприємства.

Якщо організаційна структура являє собою «кістяк» підприємства, то організаційна культура є його «душею». Організаційна культура є порівняно новим елементом стратегічного управління, що викликає дискусії науковців та практиків [76, с. 134]. Включення її до складу механізму зумовлено таким: з одного боку, сформована корпоративна культура у фармацевтичного підприємства опосередковано впливає на поведінку суб’єктів управління у фінансовій сфері та визначає фактичні принципи та методи управління.

Суть будь-якого явища, у тому числі, й фінансової стійкості, виражається в її функціях, тобто в тих завданнях, для вирішення яких воно призначено [78, с. 15]. Інакше кажучи, функція - це системна сукупність завдань, які має реалізувати суб’єкт управління. Зміст кожної функції управління визначається специфікою завдань, виконуваних у рамках даної функції. Тому складність фінансових процесів на підприємстві галузі та їх завдань визначає всю складність управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства та його функцій [78, с. 15]. До складу основних функцій забезпечення фінансової стійкості підприємства, базуючись на теорії управління (яка висвітлює авторське різноманіття підходів), на наш погляд, слід віднести такі: 1) планування; 2) організація; 3) координація; 4) контроль; 5) мотивація.

Так, у процесі планування розробляється фінансова стратегія, тактика, оперативні та щорічні фінансові плани, програми і прогнози забезпечення фінансової стійкості. Перифразуючи М. Мескона [79, с. 450], зауважимо, що функція планування фінансової стійкості повинна відповісти на три наступні питання: Який на сьогодні рівень безпеки ми маємо? Куди хочемо рухатися? Як збираємося це зробити? Процес організації передбачає забезпечення управлінського персоналу, насамперед, інформацією, а суб’єкта господарювання - фінансовими ресурсами. Інакше кажучи, тут виділяються два аспекти - інформаційний та фінансовий, тобто забезпечений необхідними ресурсами управлінський персонал повинен бути здатним прийняти, адекватні умовам, що склалися, управлінські рішення для забезпечення фінансової стійкості торговельної мережі. Процес координації має за мету надати кожному елементу соціального організму можливість виконувати свою частку роботи у взаємодії з іншими елементами для забезпечення ефективної реалізації розроблених управлінських рішень.

Суб'єктом же управління в процесі стимулювання виступає сукупність економічних і соціально-психологічних методів управління для забезпечення належного рівня фінансової стійкості. Контроль у вигляді обліку, аналізу та аудиту являє собою зворотний зв'язок між наміченими на підприємстві фінансовими цілями і мірою їх реалізації. Тому можна говорити про функціональну структуру управління фінансовою стійкістю підприємства, при цьому, усі функції управління фінансовою стійкістю підприємства пов'язані між собою у єдиний процес.

Будь-який вид управління базується на принципах, до формулювання яких й донині у спеціальній літературі не вироблено єдиного підходу. Якщо одні дослідники тлумачать окремі закони як принципи, а принципи зводять у ранг законів, то, на нашу думку, принципи відрізняються від законів гносеологічним походженням. Якщо закон відбиває стійкі повторювані зв'язки й відносини, що відбуваються в економічних явищах, то принцип є оптимальним правилом, нормою, які сформульовані людьми й носять суб'єктивний характер [78, с. 15]. З огляду на це, сукупність принципів, визначаючи межі управління, є повноправною складовою механізму забезпечення фінансової стійкості. Серед різноманіття класифікацій принципів управління, досить повною та змістовною, є система принципів управління безпосередньо фінансовою стійкістю, розкрита в роботі О. І. Судакової, що може бути рекомендована до практичного використання: «первинність господарського законодавства під час забезпечення фінансової стійкості; застосування програмно-цільового управління; обов'язкове визначення сукупності власних фінансових інтересів у складі його місії; інтегрованість підсистем управління фінансовою стійкістю підприємства із загальною системою фінансового менеджменту; забезпечення збалансованості фінансових інтерсів підприємства, окремих його підрозділів і персоналу; взаємна матеріальна відповідальність персоналу і керівництва за стан фінансової стійкості підприємства; необхідність заходів щодо забезечення фінансової стійкості економічної стратегії розвитку підприємства, його місії; координація реалізації заходів щодо забезечення фінансової стійкості на підприємстві; необхідність і своєчасність удосконалення в разі потреби системи фінансової стійкості підприємства; наявність зворотного зв'язку; необхідність організаційного і методичного оформлення підсистеми фінансової стійкості; мінімізація витрат на забезпечення фінансової стійкості підприємства» [80, с. 143].

