Проблема враження як визначальна складова теорії пізнання Д. Юма
Проблема враження як визначальна складова теорії пізнання д. юма
Грицишина М.В.
Рівненський державний гуманітарний університет
Досліджено філософські погляди Д. Юма та Дж. Локка. Центральним пунктом філософського вчення Д. Юма є теорія пізнання, що концентрується навколо поняття враження (impression). Адже на переконання філософа, саме досвід людини стає наявним в якості враження і саме через людську екзистенцію реалізується в світі. А сучасний світ, в якості картини світу, формується шляхом розуміння власного досвіду, власних вражень, що корелює з сенсуалістичною концепцією досвіду Дж. Локка і скептичною філософією людської природи Д. Юма. А також, що майже вся філософія Юма будується ним як теорія пізнання, що описує факти свідомості, перетворюючи відчуття в абсолютне «начало» пізнання.
Ключові слова: ідеї, враження, перцепції, пізнання, процес сприйняття, емпіризм.
Постановка проблеми
Сучасна філософія свідомості розвиває досвідну філософію Дж. Локка і Д. Юма. Проблеми походження людського знання, джерела ідей у людській свідомості, інваріанти розуміння досвіду, його структури розвиваються в сучасних філософських напрямках, таких як феноменологія, філософія свідомості, екзистенціалізм, аналітична філософія, постструктуралізм та ін.
Філософія Д. Юма в багатьох аспектах переконливо свідчить щодо можливості її залучення до різноманітних сфер життєдіяльності людини.
Так, сучасний світ, в якості картини світу, формується шляхом розуміння власного досвіду, власних вражень, що корелює з сенсуалістичною концепцією досвіду Дж. Локка і скептичною філософією людської природи Д. Юма.
філософський локк юм досвід
Аналіз основних досліджень і публікацій
Ступінь наукової розробленості даної проблеми на сьогодні аж ніяк не можна назвати вичерпа ною. Зокрема, Проблема враження в філософії Д. Юма досліджувалась таким науковцями, як В. Богуславський, M. Вартофський, В. Васильєв, Н. Виноградов, В. Вільчинський, Фр. Іодль, В. Костюк, Ю. Михаленко, І. Нарський, М. Парамонов, Г. Соловйова, П. Шашкевич, Г. Шпет, І. Шпілевська та ін.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, присвячених проблемі враження як визначальної складової теорії пізнання Д. Юма, багато аспектів цієї проблеми залишаються недостатньо вивченими, зокрема, аспект системного осягнення безпосередності враження в філософській концепції Д. Юма в контексті класичної новочасної філософії, що і визначило мету даної статті.
Виклад основного матеріалу
Враження - це самі сприйняття (перцепції) - всі наші відчуття, афекти, емоції, при першій їх появі в душі (mind). Коли ми кажемо про враження та ідеї, нам слід казати про сприйняття, як висхідний момент в філософуваннях Д. Юма про враження та ідеї.
Самі сприйняття спочатку поділяються на враження та ідеї, а вже потім можна вести розмову про виникнення ідей з вражень, про те, що ідеї - більш слабкі за сприйняттям враження.
Юм пише про те, що враження це не спосіб породження в душі «живих» сприйняттів,але виключно самі ці сприйняття. Бачимо - як сприйняття - самі враження, так і враження - самі сприйняття. Так автор прояснює за допомогою даних термінів саму суть феномену, який хоче змалювати.
Враження можуть зявлятися в нашій душі настільки «бліді» та «слабкі», що їх часом неможливо відрізнити від ідей. І це теж може бути причиною застосування Юмом терміну «сприйняття», як поєднуючого значення термінів «ідея» та «враження» для пояснення процесу сприйняття. Враження мають декілька різновидів: враження відчуттів, враження ідей, враження рефлексії. Враження та ідеї в філософії Юма є двох різновидів - прості та складні. В даному моменті, як вже зазначалося в Д. Юма є певна подібність до Дж. Локка - в якого також існує розрізнення на прості та складні ідеї.
Прості ідеї в Юма це такі ідеї, які не можна поділити. Складні ж це ті, в яких можна розрізнити прості ідеї одну від одної (знайти в складній ідеї декілька простих). Ідеї та враження завжди відповідають одне одному. Складні враження та ідеї утворюються з простих.
