Особливості вербалізації суспільно-політичних поглядів В. Винниченка (на матеріалі 'Щоденника' В. Винниченка)
Особливості вербалізації суспільно-політичних поглядів в. Винниченка (на матеріалі «щоденника» В. Винниченка)
Домилівська Л.В., Біла АА.
Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Анотація
інтенція текст мовний винниченко
Стаття присвячена аналізу особливостей вербалізації авторських інтенцій у тексті. Дослідження унаочнює домінантну позицію мовного матеріалу в науковому пізнанні авторського тексту. На основі проведеного аналізу мовних особливостей «Щоденника» В. Винниченка визначено головні суспільно-політичні погляди митця. Групування лексем за тематичними групами та їх аналіз дозволяють окреслити специфіку вироблення норм української літературної мови на початку ХХ ст. У статті проаналізовано стилістичні функції різних лексичних груп, репрезентованих у «Щоденнику» В. Винниченка.
Ключові слова: мовотворчість, вербалізація, мовна особистість, текст, стилістична функція.
Постановка проблеми. Творчість В. Винниченка посутньо вплинула на розвиток суспільно-політичної думки в Україні, української літератури, а також української літературної мови. «Щоденник» В. Винниченка - джерело творчої думки, наснаги, довершеного та віртуозного таланту - створювався письменником упродовж сорока років і прикметний тим, «що це записки не тільки одного з найвидатніших майстрів української прози першої половини двадцятого сторіччя, не тільки основоположника української модерної драми, видатного публіциста й мемуариста, але й одного з найвидатніших політичних діячів українського національно-державного відродження й першого голови революційного уряду України» [17, с. 7]. «Щоденник» презентує велику кількість записів про творчі плани митця.
Концепція всебічного розвитку нації та ідея національного відродження - центральні в ідіос- віті В. Винниченка. Автор моделює власний проект буття українського народу. В основі програми визволення, запропонованої В. Винниченком у «Щоденнику», визначальними є: процес відродження національної державності, причини-пе- решкоди для реалізації проекту національного визволення, механізми збереження національної ідентичності та національної свідомості.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість В. Винниченка з кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст. стала обєктом уваги літературознавців (В. Базилевський [1], О. Галич [3], Л. Гнідан [4], В. Гуменюк [5], Т. Гундорова [6], Л. Демянівська [7], М. Жулинський [8], Г. Костюк [12], Л. Мороз [14], В. Панченко [15], О. Петрів [16], Т. Пушкаренко [17], Г. Сиваченко [19] та ін.).
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Роль щоденникових записів для осягнення творчої спадщини В. Винничен- ка усвідомлюють усі науковці: «Щоденник» фігурує у звязку з найрізноманітнішими аспектами дослідження художнього доробку митця (зясування причини суперечності політичних поглядів В. Винниченка; дослідження філософського підґрунтя його романів; аналіз витоків драматичних творів письменника). «Щоденник» є прикладом багатогранної, оригінальної публіцистики, джерелом цікавих лексичних трансформацій. Аналізований текст ілюструє своєрідність використання мовних засобів для вираження позицій, поглядів, настанов автора. Проте мовознавчих праць, присвячених дослідженню «Щоденника» В. Винниченка, досі бракує.
Як зазначає Г. Костюк, «Щоденник В. Ви- нниченка увібрав у себе елементи (щоденників) усіх ґатунків. Поряд зі щоденними записами подій з особистого і суспільного життя знаходимо на бігу схоплені характеристичні неповторні народні вислови, підслухані жаргонні фрази, багатющі діялектизми, міщанський говір (суржик). Щоденник таїть у собі силу-силенну політичних, філософських роздумів, афористичних висловів про світ... Одночасно щоденник виповнено вщерть гострими публіцистичними інвективами. І це стосується не тільки тих чи інших немилих йому сучасників, інколи навіть близьких друзів, не тільки української чи російської загальносуспільної проблематики, але й західноевропей- ської» [13, с. 15].
Самобутність аналізованих записок полягає в тому, що всі вони створені в найтрагічніші роки війни і голоду, пройняті, з одного боку, сатирично-іронічним тоном, а з іншого боку, філософськими медитаціями, наповненими часом оптимістичним пафосом свободи духу, волі і надії. Всі записки В. Винниченка не «роззброюють, а мобілізують читача духово» [11, с. 202]. У центрі записок стоїть сам автор: його почуття, болі, переживання, обурення, гнів, успіхи й особисті трагедії, його спогади і плани на майбутнє. І все це зображено не вузько-особистісно, не ізольовано, а на широкому тлі української та світової історії. «Щоденник» вербалізує авторське ставлення до подій, що описуються, а отже, досліджувані тексти увиразнюють талант аналітика, синтетика, психолога і публіциста В. Винниченка.