М. Мескон справедливо вважає, що менеджером можна назвати людину тільки тоді, коли вона приймає рішення та реалізує їх через інших людей [79, с. 356]. З огляду на це, наступною складовою розроблюваного механізму повинна стати сукупність організаційних, фінансових і правових методів управління, що призводять у дію інструменти та важелі, завдяки використанню яких реалізуються управлінські рішення щодо забезпечення фінансової стійкості підприємства. При цьому, висновок стосовного того, чи перебуває підприємство у стані фінансової стійкості, чи ні можна зробити на підставі ознаки або сукупності ознак, що зумовлює доцільність включення даної компоненти до складу розроблюваного механізму.

З огляду на призначення механізму забезпечення фінансової стійкості - створення умов, що забезпечують реалізацію фінансових інтересів, такий механізм не може не враховувати негативні чинники та явища внутрішнього стану й зовнішнього середовища, що здійснюють деструктивний вплив на реалізацію фінансових інтересів підприємства, що перешкоджають їх реалізації у процесі розвитку суб’єкта господарювання і визначають систему заходів нейтралізації, виходячи з інструментів та важелів, які є у розпорядженні.

Отже, висвітлення сутності компонентів дозволяє стверджувати, що за допомогою механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства відбувається вплив суб'єктів фінансової стійкості на об'єкт. Так, власник підприємства встановлює цілі, з урахуванням яких функціональний менеджер широкого профілю формулює завдання та критерії (кількісний аналог цілей) для фінансового менеджера, який на підставі принципів управління фінансовою стійкістю виконує функції планування, організації, координації, контролю та мотивації. Найефективніше цілі управління фінансовою стійкістю підприємства можуть бути досягнуті тільки при достатньому рівні забезпечення дії методів (організаційних та економічних), способів, прийомів і технологій, які приводять у дію засоби управління (інструменти та важелі).

ВИСНОВКИ

В магістерській роботі вирішено завдання щодо удосконалення теоретичних положень, наукове обґрунтування й удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі. Основні висновки полягають в такому:

. На основі дослідження характеристик антикризового управління визначено, що антикризове управління у широкому розумінні - це комплекс заходів щодо протидії кризам на всіх рівнях економіки (мікро-, мезо-, макро-, світовому). Як мікроекономічна категорія, антикризове управління є такою системою управління підприємством, яка має комплексний, системний характер, спрямована на виявлення, попередження та усунення кризових явищ в усіх сферах діяльності підприємства шляхом використання загальної методології науки управління й специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, залучення зовнішньої підсистеми та внутрішнього потенціалу підприємства; розробки й реалізації на підприємстві стратегічних, тактичних та оперативних заходів з метою протидії негативним явищам, стабілізації господарсько-фінансового стану та забезпечення стійкої ринкової позиції.

. Визначено, що до основних елементів системи антикризового управління підприємством доцільно відносити: предмет, мету, принципи, функції, нормативно-правове та методичне забезпечення, а також процес його здійснення. Ігнорування хоча б одного із елементів системи антикризового управління підприємством, у кінцевому результаті може призвести до неефективності антикризового управління і, як наслідок, можливого банкрутства чи ліквідації суб’єкта господарювання у майбутньому.

. Попередження та уникнення кризи та банкрутства можливе лише на основі своєчасно здійсненої діагностики, що здійснюється у системі антикризового управління. У зв’язку з цим, досліджено існуюче методичне забезпечення діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства (коефіцієнтний підхід, балансові моделі, матриці фінансової рівноваги, графічні методи, методи, засновані на дослідженні грошового обороту, статистичні моделі), виявлено передумови та проблеми їх практичного застосування.

