промисловий інновація попит інвестиційний
В ході розвитку економічної теорії склалися певні «стандартні» набори інструментів, використання яких підпорядковане конкретній меті, пріоритетам реалізованої промислової політики. Дані пріоритетні напрямки отримали назву моделей промислової політики. Проблема полягає в тому, яким має бути державне втручання, які моделі повинні бути використані. Тому формування та реалізація державної промислової політики країни є однією з найважливіших сучасних теоретичних і практичних проблем.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Проблеми реалізації державної промислової політики висвітлені в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у дослідження особливостей впливу держави на економічні відносини зробили такі вчені, А. М. Горський [6], Л. В. Дейнеко , А. П. Дука [1], В. М. Ємельянов [8], Т. Л. Желюк [11], А. Д. Залєвська-Шишак [1], О. С. Зарудна [6], І. С. Калініченко [6], М. О. Кизим [3], Л. П. Клименко , С. А. Мехович [4], А. О. Костенко [4], Л. В. Пельтек [5], Е. И. Рубінштейн [9], Н. В. Тарасова [8], К. І. Ткач [10], В. Є. Хаустова [12], Е. І. Шелудько [7] та ін. Ідеї та положення, викладені у працях даних авторів, послужили основою для подальшої розробки промислової політики. Однак, незважаючи на численні дослідження, недостатньо висвітленими залишаються шляхи вирішення сучасних проблем реалізації державної промислової політики.
Формулювання цілей статті
Ціллю даної статті є дослідження основних моделей реалізації промислової політики в Україні, а також обґрунтування пропозицій з розробки моделі формування механізму реалізації промислової політики.
Виклад основного матеріалу дослідження
Перш за все розглянемо модель імпортозаміщення, що являє собою механізм забезпечення проведення промислової політики на основі розвитку національного виробництва. Імпортозаміщення будується на протекціоністській політиці та підтримці курсу національної валюти (що запобігає інфляції). Модель імпортозаміщення сприяє поліпшенню структури платіжного балансу, нормалізації внутрішнього попиту, забезпеченню зайнятості, розвитку промислового виробництва, наукового потенціалу.
Негативними сторонами моделі імпортозаміщен- ня промислової політики є наступні: неприйняття процесів інтеграції у світову економіку; можливість технологічного, а отже, конкурентного відставання від розвинених країн; створення тепличних умов для національних виробників, що може привести до неефективного управління та використання ресурсів; не конкурентоспроможність на світових ринках.
Політика підтримки моделі імпортозаміщення в умовах світового господарства не сприяє формуванню в країні ефективної структури виробництва в промисловому комплексі і призводить до зростання відставання від лідерів технічного прогресу. Єдиною сферою, на нашу думку, де дана модель буде затребувана, є промисловий комплекс, що випускає таку продукцію, яка може бути освоєна в України з витратами, істотно меншими, ніж при її купівлі за кордоном. В силу виникає з цього високої комерційної ефективності таких проектів держава може їх підтримати, причому переважно у формі надання певних гарантій приватним інвесторам, але не у формі прямого вкладення коштів з державного бюджету. Крім того, оскільки метою даної моделі є насичення внутрішнього ринку товаром, а вироблена продукція неконкурентоспроможна на світових ринках, створюється ситуація, коли держава змушена втрутитися в реалізацію товару, щоб окупити понесені витрати, включаючи регулюючі функції, тобто обмежуючи реалізацію більш якісної імпортної продукції, що не йде на користь ні національному виробництву, ні споживачам.
Інша модель формування механізму проведення промислової політики базується на всілякому заохоченні виробництв, орієнтованих на експорт своєї продукції. Основні заохочувальні заходи спрямовані на розвиток і підтримку конкурентоспроможних експортних галузей. Пріоритетним завданням вважається виробництво конкурентоспроможної продукції і вихід з нею на міжнародний ринок. В цьому випадку відбувається переорієнтація промислового комплексу країни на світову конюнктуру з метою захоплення більшої частки світового ринку. Уряд проводить політику підтримки кредитування підприємств-екс- портерів через створення податкових і митних пільг, підтримку низького валютного курсу та інших сприятливих умов для функціонування і розвитку експортно орієнтованих галузей.
