Відносини Іспанії з Америкою в Латиноамериканському регіоні на початку ХХІ століття

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Мировая экономика, МЭО
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    16 Кб
  • Опубликовано:
    2017-09-11
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Відносини Іспанії з Америкою в Латиноамериканському регіоні на початку ХХІ століття















ВІДНОСИНИ ІСПАНІЇ ЗІ США В ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОМУ РЕГІОНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ


Анастасія Хмель,

кандидат історичних наук, старший викладач, Чорноморський державний університет

імені Петра Могили

Анотація

В статті на основі аналізу різних джерел автор висвітлює та характеризує відносини між США та Іспанією в Латиноамериканському регіоні. Автором проаналізовано сучасний стан розвитку Латиноамериканського регіону та інтереси, які мають США та Іспанія в регіоні. Щодо інтересів Сполучених Штатів в регіоні ЛА, то вони полягають у важливості його географічного розташування для безпеки США, економічних можливостях регіону та можливості змінити антиамериканський напрям деяких латиноамериканських країн. Щодо інтересів Іспанії в регіоні, то вони обумовлені історичною спадщиною, економічними звязками та можливістю через вплив Іспанії в регіоні ЛА посилити своє значення в ЄС. Оскільки і для США і для Іспанії стабільність і безпека регіону ЛА є визначальними (з різних причин), країни часто витупають єдиним фронтом у вирішенні проблем регіону. Однак, початок ХХІ ст. був відзначений і відходом Іспанії від проамериканського курсу в ЛА, зокрема в роки премєрства Х.Л. Родрігеса Сапатеро. В результаті сильного тиску з боку США, Іспанія повернулася до провадження в регіоні проамериканського курсу, але її імідж там трохи погіршився. Зроблено висновок, що іспано-американські відносини в Латиноамериканському регіоні характеризуються як співробітництво, але такими вони будуть до того моменту, поки Іспанія не здобуде більшого впливу та ваги в регіоні, ніж це передбачено США.

Ключові слова: зовнішня політика, США, Іспанія, ЛА, співробітництво, інтереси.

латиноамериканський іспанія співробітництво вплив

США на сьогодні є лідером у світі (зважаючи на їх економічну могутність, військову силу і політичний вплив), хоча останнім часом питання лідерства США і піддається сумніву. І той факт, що країни Латинської Америки, які знаходяться у безпосередній близькості із лідером, в більшості дотримуються антиамериканського напрямку у зовнішній політиці, є вкрай небезпечним для останнього. Тому Вашингтон шукає можливості, аби послабити серед країн ЛА антиамериканські позиції через співробітництво з іншими країнами, які мають довіру країн ЛА, зокрема Іспанією. Іспанія, в свою чергу, прагне до реалізації власних інтересів в регіоні, і те, яким чином їй вдається балансувати між дотриманням власних інтересів і інтересами в регіоні світового лідера і формулює актуальність даної теми. Тема є достатньо непростою і важливою, з огляду на кількість публікацій, які висвітлюють інтереси та політику США у регіоні (наприклад, Зб. Бжезінський [2-3], А. Орлова [11]), інтереси Іспанії в регіоні і у світі (Н. Анікєєва [1], К. Федорова [13], Т. Жолонко [8], І. Єрмоленко [7]), та розвитку регіону ЛА (Н. Весела [5], Т. Богданова [4], А. Киридон [10]). Але в той самий час, майже відсутні публікації, які зачіпають висвітлення стану відносин між Іспанією та США в регіоні. Отож мета даного дослідження - висвітлити співробітництво та суперечливі питання у відносинах між Іспанією та США в ЛА. Завдання ж полягає у аналізі стану відносин Іспанії зі США в регіоні і їх еволюції відносин на початку ХХІ ст.

