Економічний розвиток у контексті системного та синергетичного підходів
Дослідження розвитку національної економіки є одним з найважливіших завдань економічної науки. Суперечливість процесів економічного розвитку України та кризових явищ, які супроводжують становлення вітчизняної ринкової економіки, вказують на необхідність вдосконалення науково-методологічних та практичних проблем розвитку вітчизняної економіки. Потреба системного дослідження теорії розвитку економіки повязана з необхідністю визначення пріоритетів та напрямів розвитку економіки України, вдосконалення механізмів їх досягнення.
Економічний розвиток відображає незворотні, спрямовані, закономірні, кількісно-якісні та сутнісні зміни структури економічної системи в довготерміновому періоді, що відбуваються під впливом економічних суперечностей, потреб та інтересів, зумовленість яких характеризується дією основних законів діалектики, що не виходить за межі глибинної внутрішньої сутності такої системи. Незворотність указує на те, що система, в якій відбулися незворотні процеси, не може повернутися до вихідного стану без певних змін у навколишньому середовищі Спрямованість передбачає здатність системи змінюватися в одних напрямках більше, ніж в інших. Закономірність забезпечує відповідність між змінами та причинно-наслідковими звязками, коли за одних і тих самих умов зміни системи будуть відбуватися за суворо визначеним порядком, коли одні й ті ж самі причини за незмінних умов приводять до одних й тих самих наслідків.
Дослідити закономірності економічного розвитку й визначити його складові дозволить одночасне використання методологічних основ системного та синергетичного підходів. Системний підхід представляє собою сукупність методів і засобів, які дозволяють досліджувати властивості, структуру і функції обєктів, явищ або процесів у цілому, представивши їх у якості систем із всіма складними міжелементними взаємозвязками, взаємовпливом елементів на систему і зовнішнє середовище, а також впливом самої системи на її структурні елементи.
Розвиток національної економіки як макроекономічної системи, згідно з принципами системного підходу, складається з чотирьох послідовних стадій. Перша стадія відображає виникнення або зародження нової системи Друга стадія характеризує становлення системи, тобто процеси перетворення системи в розвинену або єдине ціле. Третя стадія - зрілості системи, якій притаманна наявність домінуючих протилежних підсистем, що обєднують елементи інших підсистем з протилежними функціональними якостями. Четверта стадія відображає перетворення системи, процеси формування нової системи та відмирання попередньої, які відбуваються під впливом зовнішніх і внутрішніх причин. Перетворення може виступати як кінцевий етап розвитку системи, відображаючи припинення її існування, загибель, а може характеризувати перехід системи з однієї стадії розвитку в іншу. Розвиток економіки згідно із системним підходом здійснюється завдяки протиріччям та впливу внутрішніх і зовнішніх чинників.
Виявити універсальні закономірності самоорганізації та спонтанного порядкоутворення національної економіки дозволяє дослідження економічного розвитку згідно з принципами синергетичного підходу. Відповідно до них, розвиток національної економіки може бути представлений як перехід відкритої стаціонарної системи від одного стану динамічної рівноваги - гомеостазу до іншого, який відбувається в результаті змін у самій системі та в навколишньому середовищі як послідовність відносно стабільного стану системи та періодів її хаотичної поведінки.
Утримання гомеостазу системи здійснюється завдяки механізмам негативного зворотного звязку, а перебудова її організаційної структури, зміни відносно динамічної рівноваги відбуваються під впливом механізмів позитивного зворотного звязку. Трансформація системи є наслідком дії адаптаційних та біфуркаційних механізмів. Згідно з синергетичним підходом, механізм розвитку системи може бути представлений як перехід від одного стану динамічної рівноваги до іншого, який відбувається завдяки впливу негативних, позитивних та адаптаційних та біфуркаційних механізмів.
Стадії становлення та зрілості, визначені згідно з принципами системного підходу, характеризують функціонування національної економіки, а стадії виникнення та перетворення відображають її трансформації. Синергетична економіка функціонування національної економіки характеризується за допомогою стану гомеостазу, динамічної рівноваги, а трансформації представлені змінами, що відбуваються під впливом адаптаційних та біфуркаційних механізмів. Згідно з обома підходами, функціонування національної економіки відображає процеси, що характеризують відносно статичну структуру системи, становлення та зрілість її елементів та звязків, які відбуваються за умови незмінних цілей, внутрішніх та зовнішніх чинників. Трансформації національної економіки відображають виникнення нових, руйнацію та перетворення вже існуючих елементів, звязків системи, що формують її нову якість внаслідок змін цілей та зовнішніх чинників.
