Китай як наступний гегемон капіталістичної світосистеми: погляд Іммануїла Валлерстайна
Китай як наступний гегемон капіталістичної світосистеми: погляд Іммануїла Валлерстайна
І.А. Усатенко
Стаття присвячена аналізу поглядів американського мислителя І. Валлерстайна на явище гегемонії у капіталістичній світосистемі. Вчений наводить приклади домінування трьох держав у різні історичні епохи та оцінює шанси КНР на світове панування в капіталістичній світосистемі.
Ключові слова: І. Валлерстайн, капіталістична світосистема, світоекономіка, гегемонія, США, КНР
У складній, але досить популярній останнім часом серед науковців теорії світосистемного аналізу, авторства американського мислителя І. Валлерстайна, помітне місце посідає концепція гегемонії країн у капіталістичній світосистемі. Згідно з цією теорією, деякі країни-лідери впродовж певного часу відігравали провідну роль у різних сферах життя планети. Незважаючи на те, що теорії гегемонії І. Валлерстайна передувала низка аналогічних за напрямом концепцій інших вчених, оригінальний погляд професора Йельського університету представляє особливий інтерес. За допомогою цієї концепції, І. Валлерстайн намагається по-новому розставити геополітичні акценти в історії міжнародних відносин, збагатити її розумінням економічної складової того чи іншого зовнішньополітичного курсу різних держав та відшукати спільне і відмінне у прикладах гегемонії країн епох нового та новітнього часу.
На переконання засновника світосистемного аналізу, для того, аби досягти рівня міжнародної домінанти, державі недостатньо лише отримати для своїх підприємств і компаній більшу (порівняно з будь-якою іншою державою) частку на світовому ринку, створити найсильнішу армію або відігравати ключову роль у світовій політиці. Для того, щоб набути статусу гегемона, за визначенням І. Валлерстайна, не обовязково навіть постійно навязувати свої правила та волю (як мінімум, за допомоги використання права «вето») в економічній, політичній, військовій, дипломатичній та культурній царинах. На думку вченого, суть гегемонії полягає не в цьому, оскільки щоб отримати право називатися «гегемоном», перевага країни-лідера має бути настільки вагомою, що всі держави-союзники мають дефакто перетворитися на держав-клієнтів, а головні противники усвідомити свою неповноцінність і зайняти оборонну позицію. Однак, попри обовязкову тотальну перевагу, яка вимагається від пануючих країн, І. Валлерстайн, тим не менш, не тішить себе ілюзією вседозволеності та всесильності таких держав на світовій арені. Американський дослідник твердо переконаний у тому, що «всемогутності не існує всередині міждержавної системи» [1].
Ситуація гегемонії виникає в результаті специфічних історичних обставин і обовязково є закономірною. Крім того, вона відіграє значну роль у подальшому розвитку капіталістичної світоекономіки. На думку дослідника, гегемонія це не нерівномірний стан міждержавної системи, а, радше, один з кінців мінливого континууму, який описує стосунки суперництва між великими державами. На одному його кінці знаходиться майже довершена рівновага сил ситуація, за якої існує багато держав, до певної міри рівних між собою за силою. Зазвичай вони не гуртуються до чітко окреслених чи тривалих угруповань. Така ситуація, за твердженням І. Валлерстайна, є рідкісною і нестабільною. Для середини цього континууму характерне існування багатьох держав, більш або менш обєднаних у групи (зазвичай, у два ворогуючих табори). Крім того, у міждержавній системі залишається кілька нейтральних елементів або таких країн, що вагаються. За такого становища жодна зі сторін, ні тим більше окрема держава, не може навязати свою волю іншим. Така ситуація суперечності всередині міждержавної системи є нормальною. Далі вчений стверджує: «На іншому кінці континууму ситуація гегемонії, також рідкісна і нестабільна» [2, 99-100]. валлерстайн світовий гегемон конкуренція
І. Валлерстайн згадує також окремі, непоодинокі спроби трансформації міждержавної системи капіталістичної світосистеми в новий світ-імперій (на зразок Давнього Риму чи Давнього Китаю), кордони яких співпали б з межами осьового поділу праці [3, 199]. Якщо всі проекти побудови нових світ-імперій зазнавали фіаско, то спроби деяких країн досягти пануючого становища в міждержавній системі не можна назвати аж такими невдалими [1].
