Спогади жінок як джерело вивчення революції гідності
Спогади жінок як джерело вивчення
революції гідності
Бровко А.Г.
У статті, на основі аналізу спогадів
(письмових та усних) жінок-учасниць Революції Гідності, досліджено різні
сторони життєдіяльності Майдану. Розкрито труднощі медичного забезпечення майданівців,
проблеми харчування, відпочинку та особистої гігієни. Окрему увагу приділено
діяльності волонтерських організацій.
Ключові слова:
спогади, Революція Гідності, Євромайдан.
Дослідження періоду Революції
Гідності повноцінно не можливе без використання спогадів учасників акцій
протесту, які дають можливість пролити світло на подій тих часів. Відображаючи
найбільш важливі реалії дійсності, мемуарист прагне визначити в них своє місце
й дати власну оцінку, що робить спогади цінним джерелом для вивчення психологічних
та повсякденних аспектів розвитку суспільства.
На сьогоднішній день наукові
установи займаються збиранням та опублікуванням спогадів, низка спогадів
учасників Майдану вже розміщенні в Інтернеті, зокрема в онлайнових соціальних
мережах, і є доступними для широкого читацького загалу. Автором статті зібрано
та вперше залучено до наукового обігу спогади жінок-учасниць Революції
Гідності.
Особливо цінними для вивчення подій
Євромайдану є спогади жінок. На відміну від чоловіків, спогади жінок характеризуються
більшою емоційністю. Не зосереджуючись лише на військових подіях, жінки
акцентують увагу на різних аспектах життя революції. Що є особливо цінним,
оскільки дає можливість більш комплексно та різнобічно висвітлити події на
Євромайдані, розкрити сутність повсякденного буття учасників революції. Окрім
того, спогади дають можливість розкрити ролі та функції жінок під час подій
2013-2014 рр. У спогадах можна знайти численні подробиці, які змушують
по-новому підійти до оцінки подій на Майдані, участі жінок в революційних
подіях.
З перших днів акційних протестів їх
активними учасниками стала студентська молодь. Студенти були на Майдані окремою
силою, яка відстоювала власні позиції та інтереси та активно боролася за
збільшення кількості учасників мітингувальників.
З метою організації мітингів, була
створена студентська координаційна рада. Проте, як згадує Софія Бориско,
боротьба, за права та справедливість, точилась не лише на Майдані, але й поза
його межами. Учасники студентської координаційної ради зазнавали значних
утисків в стінах вузів, які полягали не лише в занижені оцінок під час
екзаменаційної сесії, але й в налаштуванні проти активістів решти студентської
молоді. З цією метою створювались спеціальні комісії, які приходили на іспит,
і, як зазначає Софія, «просто завалювали студентів. Це було настільки
очевидно... Причому вони не лише намагалися зашкодити (і не безуспішно) певній
людині, а ще й налаштовували проти цієї людини всіх. Ну, я, розуміючи, до кого
прийшли ці п’ятеро, вийшла першою, відповіла. Викладачу щось шепнули, і він
поставив мені 60 балів. Зауважу при цьому, що за середнього балу 89, який у
мене був, 60 - це просто нонсенс. Я поставилася до цього спокійно. Але те, що
вони потім робили - це страшно. Вони спеціально занижували оцінки решті моїх
одногрупників, тонко натякаючи: «А ви знаєте, хто в цьому винен?..» [4, с. 47].
Проте, такі дії з боку прихильників
влади серед освітян не змогли зупинити молодь. Найбільш активно в акціях
протесту проявили себе студенти університету Шевченка, Києво-Могилянки, проте
найбільш активними були львівські студенти університету ім. Франка. Створивши
власний інформаційний центр, де розміщували повідомлення про важливі новини,
студенти до моменту об’єднання з політичним майданом мали і власний фінансовий
центр, кошти якого використовувались на нагальні потреби Майдану - дрова, їжу
тощо.
