Проблеми захисту культурних цінностей на окупованих територіях Криму та м. Севастополя

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    22,96 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-07
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Проблеми захисту культурних цінностей на окупованих територіях Криму та м. Севастополя














Проблеми захисту культурних цінностей на окупованих територіях Криму та м. Севастополя

С.I. Кот

культурний експонат музей крим

Ситуація навколо АР Крим та м. Севастополя гостро поставила питання щодо долі об'єктів культурної спадщини та культурних цінностей загалом, що перебувають на їх території.

Згідно з оприлюдненими даними Міністерства культури України, станом на 2013 р. на території Автономної республіки Крим діяли 34 музейних установи різного типу. В Криму налічувалося 917 477 предметів державної частини Музейного фонду України. В м. Севастополі працювало 5 музейних установ, зберігалося 320 163 музейних предмети державної частини Музейного фонду України1. За даними статистики АР Крим, на території автономії перебувало також понад 300 громадських та відомчих музеїв2.

Відповідно до статистичних даних за 2013 р., на території АР Крим перебувало 3772 пам'ятки історії, археології, архітектури та містобудування, монументального мистецтва, що відносяться до різних історичних епох та цивілізацій. Враховуючи, що велика кількість пам'яток кваліфікується як комплекси чи ансамблі, які включають в себе цілу низку конкретних об'єктів культурної спадщини, загальна чисельність пам'яток культури Криму сягала 8693. В тому числі археології - 2037 (5106), історії - 962 (2582), монументального мистецтва - 260, архітектури та містобудування - 512 (61), науки та техніки - 13. За цими сухими цифрами ховаються унікальні об'єкти - від стародавніх стоянок чи не останніх неандертальців у Європі, залишки давньогрецьких міст-колоній Північного Причорномор'я, легендарні скіфські кургани, середньовічні печерні міста- фортеці Чуфут-кале і Мангуп-кале, комплекс ханського палацу у Бахчисараї, розкішні палаци в Алупці та Лівадії, культові для світової культури меморіальні музеї видатних поетів, письменників та художників - цей перелік може бути практично безкінечним. Окрім того в Криму налічується 30 унікальних парків - пам'яток садово-паркового мистецтва4. В межах адміністративної території м. Севастополя знаходяться 2063 об'єкта культурної спадщини5. В тому числі унікальний Національний заповідник «Херсонес Таврійський», включений за поданням України до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

квітня 2014 р. Верховна рада України ухвалила Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Закон визначив правовий статус сухопутних територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, а також їх підводний і повітряний простори тимчасово окупованою територією, що є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України (ст. 1, ст. 2, ст. 3)6. Ним також визначено особливості правовідносин в різних сферах державного та суспільного життя на цій території. В тому числі, своїм змістом закон заторкує і питання захисту культурної спадщини («Стаття 5. Захист прав і свобод людини і громадянина, культурної спадщини на тимчасово окупованій території»). Зокрема, в п. 7 даної статті зазначається: «Відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права»7.

Така норма закону за своєю суттю відповідає тим міжнародно-правовим нормам, які врегульовують зобов'язання держав щодо захисту культурних цінностей, зокрема і об'єктів культурної спадщини, в умовах війн та збройних конфліктів та на окупованих територіях. Однак, на наш погляд, ця затверджена парламентом редакція даного пункту недостатньо повно висвітлює важливість та складність питання. Відповідно, вона потребує додаткової конкретизації та доповнень, спрямованих як на чітке ствердження повноважень української держави щодо культурних цінностей на тимчасово окупованих територіях, так і фіксація вимог дотримання ключових положень українського законодавства щодо збереження культурних цінностей та здійснення відповідних охоронних заходів щодо них на окупованих територіях.

Ситуація, яка склалася між Україною та Російською Федерацією, певною мірою є доволі складною для прямого застосування норм міжнародного права щодо формального юридичного визначення суті подій, які мають місце. Адже Росія офіційно не оголошувала війни Україні, категорично відкидає присутність своїх військових на українській території, не визнає одностороннього характеру своїх дій щодо приєднання окупованих територій АР Крим та м. Севастополя (фактичної анексії). Але реально вказані дії здійснюються нею щодо України. Для трактування їх суті та наслідків важливе значення мають оцінки, висловлені світовим співтовариством.

березня 2014 р. Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію «Територіальна цілісність України», в якій наголосила, що територія держави не повинна бути об'єктом надбання іншою державою в результаті погрози силою або її застосування і що будь-яка спроба, спрямована на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності держави або країни, або їхньої політичної незалежності, несумісна з цілями і принципами Статуту ООН. В документі констатується, що референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014, «не був санкціонований Україною», і, відповідно, «не маючи законної сили, не може бути основою для будь- якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або міста Севастополя». Генеральна асамблея ООН закликала «всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-які зміна статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя»8.