Історія розвитку капіталістичної світосистеми, відповідно до концепції І. Валлерстайна та його прихильників, має три приклади гегемонії. Перший гегемонія Республіки Обєднаних провінцій (Нідерландів) упродовж 1620-1672 рр. Другий Обєднане королівство Великобританії та Північної Ірландії в 1815-1873 рр. Третім (і останнім) світовим гегемоном з 1945 до 1967 рр. були Сполучені Штати Америки. Автор методу світосистемного аналізу, щоправда, зауважує формальний характер відмінностей між цими прикладами, зумовлений довгостроковими змінами у світосистемі. Аналогіям, яких нараховує набагато більше, він схильний надавати куди більшої уваги [1].
Першою аналогією, яку відзначив учений, є послідовність досягнення і втрати відносної ефективності в кожній із трьох економічних областей агропромисловому виробництві, торгівлі та фінансах. Втрата могутності, на думку дослідника, відбувалася у тій же послідовності. Інша аналогія стосується ідеології та політики держав-гегемонів. Усі вони за період свого домінування виступають захисниками принципів вільного руху факторів виробництва (товарів, капіталів і праці) в усій світоекономіці. Відношення ж до меркантилістичних обмежень в торгівлі в усіх них було ворожим. Водночас їхній лібералізм, принаймні номінально, простирався до загальної підтримки ліберальних парламентських інститутів і зневаги до політичних змін насильницьким методами. Однак сам І. Валлерстайн не абсолютизує політичні й ідеологічні стратегії держав-гегемонів і зауважує, що вони постійно робили винятки зі встановлених ними правил, коли відчували загрозу своїм інтересам. Третя аналогія криється в моделі побудови глобальної воєнної сили. Гегемони були, перш за все, морськими (зараз океанічними та повітряними) державами. На довгому шляху до гегемонії вони спочатку досить неохоче розвивали сухопутні сили, але пізніше, як стверджує вчений, дійшли висновку, що найсильніша сухопутна армія це запорука їхньої континентальної переваги [2, 34].
Наступна схожість між зазначеними вище випадками, стосується приблизно однакових часових рамок (близько 50 років) і твердження, що кожній ситуації гегемонії передувала тридцятилітня світова війна. Під світовою війною розуміється масштабний сухопутний збройний конфлікт, який втягує в протистояння майже всі основні військові держави епохи та призводить до руйнівних наслідків для території та населення [2, 35]. Так, світовою війною «Альфа» була Тридцятилітня війна, яка продовжувалася з 1618 до 1648 рр. Внаслідок неї, інтереси Нідерландів у світоекономіці взяли гору над інтересами династії Габсбургів. Світова війна «Бета» це Наполеонівські війни, що точилися з 1792 до 1815 рр. Тоді, на думку І. Валлерстайна, інтереси Великобританії витіснили французькі. Світова війна «Гамма» це тривалі євроазійські війни з 1914 до 1945 рр., коли США вирвали у Німеччини перемогу в боротьбі за світове верховенство [2, 36]. Закінчення кожної зі світових воєн передбачало значну реструктуризацію міждержавної системи (Вестфальський мир; створення Священного союзу після Віденського конгресу; Бретон-Вудс та ООН) у формі, яка була б співзвучною необхідності узаконення відносної стабільності гегемонії однієї держави [1].