Отож, щодо місця регіону у світі на сьогодні. Так, українська дослідниця А. Кирідон зазначає, що «регіон Латинської Америки послідовно закріплює свої позиції, як один з центрів впливу та господарського зростання у біполярному світі, що проходить етап свого становлення. Це 33 незалежні держави з населенням 600 млн. чоловік, ВВП у більш ніж 2 трлн. доларів та обємом зовнішньої торгівлі приблизно у 1,2 трлн. дол. На сьогодні жодна з країн Латинської Америки не входить до групи найпотужніших держав світу, але в сукупності цей регіон суттєво впливає на глобальну політику й економіку завдяки зростаючому господарському потенціалу, чисельності населення, яке постійно збільшується, та значним покладам корисних копалин» [10]. На сьогодні впливовий імідж як нова країна- гігант в регіоні має Бразилія, Мексику визначають як державу з потужною зовнішньоторговельною експансією, значну вагу визнано за агропромисловим комплексом Аргентини та енергетичним комплексом Венесуели, визнаються економічні успіхи Чилі.

У більшості країн регіону на початку XXI ст. відбулися глибокі зрушення у всіх без виключення сферах суспільного життя: економіці, політиці (внутрішній і зовнішній). На сьогоднішній день у розвитку регіону чітко простежуються наступні тенденції: 1. зміна політичної орієнтації більшості країн регіону; 2. перегляд пріоритетів міжамериканських відносин; 3. проблема наркотрафіку у діалозі США - Латинська Америка; 4. нова динаміка інтеграційних процесів в середині континенту; 5. підвищення активності країн Латинської Америки на світовій політичній арені [10].

До цього варто додати появу впливових акторів міжнародної спільноти в даному регіоні, які на сьогодні займають там передові позиції: Китай, РФ. Наприклад, Китай на разі входить до сімки найбільших торгових партнерів Південної Америки [19, с. 3]. Збільшення частки ВВП Китаю в світовому валовому продукті створило сприятливі умови для зростання національних економік країн ЛА, що виявилося у більш незалежній щодо США зовнішньоторговельній політиці. Відносини між Китаєм і країнами ЛА за часів Д. Буша-молодшого розвивалися по висхідній. Остання обставина опосередковано сприяла ослабленню залежності латиноамериканських країн від США з питань зовнішньої політики. Відтак початок

ХХІ ст. країни Центральної і Південної Америки провели в спробах диверсифікації своїх зовнішньополітичних партнерів [15, с. 3].

Не є таємницею, що зсув політики багатьох латиноамериканських країн у лівий бік (наприклад, 1998 р. - Венесуела - Уго Чавес, 2003 р. - Бразилія - Інасіо Лула де Сильва, 2003 р. - Аргентина - Нестор Киршнер, а з 2007 р. - Кристина Киршнер, Болівія - Ево Моралес і т.д.) для США є негативним сигналом, який символізує недовіру до свого впливового північного сусіда.

Щодо інтересів Іспанії в регіоні. Для іспанців, у яких прийнято називати регіон «Іспанською Америкою» [9] він є спорідненим регіоном через спільне історичне минуле і культурну спадщину. І, не зважаючи на віддаленість від регіону, у зовнішній політиці Іспанії за премєрства Х.М. Аснара, Іспанія поновила свої позиції та добрі відносини з країнами регіону. Адже для іспанців, на сьогодні країни ЛА цінні не тільки своїм спільним з Іспанією історичним минулим, а й тим, які інтереси та переваги може мати Іспанія з цих історичних звязків сьогодні. Так, зважаючи на такі історичні обставини, ще іспанський диктатор Ф. Франко аргументуючи переваги вступу Іспанії до ЄЕС висував наступну тезу: «Звязки Іспанії з іспаномовними народами Америки настільки трансцендентні, що, звичайно, можуть слугувати для кращого взаєморозуміння між націями Європи і Америки. Іспанія, яка має свої ноги в Європі, і серце своє в Америці, може мати тісний звязок між двома континентами» [14]. Як відомо, ця аргументація разом із економічними успіхами Іспанії спрацювала, і Іспанію прийняли до ЄЕС. Саме в Латинській Америці розташована країна з найбільшою кількістю іспаномовного населення (Мексика) і саме через відродження впливу в даному регіоні, слугуючи мостом між ЄС та Латинською Америкою, Іспанія може претендувати на лідерські позиції в Європі.

