Екфрастичні алюзії новели 'Кавалер Глюк' Е.Т.А. Гофмана
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології
Кафедра зарубіжної літератури
Контрольна робота
Екфрастичні алюзії новели Кавалер Глюк Е.Т.А. Гофмана
екфрасис алюзія музикальний гофман
Виконала
Студентка 2 курсу,
Спеціальності «Переклад з французької»
Дмитрієва Олеся Валеріївна
Київ - 2016
У 1814 році в Гамбурзі вийшла перша книга Е.Т.А. Гофмана «Фантазії в манері Калло», до якої увійшли його перші оповідання і новели. «Кавалер Глюк» - один із перших літературних творів Е.Т.А. Гофмана. Опублікований у 1809 році, ця новела стала проривом для письменника. У творі йдеться про чоловіка, який зустрів, або вірить, що зустрів видатного композитора Крістофа Віллібальда Глюка, більше ніж через 20 років після його смерті. Тема твору пересікається з роботою Жана Поля, який увів термін «Доппельгангер» (у літературі епохи романтизму «дияволічний двійник людини», антитеза ангелу-хоронителю). Після публікації «Кавалера Глюка» Гофман починає використовувати псевдонім Е.Т.А. Гофман, пояснюючи, що А - Амадей - друге імя його улюбленого композитора Моцарта.
Особливо новела «Кавалер Глюк» відзначається неабиякою алюзійністю та екфрастичністю.
Щодо терміну «алюзія», літературознавці використовують його на позначення одного із стилістичних прийомів. У перекладі з латинської мови він означає «натякати». Алюзія - це художній образ, який автор запозичує в біблійних сюжетах, античній чи середньовічній міфології чи в творах інших письменників. Мета такого запозичення - провести паралель між власним літературним творінням і вже створеним до нього широко відомим твором. Таким чином, можна сказати, що автор, використовуючи вже наявний образ, «натякає» на його схожість з героєм, сюжетом або ідеєю свого роману, новели або повісті. Алюзії можуть бути в заголовку твору, у кінцівці чи займати медіальну позицію. На відміну від цитати алюзія впливає на пам'ять та інтелект читача по-іншому, не порушуючи цілісності твору. Адже цитата змушує читача одразу пригадати конкретний контекст, поглинути в атмосферу іншого твору, а алюзія - навпаки - лише непрямо посилається на інший літературний текст.
Щодо екфрасису, то нині цей термін є предметом дискусій. Дослідники дотримуються такої формулювання: екфрасис - «будь-яке відтворення одного мистецтва засобами іншого». Отож метою екфрасису є створити у читача певний візуальний (іноді слуховий) образ художнього предмета. Екфрасис може містити інформацію про художника, його обєкт, реакцію глядача на його витвір, стиль. Тобто екфрасис - модель поєднання літератури та іншого виду мистецтва: живопису, музики, тощо.
Якщо казати про поєднання цих двох термінів: «екфрасис» і «алюзія» - у термін «екфрастична алюзія», можна припустити, що це так званий натяк на певні витвори мистецтва в тексті, посилання на них. У даному випадку із новелою Гофмана «Кавалер Глюк» бачимо музикальні екфрастичні алюзії, які впливають перш за все на слухове сприйняття читача.
Як відомо, велика кількість творів Гофмана повязана із музикою. Взагалі епоха романтизму - доба своєрідного культу музики. На думку романтиків, музика була мистецтвом, що ясно демонструвало контрастність двоєдиного світу. Це так звана середньовічна картина світу: музика розподілялася на божественну і демонічну. У добу романтизму музика стає демонстрацією добрих або злих сил. У багатьох творах Е.Т.А. Гофмана можна зустріти музикальні екфрасиси, які це підкреслюють .
Гофман, будучи великим знавцем мистецтва, особливо - музичного, своїх героїв він також робить людьми мистецтва. Однак важливо, що, кажучи про «художника» або «музиканта», автор звертається до романтичної особистості і часто має на увазі саме стан душі героя, а не його фах.
Для Гофмана музика була другим покликанням, адже їй він присвятив чимало років свого життя. Лише справжній музикант у своїх творах за допомогою екфрастичних алюзій на музикальні твори міг так описати звучання музики, що читач чує її разом із автором.
Герой новели «Кавалер Глюк» - талановитий берлінський музикант, який створює для себе особливу атмосферу в стилі епохи композитора Крістофа Віллібальда Глюка. Він навіть називає себе його ім'ям. Так він намагається забути про буденність, де багато хибних поціновувачів музики, які по-справжньому її не відчувають. Він усвідомлює себе хранителем великих музичних творів, стаючи втіленням величі і геніальності композитора. Гофман із захопленням описує його гру: «...він чудово, майстерно, повнозвучними акордами заграв величне Tempo di Marcia, яким розпочинається увертюра; тут він майже в усьому дотримувався оригіналу, зате алегро було лише скріплене основними думками Ґлюка. Він долучав від себе стільки нових геніальних варіантів, що мій подив неухильно зростав. Особливо яскравими, але без найменшої різкості, були його модуляції , а безліччю мелодичних мелізмів він так вправно заповнював простоту основних думок, що з кожним повтором вони мовби оновлювалися і молоділи.». Гофман настільки живописно передає враження від гри героя використовуючи екфрастичну алюзію на твір, що читач, як нібито чує звучну музику.
Отож у творі бачимо переважно екфрастичні алюзії на музикальні твори, головним чином - на музику Глюка.
Дані алюзії можна класифікувати за хронологічним чинником написання творів: «Орфей» К.Ф. Глюка(1762); «Альцеста» К.Ф. Глюка(1767); «Арміда» К.Ф. Глюка(1777); «Іфігенія в Тавриді» К.Ф. Глюка(1779); «Дон Жуан» В.А. Моцарта(1787); «Фаншон» Ф.Г. Гіммеля(1804).
Таким чином, можна дійти висновку, що майже кожний твір Е.Т.А. Гофмана пронизаний екфрастичними алюзіями на безліч музичних творів. Завдяки екфразі автор переводить обєкти з одного виду мистецтва в інший, використовує відомості поза часовими та просторовими рамками, передає історико-культурний контекст у межах одного твору. Саме завдяки цьому авторові вдається досягти глибокого впливу на сприйняття твору навіть сучасним читачем.