Таким же чином можна казати про прості та складні враження. Адже ідеї - копії вражень, відрізняються ідеї від вражень лише живістю сприйняття. «Все наши простые идеи при первом своем появлении происходят от простых впечатлений, которые им соответствуют и которые они в точности представляют (represent)» [10, с. 65].
Враження - це те, за допомогою чого впроваджується дослідження людської природи; тільки з вражень, з їх повторення, певної їх послідовності. Така своєрідність шляху дослідження людської природи повязана з тим, що враження є єдиним осередком того, що ми можемо досліджувати, і вже з них навіть робимо висновки про ті ж самі враження, а потім і про ідеї. Тобто враження - це єдине, з чим може мати справу людина, вони її «супроводжують» постійно.
Після того як враження сприйняте, йде перетворення з враження в ідею, а потім з ідеї у враження. І тут виникає можливість розрізнення памяті та уяви при спостереженні процесу перетворення або появи в свідомості певної ідеї.
Якщо зявляється ідея, про яку ми впевнено можемо сказати, що це ідея (на основі сили сприйняття цієї ідеї) тоді вона виникла в результаті дії уяви; якщо, те що зявилося в свідомості важко розрізнити, чи враження це чи ідея, тоді можна казати, що в свідомості зявилася ідея памяті, тому що вона більш чітка та «потужна» для сприйняття, що і характеризує її як викликану функцією памяті; умовно можна назвати таке явище напівідеєю - напіввраженням (скоріше, що це є враження).
Прослідкуємо механізм появи вражень ідей та напівідей - напіввражень детальніше. Спочатку враження сприймає свідомість, потім воно копіюється уявою та памяттю і повертається до свідомості враженням ідеї (слабким враженням) - дія уяви.
В випадку дії памяті, про враження важко казати - чи це враження ідеї, чи це враження ідеї «першого» враження (завдяки живості такого враження). Але память та уява як функції в структурі людського досвіду розрізнюються ще за тим, як вони «подають» ідеї.
Уява може яким завгодно чином переформувати ідеї з памяті - в процесі подання цих ідей до душі, результатом чого можуть бути невідповідні до попередніх вражень враження ідей, або будь-які фантастичні враження у вигляді образів. «С той же очевидностью мы имеем дело и при рассмотрении нашего второго принципа, утверждающего свойственную воображению свободу перемещать и изменять свои идеи. Вымыслы, с которыми мы встречаемся в поэмах и сказках, ставят эту свободу вне всяких сомнений: природа совершенно извращается в этих произведениях, трактующих только о крылатых лошадях, изрыгающих пламя драконах и чудовищных великанах. Эта свобода фантазии не покажется нам странной, если мы примем во внимание, что все наши идеи скопированы с наших впечатлений и что нет двух впечатлений, которые совершенно не поддавались бы разъединению. Я не говорю уже о том, что эта свобода является очевидным следствием деления идей на простые и сложные. Как только воображение заметит различие между идеями, оно легко сможет разъединить их» [10, с. 70].
Память відзначається, як функція, чіткістю запамятовування та відтворення ідей у враженнях, зберігаючи відповідну до їх запамятовування послідовність. «Главное в деятельности (exercise) памяти состоит в сохранении не самих простых идей, но их порядка и расположения».
Спільним в функції памяті та функції уяви слід визнати їх роботу з вже «підготованими» враженнями (сприйняттями) та з ідеями, які перебувають в памяті як в певному осередку для ідей, коли вони не сприймаються. Память та уява - дві здатності, виступають «причинами» перетворень: враження - ідея, ідея - враження. Такі здатності приймають активну участь при утворенні вражень рефлексії, копіюючи враження до памяті.
До речі, Д. Юм наголошує на копіюванні вражень памятю та уявою, але про процес перетворення з ідей у враження ідей та роль в цьому процесі памяті та уяви він майже не говорить. Память як осередок, де перебувають ідеї, дуже важко пояснювальний факт в структурі людського досвіду в філософії Юма. Фактично, з нашого досвіду, нам доводиться констатувати такий процес, коли сприйняте враження повертається до свідомості в послабленому вигляді; ми передбачаємо, що ті враження, які «повернулися» до нас в послабленому вигляді - десь перебували, і називаємо це місце памяттю, але цей висновок робимо з вражень.
