Довіра та соціальний капітал у системі чинників формування соціальної згуртованості
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Есе на тему:
«Довіра та соціальний капітал у системі чинників формування соціальної згуртованості»
Виконала:
студентка ІІІ курсу, 1 групи, ФУПСтаП
Саган Ольга
Перевірив: Бойчук Н.С.
соціальний капітал економічний
Київ 2017
В останні часи на Заході інтерес до соціального капіталу, його виміру і методам його нагромадження різко зростає. Особливого підвищення попиту у дослідників до соціального капіталу відбулось тоді, коли стало зрозуміло, що реалізація ефективної політики економічного зростання і створення реальної економіки вимагає високого ступеню знань людей і розвитку спільнот, зокрема політичних партій, готовності співробітничати заради досягнення загальної цілі. Надзвичайно важливого значення на тлі далеко невирішених демократичних проблем набуває оптимізація структуризованої зрілості соціального капіталу, визначення його ролі в трансформаційній економіці посткомуністичного простору, зокрема, України.
В цьому аспекті викликає підвищений інтерес до з'ясування питання про соціальний капітал як потенціальний ресурс економічного зростання та пошук його джерел; виокремлення тих типів ресурсів, які люди отримують завдяки своїм соціальним звязкам; дослідження впливу соціального капіталу на зростання людського капіталу та визначення ролі перерозподільних функцій соціального капіталу в системі ринкового середовища. Останнім часом, досить активно досліджуються різні аспекти соціального капіталу. Його вплив на економічний поступ, умови життя, освіту і науку, навколишнє середовище, приплив інвестицій, розвиток інформаційних технологій, урбанізацію, взаємозв'язок з рівнем злочинності та насильства в суспільстві, дослідження довіри населення до владних структур. Наукові дослідження соціального капіталу мають міждисциплінарний характер. Вони здійснюються в межах економічної теорії, соціології, соціальної психології і політології, уможливлюючи розробку низки нових напрямків в економіко-соціологічному аналізі явищ і процесів розвитку різних сфер суспільної життєдіяльності.
Виступаючи з лекцією в Києві в 2006 році американський вчений Френсіс Фукуяма наголосив на особливому значенні соціального капіталу і його продукту - суспільної довіри - для посткомуністичних держав, в тому числі України В цьому аспекті досить справедливо зазначає академік В. Кремінь акцентуючи увагу на тому, що «в діалектиці історичного поступу суспільна довіра, в тому числі й довіра до влади як прояв дієвості соціального капіталу, є одночасно і причиною, і наслідком, і запорукою успіху нормального функціонування як економіки, так і соціальних аспектів життя. Альтернативою встановлення в країні законності й порядку, обстановки суспільної довіри може бути лише анархічна і безплідна «війна всіх проти всіх», яка виснажує життєвий потенціал, поглиблює розкол між регіонами, провокує стихію формальних претензій одних груп політиків до інших, що доводить до «сутяжницького абсурду» й правового хаосу. А це веде, врешті-решт, до суспільного паралічу». Тенденція поширення недовіри до інститутів держави та політичного режиму (парламент, президент, поліція, державна адміністрація, суди, система соціального забезпечення), а також до інститутів, що сприяють функціонуванню політичної організації суспільства (профспілки, приватний бізнес, церква), характерна також і для західних країн. Одночасно з цим відмічається декапіталізація соціального капіталу, яка пов'язана зі зниженням громадянської активності, послабленням обов'язків усередині сім'ї, поширенням недовіри між членами суспільства, мобільністю населення, зменшенням шлюбів та збільшенням розлучень, трансформацією дозвілля. У цьому контексті не можна не відзначити і вплив глобалізації на зменшення соціального капіталу, який обумовлений лібералізацією економік, зміцненням фінансової олігархії, що часто створює проблеми для іншого бізнесу (ліквідація виробничих потужностей, скорочення робочих місць, упровадження моралі, орієнтованої на жорстку конкуренцію, поглиблення почуття непевності тощо). Існують різні теоретичні трактування (П. Бурдьє, Дж. Колеман, І. Середжелдін, П. Дасгапт, Е. Сміт, П. Пакстон та ін.) і підходи (в межах соціології, економіки, менеджменту, теорії ігор, психології та антропології), що пояснюють природу соціального капіталу.
