Проблема духовного стоїцизму в новелі Леоніда Мосендза 'Роксоляна'

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,64 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-31
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Проблема духовного стоїцизму в новелі Леоніда Мосендза 'Роксоляна'















Проблема духовного стоїцизму в новелі Леоніда Мосендза «Роксоляна»

Лаврусенко М.І.

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Анотація

У статті проаналізовано новелу Л. Мосендза «Роксоляна», зясовано суголосність авторської позиції у змалюванні історії України з представниками празької школи. Досліджено функції обрамлення твору в розкритті ідеї. Через призму сприйняття оповідача охарактеризовано персонажів твору. Прокоментовано специфіку авторського підходу до змалювання комплексу Роксолани. Визначено, що провідний мотив новели митця, - утвердити ідею дієвого патріотизму. Вказано на перспективність вивчення малої прози Леоніда Мосендза, бо вона сприяє формуванню в українському суспільстві типу сильної національно орієнтованої особистості.

Ключові слова: Леонід Мосендз, празька школа, новела, обрамлення, оповідач, комплекс Роксолани, духовний стоїцизм.

духовний стоїцизм мосендзе роксоляна

Постановка проблеми

Серед багатьох діаспорних українських митців, чию творчість літературознавча наука повязує з феноменом празької школи, особливе місце посідає Л. Мосендз - автор есе «Штайн - ідея і характер», збірки «Зодіак», поем «Вічний корабель», «Канітферштан», «Волинський рік», збірок новел і оповідань «Людина покірна», «Відплата», повісті «Засів», роману «Останній пророк».

Доробок автора крок за кроком осмислює еміграційна й материкова літературознавча наука. Поетичні й прозові твори стали обєктом вивчення Д. Донцова [2], Л. Нигрицького [10], І. Набитовича [8], М. Неврлого [9], О. Грицая [1], Б. Кравціва [4], Ю. Мариненка [5], Т. Мейзерської [6], І. Руснак [13], В. Просалової [11;12], В. Шкляра [14] та ін. Розвідки вчених-філологів окреслили проблемну заданість творчості автора, зосередили увагу на стильових домінантах його лірики та епосу. Проте мистецький доробок цього письменника все-таки залишається мало відомий українському читачеві. Про Л. Мосендза учень середньої школи дізнається, коли вивчає в 11 класі художню спадщину «пражан», однак програма не передбачає текстуального знайомства з поетичними чи то прозовими текстами автора. А їхнє вивчення, на нашу думку, вкрай необхідне для сучасного українця, який відстоює право своєї батьківщини на державу, бо творчість митця-емігранта виховує, формує у своєму читачеві духовний стоїцизм, вміння відстоювати свою національну позицію у межових життєвих ситуаціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У передмові до першого видання збірки автора «Людина покірна» 1937 року редактор Л. Нигрицький зазначив, що «високо розвинений мистецький такт, шляхетність вислову та повне опанування форми ставлять Л. Мосендза на чільному місці в рядах сучасних українських письменників» [10]. Один із перших критиків творів автора Д. Донцов зауважував, що «це міцний протест нової людини проти драглистих душ, проти так званої «культури вівце-людей», що дає себе так легко нищити всякому брутальному чоботові. Є щось із дивного і давнього чару мудрості наших «прадідів великих» у чині, у філософії і в сентенціях нових людей Мосендза» [2]. В. Шкляр у рецензії на збірку «Людина покірна» Л. Мосендза стверджує, що новелах автора «ми бачимо ворога таким, яким він був, і ця правда настільки сувора й одверта, що й сьогодні насторожить, а то й налякає не одного «толерантного» критика» [14]. З такими твердженням-висновками варто погодитися.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Пропонована ж розвідка проаналізує новелу «Роксоляна» зі згаданої збірки, зосередившись на осмисленні проблеми стоїцизму людини, яка відстоює свої національні права. Вибір обєкта дослідження мотивований кількома причинами. Діаспорна критика, зокрема представники Союзу Українок Емігранток, неприхильно оцінила цей твір [15]. Літературознавчі студії по-різному трактують цей твір, зокрема його розвязку. О. Грицай пропонує дослідити «Роксоляну» як студію про людину покірну в подобі української жінки [1]. Автор монографії «Леонід Мосендз - лицар святого Грааля» І. Набитович характеризує головну героїню як зрадницю [8]. В. Просалова у розвідці «Текст у світлі текстів празької літературної школи» схильна визнати поведінку новітньої Роксолани як людину чину, вірну кохану, не здатну на зраду [12].