Одночасне використання напрацювань представників синергетичного та системного підходів дозволяє визначити, за рахунок яких механізмів здійснюється розвиток національної економіки.
Науковці еволюційного підходу вважають, що функціонування національної економіки може відбуватися у рівноважному та нерівноважному станах. При цьому стан макроекономічної рівноваги є достатньо умовним та ідеальним, його тривалість є відносно короткотривалою, а переважна більшість функціонування макроекономічної системи характеризується суперечністю форм її економічного розвитку, наявністю різноманітних перехідних процесів, зламом звичних стереотипів господарської поведінки, що періодично супроводжуються кризовими явищами.
Дослідники системно-структурного підходу вказують на те, що економіка розвивається в рівноважному стані за умови постійної збалансованості народного господарства, яка забезпечує досягнення відносно оптимальних пропорцій основних типів економічної структури. Якщо збалансованість порушується в будь який момент і досягається лише як середня, то економіка розвивається в нерівноважному стані.
Погоджуючись з наведеними поглядами, вважаємо, що кожному стану рівноваги відповідає певна оптимальна на даний момент структура економіки, тобто такі співвідношення елементів та підсистем економіки, що дозволяють досягти поставлених цілей за певних умов, під впливом існуючих внутрішніх та зовнішніх чинників. Функціонування національної економіки може відбуватися за умови оптимальної структури національної економіки або за умови прагнення до оптимальних на даний момент пропорцій.
Для більш детальної характеристики розвитку національної економіки та виявлення його механізмів, згідно з працями М.Д. Кондратьєва, виділяємо три рівні рівноваги. Кожен рівень рівноваги формується внаслідок певних структурних змін та досягнення трьох рівнів оптимальності структури економіки. економічний синергетичний системний
Рівновага першого рівня формується упродовж настільки короткого періоду, що попит і пропозицію товару розглядають як визначені істотно незмінні величини, а рівень цін рівноваги, що встановився, може відхилятися від рівня цін виробництва Передумовою встановлення такої рівноваги є оптимальність структури національної економіки першого рівня, яка відображає такі структурні пропорції, що сприяють встановленню рівноваги між попитом та пропозицією на ринках товарів першої групи, товарів народного споживання, які функціонують без суттєвих трансформацій достатньо короткий час, потребують відносно небагато часу та одноразових витрат на своє виробництво, таких, як споживчі блага, сировина та деякі засоби виробництва.
Досягнення таких пропорцій стає можливим завдяки структурним зрушенням, тобто структурним трансформаціям, які принципово не змінюють галузевий спектр економіки і повязані з тимчасовим уповільненням (прискоренням) розвитку окремих галузей виробництва під впливом економічної конюнктури. Їх наслідком є відносна оптимізація пропорцій тих видів економічної діяльності, що створюють товари для населення, часткове вдосконалення технологічних, організаційно-економічних пропорції, які сприяють зменшенню витрат засобів обігу та праці, що в кінцевому результаті сприяє покращенню відтворювальної структури.
Структурні зрушення відбуваються під впливом механізмів ціноутворення, внутрішньогалузевої конкуренції та малих циклів. Механізми ціноутворення забезпечують встановлення рівноважної ринкової ціни, яка формується як рівність ціни пропозиції та попиту, за умови, що обсяг виробництва не виявляє тенденції ні до підвищення, ні до скорочення...». А механізми конкуренції змушують товаровиробників зіставляти індивідуальну вартість товарів з ринковою вартістю. Переваги отримують власники підприємств з найбільш вдосконаленою технікою, технологією та організацією виробництва, що дає їм змогу одержувати надприбутки. Намагаючись збільшити свої прибутки, підприємці зменшують витрати, а відповідно й ціни виробників, що спричиняє зміни ринкових цін на ринках товарів першої групи.
Другий рівень рівноваги формується упродовж більш тривалого періоду, протягом якого відбуваються зміни в розмірах виробництва, на базі існуючого запасу наявних основних капітальних благ (найбільших споруд, меліорації, кваліфікованих кадрів), але недостатнього для того, щоб відбулися зміни у самих капітальних благах. Ціни рівноваги другого рівня відображають не тільки рівновагу попиту-пропозиції, а й рівновагу ринкових цін з цінами виробника та рівновагу в розмірах виробництва-споживання в різних галузях господарства, що використовують у виробничому процесі однакові капітальні блага.
