Етнополітичний конфлікт КНР та Тибету (кінець 1980-х рр. — початок ХХІ ст.)

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    История
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    7,97 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-14
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Етнополітичний конфлікт КНР та Тибету (кінець 1980-х рр. — початок ХХІ ст.)















Етнополітичний конфлікт КНР та Тибету (кінець 1980-х рр. - початок ХХІ ст.)


А.О. Овчаренко, І.М. Чупілка

У статті аналізуються політичні відносини КНР і Тибету від кінця 1980-х рр. дотепер. Охарактеризовано основні причини виникнення проблеми незалежності Тибету.

Ключові слова: Тибет, КНР, етнополітичний конфлікт, Далай-лама, тибетці.

Сьогодні Китайська Народна Республіка - це супердержава, друга країна у світі за рівнем ВВП, держава тисячі народів і націй, держава, що є батьківщиною для 1,4 млрд. мешканців її території, серед яких 92% становлять синьхайці, які є корінними жителями Китаю. Серед населення Китаю особливу роль у його житті посідають тибетці, основна маса яких проживає в Тибетському автономному районі (далі - ТАР), який вже декілька десятиліть є епіцентром заворушень і демонстрацій проти китайського панування. Біля половини історичного Тибету не входить до складу цього району, а відтак, більшість населення Тибету прагне отримати незалежність від головного «азіатського тигра» і сконцентрувати владу та територію у межах історичного Тибету. Враховуючи те, що питання націй та їх самовизначення є одним із найважливіших, сучасний етнополітичний конфлікт між КНР і Тибетом за право останнього отримати незалежність можна віднести до актуальних тем наукового дослідженння.

Дослідження відносин Тибету та Китаю в історіографії набуло особливої актуальності, коли питання самовизначення народів стало одним із пріоритетних напрямів глобальної політики. Так, серед російських дослідників варто виділити доробок у цій царині Є. Кичанова, Б. Мельниченка [1] та С. Кузьміна [2]. Так, останній не лише висвітлює історію цього конфлікту, але й аналізує його передумови. Серед зарубіжних студій означеної проблеми, на увагу заслуговують напрацювання індійського історика Л. Денеша [3], який вказує на залежність цього конфлікту від відносин Китаю й Індії. Своєю чергою, американський фахівець Дж. Ардлі [4-5] акцентує увагу на зовнішньополітичних наслідках цього конфлікту, а також характеризує впливи США та Європи на його замороження. Метою пропонованої статті є аналіз причин і перебігу етнополітичного конфлікту між КНР і ТАР.

Головною загрозою суверенітету Тибету завжди був Китай. При цьому складно скласти однозначну думку про те, як ці держави взаємодіяли в контексті історії. Наприклад, сучасні китайські історики стверджують, що вже з ХІІІ ст. Тибет був районом Китаю, безпосередньо підпорядковувся центральному урядові династії Юань, у той час як західні історики вважають, що Тибет і Китай залишалися двома незалежними адміністративними одиницями в складі Монгольської імперії [1, 89-92]. Однак, прийшовши до влади в 1949 р., лідери КПК вирішили відновити владу над Тибетом. Вони вирішили зробити це без застосування військової сили: в 1951 р. представники уряду Тибету підписали в Пекіні угоду «Про заходи щодо мирного звільнення Тибету». Згідно 17 пунктам цього документу, Тибету надавалося право національної автономії у внутрішніх справах та зберігалася колишня система управління, на чолі з Далай-ламою, а центральний уряд отримував право тримати в Тибеті війська й охороняти зовнішній кордон.

