Символьне навантаження лінгвокультурологічних одиниць як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців
Донбаський державний педагогічний університет
Символьне навантаження лінгвокультурологічних одиниць як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців
Решетняк О.О.
У статті заналізовано символьне навантаження провідних біблійних символем (лінгвокультурологічних одиниць) як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців. Досліджено гносеологічні підвалини сутності символьного значення бібліонімів. Покваліфіковано конотативні значення біблійного онімного компонента. Параметри граматичного вираження символем диференційовано на лексичні засоби експлікації та фразеологічні, що є більш експресивними й прагматично виразнішими. Окреслено дефініцію біблійна символема.
Ключові слова: Біблія, біблійна символема, лінгвокультурологічна одиниця, світоглядні орієнтири, концепт.
Мова - невідємна частина духовної дійсності, окресленої етнолінгвальним колом, її тривала залежність від низки несприятливих позамовних чинників ХХ ст. у нашій країні призвела до "розмивання" ідентичності українського народу, кризи його духовної традиції. Одним із таких чинників знекровлення української духовності минулого сторіччя була офіційна атеїстична позиція держави, незважаючи на те, що глибинне відчуття Бога для українців було у всі часи чи не найважливішою менталітетною рисою. Звичайно, тогочасна влада не могла взагалі ігнорувати високий рівень релігійності нашого народу. Стійка закріпленість слів на позначення церковно-релігійних понять у мовленні не давала змоги повністю викинути їх з реєстру лексикографічних джерел, хоча досить часто тлумачення семантичних структур багатьох з них мало заідеологізований характер або було побіжним через брак лінгвістичних досліджень не актуальних на той час тем.
Постановка проблеми та аналіз основних досліджень і публікацій. Сучасне відродження в Україні суспільного статусу релігії як атрибута української нації дає можливість мовознавцям вивчати українську церковно-релігійну лексику, розвиток та функціонування якої тривалий час були поза увагою наших науковців. У словянських мовах існує низка досліджень релігійної лексики - це роботи Ф. Буслаєва, Ф. Міклошича, А. Богача, Я. Фрінта, та ін. В українському мовознавстві відомі праці І. Огієнка, П. Коваліва, Є. Верещагіна, М. Лесіва та ін. Проблеми сучасної церковно-релігійної термінології часто порушують на конференціях, у пресі. Так, питанню функціонування української конфесійної мови, а саме уцерковнення української мови та перекладу Біблії рідною мовою, присвячені роботи В. Німчука. Вивченню нової для дослідників одиниці функціонально-стильової системи сучасної української літературної мови - конфесійного (релігійного, богословського, сакрального) стилю присвячені на сьогодні студії багатьох мовознавців: Н. Дзюбишиної-Мельник, В. Задорожнього, Н. Піддубної та ін. Донедавна увагу вітчизняних мовознавців привертала переважно символіка українського фольклору, народних звичаїв і традицій, а також символізм деяких компонентів фразеологічних одиниць. Зібранню й систематизації національної фразеології, практичному й теоретичному її розробленню присвятили праці М. Демський, О. Куцик, В. Кононенко, Л. Запорожець, Г. Бурдіна, І. Вудвуд, А. Коваль, Л. Шевченко, Л. Ткач, Т. Мороз та ін. Заслуговує на увагу потрактування сакрального символу в українськомовному просторі О. Менем, Л. Шевченко, Р. Мнихом, З. Лановик, О. Юрченко, Т. Вільчинською та ін., які акцентували на архетипних особливостях біблійних символів як засобів створення апокаліптичної образності. Проблему функціювання бібліонімів у складі фразеологізмів побіжно розвязували В. Познанська, Н. Пасік, С. Падевський, О. Мороз, Н. Щербакова, О. Юрченко, П. Мацьків та ін.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Українська біблійна фразеологія та символіка з онімним компонентом дотепер є недостатньо дослідженими в національній лінгвокультурології. Фіксуємо принагідні зауваження, окремі наукові студії, у яких проаналізовано обмежену кількість фразеологічних символів з бібліонімами. Попри те, що лінгвокультурологія вже послуговується теорією мовної та концептуальної картин світу, досі наявна потреба у вітчизняних розвідках, які посприяли б цілісному й усебічному витлумаченню символіки Святого Писання, активізації тих виразників, що перебувають на периферії національної концептосфе - ри. Це вможливить залучення їх до мовленнєво-комунікативної практики й поповнення реєстру лексикографічних джерел бібліонімами, оскільки незначна їх кількість збіднює лексико-фразеологічну систему сучасної української мови й обмежує її виражальні можливості.
