Особливості трансформації сільськогосподарського сектору на початку ХХІ століття
Особливості трансформації сільськогосподарського сектору на початку ХХІ століття
Федоренко Я. А.
Анотація
У статті досліджуються особливості реформування аграрного сектору українського села, після прийняття 1999 р. Указу Президента України «Про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектору економіки».
Ключові слова: українське село, аграрний сектор, паювання землі, колгоспно-радгоспна система, сільськогосподарське підприємство.
Українське село - не тільки колиска нації, а й один із головних секторів економіки країни. Сьогоднішні реалії, породжені процесами Євроінтеграції, зумовили чимало питань, повязаних із відродженням і створенням гідного конкурентоспроможного сільськогосподарського сектору. З огляду на це, важливим і актуальним є звернення до недавнього історичного минулого, з метою дослідження історичних аспектів трансформації сільськогосподарського сектору в процесі здійснення аграрної реформи на початку ХХІ ст., що дозволить обєктивніше визначити перспективи його розвитку на шляху інтеграції до європейського економічного простору.
Історіографія цієї проблеми представлена зокрема роботами М. Пугачова та М. Кобця. Певні відомості з окресленого питання містять і періодичні видання. Проте, сьогодні постала необхідність, узагальнивши попередні напрацювання, обєктивно переосмислити історію реформування сільськогосподарського сектора на початку ХХІ ст., щоб у подальшому, врахувавши всі недоліки та помилки, зроблені в той період, розробити досконалішу модель розвитку аграрної сфери економіки України. Відтак, метою статті є аналіз особливостей трансформаційних процесів сільськогосподарського сектору в процесі проведення аграрної та земельної реформ на початку ХХІ ст. аграрний європейський економічний
Трансформаційні зміни у сільськогосподарському секторі України на початку ХХІ ст. були започатковані 3 грудня 1999 р. Указом Президента України Л. Кучми «Про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектору економіки», який заклав фундамент для функціонування на базі приватної власності на землю нових за своїм змістом організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств. Документ забезпечував усім членам КСП гарантію права приватної власності на земельну частку і майновий пай. Власникам земельних паїв, за їх бажанням, надавалася можливість виділення земельної ділянки в натурі і забезпечувалося право вільного виходу з існуючих підприємств зі своїми земельними і майновими паями для створення на їх основі інших субєктів господарювання, заснованих на приватній власності. За ними також законодавчо закріплювалося право оренди земельних паїв, наслідування, відчуження, здійснення заставних операцій. Тому досить швидко 300 тис. селян оформили земельні паї актами на приватну власність [1, 3].
Цей нормативно-правовий акт пришвидшив і проведення другого етапу аграрної реформи, тобто, сприяв реструктуризації колективних господарств. Її особливістю було те, що зберігалася цілісність земельних та майнових комплексів більшості сільськогосподарських підприємств. Понад 85% договорів оренди селяни укладали з правонаступниками КСП, 10% - з підприємницькими структурами і тільки 5% - з фермерами. Хоча в більшості випадків порушувався принцип вільного виходу з КСП селян. Державні структури досить часто тиснули на селян і керівників господарств, аби ті не чинили опір ліквідації тієї чи іншої виробничої структури, примушували їх підтримувати заяви, на зразок доцільності «руйнування колгоспів і продажу землі». Такий тиск могли витримати лише міцні колективні господарства, які зберегли цілісність трудових колективів та їхню впевненість у захисті власного підприємництва.
Регіонально картина перетворень КСП мала такий вигляд. На Херсонщині протягом січня-березня 2000 р., на їхній базі були утворені 13 товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) і 5 приватних орендних підприємств [2, 5]. Станом на 23 травня 2000 р. на Закарпатті налічувалося 139 господарських товариств, 25 сільгоспкооперативів, 13 приватних підприємств і 40 новостворених фермерських господарств [3, 7]. У Кіровоградській обл. 89,2% земельних часток передано в оренду. На Одещині уклали договори оренди понад 89 власників земельних ділянок та сертифікатів і біля 58% майнових паїв з загальної кількості пайовиків [4, 5].
