Перегук і витоки українсько-американських взаємин
Співпраця України і Сполучених Штатів дедалі ширшає. В США чимало пишеться про активну українську спільноту. Корисно розглянути ранній період розвитку звязків і впливів, порівняти спільні риси вдачі та історії обох народів.
Карпатські лемки жартують, ніби вони зустріли Колумба в Новому Світі. Цікавість і доля кидали українців по світу. Американці мають памятки Пуебло, а українці Трипільську культуру, чиї творці були їхніми попередниками, але не предками. Українці є автохтонами, а американці - нащадки іммігрантів. Та взаємоповязаність ставлень до свого народу і своєї країни спонукали американських німців і японців воювати за Сполучені Штати, а російськомовних громадян України лояльно захищати її від російської агресії.
Межа цивілізації Речі Посполитої з тюркським Диким Полем сторіччями човгала степом з північного заходу на південний схід, аж поки важкий чобіт Росії не роздушив Крим. Память зберегла спогад і прагнення до Межиморя від Балтики до Босфору. Рухливий кордон між рільничими теренами колоністів і преріями тубільних племен Америки посувався від Атлантики до Тихого океану за піснею «від моря до осяйного моря». На Середньому Заході США є цвинтарі та статуї піонерів-поселенців, які орали цілину назирці зі зброєю і розбудовували самоврядні громади. Нащадки козаків розуміли і шанували вільнолюбну вдачу.
Моряк і вояк з Англії бував у Криму і Речі Посполитій, заснував Джеймстаун у Вірджинії та оприлюднив 1630 р. свої автобіографічні «Достовірні записки про подорожі, спостереження і пригоди капітана Джона Сміта в Європі, Африці й Америці з 1593 по 1629 р. від Р. Хр.». В другому томі згадано Івана Богдана, що на вітрильнику «Марія і Маргарита» прибув до Нового Світу 1608 р. Цей тесля робив дьоготь, знався на скловарінні; тож з мануфактур за океаном перша гута була в Джеймстауні. Богдан 1619 р. збурив страйк, і місто виконало вимогу визнати заробітчан громадянами поряд з англійцями. На думку поляків, це лікар-русин або кашуб Лаврентій Богун. Клуб коломийців 2008 р. влаштував виставку до 400-річчя появи українця в Америці. Олесь Семчук співав баладу на слова Миколи Савчука, автора книжки «Колумб з Коломиї». Є горнятко-сувенір, кольорові та чорно- білі листівки (автори І. Бежук, М. Ганущак, О. Ясінська). У Коломиї відкрито меморіальну дошку (автори Б. Гладкий, В. Городецький).
Перед Білим Домом є бронзові постаті іноземців, які допомогли США у Війні за незалежність. Барон Штойбен навчав армію Континентального Конгресу. Маркіз Лафаєт залучив волонтерів, а граф Рошамбо привів французький корпус проти Британії. На четвертому кутку памятник Тадеушеві Косцюшку, що налагодив військову інженерію Джорджа Вашингтона і згодом очолив повстання Польщі. Біля підніжжя статуї косінера і пораненого повстанця. На іншій площі столиці США є статуя Казимира Пуласького, який бився проти росіян у Бердичеві та інде, емігрував після краху Барської конфедерації, створив американську кінноту і помер на рани. Вашингтон мав вояків-українців Петра Полина, Івана Моха, Івана Отамана.
Не чужий Україні й засновник флоту США. Шотландець Пол Джонс виріс з юнги до судновласника і плантатора, у Війні за незалежність лейтенантом Континентального флоту 1775 р. підняв прапор Конгресу на щоглі брига «Альфред», мав також кораблі «Провіденс» і «Рейнджер». Під чорними вітрилами він спалив вночі британську ескадру в Уайтхевені. На розтрощеній палубі половина його людей загинула, а на вимогу здатися капітан сказав, що ще не почав бій, і взяв корабель скарбів на абордаж. Джонс вів ескадру американців і французів на Ліверпуль. Людовик XVI вручив йому золоту шпагу з діамантами, пасував лицарем Ордену св. Людовика. Чорний Корсар здобув 56 суден і наприкінці війни 1783 року був комодором на 74-гарматному кораблі «Америка».