Проте, у вибудуваній І. Валлерстайном концепції світової гегемонії, є чимало вразливих місць. Коротка критика кожного з них вилилася б мінімум в окрему статтю, то ж обмежимося лише найголовнішими пунктами. Розпочнімо з першої країни-гегемона в капіталістичній світосистемі Нідерландів або Республіки Обєднаних провінцій. Слідом за І. Валлерстайном, світосистематики з різних країн сприймають гегемонію Нідерландів у ще досить обмеженому ареалі капіталістичної світоекономіки як аксіому. Однак, якщо опиратися на історичні факти, то не можна не зауважити того, що в XVII ст. домінувала зовсім не Голландія, а спочатку Габсбурги та згодом французи. В другій половині XVII на початку XVIII ст. Франція стала новим претендентом на імперське панування в Західній Європі. При цьому для світосистемного підходу має бути принципово важливим те, що «ядро» капіталістичної світоекономіки поширювалося своїми межами не лише на територію Нідерландів, але й на терени Північної Франції й Англії. Більшу ж частину периферії як джерело сировини та дорогоцінних металів становили іспанські володіння в Америці, на які, до речі, Франція претендувала як на іспанську спадщину [4].
У випадку з голландською гегемонією, І. Валлерстайн суперечить і пропонованій ним же, третій аналогії, що стосується сильної сухопутної армії. Хоча в добу панування Нідерландів підтвердилася інша умова, яку через чотири століття американський вченийнеомарксист зміг віднести до другої аналогії. Саме у цей час знамениту книгу «Mare Liberum» («Вільне море»), написану ще 1609 р. засновником міжнародного права Г. Гроцієм, було взято за основу нової ліберальної ідеології. В ній урочисто проголошувалося, що «кожна нація вправі відвідувати кожну іншу та торгувати з нею, тому що акт обміну товарами є виразом незалежності, яка диктується самою природою» [5].
Крім не повної відповідності своїм ідеям, не позбавлений надмірного інструменталізму, підхід дослідника демонструє тенденцію суттєвого спрощення історії європейської дипломатії. Приміром, не такими однозначними виглядають результати війни «Бета», одним із наслідків якої був перенос епіцентру міжнародних відносин з Парижу, радше не до Лондона, а до Петербургу (до початку Кримської війни). Усвідомлюючи значну кількість недоліків, запропонованого ним, методу дослідження феномену гегемонії, сам І. Валлерстайн зауважує, що він не є винятковим [6, 228].
Абстрагувавшись від критики, варто зупинитися на ще одній вельми примітній тезі І. Валлерстайна. Згідно з нею, кожен майбутній переможець боротьби за світове панування починав налагодження зовнішньої політики з того, що брав у партнери попереднього гегемона (Великобританія Голландію, США Великобританію). Якщо ж взяти до уваги твердження вченого про те, що нинішній цикл розвитку «капіталістичної світоекономіки», разом із залишками гегемонії США, має остаточно завершитися в середині чи останній третині XXI ст., то можна припустити, що «зростаючий» гегемон уже повинен налагоджувати партнерські відносини зі США [7]. І. Валлерстайн підкреслює, що останні вже не володіють трьома найважливішими елементами, які забезпечували їхню військовополітичну міць раніше грошима, готовністю народу терпіти людські втрати та політичним контролем над Західною Європою й Японією [5, 383]. Однак запитанням, що виходить на передній план, у звязку з таким баченням вченого геополітичної картини світу, стає не опис занепаду могутності США, а ідентифікація нової країни-гегемона.
На думку науковця, пік гегемонії США вже залишився позаду і з другої половини 1970-х рр. почався її поступовий занепад. Водночас, починаючи з лютневого візиту 1972 р. Р Ніксона до КНР, намітилося потепління у відносинах між країнами. Головним мотивом у поглибленні двосторонніх відносин стало бажання обмежити вплив Радянського Союзу в периферійних та напівпериферійних зонах капіталістичної світоекономіки. Крім того, за Шанхайським комюніке 1972 р., американці, пішовши на поступки уряду Піднебесної, відмовилися від тактики «оскарження твердження», що всі громадяни Китаю по обидві сторони Тайванської протоки вважають себе громадянами однієї країни [8]. Подальше налагодження дипломатичних стосунків у 1979 р. та одностороння відмова США від союзницьких зобовязань перед Тайванем були не єдиними наслідками американо-китайської дружби. Невдовзі після підписання ряду угод, країни усвідомили також відчутні економічні вигоди співпраці [9].