В Івано-Франківській обл., на базі реорганізованих КСП, створено 404 нові агроформування з приватною формою організації виробництва, а четверта частина власників земельних паїв приєднали свої частки до присадибних ділянок і почали господарювати самостійно [5, 8]. У Рівненській обл. 364 колишні КСП реформовано на 427 нових форм господарювання. Досить швидко в області вже нараховувалось 428 сільськогосподарських кооперативів, 124 приватно- орендних підприємства, 44 фермерських господарства, 11 інших ринкових структур [6, 4]. Станом на 1 червня 2000 р., у Тернопільській обл., на базі реорганізованих 570 КСП, створені 254 ТОВ, 369 приватно-орендних підприємств, 19 сільгоспкооперативів, 10 фермерських, 12 інших формувань. Із 664 нових формувань, 403 очолили колишні керівники (61%), 184 - спеціалісти реформованих господарств (28%), 77 - керівники ВАТ, ЗАТ, інші спеціалісти (11%). У процесі реформування замінено 167 керівників колишніх КСП. Із власниками земельних паїв укладено понад 80% договорів оренди. Майже 9 тис. селян розширили підсобні господарства, за рахунок земельних і майнових паїв [7, 9]. В регіоні працювала колсалтингова компанія «Ронко», яка надавала колективним селянським господарствам допомогу при реформуванні їх у товариства з обмеженою відповідальністю.
Найактивніше така робота велась у Гусятинському, Козівському, Підволочиському, Тернопільському р-нах, тому ТОВ тут було створено найбільше. У Шумському та Чортківському з 37 КСП утворилося 50 приватних господарств. У Зборівському, Кременецькому та Підволочиському р-нах віддали перевагу кооперативам, які не дуже відрізнялися від ТОВ, бо мали кілька засновників. На Київщині, замість 558 господарств з колективною формою власності на землю та майно, зявилися 625 підприємств, де 259812 власників земельних сертифікатів, на основі договірних умов, створили 353 господарства, 125 - приватних товариств, 128 виробничих кооперативів та 19 фермерських господарств [8, 2]. У Житомирській обл. на кінець 2000 р. були створені 741 господарство, з яких 301 ТОВ, 235 приватно-орендних підприємств, 100 акціонерних товариств, 44 фермерських господарства, 11 державних підприємств та 11 інших приватних формувань. 93% господарств зберегли цілісність майнових комплексів і земельних масивів, що давало змогу, не розпорошуючись, ефективно використовувати раніше створену виробничу і соціальну інфраструктури [9, 6].
У Донецькій обл., на базі 328 колишніх КСП, створено 402 господарства з різними організаційно-правовими нормами роботи. Це на додаток до тих 127 господарств, які реформувалися до виходу президентського указу від 3 грудня 1999 р. 78% усіх господарств обрали форму ВАТ, приватних господарств стало 7%, ще 6% стали кооперативними, 4 - фермерськими. На Полтавщині, з 541 колишніх КСП, утворені 640, на основі приватної власності, з яких 232 - приватно-орендні, 90 - кооперативи, 40 - акціонерні товариства, 241 - ТОВ. При цьому лише 17 господарств роздрібнилися на кілька [10, 6]. В Одеській обл. утворені 836 сільгосппідприємств ринкового типу, з яких 34,1% - ТОВ, 37,6% - кооперативи, 14,1 - фермерські господарства, 14,6% - приватні підприємства. Вони спеціалізувалися на виробництві зерна, винограду, овочів, зернової кукурудзи, соняшнику та цукрового буряку.
Щодо реалізації напрямів земельного реформування в Україні, то після Указу 1999 р., зявилася необхідність оновити його законодавчу базу. На початок ХХІ ст. гостро постала проблема з прийняттям нового Земельного кодексу, оскільки попередня його редакція вже перестала відповідати вимогам часу. У травні 2000 р. на перше читання до Верховної Ради України був поданий його проект, а 6 липня він був прийнятий у першому читанні. Після доопрацювання проекту за нього проголосувала більшість народних депутатів і з 1 січня 2002 р. він набрав чинності. До того ж прийнято понад 60 законів, які мали регулювати земельні відносини [11].
Упорядкування нормативно-правової бази стимулювало подальший процес виділення власникам земельних паїв земельних ділянок реформованих КСП в натурі та оформлення на право власності на землю. На початок 2004 р. понад 6,8 млн. громадян отримали сертифікати на право власності на земельну частку (пай). Понад 3,92 млн. громадян (57,9%) реалізували це право, отримавши земельні ділянки в натурі. За оперативною звітністю, лідерами у видачі державних актів на право власності стали Кіровоградська і Дніпропетровська обл., де, відповідно 96,3 і 82,9% громадян, набули право на земельну частку (пай) і отримали державні акти на землю. Досить активно велася робота у Рівненській (82,5%), Черкаській (82,3%) і Сумській (80,8%) обл. Набагато нижчими були показники в Житомирській (26,7%), Донецькій (39,2%) обл. [12, 8].