З переростанням мирних акцій у
збройні сутички, майданівці, у боротьбі з силовиками, активно використовували
так звані «вогняні барикади», в результаті якої майже все майно, яке було
зібрано з початку акцій протесту, було спалене (матраци, одяг, шкарпетки,
ковдри, куртки, рукавиці, дрова, дошки, шини тощо). Окрім цього, захопивши
будинок Профспілок силовики спалили всі запаси їжі та одягу які знаходились
там. Саме в цей момент на допомогу учасникам революційних подій прийшли кияни
та жителі всієї України. Вони почали зносити та передавати на Майдан всі
необхідні речі, в Інтернеті розміщували інформацію про потреби Майдану [6, с.
124].
Аналізуючи спогади, неможливо обійти
увагою питання харчування майданівців. Харчових блоків на Майдані було
декілька, один із яких розміщувався на першому поверсі, в правому крилі, КМДА.
Цей харчоблок не виносив канапки на Майдан, а займався видачею страв, зокрема й
гарячих супів, каш, у певні години. Видача страв відбувалася згідно
встановленого графіку: з 14-ї до 16-ї, а потім з 18-ї до 20-ї [6, с. 313].
На кухні працювали як жінки так і
чоловіки. Зокрема, до обов’язків сильної статі входили не лише перенесення
тяжких речей (сітки, ящики з овочами тощо), але й куховаріння, відповідальність
за чистоту тощо.
На особливу увагу заслуговують
спогади Олени Гречанюк, яка працювала на кухні і висвітлила маловідомі факти
«закулісного» життя кухарок. Незначна, на перший погляд, робота на кухні
вимагала дисциплінованості, організованості, загартованості. І тут мова не йде
про підйом о п’ятій годині ранку, щоб вчасно подати сніданок. Великі об’єми
роботи, нехватка робочих рук, майже доба на ногах, а інколи, й нестача
продуктів, все це реалії повсякденного життя працівників кухні. Як згадує
Олена: «Ми готували на вулиці, у величезних каструлях, нам хлопці їх носили.
Потім треба було їх мити - а вони в сажі... Я викинула свої кросівки після
всього цього [4, с.177]. «На сніданок інколи доводилося самій все накладати, ставити,
розливати чай. Коли все було зроблено, я просто падала з ніг. Це було в ті дні,
коли зранку ніхто більше не міг прийти. Коли всі поїдять, ми зачинялися, але
якщо хтось запізнювався, ми йому виносили їжу - не можна ж залишити людину без
сніданку! Потім ми готувати обід. Він починався десь о 2-й. Бігом чистили
картоплю на борщ чи суп. Коли ставили його на плиту варитися, могли перепочити,
тобто переключитися на намащування бутербродів. Після такого «відпочинку»
починався обід. Спочатку я часто обпікалася, бо страви ми насипали у півлітрові
чашки, щоб менше носитися з тарілками, а пластик дуже добре пропускає тепло.
Потім трохи приловчилася не обпікатися. Вечеря у нас була о 6-7-й вечора. Після
вечері ми все збирали, мили, і десь о 23-24-й годині я їхала додому. Нам на
зміну приходила дівчинка, яка куховарила разом із Владом. Багато хто їв уночі,
бо цілий день стояв на барикадах, от вони їх і годували» [4, с. 178].
Завдяки волонтерам та звичайних
небайдужих людей, які майже щодня приносили до пунктів прийому все що мали
вдома, раціон харчування майданівців був різноманітний, повноцінний та
калорійний, зокрема споживали: борщ, суп з фрикадельками, гороховий суп з
м’ясом, вінегрет, салат зі свіжої капусти з морквою, канапки з ковбасою та
сиром, салом, домашню консервацію - салати, огірки, помідори, перець,
баклажани, варення тощо.
Хоча були моменти, коли
продовольство закінчувалось і готувати практично не було з чого. В такі
моменти, як зазначає Олена, доводилось годувати майданівців тим що залишилось -
хліб, сало, варення.
Проте, як бачимо, і в такі складні
періоди, учасники Майдану не здавалися, не втрачали надії, продовжували стояли
до останнього.