Ситуація в Україні та питання її територіальної цілісності були розглянуті також Парламентською Асамблеєю Ради Європи. В ухваленій 9 квітня 2014 р. підсумковій резолюції зазначається: «Асамблея підтверджує свою рішучу підтримку незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України». «Асамблея, - також наголошується в тексті резолюції, - рішуче засуджує рішення парламенту Російської Федерації про дозвіл на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію і подальшу анексію Криму, що є очевидним порушенням міжнародного права, зокрема, статуту Організації Об'єднаних Націй, Гельсінкського заключного акту ОБСЄ та Статуту і основних принципів Ради Європи». Так званий референдум, який було організовано в Криму 16 березня 2014, визнано «неконституційним» та стверджено, що «результат цього референдуму і незаконна анексія Криму Російською Федерацією, отже, не мають юридичної сили і не визнаються Радою Європи». Асамблея висловлює стурбованість з приводу повідомлень про порушення прав людини в Криму9.

Таким чином, авторитетні міжнародні інституції кваліфікували дії Російської Федерації щодо України як акт агресії, що призвела до анексії нею Криму, заявили про невизнання такої анексії та однозначно висловилися за підтвердження територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах. І це дає підстави звернутися до тих принципів та зобов'язань, які визначені міжнародним правом стосовно захисту культурних цінностей за таких умов на окупованих територіях.

Під війною розуміють такий стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням законів та звичаїв ведення війни. Збройний конфлікт міжнародного характеру - це зіткнення між збройними силами держав, яке характеризується інтенсивністю ведення бойових дій, обмеженістю театру цих дій та відносною нетривалістю в часі. Збройний конфлікт є наслідком фактичного ведення бойових дій держав без будь-якого попередження чи оголошення війни10. Війна означає особливий стан суспільства і пов'язана із застосуванням усіх форм боротьби - економічної, політичної, ідеологічної, зачіпає безпеку кожної особистості, всіх верст населення і держави, визначає всі сфери їх життєдіяльності. Збройний конфлікт зачіпає лише частину суспільства і не передбачає перебудови всього суспільно-політичного життя країни на воєнний лад.

Військова окупація є тимчасовим захопленням збройними силами воюючої сторони території (частини території) противника11. Гаазька конвенція 1907 р. (у затвердженому нею Положенні) визначає: «Територія вважається зайнятою, коли вона дійсно перебуває під владою ворожої армії» (ст. 42)12.

Анексія визначається як насильницьке приєднання однією державою території іншої держави13.

Гаазька конвенція 1907 р. містить низку ключових вимог до країн-учасниць, які жорстко регламентують їх поведінку як під час війн та збройних конфліктів, так і на окупованій території. Поміж іншого актуальними для ситуації щодо подій навколо Криму є наступні положення. Згідно з ст. 45 конвенції, «забороняється примушувати населення окупованої території до присяги на вірність Державі, що є противником». Приватна власність на окупованій території не підлягала конфіскації (ст. 46). На окупованих територіях категорично заборонялися грабунки (ст. 47). Державна власність (в тому числі громадські будівлі) на окупованій території вважається такою, що може перебувати лише в управлінні. Сторона, котра окупувала цю територію, зобов'язана «зберегти основну цінність цих видів власності» (ст. 55). Стаття 56 безпосередньо присвячена збереженню культурних цінностей в умовах окупації, а також війни чи збройного конфлікту загалом: «Власність громад, установ церковних, доброчинних та освітніх, художніх і наукових, навіть таких, що належать Державі, прирівнюється до приватної власності. Всіляке умисне захоплення, знищення чи пошкодження подібних установ, історичних пам'яток, творів художніх або наукових забороняється і має підлягати переслідуванню». Окрім того, Стаття 27 в частині переліку об'єктів, до яких під час ведення бойових дій застосовуються обмеження, зобов'язує «ужити усіх необхідних заходів, аби вберегти, наскільки можливо, храми, будівлі, що служать цілям науки, мистецтв та доброчинності, історичні пам'ятки».

Загальні положення, які є підставою в тому числі для захисту і культурних цінностей, містить Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року «Про захист цивільного населення під час війни». Зокрема, забороняються пограбування, а також репресалії осіб, що перебувають під захистом та їхнього майна (ст. 33). На окупованій території забороняється будь-яке знищення рухомого і нерухомого майна, що є індивідуальною чи колективною власністю приватних осіб або Енциклопедія історії України. - Т. 1. - К., 2003. - С. 89.держави, громад, громадських або кооперативних організацій (Ст. 53)14. Додатковий протокол до комплексу Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I, від 8 червня 1977 р.) містить норми, спрямовані на захист саме культурних цінностей. Так, ним забороняється «здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів», а також робити такі об'єкти об'єктами репресалій (ст. 53, п. «а», «с»)15.