Мета статті - проаналізувати символьне навантаження провідних лінгвокультурологічних одиниць як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців
Виклад основного матеріалу. Як постулює
A.Кононенко, сукупність українських "символіко - семантичних сфер" може бути зведена до кількох обєднаних парадигм, підґрунтям яких є провідні ідеї світлого й темного, добра і зла, дня і ночі тощо [6, с.69]. У культурній традиції, історії соціуму, звичаях відповідно до релігійних уявлень етносу неабияку роль відіграють духовні реалії.
Мова символів Біблії - єдиноможливий засіб осягнення трансцендентного. Н. Фрай зазначає: "Що важливіший символ, тим швидше він трансформується в подальшу стадію символізму - стадію прозріння чи вияву божественної присутності, сконденсованому в самому символі" [17, с.10]. Тому в сакральних текстах констатуємо трансцендентне апокаліптичне мислення. У Писанні образи чи художні фігури є лише зовнішнім оформленням внутрішньої структури апокаліптично-трансцендентного змісту. Біблійні символи маніфестують вищу духовну реальність, вони необхідні там, де абстрактна, власне логічна система не може її відбити. Така символіка репрезентує вірянам в умовних образах сенс людського життя і смерті, моральні засади християнської віри.
Символізм біблійного дискурсу завжди передбачає безпосереднє, чуттєве сприйняття світу, це особлива трансформована модель реальної дійсності. Кожен біблійний символ транслює закодовану інформацію про істину, обєктивну сутність світу. О. Лосєв зауважує, що діалектика християнської символіки завершується за межами світу й до виникнення світу, це символізм ідеальний, інтелектуальний, духовний, а матерію та предмети він потребує лише задля прикладу й демонстрації [9, с.635]. Символ, на думку Л. Шевченко, є архетипним, оскільки моделює й транслює цивілізаційну память [16, с.16]. Серед усього загалу архетипних символів Ф. Уїлрайт виокремлює такі: верх / низ, світло / темрява, життя / смерть, позитивний / негативний тощо [14, с.108]. Наприклад, символьні біблійні образи Еден (Едем) - геєна (рай - пекло) ілюструють бінарну опозицію верх / низ як підґрунтя світобудови. У християнській символіці духовний верх апріорі є позитивним, а емотивне маркування гріховного низу - негативним. Рай - це вселенська гармонія, а пекло - невпорядкованість, хаос, дисгармонія. Як уважає О. Лосєв, чим ближче символ до світового центру, тим меншого він потребує декодування [8, с.74]. Богослови ж зазначають, що на найвищому рівні Богопізнання й Богоспоглядання символ набуває більшої прозорості, бо саме там значно менше символьне "згущення", зумовлене нашаруванням чуттєвих і словесних символів на символи Божественні [12, с.315], це й уможливлює часткове осягнення вічних істин. Біблійний дискурс відіграє неабияку роль у формуванні мовної картини світу, а парадигма біблійних одиниць, що маркують ці символи, маніфестує вербалізацію морально-аксіологічних площин і декодування мовлення реципієнтом, усвідомлення підтексту й тих значень, якими мовець оперує як номінативними одиницями. Бібліїзми моделюють символічну систему, особливістю якої є актуалізація значень кожного її компонента, що розширює межі асоціативних звязків та імплікаційних нашарувань.
Біблійні символеми з онімним компонентом не лише оприявлюють значення культурно-історичного та локально-часового різновиду, а й набувають загальних переносних значень, зазнаючи експресивної трансформації, що й сприяє окресленню прототипу того чи того біблійного персонажа й зясуванню мети й основних способів такого завуальовування. Бібліоніми, набуваючи властивостей символу, декларують символіку певних понять, маркуючи не одиничне явище, а комплекс образів. Такі символи вважають одноденотатними іменами, підґрунтям формування їхнього конотативного значення є енциклопедична інформація про денотат - антропонім чи топонім, - зумовлена позалінгвальними чинниками, значущістю історичних подій для соціуму. У семантичній структурі таких символьних одиниць науковці справедливо відзначають перерозподіл ієрархічної залежності денотативних і конотативних складників: останні витісняють із семантичного ядра оніма денотативну сему і з периферії лексичного значення тяжіють до його центру [1, с.6].
