Місце інститутів інноваційної інфраструктури у системі маркетингової діяльності

Місце інститутів інноваційної інфраструктури у системі маркетингової діяльності

Місце інститутів інноваційної інфраструктури у системі маркетингової діяльності

Постановка проблеми. Визначивши за основу аналізу категорії «маркетингова інфраструктура» функціональний підхід, у попередніх своїх дослідженнях ми з’ясували доцільність виокремлення аналітичної функції, інноваційно-виробничої функції, функції збуту та розподілу, функції просування. Реалізація інноваційно-виробничої функції у значній мірі покладається на інститути інноваційної інфраструктури, діяльність яких вважаємо за доцільне розглянути більш детально.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання дослідження інноваційної інфраструктури в умовах становлення постіндустріального суспільства є вкрай актуальним та широко аналізується в наукових колах, зокрема, у працях А.М. Штангерта, Я.Я. Пушака, О.Є. Кузьміна, А.В. Томаха, В. Нежиборця, Т.В. Стройко, В.Ю. Бабаєва, В.Б. Буторіної, І.О. Уханової та ін.

Водночас місце інноваційної інфраструктури в маркетинговій діяльності вітчизняних підприємств залишається невизначеним та мало - дослідженим.

Мета статті полягає у розробці методологічної основи аналізу, виходячи з маркетингових аспектів діяльності вітчизняних підприємств. Водночас за доцільне вважаємо провести аналіз інноваційної складової діяльності підприємств в економіці України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Часто зустрічаючи в науковій літературі термін «маркетингові посередники», ми вважаємо за необхідне відійти від використання категорії «маркетингові посередники» і замінити її на більш адекватну до сучасних реалій - «інститути маркетингової інфраструктури» з причини змістового наповнення слова «посередник» (посередник - «той, хто допомагає кому-небудь спілкуватися з кимось» або «те, що виступає проміжною ланкою у взаємодії між чим-небудь або в процесі перетворення чогось» [9, с. 316]). Ми ж говоримо, що інститут маркетингової інфраструктури не обов’язково має бути проміжною ланкою між виробником і споживачем, а, що значно важливіше, має супроводжувати процес взаємодії покупця та продавця та сприяти в цьому процесі.

Аналізуючи вітчизняну практику, ми в даний момент зупинились на використанні наступного тлумачення поняття «маркетингова інфраструктура», визначивши її як сукупність внутрішніх (організаційних, технічних, економічних, управлінських) і зовнішніх (соціальних, політичних, інноваційних) чинників, умов та інститутів, що забезпечують, і стимулюють можливість розробки і реалізації ефективного комплексу маркетингу [4, с. 226; 5; 6, с. 226].

Проте на сьогодні і таке трактування ми вважаємо надто загальним. Тому для того, аби бути послідовними та неухильно дотримуватись функціонального підходу у дослідженні маркетингової діяльності, а також деталізувати розуміння аналізованої категорії і наповнити її конкретним змістом, ми вважаємо за доцільне використати термін «інститути маркетингової інфраструктури», під якими варто розуміти сукупність самостійних підприємницьких структур, які перебирають на себе виконання різних маркетингових функцій у підприємств, які цього потребують.

Цілком логічним у такій ситуації є з’ясування основних маркетингових функцій, на підставі яких можна буде класифікувати інститути маркетингової інфраструктури.

Аналізуючи виробничо-інноваційну складову маркетингової діяльності, уважаємо за доцільне аналізувати її інноваційну та фінансову компоненту. Ми визначаємо, що інститути інноваційно-виробничої інфраструктури перебирають на себе основні функції, пов’язані науково-технічним супроводом виробничої діяльності, та функції фінансування діяльності підприємства.

З огляду на виконувані функції, абсолютно адекватним виглядає можливість виокремлення в даній частині маркетингової інфраструктури інноваційної та фінансової підсистем. Тим більше що вітчизняна наукова література розглядає ці підсистеми роздільно.

Зокрема, інноваційна підсистема виконує функції науково-технічного супроводу маркетингової та виробничої діяльності. Для позначення цього елемента маркетингової інфраструктури у сучасній науці використовується термін «інноваційна інфраструктура».

А.М. Штангерт та Я.Я. Пушак стверджують, що однією з визначальних характеристик економіки знань є динамічна інноваційна інфраструктура (ресурси, починаючи з радіо і закінчуючи Інтернетом, що забезпечать комунікації, обробку і розповсюдження інформації) [13, с. 16].

