Церковний хор у святковому православному ритуалі Києва (ХІХ - поч. ХХ століття)

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    15,12 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-31
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Церковний хор у святковому православному ритуалі Києва (ХІХ - поч. ХХ століття)















Церковний хор у святковому православному ритуалі Києва (ХІХ - поч. ХХ століття)


Смишляк А.В.

У статті досліджуються проблеми та закономірності формування культури святкового православного ритуалу на прикладі Києва (ХІХ - поч. ХХ ст.). Як центральна проблема розглядається участь та роль у цьому процесі церковного хору. Спираючись на постулат про те, що церковне мистецтво відігравало провідну та організуючу роль як в культурному житті людини досліджуваного періоду, так і в житті релігійному, робиться спроба проаналізувати роль аудіальної, тобто, звукової складової у просторі православного святкового ритуалу. Також у статті проаналізовано роль різного роду громадських та неформальних релігійно-патріотичних організацій у процесі популяризації церковно-співочої справи та в організації урочистих подій, в яких брали участь любительські та загальнонародні хори. Конкретизуються основні риси київського святкового православного ритуалу, такі як масовість, відсутність внутрішньої цілісності, великодержавницький характер та орієнтація на сакральні топоси міста.

Ключові слова: церковний хор, святковий православний ритуал, хресний хід, молебень, Київ, сакральний топос.

Постановка проблеми. Проблема історичного контексту церковного співу не так давно стала обєктом наукових досліджень. Тривалий час історія розвитку церковного співу, еволюція його форм та засобів виразності залишалась обєктом наукового інтересу виключно музикознавців та богословів, що зумовлювало незмінно апологетичний підхід до сприйняття цього феномену. Соціальний зріз явища, можливість вивчати соціальне середовище носіїв цієї традиції майже не розглядались фахівцями як серйозний дослідницький привид. Однак вивчення саме соціального середовища носіїв церковно-хорового мистецтва, яке тривалий час залишалось привілейованою сферою культури, може суттєво доповнити не тільки аннали історії мистецтва, але і соціальної історії, і історії повсякдення.

Залишаючи поза увагою канонічну складову феномену церковного співу, згідно з якою система співу/розспіву виражає модель світобудови та її сприйняття на тому чи іншому етапі історичного розвитку, варто відзначити, що носії цієї традиції завжди були привілейованою в суспільстві соціальною групою. При тій важливій соціальній ролі, яку виконувала православна церква в житті соціуму Російською імперії досліджуваного періоду, при всезагальній включеності суспільства в церковне життя, церковний хор, як незмінна складова повсякденного та святкового православного ритуалу залишався привілейованою соціальною групою. Ця привілейованість визначалась не лише корпоративною замкнутістю професійної касти, але і наближеністю до недосяжних та сакральних топосів церковної сфери - високопоставлених церковних ієрархів, святинь, паломницьких центрів, приходських храмів-центрів релігійного життя громад. Враховуючи важливу роль соціального ліфта, яку виконувала духовна сфера, служба в церковному хорі часто ставала прекрасною можливістю для початку карєри, а надто, що в частих випадках служба не вимагала наявності видатних вокальних здібностей. Церковний спів був включеним до переліку обовязкових навчальних дисциплін, при навчальних закладах різної сфери підпорядкування існували церковні хори - а при наявності здібного регента, який здатен був налагодити церковно-хорову справу, професійні колективи створювались навіть при установах та виробничих і комерційних організаціях, які взагалі не мали відношення до церковно-хорової сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ступінь наукової розробленості даної проблеми на сьогодні аж ніяк не можна назвати вичерпним. Соціальне середовище церковних півчих досліджувалось в працях Д. Локшина, С. Зверевої, М. Парфентьева, М. Антоновича, Н. Рамазанової, Е. Лозової, Г. Мариничевої, І. Безуглової, А. Біло- ненко, Н. Ізвєкова та ін. Серед останніх праць слід назвати в першу чергу студії П. Козицького, присвячені музичним традиціям Київської Академії, дослідження І. Кривецького та В. Бойка в царині історії української хорової культури та хорового виконавства в церковній сфері, роботи з вивчення професійного побуту церковних хорів та государевих дяків в Росії - Н. Парфентьєва. В частині досліджень, що стосуються вивчення церковно-співочої культури міста своєрідною дослідницькою моделлю можуть виступити дослідження І.А. Чудінової та Є. Артьомової. На українських матеріалах, на жаль, ми подібних прикладів не маємо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Церковний хор, якому належить важлива роль в організації аудіаль- ного простору храму або іншого простору, що є місцем його служіння, є неодмінною складовою православного повсякденного та святкового ритуалу. Разом із церковним кліром, вірянами, священними реліквіями, іконами, він бере участь у формуванні сакрального простору свята.