Одним з найбільш ґрунтовних міжнародно-правових актів у сфері охорони культурних цінностей є Конвенція та Протокол про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року16, які підписали, відповідно, 68 та 61 держава. Стаття 1 Конвенції містить визначення культурних цінностей, до яких відносяться:

а)рухомі чи нерухомі цінності, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам'ятки архітектури, мистецтва, історії, релігійні чи світські, археологічні місцеположення, архітектурні ансамблі, що становлять історичний або художній інтерес, також твори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, наукові колекції, важливі колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій зазначених цінностей;

б)будівлі, призначені для зберігання та експонування рухомих культурних цінностей;

культурні цінності, що включає в себе обов'язок забороняти, відвертати і припиняти крадіжки, пограбування чи незаконне привласнення культурних цінностей та реквізицію рухомих культурних цінностей, розташованих на території іншої сторони, а також утримуватися від будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти культурних цінностей (ст. 2, ст. 4 п. 1-4). Особливе значення для розуміння ситуації навколо куль на території АР Крим має ст. 5 «Окупація» конвенції, присвячена відповідальності держави-окупанта за збереження культурних цінностей на окупованій нею (повністю або частково) території іншої сторони. Зокрема, вона зобов'язана підтримувати зусилля «компетентної національної влади окупованої території», спрямовані на захист та охорону культурних цінностей та співпрацювати з нею в разі виникнення такої необхідності (п. 1-2). Привертає увагу також положення Конвенції, які акцентують увагу на тому, що вона застосовується не лише «у випадку оголошеної війни або всякого іншого збройного конфлікту» між сторонами Ст. 18, п. 1), але і стверджують наступне: « Конвенція також застосовуватиметься в усіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустрічає ніякого військового опору» (ст. 18, п. 2). Кожна з держав-учасниць конвенції може звернутися до ЮНЕСКО щодо надання технічної допомоги щодо захисту культурних цінностей, яким загрожує небезпека, а також може брати участь у спеціальних нарадах, скликаних з цього приводу під егідою ЮНЕСКО представниками нейтральних країн-учасниць17.

Протокол до Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту також підписаний 14 травня 1954 року18. Відповідно до п. 1 розділу І Протоколу 1954 р., кожна держава-учасниця зобов'язується запобігати вивезенню культурних цінностей з окупованої нею території під час збройного конфлікту. Зобов'язання «запобігати» потрібно розуміти в широкому значенні: держава не повинна займатися таким вивезенням і не повинна допускати вивезення культурних цінностей своїми громадянами. Інше базове положення протоколу містить зобов'язання країн-учасниць взяти під охорону ті культурні цінності, які вивезені на її територію прямо чи опосередковано з будь-якої окупованої території. Це відбувається автоматично в момент вивезення або, якщо цього не було зроблено, за проханням влади окупованої території (п. 2 розділ І). Після закінчення воєнних дій країна, що здійснює таку охорону, повинна повернути культурні цінності компетентній владі раніше окупованої території, якщо вони були вивезені з порушенням вимог конвенції та даного протоколу до неї (п. 3, розділ І). При цьому повертаються і ті цінності, які перейшли до сумлінного набувача. В даному випадку передбачено, що держава, яка окупувала територію, з якої були вивезені культурні цінності, зобов'язана виплатити сумлінному набувачеві винагороду-компенсацію (п. 4 розділ І). Варто зазначити, що протоколом перебачено поняття культурних цінностей, «депонованих» з території однієї з країн та територію іншої країни з метою їх збереження під час війни чи збройного конфлікту. можуть бути спеціально вивезені з країни її урядом і передані на збереження до іншої країни. У таких випадках у держави-депозитарію виникає зобов'язання з повернення культурних цінностей в країну - первісного власника культурні цінності (п. 5 розділу ІІ)19.

В 1999 році було прийнято Другий Протокол до Конвенції 1954 року, який доповнив і значно конкретизував цілу низку положень конвенції та попереднього протоколу до неї. Поміж іншого Протоколом додатково наголошується на зобов'язаннях країни-окупанта чужої території щодо заборони вивезення культурних цінностей: «Сторона, яка частково чи повністю окупує територію іншої сторони, зобов'язана забороняти і попереджати по відношенню до окупованої території будь-яке незаконне вивезення, інше переміщення чи передання права власності культурними цінностями». (Розділ ІІ, ст. 9, п.1 «а»). Археологічні розкопки на окупованій території підлягають забороні (п 1 «Ь»). Також забороняються будь-які модифікації чи зміни виду використання культурних цінностей (п. 1 «с»). Такі дії можливі лише у виключних випадках та за участю компетентних національних органів окупованої території. Крадіжку, грабіж чи інше незаконне присвоєння культурних цінностей, акти вандалізму вважаються злочином, за який національним правом встановлюється кримінальна відповідальність (ст. 15, п. 1 «е», п. 2). Водночас Протокол 1999 року додатково наголошує, що кожна сторона вживає таких законодавчих, адміністративних або дисциплінарних заходів, які можуть бути необхідні для покарання навмисний дій, спрямованих на «будь-яке незаконне вивезення, інше вилучення культурної власності з окупованої території або передавання права власності на неї» (ст. 21, п. «b»20.

Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 р. чітко і однозначно визначає: «Вважаються також незаконними примусові вивезення і передача права власності на культурні цінності, які є прямим чи опосередкованим результатом окупації країни іноземною державою» (ст. 11)21. Таким чином, цим положенням зафіксовано, що культурні цінності, вилучені та переміщені з територій країн, які зазнали окупації, беззаперечно вважаються незаконно вивезеними культурними цінностями. Відповідно, вони мають підлягати поверненню до держави, звідки їх було вивезено.

У цьому зв'язку можливо рекомендувати Верховній раді України та Кабінету Міністрів України якнайшвидше здійснити процедуру ратифікації Україною Другого протоколу (1999 р.) до конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. Водночас, українська дипломатія має здійснити комплекс заходів на міжнародній арені з метою однозначної та чіткої кваліфікації дій Росії у Криму та Севастополі як окупації цих територій. Ствердження такої міжнародної юридичної кваліфікації статусу цих територій як окупованих значногю мірою розширить інструментарій України по застосуванню міжнародно-правових механізмів по організації контролю за станом збереження культурних цінностей Криму та Севастополя, а також щодо можливих вимог по відшкодуванню завданих втрат.

Серед прикладів застосування норм міжнародного права щодо вивезенн7я культурних цінностей з окупованих територій державою-окупантом показовою є доля предметів культури, які під час військового конфлікту 1990 р. між Іраком та Кувейтом у Перській затоці були вивезені армією Іраку з окупованої кувейтської території. Кувейт повідомив ЮНЕСКО про вивезення з його території великої кількості музейних предметів та подав переліки переміщених до Іраку культурних цінностей. Обидві країни, як Кувейт, так і Ірак, до моменту виникнення конфлікту вже були членами Гаазької конвенції 1954 р. У відповідності до Резолюції 686 (1991) від 2 березня 1991 р. Ради Безпеки ООН. Ірак був зобов'язаний повернути до Кувейта вивезені предмети культури, таке повернення мало відбутися під контролем ООН. За даними Відділу ООН з повернення власності (ЮНРОП), 25082 музейних експонати з Дар-Аль-Атхар Аль-Ісламія (ДАА) та Національного музею Кувейта (НМК) були передані в Багдаді представникам Кувейту в період з 14 вересня по 20 жовтня 1991 р. Однак Кувейт того ж року повідомив ЮНЕСКО, що повернення відбулося неповністю і надав детальні дані про музейні предмети, які надалі вважалися втраченими22. Ці культурні цінності були повернуті до Кувейту значно пізніше. Але все ж таки вони повернулися.

Таким чином, існуючі міжнародно-правові засади захисту культурних цінностей в умовах збройних конфліктів та на окупованих територіях, а також міжнародний досвід їх застосування є підґрунтям для правового врегулювання питання статусу та збереження національної культурної спадщини й надбань культури в цілому в умовах, коли частина території України, зокрема в межах АР Крим та м. Севастополя, виявилася окупованою і здійснені односторонні кроки з боку Російської Федерації щодо її анексії. Проте визнання авторитетними міжнародними організаціями та світовим співтовариством територіальної цілісності України в межах міжнародно-визнаних кордонів стверджує її офіційну юрисдикцію над нею. В тому числі, накладає на компетентні органи державної влади України відповідальність за долю культурних цінностей на тимчасово окупованих територіях.

Слід зазначити, що в Конституції України наголошено на зобов'язаннях держави щодо збереження національної культурної спадщини: «Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами» (Ст. 54). Базові положення щодо реалізації державної політики в цій сфері містять Закони України «Про культуру» (2010 р.), «Про охорону культурної спадщини (2000 р.), «Про охорону археологічної спадщини» (2004 р.), «Про музеї та музейну справу» (1995 р.), «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (1993 р.), Про бібліотеки і бібліотечну справу (1995 р.), «Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей» (1999 р.), «Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей» (1999 р.).

З огляду на існуючі міжнародно-правові норми та положення законодавства України, було б доцільно змінити редакцію п. 7 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» і ввести до тексту Закону такі базові положення:

1.Всі культурні цінності, що перебували на території АР Крим станом на момент здійснення незаконного військового втручання і військової окупації з боку іноземної держави є культурними цінностями України відповідно до положень Конституції України, норм законодавства України та на виконання міжнародно-правових зобов'язань України.

Українська держава здійснює усі необхідні заходи щодо захисту, охорони та збереження нерухомих об'єктів культурної спадщини та рухомих культурних цінностей, що перебувають на окупованій території АР Крим.

Дія даного закону поширюється на всі нерухомі об'єкти культурної спадщини та рухомі культурні цінності, зазначені у Законі України «Про охорону культурної спадщини» (ст. 1, ст. 2), Законі України «Про ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей» (ст. 1, ст. 3).

