Специфіка слов’янських автохтонних імен в основах сучасних українських прізвищ Північної Донеччини
СПЕЦИФІКА СЛОВЯНСЬКИХ АВТОХТОННИХ ІМЕН В ОСНОВАХ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ
Булава Н.Ю.
Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими та практичними завданнями. У численному словнику українських прізвищ особливе місце посідають відіменні прізвища. Аналіз цих прізвищ засвідчив наявність цінної для дослідження лексики - словянських автохтонних імен. Вивчення прізвищевого антро- понімікону не може бути здійсненим, доки дослідник не ознайомиться з іменником відповідного регіону. Імена були предметом дослідження багатьох мовознавців (М.О. Демчук, Р.Й. Керста, Л.В. Кракалія, І.І. Ковалик, Л.Р. Осташ, Р.І. Осташ, М.І. Сенів, П.П. Чучка, Г.Ф. Шило та ін.), проте, як відзначає П.П. Чучка, не зясовано сучасний репертуар офіційних імен українців, а в деяких моментах він не зовсім унормований. Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свою специфіку. Через історичні, політичні та географічні фактори певні особливості імен спостерігаються, зокрема, на західноукраїнських землях. До складу імен, які функціонували серед корінного населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські, чеські, польські, румунські, німецькі та інші варіанти. У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Розширення іменника та подальша його нормалізація, зауважує П.П. Чучка, могли б відбуватися набагато успішніше, якби пропаганда нових варіантів спиралася на глибші знання про вживання імен [14, с. 21].
Актуальність дослідження антропонімікону північної Донеччини зумовлено необхідністю детально проаналізувати своєрідність іменника, відбитого в прізвищевих феноменах цього регіону. Прізвища зазначеного регіону не були предметом спеціального ономастичного вивчення, тому ці антропооснови необхідно дослідити з погляду збереження у їх складі рідковживаних варіантів, а також із погляду відповідної словотвірної специфіки, оскільки у твірних основах наявні не лише активні, а й давні словотворчі елементи. Результати нашого дослідження виявляють регіональну специфіку цієї території й доповнюють загальну картину антропонімікону східної України. Необхідність усебічного й комплексного аналізу прізвищ цього географічного регіону зумовлює актуальність обраної теми.
Обєктом нашого дослідження є сучасні українські прізвища північної Донеччини. Предметом дослідження послугували лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості словянських автохтонних імен, збережених у прізвищевому антропоніміконі зазначеного регіону. Метою статті є аналіз словянських автохтонних імен, збережених в антропоосновах територіально локалізованих (північні райони Донеччини) сучасних українських прізвищ. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: здійснити кількісний аналіз прізвищ; виявити фонетико-морфологічні варіанти, відбиті в антропоосновах; виокремити найчастот- ніші імена, збережені в основах прізвищ.
Виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення імен дає важливу інформацію про історію народу, його психологію, духовну культуру, а передусім - про історію його мови. Тому власні особові імена - це не просто один з антропонімних класів слів, а клас, який є важливою базою для творення інших онімів та одним з основних джерел для їх розуміння та тлумачення [10, с. 267].
Прізвища, мотивовані чоловічими та жіночими іменами, у всіх східнословянських мовах становлять, порівняно з прізвищами топонімного й апелятивного походження, значну групу. Ступінь активності цих прізвищ у різних етнографічних регіонах України неоднаковий, їх кількісний відсоток коливається від 10% до 70%. Так, на Закарпатті відіменні прізвища становлять значний відсоток від загальної кількості - 23% [10, с. 268]. Проте точніші дані за цією територією надано П.П. Чучкою, який комплексно дослідив усю антропонімію Закарпаття. Учений зауважив, що зафіксовано 40% прізвищ, в основі яких відображено імена [12, с. 25]. Після детального аналізу прізвищ північно-правобережного Степу Т.В. Мар- талога визначила, що відіменні прізвища становлять 10% [5, с. 166]. Аналіз прізвищ Опілля також засвідчив високий відсоток прізвищ, мотивованих антропонімами (28%) [8, с. 82]. Дослідження прізвищ північної Тернопільщини виявило, що значну роль у їх творенні виконували імена - християнські й давньословянські [16, с. 12]. 45% відіменних прізвищ виокремила С.Є. Панцьо в антропонімії
Лемківщини [7, с. 234]. Вивчення основ прізвищ мешканців міста Дніпропетровська показало, що 67,5% відантропонімічних прізвищ утворено від гіпокористичних, квалітативних та інших форм особового імені [4, с. 10]. В.Д. Познанська відзначила, що у південно-східній Україні відіменні прізвища є найбільш поширеними (3475 прізвищ, тобто 34,8%) [9, с. 18].