Теж можна сказати про память та уяву як про функції в структурі людського досвіду - ми робимо висновки про їх дію лише з наслідків їх дії, але чи були причинами саме таких вражень память або уява ми не знаємо, але лише передбачаємо «існування» таких функцій, бо намагаємося дати пояснення певним «явищам» в свідомості, які періодично повторюються.
Головне місце в філософії Юма займеє його теорія пізнання. В процесі створення свої гносеологічної системи Юм виходить з одного боку, з гносеології Локка, а с другого, з субєктивно - ідеалістичного вчення Берклі.
Філософія Юма, як і філософія Локка, починається з теорії значення, яка по суті є ідентичною Локковій, маючи на меті сформулювати основоположний емпіричний постулат, згідно з яким неможливе жодне поняття, якщо немає досвіду. Звідси, немає ані підстав для віри в метафізичні доктрини раціоналістичної філософії, ані адекватних засобів для їхнього вираження. Юм взяв теорію Локка за свою вихідну точку і зробив висновки, які водночас були радикальнішими і вносили більше неспокою, ніж висновки Берклі: адже малося на увазі, що або слід відмовитись від емпіричного світобачення, або, якщо дотримуватись цього світогляду, то з ним узгоджувалося б дуже мало наших претензій на пізнання.
Як і решта емпіриків, Д. Юм подавав свою філософію (хоч вона й виростала з природничої науки про людську свідомість) як результат спостережень, які його читачі можуть одразу підтвердити шляхом прямого самоаналізу. Такий емпіризм далі поглиблюється тим, що Юм прийняв Локкову теорію значення. Він твердить, що ідею неможливо надбати інакше, ніж шляхом «послаблення» враження, яке ця ідея повторює. Від такої гіпотези Юм приходить до висновку: значення всього, що можна сказати, слід шукати в чуттєвому змісті, вираженому в цьому значенні.
«Вся теория познания Юма строится па анализе соотношения элементов человеческого опыта, которые он именует впечатлениями и идеями, те и другие объединены у него общим термином «перцепции» («восприятия») Юм называет перцепциями все то, что сознается, и рассматривает их безотносительно к решению вопроса, имеется ли у них внешний источник. Впечатления, или «сильные восприятия», Юм в свою очередь подразделяет па две группы: впечатления ощущений и впечатления рефлексии. Вся терминология восходила к Локку и Беркли, но была переосмыслена Юмом» [9, с. 9].
Важливу роль в класифікації елементів досвіду, за Юмом, грають слабкі сприйняття, або ж ідеї. Весь зміст ідей філософ виводить із вражень, що їм передували. «Всякий охотно согласится с тем, что существует значительное различие между восприятиями (perceptions) ума, когда кто-нибудь, например, испытывает боль от чрезмерного жара или удовольствие от умеренной теплоты и когда он затем вызывает в своей памяти это ощущение или предвосхищает (anticipates) его в воображении. Эти способности могут отображать, или копировать, восприятия наших чувств, но они никогда не могут вполне достигнуть силы и живости первичного ощущения. Даже когда они действуют с наивысшей силой, мы, самое большее, говорим, что они представляют (represent) свой объект столь живо, что мы почти ощущаем или видим его, но, если только ум не поражен недугом или помешательством, они никогда не могут достигнуть такой степени живости, чтобы совершенно уничтожить различие между указанными восприятиями. Как бы ни были блестящи краски поэзии, она никогда не нарисует нам природу так, чтобы мы приняли описание за настоящий пейзаж. Самая живая мысль все же уступает самому слабому ощущению... И поэтому мы можем разделить здесь все восприятия ума на два класса, или вида, различающихся по степени силы и живости. Менее сильные и живые обычно называются мыслями или идеями, для другого же вида нет названия ни в нашем языке, ни в большинстве других; и это потому, думаю я, что ни для каких целей, кроме философских, не было надобности подводить данные восприятия под общий термин, или общее имя. Поэтому мы позволим себе некоторую вольность и назовем их впечатлениями, употребляя этот термин в смысле, несколько отличном от общепринятого. Итак, под термином впечатления я подразумеваю все наши более живые восприятия, когда мы слышим, видим, осязаем, любим, ненавидим, желаем, хотим. Впечатления отличны от идей, т. е. от менее живых восприятий, сознаваемых нами, когда мы мыслим о каком-нибудь из вышеупомянутых ощущений или душевных движений» [11, с. 7]. Як зауважувалось раніше, крім простих ідей Юм визнає також існування і ідей складних. В питанні про механізм їх утворення він слідує принципу комбінаторики (комбінування) простих ідей. «...но хотя наша мысль по видимости обладает безграничной свободой, при более близком рассмотрении мы обнаружим, что она в действительности ограничена очень тесными пределами и что вся творческая сила ума сводится лишь к способности соединять, перемещать, увеличивать или уменьшать материал, доставляемый нам чувствами и опытом. Думая о золотой горе, мы только соединяем две совместимые друг с другом идеи золота и горы, которые и раньше были нам известны» [11, с. 10].