О.М. Лідов, основоположник наукової школи ієротопії - наукового напрямку, що зосередився на вивченні закономірностей та факторів формування сакральних просторів, наголосив на тому, що просторове середовище храму (або свята), яке формувалось навколо стрижня особливо шанованих святинь, включало в себе постійнозримі архітектурні форми та різного роду зображення - як постійні домінанти, і змінні - літургійні тканини та дорогоцінну утвар, світлові ефекти та запахи, обрядові жести та піснеспіви, які щоразу створювали унікальний просторовий комплекс [1, с. 9-58]. Той же постулат діє і по відношенню до формування ритуалу - мова іде, в першу чергу про богослужіння добового, тижневого та річного кола, святкові літургії та хресні ходи - як звичайні, так і приурочені до урочистих святкувань церковних та державних свят. Такі ритуали виходять за межі архітектурних просторів храму, і їх ієротопічним простором стає простір міста, в якому вони відбуваються, їх рух керований системою сакральних координат міського простору. Церковний хор - в даному випадку мова вже іде про всіх, хто бере участь у створенні аудіальної картини ритуалу багатою палітрою звукових ефектів, є невід'ємною частиною цього ритуалу.

Проблема ролі звуку, а отже, і соціальної ролі тих, хто створює звукову ікону, в організації сакральних та храмових просторів, а надто міського простору, практично не досліджена. Вивчення звуку в ритуальній практиці традиційної обрядовості поки розвинуте лише в етнологічних дослідженнях, тоді як вивчення звукового аспекту сакральних просторів тільки-тільки започатковано. православний хор церковний святковий

Мета статті. Головною метою цієї роботи є дослідження ролі церковних хорів у створенні картини міських святкових православних ритуалів. Одразу зауважимо, що мова піде не тільки про церковні хори, як колективи, приналежні виключно до православних храмів, але і про всю соціальну спільноту, члени якої постійно або епізодично брали участь в церковно-співочій справі в хорах навчальних закладів, при домових церквах, у вільний від роботи час приходили на співки, а потім проявляли свої вміння та навички або в спільних хорах при приходських храмах, або в професійних хорах, що служили при найбільших храмах та соборах міста, камерних приватних хорах тощо. Одним із фокусів дослідження стане також виявлення різниці між повсякденним та урочистим ритуалом, ритуалом, обмеженим архітектурним простором храму, та ритуалом, що виноситься в простір міста або з його межі, та різницею тієї семантичної ролі, яку займав у ньому церковний хор. Оскільки закономірності функціонування храмових та монастирських хорів вже досліджувались нами в попередніх студіях, в даному дослідженні ми зосередимось на дослідженні святкового міського ритуалу, а саме участі церковних хорів у хресних ходах та міських святкуваннях, приурочених до великих державних свят, тезоіменитств, візитів високопоставлених осіб, відзначення подій загальнодержавної ваги.

Виклад основного матеріалу дослідження. Міський святковий ритуал ХІХ - поч. ХХ ст. досить детально змальований у матеріалах міської преси. Порівняно із пишними ритуалами Середньовіччя та ранньомодерного часу він позбувся колишньої пишності та багатьох символічних рис, але в той же час, набув більшої формалізованості та повторюваності. Однак і тут для жителів міста більшу значимість мали розпорядки літургій та урочистих молебнів, що слу- жилися в окремих храмах міста. Тут урочисті служби відбувались із усіма притаманними їм традиціями обряду, в тому числі - і співу, кожен хор, що служив тут, мав свою аудиторію поша- новувачів. Крім того, городяни мали можливість ознайомитись із наперед визначеним списком архієрейських служінь і заздалегідь знали про нагоду у власній парафії відвідати більш пишне та урочисте архієрейське служіння.

