Міжнародний туризм як інструмент публічної дипломатії
Міжнародний туризм як інструмент публічної дипломатії
Парфіненко А. Ю.
Глобалізація сучасного світу, формування глобального інформаційного суспільства, зростання кількості позаінституційних субєктів міжнародних відносин, поставили на порядок денний дипломатичних відомств питання про необхідність використання додаткових інструментів реалізації зовнішньополітичних пріоритетів. До числа таких інструментів належить «публічна дипломатія», покликана забезпечити сприйняття політики однієї країни громадською думкою інших країн. На відміну від традиційної дипломатії, яка являє канал спілкування між урядами, культурно-гуманітарні та інформаційні заходи публічної дипломатії спрямовані на широку аудиторію. туризм міжнародний національний бренд
У нинішніх умовах концепція «публічної дипломатії» постала не просто як поширена академічна теорія, а як цілком реальна практика управління політичними процесами та забезпечення лідерства. Сучасний міжнародно-політичний дискурс, як науковий, так і дипломатичний, характеризується активним використанням термінів «публічна дипломатія», «громадська дипломатія», «культурна дипломатія», «мяка сила» тощо. Повною мірою це стосується України. В умовах військово-політичного протистояння з Російською Федерацію, спричиненого окупацією Криму та частини Донбасу, використання так званої «мякої сили» почали розглядати в якості «найефективнішого механізму боротьби з російською
агресією» [1], «нової зброї України в умовах гібридної війни» [2]. На практиці це виявилося у чисельних культурно-іміджевих проектах, ініційованих громадськістю та Міністерством закордонних справ України, та призвело до створення у грудні 2015 р. Управління публічної дипломатії у структурі МЗС нашої країни. До його компетенцій віднесено: звязки з медіа, у тому числі з онлайн-платформами, культурна дипломатія та реалізація іміджевих проектів [3].
На тлі обєктивної необхідності посилення комунікаційних стратегій, розвиток програм підтримки міжнародного туризму в Україні може стати дієвим напрямком формування позитивної репутації держави у глобальних інформаційних та туристичних потоках, показником безпеки та відкритості, чинником залучення інвестицій та валютних надходжень. Зважаючи на це, дослідження можливостей використання міжнародного туризму в якості інструменту публічної дипломатії є актуальним науковим завданням, що має безпосереднє практичне спрямування.
Мета статті - розкриття конструктивної ролі міжнародного туризму як інструменту досягнення зовнішньополітичних інтересів держави та однієї з базових стратегій публічної дипломатії, у тому числі, обґрунтування можливостей використання туризму в Україні для посилення неформальних міжнародних контактів, забезпечення позитивного іміджу та відповідного зовнішньополітичного впливу.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Варто припустити, що публічна дипломатія є лише умовно новим явищем, оскільки в історичні ретроспективі завжди існувала в міжнародних відносинах. Виникнення сучасної концепції публічної дипломатії відносять до 1960-х років і зазвичай повязують із імям Едмунда Джуіліона (Edmund Guillion) - колишнього американського дипломата, декана Флетчірівської школи права та дипломатії при університеті Тафтса, який прагнув у такий спосіб відійти від терміну «пропаганда», що набув здебільшого негативних конотацій [4].
Дослідження теорії і практики публічної дипломатії представлено сьогодні значним масивом наукової літератури. Більшість із цих праць належить американським та британським науковцям. Серед чисельних останніх зарубіжних публікацій, у яких сформовано основи розуміння публічної дипломатії як взаємодіючих у глобальному середовищі акторів та мереж, слід назвати праці: Аткінсона С. (Atkinson, C.,), Вагнера С. (Wagner, C.), Ван Штадена (Van Staden, A.), Дж. Найя (Nye, J.), Дізарда В. (Dizard, Wilson), Колла Н. (Cull, N.), Купера Р. (Cooper, R.), Лихтенштейна Дж. (Lichtenstein, J.), Милиссена Я. (Melissen, Jan), Носсела С. (Nossel, S.), Риордана (Riordan, S.), Уилсона Е. (Wilson, E.) та ін. До числа інструментів посилення зовнішньополітичного впливу авторами було віднесено: кіно, телебачення, музику, театр, спорт, відеоігри, соціальні мережі, а також туризм.
Підвищеному інтересу до публічної дипломатії в останні роки сприяють напрацю- вання у сфері маркетингу та суспільних комунікацій. Важливе значення для усвідомлення інструментів публічної дипломатії мали концепція «мякої сили» Ная Дж. (Nye, J.), концепція «національного брендінгу» Саймона Анхольта (Simon Anholt), концепція «культурної дипломатії» та ін.