2.Будь-які дії з зміни та передачі права власності, проведення несанкціонованих ремонтно-реставраційних та будівельних робіт на об'єктах культурної спадщини, здійснення несанкціонованих археологічних розкопок, етнографічних, археографічних та інших експедиційних наукових досліджень, пов'язаних із вилученням культурних цінностей з місць їх попереднього перебування без відповідних погоджень і дозволів уповноважених державних органів України забороняються і в разі їх вчинення вражаються незаконними з усіма наслідками адміністративного та правового характеру, які настають у такому випадку.

3.Будь-яке ввезення на територію АР Крим культурних цінностей без відповідних дозволів та погоджень з боку уповноважених державних органів України забороняється і вважається незаконним ввезенням культурних цінностей на територію України та підпадає під дію адміністративних та правових санкцій, передбачених законодавством України і міжнародно-правовими нормами.

4.Вивезення культурних цінностей з території АР Крим з будь-якою метою без відповідних дозволів та погоджень з боку уповноважених державних органів України вважається незаконним вивезенням культурних цінностей (незаконним переміщенням через державний кордон України) і забороняється. В разі вчинення таких дій вивезені культурні цінності підлягають розшуку та поверненню в Україну, а до причетних до них осіб та організацій застосовуються усі заходи адміністративного та правового характеру, передбачені відповідно до законодавства України.

5.Культурні цінності, тимчасово вивезені з території АР Крим за межі між- народно-визнаних кордонів та митної території України у відповідності із національним законодавством і міжнародно-правовими нормами до здійснення незаконної окупації території АР Крим, підлягають поверненню до України і передаються на зберігання (депонуються) до уповноважених організацій, визначених Міністерством культури України. В разі необхідності рішення про місцеперебування таких цінностей визначає Кабінет міністрів України.

Після припинення окупації території АР Крим та повноцінного відновлення на ній конституційного порядку, передбаченого Конституцією та законами України, на підставі рішень уповноважених органів України зазначені культурні цінності будуть передані до установ та закладів на території АР Крим.

6.Відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права.

У цьому зв'язку слід додати, що доля культурних цінностей Криму та питання їх збереження мають бути складовою частиною можливих українсько- російських переговорів щодо врегулювання комплексу питань, пов'язаних з ситуацією навколо територій АР Крим та м. Севастополя. Українська влада із залученням усіх можливостей повинна організувати постійний моніторинг стану збереження культурних цінностей на окупованих територіях, в тому числі відслідковувати всі випадки здійснення археологічних розкопок, етнографічних, етнологічних, археографічних та інших експедицій й фіксувати випадки вивезення культурних цінностей з цих територій. Виявлені факти порушень міжнародно-правових норм та українського законодавства в сфері охорони та збереження культурних цінностей мають систематизуватися і регулярно оприлюднюватися у спеціальних комюніке, доводиться до відома авторитетних міжнародних організацій.

Про актуальність більш чіткої фіксації правового статусу культурних цінностей на окупованих територіях АР Крим та м. Севастополя свідчить ситуація, яка виникла навколо повернення з закордону виставки з фондів українських музеїв, серед експонатів якої є предмети з колекцій кримських музеїв. Мова йде про виставку, яка успішно демонструвалася в Європі спочатку під назвою «Крим: золотий острів у Чорному морі. Греки-Скіфи-Готи»в столиці Федеративної Республіки Німеччина Бонні до 19 січня 2014 р. («Die Krim: Goldene Insel im Schwarzen Meer. Griechen - Skythen - Goten»).

Ще задовго до цієї дати розпочалися гострі дискусії навколо питання - куди саме мають повертатися експонати виставки - в Україну, в Росію чи окремо до кожного музею, звідки вони були взяті для експонування? Міністерство культури України висловилося за повернення усіх експонатів виставки з Амстердаму саме в Україну, зокрема, до Києва24. Цю ж позицію підтримав віце- прем'єр-міністр України Олександр Сич25. 28 березня МЗС України звернулося до посольства Нідерландів в Україні з офіційною нотою щодо забезпечення повернення експонатів виставки саме до України26. В. о. міністра закордонних справ України А. Дещиця в ході консультацій з своїм колегою з Нідерландів додатково наголосив: «Ми черговий раз підтвердили, що ця виставка є надбанням України і вона повинна повернутися в Україну після завершення терміну експонування наприкінці травня цього року». «Скіфське золото» «стосується скарбів України, незважаючи, що воно розміщувалось у кримських музеях», - сказав він27. Натомість, директори кримських музеїв висловилися за повернення «своїх» експонатів до фондів музеїв Криму. На їхню підтримку виступив директор Державного Ермітажу М. Піотровський, який, проте, визнав очевидну складність цього питання: «Куди і як буде повертатися колекція - ціла непроста проблема. За усією логікою вона повинна повернутися в музеї, які надали її. Але є багато юридичних нюансів»28. У свою чергу, спікер Державної Думи Росії С. Наришкін звергнувся до голови МЗС РФ С. Лаврова та міністра культури РФ В. Мединського з листами, в який поставив перед ними пряме завдання забезпечити повернення експонатів кримських музеїв до Криму29. Повернення експонатів із своїх фондів категорично зажадали перш за все і самі кримські музеї.