Урочистий же загальноміський ритуал більш нагадував сценарне свято, що мало на меті реалізацію не естетичної та не душпастирської функції, а в першу чергу, функцію патріотичного та громадянського виховання. Це мало проявитись, у першу чергу, через поєднання, здавалось би, непоєднуваних складових, як військові паради та салютування з хресною ходою та літургією. Подібні сполучення були неодмінними складовими офіційного державного протоколу, і до них незмінно вдавались під час відзначення урочистих державних подій.

Як перехідна ланка між Церквою та громадою організаційні обовязки на себе часто брали різного роду товариства та братства, що проявляли найбільший «громадський активізм», і вони, зазвичай, влаштовували «найграндіозніші» процесії. Прикметно, що саме завдяки такому подрібненню культурної картини міста київський святковий ритуал не мав тієї внутрішньої єдності, яка притаманна була, скажімо, петербурзькому чи московському. Цей ритуал концентрувався здебільшого навколо найбільших культурних та сакральних топосів міста, тому картина міського офіційного свята складалась зі складної мозаїки культурних подій, які проходили за схожим сценарієм, але із абсолютно різним розмахом та естетикою. Різного роду товариства, як наприклад, Свято-Володимирське братство в Києві, чи Київське товариство охорони грамотності, чи Товариство любителів церковного співу ставали організаціями, що надавали чи не найбільшу опіку і сприяння розвитку церковно-хорової справи та її всезагального поширення. Тому і святкування, організацією яких опікувались подібні установи часто проходили навіть із більшим культурним та естетичним резонансом, аніж загальнонародні заходи - молебні з військовими парадами на Софійській площі в Києві, яка була центром загальноміських свят.

Як не дивно, документи та місцева періодика зафіксували дуже мало свідчень про участь самих церковних хорів в подібних заходах. Так, якщо досить добре відомо про обовязок митрополичих півчих приймати участь у поїздках митрополита в Санкт-Петербург, де Київський митрополит мав окреме подвір'я на території Свято-Троїцької Александро-Невської Лаври, то немає прямих згадок про участь їх у загальнонародних молебнях на Софійській площі, які зазвичай служив митрополит Київський і Галицький, або ж кафедральний протоієрей Софійського собору. Обов'язками півчих у таких поїздках був спів на літургіях у воскресні та святкові дні, спів акафіста по середам та ходіння на треби [11, арк. 1]. Але не маємо офіційного підтвердження тому факту, що митрополичий хор супроводжував митрополита у міських ритуалах і хресних ходах.

Так, одне із найрезонансніших міських свят - хресний хід 15 липня 1864 р., в день пам'яті св. і рівноап. князя Володимира, що проводився за участі митрополита Київського і Галицького Арсенія (Москвіна), але про участь митрополичого хору не йдеться [7, с. 489]. Звичайно, в богослужіннях, що здійснювались в храмах по ходу пересування процесії, таки приймали участь хори цих храмів або хори київських ієрархів, але під час загальної ходи вони змішувались із загалом і не мали в ієрархії процесії якогось чітко відведеного місця, що відрізняє київський святковий ритуал від надміру пишного та театралізованого петербурзького. Поза стінами міських храмів набагато більша роль у створенні ауді- ального простору хресної ходи мали гармати, постріли яких на цей час заміщали собою церковні дзвони, та величезні колективні хори, створені з учнів навчальних закладів міста. Цікаво помітити, що в дні особливо урочистих державних свят гарматні постріли та салюти заміняли собою функцію церковних дзвонів, сигналізуючи для храмів та обителей Києва про час початку урочистої літургії, започатковуючи свого роду святкову естафету урочистих молебнів по місту. Що ж стосується колективних учнівських хорів, то саме їм в таких ритуалах відводилась роль первенствуючого хору, не дивлячись на їх обмежені виконавські та репертуарні можливості.