Але ж Юм все таки інтерпретував цей принцип як вчення про психологічні асоціації міжвраженнями та ідеями, використавши для цього асоціації. Вчення, яке в свій час висунув Локк, і саме це вчення Юм розробляв далі.
Але повернемося до поняття «ідеї» у Д. Юма. Що ж розумів Юм під «ідеями»? «Ідеї» в його теорії пізнання - це образні уявлення і чуттєві образи памяті, а крім того, продукти уяви, в тому ж числі і продукти викривленні, фантастичні. До числа ідей Юм відносив також і розуміння того чи іншого явища.
Висновки. Отож, «ідеї» в системі термінології Юма являють собою приблизне, більш слабке, або ж менш яскраве (нижче за ступенем «живості») відображення вражень «... Все идеи скопированы с впечатлений» [10, с. 271].
Таким чином, Юм як і Локк визнає вторинність рефлексії по відношенню до відчуттів та зводить зміст рефлексії до афектів. В результаті Юм розуміє вторинність рефлексії як причину виникнення емоцій, що їх спричинили відчуття, та їх остаточними образами.
Майже вся філософія Юма будується ним як теорія пізнання, що описує факти свідомості, перетворюючи відчуття в абсолютне «начало» пізнання. Більше всього Юма цікавлять «ідеї» (ideas), під якими він має на увазі не відчуття, як це було у Локка, а дещо інше. «Враження» та «ідеї» разом Юм називає «сприйняттями» (perceptions). Враження - це відчуття, які отримує той чи інший субєкт від подій і процесів, що розігруються на полі дій його органів чуття. Отже «враження» - це відчуття субєкта. Але не тільки. Юмові «враження» - це не прості чуттєві переживання, але й складні чуттєві утворення. До складу вражень він включає також і бурні пристрасті та тонкі естетичні переживання.
Список літератури
1.Асмус В.Ф. Френсис Бекон. - Избранные философские труды, Т. І. - М., 1969.
2.Беркли Джордж. Сочинения. - М.: Мысль, 1978. - 554 с.
3.Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. - К.: Либідь, 2001. - 408 с.
4.Гусєв В.І. Західна філософія Нового Часу. ХУІІ-ХУІІІ ст.: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 368 с.
5.Грицишина М.В. Досвід структуралізму Дж. Локка і безпосередність враження Д. Юма / М.В. Грицишина // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 12. - К.: ВПЦ «Київський Університет», 2012. - С. 128-135.
6.Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. - 774 с.
.История Философии: Запад-Россия-Восток. (книга вторая: Философия ХУ-ХІХ вв.) под ред. проф. Н. В. Мотрошиловой. - М., 1996. - 557 с.
.Нарский И.С. Давид Юм. - М.: Мысль, 1973. - 186 с.
.Нарский И.С. Философия Давида Юма. - М.: Издательство Московского Университета, 1967. - 360 с.
10.Юм Д. Сочинения в 2 т. Т.І/Пер. с англ. С.И.Церетели и др.; Вступ ст. А.Ф. Грязнова; Примеч. И.С.Нарского. - 2-е изд., дополн. и испр. - М.: Мысль, 1996. - 736 с.
11.Юм Д. Сочинения в 2 т. Т.2/Пер. с англ. С.И.Церетели и др.; Вступ ст. А.Ф. Грязнова; Примеч. И.С.Нарского. - 2-е изд., дополн. и испр. - М.: Мысль, 1996. - 799 с.
.Юм Давид. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам. // Юм Давид Сочинения в двух томах. - Т. 1. - М., 1996. - 733 с. - С. 53-655.