Афганський фактор у відносинах Пакистан-США

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Мировая экономика, МЭО
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    12,58 Кб
  • Опубликовано:
    2017-09-11
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Афганський фактор у відносинах Пакистан-США

Чорноморський державний університет імені Петра Могили












Афганський фактор у відносинах Пакистан-США


Ірина Тихоненко,

аспірант

Анотація

В статті розглядаються відносини між Пакистаном та США у контексті афганської проблеми. Існування територіальних проблем та спільна загроза тероризму у пакистансько-афганських відносинах стали передумовою формування у Вашингтоні єдиної політичної лінії до обох регіональних держав. Застосування терміну «АфПак» у американському політичному істеблішменті було негативно сприйняте Ісламабадом, що сприяло послабленню такої риторики за адміністрації Б. Обами. Еволюція американської концепції АфПак та афганське врегулювання після 2014року характеризують динаміку контактів між Пакистаном та США. Поступове дистанціювання Ісламабаду від фарватеру американської зовнішньої політики та намагання грати провідну роль у афганському врегулюванні дає підґрунтя стверджувати про перехід від формату підпорядкування до партнерського діалогу між США та Пакистаном. Автор дійшов висновку, що забезпечення національних інтересів Вашингтону та Ісламабада у вирішенні афганського питання має вплив на регіональну систему безпеки Південної Азії. Першочерговим завданням для Пакистану стає недопущення Індії до врегулювання ситуації в Афганістані. У свою чергу, для США є важливою співпраця з індійською стороною як інструмент стримування КНР, що негативно впливає на рівень довіри у пакистансько-американському співробітництві.

Ключові слова: США, Пакистан, Афганістан, стратегія АфПак, афганський фактор, тероризм.

Двосторонні контакти між Пакистаном і США займають чільне місце у зовнішній політиці обох держав. Важливу роль відіграє афганське питання, яке входить до напрямків двосторонньої стратегічної співпраці. Нових рис набувають пакистансько-американські відносини на ґрунті афганського врегулювання після виведення коаліційного військового контингенту НАТО та США з Афганістану у 2014 році. Поступове дистанціювання Ісламабаду від фарватеру зовнішньої політики США, ініціювання мирного переговорного процесу між афганською владою та «Талібаном» до якого залучена КНР, дають привід говорити про зміни регіональних пріоритетів Вашингтону та вплив цих процесів на рівень пакистансько-американської співпраці.

Досить багато науковців і публіцистів, які досліджують відносини Пакистану та США, підкреслюють важливість афганського чинника у двосторонніх контактах. Питаннями зовнішньополітичної стратегії США та ролі у ній афганського фактору присвячені праці українських дослідників А. М. Кобзаренка [2], О. П. Оборського [4], В. М. Шамраєвої [9], зокрема, афганське питання висвітлено у статті І. Горобця [1]. Вплив афганської проблеми на двосторонні контакти Пакистану та США досліджується у статтях російських (М. Т. Сохейла [5], К. Л. Сироєжкіна [6], О. Ю. Умнова [7], О. В. Фененка [8]), американських та європейських науковців (Д. Маркея [16], К. Фейр [12], К. Фішер [13]), представників науково-дослідницьких центрів Пакистану та Індії (Х. Ікбала [14], М. Кхана [15], М. Юсуфа [22]).

Мету статті автор вбачає у характеристиці американської стратегії АфПак у відносинах Пакистан-США, зясуванні ролі афганського питання та процесу мирного врегулювання в Афганістані, зокрема, після 2014 року у двосторонніх контактах і визначення впливу афганського фактору у пакистансько-американській співпраці на регіональну систему безпеки у Південній Азії. регіональний афганський політичний

Відносини Пакистан-США мають характер стратегічного партнерства важливою сферою втілення якого є безпека. Однією з передумов до зближення Вашингтону й Ісламабаду став конфлікт в Афганістані, який втілився в афганську проблему як на міжнародному, так і регіональному рівнях. Географічна близькість Пакистану з Афганістаном, існування неврегульованих територіальних питань і спільність загрози нового типу - тероризму, сприяло формуванню у США стратегії

АфПак - «обєднання» цих двох держав у єдиний напрямок власних безпекових інтересів.