. Доведено, що основними напрямами діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі є: горизонтальний та вертикальний аналіз балансу; аналіз майнового стану (коефіцієнт зносу основних фондів, їхнього оновлення та вибуття); аналіз відносних показників ліквідності (коефіцієнт покриття, швидкої та абсолютної ліквідності); аналіз відносних показників фінансової незалежності (власний оборотний капітал, коефіцієнт забезпечення оборотних активів власним оборотним капіталом, автономії, фінансової залежності та маневреності власного капіталу); аналіз структури та динаміки фінансових результатів; аналіз рентабельності (рентабельність активів за чистим прибутком, власного капіталу, реалізованої продукції та основної діяльності); аналіз ділової активності (коефіцієнт оборотності основних фондів, оборотних активів, запасів, дебіторської заборгованості та період її погашення, кредиторської заборгованості та власного капіталу). При цьому, нормативні значення перелічених вище показників не є однаковими та визначаються вибором методичного підходу до оцінювання фінансової стійкості підприємства.

. Для діагностики кризи та загрози банкрутства господарського суб’єкту нами було обрано підприємство фармацевтичної галузі - аптека 533. Нами було проведено оцінку фінансового стану підприємства за допомогою аналізу майнового стану, оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства, оцінки ділової активності, ефективності діяльності підприємства. Отриманні результати не дають змогу зробити однозначний висновок стосовні рівня кризовості та загрози банкрутства підприємства, адже одні показники є вищими за рекомендовані межі, інші - нижчими. З огляду на це, обґрунтовано доцільність застосування інтегрального підходу до діагностики кризи та загрози банкрутства аптеки.

6. Спираючись на принципи системності та комплексності, запропоновано методику інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі. Дана методика, а саме експертно-аналітична модель діагностики та прогнозування кризи та загрози банкрутства, розроблена на підставі багатокритеріального підходу, синтезує всі сторони діяльності та дозволяє підприємству фармацевтичної галузі будь-якої форми власності, типу, розміру отримати однозначну відповідь на питання стосовно ймовірності виникнення кризи. Практично отримані результати у межах методики інтегральної діагностики кризи підприємства фармацевтичної галузі дають змогу зробити змістовні висновки відносно ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством. Апробація запропонованої моделі показала, що ймовірність кризи та загрози банкрутства аптеки 533 є мінімальною, тобто підприємство є фінансово безпечним.

7. З огляду на те, що головним фактором та ключовим засобом досягнення чи збереження прийнятного рівня фінансової безпеки є розробка стратегії її забезпечення, у роботі запропоновано структурно-логічну схему прийняття управлінських рішень щодо забезпечення фінансової безпеки підприємств фармацевтичної галузі. Аргументовано доцільність її застосовування як при визначенні цільових орієнтирів та концепції подальшої діяльності підприємства фармацевтичної галузі, так і під час розробки нової або коригування існуючої стратегії, внесення змін у механізм реалізації стратегії з урахуванням контролю й оцінки результатів її реалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Антикризисное управление: Общие основы и особенности: учеб. пособие. / под ред И.К. Ларионова. - М.: Издательский Дом «Дашков и Ко», 2010. - 179 с.

2.       Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: навч. посібник / В.О. Василенко. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

.        Чернявский А.Д. Антикризисное управление: учебное пособие / А.Д. Чернявский. - К.: МАУП, 2000. - 208 с.

.        Баринов В.А. Антикризисное управление: учебное пособие / В.А. Баринов.- М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2002. - 520 с.

.        Бандурин В. В. Проблемы управления несостоятельными предприятиями в условиях переходной экономики / В. В. Бандурин, В. Е. Ларицкий. - М.: Наука и экономика, 1999. - 164 с.

.        Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс / И.А. Бланк. - К.: Ника - Центр, 1999. - 528 с.

.        Булеев И.П. Антикризисное управление предприятием / И.П. Булеев, Н.Е. Брюховецкая. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 178 с.