Важливими перевагами цієї моделі є включення промислового комплексу країни у світове господарство і доступ до світових ресурсів і технологій; розвиток сильних конкурентних галузей економіки, які забезпечують мультиплікативний ефект розвитку інших, «внутрішніх» галузей і є основним постачальником грошових коштів до бюджету; залучення валютних коштів в країну та їх інвестування у розвиток виробництва і сфери послуг національної економіки.
Негативні фактори при реалізації експортно орієнтованої моделі для України повязані з тим, що основою експорту є сировина і надмірна її присутність в структурі експортованої продукції загрожує привести до примітивізації структури національної промисловості, відтоку людських і фінансових ресурсів з обробної промисловості країни, що в довгостроковому плані може привести до ослаблення конкурентоспроможності обробної промисловості, уповільнення темпів економічного зростання і зменшення рівня накопичуваних знань. Оскільки найбільш інтенсивно процес їх накопичення (а, в кінцевому рахунку, зростання людського капіталу) відбувається в обробному секторі.
Слід зазначити, що під впливом різних обєктивних економічних та інституційних чинників промислова політика України носить певний імпортозаміщуючий характер: субсидії в сільське господарство і галузі обробної промисловості йдуть за рахунок експлуатації дохідного експортно орієнтованого сировинного сектора.
Таким чином, щоб зміцнити свої позиції в світі, в тому числі за рівнем доходів, накопичень і добробуту, Україна повинна застосовувати інноваційну експортно орієнтовану модель [19, с. 33].
Така модель передбачає вкладення коштів у розвиток науки і високотехнологічних виробництв, експорт розроблених технологій і виробленої наукоміст- кої продукції з подальшим реінвестуванням валютної виручки у національну економіку. Подібна стратегія в найбільшій мірі відповідає промисловій політиці України з високим науковим потенціалом країни. Однак реалізація такого підходу можлива лише у не- визначено далекій перспективі. По-перше, потужний науково-технічний потенціал, накопичений у радянську епоху, як відомо, в значній мірі втрачений за роки реформ. Для його відновлення необхідна мобілізація відсутніх нині великих ресурсів на модернізацію матеріальної бази, оновлення контингенту наукових кадрів, вивчення та творчу адаптацію нововведень, досягнутих у світовій науці за останні десятиліття і т.п.
По-друге, проблеми, повязані зі збутом українських технологій і наукомістких товарів на світових ринках. У розвинених країнах ця ніша вже зайнята, і боротися за місце в ній нашим підприємствам промислового комплексу поки не під силу. Однак і в країнах, що розвиваються вітчизняна високотехнологічна продукція стикається з жорсткою конкуренцією - з боку як національних фірм, які підтримуються своїми державами, так і корпорацій розвинених країн, «глобальних» транснаціональних компаній. Ці корпорації в якості продавців інтелектуальної продукції мають, незважаючи на більш високу ціну їх товарів, конкурентні переваги, що випливають, по-перше, з їх високого іміджу (що особливо важливо при купів- лі-продажу технологій, ринок яких характеризується істотною асиметрією інформації); по-друге, - з кращого післяпродажного обслуговування відповідних обєктів; по-третє - з можливості надавати фінансові ресурси, які вкрай потребують країни, що розвиваються. Разом з тим, проблеми зі збутом наукомісткої продукції повязані не тільки з зовнішніми, а й з внутрішніми факторами. Істотними обмеженнями тут є, наприклад, неусвідомлене ставлення до наявних напрацювань з боку курують державних органів, значний розрив між науковим і виробничим потенціалом.