Інноваційна інфраструктура зумовлює темпи (швидкість) розвитку економіки країни. Досвід розвинених країн світу підтверджує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку неминуче виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення і реалізації інновацій, хто володіє найбільш ефективним механізмом інноваційної діяльності.

Слід зазначити, що сфера національної науки в процесі становлення ринкових відносин в Україні не ввійшла в систему державних пріоритетів. Почався процес руйнації науково - технічного та інтелектуального потенціалу суспільства, посилилась міграція з України висококваліфікованих кадрів. За межі України виїхало більше шести тисяч науковців.

Інноваційна інфраструктура є базовою складовою інноваційної економіки, інноваційного потенціалу суспільства, основним інструментом і механізмом інноваційної економіки, що здатний піднести економіку країни на високий рівень розвитку [11, с. 11].

Проаналізувавши значну кількість наукових та нормативних джерел, ми схиляємось до використання визначення, запропонованого В. Нежиборцем: «Інноваційна інфраструктура - організації (установи), які сприяють здійсненню інноваційної діяльності, себто комплекс організацій (установ), що мають підлеглий і допоміжний характер, які обслуговують інновацію і забезпечують умови нормального протікання інноваційного процесу» [8].

Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів.

Також у науковій літературі немає однозначності щодо віднесення тих чи інших елементів до інноваційної інфраструктури. Проаналізувавши різні підходи та тлумачення, ми бачимо, що найбільш повною є класифікація запропонована О.Є. Кузьміним та Т.М. Шотіком, які виділяють наступні інститути інноваційної складової інфраструктури.

—            інститути інформаційної системи (аналітично-статистичні центри, інформаційні бази, мережі);

—            фінансові інститути (бюджетні, позабюджетні, венчурні, банки, фінансово-промислові групи, орієнтовані на технологічну інноваційну діяльність та ін.);

—            систему експертизи, сертифікації, стандартизації та акредитації;

—            систему патентування, ліцензування і консалтингу з питань захисту, оцінки вартості і використання інтелектуальної власності, оцінки комерціалізації наукових результатів [3, с. 183].

У маркетинговій роботі користування послугами, які надаються інститутами інноваційної інфраструктури, найочевидніше проявляється на ринку товарів промислового призначення через те, що зазвичай промислові підприємства відчувають більшу потребу у сприянні таким послугам.

Сьогодні інноваційна інфраструктура в Україні перебуває на початковому етапі розвитку. У ній представлено лише окремі типи інноваційних структур, зокрема, технопарки, наукові центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні підприємства, фонди. Діяльність лише незначної частини такого роду інститутів відповідає світовій практиці їх функціонування. В Україні спостерігаємо не лише недорозвиненість інститутів інноваційної інфраструктури, а й їх структурну неповноту та функціональну невизначеність їх діяльності в нормативних документах.

Наявність дієвої якісної інноваційної інфраструктури покликана підвищити рівень інноваційної активності підприємств. Варто зазначити, що в Україні відсоток підприємств, що займаються інноваціями та впроваджують їх життя, не демонструє тенденції до зростання і становить 16,1%, водночас витрати на інновації останні кілька років знижуються. Варто зауважити той факт, що зростають витрати на зовнішні науково-дослідні роботи, що ілюструє запит на послуги, які можуть надавати інститути інноваційної інфраструктури.

Практика провідних економічно розвинених країн також доводить, що необхідною умовою для інноваційного оновлення економіки є створення інфраструктури повного інноваційного циклу у сфері високих технологій. У зв’язку з чим інноваційна інфраструктура повинна вирішувати наступні завдання:

—            підтримка вітчизняних новаторів, винахідників, учених;

—            прискорення соціально-економічного розвитку господарчої структури як країни в цілому, так і окремих регіонів та підприємств;

—            активне застосування у виробництві зарубіжних та вітчизняних науково-технологічних розробок (винаходів);

—            створення та підтримка малого інноваційного підприємництва;

—            розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень у результаті інтенсивнішої інтеграції економіки країни в систему міжнародної торгівлі;

—            наповнення внутрішнього ринку конкурентоспроможними товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;

—            забезпечення трансферу інновацій (технологій) та комерціалізації наукових розробок;

—            розвиток нових форм господарювання з пристосуванням до сучасних умов світового ринку;

—            надання всіх видів необхідних послуг інноваційному бізнесу [11].