Формулювання цілей статті. У статті представлено спробу аналізу мовних одиниць, які вербалізують суспільно-політичні погляди В. Винниченка.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Вживання на сторінках тогочасної української періодики різних стилістично маркованої лексики засвідчує розширення функціональних параметрів аналізованих мовних одиниць, а також новий етап у процесі жанрово-стилістичної диференціації української літературної мови. Інформаційні матеріали характеризуються точністю і стислістю викладу, що зумовлює функціонування нейтральної суспільно-політичної лексики: парля-
мент, парляментський, політика, політичний, демократія, патріотизм, космополітизм, лібералізм, обєктивізм, опортунізм, ревізіонізм, націонал-соціалізм, національне відродження.
Прикметним є використання В. Винниченком суспільно-політичних термінів: окупація, агітація, соціялістична революція, соціялістичний штандпункт, генератива, інтернаціональний, громадянство, державність, національно-український рух, шовінізм, провокація, провокатор, дискредитувати, інтернувати, дискредитація, рескрипт, більшевизм, капітал, імперіялізм, політична реакція, спекуляція, інтерпеляція; термінів на позначення філософських понять: атараксія, сатисфакція, екстатичність, метафізично, ортодоксальність, догмат; термінів соціології: індивідуалізм, колективізм, мізантроп; музики: гармонізація.
Автор вживає лексеми на позначення назв політичних партій, організацій:незалежники,
У цей час мова публіцистики збагачується лексикою, яка належить до військово-політичної сфери, що повязано передусім із актуальними для автора «Щоденника» суспільно-політичними подіями: Першою світовою війною, національно- визвольним рухом тощо. В аналізованих текстах помітним є широке використання назв військових професій, звань: жовнір, січовик, отаман, відпоручник, летун, протиторпедовець, офі- цер-летун, контрторпедовець, рекрут, четарі, білогвардієць, білополяк, петлюрівець, директо- рівець, коменданти, есерівець, гренадер (офіцер добірних частин).
Центральними у військовій хроніці В. Винни- ченка є ідеї національно-визвольного руху, що узгоджується із вживання метафоричних конструкцій відповідного синтаксичного оформлення.
Назви професій чи представників прошарків суспільства у текстах В. Винниченка передані по- новому, часто як прикладки: капіталіст-лихвар, буржуазний інтелігент, банковий бухгальтер, єврейка-лютеранка, хлібороб-демократ, проте є і генерал, отаман, журналіст, керуючий армією, стражник, городовик, авіятор.
Також використовуються назви військової техніки, інших реалій військової сфери: батарея, гід- роплян, саперський, розоруженє, протиатака, ескадра, шпиталь. Лексеми батарея, саперський, протиатака, ескадрон належать і досі до активного словника літературної мови. Інші, зокрема слово шпиталь, активізувалися в останні десятиліття ХХ на початку ХХІ ст. Додамо, у 50-80-ті рр. домінантним є вживання лексеми госпіталь, яке також засвідчено у «Щоденнику В. Винниченка.
Через мову преси у 20-ті рр. ХХ ст. в літературну мову входить термінологічна, соціально- економічна і спеціальна лексика. Утворювалася вона переважно за допомогою питомо українських афіксів: криця, емалевий, пічний, гамарня, рудня, фабрикація (у значенні «виготовлення»). До розряду діалектної, застарілої лексики відійшли слова гамарня, рудня.
Наголосимо, у «Щоденнику» В. Винниченка зафіксовано складні та складноскорочені назви: хлібопекарня, елеватор, кокс, радіоактивність, машинобудівельний, огнетривалий (СУМ - Т. І: вогнетривкий), сталетопня (у сучасному слововживанні функціонує також варіант сталеливарня).
Крім того, у «Щоденнику» представлено велику кількість запозичень, зокрема з російської мови, а також деяких європейських мов: делегація, критицизм, дискредитувати, імперіялізм, посольство, модуляції, репрезентант, коаліція, конгрес, мілітаризм, міліярди, окупація, агітація, дегенеративний, контрпроекти, дезорґані- зованість, альтруїст, інтернаціонал, контрибуції, компаньйон, Германофільська, аероплян, догмат, скептицизм, індиферентизм, індивідуалізм, містицизм, резон, деґенерат, мізантроп, ангажувати, антреприза, шалнір. Варто звернути увагу на лексему «льокай» (застарілий варіант сучасного лакей), хоча В. Винниченко пропонує власне тлумачення: «Льокай у ресторані (той, що пальта скидає) чистить черевики, обтираючи їх об штани на литках другої ноги, і потім уважно дивиться» [2, с. 367].
Окремі слова засвоювалися з російської мови або через її посередництво: переселенець, чиновник, самодержавний, інші запозичувалися з польської мови: поверхня (польське powierzchnia), місцевість (польське miejscowosc), листоноша (польське listonosz).
