Проблема походження болгар у праці Васіла Златарского 'История на бьлгарската держава през средните векове'
ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ БОЛГАР У ПРАЦІ ВАСІЛА ЗЛАТАРСКОГО «ИСТОРИЯ НА БЬЛГАРСКАТА ДЕРЖАВА ПРЕЗ СРЕДНИТЕ ВЕКОВЕ»
В.М. Безверха
Анотація
Дослідження присвячене концепції болгарського історика В. Златарского щодо походження болгар та освоєння ними Балкан в епоху «великого переселення народів».
Ключові слова: гуни, кутригури, утигури, Балканський півострів, болгари
златарский болгарський народ історія
Одними з центральних питань європейської історичної науки залишаються давня історія населення Балканського півострова й етногенез болгар. З XVIII ст. до сьогодення ці проблеми привертали увагу багатьох зарубіжних і вітчизняних істориків, внаслідок чого сформувалася низка теорій походження цього етносу. Однією з перших була концепція етногенезу болгар щодо їх турецько-татарського походження. Її основоположник - А. Шлецер у «Всеобщей северной истории» (1772), аналізуючи болгарську мову, дійшов висновку, що вона не схожа на словянську. Як доказ на підтвердження цієї теорії, він зазначив, що власні імена болгар, без сумніву, мають татарське походження. Цю теорію згодом підтримали І. Тутман, X. Енгеля та М. Карамзін [1, 93-94].
У 1837 р. німецький вчений Й. Цейс обґрунтував власний погляд щодо етногенезу болгар у праці «Німці та їх сусідні племена». На його думку, давні болгари - це гуни, які розселилися на територіях у верхній течії Волги. Він вважав, що болгари, тобто гуни, належали до великого племені турок, що підтверджується схожістю їхньої мови. М. Соколов - теж прихильник цієї концепції - стверджував, що «болгаре, как Гунны и Авары, являются конным воинственным народом, со многими обычаями, свойственными только азиятским народам турецко-татарского племени» [2, 91]. Також вчений подав певні висновки щодо мовної приналежності болгар: «Остатки языка Болгар несомненно свидетельствуют об их тюркском происхождении» [2, 92]. У подальшому цю теорію підтримали А. Попов, А. Куніка, А. Вамбері, В. Томашек і В. Златарски [3, 148]. Останній раніше (зокрема у «Студии по бьлгарската история») дотримувався теорії турецько-татарського походження болгар. Згодом, у фундаментальній праці - «История на бьлгарската держава през средните векове» він змінив позицію, обґрунтувавши теорію гунського походження болгар.
Теорія словянського походження болгар зявилася на противагу турецько-тарській теорії. Так, Ю. Ве- нелін сприймав останню як «виклик» і, внаслідок цього, опублікував власну студію - «Древние и нынешнии болгары в их отношении к россиянам», в якій критикував представників і положення турецько-татарської концепції. Взявши за основу обґрунтування мовної ідентичності, Ю. Венелін сформулював гіпотезу на користь слов'янської теорії. На його думку, схожість мови - це не показник «народності». За вимовою дзвінкості, автор зближував болгарську мову зі слов'янськими. У праці Ю. Венеліна словянська теорія викладена наступним чином: «И так, разобрав подробно и доказательства татаризма болгар и понятия об их превращении, повторю мое положение, как аксиому или истину, что болгаре были славянским племенем не только в ІХ в. но и в VTH, VU, VT, V, ІV, ІІІ, ІІ, І и так далее до самой отдаленной древности. В заключение, заметить нужно, что об сии спорныя статьи: доказательства татаризма, и доказательства превращения болгар, зависят взаимно одна от другой. Если болгаре, как доказано, не были татаре, то им и не нужно было превращаться в славян; и на оборот: если болга- ре, не могли превратиться в татар, то стало быть и первоначально были славянами» [4, 60]. Ця теорія отримала продовження у працях П. Буткова [5], М. Савельєва-Ростиславовича [6] та Д. Іловайського [7].