Послуговуючись тричленною формою виробничих зон капіталістичної світоекономіки (Центр Напівпериферія Периферія), яку до наукового обігу ввів той таки І. Валлерстайн, можна припустити, що, напівпериферійний до тих пір Китай, США хотіли використати у меркантильних інтересах. Підвищений інтерес для американського бізнесу в економічній сфері представляли китайські ринки збуту товарів і праці. Підтвердження цієї гіпотези можна знайти в працях самого дослідника: «США хотіли приручити Китай, витягнути його з маоїстського кокона і кинути у вирву капіталістичної світоекономіки» [8].
Китай, зі свого боку, сподівався купити технології та виграти час для зміцнення економіки та збройних сил, що могло дозволити йому перетворитися на супердержаву. Наразі КНР намагається посилити військову міць, але навіть попри колосальні витрати з бюджету, наголошує І. Валлерстайн, «йому ще далеко до того, аби суперничати зі США на рівних у цій галузі» [8]. На світовій арені та внутрішній політиці Китай дотримується поміркованої та виваженої політики, яка, тим не менш, рішуче засуджує будь-які спроби відділення різних етнічних груп або перегляд непростої китайської історії [10]. Водночас у Китаї друга за могутністю економіка, яка продовжує розвиватися шаленими темпами та підтримує інвестиціями навіть американський долар. Китай це найбільший кредитор у світі, який не просто інвестує, але й у той же час контролює економіку Сполучених Штатів. Будь-яке, навіть незначне зменшення прямих інвестицій та позик до американської економіки з боку Китаю може обернутися для неї затяжною кризою, а вимога виплатити йому одразу всі рахунки фінансовим колапсом, з неминучим падінням курсу долара [8]. Зважаючи на це, а також на ряд інших показників, відносини між США та КНР І. Валлерстайн характеризує як «обережне суперництво» [11].
Він не береться припускати до яких пір може зростати економічна та політична міць Китаю, але переконує, що Піднебесна наразі не готова стати основним гравцем на світовій політичній арені [12]. Крім того, чимало питань зумовлює унікальна ідеологічна позиція КНР, яка, будучи соціалістичною державою, володіє надпотужною ринковою економікою [8]. Проте, І. Валлерстайн вважає, що уряд США схильний довіряти прогнозу, згідно якого Комуністична партія Китаю в найближчі роки втратить авторитет або навіть зникне зовсім [11]. З іншого боку, дослідник намагається зважено та різнопланово аналізувати теперішнє становище Китаю, з метою дати прогноз на його найближче геополітичне майбутнє. Найліпше думка вченого стосовно глобальних перспектив Китаю ілюструється словами з його книги «Занепад американської могутності» (2003 р.). За його твердженням, КНР зараз стоїть перед такою проблемою, як збереження єдності держави, розширення виробничої бази та зміцнення збройних сил. Успіх у цих трьох складових сприятиме трансформації геополітичного становища світу на користь Піднебесної. Поразка ж у кожній з них може обернутися «хаосом, який відчує на собі увесь світ» [13, 291-292].
Не варто забувати також те, що шанси на прорив з гетто напівпериферії Китаю та економічного ривку до світового панування визначаються унікальною комбінацією рис відсталостей і переваг. Так, наприклад, незважаючи на порівняно низький рівень ВНП на душу населення, архаїчне сільське господарство та жорсткий політичний режим, Китай має неабиякі технологічні досягнення, сильну армію та невичерпний людський ресурс. Він дозволяє відібрати висококваліфіковану робочу силу та розвивати власну соціокультурну модель. Враховуючи космічний масштаб країни, ще більш «космічну» кількість населення та багаті природні ресурси, можна стверджувати не лише про можливість економічного ривка, яким китайці уже благополучно скористалися, але і про створення відносно автономного національного виробничого комплексу [14].
При цьому найзапекліша конкуренція загостриться за вакантне місце світового гегемона, яке звільниться у результаті занепаду американської могутності. Головним претендентами на нього будуть Японія й Європейський Союз. Логіка цієї конкурентної боротьби призведе до того, що кожний член тріади найбільш потужних виробничих сторін світу (США, Європейський Союз і Японія) буде продовжувати зміцнювати економічні та політичні звязки з близькими для себе регіонами: США з країнами Америки, Японія зі Східною та Південно-Східною Азією, Європейський Союз з країнами Центральної Європи та колишнього СРСР [15, 68].