Учасником афганського конфлікту Пакистан був з моменту введення радянських військ до Афганістану в 1979 році. І все ж уявлення про Афганістан і Пакистан як єдиний військово-політичний простір склалися при адміністрації Дж. Буша-молодшого. Восени 2001 р. у Білому домі побоювалися, що заворушення у пакистанських містах завадять використовувати цю країну як базу для операцій проти талібів. З весни 2004 року Пентагон допомагав уряду П. Мушаррафа проводити військові операції у північно-східній провінції Вазіристан, де афганські таліби створили свою «квазі-державу». 27 вересня 2006 р. відбувся саміт президентів США, Афганістану та Пакистану з метою врегулювання афгансько- пакистанських прикордонних суперечок. Білий дім виступив як посередник при вирішенні афгансько-пакистанського збройного конфлікту у травні 2007 року.

Поява терміна «АфПак» стала наслідком розвитку цього процесу. Його автором вважається видатний американський дипломат Річард Холбрук. Навесні 2009 року термін «АфПак» став використовуватися в американській аналітиці для характеристики військових дій на території Афганістану та Пакистану. Такий підхід викликав, однак, невдоволення в Ісламабаді та Делі, що підтверджує вплив афганської проблеми на регіональне пакистансько-індійське протистояння, та як результат - на безпеку у регіоні [8, с. 53].

січня 2009 року про неприйняття терміну «АфПак» заявив уряд Індії. Оскільки Делі не визнає Пакистан у його сучасних кордонах, стверджуючи, що частина штату Джамму та Кашмір окуповані Ісламабадом, застосування поняття «АфПак» означає, на думку індійської сторони, непряме визнання США та Афганістаном сучасних кордонів Пакистану. У червні 2009 року з критикою поняття «АфПак» виступив колишній президент Пакистану П. Мушарраф.

Спільний виступ двох супротивників спонукав США скорегувати свою позицію. 21 січня 2010 р. Р. Холбрук заявив про відмову адміністрації Б. Обами від використання терміну «АфПак», але вона не викреслила важливість пакистансько- афганського регіону для зовнішньої політики США.

грудня 2009 року Президент США Б. Обама, виступаючи у військовій академії Вест-Пойнт, заявив про початок нової американської стратегії в Афганістані. Основою стратегії є три елемента: 1) військова - створення умов для передачі влади; 2) цивільна - допомога афганському уряду в переговорному процесі з поміркованими талібами; 3) співробітництво з Пакистаном для досягнення максимального результату [20; 15, р. 245].

Д. Маркей, дослідник із Ради з міжнародних відносин (США) зауважує, що оновлена стратегія АфПак, проголошена у виступі Б. Обами у Вест-Пойнті має дві альтернативи. По-перше, Вашингтон має сфокусувати свої зусилля у боротьбі із тероризмом саме в Афганістані та Пакистані, а не просто включити регіон АфПак у загальну стратегію боротьби із тероризмом. По-друге, США доречно було б зосередитися саме на Пакистані як акторові, який дестабілізує ситуацію у регіоні (Південна Азія), будучи джерелом терористичної загрози та знаходячись у зоні ризику талібанізації [16, р. 3-7].

У середині 2013 р. в американській публіцистиці відбувається відродження терміну «АфПак» (А£Рак). На офіційному рівні адміністрація Б. Обами вважає за краще поки не використовувати цей термін. Однак американські експерти позначають їм Афганістан і Пакистан як єдиний театр військових дій у рамках антитерористичної операції НАТО [8].

Нова хвиля інтересу американців до «АфПаку» викликала невдоволення Пакистану. По-перше, в Ісламабаді існували побоювання, що затвердження поняття «АфПак» приведе до легалізації військових операцій НАТО на пакистанській території. У даний час альянс завдає ударів по талібах на афгансько- пакистанському кордоні у рамках політики сприяння Пакистану.

По-третє, протягом останніх років американські експерти часто кваліфікували Афганістан і Пакистан як «держави, що не відбулися» (failed states). Відносно Пакистану таке формулювання означало сумніви у здатності його уряду зберегти контроль над своїми ядерними обєктами.

По-четверте, у пакистанського керівництва є побоювання щодо «зони племен», де під приводом дискусій про «АфПак» представники цих територій вимагатимуть більшої автономії [5].