Розмір паю, що отримували селяни, змінювався від 1 га (Івано-Франківська обл.) - до 8,7 га (Луганська обл.), при цьому середній розмір земельної ділянки коливався в межах 4 га. Під час передачі земель у спільну власність сільськогосподарським підприємствам, було створено і резервний фонд земель. Він становив 3,3 млн. га або 12% розпайованих угідь. Із загальної площі земель резерву працівникам соціальної сфери надано 423,2 тис. га (13%). Крім того, станом на 01 жовтня 2003 р.
4 млн. громадян на площі 3,5 млн. га реалізували право на отримання земельних ділянок у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва, згідно рішень сільських, селищних рад, що становило 86,1% від кількості громадян, які мали право на приватизацію земельних ділянок [12, 10].
Серйозною перешкодою на шляху реформування й розвитку аграрного сектора були часті зловживання з боку ряду керівників колективних господарств. Багато хто з них намагався незаконним шляхом заволодіти грошовими коштами, матеріальними цінностями колгоспів, акціями на землю, майном. Так, лише 1999 р. органами внутрішніх справ у цій сфері викрито понад 5600 корисливих злочинів. Непоодинокими були випадки, коли паювання землі проводилося керівництвом без проведення загальних зборів пайовиків, а списки складалися на власний розсуд. Так, у с. Городниця Івано-Франківської обл. сільський голова Б. Дубяк власноручно склав списки пайовиків, не внісши туди 200 селян, причому не забув про свою родину і друзів, які отримали акти на землю без сертифікатів і проекту, який був затверджений райдержадміністрацією лише в 2002 р. [13].
Широкого резонансу набула і справа з паюванням землі у с. Осична на Вінниччині, де на 401 члена місцевого КСП «Мрія» припадало по 2,5 га землі. Невелика група людей, які відділились і передали паї місцевому фермеру, залишились без майна, оскільки його розподіл у колишньому КСП не проводився взагалі. Хоча Державні акти на земельні ділянки цій категорії були виготовлені, договори оренди укладені, а розрахунки проводилися регулярно. Все майно залишилося на балансі господарства, яке очолила дружина колишнього керівника КСП. Згодом, за підтримки голови РДА, для певного кола осіб було виготовлено Державні акти на 2,8 га землі. Вся технічна документація без проходження державної технічної експертизи була затверджена. При цьому паювання землі для інших селян, документально підтверджене технічною документацією в РДА, не було навіть у 2013 р. [14].
Таким чином, трансформаційні зміни сільськогосподарського сектору на початку ХХІ ст., в результаті проведення аграрної реформи, призвели до пришвидшення паювання земель колишніх колективних господарств та остаточної реструктуризації колгоспно-радгоспної системи, в результаті якої було створено нові організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств. Проте, через недосконалу економічну стратегію, а також відсутність елементарних знань про свої права, у справі реструктуризації колишніх КСП та паювання земель, їх було проведено із численними зловживаннями з боку колишніх керівників КСП та місцевої влади.
1.Інформація Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України // Президентський вісник. - 2000. - № 19.
2.Дубовий В., Сливка І. Головне - це земля і робота на ній, яка має давати високу віддачу! // Новини Закарпаття. - 2000. - 23 травня.
.Шевченко П. Через реформування аграрного сектора - до європейського рівня життя // Одеські вісті. - 2000. 18 травня.
.Краснодемська З. Плоди приватної ініціативи // Урядовий кур 'єр. - 2000. - 1 грудня.
.Ставка на ефективного господаря // Урядовий кур 'єр. -2000. - 6 квітня.
.Реформа завершилась // Урядовий кур 'єр. - 2000. - 2 червня.
.Бідзюра І. Київщина реформована // Аграрні вісті. - 2000. - № 1.
.Аграрна реформа в області. Інформація Головного управління сільського господарства і продовольства у Житомирській обл. - Житомир, 2000.
.Земельна реформа в умовах незалежності // Державне агентство земельних ресурсів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://land.gov.ua.
10.Пугачов М., Кобець М. Земельна реформа в Україні. - К., 2004.
11.Сова А. Паювання з обмеженим доступом //Галицький кореспондент [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://gk-press.if.ua/node/5533.
.Земля має власника. Реального! // Урядовий кур'єр. - 2000. - 20 травня.