Зазначені аспекти публічної дипломатії знайшли відображення і у працях українських авторів, які прагнули дослідити не тільки чинники впливу мякої сили, а й оцінити потенціал та можливості їх використання в Україні. Це публікації: Гай-Нижник П., Гуцал С., Кулеби Д., Нікулішиної Н., Слісаренко І., Тищенко-Тишковець О., Ціватого В., Цюрюпи М., Піскорської Г. та ін.
На тлі значної кількості праць, присвяченим проблемам публічної дипломатії, розуміння туризму як неформального чинника міжнародно-політичної взаємодії отримало лише фрагментарне висвітлення. Здебільшого туризм розглядається в економічній площині. Позитивним винятком у цьому сенсі є праці Вебстера К. та Іванова С. (Webster, C. and Ivanov, S.) [5], Лінди Ріхтер (Richter, L.) [6], Майкла С. Холла (Hall, C.) [7] та ін. У контексті пропонованого дослідження заслуговує на увагу публікація Черевичко Т. В. «Туризм как инструмент публичной дипломатии» [8], присвячена ролі туризму в гуманізації міжнародних відносин і формуванні позитивного іміджу держави. Отже, концептуаліза- ція міжнародно-політичного впливу туризму як інструменту публічної дипломатії, оцінка можливостей його використання з точки зору забезпечення зовнішньополітичних інтересів України залишається малодослідженою темою.
Основні результати дослідження. Погляд на туризм як на «інструмент толерантності», «підвищення діалогу між народами», форму «народної дипломатії» є давно поширеним у системі міжнародних відносин, що неодноразово підкреслювалося міжнародними організаціями. Так, Генеральною Асамблею ООН 1967 рік було оголошено «Роком міжнародного туризму» під гаслом «Туризм - паспорт миру». У заключному акті наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. (відомому як Хельсінкський заключний акт) туризм визначається «засобом сприяння міжнародним контактам, розвитку довіри між народами» [9]. Манільська декларація Всесвітньої туристичної організації (далі - ЮНВТО) 1980 року оголосила туризм чинником забезпечення миру, «моральною та інтелектуальною основою» для міжнародного взаєморозуміння та співробітництва [10]. Цей рух не втратив своє актуальності й активно пропагується і у нинішніх умовах, про що свідчить діяльність відповідних міжнародних інститутів, які пропагують мир через туризм [11].
І все ж у найпоширенішому розумінні міжнародний туризм - це індустрія або галузь економіки, яку утворює система сервісних підприємств, передусім, засобів розміщення та обєктів харчування, закладів розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого та ін. призначення, туроператорів та турагентів, екскурсійних бюро, а також виробничих, транспортних, торгових підприємств, призначених для задоволення попиту на туристичні товари і послуги. Владні відносини у сфері туризму завуальовані щорічними статистичними даними щодо міжнародних туристичних потоків, внеску туризму в ВВП, занятість, створення робочих місць тощо, що привертає увагу багатьох дослідників для осмислення туризму як соціально-економічного явища. Стосунки між туристом і місцевим населенням розглядаються здебільшого або в економічному ракурсі (з позицій «споживач - виробник»), або у соціально-психологічному ракурсі (з позицій «гість - хазяїн»).
Усвідомленню міжнародного туризму у якості дієвого інструмента публічної дипломатії та зовнішньополітичного впливу сприяло декілька чинників.
По-перше, це - вражаюча глобальність досліджуваного явища, що виявляється у чимраз зростаючій кількості міжнародних туристичних прибуттів, повсюдній просторовій експансії туризму, формуванні світових центрів туристичного тяжіння. Формуються доволі сталі потоки і сталі напрямки, що роблять світ взаємозалежним і визначають відповідні геополітичні впливи. Масові туристичні потоки створюють підґрунтя для відповідних економічних і політичних рішень.
Свідченням того, що туризм перетнув межі суто економічної сфери є дані ЮНВТО, яка з 1950 р. здійснює статистичні спостереження за сферою туризму в світовому масштабі. З представленого в тексті графіку (рис. 1) видно, що кількість міжнародних туристичних прибуттів зросла з 25,3 млн. осіб у 1950 р. до майже 1,2 млрд. осіб у 2015 р. Грошові надходження від туристичної сфери станом на 2014 р. становили 1,246 трлн. дол. [12].
Шалене збільшення кількості міжнародних туристичних прибуттів, що спостерігається з другої половини XX ст., змушує погодитися з думкою про те, що масові туристичні потоки є не просто хаотичним рухом великих людських потоків, а утворюють «особливий простір соціальних мереж, соціальних звязків та взаємодій» [13].