Мета нашої статті - дослідити багатоаспектність сприйняття образу головної героїні, простежити його суголосність/відмінність з ідейними концепціями представників празької школи.

Виклад основного матеріалу

І. Руснак зауважує, що «однією з характерних рис Л. Мосендза як письменника є постійний «внутрішній діалог» з пережитим, тобто з памяттю. Цей діалог не зовсім явний, прихований, закамуфльований, однак він нерідко проривається зі сторінок оповідань і новел майстра, особливо в «Людині покірній» [13, с. 320]. Цей внутрішній діалог автор передає через свого оповідача Давида, який переповідає членами чоловічого клубу повчальні історії, пережиті ним у часи визвольних змагань українців за свою державу у перші десятиліття минулого віку. «У новелах «Людина покірна (Homo Lenis)», «Хазарин», «Роксолана», «Великий лук», «На утвор», «Поворот козака Майкеля Смайлза» автор обирає комбіновану форму субєктної організації твору, яка поєднує оповідача й розповідача» [13, с. 320]. Отож, композиційною прикметою творів, що входять до збірки Л. Мосендза «Людина покірна», є наявність обрамлень. Новелі «Роксоляна» також властива ця риса.

Конфліктний центр твору - це філософствування різних за віком чоловіків про роль і місце Роксолани в українській історії. Назва твору асоціативно повертає читача на архетипне знання про Роксолану - Настю Лісовську, яка в XVI столітті стала дружиною османського султана Сулеймана Великого і багато чим допомогла українцям, котрі потерпали від турецьких набігів. Однак з уст наймолодшого представника чоловічого зібрання звучить теза, що історія цієї жінки «є вимислом значно пізнішої доби, ніж вона могла статися» [7, с. 48]. Герой шукає відповіді на питання про те, «як вона могла стати султаншою, з наказу, з примусу,... з ґвалту!...» [7, с. 49]. У суперечку з молодим чоловіком вступає досвідчений оповідач Давид, який твердить, що позитивний образ українки-патріотки, котра відцуралася рідної віри задля свого фізичного порятунку й сімейного комфорту, придумали ті люди, які шукали виправдання своїй зраді, а Роксолана - зрадниця і вона стала дружиною ворога своєї батьківщини «може, цілком добровільно, радісно, з любовю?...» [7, с. 49]. Така несподівана характеристика дівчини з легенди стає поштовхом до розмови про зраду як прикметну рису українського характеру, котру породили довгі часи бездержавності України. Зауважимо, що такий контекст оцінки національної історії був властивий представникам празької школи, для яких важливим було віднайти відповідь на питання, чому українці не змогли відстояти свою державу у 20-х роках XX століття. Наприклад, Є. Маланюк називав Україну Степовою Елладою, але й Антимарією, горбатою нареченою, відьмою, повією, розпустою на дорозі, в такий спосіб означаючи її дволикість, невпевненість у собі, виплекану віками меншовартість, відсутність національного стрижня.

Отож питання про те, хто є українець - Шевченків Іван з двома ликами чи відданий патріот своє батьківщини постає у центр міркувань, до яких штовхає читача автор у своїй новелі «Роксоляна». Сюжет аналізованого твору має подвійне прочитання. Письменник наводить приклад свідомої жіночої зради чи прихованої помсти дівчини своєму коханому, свідком якої став оповідач Давид. Усе залежить від обізнаності читача в історичних реаліях, уважності до реплік чи внутрішніх роздумів персонажів. Зауважимо, що час дії твору - 1919 рік. Про цей рік в історії життя оповідача автор говорить у багатьох оповіданнях збірки як про добу зламу, ганьби, національної біди українців, що втратили право будувати свою державу. Письменницький акцент зроблений не двох полюсах людей - носіях нової більшовицької ідеї і прихильниках національної.