У «Щоденнику» зустрічаємо також і варваризми: чекмінь (верхній чоловічий одяг у кавказьких народів - суконний напівкаптан у талію із складками ззаду) [20, с. 291]; піроґа (індійська піроґа) - (у народів Центральної і Південної Америки та Океанії вузький довгий човен, обтягнутий корою, шкірами або видовбаний чи випалений зі стовбура дерева) [20, с. 540].
Зрідка трапляється слово «пораженчеська», що утворилося під впливом російської мови. Цікавою є також лексема «бісіклет», яку В. Винниченко вживає замість «велосипед», з французької мови - бісіклет (bicyclette). Лексема «цепелін» у тексті використовується у значенні аероплан, хоча це тип дирижаблів, сконструйованих на початку ХХ ст.; опінія (з англ. opinion) - громадська думка (застаріле).
Характерним для мови публіцистики 20-х років ХХ ст. є активне вживання церковно-обрядової лексики. У першу чергу, це назви святих, посад, предметів церковного ужитку, християнської літератури: вівтар, вікарій, епископ, митрополит, парох, канонік, образець, молитовник, хрестик, Бог, ангел, рай, пекло, Ісус, Марія-матір Божа.
У публіцистичних текстах В. Винниченко досить часто використовує церковно-обрядову лексику: попівство, релігійний, жерці, молебні, попи кадять, панікадило, розпяття, попівські ризи («...то йде упитий дзвонами, попівськими ризами, невтомний на паради Петлюра» (іронічно)) [2, с. 367], розпинала («.за петербурзьке розпяття розпинала наша «більшість») [2, с. 354], яка є засобом мовної виразності.
Окрім цього, у текстах В. Винниченка представлено церковнословянізми: путі поліції неісповід- имі (іронія) [2, с. 130]; многая літа («.співають молебня і многая літа - високій Директорії дзвони дзвонять» (іронічно)) [2, с. 367]; Аще возможнода минує мене чаша сія - чаша урядування, політики (іронічно) [2, с. 334]; біблеїзми на позначення імен та власних назв: Христос, Генісаретське озеро («.. .російське воїнство проходить крізь кулі й бомби ворога як Христос по водах Генісарет- ського озера...» (іронічно)) [2, с. 79].
Активно входить у мову преси і лексика зі сфери освіти і науки: книгозбірня, бурса, дописувач, школа, освіта, винахідник. Урізноманітнення, диференціація жанрів періодики зумовили появу статей не лише політичного характеру, оглядів міжнародного життя, культурної сфери, а й постанов та розпоряджень уряду, відкритих листів, що відображено в розширенні лексики офіційно- ділового стилю: розпорядок, указ, канцелярія, президія, президент, депеша, чолобитня.
Вживання В. Винниченком імен відомих осіб, громадських діячів, політиків дозволяє авторові висловити субєктивну оцінку, критичне ставлення до зображуваного: «...круглоголовий, апатичний Андрієвський» [2, с. 323]; «...мене і Че- хівського треба вигнати, як собак...» [2, с. 321]; «...довгоногий Швець зі своїм дитячим, конячим лицем.»; «.шамотливий, з бабячим помятим лицем, чванаючим зубом Петлюра...» [2, с. 323]; «Денікін галантно одійде набік і скаже: «Будь ласка, панове, ось вам ваша Україна!» [2, с. 368].
В. Винниченко часто використовує у текстах назви країн, міст та урядів, які часто мають характер узагальнення, вживаються для іронічного ефекту, є метоніміями і в тексті стають дійовими особами, які грають у політичні ігри: «.. .Директорія нещасна»; «Перемишль зголоднілий, охлялий, виснажений на консервах. » [2, с. 175]; «...терпець Греції тріснув...» [2, с. 191]; «Італія не продає своєї совісти на германських базарах...» [2, с. 190]; «...В Харкові газетка, в Москві газетка, в Одесі журнальчик...» [2, с. 202]; «...присмокталась Австрія...» [2, с. 285]; «...сама пані Антанта...» [2, с. 331]; «...сама наша цвіла Директорія з нафталіновим своїм Секретаря- том, узявшись за руки бють поклони перед старою грішницею-Європою». Назву країни «Росія» подано через зневажливе «Кацапія»: «...люттю палає вся Кацапія...» [1, с. 287]; «Антанта наступила ногою на горло Німеччини й пхає їй у руку перо - підписуй!» [2, с. 350]; «Германія то вистрибне у воду, але вас то вже засмажить!»;
«Для Англії вигідніше їсти рибку смаженою, а для Франції вареною...» [2, с. 352].