У сучасній Україні представлені лише декілька основних видів суб’єктів інноваційної інфраструктури (табл.). По суті, діючі в країні суб’єкти інноваційної інфраструктури виконують функції інформаційного та громадського консультування.

інноваційний маркетинг інфраструктура

Основні суб’єкти інноваційної інфраструктури в Україні станом на 01.01.2014 р. [10, с. 100]

У вітчизняній практиці домінуючою формою організації інноваційних процесів стали такі технологічні парки: «Напівпровідникові технології і матеріали, електроніка та сенсорна техніка», «Інститут зварювання ім. Є.О. Патона», «Інститут монокристалів», «Вуглемаш», «Київська політехніка», «Інститут технічної теплофізики», «Укрінфотех», «Інтелектуальні інформаційні технології» [1, с. 166].

В.Б. Буторіна відзначає ефективність діяльності такої форми інноваційного підприємництва, стверджуючи, що технопарки України за 2000-2012 рр. випустили на 1 грн. державної підтримки 24,87 грн. інноваційної продукції.

При цьому також зазначає, що значна частка реінвестицій спрямовується технопарками на розвиток державних підприємств та організацій НАН України [2, с. 109]. Водночас І.О. Уханова стверджує, що динаміка розвитку технопаркових структур демонструє негативну тенденцію після відміни спеціального режиму у 2006 р. Так, тенденцію до зниження демонструє вже наступний, після скасування спеціального режиму діяльності, рік: у 2007 р. на спеціальні рахунки було перераховано близько 30,0 млн. грн., у 2008 р. - 1,5 млн. грн., у 2009 - 1,07 млн. грн. Функціонування технопарків в Україні сприяло прояву корисного ефекту у вигляді створення 3 564 додаткових робочих місць, однак після відміни дії спеціального режиму даний показник демонструє тенденцію до зменшення: якщо у 2004 р. було створено 828 нових робочих місць, то у 2010-2013 рр. загалом було створено 10 нових робочих місць [13, с. 7].

Украй важливою є діяльність бізнес-інкуба - торів, які дають можливість розвитку бізнес - ідей серед молодих людей. Так, до прикладу, у м. Київ у 2013 р. відкрито Київський інноваційний інкубатор «iHub», розташований на території Торговельно-промислової палати та розрахований на 65 місць (20 стартап-команд). Цільовою аудиторією бізнес-інкубатора є старшокласники, студенти і приватні підприємці, які створюють проекти у сфері інформаційних технологій. На сьогодні свої проекти розвивають 18 стартап-команд, автори ще 20 проектів стали віртуальними резидентами інкубатору. «iHub» організовує зустрічі для стартапів з менторами-експертами та інвесторами (більше 16 000 інвесторів, 5 000 менторів та партнерів із 40 країн світу) з міжнародної мережі «Сід Форум» (Міжнародний благодійний фонд) [12].

Також на Сумщині протягом 2013 р. зареєстровано три нових бізнес-інкубатори: Сумський обласний бізнес-інкубатор, діяльність якого спрямована на підтримку створення та розвиток власного бізнесу; «Бізнес-інкубатор «Самар» (м. Суми), метою якого є розвиток молодіжного бізнесу, надання допомоги з економічних, юридичних питань, проведення проектно-експертних оцінок бізнес-ідей, співпраця з інвесторами; бізнес-інкубатор у сфері ЖКГ «Управитель», діяльність якого направлена на підготовку підприємців та студентів області щодо здійснення бізнесу у сфері керування багатоквартирними будинками [12].

У галузі інноваційної діяльності спостерігається головна тенденція самостійного здійснення інновацій промисловими підприємствами, левова частка з яких припадає на підприємства переробної промисловості.

Так, упродовж 2012-2014 рр. інноваційною діяльністю в промисловості займалися 2 259 підприємств (22,6%). Машини й обладнання придбали 1 758 підприємств, 556 підприємств займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та впровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів; 303 підприємства витратили кошти на внутрішні НДР, 174 - на НДР, виконані іншими підприємствами (зовнішні); 164 підприємства придбали інші зовнішні знання; 142 - займались діяльністю щодо ринкового запровадження інновацій; 275 підприємств займались іншими видами діяльності для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів.