По-друге, зміни в системі міжнародних відносин, повязані з транспарентністю національних кордонів, універсалізацію ціннісних орієнтирів, поширенням нових інформаційно-комунікативних технологій, які поставили на порядок денний питання про розширення кола недержавних субєктів міжнародних відносин, здатних комунікувати з іноземною громадськістю. Це сприяло появі на початку 2000-х років концепції «нової» публічної дипломатії [14, 15], у межах якої було констатовано втрату державою абсолютної владної монополії в міжнародних політичних процесах. «Нова публічна дипломатія» уявлялася не державно-орієнтованою, а такою, що складається з багатьох акторів і мереж, взаємодіючих у глобальному середовищі. Фактично, це означало визнання активної ролі акторів «поза суверенітетом» (Дж. Розенау). До числа інструментів посилення зовнішньополітичного впливу було віднесено: кіно, телебачення, музику, театр, спорт, відеоігри, соціальні мережі, туризм та ін.
Зауважимо, що можливості сприйняття туризму та інших форм соціальної та культурної активності у відповідній площині передувала розробка необхідного інтелектуального підґрунтя, закладеного у працях Розенау Дж. (Rosenau, J.), Киейна Р. (Keohane, R.), Найя Дж. (Nye, J.), Олджера Ч. (Alger, C.), Фуко М. (Foucault M.) та ін., що дозволили поглянути на соціальні інститути та соціальні групи як на самостійні субєкти міжнародних відносин.
По-третє, туризм, туристична привабливість безпосередньо розглядаються як складові так званої «мякої сили» [17, р. 226]. Як відомо, концепт «мяка сила» було запропоновано американським політиком, професором Гарвардського університету Дж. Найєм. На відміну від «жорсткої сили», що передбачає примус, мяка сила дозволяє досягнути бажаних результатів на основі симпатії та привабливості. Згідно концепції Дж. Ная, країна може досягнути відчутних успіхів у світовій політиці, коли інші країни хочуть наслідувати її приклад, розділяти її цінності, захоплюватися економічними та культурними здобутками. Важливе місце в реалізації «мякої сили» відводиться інформаційному ресурсу, новим засобам масової комунікації та комунікативним технологіям, практиці побудови привабливого зовнішньополітичного іміджу та брендінгу країни [18].
Серед провідників «мякої сили» широко відомі канали міжкультурного діалогу - «Фонд Фулбрайта», «Британська рада», «Альянс франсез», «Інститут Гете», «Інститут Сервантеса», «Інститут Конфуція» та ін., які через чисельні філіали стають майданчиками глобального культурного експорту своїх країн, сприяють академічним та культурним обмінам, забезпечують ділові звязки.
Активне використання культури у світових каналах масової комунікації як чинника «мякої сили», забезпечення привабливості держави перетворилося на глобальний тренд, що свідчить про актуалізацію гуманітарних вимірів зовнішньої політики. Відповідно, культурна компонента або «культурна дипломатія» розглядається як «стрижень публічної дипломатії», висловлюється думка про те, що саме в культурній діяльності ідея нації втілюється найкращим чином [19]. Культура постає серед пріоритетів соціально-економічного та політичного розвитку, а зовнішня культурна політика розглядається як ефективний інструмент забезпечення лідерства. У процесі глобалізації, відзначає академік НАН України Пахомов Ю., у конкурентний вир дедалі більше втягуються не тільки економічні фактори, а й «ціннісні складові поведінки, властивої одній країні чи цивілізації в цілому». Саме ціннісні фактори, тобто «фактори культури і життєвих сенсів», стали «визначати результат конкуренції» [20, с. 39] та глобального впливу.
В цьому сенсі саме туризм, як відзначалося у попередніх публікаціях автора даної статті [21], має колосальний репутаційний та представницький потенціал, репрезентуючи національну культуру (минулу і сучасну), основні здобутки країни світовій спільності. Можна стверджувати, що репутаційний потенціал туризму є значно вищим, ніж у інших сфер, оскільки туризм, як правило, позбавлений персоніфікації, на відміну від спорту або політики. Туристична привабливість ґрунтується саме на культурних у широкому розумінні характеристиках країни, регіону або міста. З іншого боку, розвиток туризму в регіоні a priori означає високий рівень безпеки, розвинену інфраструктуру й високий рівень сервісу, тобто втілює в собі певні гарантії необхідного рівня задоволення потреб споживачів території.