Взаємозвязок полярних елементів денотація / конотація, факультативність / обовязковість для біблійних символем з онімним компонентом не є значущим. Конотативна (доповнення предметно-понятійного змісту бібліоніма експресивною функцією) як "вторинна функція найменування" для таких одиниць дещо особлива. Експресивно - комунікативне, естетичне спрямування, як актуалізує В. Мокієнко, для них". гіпертрофоване, перетворене на абсолют" [10, с.210], а конотативна семантика є рівноправною щодо змістової структури, оскільки їм притаманне переносне значення, тому конотація обовязкова для образності.
Гносеологічні підвалини сутності символьного значення бібліонімів прогнозують не так відбиття реалій, як маніфестацію субєктивно-модального ставлення до них. Вочевидь, конотативний складник біблійного антропоніма чи топоніма (номіна - тивно-характеризувальної одиниці) значущий порівняно з іншими лексичними ресурсами, тому конотація завжди превалює і є релевантною. Символьне значення таких бібліїзмів має ускладнену інформативність, додаткове оцінне навантаження, його зміст зреалізовано завдяки експресивно забарвленому образу. Семантичні конотації формують асоціативно-образне, символьне й культурне тло таких мовних одиниць.
Отже, сфера конотації біблійних власних назв значно розширена, окрім оцінно-експресивно - емотивно-стилістичних параметрів, вона залучає культурологічні, історичні й насамперед морально-етичні поняття. Субєктивна дійсність (конотація, або "лексичне тло" [5]) домінує в значеннєвій структурі як образно-асоціативне та емоційне світосприймання, що й моделює разом експресію мовної одиниці - біблійної символеми. Функціюю - чи як семантично й експресивно сконденсований знак - "згусток" інформації й характеристики - бібліонім значно конотативно багатший за звичайну лексему передусім за рівнем позалінгвальності.
Антропоніми й топоніми Святого Писання - це образні стереотипи, звичні формули, що як елементи гештальт-структури, створення стандарту зумовлені потребою уніфікації кожного випадку застосування особливих засобів вираження. Кожному бібліоніму притаманна певна стереотипна сукупність ознак. Конотація таких власних імен - це вторинні емоційно-експресивні та змістові нашарування на їхнє власне онімне тло. Вони звичайно мають оцінну семантику, маніфестуючи узвичаєну суспільну оцінку певних ознак біблійного персонажа чи топоніма. Наприклад, Іов - головний персонаж названої його іменем Книги Писання, де зафіксовано вікову мудрість, корисні поради щодо чеснот і благочестя. Вона виховує терпіння під час страждань, покірність і смиренність, у ній оприявлено шлях Іова - від наївної віри, сумнівів і страждань до усвідомлення праведних шляхів Божих. Іов символізує багатостраждальну, покірну Господній волі людину, що шукає істину та сенс дій Творця. За праведність, підвалину його віри, цей персонаж вважають прообразом Христа, випробуваного смертю, а потім прославленого [4, с.94]. Оскільки Біблію задекларовано як найдавніше культурно-духовне надбання людства, то й конотативні значення біблійного онімного компонента так само потрібно покваліфіковувати як культурно-історичні, вони мотивовані біблійними оповідями й можуть маніфестувати різноманітні риси й ознаки свого денотата. Тому разом із проблемою зясування символьного значення бібліоніма, зумовленого позалінгвальною функцією денотата, особливої значущості набуває аналіз процесу переходу слів і словосполучень до символічної категорії. На думку В. Нікітіна, будь-який знак, зокрема і словесний, може бути вторинно семантизований як символ завдяки імплікації його ознак й асоціативних звязків. Водночас знак вилучають із тієї категорійної конфігурації, у якій він сформувався і в зоні якої функціює, втрачаючи притаманне йому значення. Такий мовний знак набуває властивості узагальнено імпліцитно позначати певну сукупність реалій, зумовлених конкретним контекстом [11, с.10]. Дослідники абсолютизують, що символу не притаманна наявність власного механізму символізації значення лінгвістичних одиниць, тому він залучає семантичні механізми інших рівнів: метафори, метонімії тощо [15, с.78]. Запропоновану О. Левченко дефініцію символу як вербального предметного знака,". що є результатом метафоризації чи метонімізації, йому в певній лінгвокультурній конфігурації притаманний стійкий звязок з абстрактним позначуваним" [7, с.68], вважаємо логічно аргументованою. Таку лінгвокультурологічну одиницю символічної системи потрактовуємо як символему - це складна одиниця лінгвокультурології, підґрунтям виникнення якої і є процеси пізнання та інтерпретації світу, диференціації його реалій, структурування знань, психологічного самозахисту та регулювання комунікації. Її вияскравлює імпліцитне культурно-національне тло, яке усвідомлюють мовці, але переважно не експлікують лексикографічні джерела. Реалізація символем відбувається внаслідок залучення комплексу імпліцитних співзначень, корелюючи з категоріями позитивне / негативне, своє / чуже, сприятливе / несприятливе, доцільне / недоцільне тощо. Зокрема біблійні символеми транслюють важливі поняття добра / зла, віри / невіри, життя / смерті тощо, які формують у соціумі певні ціннісні орієнтири. Прагматичний потенціал додаткової експресії символем посприяв детермінації їхніх позитивно чи негативно забарвлених конотативних значень: позитивно конотовані (воскресіння Лазаря, Діва Марія, Іов (Йов) праведний, плач Єреміі, світло фаворське, скинути з себе ветхого Адама тощо) та негативно конотовані символеми (вавилонська блудниця, Гог і Магог, жити Валтасаром, служити Ваалу, співати Лазаря, Хома невірячий (невірний) тощо).