Культура київського релігійного ритуалу ХІХ - поч. ХХ ст. знає приклади участі у масових заходах саме таких колективних хорів, із учнів та колективів навчальних закладів, що виконували здебільшого патріотичні гімни - така обмеженість репертуару говорить, в першу чергу, про великодержавницькі завдання подібних заходів та пріоритет масовості заходу над його мистецькою витонченістю. Так, для участі в коронаційних торжествах у Києві 14-16 травня 1896 року було створено хор із учнів церковно-приходських шкіл та народних училищ загальною чисельністю 400 чоловік, який виконував народний гімн перед початком та по закінченню молебня на верхній терасі Володимир- ської гірки, біля огорожі Михайлівського монастиря [10, с. 440], тоді як окрасою урочистого молебня на Софійській площі став святковий парад військ гарнізону та гарматні салюти. Загальна чисельність церковних хорів Києва могла забезпечити хоч і дещо меншу, проте більш професійну хорову групу, яка могла виконувати складніші піснеспіви без попередньої підготовки -масові загальнонародні хори могли показати свою майстерність лише на прикладах абсолютно непретензійного матеріалу. Однак вищезгаданий хор з учнів середніх навчальних закладів, під керівництвом викладача Якубовського, брав участь у молебні, який служив ректор Київської духовної семінарії, архімандрит Іоанникій разом із законовчителями міських училищ. «...Пение громадного хора свежих и звонких детских голосов придавало особую пре лесть богослужению, совершаемому под открытым небом, в присутствии многочисленной толпы народа, среди майской зелени деревьев.», [10, с. 440] - так описує естетичний ефект від виступу автор газетної замітки про торжества. Такий же хор із учнів церковно-приходських шкіл співав у Десятинній церкві, де було проведено богослужіння з ініціативи Київського релігійно-просвітницького товари-

ства. Хор супроводжував богослужіння архімандрита Євлогія, настоятеля Видубицького монастиря [10, с. 448], тоді як у монастирях - Видубицькому, Іонинському, Києво-Печерській Лаврі - співали монастирські хори. Також 15 травня у залі Фун- дуклеївської гімназії відбулось урочисте засідання Товариства поширення релігійно-моральної просвіти за участі любительського хору, а 16 травня члени цього товариства відправились у хресний хід на Нижню Юрковицю, де зібрались освятити ділянку землі під будівництво школи. В місцевій Лук'янівській церкві на цей день припадало храмове свято, тож літургію було відправлено тут за участі місцевого хору церковно-приходської школи, а в самому хресному ході приймав участь любительський хор товариства. За повідомленням київської преси цей хресний хід повинен був залишити в серцях місцевих жителів приємні спогади, з огляду на те, що для настільки віддаленої та глухої місцевості це була аж надто урочиста та пишна церемонія [10, с. 445].

Під час проведення торжеств на честь 300-річчя дому Романових, що проводились з 19 по 23 лютого 1913 р. в Києві, загальнонародні хори взагалі не згадуються, хіба що при проведенні урочистого акту всіх середніх навчальних закладів відомства Міністерства народної просвіти співав обєднаний хор учнів цих навчальних закладів, що дало підставу кореспонденту назвати цей акт найвеличнішим та найурочистішим [9, с. 292]. Урочисті молебні було відслужено в усіх храмах міста, крім того, урочисті акти відбулись в усіх навчальних закладах. Серед тих, що відзначились особливо помітною участю хорів, кореспонденти назвали акт у Другому жіночому училищі духовного відомства - там хором із вихованок закладу керував відомий О. Кошиць, у майбутньому відомий диригент та хоровий діяч із всесвітньою славою [9, с. 291]. У приходах Київської єпархії священство та законовчителі місцевих церковно-приходських шкіл теж намагались продемонструвати найкращі свої напрацювання в сфері постановки церковно-хорової справи - за матеріалами київської преси періоду лютого- березня 1913 р. більшу увагу навіть приділено описам урочистостей, що були проведені з нагоди свята в парафіяльних храмах Київської губернії. Так, в с. Андріївка Київського повіту священик Порфирій Левицький ще задовго до свята запровадив у храмі загальнонародний спів під час богослужіння, поступово організувавши прихожан для відвідування співок - починаючи з учнів церковно-приходської школи і поступово заохочуючи до цього молодь. Таким шляхом йому, за його власним твердженням поступово вдалося створити хор півчих загальною чисельністю близько 200 чоловік, що брав участь, зокрема, в проведенні вокально-літературного вечора в Андріївці на честь загальнонародних торжеств з нагоди коронації Миколи II [6, с. 586].