Фінська або урало-чудська теорія походження болгар вперше була опублікована 1826 р. у праці Ю. Клапрота - «Спогади, пов'язані з Азією». Спираючись на джерела візантійських істориків Нікіфора та Феофана, автор доводив, що болгари походять від угро-гунів. Власні імена болгар, на його думку, не мають нічого спільного зі словянськими [3, 159]. У 1830 та 1832 рр. побачили світ дві роботи Х. Френа - «Münzen der Wolge- Bulgharen» та «Die altesten arabisrhen Nachrichten über die Wolga-Bulgaren aus Ibn Foslasns Reiseberichten». В обох статтях учений звертав увагу на мовні й етнографічні риси, а згідно аналізу власних назв, доводив, що протоболгари були змішаним народом слов'ян і турків. Фінську (урало-чудську) теорію підтримували П. Шафарик [8], К. Ірічек [9], О. Гільфердінг [10], М. Дринов [1] та ін. Поширеною в науці є й концепція, згідно якої, слов'яни, в тому числі болгари, мали фракійське походження й утворилися поступово від фракійсько- іллірійського етносу, а відтак, виступають автохтонним населенням Балкан. Прихильниками цього погляду були М. Державін [11, 37-38], Ж. Лелевель [3, 169], А. Чертков [12, 140] та Г Ценов [13, 212]. Останній, на основі аналізу грецьких та латинських джерел, ототожнював зокрема балканських фракійців зі словянами.
Особливої уваги заслуговують погляди на означену проблему видатного болгарського історика кінця ХІХ - початку ХХ ст. В. Златарского. У праці «История на бьлгарската держава през средните векове», що була опублікована в 3-х томах і 4-х книгах, він дослідив історію болгарського народу від його появи на Балканах у IV ст. - до утворення Другого Болгарського Царства у ХІІІ ст. Один із перших розділів праці присвячений походженню болгарського народу. Дослідник висловив власне бачення походження сучасних болгар й як уже зазначалося, на його думку, болгари мали початок від гунів. Більшість тогочасних учених не підтримали такої ідеї, хоча прихильними до неї були такі болгарські історики, як С. Младенов, Г. Ценов, К. Іречек [3, 166]. Варто акцентувати увагу на тому, що С. Младенов деякий час дотримувався тюркської теорії, а К. Ірічек змінив погляди на походження болгар з фінської теорії - на гунську [3, 146].
Досліджуючи давню історію болгар, В. Златарски залучив ряд першоджерел, до яких належать китайські літописи, твори середньовічних і пізніх європейських авторів. Зокрема він цитує Прокопія Кессарійського, Йордана, Агатія, Менандра [14, 21]. Аналізуючи передісторію болгар, автор звернув увагу на історичні події, що мали місце в Центральній Азії з І до V ст., а саме від перших згадок про їх перебування в Азії - до моменту появи гунів на Європейському континенті. В китайських літописах вчений знайшов перші згадки про гунів, які вторглися на китайські території у І ст. до н. е. Після цих подій, гунська держава розпалася, а її племена розділилися на північних і південних. Внаслідок розпаду, північна частина племен була вимушена піти на захід. На довгий час вони осіли в степах Юе-бань (між Тарбагатай і середнього Тянь-Шань) , де заснували нову державу, про яку з китайських джерел нічого не відомо. На сучасній карті світу ці території охоплюють простори казахстанських степів. Ще одну згадку про гунів дослідник знайшов у роботах географа Марина Тирски (друга половина І - середина ІІ ст. н. е.) та Птолемея (87 - 165 р. н. е.) [14, 22].
Наступний період історії гунських племен повязаний з їх появою у ІІ ст. на кордонах з народами, що населяли східні території тогочасного європейського континенту. На початку IV ст. гуни завоювали території між Волгою, Доном і Кавказом, що належали аланам, і дійшли до сучасного Приазовя. В 376 р. гуни підкорили остготів та змогли стримати наступ вестготів. Таким чином, історик вбачав у гунах великий народ, що поширив владу від Північного Причорноморя на захід - над Валахією (сучасна Румунія) і східною Маджарско (сучасна Угорщина) [14, 22]. В. Златарски вказував, що, внаслідок цих подій, у першій половині V ст. гуни опинилися на кордоні з Візантійською імперією. З цього моменту, на його думку, розпочався новий період в історії гунів, які продовжуючи свій рух на захід, проникали на Балкани (367 р.). За підрахунками В. Златарского, дата правління першого болгарського князя та дата появи гунів на Балканах збігаються. Вчений навів факти з джерел, які засвідчують вторгнення гунів на задунайські території та заснування ними тут держави у цей час [14, 23].