Упровадженням інновацій у цей період займалось 1 595 підприємств (15,9% серед обстежених промислових підприємств), у т. ч. інноваційну продукцію запровадили 1 054 підприємства, з яких 257 - нову для ринку і 923 - нову лише для підприємства; інноваційні процеси - 1 127 підприємств, з яких 926 - нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції, 233 - нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 349 - нову або вдосконалену діяльність із підтримки процесів, зокрема системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків; з метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 289 підприємств упровадили маркетингові інновації; 232 підприємства підвищували ефективність своєї діяльності шляхом упровадження організаційних інновацій [7, с. 162]. Відзначимо той факт, що впродовж 2007-2014 рр. спостерігається стійка тенденція до зростання кількості найменувань упроваджених видів нової продукції (рис. 1). Ця тенденція залишається незмінною, незважаючи на військові дії на Сході України і анексію Криму. Хоча і спостерігається істотний обвал даного показника у Донецькій та Луганській областях і виключені дані по Криму, проте відчутно зростають показники, особливо у прифронтових регіонах - Запорізькій та Харківській областях, а також у м. Київ, Чернігівській, Київській, Сумській та Львівській областях. Зростання зазначених показників припадає на інновації у галузі виробництва та ремонту військової техніки.

Кількість найменувань впроваджених інноваційних видів продукції [7, с. 186]

Висновки. Цілеспрямована державна і регіональна політика у створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів - основа корінного перелому в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних господарюючих суб’єктів. Створена за активної державної підтримки інноваційна інфраструктура - інноваційно-технологічні центри, технопарки, біз - нес-інкубатори, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, венчурні фонди, розвинена система підготовки і підвищення кваліфікації фахівців у сфері інноваційного менеджменту - дозволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи до них нових учасників. При цьому головним завданням місцевих органів влади є створення соціально-економічних умов для активізації інноваційної діяльності, комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, формування нових інноваційних структур, проведення реструктуризації наявного в регіоні інноваційного потенціалу.

Бібліографічний список

2.       Буторіна В.Б. Розвиток виробничо-технологічної підсистеми інноваційної інфраструктури НІС України / В.Б. Буторіна // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2015. - Вип. 6. - С. 107-111.

.        Кузьмін О.Є. Сутність та види інноваційної інфраструктури / О.Є Кузьмін, Т.М. Шотік // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми економіки та управління». - 2008. - №628. - С. 180-185.

.        Кушнир Т Маркетинговая инфраструктура: определение и классификация / Т.М. Кушнир // Современные проблемы экономики: 3-я международная научная конференция студентов, аспирантов и молодых ученых: труды конференции. - Ереван, 2015. - С. 224-229.

.        Кушнір Т.М. Інститути маркетингової інфраструктури: рекламні посередники / Т.М. Кушнір // Ефективна економіка. - 2014. - №10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/? op=1&z=3401.

.        Кушнір Т.М. Методологічні засади аналізу основних елементів маркетингової інфраструктури / Т.М. Кушнір // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2014. - №2. -

С. 226-230.

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. - К., 2015. - 225 с.

8.       Нежиборець В. Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення / В. Нежиборець [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ndiiv.org.ua/ua/library/ view-mnovatsiyna-mfrastшktura-proЫemy-perspektyvy - rishennja.html.

.        Словник української мови. Том 7. - К.: Наукова думка, 1976. - 723 с.

10.     Стройко Т.В. Функціонування інноваційної інфраструктури: європейський досвід та уроки для України / Т.В. Стройко, І.І. Рехтета // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського. Серія «Економічні науки». - 2014. - Вип. 2. - С. 97-101.

11.     Томах В.В. Інноваційна інфраструктура як чинник забезпечення інноваційної діяльності підприємств / В.В. Томах // Управління розвитком. - 2011. - №22 (119). - С. 11-13.

.        Узагальнений звіт про стан виконання регіональних та місцевих програм розвитку малого і середнього підприємництва в Україні у 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dkrp.gov.ua/info/3023.htm.

13.     Уханова І.О. Розвиток технопаркових структур у системі забезпечення державної інноваційної політики в Україні: автореф. дис…. к.е.н. / І.О. Уханова. - Одеса, 2014. - 26 с.