Для Іспанії, як і для багатьох країн, що були метрополіями, характерні тенденції до поновлення впливу у колишніх колоніях. Це відбувається засобом поглиблення економічних звязків та посиленого інвестування країн ЛА. Так, на початку 2000-х рр. іспанські банківські структури контролювали більше 40% банківської системи Мексики, 30% фінансових ринків Аргентини і Чилі, а також близько 20% Бразилії. Телекомунікаційна компанія «Telefonica», вперше вийшовши на ринок регіону в 1990 р. вже до середини 2000-х рр. повністю контролювала більше 10 компаній латиноамериканського ринку і більше 60% телекомунікаційних послуг, завдяки чому вона стала одним з найбільших операторів світу. Компанія «Repsol YPF» перетворилася на найбільшу енергетичну компанію не тільки Аргентини, а й всього регіону. Ключовими обєктами інвестиційної діяльності Іспанії є Аргентина, Бразилія, Мексика та Чилі. Обсяг інвестицій іспанських компаній в економіку Бразилії є найбільшим в Латинській Америці і одним з найбільших у світі. До країн ЛА за період 1993-2010 рр. було спрямовано понад 130 млрд. євро. інвестицій [13, с. 42-43].

Зважаючи на важливість регіону ЛА для Іспанії, відносини з країнами цього регіону та з регіоном в цілому, передбачені в законодавстві Іспанії. У Законі «Про діяльність та міжнародну службу держави» (2014 р.), який послугував передумовою для розробки «Стратегії зовнішньої політики» (початок 2015 р.), серед зазначених основних цілей Іспанії є і латиноамериканський. Так, серед 5 ключових вимог до Зовнішньої Служби Іспанії, на третьому місці знаходиться поглиблення інтеграції в Європі, а на четвертому - забезпечення належної координації зовнішніх дій Іспанії з Латиноамериканською спільнотою: «Це справжній вимір Іспанії, який походить від історії, культурної і мовної спорідненості...» [16]. Тут варто зазначити, що відбулася зміна із зазначення регіональних цілей зовнішньої політики на більш глобальні: боротьба з тероризмом, глобальним потеплінням і т.д., і тільки про європейський і латиноамериканський напрямки зазначається окремо. Статті 52 та 53 Закону присвячені створенню спеціалізованих спільних технічних комісій під керівництвом Американського співтовариства націй а також розвитку Ібероамериканського діалогу. Так, в рамках Ібероамериканського співтовариства націй, підкріпленого діалогом, передбачається прийняття узгоджених дій, а іспанський уряд має сприяти спільній ініціативі. Також в Законі передбачені Ібероамериканські зустрічі глав держав і урядів, які сприятимуть згуртованості і співробітництву всередині співтовариства, і у її міжнародній проекції, особливо її звязків і відносин з ЄС [16].

Варто згадати і про міжамериканські організації, в яких приймає участь Іспанія і за діяльністю яких уважно спостерігає. В першу чергу варто згадати про Ібероамериканські зустрічі, які проводяться з 1991 р. та створення Тихоокеанського альянсу у 2012 р. Іспанія стала першою європейською країною, що отримала статус спостерігача в Тихоокеанському альянсі, створеного Чилі, Перу, Колумбією і Мексикою. З тих пір Іспанія шукає шляхи до активної співпраці з Альянсом. Премєр-міністр М. Рахой взяв участь у саміті, який відбувся в Калі (Колумбія) в травні 2013 р. Загалом, Іспанія сприяє інтеграції і багатосторонності, що є найкращою відповіддю новій міжнародній реальності. Тому вона підтримує різні процеси економічної, політичної і комерційної інтеграції, такі, як Союз народів Південної Америки (УНАСУР), Система центральноамериканської інтеграції (SICA) і Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) і з інтересом відзначає інтеграції нових імпульсів, які розвиваються в регіоні у співтоваристві держав Латинської Америки і Карибського басейну (CELAC) [18].