Важливу роль у житті Майдану
відігравав логістичний штаб, який скеровував тих, хто потребував допомоги, до
тих, хто цю допомогу міг і хотів надати, та навпаки. Спогади Олени
Подобєд-Франківської дають доволі виразне уявлення про це: «ми записували
людей, що мали якийсь транспорт і зголошувалися привозити паливо для
генератора, який, власне, тоді обслуговував сцену. А також тих, хто хотів
допомагати готувати їжу. Ми записували також медиків, які вже на той момент
почали реєструватися. Окремо фіксували координати людей, готових займатися
охороною. Там були цілодобові чергування, відповідно, нам потрібні були дужі хлопці
й сміливі дівчата, які б позмінно несли варту. ... окремо люди, які займалися
дровами, і таке інше....» [4, с. 93].
Координував логістичний штаб і
поїздки: «Не маєте змоги самотужки дістатися додому? Їдете у своє місто й узяли
б попутника? Телефонуйте! Ми допоможемо!» [6, с. 392].
Окрім того, волонтери переймалися й
проблемами гігієни майданівців. З цією метою вони винаймали квартиру в будинку
на розі Хрещатика й Городецького де майданів ці з інших міст та областей могли
помитися, відпочити, а інколи й переночувати. Аби не було одночасного скупчення
охочих було запроваджено талонну систему. Згідно якої в талонах, що
роздавалися, вказувався час на котрий бажаючий мав прийти на квартиру (Додаток
А). Щоправда, можна було прийти і раніше, просто посидіти, погрітися. Ванни
кімнати були забезпечені всім необхідним - милом, шампунем, рушниками, а й
інколи - нижньою білизною [6, с. 318]. Також відпочити та помитися майданівці
могли і в кімнатах квартир, які надавали жінки-киянки. євромайдан медичний харчування волонтерський
З переростанням мирних акційних
протестів в збройні сутички на Майдані гостро постала проблема медичного
забезпечення та лікування поранених.
Спогади жінок засвідчують, що
лікування проводилось як безпосередньо у медичних пунктах Майдану, так і в
лікарнях містах. Під медичні установи було відведено приміщення на Грушевського
та Прорізній вулицях, Жовтневий палац, Будинок профспілок, Парламентська
бібліотека, Головпошта, Михайлівський монастир, магазини, зокрема, магазин
«Helen Marlen» (Додаток Б), кіоски, палатки та інші непридатні для цього
приміщення, не рідко медпункти розташовувались просто на вулиці під відкритим
небом. Було багато підпільних шпиталів, інколи доводилось оперувати в морзі [5,
с. 51]. Медпункти освітлювались червоними ліхтарями або ж стягом, для того, щоб
поранені знали їх місце розташування.
Медичну допомогу надавали
кваліфіковані лікарі, які після робочої зміни прямували на Майдан. Окрім
фахових спеціалістів медичну допомогу надавали й добровольці, для яких
проводились лікарями так звані «майстер-класи» по наданню першої медичної
допомоги. «Червоний Хрест» відкрив курси парамедиків. Після закінчення курсів
видавався сертифікат, який давав право та можливість здійснювати кваліфіковану
медичну допомогу [3].
Найбільш тяжких хворих забирала
швидка допомога. Неофіційно погодились надавати допомогу й працівники приватних
клінік. Оскільки все це робилось таємно, то в своїх спогадах жінки не вказують
ні назви клінік, ні прізвища лікарів. Щоправда, більшість таких лікарень
відмовлялись приймати поранених з вогнепальними ранами, оскільки, згідно з законом,
за таких умов, лікарі змушені були повідомляти правоохоронні органи. А тих,
поранених, яких лікували у стінах приватних лікарень, переодягали у цивільний
одяг та забороняли спілкуватися з іншими хворими, щоб не поширювалась
інформація хто вони та звідки. Звісно, лікування не було безкоштовним, проте
проводилось за мінімальну оплату та зі значними знижками. Хоча й траплялись
випадки коли хірурги відмовлялися надавати допомогу пораненим, дізнавшись що
вони пацієнти з Майдану [6, с. 358]. Також бували випадки, коли лікарі забирали
поранених до себе додому і там наглядали за ними.