Розглянувши твори візантійських авторів, В. Златарски звинуватив їх у надмірній міфологізованості, хоча й доволі справедливо оцінив роль візантійських істориків у висвітлені ранньосередньовічної історії тогочасних народів Центрально-Східної Європи. Він навів факт розколу гунських племен на кутригурів та утигурів, що згадується у Прокопія Кессарійського [14, 26]. Аналіз праці останнього засвідчив, що ці племена й були болгарами, згаданими Йорданном [14, 34]. На основі знайдених джерел, В. Златарски дійшов наступних висновків. Назва «болгари» відноситься лише до кутригурів, оскільки лише ця частина гунського племені спромоглася перейти Дунай і заснувати власну державу. Разом з тим, історик не відкидав ідею етнічної єдності обох племен [14, 36]. Факт розколу гунських племен, на його думку, повязаний із міграцією частини гунів на Захід після 429 р. Як наслідок, 454 р. у джерелах зустрічаються назви кутригурів та утигурів. Розглядаючи «Именникь на пьрвить бьлгарски князе», вчений установив період розколу в історії болгарського народу. Відповідно до джерела, цей період припав на 437 р. Саме після цього року зявляються два вищезгаданих союзи племен, які жили окремим політичним життям [14, 38 - 39].
На думку В. Златарского, болгари мали витоки все таки від кутригурів, яким свого часу вдалося освоїти території Північного Причорноморя та Криму. Завдяки рухливості, цим племенам вдалося перейти за Дунай і утворити власну державу Утигури ж заключили мир із готами, після чого вимушені були осісти на Таманському півострові. Далі вчений навів факти, що засвідчили спроби кутригурських племен, на чолі з сином Аттіли - Денгізихом, заключити мир з візантійським імператором Львом І. Проте, ця спроба зазнала краху й 468 р. Денгізих прийняв рішення про війну проти Візантії. Цю ідею не підтримали інші сини Аттіли, що призвело до внутрішніх конфліктів серед гунів. Однак Денгізих вирушив зі своєю армією на Дунай для вторгнення у східні провінції Візантії. Внаслідок невдалої військової акції, яка значною мірою була стримана з середини, Денгізиха було вбито [14, 39-41].
Історик критикував позицію Маркварти, який згадував першу спробу обєднання болгарського народу, на чолі з братом Денгізиха - Ірнахом. Аналізуючи «Именникь на пьрвить бьлгарски князе», В. Златарски відкинув цю тезу. Оскільки за «Именником», першим, хто обєднав болгар, був Ірнік з роду Дуло. На думку дослідника, Ірнах міг виступати лише вождем західних гунів, крім того, дата початку його правління припадає на 437 р. Таким чином, обєднання кутригурів та утигурів в єдину болгарську державу було б неможливим, оскільки єдиним правителем гунів до 453 р. був Аттіла. Також автор акцентував увагу на тому, що в записах Еннодія та Кассіодора, що належать до джерел кінця V ст., згадується назва племен «болгари», яким римляни сплачували данину. В цих джерелах В. Златарски знайшов факт, що засвідчив вигнання болгарами готів з Придунайських територій. На думку історика, болгари брали участь у цих військових акціях, за запрошеннями візантійського імператора Теодоріха. Водночас учений зосередився на тому, що вже V ст. у джерелах зникла назва «гуни», а натомість поширеною стала назва «болгари» [14, 42-43]. Таким чином, у VI ст. назви кутригури та утигури зникають зі сторінок історії. Утворена кутригурами, держава болгар стала новим обєктом політичної історії Центрально-Східної Європи.
Залучивши вищезгадані джерела, В. Златарски істотно розширив гунську теорію походження болгар. Проте, в основу його концепції був покладений історичний факт розколу гунських племен на утигурів та кутригурів. Автор у своїй праці називає 376 - роком проникнення й освоєння західними гунами Балкан. Крім того, історик звернув увагу на те, що вже на початковому етапі становлення болгари вступили у звязки з Візантією та почали відігравати помітну роль у політичному житті тогочасної Європи.
Література
1.ДриновМ.С. Поглед върхъ произхождането на българския народ. - Вена, 1869.
2.Соколов М. Из древней истории болгар. - СПб., 1879.
4.Венелин Ю. Древные и нынешние Болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к Россиянам. - М., 1856.
5.Бутков П. Оборона Летописи русской Несторовой отъ навета скептиков. - СПб., 1840.
6.Савельев-Ростиславич Н.В. Славянский сборник. - СПб., 1845.
7.Илловайский Д. Разыскание о начале Руси. - М., 1876.
8.Шафарик П. Славянские древности. - Т. 2., Кн. 1. - М., 1848.
9.Иричек К. История Болгар. - Одесса, 1878.
10.ГильфердингА. История балтийских славян. - СПб., 1874.
11.История Болгарии /Под. ред. П. Третякова и др. - Т. 1. - М., 1954.
12.Чертков А.Д. Очерк древнейшей истории протословян.