Росія розпочала наступну війну проти Османів, але мала на Чорному морі лише веслувальну флотилію, а треба було перетяти комунікації фортець на Дунаї та Дніпрі. Катерина Друга залучила запорожців зі знищеної нею Січі та доручила видавати ліцензії каперам. Посол в Парижі Іван Симолін на термінову вказівку запросив Джонса. В Петербурзі 1788 р. той одержав з рук цариці патент контр-адмірала і поїхав до Григорія Потьомкіна в Херсон. В Дніпро-Бузькому лимані «Павел де Жонес» мав вітрильну ескадру: три кораблі та пять фрегатів. Він побалакав по-французьки з козацькою старшиною 6 червня і пішов на гичці до свого 24-гарматного «Св. Володимира». Раптом з імли турецькі кораблі капудан-паші Ескі-Гасана обстріляли росіян, нездатних на поворот усі враз. Тоді півсотні козацьких чайок потягли російські скампавеї вперед, три ворожі фрегати сіли на мілину, а Пол Джонс довершив розгром і рятував шлюпками турків з води.
Ввечері 15 червня Пол Джонс відвідав козаків у захваті з їхньої звитяги. Кошовий Сидір Білий подарував йому шапку, чоботи, шаровари, червоний кунтуш, люльку і тютюн, пояс з пістолетами і коштовну шаблю. Особисто розвідавши вночі з запорожцем Іваном мілини, він 16 червня наразив на них 64-гарматний флагман капудан-паші, який втік, знову пішов у лиман, і капери зустріли ескадру нищівним вогнем кількасот гармат. Британський радник османів побачив Пола Джонса в барвистому козацькому вбранні Війська Низового на містку «Св. Владимира» і потім в Англії казав, ніби Чорний Корсар навернувся в іслам. Антон Головатий потім визволив козаків з полону на острові Березань, та порубаний ятаганами Сидір Білий невдовзі помер. На похороні в Кінбурні був Олександр Суворов, а між запорожців Головатий і Пол Джонс.
Адмірал-нездара Насау фон Зіген заздрив і сварився, бо Джонс вимагав не палити, а здобувати кораблі. Потьомкін скаржився, ніби Пол знехтував наказ, злякався і проґавив турецькі судна, які спалив полковник Головатий. Попри наклепи, Катерина вшанувала Чорного Корсара орденом Св. Ганни, пропонувала Балтійський флот. На пораду Косцюшка він відмовився служити Росії. Видані в Единбурзі мемуари живили пригодницькі романи Фенімора Купера і Олександра Дюма. Призначений консулом Джонс вмер у Парижі 1792 р. Заспиртоване тіло в герметичній труні відвезено до США. Президент Теодор Рузвельт поховав Джонса у Військово-морській академії 1905 р. Він мав Золоту медаль Конгресу, інші нагороди. Памятник є у Вашингтоні.
Міністр військово-морського флоту Стодерт спорудив у Таун-оф-Джордж в Меріленді 1788 р. будинок, де жив мер міста Юріа Форест, що втратив ногу у Війні за незалежність. В Джорджтауні єзуїти заклали університет. У Філадельфії Конгрес ухвалив мати столицю на Потомаку, і Вашингтон шукав місце. З цієї нагоди генерал Форест 29 березня 1791 р. влаштував учту. На вечері Президент уклав угоду з девятнадцятьма землевласниками, які дали терен урядові. Будівництво Білого Дому почато 1792 р., а Капітолію - 1793 р.
Оселю Фореста 1800 р. придбав прибічник президента Адамса, правник Вільям Марбері, чиї нащадки жили там до 1891 р. Далі споруда належала комерційним закладам, нічному клубові. Після реставрації 1986 р. зусиллями і коштам Координаційного Комітету допомоги Україні, кредитної спілки «Самопоміч», побратимської асоціації та інших осередків діаспори і доброчинців 31 грудня 1992 р. уряд України купив будинок Фореста-Марбері, де відтоді перебуває українське посольство. Там 27 червня 1997 р. відкрито меморіальну кімнату Президента Вашингтона.
Син священика козацького роду з Ніжина, капітан Юрій Лисянський здійснив безліч плавань, жив у Філадельфії, Бостоні, Нью-Йорку, розмовляв з Джорджем Вашингтоном. Лисянський мав шлюп «Нева» в експедиції Крузенштерна 1803-1806 рр., відкривав острови в Тихому океані, описав Гаваї в «Мандрівці навколо світу» церковно-українською мовою, уклав словник гавайської мови. Він мав везти до Японії співзасновника Російсько-Американської компанії Резанова, з острова Кадьяк вивчав Аляску 1804-1805 рр. На острові Сітка було засновано Ново- Архангельськ.