.        Грушенко В.И. Кризисное состояние предприятия: поиск причин и способов его преодоления / В.И. Грушенко, Л.В. Фомченкова // Менеджмент в России и за рубежом, 2009. - № 8. - С. 47-51.

.        Дерунова М.В. Модель антикризисного финансового управления / М.В. Дерунова //Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник ХДПУ. Зб. наук. праць. Випуск 122. - Харків: ХДПУ, 2000, С. 44-47.

.        Экономика предприятия: учеб. пособие. / под. общ. ред. Л.Г. Мельника. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. - 632 с.

.        Юрашев В.В. Разработка аналитической программы преодоления кризиса компании / В.В. Юрашев // Менеджмент в России и за рубежом, 2010. - № 2. - С. 69-73.

.        Теория и практика антикризисного управления: монографія / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белах и др..; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. - 469 с.

.        Кошкин В.И. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации” / В.И. Кошкин. - Модуль 11. -М.: ИНФРА - М, 2000. - 512 с.

.        Хіт Р. Кризовий менеджмент для керівників/ Р. Хіт. - пер. з англ. - К.: Всеувито, Наук. думка, 2002. - 566 с.

.        Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон М. Альберт, Ф. Хедоури. - пер с англ. - М.: “Дело”, 1994. - 702 с.

.        Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій: монографія / Л.О. Лігоненко. - К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2001. - 580 с.

.        Уткин Э.А. Антикризисное управление / Э.А. Уткин. - М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”. Изд-во ЭКМОС, 1997. - 400 с.

.        Антикризисный менеджмент / под ред. А.Г. Грязновой. - М.: Ассоциация авторов и издателей „Тандем”; Изд-во ЭКМОС, 1999. - 368 с.

.        Пушкарь А.И. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. Научное издание / А.И. Пушкар, А.Н. Тридед, А.Л. Колос. - Харьков: ООО “Модель Вселенной”, 2001. - 452 с.

.        Антикризисное управление: учеб. пособие / В.Г. Крыжановский, В.И.Лапенков и др.; под ред. Э.С.Минаева и В.П.Панагушина. - М.: Изд-во ПРИОР, 1998. - 432 с.

.        Кирсанов К.А. Антикризисное управление: учебное пособие / К.А. Кірсанов, С.А. Попов. - М.: МАЗП, ИИК “Калита”, “Собрание”, 1999. - 144 с.

.        Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. / под общ. А.П. Градова, Б.И. Кузина. - Санкт-Петербург: Спец. литература, 1996. - 510 с.

.        Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно - практическое пособие / Г.А. Александров. - М.: Издательство БЕК, 2002. - 544 с.

.        Гук О.В. Елементи системи запобігання банкрутству машинобудівних підприємств / О.В. Гук // Вісник НУ «Львівська політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення та проблеми розвитку. - 2009. - №647. - с. 37-43.

.        Шапурова О.О. Антикризове управління машинобудівними підприємствами в ринкових умовах. Автореф. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук (08.00.04.)/НАН України // О.О. Шпурова. - Запоріжжя.: Класичний приватний університет політехнічний університет. -2009, - 20 с.

.        Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення / М. М. Єрмошенко. - К.: КНТЕУ, 2001. - 309 с.

.        навчальної літератури, 2005. - 504 с.

.        Штангрет А.М. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. / А.М. Штангрет, О.І. Копитюк. - К.:Знання, 2007. - 335 с.

.        Колісник М.К. Антикризове управління виробничо-господарськими структурами у машинобудуванні: монографія / М.К. Колісник. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. - 208 с.

.        Наказ Міністерства економіки «Про затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» від 19.01.2006р. №14 (Зі змінами внесеними згідно з наказом Міністерства економіки №18 від 06.03.2006 р.).

.        Дорошук Г.А. Антикризове управління підприємством: навч. посібник. / Г.А. Дорошук, Н.М. Дащенко. - Львів: «новий світ - 2000», 2010. - 332 с..