Спочатку угода дотримувалася, але незабаром комуністичні реформи дійшли до населених тибетцями китайських провінцій. Обурені порушенням вікового укладу життя, вони почали боротися проти нововведень. Зрештою, хвилювання перекинулись на території, що знаходились під владою Лхаси. Відносини між нею та Пекіном стали вкрай напруженими. У 1965 р. був створений ТАР. Існували два погляди на те, як надалі має розвиватися Тибет. Прихильники встановлення його незалежності вказували, що причиною конфлікту є невдоволення тибетців політикою окитаювання, руйнування їхніх традицій, придушення релігії, навязування соціалізму та модернізації. Інший підхід визначав головною проблемою Тибету суперечку, якою має бути влада: світською чи духовною. На сьогодні вона світська [2, 424-428].

Політична активність тибетців почала зростати з кінця 1980-х рр., а заворушення збіглися із запрошенням Далай-лами виступити перед комітетом з прав людини конгресу США, з чого китайська влада зробила власні висновки. 27 вересня 1987 р. монахи з монастиря Дрепунг організували захід на підтримку ініціатив Далай-лами та ідей незалежності Тибету. Спочатку вони ходили навколо центрального святилища Лхаси і головного тибетського ринку, тобто, буквально в двох кварталах від Потали (Тибетський імператорський палац) і будівлі народного уряду ТАР, а потім вирушили до центра міста, де були розігнані поліцією. 1 жовтня біля 40 ченців вийшли на демонстрацію, з вимогою звільнити раніше заарештованих, але китайські правоохоронці заарештували й їх. Наступного дня почалися масові заворушення, знищені магазини та машини. В ході розгону виступу загинули до 20 тибетців. Після цього досить довго вдавалося утримувати невдоволення в рамках маленьких демонстрацій. Боячись фізичної розправи з боку каральних органів китайського уряду, більшість населення не підтримала протестувальників. Загалом, у 1987-1989 рр. був зафіксований 21 випадок масових заворушень. Китайській владі не залишилось іншого виходу, як у березні 1989 р. оголосити воєнний стан, який діяв до 1 травня 1990 р. [3, 192-193].

У 1991-1994 рр. постійно траплялися дрібні інциденти на економічному ґрунті, який тибетці завжди використовували для можливості протестувати проти окупації Тибету. У 1994 р. відбувся «Третій форум по роботі з Тибетом», де була оголошена амбітна програма економічного розвитку регіону, із залученням іноземного капіталу. Разом із тим, почалося «закручування гайок»: була дана вказівка викривати й усувати від справ осіб, які співчували націоналізму, а за указом від 20 березня 1993 р. (діє й нині) заборонялося виставляти публічно фотографії Далай-лами (крім, як у храмах), було обмежено кількість ченців, заборонено мовні школи. На той час в Тибеті діяли 1643 монастиря, тобто, більше, ніж населених пунктів, але населення нарікало, що «тепер для вступу в монастир потрібно не стільки знати канони і священні тексти, скільки промови Цзян Цземіня (тогочасний лідер КПК) і позицію КПК з різних питань». У вересні 1995 р., через наближення святкування 30-річчя створення ТАР, відбулися мовчазна маніфестація (з кляпом у роті), голодування і два бомбових напади. У Лхасі час від часу влаштовувалися вибухи, наприклад, один із них стався 1996 р. біля стели на честь будівельників шосейної дороги з Пекіна в Лхасу. Поліція рапортувала, що в 1998-2002 рр. розпочалася нова кампанія вибухів, внаслідок якої, в жовтні 2001 р. загинув полісмен і постраждали біля 30 осіб [4, 121-123].

Іншою проблемою взаємин Тибету і КНР став процес обрання нового Далай-лами. У другій половині 1990-х рр. спеціальна пошукова комісія визначила таку людину за знаками у священних озерах, а керівництво КНР наполягло на потребі вдатися до звичайних для складних випадків жеребкувальних процедур, за допомогою «золотої урни», і, зрештою, оголосити «свого» кандидата, нехтуючи традиційними обрядами підтвердження повноважень Далай-лами. Це викликало масові протести, внаслідок чого була проведена «кампанія щодо виховання тих, хто вагається і мають нестійкі погляди». Щодо долі нововизнаного Далай-ламою хлопчика є розбіжності: за версією КНР, для його безпеки та приватності уряд забезпечив його новими документами і переселив на нове місце проживання, а за версією прихильників незалежності Тибету, він став наймолодшим політвязнем планети [6, 184]. Неодноразово порушувалося й питання про переговори щодо статусу Тибету між Далай-ламою та керівниками КНР. На жаль, далі закликів і безрезультатних переговорів справа не пішла [5, 143-149].