Зазначені «подвійні стандарти» у розумінні та трактуванні американської концепції АфПак дають підстави стверджувати про важливість афганського аспекту у відносинах між Пакистаном і США. Так, для Пакистану очевидним є відстоювання власних національних інтересів та індивідуальності як актора міжнародних відносин, а не ролі спільного з Афганістаном джерела тероризму у зовнішньополітичних інтересах США.

Двосторонні контакти Ісламабаду та Вашингтону у своєму розвитку не є одноманітними. Відстоювання власних національних інтересів обох сторін має беззаперечний вплив на відносини.

Точкою відліку зближення США та Пакистану, під впливом ситуації в Афганістані, стали події вересня 2001 року. Залучення Ісламабаду до антитерористичної стратегії Вашингтону можна характеризувати у двох аспектах. По-перше, така співпраця екс-президента Пакистану П. Мушаррафа із Дж. Бушем- молодшим мала позитивні моменти протидії нетрадиційній загрозі безпеці - тероризму. Проте, по-друге, таке слідування у фарватері американського зовнішньополітичного курсу перетворювало двосторонні відносини у формат певної залежності та підпорядкування пакистанської сторони діям світового «центру сили» - США.

Геополітичний вимір відносин між Пакистаном та Афганістаном мав свої важелі у такому пакистансько-американському тандемі. Афганістан є одним із головних напрямів зовнішньої політики Ісламської Республіки Пакистан. Країни поєднує не лише релігійна приналежність до ісламу, насамперед сунітського спрямування, а й неурегульованість питання кордонів і підтримка Ісламабадом терористичного руху «Талібан» [19, р. 201-212]. Ще у другій половині 1980-х років у Пакистані була вироблена доктрина «стратегічної глибини», яка визначала Афганістан як зону особливого інтересу у контексті визнання афгансько- пакистанського кордону, так званої проблеми Пуштуністану [6, с. 62].

Війна в Афганістані сприяє зростанню у Пакистані числа прихильників радикальних, екстремістських і терористичних організацій, що несе загрозу інститутам влади. Це дає право дослідникам говорити про можливість перетворення Пакистану на ісламістську державу (такою є позиція одного з розробників стратегії АфПак Брюса Ріделя) [3]. Звичайно, ця загроза не настільки реальна, проте повністю її ігнорувати не слід.

Під впливом можливої загрози дестабілізації внутрішньодержавного середовища та безпеки Пакистан виробляє цілі власної політики на афганському напрямі: 1) зниження терористичної загрози для мирних громадян, державних установ, військовослужбовців; 2) нормалізація ситуації у прикордонних районах, яка б дозволила скоротити присутність військових у прикордонних провінціях; 3) поліпшення ситуації в Афганістані настільки, щоб у цю країну змогли повернутися біженці; 4) поліпшення боротьби з нелегальним наркотрафіком, який є проявом «афганської проблеми» [22, р. 15].

Саме із проголошенням стратегії Б. Обами щодо виведення військ з Афганістану у 2011 році намітилися зміни у політиці Ісламабаду щодо Кабулу та присутності США у цій країні. Це мало вплив і на двосторонні американсько- пакистанські контакти, насамперед із афганської проблеми.

Так, екс-президент Афганістану Х. Карзай дав зрозуміти пакистанській стороні, що він не вірить у перемогу американців і схиляється до примирення з талібами, для чого прагне заручитися підтримкою Пакистану. Ісламабад, у свою чергу, сформував свою дорожню карту врегулювання конфлікту. Пакистанський план містив у собі наступні елементи:1) встановлення терміну виведення

коаліційних збройних сил з Афганістану; 2) поряд з виведенням сил міжнародної коаліції, витіснення з Афганістану всіх повстанських угруповань іноземного походження, особливо прихильників «Аль-Каїди»; 3) припинення звязків між талібами та рухом «Техрік-і-талібан Пакистан»; 4) налагодження жорсткого контролю на афгансько-пакистанському кордоні [3].

Останнім часом у відносинах Пакистан-США відбуваються достатньо виражені зміни - перехід від формату підпорядкування до більшого партнерського діалогу. Каталізатором до поступового дистанціювання пакистанської влади від Вашингтону стала операція США із вбивства Усами бен Ладена на пакистанській території та зменшення американської фінансової допомоги Пакистану для протидії тероризму у 2011 р. як протест у бік пакистансько-китайського альянсу [14].