Відновленню рівноваги другого рівня відбувається завдяки встановленню оптимальних пропорцій другого рівня, що забезпечують встановлення рівноваги попиту та пропозиції на ринках товарів другої групи, які функціонують більш тривалий період та потребують більше часу й більш значних витрат для їх виробництва, наприклад таких, як знаряддя виробництва. Оптимальність другого рівня досягається внаслідок структурної перебудови, тобто більш суттєвих структурних трансформацій, що забезпечують одночасне вдосконалення пропорцій видів економічної діяльності, що створюють товари для населення і факторів виробництва, за рахунок яких встановлюється рівновага між виробництвом та споживанням.
Досягнення рівноваги другого рівня здійснюються внаслідок дії механізмів, що сприяли встановленню рівноваги першого рівня, а також механізмів циклічного середньотривалого розвитку, міжгалузевої конкуренції, нагромадження та переливу капіталу.
Третій рівень оптимальності формується внаслідок структурної революції, тобто структурних трансформацій основних типів структур економіки, які відбуваються упродовж довгих циклів. Протягом структурних революцій зявляються суттєві нововведення, які активізують розвиток «нових» галузей з високими нормами прибутку, що спричиняє радикальні зміни галузевої структури. Використання нової техніки та технологій сприяє вдосконаленню технологічних основ суспільства, економічного способу виробництва, створенню нових форм й засобів привласнення, тим самим докорінно змінює технологічну, відтворювальну, організаційно-економічну, соціально-економічну структури Радикальні зміни охоплюють регіональну та секторну структури. Зміни основних типів структур, що відбуваються протягом структурних революцій, забезпечують рух економічної системи від аграрної до індустріальної, а пізніше до постіндустріальної стадій.
Оптимальність та рівновага третього рівня формуються під впливом механізмів, що забезпечили досягнення оптимальності перших двох рівнів, механізмів довготривалих циклів, й сприяє встановленню загальноекономічної рівноваги.
Визначені механізми достатньо ефективно діяли під час розвитку країн з ринковою економікою на етапі вільної конкуренції упродовж 1770-1880 рр. Надалі розвиток монополій, розповсюдження державного регулювання економіки та загальносвітових інтеграційних процесів привело до поширення механізмів впливу інших економічних систем та глобальної економіки в цілому. Так вплив механізмів внутрішньої конкуренції доповнили механізми міжнародної конкуренції. Механізми ціноутворення діють під впливом механізмів валютного регулювання. Механізми внутрішнього нагромадження та переливу капіталу все більшою мірою залежать від механізмів міжнародного переливу капіталу. На сучасному етапі розвитку вплив самоорганізаційних механізмів національного рівня доповнюється механізмами загальносвітового рівня.
Починаючи з 30-х рр. ХХ століття все більш активними стають механізми державного регулювання структурного розвитку. Державне регулювання окремо взятої країни та структурні трансформації економіки здійснюються під впливом взаємовідносин з інтеграційними обєднаннями (ЄС, НАФТА тощо), а також загальносвітової політики, проведення якої відбувається у межах діяльності світових організацій таких як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) тощо.
Сучасний розвиток національної економіки здійснюється під впливом самоорганізаційних механізмів національного й загальносвітового рівнів та механізмів зовнішнього впливу державного регулювання окремої національної економіки й світових організацій та інтеграційних обєднань.
Таким чином, розвиток економіки згідно із системним підходом здійснюється упродовж чотирьох фаз: зародження, становлення, зрілості та перетворення економічної системи. Згідно із синергетичним підходом економічний розвиток - це послідовність відносно стабільного функціонування та хаосу.
Поєднання теоретичних засад системної та синергетичної парадигми дозволило представити розвиток національної економіки як рух до рівноважного стану, послідовність функціонування та трансформацій економічної системи, яка відбувається під впливом чотирьох груп механізмів: 1) механізмів самоорганізаційного розвитку економіки (циклічного розвитку, ціноутворення, конкуренції, нагромадження та переливу капіталу); 2) механізму державного регулювання певної національної економіки; 3) самоорганізаційних механізмів загальносвітової дії (механізмів загальносвітових криз, валютного регулювання, міжнародної конкуренції, міжнародного переливу капіталу); 4) механізмів регулювання економіки організаціями світового рівня та інтеграційними обєднаннями.