На території північної Донеччини сучасні українські прізвища, мотивовані особовими іменами, становлять помітну групу. Їх зафіксовано 3223, тобто 32% від загальної кількості всього антропонімічного матеріалу (10000 прізвищ). Для творення відіменних прізвищ послугувало понад 400 імен, що за походженням могли бути автохтонними словянськими або християнськими. Основна маса сучасних українських антропо- німів, на думку П.П. Чучки, не наділена ознаками, за якими їх однозначно можна уналежню- вати до християнських чи язичницьких, або ж і до таких, що акумулюють певну інформацію про язичницький період історії наших предків [13, с. 179]. Основним критерієм розрізнення цих двох типів імен може бути перевірка за словниками, що містять вказівку на походження іменних варіантів. Проте не всі імена послугували базою для творення антропооснов. Переважно це були їхні популярні варіанти або такі, що мали значну кількість похідних утворень у період становлення прізвищ.
Отже, відіменні прізвища є численними у різних етнографічних регіонах України, так само вони становлять помітну групу на території північної Донеччини. В антропоніміконі досліджуваного регіону зафіксовано в прізвищевих основах імена словянського походження (64) (Гоиславь, Гостомисль, Любомирь, Скоромирь, Собеславь, Станиславь), проте коефіцієнт використання їх у структурі антропонімів різний.
Основним ономастичним джерелом, на підставі якого можна досліджувати залишки словянського язичництва, є сучасні й давніші прізвища [15, с. 181]. Сучасні українські прізвища північної Донеччини продовжують зберігати і сьогодні у своїх основах язичницькі особові імена: «Власні особові імена - це найчисельніший клас засвідченої писемними памятками давньоруської антропонімної системи ХІ-ХІІІ ст., клас, розмаїтий словотворчими засобами, клас, що містить щедру інформацію як про життя давньоруського суспільства взагалі, так і про його мову зокрема» [15, с. 133].
Наявність антропооснов, у яких відображено особові імена споконвічно словянського походження, що широко функціонували в побуті українців до XVIII ст., пояснюється насамперед стійкістю традицій у їх вживанні [2, с. 3].
Термін автохтонне особове власне імя впроваджений у науковий обіг відомим українським мовознавцем М.Л. Худашем. Такі імена детально проаналізовані в ономастичній літературі. Корисний матеріал для дослідження словянських автохтонних імен наведено у монографічних працях, присвячених вивченню українських прізви- щевих назв XIV-XIX ст., зокрема в кандидатських дисертаціях Р.Й. Керсти, О.Д. Неділько, М.І. Сенів, І.Д. Сухомлина, І.Д. Фаріон тощо. Цікаві спостереження про словянські автохтонні імена містить монографія «З історії української антропонімії» М.Л. Худаша. Більш ґрунтовно та всебічно здійснила аналіз словянських автохтонних імен в українській антропонімії вітчизняна дослідниця М.О. Демчук. Згідно з її позицією, термін автохтонне словянське імя тлумачимо як «імя прасловянського походження або утворене пізніше, вже в антропонімії того чи іншого конкретного словянського народу, на споконвічно словянському мовному ґрунті» [2, с. 13]. Дослідниця стверджує, що ці імена мали загальнословянське поширення, їх джерельною основою були лексичні фонди рідної мови й надавалися вони дітям у традиційній народно-побутовій обстановці на відміну від церковно-християнських імен [2, с. 12].
Прасловянська спадщина в сучасних словянських антропонімійних системах досить виразна, якщо йдеться про давні словянські особові імена-композити на зразок Володимир, Доброгост, Мстислав, Ярослав. На спільнословянське походження цих антропоні- мів указує характерна композитна структура з типовими давньословянськими композитними основами, а також їх загальнословянське поширення [2, с. 50].
Проте прасловянська антропонімія в сучасних словянських мовах - це не лише повні (Богдань, Богуславь, Ростиславь), а й здеформовані особові власні імена-композити (Борко, Гойко, Сто- юшко, Томілович). У першу чергу, це стосується імен відкомпозитного походження, наявність яких у всіх словянських мовах дає підставу вважати їх прасловянською спадщиною, що сягає прасловянської епохи [2, с. 50].