Як вже зазначалось вище, з середини ХІХ ст. важливим осередком розвитку масової церковно- співочої культури стали різноманітні громадські об'єднання та товариства, які не тільки брали активну участь у всіх урочистих міських ритуалах, але і самі вдавались до реалізації ініціатив із розвитку церковно-співочої справи. Наприклад, Товариство любителів церковного співу та Київське товариство грамотності, членами якого були

Судячи з усього, Комісія з покращення церковного співу просто розіслала запрошення всім помітним та відомим у церковно-співочому середовищі колективам. Ідея конкурсу, слід розуміти, виникла дещо спонтанно, і так і не була доведена до кінця, так як Товариство основні свої сили скерувало на організацію і проведення літніх курсів для вчителів церковного співу. Однак документи про організацію конкурсу дають цінні відомості про церковно-хорове середовище Києва. Так, вони містять перелік хорів, яким планувалося надіслати запрошення в конкурсі з переліком регентів [3, арк. 7зв.].

На засіданні Товариства, яке відбулось 18 січня 1884 р. було прийнято рішення про те, що «...конкурс учреждается с целью поставить дело церковного пения в нашем городе на истинно-музыкальную почву, возбудив среди хоров стремление к соревнованию, и тем самым - к улучшению их качества; обсудить способ, посредством которого можно было бы поднять уровень церковного пения в селах и деревнях Юго-Западного края...» [4, арк. 8]. Крім того, пропонувалося виділити премії для переможців конкурсу у розмірі 100, 150 та 200 руб. та провести конкурс у приміщенні зали Купецького Зібрання, а збір від продажу квитків витратити на потреби Товариства. Виконавська программа передбачала призначення одного номеру загального для всіх, одного номеру - на вибір Комісії з влаштування конкурсу та одого номеру із репертуару, що був у вжитку у кожного з хорів. При формуванні програми конкурсу Комісію консультував також протоієрей П.Т. Екземплярський - визнаний фахівець у сфері церковного співу, сам практикуючий регент, в минулому - півчий хору Київської Духовної Академії [5, арк. 7зв.].

Як вже зазначалося вище, у 1887 році з ініціативи Київського товариства грамотності було започатковано традицію проведення щорічних педагогічних курсів для викладачів церковного співу для підвищення їх кваліфікації. Товариство надзвичайно великої ваги надавало перспективі організації такого навчання, оскільки це давало можливість поставити на кращий рівень справу організації церковно-хорової справи у парафіях Київської єпархії, закласти в фундамент цієї справи саме київські церковно-хорові традиції. Так, в липні 1897 року півторамісячні курси проводились в Києві в Контрактовому домі на Подолі. Програма викладання включала в себе теорію музики та сольфеджіо, диригування, хоровий спів, гру на скрипці, обіходний та осмогласнийспів, церковний спів та методику викладання як церковного співу, так і інших предметів. Вчителями були запрошені - по теорії, сольфеджіо та хоровому співу - кандидат богослов'я, що тільки закінчив духовну Академію, М. Лісіцин (вже зовсім скоро він отримає загальноросійську славу як один із найвдумливіших та найпрогресивніших діячів у сфері церковного співу в Російській імперії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.); по обіходу та осмогласному співу - священик В. Тараненко, вчитель співу Кам'янець-Подільського училища та студент семінарії, регент Києво-Нікольського монастиря - М. Надєждинський; з методики викладання - вчитель зразкової школи при семінарії диякон Гр. Когодовський. Загалом на курсах пройшли навчання 78 чоловіків та 13 жінок - всього 93 слухачі, причому іногороднім слухачам надавалося навіть житло та харчування [12, арк. 329].