Висновки і пропозиції. Параметри граматичного вираження символем диференційовано на лексичні засоби експлікації та фразеологічні, що є більш експресивними й прагматично виразнішими. Символьне навантаження таких лінгвокультурологічних одиниць як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців моделює специфіку світосприймання етносу. Інтеграція різноманітних культурно значущих змістів - основне призначення функціювання біблійних символем як сконденсованих мнемонічних програм, текстів і сюжетів.
біблійна символема бібліоніма
1.Алефиренко Н.Ф. Имена собственные в составе фразеологических оборотов русского и украинского языков / Н.Ф. Алефиренко // Шоста республіканська ономастична конференція: тези доповідей і повідомлень. - Одеса, 1990. - Т. ІІ. - С.5-7.
2.Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / переклад проф. Івана Огієнка. - К.: Українське Біблійне Товариство, 2002. - 1375 с.
.Білоноженко В.М. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів /
.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк. - К.: Наукова думка, 1989. - 156 с.
.Бухарев А.М. Св. Иов многострадальный. Обозрение его времени и искушения, по его книге / А.М. Бухарев. - М., 1864. - 134 с.
.Верещагин Е.М. Лингвострановедческая теория слова / Е.М. Верещагин, В.Г. Костомаров. - М.: Русский язык, 1980. - 320 с.
.Кононенко В.І. Символи української мови / В.І. Кононенко. - Івано-Франківськ: Плай, 1996. - 270 с.
.Левченко О.П. Символи у фразеологічних системах української та російської мов: лінгвокультурологічний аспект: дис. доктора філол. наук: 10.02.01; 10.02.02/Левченко Олена Петрівна. - Львів, 2007. - 443 с.
.Лосев А.Ф. Историческое значение Ареопагитек / А.Ф. Лосев // Вопросы философии. - 2000. - № 3. - 74-78.
.Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифология / А.Ф. Лосев. - М.: Мысль, 1993. - 959 с.
.Мокиенко В.М. Славянская фразеология: учебное пособие для вузов по спец. "Русский язык и литература" / В.М. Мокиенко. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1989. - 287 с.
.Никитин В.М. Предел семиотики / В.М. Никитин // Вопросы языкознания. - 1997. - № 1. - С.3-14.
.Пилипенко Е. Святоотеческое богословие символа / Е. Пилипенко // Альфа и омега. - 2001. - № 1. - С.310-333.
.Ужченко В.Д. Українська фразеологія: навчальний посібник для філологічних факультетів / В.Д. Ужченко, Л.Г. Авксентьєв. - Х.: Основа, 1990. - 167 с.
.Уилрайт Ф. Метафора и реальность / Ф. Уилрайт // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - С.82-110.
.Фридрих С.А. О символизации значения языковых единиц / С.А. Фридрих // Слово в парадигматике и синтагматике: сб. науч. трудов. - Саранск: Издательство Уральского государственного университета, 1984. -
.С.75-78.
.Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу / Л.І. Шевченко. - К.: Київський університет, 2001. - 478 с.
.Frye N. The Great Code. The Bible and Literature / N. Frye. - New York-London: Harcourt Brace Jovanovich Publishers, 1982. - 288 p.