.        Кузьмін О.Є., Мельник О.Б. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: навч. посібник / О.Є. Кузьмін, О.Б. Мельник. - 2-е вид. доп. і перероб. - Львів: Національний університет «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ +» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід», 2003. - 352 с.;

33.   Argenti J. Corporate Collapse / J. Argenti. New York: McGraw - Hill, 1976. - 230 р.

34.     Taffler R. J. The audit going concern qualification in practice- exploding some myth / R. J. Taffler, H. Tishaw // Account’s Magazine, 1977, July. - Р. 22-31.

.        Ковалев В.В. Финансовый анализ: / В.В. Ковалев. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 432 с.

.        Пластун О. Л. Аналіз кількісних методик прогнозування банкрутства підприємства та обґрунтування необхідності розробки сучасних вітчизняних аналогів / О. Л. Пластун // Вісник Української академії банківської справи. - 2005. - № 2 (19). - С. 101-107.

.        Прохорова, Ю. В. Визначення ймовірності банкрутства за допомогою середньозваженої ціни капіталу / Ю. В. Прохорова // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". - Суми, 2007. - Вип. 21. - С. 145 - 149.

.        Тычино С. Новый ответ на старые вопросы / С. Тычино, С. Пушкар, С. Шапиро, И. Обрусова // Финансовая консультация. - 2009. - № 49-52. - С.11-48.

.        Наказ Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій «Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій»: Редакція закону від 27.06.1997 / z0288-97 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: #"908436.files/image086.gif">Зменшення

1.2 Коефіцієнт придатності основних засобів

Збільшення

1.3 Коефіцієнт оновлення основних засобів

Збільшення

1.4 Коефіцієнт вибуття основних засобів

Повинен бути менше ніж коефіцієнт оновлення

1.5 Частка основних засобів в активах

Зменшення при зростанні обсягів

1.6 Частка оборотних виробничих активів

Збільшення

1.7 Частка необоротних активів в активах

Збільшення

1.8 Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах

Збільшення

1.9 Коефіцієнт мобільності активів

Збільшення 0,5

2. Показники платоспроможності (ліквідності) підприємства

2.1 Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття)

>1

2.2 Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,6-0,8

2.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності

>0 збільшення

2.4 Чистий оборотний капітал, тис. грн.

 Оборотні активи-поточні зобов’язання

>0 збільшення

2.5 Співвідношення короткострокової дебіто-рської та кредиторської заборгованості

  =1

3. Показники фінансової стійкості підприємства

3.1 Власні обігові кошти (функціонуючий капітал)

 Власний капітал + довгострокові зобов’язання - необоротні активи

 збільшення

3.2 Коефіцієнт платоспроможності (автономії)

 >0,5

3.3 Коефіцієнт фінансової залежності

зменшення, норматив 0,2

3.4 Коефіцієнт фінансування

<1 зменшення

3.5 Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами

 >0,1

3.6 Коефіцієнт маневреності власного капіталу

>0 збільшення

3.7 Коефіцієнт фінансового левериджу

зменшення, норматив ≤0,25

3.8 Коефіцієнт фінансової стійкості

збільшення

4.Показники ділової активності

4.1 Коефіцієнт оборотності активів

збільшення

4.2 Строк обертання активів

зменшення

4.3 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

збільшення

4.4 Строк погашення дебіторської заборгованості, днів

зменшення

4.5 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

 Збільшення

4.6 Строк погашення кредиторської заборгованості, днів

зменшення

4.7 Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

 збільшення

4.8 Період одного обороту запасів, днів

 збільшення

4.9 Коефіцієнт оборотності ОЗ (фондовіддача)

 збільшення

4.10 Коефіцієнт оборотності власного капіталу

збільшення

4.11 Період операційного циклу

Тривалість обороту запасів + Тривалість обороту дебіторської заборгованості

зменшення

4.12 Період фінансового циклу

Період операційного циклу - Період погашення кредиторської заборгованості

зменшення

5. Показники рентабельності підприємства

5.1 Коефіцієнт рентабельності активів

>0 збільшення

5.2 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

>0 збільшення

5.3 Рентабельність виробничих фондів

збільшення

5.4 Коефіцієнт рентабельності діяльності

>0 збільшення

5.5 Коефіцієнт рентабельності продукції

>0 збільшення