У 2013 р. виокремилася ще одна риса невдоволення Ісламабаду американською політикою. Йдеться мова про ракетні удари по пакистанській території американських безпілотників, що розцінюється пакистанською стороною як порушення суверенітету Пакистану. «Безпілотники США кидають виклик суверенітету Пакистану і [ми] довели це до відома Сполучених Штатів і сподіваємося, що вони сприймуть це з розумінням», - заявив премєр-міністр країни Н. Шаріф на початку своєї каденції [18].

На цьому зміни у форматі двосторонніх контактів не завершилися. Важливим став 2014 рік. По-перше, виведення спільного військового контингенту НАТО та США із афганської території. По-друге, вибори в Афганістані (обрання президентом А. Гані). Хоча і не можна стверджувати, що пакистансько-афганські відносини стали як ніколи стабільними, але візит А. Гані до Пакистану у 2015 році підкреслив готовність афганської сторони до співпраці зі своїм сусідом [11].

Стабілізація ситуації в Афганістані представляється у Пакистані тільки за його безпосередньої участі у цьому процесі та включенні до нього так званих поміркованих талібів. Втіленням цієї ідеї стало ініціювання Ісламабадом у 2015 році мирного переговорного процесу між афганською владою та представниками «Талібану». Новина про смерть голови талібів мули Омара перервала цей процес, дещо загостривши пакистансько-афганські відносини та поновивши хвилю афганських звинувачень у підтримці Пакистаном талібів.

До мирного врегулювання в Афганістані залучені також США та КНР, маючи власні позиції й інтереси. Вашингтон закликає Ісламабад і Кабул до відкритого та мирного діалогу та протидії терористам.

Не можна не зважати на той факт, що останнім часом у політичному істеблішменті Пакистану сталися певні зміни. Ні для кого не є таємницею, що роль військових у державі завжди була великою. Так, і сьогодні вона неабияк зросла. Причина цьому - досить значний авторитет серед пакистанців начальника штабу армії Пакистану генерала Р. Шаріфіа під керівництвом якого пройшла у Північно- Західній прикордонній провінції та Північному Вазіристані вдала антитерористична операція «Зарб-е-Азб». Боротьба Пакистану із терористами власними силами ще раз підтверджує вихід Пакистану на курс дистанціювання від США. У свою чергу, пакистанські військове керівництво розпочало налагоджувати відносини із афганськими колегами з метою ефективності протидії радикально налаштованим талібам.

Проте пакистансько-американські відносини залишаються важливими для обох сторін, що було підтверджено у візитах премєр міністра Пакистану Н. Шаріфа та генерала Р. Шаріфа до Вашингтону наприкінці 2015 року [12].

Співпраця між Пакистаном і США у призмі афганського фактору постійно задає тон двостороннім відносинам і підтримує їх активність. Проте, незважаючи на зусилля у мирному афганському врегулюванні та спільній протидії тероризму, не останнє місце відіграють регіональні амбіції сторін.

Так, певному охолодженню пакистансько-американських відносин сприяли налагодження контактів між США та Індією у сфері ядерної енергетики та зростання співробітництва Пакистану та Китаю у «стримуванні» регіональних амбіцій Нью-Делі [10, р. 55]. Так, у редакції Стратегії національної безпеки США від 6 лютого 2015 року зазначається, що Вашингтон у Південній Азії продовжує зміцнювати стратегічне й економічне партнерство з Індією, визнаючи її роль як лідера у забезпеченні регіональної безпеки. США не відмовляється від співпраці як з Індією, так і Пакистаном у боротьбі з тероризмом і забезпеченні стратегічної стабільності у Південній Азії [17].

Залучення афганської проблеми до існуючого пакистансько-індійського ядерного протистояння за інерцією переводить двосторонню конкурентну боротьбу за лідерство у регіоні на багатосторонню, із залученням зовнішніх сил - США та

КНР. Так, прийнятий адміністрацією Б. Обами курс на «повернення в Азію», зокрема, в Азійсько-Тихоокеанський регіон, не можна не згадати як певну протидію посиленню КНР на світовій арені. Співпраця з Індією як лідируючою та стабілізуючою силою у Південній Азії у межах цього курсу також має на меті протидію новій світовій потузі - КНР. Зіштовхування інтересів Пекіну та Вашингтону на афганському плацдармі є ще одним втіленням боротьби за світове лідерство, де вагому роль починають відігравати південноазійські регіональні полюси сили - Пакистан та Індія.