Коли в 2010 р. Іспанія головувала в ЄС, Х.Л. Родрігес Сапатеро намагався вибудувати діалог із Кубою, скориставшись тим, що він зможе це зробити не одноосібно, а через ЄС. Головною метою він ставив допомогу постраждалим від репресій, не зациклюючись на критиці режиму Р. Кастро [13, с. 21].

Щодо США, то для них регіон ЛА теж дуже важливий, але з іншої причини. Оскільки він знаходиться в безпосередній географічній близькості до території США, то і займає «життєво важливе стратегічне значення», за визначенням Зб. Бжезинського [3, с. 87]. Саме це обумовлює важливість регіону та негативне ставлення до будь-якої країни світу, що буде прагнути на лідерство в регіоні.

США потребують союзництва з ЛА не тільки через перетин особливих сфер зацікавленості (нафта, зброя, повстанці, наркотики) і задля забезпечення власної безпеки, а й тому, що в даний час у всьому світі ставлення до США відрізняється найбільшим протистоянням з часів закінчення Другої світової війни. Через це, поліпшуючи відносини з країнами ЛА США одночасно знижують антиамериканське напруження у світі. Частка цього регіону в світовому експорті збільшилася з 3,5 до 5%, з якого половина всього експорту йде до США. Військові витрати країн ЛА зросли з 16 до 26 млрд. дол. і регіон стає одним з найбільш привабливих ринків для міжнародних торговців зброєю. Тут Вашингтон виявив досить важливу ініціативу, знімаючи ті обмеження, які існували протягом багатьох років на постачання новітніх озброєнь в цей регіон.

Увага США сьогодні головним чином акцентується на антинаркотичних і контртерористичних напрямках - в Андському регіоні, а також розвитку вільної торгівлі. Проблеми безпеки набули актуальності після 11-го вересня - США фінансує антитерористичну діяльність в регіоні, особливо - у Колумбії У червні 2002 р. США і інші члени Організації Американських Держав підписали Міжамериканську Конвенцію проти Тероризму.

Із того часу, як в січні 1994 р. укладено Північноамериканську Торговельну Угоду (NAFTA) США вирішили створити подібний формат щодо Латиноамериканських країн. У ході багаторічних переговорів були сформульовані три проекти, що перебувають зараз у різному ступені готовності: зона вільної торгівлі між США та Чилі (11 грудня 2002 р.), 8 січня 2003 р. адміністрація Буша оголосила, що США почали домовлятися про зону вільної торгівлі з п'ятьма центральноамериканськими країнами-учасниками Загальних ринку (SASM) - Коста-Рікою, Сальвадором, Гватемалою, Гондурасом, і Нікарагуа.

Російська дослідниця А. Орлова зазначає, що «основною метафорою північноамериканського дискурсу є уявлення про «нову еру» взаємин Сполучених Штатів і країн Латинської Америки». Так, наполягає вона, «Б. Обама і А. Валенсуела (радник державного секретаря з питань Західної півкулі) використовують в даному контексті словосполучення «нова ера», Х. Клінтон, поряд з цією метафорою, широко використовує метафору «Нова архітектура співпраці», яку в даному випадку можна вважати синонімічними» [11].