В даний час ринком не затребувана значна частина виробничого потенціалу в силу його надмірності(перенакопичення капіталу в дореформений період), низьку конкурентоспроможність, а також високого фізичного і морального зносу. Потрібні досить великі інвестиційні вкладення для зміни ситуації, що склалася.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень останнього десятиліття в цій галузі показує, що основною тенденцією у сучасних умовах є орієнтація на комплексний підхід в організації інвестиційного процесу промислового комплексу та створення системи його фінансування.
Комплексний підхід до питання інвестування включає системно інтегрований процес управління сукупністю інвестиційних проектів, підпорядкованих єдиному стратегічному задуму і орієнтованому на успішну реалізацію інвестиційної програми господарських структур промислового комплексу.
При комплексному проектуванні виділяються основний (стратегічний) та допоміжні проекти. Допоміжні проекти (проекти-донори) забезпечують життєздатність основного проекту, який власне і виконує довгострокове завдання реалізації структурних змін. При цьому в залежності від цільових установок і поставлених інвестиційних задач допоміжні проекти можуть виконувати як поточні функції виживання господарських структур в несприятливих умовах і створення тимчасового доробку до початку віддачі від основного проекту, так і функції фінансово-виробничого забезпечення стратегічного проекту і акумулювання власних грошових ресурсів для його реалізації. Конкретні ролі допоміжних проектів визначаються їхнім спільним фінансово-економічним становищем. У такій ситуації комплексне інвестиційне проектування виступає як засіб самофінансування інвестиційного процесу промислового комплексу. Взаємо фінансування окремих проектів виконує функцію внутрішньо фірмового фінансового лізингу: короткострокові високорентабельні проекти-донори, які фінансуються за низькою відсотковою ставкою, можуть успішно використовуватися для фінансування стратегічного основного проекту.
Однак застосування схеми комплексного інвестиційного проектування доступно не всім підприємствам промислового комплексу: його успішна реалізація можлива тільки за умови високої рентабельності допоміжних проектів, а в сучасних українських умовах це досягається тільки в металургійній, в ряді експортно-о- рієнтованих галузей, в харчовій промисловості, а також на невеликій кількості підприємств зі стабільним інвестиційним і споживчим попитом на продукцію.
У той же час необхідна активізація зусиль держави по залученню приватних інвестицій як в експортно орієнтовані, так і в галузі імпортозаміщення. На це повинна бути націлена макроекономічна, інститу- ційна і зовнішня політика держави. Тут потрібне посилення роботи зі створення сприятливих передумов для інвестицій як загального (зниження податкового тягаря, зняття бюрократичних барєрів для підприємництва, реформування судової системи і т.п.), так і спеціального характеру (вільні економічні зони, угоди про розподіл продукції та ін.). Нарешті, для залучення іноземних інвестицій обєктивно необхідна координаційна робота по розширенню участі України у світогосподарських звязках, включаючи вступ до відповідних міжнародних організацій, а також наближення національного господарського законодавства до законодавства країн ЄС.
Тому найважливішими принципами, на яких повинна будуватися державна політика, виходячи з прийнятих програмних документів, є:
-примат ринку і ринкових відносин перед адміністративними методами управління (мінімізація втручання держави, рівні умови конкуренції, відкритий характер економіки і т.п.);
-констатація необхідності переходу до нового рівня співпраці між державою та бізнесом, у тому числі у вигляді «галузевих угод»;
-визнання необхідності реформування державного сектора за рахунок не тільки приватизації, а й підвищення ефективності управління;
-відповідальність держави за розвиток галузей інфраструктури [66].
Основна мета промислової політики на сучасному етапі це створення режиму сприяння розвитку виробництва товарів і послуг, підтримка конкурентоспроможного вітчизняного виробника, для чого необхіднестворення різних підходів, моделювання механізму реалізації промислової політики в економіці країни.