У добу хаосу і розрухи були люди, що керувалися у своєму житті «філософією чину» (Д. Донцов) [3], не уподібнювалися юрбі, а чесно й відповідально виконували свій обовязок. Таким в оповіданні постає молодий інженер залізничної станції, на якого було покладено завдання оберігати склади з різним крамом. Характеризуючи героя, Давид наголошує: «Був працьовитий, енергійний, рішучий. Гарний тип мужчини і людини. Мій інженер ніколи не мав часу»[7, с. 53]. Особисте життя інженера теж складалося ідеально. Він був закоханий у доньку начальника станції. «Таких красунь, як його наречена, мало було в околиці. На них радісно було дивитися, коли вони де-будь зявлялися удвох» [7, с. 53], - зауважує оповідач. Кохання не змінило чоловіка. Він міг бути досконалим і в професії, і в особистому житті: «Мій інженер не переродився, а лише ніби многократно помножив свій життєвий потенціал» [7, с. 53].

Конфлікт між цивілізацією (інженер) і дикунством (більшовицький революційний штаб на чолі з його керівником) у новелі розвязується перемогою сили над культурою. Однак він не вичерпує означеної в обрамленні проблеми зради і вірності як ментальної риси українця.

Л. Мосендз психологічно переконливо змальовує поведінку нареченої інженера. Вона повинна зробити вибір між виявом порядності у ставленні до неї її коханого і силою «розвезеного жінками джигуна»-більшовика. Перебуваючи в межовій ситуації, героїня вирішує залишитися з керівником революційного штабу. Її вибір оповідач мотивує станом оціпеніння, страхом і, врешті, розумінням неминучості саме такого вибору: «Лише наречена інженера рівна, ще більш камяна, як учора, з невидющими очима й механічними рухами» [7, с. 58]. Зважаючи на подальший перебіг подій, Давид розцінює поведінку дівчини як усвідомлену зраду. Коріння її - у багатовіковій історії бездержавності України, котра виплекала в нашій людині відчуття меншовартості, неготовність захищати національні інтереси. До такого узагальнення оповідач приходить також через констатацію поведінки перехожих під час страти інженера: «Вулиця ж не була порожня. Здаля, цілком здаля стояли боязкі гуртки й боялися підходити до нас трьох» [7, с. 61].

Місія Давида у новелі «Роксоляна» Л. Мосендза не вичерпується переказаною історією. Він продовжує дискусію зі своїми друзями, повідомляє, що за два тижні по смерті інженера бачив його наречену щасливою й усміхненою поряд з начальником революційного штабу, що ще раз підтверджує дволикість, відсутність стійкості національного духу. Хоча, на думку В. Просалової, поведінку новітньої Роксолани можна розцінити і як добре продуману роль, котра дасть можливість здійснити помсту. «Отож на виїзді з Четверного, - завершує історію Давид, - ми закопали увесь, цілісінький штаб. До одного!...» [7, с. 63]. В. Просалова слушно зауважує, що автор не означує деталей цієї помсти, не каже прямо, хто її здійснив: свідомі українці на чолі з оповідачем чи наречена інженера? [12]. Читацька інтерпретація у цьому випадку, на наш погляд, залежить від його життєвого досвіду. Поведінка сучасної Роксолани буде оцінена як вияв зради або вірності.

На дискусійність у трактуванні образу головної героїні новели, ймовірно, був націлений і сам Л. Мосендз. Пуантом у розмові чоловіків про долю сучасної Роксолани стає висновок, до якого приходить один із Давидових співрозмовників: «Я зрозумів вас, пане голово: не висвітлювати. а реагувати (підкреслення наше - М.Л.). Ось сенс життя!» [7, с. 63]. У цій репліці автор, не залежно від трактувань реципієнта, утверджує думку про потребу плекати в людині дієвий патріотизм. Слова «не висвітлювати, а реагувати» можна прочитати і стосовно нареченої інженера, котра приховала свій задум помститися вбивці коханого, і стосовно позиції чоловіків клубу, яким варто припиняти дискусії, а братися за справу, бути людьми чину, позбавлятися «драглистих душ» (Д. Донцов) [2].