На основі вище згаданих фактів автор дійшов наступних висновків:

американська стратегія АфПак, як втілення підходу США до відносин із Афганістаном і Пакистаном на спільній основі боротьби із тероризмом та афганської проблеми, має дуалістичну природу у відносинах Пакистану та США. Негативна характеристика такого підходу зі сторони Ісламабаду сприяла уникненню використання терміну «АфПак» за президентства Б. Обами, проте такий підхід у зовнішній політиці США залишився;

пакистансько-американські відносини у контексті афганської проблеми розвивалися від певної залежності Ісламабада від зовнішньополітичних ініціатив Вашингтону до дистанціювання пакистанської сторони у вирішенні конфлікту в Афганістані. Виведення коаліційних військ НАТО та США з афганської території у 2014 році поклало початок більш рішучим політичним діям Пакистану у процесі мирного афганського врегулювання, де США почали відігравати консультуючу роль;

афганський напрямок співробітництва Пакистану та США є майданчиком втілення власних національних інтересів обох держав, які зачіпають регіональну систему безпеки у Південній Азії. Недопущення до афганського врегулювання Індії стає першочерговим завданням Пакистану у його регіональній політиці та боротьбі за лідерство, тоді як американсько-індійське співробітництво стає інструментом стримування КНР як у регіоні, так і на міжнародній арені для США.

Література

Горобець І. Афганська проблема в сучасних міжнародних відносинах / І. Горобець,

Мартинов // Зовнішні справи. - 2010. - № 5/6. - С. 48-51.

Кобзаренко А. М. Сучасна політика США у Південній Азії / А. М. Кобзаренко // Стратегічні пріоритети. - 2009. - № 3 (12). - С. 238-244.

Оборський О. П. Сучасна зовнішня політика США:доктринальний вимір /

О.П. Оборський // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 4 (5). - С. 194-197.

Сохейл М. Пакистан как гарант будущего Афганистана. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Сыроежкин К. Л. «Афганская проблема»: состояное и перспективы / К. Л. Сыроежкин // Международные исследования. - 2012. - № 3. - С. 59-65.

Умнов А. Ю. Афганский кризис / А. Ю. Умнов // Мировая экономика и международные отношения - 2009. - № 3. - С. 49-57.

Фененко А. В. США продолжат борьбу с терроризмом на территории Пакистана? - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Шамраєва В. М. Основи зовнішньополітичної концепції президента Б. Обами

М. Шамраєва // Теорія та практика державного управління. - 2012. - Вип. 2 (37). - С. 407-414.strategic review 2014: US pivot and Asian security / Eds. S.D. Muni, V. Chadha. - New Delhi: PENTAGON PRESS, 2014. - 260 p.A. K. The Raheel doctrine. [Electronic resource]. - URL: #"justify">Fair C., Ganguly S. An unworthy ally time for Washington to cut Pakistan loose. [Electronic resource]. - URL: https://www.foreignaffairs.com/articles/pakistan/2015-08-18/unworthy-ally.

Fischer K. The AfPak strategy: reactions in Pakistan / K. Fisher. // AAN Policy Briefing. - 2010. - Vol. 2. - 12 p.H. Pak-Afghan ties in the light of Pak-US strategic dialogue. [Electronic resource]. - URL : #"justify">Markey D. From AfPak to PakAf: a response to the new U.S. strategy for South Asia / D. Markey. - New York: Council on Foreign Relations, 2009. - 15 p.Security Strategy of the United States of America. [Electronic resource]. - URL: https://www.whitehouse.gov/sites/default/files/docs/2015_national_security_strategy.pdf.

Nawaz Sharif says drone attacks are against Pakistans sovereignty. [Electronic resource]. - URL: <http://www.dnd.com.pk/nawaz-sharif-says-drone-attacks-are-against-pakistans-sovereignty>.on the Edge Pakistan Project Report IDSA. - New Delhi: Magnum Books Pvt Ltd, 2013. - 164 p.

The unfinished war in Afghanistan: 2001-2014 / V. Chandra. - PENTAGON PRESS, 2015. -340 p.

Yusuf M. Decoding Pakistan's «strategic shift» in Afghanistan / M. Yusuf. - Stockholm: Stockholm International Peace Research Institute, 2013. - 24 p.

Похожие работы на - Афганський фактор у відносинах Пакистан-США

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!