Практичне застосування знань та навичок, отриманих на курсах, курсисти отримали під час участі в богослужіннях в Петропавлівській церкві. Крім того, спеціально з дозволу митрополита Київського і Галицького Іоанникія (Руднєва), преосвященним Сергієм, єпископом Уманським, 14 липня 1897 року була відправлена урочиста літургія у Володимирському соборі. Всі стихири під час літургії було проспівано на глас з канонар- хом, а догматик та літійна стихира були виконані великим знаменним розспівом, що вказує на неабиякий технічний та професійний рівень хористів. 15 липня курсисти брали учать в урочистій літургії, відправленій преосвященним Сергієм у Володимирському соборі, а потім взяли участь у хресному ході до Хрещатицького колодязя. 20 липня хор із курсистів (22 чол.) брав участь у молебні, перед відкриттям повітового відділення Височайше затвердженого попечительства про народну тверезість, де після богослужіння хор виконав гімн князю Володимиру «Верою руською сподобна» на муз. В. Главача, а на заключення - гімн «Боже, царя храни». 22 липня слухачі курсів разом зі священиком Г. Ушинським та викладачем М. Лісіциним відвідали лаврські святині. Перед гробницями святих вони виконали заспіви, а потім курсисти виконали літургію та молебень на Дальніх печерах. 29 липня були проведені іспити в молодшій групі, 30 - в старшій. 31 липня в Успенському соборі на Подолі преосвященним Сергієм була відправлена урочиста літургія, яку співали слухачі курсів під управлінням М. Лісіцина, а після літургії вони ж взяли участь у молебні. Нарешті, на засіданні 1 серпня з 45 слухачів молодшої групи 23 були удостоєні отримання свідоцтва викладача співу, а в старшому відділенні - 41, повторно ж прослухати курс були відправлені 7 викладачів [8, с. 908]. Отже, ще в процесі навчання майбутні викладачі церковного співу вже приймали участь в богослужіннях при київських храмах та святкових міських ритуалах - а саме організація останніх була помітною стороною діяльності товариства грамотності, ініціатора проведення курсів.

Висновки із даного дослідження. Підсумовуючи все вищевказане, можна зробити висновок про те, що київський православний святковий ритуал як традиція поєднання різних святкових чинів та їх переміщення в сакральних координатах міста формувався не без участі церковного хору. Однак роль останнього носила допоміжний, а не організуючий характер. Домінантами святкового ритуалу міста були його державницькі, а не душпастирські константи, тому його основними атрибутами мали стати все загальність, масовість, помпезність та офіційність, тоді як роль церковного хору обмежувалась у більшості випадків службою в межах храму. Проте і сам ритуал ніколи не відрізнявся внутрішньою єдністю - загальна його картина дробилась на декілька складових, що визначались сакральними топосами міста, його головними святинями та центрами мистецького та активного громадського життя. Саме в таких топосах святкових ритуал зберігав свою окремішність та традиційність, тоді як на загальноміському просторі естетична складова відходила на другорядну роль.

Список літератури

1.Лидов А. М. Создание сакральных пространств как вид творчества и предмет исторического исследования / А. М. Лидов // Иеротопия. Создание сакральных пространств в Византии и Древней Руси / ред.-сост. А. М. Лидов. - М.: 2006. - С. 9-58.

2.ДАК. -Ф. 176.-Оп.1.- Спр. 27. -Арк.7.

3.ДАК. -Ф. 176.-Оп.1.- Спр. 27. -Арк.7зв.

4.ДАК. -Ф. 176.-Оп.1.- Спр. 27. -Арк.7.

5.ДАК. -Ф. 176.-Оп.1.- Спр. 68. -Арк.7зв.

6.Дополнение к корреспонденции из с. Андреевки // Киевские епархиальные ведомости. - К.: 1896. - № 19. - С. 580-589.

7.Крестный ход 15 июля в Киеве и открытие Свято-Владимирского братства в Киеве // Киевские епархиальные ведомости - К.: 1864. - № 15. - С. 488-490.

8.О курсах церковного пения в текущем году в Киеве // Киевские епархиальные ведомости - К.: 1897. - № 20. - С. 903-910.

9.Празднование в Киеве 300-летия царствования Дома Романовых // Киевские епархиальные ведомости. - К.: 1913. - № 9. Часть неофициальная. - С. 291-294.

10.Торжественные коронационные молебствия 14 мая в Киеве // Киевские епархиальные ведомости. - К.: 1896. - № 11. - С. 440-448.

11.ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 798. - Спр. 317. - Арк. 1.

12.ЦДІАК України. - Ф. 707. - Оп. 227. - Спр. 14. - Арк. 329-330.

Похожие работы на - Церковний хор у святковому православному ритуалі Києва (ХІХ - поч. ХХ століття)

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!