У «Щоденнику» автор системно вживає лексику офіційно-ділового стилю, адже досліджувані тексти В. Винниченка стосуються важливих дипломатичних перемовин, договорів, відносин між державами у післявоєнний період та домовленостей між урядами в Україні у революційний період: контрибуції, уряд, делегація, контрпро- єкти, посольство, парляментаризм, декляро- вано, економічний союз, міністер закордонних справ, військово-полевий суд, внутрішня політика, інтерпеляція.
Проведений аналіз фактологічного матеріалу засвідчує також вживання автором просто- річ, розмовної лексики: фицнеться, фицатися, хапнути, зашамотіти (зашамотілися город- ські думи), жижа (народ - величезна жижа), козирнути, рипатися (сиди тихо, не рипайся), бабрається, огризалась, кацап чвакає, дядюш- ківська, зачучверена, висолоплять, трясця (а щастя, як трясця, - кого схоче, того й нападе).
Висновки з даного дослідження і перспективи
Дослідження мовних засобів, репрезентованих у «Щоденнику» В. Винниченка, дозволяє виявити інтенції автора. Спектр аналізованих одиниць свідчить про домінантні особливості мовотворчості В. Винниченка. Автор уводить у текст доволі контрастні за стилістичним забарвленням лексеми, за допомогою чого досягає ефекту іронічності, саркастичності тощо.
У цілому функціонування аналізованих мовних засобів у «Щоденнику» В. Винниченка узгоджується з особливостями розвитку української літературної мови ХХ ст., зокрема, із виробленням літературної норми та термінології, а також із процесом жанрово-стильової диференціації української літературної мови.
Список літератури
1.Базилевський В. Парадоксальний Винниченко / В. Базилевський // Літературна Україна. - 2005. - № 35, 8 вересня. - С. 7.
2.Винниченко В. Щоденник / В. Винниченко; Ред., вступ. ст. і примітки Г. Костюка. - Т. 1. - Едмонтон; Нью- Йорк, 1980. - 483 с.
3.Галич О. Найінтимніші записи своїх думок: жанрові особливості щоденника В. Винниченка / О. Галич // Наукові записки. - Вип. 62. - Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - С. 42-49. (Серія: Філологічні науки (літературознавство, мовознавство).
4.Гнідан О. Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість: [навч. посібник для студ.-філологів] / О. Д. Гнідан, Л. С. Демянівська. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 256 с.
5.Гуменюк В. Пєса В. Винниченка «Закон» / В. Гуменюк // Дивослово. - 2002. - № 4. - С. 6-8.
6.Гундорова Т. Модернізм як еротика нового (В. Винниченко і С. Пшибишевський) / Т. Гундорова // Слово і час. - 2000. - № 7. - С. 17-25.
7.Демянівська Л. Складний дитячий світ. Проза про дітей В. Винниченка / Л. Демянівська // Література. Діти. Час. - К., 1989. - С. 52-55.
8.Жулинський М. Художник, распятый на кресте политики: судьба Владимира Винниченко / М. Жулин- ский // Дружба народов. - 1989. - № 12. - С. 147-160.
9.Колесник Г. Публіцистичний стиль / Г. Колесник // Стиль і час. - К.: Наук. думка, 1983. - С. 92-101
10.Колесник Г. Стилістичне функціонування фразеологічних одиниць в художньо-белетристичному та публіцистичному стилях / Г. Колесник / / Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. - К.: Наук. думка, 1990. - С. 89-126.
11.Костюк Г. Винниченко / Г. Костюк // Щоденник. - Т. 1 (1911-1920) / Ред., вступ. ст. і примітки Г. Костюка. - Нью-Йорк: Едмонтон; 1980. - С. 7-9.
12.Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба: Дослідження, критика, полеміка / Г. Костюк. - Нью-Йорк: УВАН, 1980.
13.Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей / Г. Костюк // Слово і час. - № 7. - С. 14-26.
14.Мороз Л. Вогонь душі і дим від ілюзій / Л. Мороз // Наукові записки. - Вип. 62. - Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - С. 11-17.
15.Панченко В. Володимир Винниченко. Парадокси долі і творчості: Книга розвідок та мандрівок / В. Панченко. - К.: Твім інтер, 2004.
16.Петрів О. Екзистенціальні ідеї Володимира Винниченка у контексті української та європейської філософської традиції / Оксана Петрів // Українська філософсько-літературна традиція: екзистенціальні проблеми / В. Скотний, Л. Гамаль, Т. Білан та ін. - Дрогобич: Вимір, 2008. - С. 123-165.
17.Пушкаренко Т. Текст і автор (Записки кирпатого Мефістофеля та Щоденник В. Винниченка) / Т. Пушкарен- ко // Слово і час. - 2000. - № 9. - С. 26-31.
19.Сиваченко Г. Винниченкові щоденники (1926-1951) чесність із світом і самим собою / Г. Сиваченко // Слово і час. - 2000. - № 7. - С. 80-88.
20.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980. - Т. 10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ ukrainskoi_movy_v_11_tomakh