Висновки і пропозиції

І. Набитович слушно стверджує: «Одна з головних ідей збірки - у тому, що національна гідність є невід'ємною складовою гідності людини, і є навіть важливішою та вищою за ціну життя. Та цю гідність може мати лише той, хто не втратив відчуття кровного зв'язку з рідною землею» [8, с. 112]. Підсумовуючи розмову про специфіку змалювання Л. Мосендзом комплексу Роксолани в однойменній новелі автора, зауважимо, що митець, провокативно заперечивши думку про здатність людини виявляти патріотизм в умовах неволі, довів, що в істинних українців любов до батьківщини не може вихолостити страх перед ворогом, вони непохитні в ситуації захисту своїх національних прав і свобод, готові йти на самопожертву.

Тип безкомпромісної, незрадливої, відповідальної української людини, котра готова відстоювати свою особисту і національну гідність, людини дієвої, здатної на самопожертву представлений і в інших творах збірки «Людина покірна» митця-емігранта. Особистостей такого типу нині бракує українському суспільству, тож осмислення епічних студій Л. Мосендза сприятиме формуванню сильної національної еліти, що й визначає актуальність подальших досліджень малої прози письменника.

Список літератури

1.Грицай О. «Людина покірна» (Homo Lenis) / Остап Грицай/ Свобода. Український щотижневик. - Ч. 51. - 1938.

2.Донцов Д. «Людина покірна»: протест проти «драглистих душ» / Дмитро Донцов. - Режим доступу до публікації: http://ukrpohliad.org/analytics/lyudyna-pokirna-protest-proty-draglystyh-dush.html

3.Донцов Д. Націоналізм / Дмитро Донцов. - Режим доступу до публікації: http://dar-svoboda.org/wp-content/ uploads/2013/04/Dmytro-Doncov.-Nacionalizm..pdf

4.Кравців Б. Леонід Мосендз і його «Останній пророк» / Богдан Кравців / Мосендз Л. Останній пророк. - То- ронто,1960. - С. V-ХХХІІ.

5.Мариненко Ю. Проза Леоніда Мосендза в контексті доби / Юрій Мариненко / XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. - Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. - Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. - С. 207-215.

6.Мейзерська Т. Потрійний код «Вічного корабля» Леоніда Мосендза: історичний, метафізичний, національний / / XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. - Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мо- сендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. - Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. - С. 79-86.

7.Мосендз Л. Людина покірна (Homo Lenis). Оповіді / Леонід Мосендз. - Вінніпеґ, 1951. - 143 с.

8.Набитович І. Леонід Мосендз - лицар святого Грааля: Творчість письменника в контексті європейської літератури / Ігор Набитович; Вступ. ст. М. Шалата. - Дрогобич: Відродження, 2001. - 222 с.

9.Неврлий М. »Трохи Дон-Кіхот в мені є...» / Микола Неврлий / Україна, 1990. - № 18. - С. 20-22.

10.Нигрицький Л. [Лужницький Григор]. Леонід Мосендз / Леонід Нигрицький / Новий Час. - 1937. - 2 травня - № 96.- С. 17-18.

11.Просалова В. А. Оповідання Л. Мосендза та їх інтертекстуальне тло / В. А. Просалова / Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, 2004. - Вип. 3 (71). - C. 83-91.

12.Просалова В. Текст у світі текстів Празької літературної школи. Монографія / Віра Просалова. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. -344 с.

14.Шкляр В. Він писав, щоб нас було більше, або Десять новел старшини Армії УНР / Василь Шкляр. - Режим доступу до публікації: http://litukraina.kiev.ua/v-n-pisav-schob-nas-bulo-b-lshe-abo-desyat-novel-starshini- arm-unr

15.Янчевська Е. З «Союзу Українок Емігранток» / Е. Янчевська / Нова хата. - 1938. - № 10. - С. 6.

Похожие работы на - Проблема духовного стоїцизму в новелі Леоніда Мосендза 'Роксоляна'

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!