Підкреслює це твердження наступна теза Б. Обами: «немає старшого партнера, немає молодшого партнера». У контексті «спільного вирішення спільних проблем» широко використовуються метафори «взаємних інтересів», «взаємної відповідальності» і «взаємної поваги», які тягнуть за собою відносини співробітництва і партнерства в Західній півкулі. США залишають за собою роль принципово значимого гравця, який лідирує в процесі прийняття найважливіших рішень. Однак в той же час вони намагаються створювати умови партнерства з тим, щоб поліпшити свій імідж в регіоні. Найбільш поширеною фразою серед офіційних представників американської адміністрації став вираз Б. Обами «ми хочемо слухати, а не тільки говорити». А. Орлова зазначає, що США та країни ЛА мають ряд спільних регіональних проблем: проблеми міграції; проблеми забезпечення безпеки громадян США і країн Латинської Америки; проблеми енергетики, кожна з яких складається ще з кола питань [11].

Відтак, керівництво США змінило свою стратегію щодо країн ЛА, тепер (хоча б ззовні) вона нагадує партнерство і співробітництво, а не тиск наддержави на не впливових та економічно залежних сусідів. Однак, варто памятати, що досі США є важливою країною у торговому обігу ЛА, а країни ЛА є боржниками США та їх економічний баланс залежить від стабільності долара, адже більшість з них є країнами-експортерами сировини.

Щодо ставлення країн ЛА до США, то варто навести уявлення про «дві Америки» С. Бендіксена. Всі держави Центральної і Південної Америки діляться С. Бендіксеном на дві групи: 1) соціалістичну коаліцію в складі Венесуели, Куби, Болівії, Еквадору, Парагваю, Бразилії, Уругваю, Аргентини та 2) держави з вільним ринком - Мексика, Перу, Колумбія, Чилі, деякі держави Центральної Америки і Домініканська республіка. Відповідно, другу групу країн автор відносить до групи «друзів» США, яким необхідно допомагати [17, р. 17-25]. Тоді, першу групу - варто віднести до «недругів», на яких Сполучені Штати не можуть вплинути. Ці держави прагнуть до зменшення влади і впливу США в регіоні.

З іншої точки зору, бажання США подальшого поглиблення взаємного співробітництва в регіоні в ХХІ ст. звернено до двох пріоритетних груп країн. У них політика США матиме «особливий відтінок». Перша група включає прилеглі до США країни регіону, такі, як Мексика, країни Карибського басейну і Центральної Америки і навіть Куба. Фактично, це сфера «особливих інтересів» США. Зовнішньополітичні дії країн, які входять до неї, прямо позначаються не тільки на зовнішній, а й на внутрішній політиці США, беручи до уваги високий відсоток мігрантів (як колишніх громадян країн ЛА, так і членів іспаномовних діаспор). Друга група включає в себе країни Південної Америки: Аргентину, Чилі, Колумбію, Венесуелу. Особливу увагу в цьому контексті необхідно звернути на американо-бразильські відносини: в спектрі двосторонніх зв'язків співпраця починає перемежовуватися з елементами конкуренції з окремих питань подальшого загальноамериканського розвитку [15, р. 75].

Щодо взаємодії Іспанії та США в ЛА. Курс соціалістів на чолі з Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро (голова уряду Іспанії з 2004 до 2011 рр.) був спрямований на більш незалежну від американської адміністрації політику щодо країн ЛА і Карибського басейну (ЛАК), що узгоджувалося партійно-ідеологічною близькістю ІСРП з основними латиноамериканськими партіями. Це призвело до відновлення в регіоні іміджу Іспанії, який було підірвано попереднім керівництвом на чолі з Хосе Марією Аснаром Лопесом (голова уряду Іспанії з 1996 по 2004 рр.). Що, в свою чергу, призвело до зближення уряду Іспанії та латиноамериканських країн з більшості міжнародних проблем. Звичайно, що самостійність Іспанії викликала хвилю невдоволення з боку США прагненням іспанців до більшої самостійності в регіоні [7].