Визначена ще в праіндоєвропейський період тенденція до скорочення імен-композитів і творення відкомпозитних дериватів так чи інакше позначилася на історичній динаміці цих двох різновидів словянських імен, яка виявилася в поступовому звуженні сфери вживання імен- композитів і розширенні сфери вживання імен відкомпозитного походження. Так, якщо імена- композити ще в давньоруський період втрачали свою продуктивність через свою довготу, а з розпадом давньоруської єдності на українському мовному ґрунті в кінці XV ст. були рідкісно вживаними, то цього вже не можна сказати про похідні від них деривати - відкомпозитні словянські автохтонні імена [2, с. 51].
За даними М.О. Демчук, асортимент словянських автохтонних імен у XIV-XVII ст. на Україні був багатшим, ніж його засвідчують письмові памятки. І все ж незаперечним є факт, що цей вид антропонімів поступово занепадав й ставав пережитком [2, с. 49]. Основною причиною масового видалення з офіційного вжитку кількох тисяч словянських автохтонних імен і запровадження на їх місце кількох сотень імен візантійсько-християнського календаря є прагнення православної церкви посилити свій вплив на Русі [15, с. 177].
Аналіз сучасних українських прізвищ північної Донеччини виявив, що в антропоосновах небагато збережено язичницьких елементів. Зафіксовано 433 прізвища (4,3%) (Берило (6), Берко (4), Блажко (4), Богун (68), Бойко (313), Бойченко (30), Будко (3), Буткевич (2), Ведь (24), Войко (1), Галан (4), Гуц (10), Путято (1), Собко (7), Соб-чук (10), Ярош (9), Ярчук (5), мотивованих іменами словянської етимології. Для дослідження цієї групи прізвищ ми користуємося наступною методикою аналізу семантики антропооснов: прізвище антропонімікон іменний словник
1.Здійснюємо кількісних аналіз прізвищ, в основах яких наявні словянські автохтонні імена.
2.Виокремлюємо найбільш частотні прізвища, мотивовані словянськими автохтонними іменами, та витлумачуємо їх, посилаючись на словники чи інші наукові джерела.
Пояснюючи семантику словянських автохтонних імен, слід звернути увагу, що за структурою ці імена сягають індоєвропейської антро- понімної системи, у звязку з чим вважаються найбільш архаїчною антропонімною категорією. У прасловянський період антропоніми цього типу виражали цілу думку-речення, яка містила відповідне побажання дитині. Тому деякі дослідники відзначають, що семантика багатьох із них була непрозорою вже в епоху виникнення писемності у словян [2, с. 46].
Н.Й. Касинець, здійснивши дослідження давньоруських антропооснов з позицій семасіології, виокремила 44 лексико-семантичних групи словянських апелятивів, що характеризуються підвищеним коефіцієнтом антропонімізації.
Семантика більшості автохтонних словянських імен орієнтована на людину, а саме на індивіда (Гостята, Доброгостъ, Людогостъ); на внутрішні риси, почуття людини (Жидило, Жидиславъ, Милославъ); на зовнішні ознаки людини (Беловолодъ, Володимиръ, Малъ, Серославъ); на вік, родинні стосунки (Домажиръ, Жизномиръ, Станиславъ); на розум, світогляд (Богуславъ, Добромыслъ, Судимиръ); на діяльність людини (Будимиръ, Воиславъ, Казимиръ) [3, с. 208].
Словянські автохтонні імена послугували основою для виникнення наступних прізвищ: Берило (6) > Бериславъ [6, с. 23], де значення цього імені повязане з побажанням дитині здобути в майбутньому славу [3, с. 212]; Бойчик (2) > Боиславъ [6, с. 23], значення цього імені повязане із забобонним бажанням давніх словян здобути славу в бою, бути відважним, хоробрим воїном [11, с. 70]; Гойко (1) > Гоимиръ [6, с. 23], значення цього імені орієнтоване на побажання жити в мирі й достатку [2, с. 47]; Ладиченко (1) > Ладиславъ [6, с. 24], значення цього імені розкриває побажання дитині в майбутньому бути милою, любою [3, с. 209]; Люд- кевич (1) > Людомиръ [6, 24], значення цього імені повязане з побажання дитині жити в мирі з людьми [3, с. 210]; Миркевич > Мирославъ [6, с. 24], значення цього імені передає побажання мирно співіснувати з людьми [2, с. 47]; Радко (4) > Радиславъ [6, с. 24], значення цього імені розкриває побажання бути радісним [3, с. 209]; Собко (6), Соб- чук (4) > Собиславъ [6, с. 25], значення цього імені орієнтоване на побажання прославитися [2, с. 47]; Стан (1), Станкевич (1), Стасюк (2), Стаценко (4) > Станиславъ [6, 25], значення цього імені передає побажання новонародженому здобути славу [2, с. 47]; Сулима (7) > Сулимиръ [6, с. 25], значення цього імені повязане з побажанням новонародженому жити в мирі та злагоді [3, с. 209] та ін.