В цій ситуації Україна не виключила можливість залучення ЮНЕСКО до здійснення контролю за станом культурної спадщини в Криму, а також у вирішенні спірного питання долі виставки про скарби Криму30.

В цій ситуації спочатку було домовлено про продовження роботи виставки до 31 серпня 2014 р. з метою пошуку за цей час якихось компромісних рішень. В цій ситуації Україна розраховувала на можливе залучення ЮНЕСКО до здійснення контролю за станом культурної спадщини в Криму, а також у вирішенні спірного питання долі виставки про скарби Криму31. Проте жодних прийнятних для сторін рішень не було знайдено, а компетенція ЮНЕСКО виявилася недостатньою, щоб вирішальним чином вплинути на ухвалення обов'язкового для них рішення до виконання.

Цілком очевидно, що не бажаючи можливого прямого конфлікту ні з Україною, ні з Росією, ні з кримськими музеями, як Музей Алларда Пірсона, так і уряд Нідерландів не взяли на себе відповідальність за фізичну передачу спірної частини експонатів жодній із сторін. На початку вересня 2014 р. до Києва повернулися лише 22 експорнати Музею історичних коштовностей Національного музею історії України, які 9-10 вересня вже були представлені для публічного огляду в столиці України32. Щодо інших експонатів, то Музей Алларда Пірсона повідомив на своєму сайті, що передасть їх тому, кого визначить кваліфікований суддя чи арбітр, або за кого буде визначено взаємною згодою сторін33. Очевидно, що це була реакція на повідомлення, що російський уряд звернувся по юридичні консультації щодо подання судового позову до однієї з міжнародних юридичних компаній34.

Як стало відомо згодом, 19 листопада 2014 р. позов до голландського суду подали кримські музеї. Перший попередній судовий розгляд по справі відбувся 21 січня 2015 р.35 Про зміст судового позову поки що перевіреної і доступної інформації не має. Але відомо, що раніше кримські музеї та представники Росії наголошували на «цілісності музейних колекцій та фондів», називали кримські музеї власниками переданих на виставку експонатів, апелювали до умов укладених контрактів в частині їх повернення до музеїв після її завершення. Першим успіхом у цій справі для України стало рішення суду про допуск держави Україна до участі в судовому процесі як сторони.

Безумовно, з юридичного боку ситуація є в усіх відношеннях неординарною і надзвичайно складною. Багато що залежить від змісту та положень, які були закладені до контрактів з музеями при плануванні та організації виставки. Колись такі контракти йшли винятково через Міністерство культури України, яке від імені держави виступало співорганізатором виставок за кордоном та безпосередньо як сторона, що надає на них експонати. Ясно, що при такому варіанті оформлення документів жодних питань не виникало б ні в кого. Але часи змінилися, музеї дістали більшу автономію і в даному конкретному випадку є сторонами контракту. За деякими даними, контролюючи підготовку контрактів на виставку, Міністерство культури України свого часу подбало, аби в їхніх текстах були однозначні формулювання щодо того, що ці культурні цінності належать державі Україна. Було б добре, аби там також були чітко прописані положення, які фіксують куди саме мають повертатися експонати в разі форс- мажорних обставин. Це, до речі, має бути уроком та темою для висновків щодо порядку оформлення договорів на передачу українських культурних цінностей на виставки за кордон загалом! Якщо таких прямих положень там не зафіксовано, то це значно ускладнює розгляд питання, де сторони можуть наводити аргументи кожна на свою користь, але рішення суду передбачити буде важко.

Складність даної ситуації визначає також той момент, що договори про передачу експонатів на виставку укладали з організаторами кожен музей окремо, проте оформлення дозволів на їх тимчасове вивезення з території України з цією метою оформляли відповідні державні органи, які підпорядковуються Міністерству культури України і які відповідають за вчасне та повне повернення в належному стані Україну усіх вивезених предметів. Існуюча нормативна база та практика дозволяли окремим музеям самостійно вирішувати низку питань, пов'язаних з виставковою діяльністю поза межами України. Але Міністерство культури України ініціювало внесення змін, які б передбачали, що виключно міністерство повинно остаточно визначати, коли і куди експоновані предмети мають повертатися з поза меж України, що пояснюється питанням «національної безпеки культурного надбання України»36. З другого боку, існує як поняття цілісності музейних колекцій окремих музеїв та їх доволі високий захист щодо відчуження без згоди музеїв, що передбачено Законом України «Про музеї та музейну справу» (ст. 15-2, ст. 29), так і визначене цим законом поняття Музейного фонду України, який згідно з цим же законом «є національним багатством, невід'ємною складовою культурної спадщини України, що охороняється законом. Музейні предмети Музейного фонду України є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України та за її межами або згідно з міжнародними договорами підлягають поверненню в Україну... Музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління» (ст. 15).