У 2008 р. відбулося нове загострення стосунків - найбільше з 1989 р. У річницю тибетської незалежності, з нагоди протесту проти затримання попередньої весни, ченців, які святкували вручення Далай-ламі медалі конгресу США, відбулася конфронтація між ченцями монастиря Сера і силовиками, які заблокували три найбільших монастирі Лхаси завчасно. Демонстрація, що складалася до того моменту майже з одних ченців, була зупинена поліцією, але коли до справи долучилися місцеві жителі в масовому порядку, це все призвело до великих заворушень. Основним епіцентром подій став район навколо храму Йокханг, монастиря Рамогія та ринку Чомсігканг. Агентство «Сіньхуа» рапортувало, що у демонстрантів були припасені з собою рюкзаки каміння, залізні палиці та пляшки з горючими сумішами. У Лхасі розбивали ліхтарі, банкомати, вітрини, тобто, трощили все, що свідчило про китайську присутність. Кілька десятків поліцейських машин були спалені, а протестувальники закидали камінням місцевих ханців та будівлі міських органів. Спостерігалися також безлади за участю ченців та етнічних тибетців в інших регіонах КНР. Голова ради автономії заявив, що зброя при розгоні демонстрантів застосовувалася виключно у захисних цілях. За версією «Сіньхуа» та прокурора КНР, при розгоні загинули 10 осіб. В ізраїльському онлайн-виданні цитовано повідомлення «тибетського уряду у вигнанні» щодо 100 загиблих, із застереженням, що дані не перевірені. Відповідальність за заворушення в офіційній пресі КНР покладають на Далай-ламу [7]. тибет китайський військовий конфлікт

Ці події зумовили дискусії в різних частинах світу. В Індії поліція провела превентивні арешти членів діаспори, щоб запобігти можливим мітингам та акціям, хоча 50 тибетців все-таки дісталися до посольства КНР і намагалися його штурмувати. В Австралії перед китайським консульством в Сіднеї відбулася сутичка тибетців з поліцією. В Пекіні майже 100 студентів тибетського походження влаштували мовчазну демонстрацію в Кампусі. Однак ситуація в Тибеті дотепер залишається не зовсім зрозумілою, але КНР навряд піде на поступки, навіть під пресингом міжнародної спільноти.

Отже, аналіз етнополітичного конфлікту між КНР і Тибетом дозволяє зробити припущення, що серед причин, які породжують сепаратизм у цьому регіоні, найпомітнішими є, передусім, історичні, політичні та зовнішні чинники, і саме вони, хоч і в різній мірі, впливають на процес самовизначення тибетської етнічної спільноти.

Література

1.Кычанов Е., Мельниченко Б. История Тибета с древнейших времен до наших дней. - М., 2005.

2.Кузьмин С.Л. Скрытый Тибет. История независимости и оккупации. - СПб., 2010.

3.Dinesh L. Indo-Tibet-China Conflict. - Gyan Publishing House, 2008.

4.Ardley J. Articles on Tibetan Independence Movement. - Hephaestus Books, 2011.

5.Ardley J. Tibetan Independence Movement: Political, Religious and Gandhian Perspectives. - Taylor & Francis, 2002.

7.Мирзаян Г. Весенняя война в Тибете

8.Students For A Free Tibet: Portal

Похожие работы на - Етнополітичний конфлікт КНР та Тибету (кінець 1980-х рр. — початок ХХІ ст.)

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!