Надзвичайно розгалужену систему варіантів мали імена БЬЛОСЛАВЪ чи БЬЛИЗАРЪ[2, с. 160], від яких зафіксовано 19 прізвищ: Белай (4), Белан (7), Белах (3), Белаш (4), Белевич (3), Беленко (16), Белик (44), Беличенко (2), Бєлай (1), Бєлік (1), Билаш (4), Білай (1), Білан (9), Білаш (4), Біленко (29), Білик (34), Білко (1), Білоненко (1), Біляй (6), проте основи цих прізвищ можуть також мотивуватися прикметником білий. Значення цього імені повязане з певною зовнішньою ознакою людини за кольором волосся, шкіри тощо [3, с. 210; 2, с. 105].
Незначну активність у творенні прізвищ виявили імена Гос (1) (< Гостиславь) [2, с. 88], де значення цього імені орієнтоване на побажання бути гостинним [3, с. 210]; Русько (2) (< Русмирь) [2, с. 60], де значення цього імені повязане з етнічною ознакою [3, с. 210]; Скорик (53) (< Скоромирь) [2, с. 60], де значення цього імені орієнтоване на побажання бути спритним, швидким [3, с. 210].
На території північної Донеччини найбільш поширеним прізвищем, мотивованим відкомпозит- ним словянським автохтонним іменем, є Бойко, зафіксоване у 39 населених пунктах (носіями якого є 320 осіб). Антропонім Бойко був поширений в Україні, точніше серед українського населення Молдавського князівства у XV ст., про це свідчить топонім Бойковци, відомий з грамот від 1489 року. У памятках XVII-XVIII ст. особова назва Бойко і похідні від неї зустрічаються вже досить часто, причому засвідчені в різних місцевостях України, в тому числі й на Бойківщині [11, с. 67].
Різні підходи до висвітлення походження популярної в давній словянській антропоніміці особової назви Бойко зумовлені фактом співзвучності кореня з апелятивом «бой» - «бій, битва, бійка», українським етнонімом «бойки», а також апелятивом «боятись», залишаючи поза увагою антропонімійний фон цієї назви [11, с. 67].
Поширення антропоніма Бойко, похідних від нього та інших антропонімійних утворень з елементом -бой- у різних словянських народів від глибокої давнини дає підставу припустити, що ці особові назви становлять спільнословянську антропонімійну спадщину ще прасловянського походження [11, с. 66].
Якщо суфікс -к-о в давньословянських чоловічих власних іменах виконував словотворчу функцію (творення демінутивів), то можна стверджувати, що особова назва Бойко - це первісно демінутивна форма словянського власного імені Бой [1, с. 215]. Тому, зауважує М.Л. Худаш, Бой - це не безпосереднє утворення від апеля- тивного кореня -Ьо]ь-, а від складового члена -бой- відповідних власних імен-композитів, у яких він мав значення якогось забобонно-містичного побажання [11, с. 70].
Найпоширенішою в давніх словянських писемних памятках є лексема Боиславь - імя одного із сербських вождів X ст. Відоме це імя і з чесько- моравських писемних памяток XIII ст. У ньому, на думку М.Л. Худаша, криється забобонне побажання давніх словян здобути славу в бою, бути відважним, хоробрим воїном [11, с. 70]. Очевидно, надзвичайна популярність імені БОИСЛАВ^ на період становлення прізвищ спричинила високу частотність антропоніма Бойко.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Дослідження антропонімікону північної Донеччини засвідчило, що основи прізвищ, мотивовані іменами словянської етимології, збережені в незначній кількості (433 прізвища, тобто 4,3%). Проте цей тип імен відіграв важливу роль у формуванні української національної антро- понімної системи. Зокрема після запровадження християнства вони могли переходити до розряду імен прізвиськ, прізвиськ і згодом, під час формування класу прізвищ, послугували основами для сучасних українських антропооснов. Частина цих імен функціонує й зараз як власніособові імена (Володимир, Всеволод, Любомир та ін.). Разом із тим деякі словянські автохтонні імена виходили з ужитку.