За безпосередньої участі Іспанії розвивається двосторонній діалог між Європою і ЛАК, а також було ініційовано процес створення зони вільної торгівлі ЄС-МЕРКОСУР. Уряд Х.Л. Родрігеса Сапатеро наполягав, що формування стратегічного партнерства ЄС з латиноамериканським регіоном відповідає національним інтересам Іспанії, оскільки передбачає істотні економічні переваги, а в майбутній перспективі може стати й ефективним політичним важелем впливу на світовій арені. На думку соціалістів, узгодження позицій і дій латиноамериканських країн має в майбутньому стати реальною противагою гегемоністській політиці США. Відтак, Мадриду відводиться головна роль «історичного мосту». Можливо, саме тому в цей період, не зважаючи на критику з боку американської адміністрації, Іспанія стала більш активно виступати за відміну санкцій проти кубинського режиму і просувати налагодження тісного політичного діалогу з Кубою, а також розвивати військово-технічне співробітництво з Венесуелою та Болівією. Варто зазначити, що соціалісти загалом багато в чому не погоджувались із Вашингтоном, зокрема, щодо визнання незалежності Косово від Сербії. Дійшло до того, що іспанський уряд прийняв рішення про припинення участі національного військового контингенту в Міжнародних силах безпеки для Косово. Також Іспанія прийняла рішення про вивід іспанських військ з Іраку навесні 2004 р. Відтак, зі зміною уряду, Іспанія стала проводити більш незалежну від США зовнішню політику [7].

Тут слід зазначити, що серйозне загострення відносин між Іспанією і рядом країн Латинської Америки відбулося в результаті тиску на Іспанію США в 2005 р., після підписання контракту на покупку іспанської зброї Венесуелою і Кубою. Зближення соціалістичного приклад-міністра Іспанії Родрігеса Сапатеро з країнами ЛА викликало негативну реакцію з боку США. За дорученням державного секретаря Кондолізи Райс, американська влада провела, щонайменше, вісім зустрічей з різними представниками іспанського уряду у Вашингтоні та Мадриді. У всіх цих зустрічах, представники США виступили проти продажу зброї Іспанією, попередивши її про негативні наслідки, які можуть виникнути через підтримку режиму У. Чавеса. У кінцевому рахунку, воля США була виражена Кондолізою Райс особисто міністру закордонних справ Іспанії Мігелю Анхелю Моратіносу, після чого Іспанія перестала надавати підтримку Венесуелі і іншим країнам Латинської Америки [12].

Але США потребує стратегічного партнера у Південній Америці та політична сила, яка може бути стабільною ланкою у регіоні. Враховуючи конфліктогенність відносин з Венесуелою, США і НАТО можуть сподіватися на Іспанію, як на дипломатичну опору в регіоні [14, с. 38]. Таким чином, роль Іспанії в євроатлантичному інтеграційному просторі є провідною, адже вона виступає унікальним космополітичним посередником між ЄС та країнами Магрибу, НАТО та арабським світом та грає виняткову роль у діалогу держав Середземноморя [14, с. 40].

Політичне співробітництво країн Латинської Америки та Іспанії полягає у вирішенні конкретних проблем регіону (Іспанія традиційно, поряд з США виступає свого роду міжнародним арбітром у вирішенні політичних криз регіону), а військове (продаж зброї і технологій) співробітництво Іспанії та ЛА в останні роки набуває нові вектори розвитку [12].