З наведеного випливає, що оцінки ситуації з відправленими на виставку експонатами з музеїв Криму є кардинально різними з боку України, Росії та власне кримських музейників. І певні відповіді на правомірність тих чи інших дій може дати додаткове звернення до міжнародного права та законодавства України.

З наведеного випливає один дуже важливий момент: власним музейних цінностей, які входять до державної частини Музейного фонду є держава. Музеї, які володіють ними, лише розпоряджаються ними на правах оперативного управління і несуть відповідальність за їх збереження перед державою.

Певні відповіді на правомірність тих чи інших дій може дати додаткове звернення до міжнародного права та законодавства України.

Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», доволі чітко визначила, що культурна спадщина кожної держави» включає такі категорії культурних цінностей (ст. 4):

a)культурні цінності, створені окремими особами або колективами осіб, які є громадянами даної держави, та культурні цінності, що мають важливе значення для даної держави і створені на території цієї держави іноземними громадянами або особами без громадянства, які проживають на території даної держави;

b)культурні цінності, знайдені на національній території;

c)культурні цінності, набуті археологічними, етнологічними і природничо- науковими експедиціями за згодою компетентних властей країни, звідки походять ці цінності;

d)культурні цінності, набуті внаслідок добровільного обміну;

e)культурні цінності, отримані як дар або законно куплені за згодою компетентних властей країни, звідки вони походять.

Важливо підкреслити, що згідно з нормами міжнародного права поняття «країна походження культурних цінностей» своїм змістом окрім контексту країни, на території якої було створено або знайдено той чи інший предмет культури, охоплює також й усі інші культурні цінності, які перебувають в її територіальних межах на законних підставах37.

Коли готувалася виставка скіфських раритетів у Нідерландах, надані для неї предмети складали національну культурну спадщину України, входили до національного музейного фонду. Таким чином, Україна на момент відправки експонатів на виставку була єдиним законним власником даних культурних цінностей, за міжнародною термінологією «країною походження» цих культурних цінностей. Враховуючи, що жодних міжнародних чи двосторонніх українсько-російських угод щодо зміни політико-територіального статусу АР Крим та державних кордонів немає, а резолюція Генеральної асамблеї ООН підтвердила територіальну цілісність України включно з територією АРК, з позицій міжнародного права статус України як країни походження цих культурних цінностей не зазнав жодних змін. Вона була і є законним власником переданих на виставку всіх археологічних предметів, які є культурними цінностями України та невід'ємною частиною її Музейного фонду, зокрема, його державної частини.

Рекомендації ЮНЕСКО 1964 р. про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності містять норму, що будь-яке ввезення культурних цінностей на територію країни дозволяється лише за відсутності заперечень щодо вивезення цих культурних цінностей з боку компетентних органів країни, звідки вони вивозяться (Розділ ІІ, п. 4)38. Згідно з ст. 6 Конвенції 1970 р., така вимога набула обов'язкового характеру і держави-учасниці конвенції затверджують спеціальне свідоцтво на право вивезення культурних цінностей, яке видають спеціальні уповноважені державні органи і яке «посвідчує, що держава дала дозвіл на вивіз однієї або кількох культурних цінностей»39. Відповідно до вимог даної конвенції саме держава Україна надавала дозвіл на вивезення на тимчасову виставку музейних експонатів з Криму, що було оформлено відповідними свідоцтвами на право їх тимчасового вивезення за межі її території.

Конвенції ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей від 24 червня 1995 р. поміж іншого регулює питання вивезення культурних цінностей з метою виставки, дослідження чи реставрації (Глава ІІІ «Повернення незаконно вивезених культурних цінностей»). Так, ст. 5 цього міжнародного документа зазначає, що «культурна цінність, тимчасово вивезена з території держави-позивача з метою виставки, дослідження чи реставрації, згідно з дозволом, ... і не повернута відповідно до умов цього дозволу, вважається нелегально вивезеною»40. Це положення має особливу вагу, адже художньо-історичне та культурно-політичне значення обміну культурними цінностями у формі міжнародного обігу експонатів, переданих для участі у тимчасовій виставці, можна оцінити, відвідуючи музейні зали чи галереї, де зібрані експонати з музеїв різних країн світу. Зазначимо, що Україна поки що не є учасником даної конвенції, а Росія та Нідерланди являються країнами-підписантами конвенції ( відповідно, 29.06.1996 та 28.06.1996), але станом на даний час не ратифікували її. Проте положення конвенції мають важливе методологічне значення для правового трактування ситуації, що склалася навколо музейних раритетів.

У рамках СНД (Співдружності Незалежних Держав) 28 вересня 2001 року було підписано Угоду про вивезення та ввезення культурних цінностей. Ця угода дає поняття культурних цінностей, до яких, згідно статті 1, відносяться цінності релігійного або світського характеру чи їхні колекції, які розглядаються кожною з держав-сторін як такі, що мають значення для історії, культури, мистецтва, науки та підпадають під дію законодавства держав-сторін про вивезення і ввезення культурних цінностей42. Угода переважно регулює питання провезення цінностей через митний кордон держави: таке вивезення можливе лише за наявності спеціального дозволу, а також цінності підлягають обов'язковому декларуванню. Заходи, передбачені цією угодою, покликані запобігати незаконному вивезенню культурних цінностей. Україна та Росія є учасниками даної угоди.