Таким чином, вивчення прізвищ дає змогу детально дослідити словянські автохтонні іменами минулого й сучасного, сприяючи подальшому аналізу семантики антропооснов, що, у свою чергу, уможливить більш глибоке розуміння й усвідомлення прізвищевого субстрату національної антропонімної системи.
Список літератури
1.Горпинич В. О. Конотативні власні імена як джерело вивчення історичної морфеміки української мови / О. Горпинич // Питання історичної ономастики України. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 214-225.
2.Демчук М. О. Словянські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІУ-ХУІІ ст. / М. О. Демчук. - К.: Наук. думка, 1988. - 170 с.
3.Касинець Н. Й. Давньоруські антропооснови з точки зору семасіології / Н. Й. Касинець // Питання історичної ономастики України. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 207-213.
4.Лебеденко С. А. Лексические (апеллятивные) основы и словообразовательные типы антропонимов г. Днепропетровска: автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. / С. А. Лебеденко. - Днепропетровск, 1985. - 23 с.
5.Марталога Т. В. Антропонімія північного Степу України: дисертація... канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпро- петр. держав. ун-т. / Т. В. Марталога. - Дніпропетровськ, 1997. - 186 с.
6.Осташ Л. Р. Словянські автохтонні власні особові імена-композити в чеських та українських прізвищах / Л. Р. Осташ // Мовознавство. - 2002. - № 2 - 3. - С. 22-38.
8.Панчук Г. Д. Антропонімія Опілля: дис. ... канд.. філол. наук: 10.02.02 Терноп. держ. пед. ун-т / Г. Д. Панчук. - Тернопіль, 1999. - 155 с.
9.Познанская В. Д. Антропонимия юго-восточной Украины: автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.02 / Харь- вов. гос. ун-т им. А. М. Горького / В. Д. Познанская. - Харьков, 1983. - 20 с.
10.Ніколаєнко З. Г. Прізвища, утворені від власних особових імен / З. Г. Ніколаєнко // Територіальні діалекти і власні назви. - К.: Наук. думка, 1965. - С. 268-273.
11.Худаш М. Л. Антропонім Бойко і питання його генезису / М. Л. Худаш // Мовознавство. - 1978. - № 1. - С. 66-73.
12.Чучка П. П. Антропонимия Закарпатья: автореф. дисс. ... д-ра филол. наук:10661 / Киев. гос. ун-т / П. П. Чучка. - К., 1970. - 42 с.
13.Чучка П. П. Антропонимия Закарпатья: дисс. ... д-ра филол. наук: 10661 / Киев. гос. ун т / П. П. Чучка. - К., - 978 с.
14.Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття (Вступ та імена): Конспект лекцій / П. П. Чучка. - Ужгород, - 103 с.
15.Чучка П. П. Давньоруська особові імена і сучасні прізвища українців / П.П. Чучка // Давньоруська ономас- тична спадщина в східнословянських мовах. - К.: Наук. думка, 1986. - С. 133-139.
16.Шеремета С. В. Антропонімія північної Тернопільщини: 10.02.01 / Прикарпат. ун-т: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпат. ун-т ім. Василя Стефаника / С. В. Шеремета. - Івано-Франківськ, 2002. - 20 с.
Анотація
Досліджено регіональну специфіку українських прізвищ північної Донеччини, мотивованих словянськими автохтонними іменами, що уможливлює уточнення даних загальної системи прізвищевого антропонімі- кону України. Аналіз прізвищ, мотивованих словянським автохтонним субстратом, зумовив відповідну методику вивчення семантики антропооснов та виявлення специфіки регіональної антропонімії. Вивчено особливості іменного словника в основах прізвищ досліджуваної території, що дозволило зясувати не лише репертуар та походження певних імен, але встановити історичну динаміку популярності іменних варіантів у прізвищетворенні. Уточнено кількісні дані щодо збереженого словянського автохтонного іменника, відображеного в досліджуваному антропоніміконі. Ономастичне вивчення твірних основ прізвищ уможливило зясування словотвірної специфіки словянських автохтонних імен, оскільки в антропоосновах зафіксовано не лише активні, а й давні словотворчі елементи.
Ключові слова: прізвище, антропооснова, північна Донеччина, словянське автохтоне імя.