Біля посольства України меморіал Френсиса Скота нагадує незламну рішучість патріотів у захисті від зазіхань колишньої метрополії. Британці сподівались у війні 1812-1814 рр. поновити владу над англомовними колоніями, що здобули незалежність. Британські кораблі обстріляли форт Мак-Генрі в Балтиморі, та замість капітуляції захисники піднесли великий прапор США, зшитий напередодні. Свідком події випадково став адвокат Френсис Скот і під її враженням написав вірш «Поцяткований зірками прапор». Покладений на застільну мелодію «Анакреон у небесах», твір набув визнання у Військово-морських силах 1889 р., в Білому Домі від 1916 р., а Конгрес 3 березня 1931 р. затвердив його національним гімном.
Біля Сан-Франциско росіяни 1809 року заснували Форт-Росс. Там були й українці, заслані на Сибір. Колоністами опікувались єпископи Іркутські й Нерчинські Інокентій (Неронович), Софроній (Кришталевський) і Михаїл (Миткевич), українці з Київскої Духовної Академії. За єпископа Веніаміна (Багрянського) постала церква 1795 р. в Кадьяку, згодом Аляско-Алеутський вікаріат.
Інтелектуал Петро Полетика з Василькова Київської губернії став радником місії Росії у Філадельфії 1809 р., згодом повернувся туди і був посланником 1817-1822 рр. Він представляв МЗС на конференції 1824 р. про стан Російсько-Американської компанії, а 1826 р. писав «Нарис внутрішніх умов Сполучених Штатів та їхніх політичних стосунків з Європою». Росія продала Аляску США 1867 р. Православний вікаріат підвищено до єпархії 1870 р. Третій єпископ, полтавець Володимир (Василь Соколовський) привіз з Холмської семінарії священиків-українців.
Тарас Шевченко шанував і портретував афроамериканця, актора-трагіка Айри Олдриджа. Цей освічений інтерпретатор Шекспіра зазнав утисків від расистів і гастролював у Росії. Кобзар картав підлих рабів, що розпинають братів: «О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш? Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись». За півтораста років це цитував Президент Білл Клінтон у промові на Михайлівській площі в Києві. В Росії кріпаччину скасовано 1861, а рабство у США - 1863 р. Уряд Лінкольна в Громадянській війні бився проти сепаратизму Конфедерації. Вояки були звідусіль, і командир бригади генерал Василь Турчин мав прізвисько «грізний козак».
Можна порівняти з поневірянням кримських татар долю народу черокі. Ці родичі ірокезів в Апалачах обробляли метали, билися проти французів, британців і американців, мали ферми і плантації, абетку і газету, конституцію та виборний уряд. На «шляху сліз» у примусовій депортації потойбіч Міссісіпі 1825-1826 років загинуло 4 тис. індіанців. Але культурний народ очуняв, створив першу в США мережу безкоштовних шкіл і налічує до 300 тис. людей. Предками Барака Обами по лінії бабусі, були раби, яких асимілювали черокі. В Києві жив і помер дослідник Голодомору Джеймс Мейс казав, що як черокі розуміє трагедію України. Він готував матеріали «Жнив скорботи» Роберта Конквеста, коли Конгрес США розслідував геноцид 1933 р. в пятдесятиріччя цього злочину.
У праці «До двохсотліття проголошення незалежності Америки та століття початку української еміграції до Коннектикуту» професор М.М. Воскобійник писав, як Агапій Гончаренко (Андрій Гумницький) після Київської семінарії був ченцем Печерської Лаври, дияконом при місії Росії в Афінах. «Нью-Йорк Таймс» писала про його літургію 1865 р. в церкві Трійці на 25 вулиці. Гончаренко видавав газету «Аляска геральд» 1867-1872 рр. з додатком «Свобода», вихваляв Шевченка і козацтво, заснував Клуб декабристів у Сан-Франциско і назвав свій хутір «Україна». На початку ХХ ст. селяни з Коломиї там мали Українсько-американську комуну, та за браком коштів Кооперативне братство існувало недовго. Гончаренка 1916 р. поховано в Хейворді.
Після імміграційної квоти 1861 р. понад 8 тис. щороку їхали з України. Після Івана Макогона з Заліщиків перші громади в Дербі та Сіморі у Конектикуті виникли 1877 р., потім у Фейрфілді, Шелтоні, Вудбриджі. Українці осіли в Нью-Йорку і Нью-Джерсі, в містах Пенсильванії - Кінгстоні, Пітсбургу, Гарісбургу, Мінеаполісі, Скрентоні. Урядовці реєстрували прибульців з Галичини, Буковини,
Закарпаття за країною походження: угорці, австрійці, поляки, русини. Бюро імміграції 1899 р. виокремило українців, до 1906 р. прибули 62 218, а 1907-1914 рр. втричі більше:187 058. Вони йшли на шахти, фабрики, ферми, залізниці, пароплави.