Аналіз взаємозв'язку довіри та соціального капіталу представлений у фундаментальній роботі Р. Патнема, Р. Леонарді та Р. Нанетті. Італійські соціологи спочатку описують ті негативні явища, передусім в економічній сфері, що відбуваються через недовіру і нездатність співпрацювати заради загального блага. Необхідність дотримання угод у суспільстві, де панує цілковита недовіра, вимагає залучення третьої сторони (мафії), що спричинює більші витрати порівняно з добровільним співробітництвом, механізмом якого виступає соціальний капітал. Завдяки останньому забезпечується ефективність розвитку суспільства, полегшується координованість дій, стимулюється розвиток спонтанної кооперації. Отже, соціальний капітал - це своєрідний ресурс, який дозволяє людині завдяки долученню до соціальних зв'язків одержувати певні переваги та нові можливості для реалізації своїх шансів. Подібно до економічного капіталу соціальний капітал можна обмінювати на інші ресурси (наприклад владу, престиж, фінанси), з вигодою використовувати в різних ситуаціях і примножувати за рахунок участі в соціальних мережах. В основі соціального капіталу лежить концепт довіри - феномен, що сприяє впорядкуванню соціального життя, легітимізації соціальних відносин.
Отже, у соціальному капіталі знаходять свій вираз норми та цінності соціальних груп, які дають змогу їхнім учасникам діяти ефективніше, переслідуючи власні цілі. Такі групи можуть бути формальними (фірма, профспілка) і неформальними (родичі, друзі, сусіди), тож і соціальний капітал відповідно поділяється на формальний та неформальний. Варто підкреслити, що соціальний капітал здатен відігравати для соціуму як позитивну, так і негативну роль. Члени корпоративних, закритих груп одержують певні переваги, однак активність таких об'єднань справляє вкрай руйнівну дію на суспільне життя в цілому. Прикладами негативної кооперації між людьми можна назвати злочинні угруповання, екстремістські та терористичні організації. Конкретним втіленням негативного соціального капіталу є клієнтарні відносини, а також поширення корупційних зв'язків, що стають неписаною практикою вирішення питань на тлі недовіри до органів державної влади.
В Україні з перших років незалежності досить виразно проявилась тенденція обвалу так званого національного об'єму соціального капіталу, адже без підтримки державної ідеології соціальний капітал зник. З другого боку, саме соціальний капітал, який відтворюється на самостійній основі, без участі контролюючих і направляючих органів, виявляє свою життєздатність. Альтернативне пояснення занепаду соціального капіталу на національному грунті полягає також в тому, що суспільство в процесі трансформації стає більш індивідуалістичним. Основними ознаками цього є розпад традиційного сімейного життя та ізоляція індивідів у суспільстві, що збігаються з тими тенденціями, які спостерігаються як в житті посткомуністичної Європи так і в розвинутому світі. Низький рівень соціального капіталу в посткомуністичних країнах також пов'язаний з поширеністю негативного соціального капіталу, що проявляється в корупції й злочинності. Багато громадян не включені в соціальне життя, або включені в нього тимчасово. Вони не готові спільно протистояти викликам з боку корумпованої влади або асоціальних співгромадян. Проте є й певне суспільне розуміння того, що деякі соціальні проблеми необхідно вирішувати за рахунок саме ініціативи громадян. Громадяни ще тільки мають освоювати нові форми прояву соціальної активності, солідарності колективних дій, виявляти свою активність не лише в колі друзів або родичів, підтримувати створення нових громадських організацій, формувати новий для нас тип культури - культури солідаризму, культури захисту своїх прав і свобод.
На тлі глобальних трансформаційних процесів, зниження темпів розвитку світової економіки та проявів інтернаціональної економічної кризи не залишається сумніву щодо необхідності термінових кардинальних перетворень в Україні. Напевно, в Україні ще не вичерпаний час скористатись перевагами глобальних зрушень за умови перегляду функціональних факторів національного соціально-економічного зростання. Одним із таких факторів експоненційного зростання, що здатен максимізувати економічні результати країни, є соціальний капітал.