Через заповненість лікарень хворими,
нерідко тяжкопоранені залишались на лікування у медпунктах Майдану. Інколи й
самі поранені відмовлялися від госпіталізації побоюючись потрапити за ґрати чи
бути викраденими невідомими людьми.
Якщо у лікарнях проблем з
медикаментами, як правило, не було, то у медпунктах Євромайдану питання ліків
стояло досить гостро. За таких умов, вагому роль у вирішенні питань постачання
Майдану медикаментами відіграли волонтери. Намагаючись допомогти пораненим,
ризикуючи власним життям та свободою, вони діставали всі необхідні медикаменти,
навіть якщо мова йшла про наркотичні речовини, які використовували як
обезболюючі засоби.
Як правило, медикаменти для майданівців
купувались за власні кошти волонтерів та просто не байдужих людей. Як згадує
волонтерка Натілія Усова: «...коли дізналася, що на Майдані в січні 2014 року
не вистачає голок хірургічних та ниток для зашивання ран, знеболювального,
бинтів, їжі, теплих речей тощо. Тоді за власні кошти купувала і передавала все
це сином із руки в руки» [1, с. 65].
Значну допомогу надавала й
українська діаспора, яка надсилала кошти, за які було закуплено необхідні речі
медичного та захисного призначення (медикаменти, протигази, грілки для рук та
ніг тощо).
Окрім жахливих подій що відбувалися
на Майдані учасниці згадують й приємні моменти свого перебування на
Європейській площі. Всі вони із захопленням описують дружню атмосферу яка
панувала на Майдані, що супроводжувалась турботою та дбайливістю: “Ми були
єдиним цілим. Підтримували одне одного словом. І кожне слово підтримки було
дуже вагомим. Зовсім незнайомі люди були мов рідні” [6, с. 128]. На новорічні
та різдвяні свята майданівці мали змогу відпочити та культурно розважитись.
Окрім святкового столу, на якому були присутні різні ласощі, майданівці мали
змогу споглядати «Зірковий вертеп», який поставили діячі культури, слухати
колядки, щедрівки, святу літургію тощо. Відволіктись та відпочити майданівцям
дозволяла й «Бібліотека Майдану», яка формувалась з книг, що приносили люди, та
свіжої періодики, завдяки якій можна було ознайомитись з останніми новинами.
Оскільки, телебачення на Майдані фактично не було [5, с. 168].
Таким чином, аналіз особистих
спогадів жінок-учасниць Революції Гідності дає можливість більш детально
розглянути буденні сторони життя Майдану та з певністю стверджувати про
активність жінок під час революційних подій. Оскільки жіноча участь переважно
проявлялась на рівні щоденної праці з забезпеченням базових потреб Майдану, а
тому була менш помітною і неналежно оцінена. Проте, без постійних самовідданих
зусиль жінок боєздатність та життєздатність Майдану була б під питанням.
Список джерел
1. Волонтери: Збірник статей і
матеріалів / Упорядник Ємельянов В.Н., Кулик В.В. - Ніжин: Видавець ПП Лисенко
М.М., 2016. - 96 с.
2. Капля Є., 1997 р. н., студентка
КНТЕУ (інтерв’ю записано Бровко А. 02. 11. 2016 р., зберігається в архіві
автора).
3. Кузьма А. 1997 р.н., м. Київ,
працювала парамедиком на Майдані (інтерв’ю записано Бровко А.Г., Неровною Т.В.,
20. 11. 2016 р., зберігається в архіві автора).
4. Майдан від першої особи. 45
історій Революції гідності / упоряд. Тетяна Ковтунович, Тетяна Привалко. - К.:
К.І.С., 2015. - 320 с.
5. Майдан. Свідчення. Київ, 2013 -
2014 роки. / За редакцією Леоніда Фінберга та Уляни Головач. - К.: Дух і
Літера, 2016. - 784 с.
6. Пипко А. Кілька історій для
історії / А. Пипко. - К.: ТОВ НВП «ІНТЕРСЕРВІС», 2016. - 456 с.
Додаток А
Талони, що видавались майданівцям
для прийняття душу
Один із медпунктів Майдану,
розміщений в магазині «Helen Marlen»