Спираючись на міжнародно-правові норми, Закон України «Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей» чітко окреслює коло об'єктів, які підлягають безумовному поверненню в Україну, окремо зазначаючи поміж них культурні цінності, «тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну» (ст. 4)43. «Культурні цінності, тимчасово вивезені з України і не повернуті в обумовлений угодою термін, вважаються незаконно вивезеними», - зазначається у статті 23 даного закону. Порядок видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей передбачає обов'язкове долучення до клопотання про його надання нотаріально завіреної копії угоди з приймаючою стороною про мету, гарантії надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін, а також документ про страхування культурних цінностей, що тимчасово вивозяться, із забезпеченням усіх випадків страхового ризику або документ про державні гарантії фінансового покриття будь-якого ризику, виданий країною, яка приймає культурні цінності (ст. 24).

Згідно з нормами закону, умови угоди щодо тимчасового вивезення культурних цінностей не можуть бути змінені після видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей (ст. 26).

Окремо ще раз акцентуємо увагу на тому, що згідно з Законом України «Про музеї та музейну справу», державні музеї не є власниками наявних у їх фондах музейних предметів на правах приватної власності, а ці предмети з державної частини Музейного фонду України «закріплюються за музеями на праві оперативного управління» (ст. 15). І ця норма дозволяє державі як власнику цих культурних цінностей в разі потреби ухвалювати рішення, спрямовані на їх захист як державного майна.

Отже, підбиваючи підсумки, можливо стверджувати наступне. По-перше, не викликає сумнівів, що відповідно до міжнародно-правових норм та законодавства України, музейні предмети, передані з її території на тимчасову виставку за межі її території, мали статус культурних цінностей України. По-друге, саме держава Україна у відповідності з тими ж нормами надала дозвіл на тимчасове вивезення цих культурних цінностей за межі своєї території. Відповідно, вони перш за все мають бути повернуті на території України. За час перебування цих культурних цінностей поза межами України, частину території України без її на те згоди та в порушення двосторонніх договорів та міжнародно-правових норм було окуповано Російською Федерацією, яка в односторонньому порядку проголосила її приєднання до території Росії. Світове співтовариство підтвердило територіальну цілісність України та недоторканість її міжнародно-визнаних кордонів. Безумовно, така екстраординарна ситуація, як збройна агресія, окупація і спроби анексії частини території України, зокрема території АР Крим та міста Севастополя Російською Федерацією безпосереднім чином позначається на вирішенні долі музейних експонатів, направлених на тимчасову музейну виставку за кордон. Статус тимчасово окупованих територій для них означає, що держава Україна на даному етапі не може забезпечити контроль з боку національних уповноважених органів за збереженням культурних цінностей на них. Отже, визначні музейні цінності, які як державна частина Музейного фонду України були тимчасово вивезені з дозволу відповідних державних органів за межі території України повинні перш за все на виконання умов тимчасового вивезення повернутися на територію України, яка перебуває під юрисдикцією та контролем державних органів України і на якій діє законодавство України, де їм буде гарантовано відповідний рівень безпеки та умови зберігання. Саме держава Україна уповноважена визначити музейний заклад-депозитарій, де експонати з музеїв Криму можуть зберігатися до того часу, коли їх можливо буде повернути в кримські музеї. Інакше згідно з нормами не лише законодавства України, але й міжнародного права, неповернуті в Україну предмети культури можуть бути проголошені нею незаконно вивезеними та оголошеними в міжнародний розшук, що потягне за собою відповідальність організаторів виставки та Нідерландів як країни - гаранта повернення експонатів в Україну, а також санкції щодо накладання на них арешту та примусового повернення до України.

Для прикладу приведемо досвід радянської евакуації найцінніших експонатів музеїв України в глибокий тил до віддалених районів СРСР на території РРФСР та Казахстану, здійсненої у 1941 р. урядами СРСР та УРСР перед загрозою німецької окупації. Завдяки цьому були врятовані десятки тисяч унікальних пам'яток культури, які після завершення бойових дій на території України повернулися до своїх музеїв. І тоді ні в кого не викликало сумнівів, що такий захід був потрібен для порятунку та збереження національної культурної спадщини. То чому в сучасних умовах тимчасової окупації частини територій, Україна не може подбати про безпеку своїх культурних цінностей і не повинна вжити заходів, аби вони повернулися з поза меж держави в такі місця на її території, де їм не будуть загрожувати жодні ризики? І до цих заходів повинні з розумінням поставитися як організатори виставки та держави-гаранти її повернення в Україну, так і музеї Криму, експонати яких стали, на жаль, заручниками ситуації.

Похожие работы на - Проблеми захисту культурних цінностей на окупованих територіях Криму та м. Севастополя

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!