Отже, економічна функція соціального капіталу, полягає у зменшенні трансакційних витрат, пов'язаних із формальними механізмами координування, наприклад контрактами і бюрократичними процедурами, що залишається важливою складовою сучасних економік. Наведені вище міркування дозволяють зробити висновок, що в основі Соціальної стратегії України має стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку соціального і людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування конкурентоспроможної національної економіки.
Соціальна згуртованість складається з двох важливих параметрів сучасного демократичного суспільства: рівня «соціальної інклюзивності» (від англ. to include - охоплювати, включати) і рівня розвитку соціального капіталу. Недолік традиційного підходу до формування економічної політики країн з трансформаційною економікою полягає в тому, що вона не враховує ні важливість першого, ні наявність і вплив другого. Соціально інклюзивне суспільство реалізує цілеспрямовані заходи для зменшення різного роду соціальних і культурних дискримінацій, звуження небезпечних розривів в майновій диференціації, залучення до соціальної тканини всіх без виключення категорій людей. Звідси, соціальний капітал - це комплекс суспільних мереж, які підтримуються на основі неформальних цінностей, норм і понять, які поділяють члени соціальних груп і спільнот, що створюють між ними критичну масу довіри і соціальної підтримки, ефект співробітництва і взаємодії.
Соціальний капітал, необхідно розглядати як особливий суспільний ресурс (капітал), який взаємодіючи з іншими видами капіталу (природнім, успадкованим, економічно створеним і людським) в контексті культурних, політичних, інституційних і регуляторних умов, впливає на сталий і динамічний економічний ріст. За слушним зауваженням академіка Кременя В. «ціна, яку доводиться платити за соціальну розєднаність, недовіру й корупцію, вагома й часто не піддається виміру. Разом з тим довіра, обмін інформацією та вміле управління сьогодні сприймаються як найважливіші економічні фактори, що служать - шляхом їхньої ефективної взаємодії - опорою розвитку. Тісно згуртовані структури і підзвітні спільноті обєднання, їх співпраця може в кінцевому результаті приводити до підвищення ефективності державної влади, сприяти громадянській активності, згладжуванню нерівності, скороченню масштабів соціальної ізоляції й корупції - на благо суспільства, держави і ринку. Розвинутий соціальний капітал особливо важливий у країнах, що пережили конфлікти чи національні трагедії, щоб допомогти суспільству віднайти надійний моральний компас.
Наведені вище думки концентровано можна викласти у наступних тезах: Процес формування національної політики соціально-економічного розвитку потребує обов'язкового врахування важливого параметру сучасного демократичного суспільства - рівня розвитку соціального капіталу. Соціальний капітал як комплекс суспільних мереж є особливим суспільним ресурсом (капіталом), який в контексті політичних, інституційних і регуляторних умов, впливає на сталий і динамічний економічний ріст. Суспільство з розвинутим соціальним капіталом реалізує цілеспрямовані заходи для зменшення різного роду соціальних дискримінацій, звуження небезпечних розривів в майновій диференціації, залучення до вирішення актуальних соціальних проблем всіх категорій людей.
Щодо подальших досліджень проблеми, окресленої у назві роботи, то необхідними повинні бути такі, що спрямовані на визначення особливостей національних джерел і форм соціального капіталу, ролі перерозподільних функцій соціального капіталу в напрямку формування системи соціально-орієнтованого ринкового середовища. Механізм впливу соціальної роботи на формування громадянського суспільства має фазу прямої дії, яка ґрунтується на підтримці засобами соціальної роботи особистості, родини та відтворення трудових колективів державних підприємств і приватних фірм, та фазу зворотної дії, яка полягає у впливі економічних форм організації суспільного виробництва, зусиль верств, насамперед, середнього класу та національної еліти, на матеріальне та духовно-нормативне забезпечення певного рівня родового життя в межах соціального організму країни. Довіра, є ключовою характеристикою розвинутого людського суспільства, що проявляється й на індивідуальному, і на соціальному рівні (довіра до соціальних інститутів і держави в цілому). Саме довіра визначає прогрес, а успіх самореалізації конкретного суспільства залежить насамперед не від ринкових принципів і не від врахування традицій, а тільки від одного рівня довіри, що існує в суспільстві.