Автор приходить до висновку, що не зважаючи на той факт, що більшість країн ЛА дотримуються антиамериканської політики, вони все одно залежать від США, оскільки є країнами-експортерами сировини, а отже залежать від доларових розрахунків. Також, вони є економічними боржниками США, що впливає на зацікавленість Сполучених Штатів у стабільності і розвитку ЛА. Найбільш важливим у відносинах США та ЛА є географічне розташування регіону, яке має безпосереднє відношення до безпеки світового лідера. Щодо інтересів Іспанії в зазначеному регіоні, то вони повязані і з історичною спадщиною, і з економічними відносинами, і з прагненням Іспанії зберігати там свій вплив. Оскільки Іспанія є членом ЄС і має найтісніші звязки з країнами ЛА, вона пропонує послуги посередника між країнами ЛА та країнами ЄС. На сьогодні значення ЛА як регіону-постачальника енергетичних ресурсів - зростає, а значить і роль Іспанії як посередника збільшується, отож Іспанія продовжує бути впливовим транснаціональним гравцем, поєднуючи країн-партнерів у міжконтинентальних діалогах. І, зважаючи на таку вагу Іспанії в ЛА, вона слугує посередником між США та країнами ЛА в тих питаннях, які викликають найбільше непорозуміння між США та країнами ЛА. Отож, іспано-американські відносини в Латиноамериканському регіоні характеризуються як співробітництво, але такими вони будуть до того моменту, поки Іспанія не здобуде більшого впливу та ваги в регіоні, ніж це передбачено США.

Література

1.Аникеева Н. Е. Особенности внешней политики Испании в период правления Хосе Луиса Родригеса Сапатеро: 2004-2008 гг. / Н. Аникеева // Вестник МГИМО - Университета. - 2008. - No 2. - С. 10-19.

.Бжезинский Зб. Стратегический вигляд: Америка и глобальный кризи / Збигнев Бжезинский. - Москва: АСТ, 2013. - 285 с.

.Бжезінський Зб. Вибір: світове панування чи світове лідерство. / Зб. Бжезинський - К.: Видавничий дім «Київо-Могилянська Академія», 2006. - 204 с.

.Богданова Т. «Боліваріанська альтернатива для Америки» та її місце у процесах американської інтеграції. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Весела Н. Перспективи політичної інтеграції країн Латинської Америки та Карибського басейну / Н. Весела // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. - Вип. 21 (Част. І). - С. 36-42.

.Виноградова Е. Спасет ли Латинская Америка Испанию? Итоги XXII ибероамериканского саммита в Испании. / Е. А. Виноградова. [Електронний ресурс]. - 22 ноября 2012. - Режим доступу: #"justify">.Ермоленко И. Перепетии испано-американских отношений на современном етапе / И. Ермоленко. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Жолонко Т. В. Українсько-іспанське міждержавне співробітництво у контексті європейської політики України: дис. ... кандидата політичних наук: 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Т. В. Жолонко - Миколаїв, 2011. - 302 с.

.Спасет ли Латинская Америка Испанию? Итоги XXII ибероамериканского саммита в Испании. [Електронний ресурс]. - Виноградова Е. А., 22 ноябрь 2012 - Режим доступу: #"justify">.Федорова К. Зовнішня політика Іспанії на початку ХХІ століття. [Текст]: моногр. / К. О. Федорова - Warszawa:«Diamond trading tour», 2014. - 100 с.

.Declaraciones al Corresponsal en Madrid del diario francés «Le Figaro». Madrid, 16 de diciembre de 1963. [Electronic resource]. - URL:

.#"justify">.Jorge I. Dominguez, Rafael Fernandez de Castro. Contemporary U.S.-Latin American Relations. Cooperation or Conflict in the 21st Century? New York: Routledge. - 2010. - 252 p.

.Ley 2/2014, de 25 de marzo, de la Accion y del Servicio Exterior del Estado. [Electronic resource]. - URL:

.#"justify">.U.S. Policy Toward Latin America in 2009 And Beyond // Hearing Before The Subcommittee On The Hemisphere Of The Committee On Foreign Affaires House Of Representatives, February 4, 2009.

.Politica Exterior. [Electronic resource]. - URL:#"justify">.Global Economic Prospects. - January 2016, Latin America and the Caribbean regional forecast (Annual percent change unless indicated otherwise). [Electronic resource]. - URL: http://www.worldbank.org/content/dam7W orldbank/GEP/GEP2016a/Global-Economic-Prospects- January-2016-Latin-America-and-Caribbean-analysis.pdf.

Похожие работы на - Відносини Іспанії з Америкою в Латиноамериканському регіоні на початку ХХІ століття

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!