До Чикаго 1893 р. прибув лікар Володимир Сіменович і 40 років очолював там українство. Була православна церква, а парафія св. Отця Миколая 1905 р. мала на меті школу, клуби, читальню. Сіменович, парох Микола Струтинський і адвокат Стефан Янович утворили Братство св. Миколая 1906 р., філію Українського народного союзу, що виник у Шамокіні в Пенсильванії 1894 р. Сіменович заснував Просвіту 1912 р. Її секретар, дружина священика Емілія Струтинська 1917 р. скликала 1917 р. краєвий з'їзд жінок, що почав «З'єднання українських жінок в Америці». Чикаго 1918 р. мав 9 філій Народного союзу. Виходив квартальник «Рання зоря». Юрій Маслій, Йосиф Коцовський і Лука Різа створили Українську народну церкву св. Трійці 1915 р. Лікарі Сіменович і Стефан Гриневецький 1917 р. розпочали журнал «Україна».
Після революції в Україні віче в Чикаго 30 травня 1918 р. зібрало до 10 тис. осіб. Штат Іллінойс 1935 р. налічував до 41 тис. українців. Державники, соціал- демократи, комуністи, гетьманці, націоналісти та інші групи мали 110 громадських, спортивних, культурних, освітніх спілок. Віце-президент Українського народного союзу доктор Мирон Куропась з університету Чикаго змалював українство Іллінойсу 1890-1948 рр. Від 1909 р. виникали хори, після 1920 р. драматичні гуртки, танцювальні ансамблі, оркестри. Музичний критик Юджін Стінсон у «Чикаго Дейлі Нювс» назвав Український хор одним з кращих в Америці. Василь Авраменко влаштував Український фестиваль 1932 р. Митці-аматори інсценували класичні твори «Катерину», «Запорожця за Дунаєм», «Сорочинський ярмарок», «Марусю Богуславку» тощо. На виставці «Століття Поступу» до ювілею Чикаго 1933 р., український павільйон відвідало 1,8 млн. людей.
Світ шанує Ігоря Сікорського з Києва, американського конструктора перших багатомоторних літаків, гелікоптерів і гідропланів. Сполучені Штати надали притулок багатьом науковцям. Син адвоката зі Львова, фізик Юлій Лілієнфільд працював у Німеччині, від утисків євреїв 1926 р. виїхав до Америки. Він винайшов напівпровідниковий підсилювач-прототип транзисторів, мав 75 патентів. Володимир (Вільям) Джус з Чирнихівців біля Збаража на Тернопіллі оселився у Вест-Айсліпі біля Нью-Йорку. Вдосконаленням в авіатехніці він збагатів, а власником фабрик, фінансував бібліотеки, школи, музеї, разом з іншими меценатами 1948 р. заснував Український Інститут Америки, обраний його президентом. Малося на меті сприяння культурі, мистецтву, освіті, науці. Завдяки дотації Джуса 1955 р. придбано будинок на 5 авеню в Нью-Йорку, що спорудив Чарлз Гілберт 1898 р. в стилі еклектичного ренесансу. Інститут співпрацює з Українською Вільною Академією Наук, університетськими осередками славістики, радіостанціями «Свобода» і «Голос Америки».
Родини Івана Пилипіва і Василя Єленяка з Небиліва біля Калуша на Станіславівщині 1891 р. почали українство в Канаді, що заслуговує на окремий розгляд, як і діаспора ХХ-ХХІ ст. Еміграція до 1914 рр. охопила півмільйона українців. Другу хвилю спричинили міжвоєнні негаразди. В третій до 100 тис. біженців з України уникли радянських репресій після Світової війни. Після Перебудови і досі четверта хвиля має матеріальні спонуки. Порівняймо динаміку демографії. Росія за радянської доби мала 10-15 млн. українців, 1989 р. понад 4,3 млн., а за статистикою 2002 р. лише 2,9 млн., себто 2% населення. Натомість у Канаді 2001 р. понад 1071 тис. українців (на 1,6% більше 1991 р.) а в Сполучених Штатах 893 тис. українців, на 152 тис. більше 1990 р. Приріст завдячує новоприбульцям (20%) і високій народжуваності.
Варто порівняти питому вагу українства з Полонією та іншими етнічними громадами за глобалізації та відмови США від асиміляційних ідей плавильного казана на користь мультикультурної толерантності. Знання специфіки взаємин дає змогу доцільно налагодити співпрацю. У Вітчизняній війни проти російської агресії нині допомога США в захисті суверенітету і територіальної цілісності відіграє першорядну роль для повернення України до грона цивілізованих націй.