Тому як у випадку з трьома ідейно-політичними течіями, що боролися за роль геокультури, так і у випадку конкуренції за гегемонію, на думку І. Валлерстайна, тріумвірат протиборчих сторін має згодом перетворитися на дуумвірат і в такому біполярному світопорядку вірогідним буде економічне та політичне зближення Сполучених Штатів з Японією. Такий зручний для світосистемної теорії альянс поверне світ до класичної моделі геополітичної суперечки між останньою, що контролюватиме океанічний та повітряний простір, за підтримки колишнього гегемона США, та Європейським Союзом, що відіграватиме традиційну роль «континентальної» сухопутної держави [7].
За такого варіанту розвитку подій дослідник у своїх попередніх монографіях робив ставку на ймовірну перемогу інтересів Японії. Надалі І. Валлерстайн став дещо обережніший у прогнозах, трансформувавши припущення, що на статус наступного гегемона у недалекому майбутньому претендуватиме Східна Азія загалом, а не якась конкретна країна. Якщо в 1980-х рр. прерогатива перебувати у центрі широкої азійської федерації, на думку дослідника, була за Японією, то вже в наступному десятилітті весь світ і сам І. Валлерстайн, які перебували під враженням від швидкого економічного зростання Китаю, почали віддавати перевагу в майбутній консолідації азійського регіону останньому.
Підводячи підсумок, можна зазначити, що І. Валлерстайн вибудував самобутню теорію гегемонії країн у капіталістичній світосистемі. Ця теорія наголошує на тому, що на певних етапах розвитку капіталістичної світосистеми зявляється наймогутніша держава, здатна навязувати іншим країнам власну волю. У різний час такими гегемонами були Нідерланди, Великобританія та США, між якими вчений знаходить ряд аналогій [16]. Наступним гегемоном, за прогнозами автора методу світосистемного аналізу, скоріше за все, буде не якась країна, а великий виробничо-торгівельний регіон. Значні шанси стати політичним центром всередині цього регіону та посісти найвизначніше місце у новій геополітичній системі координат має Китайська Народна Республіка, політична, технологічна та військова роль якої неухильно зростає. Бачачи занепад американської могутності, Піднебесна, на думку вченого, нині не розкриває всього потенціалу, провокуючи США. Китай, згідно І. Валлерстайна, робить ставку на майбутнє, а поки що він, скоріше за все, вичікуватиме «до тих пір, доки через двадцять років не згасне зірка США, а на небосхилі не засяє його власна» [11].
Література
1.Валлерстайн И. Три случая гегемонии в истории капиталистической мироэкономики [Електронний ресурс].
2.Режим доступу: <#"justify">3.Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. - СПб., 2001.
4.Валлерстайн И. Исторические системы как сложные системы // Вестник Харьковского государственного университета. - 1998. - № 4.
5.ЗуйковР.Исторические трансформации порядка от гегемони и империи к миру-системе [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">8.О., 2012. - № 12.
9.ГрачевМ.Н. Концепция мир-системного анализа И. Валлерстайна: объяснительные и прогностические возможности [Електронний ресурс]. Режим доступу: <#"justify">12.Wallerstein I. The U.S. and China: Enemies or Allies? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www. wsarch.ucr.edu.
13.Валлерстайн И. США и Китай: осторожные соперники [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.scepsis.ru/library/id_662.html <http://www.scepsis.ru/library/id_662.html>.
14.Wallerstein I. Koniec swiata Ameryki [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.wyborcza.pl <http://www.wyborcza.pl>.
15.Wallerstein I. The Decline of American Power. The U.S. in a Chaotic World. - New York; London, 2003.
16.Солозобов Ю. Возвращение во «второй мир» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.apn.ru>
.Валлерстайн И. Конец знакомого мира : Социология ХХІ века. - М., 2003.
18.Завалько Г. Мировой капитализм глазами И. Валлерстайна [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.situation.ru <http://www.situation.ru>.