В науковій літературі можна зустріти різні підходи до реалізації промислової політики. Нами запропонована модель реалізації промислової політики, яка будується на виділенні основних напрямків впливу, відповідно до яких розробляються певні інструменти і методи державного регулювання. Такими напрямами є:
-функціонування та перетворення промислового комплексу;
-формування інвестиційного потенціалу;
-впровадження інноваційних технологій;
-створення переваг у підвищенні конкурентоспроможності промислового комплексу;
-формування конкурентного середовища.
Ми вважаємо, що запропонована модель володіє великими перевагами, оскільки дозволяє комплексно впливати на багато процесів, що ускладнюють подолання негативних явищ у підвищенні конкурентоспроможності.
Таким чином, аналіз існуючої системи формування механізму реалізації промислової політики дозволяє зробити певні висновки.
По-перше, держава має у своєму розпорядженні різноманітний інструментарій впливу на діяльність підприємств промислового комплексу в умовах ринкової економіки, які умовно можна розділити на дві основні групи за ознакою віднесення до методів прямого і непрямого регулювання.
Виходячи із загальної стратегічної установки соціально-економічного розвитку України на майбутній період, першочерговим завданням промислової політики, безумовно, стає формування інвестиційного попиту насамперед на продукцію вітчизняного виробництва, а також розробка і впровадження інновацій.
Список використаних джерел
1.Дука А. П. Трансформація моделі промислової політики задля забезпечення економічного розвитку України / А. П. Дука, А. Д. Залєвська-Шишак // Економічний часопис-ХХІ. - № 7-8(1). - 2014. - С. 32-35.
2.Кіндзерський Ю. В. Промисловість України: стратегія і політикаструктурно-технологічної модернізації: монографія / Ю. В. Кіндзерський; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». - К.: ІЕП, 2013. - 536 с.
3.Кизим М. О. Промислова політика та кластеризация економіки України: монограф. / М. О. Кизим; Нац. акад. наук України, Н. - д. центр індустр. пробл. розв. - Х.: ІНЖЕК, 2011. - 301 с.
4.Мехович С. А. Дослідження напрямків трансформації моделі промислової політики України / С. А. Мехович, А. О. Костенко // Маркетинг і менеджмент інновацій. - № 3. - 2014. - С. 35-40.
5.Пельтек Л. В. Розвиток регіональної промислової політики держави: теорія, методологія, механізми: монограф. / Л. В. Пельтек; НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України, Чорномор. держ. ун-т ім. П. Могили. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ, 2010. - 265 с.
6.Промисловий комплекс України: економічні трансформації та пріоритети розвитку: монограф. / [Н. В. Тарасова, І. С. Калініченко, А. М. Горський, О. С. Зарудна та ін.] - К.: Наук. світ, 2005. - 182 с.
7.Промислова політика посткризової економіки: монограф. / [Л. В. Дейнеко, М. М. Якубовський, Е. І. Шелудько та ін.]; за ред. Л. В. Дейнеко, М. М. Якубовського; НАН України, ДУ «Ін-т економ. та прогноз. НАН України». - К.: Ін-т економ. та прогноз. НАН України, 2014. - 315 с.
8.Промисловість України: тенденції, проблеми, перспективи: монограф. / [Н. В. Тарасова, Л. П. Клименко, В. М. Єме- льянов та ін.]. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. - 320 с.
9.Рубинштейн Е. И. Основы промышленной политики: монограф. / Е. И. Рубинштейн. - Сургут: СГУ, 2000. - 148 с.
10.Ткач К. І. Теоретичні засади регіональної промислової політики: монограф. / К. І. Ткач; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон. - екол. дослідж. - О.: Астропринт, 2008. - 279 с.
11.Управління довгостроковим розвитком національної економіки: методологічні та прикладні аспекти: монограф. / Т. Л. Желюк. - Т.: ТНЕУ, 2010. - 511 с.
12.Хаустова В. Є. Промислова політика в Україні: формування та прогнозування: монограф. / В. Є. Хаустова. - Х.: ІНЖЕК, 2015. - 380 с.