Оцінка туризму як компонента «мякої сили» представлена сьогодні у багатьох комплексних і тематичних міжнародних індексах і рейтингах - економічних, соціальних, політичних та ін. У даному випадку варто звернути увагу на спеціалізований рейтинг «The Soft Power 30» лондонського агентства «Portland», що визначає привабливість і впливовість держав у світі. Рейтинг складається із двох частин, які включають обєктивні показники (70%) та оцінки експертів (30%). Перша частина включає 6 субіндексів - бізнес- клімат, культура, інформатизація, державне управління, участь у міжнародних справах і освіта - це ті чинники, які можна безпосередньо виміряти [22].
Показово, що субіндекс культура враховує, передусім, кількість туристів, що відвідують країну, глобальний успіх музичної індустрії та спортивні досягнення (з точки зору туристичного бізнесу, сфери які також слугують туристичній привабливості). Відповідно, до першої десятки зазначеного рейтингу входять наступні країни.
Погляд на туризм як на інструмент «мякого» впливу, фактичного експорту національної культури дозволяє розглянути туристичну сферу як важливу складову імідж-мо- делювання країни. В даному контексті туризм варто визначити не тільки як економічне явище або особливу форму переміщення людей, а і як «практику масового лобіювання ідеологічних, соціокультурних інтересів країни, як соціальну практику поширення сві-тосприйняття і ціннісних орієнтирів її народу (-ів)» [23]. Фактично йдеться про те, що туризм у структурі імідж-моделювання території постає як самостійна іміджева тактика - туристичний імідж, спрямований на експорт ціннісних факторів територіальної спільноти як запоруки забезпечення її конкурентоспроможності та глобального впливу.
Туристичний імідж, будучи безпосередньо повязаним зі всією ідеологією споживання, передбачає втілення крізь графічні та вербальні характеристики концентрованого уявлення про культурні особливості регіону, представляючи територіальний ресурс відповідній цільовій аудиторії. В умовах глобалізації туристичний імідж набуває статусу одного з основних ресурсів країни, що визначає її економічну, соціокультурну та політичну перспективу. Він служить однією з визначальних складових національного бренда країни [21, с. 25] (визначення - П. А.).
Роль туризму в формуванні національного бренду і повязаного із цим політичного впливу публічної дипломатії відображена, передусім, у роботах Саймона Анхольта (Anholt S.) та Уоллі Уоллінса (Olins W.). Так Уоллінс У, характеризуючи національний бренд, безпосередньо вказує на те, що культурні програми, спорт та туризм у структурі бренду - усі «повязані з політичними впливом» і є насправді «публічною дипломатією» [24, р. 175].
Туризм був віднесений Анхольтом С. до числа так званих «конкурентних ідентичностей» та включений до розробленого ним «Рейтингу національних брендів» (Anholt-GfK Roper Nation Brands Index), що оцінює сприйняття країни міжнародною громадською думкою, її зусилля у розвитку бізнесу, торгівлі, туризму, а також дипломатичних і культурних звязків з іншими країнами. «Конкурентні ідентичності» включають шість взаємоповязаних чинників: туристична привабливість, людський капітал, якість експортованих товарів, справедливість уряду, привабливість культури і спорту, а також інвестиційна привабливість і привабливість країни як місця постійного проживання.
«Конкурентні ідентичності» території оцінюють уже існуючі елементи бренду і його інновації. Успішний розвиток зазначених елементів підтверджує конкурентоспроможність досліджуваної країни. На думку Анхольта С., управління «конкурентною ідентичністю» «більше повязано із національною ідентичністю, політикою або економічною конкуренцією, аніж з брендингом у звичному розумінні», що наближає цей процес до публічноїдипломатії [25, p. 20-21]. Ідея поєднання публічної дипломатії з брендингом знайшла втілення і у заснованому Анхольтом С. журналі «Брендинг місць і публічна дипломатія» («Place Branding and Public Diplomacy»), редактором якого він є.
Показово, що перша десятка країн у глобальному рейтингу «мякої сили» та рейтингу національних брендів практично співпадають. До рейтингу Анхольта С. не входять лише Нідерланди, втім потрапляє Італія.
Водночас, варто визнати, що обсяг міжнародного туристичного потоку, який є важливим елементом обох наведених у порівняльній таблиці 1 рейтингів, сам по собі може бути оціночною процедурою. Очевидно, що відповідний рейтинг країн-лідерів за міжнародними туристичними прибуттям відображає ступінь привабливості і відкритості країни для міжнародних візитів та інвестицій.
Аналізуючи першу десятку країн за кількістю міжнародних туристичних прибуттів, представлену на рис. 5, можна помітити, що пять з них - Велика Британія, Італія, Німеччина, США та Франція, входять до обох представлених у таблиці 1 рейтингів. Відповідно, це ще раз підтверджує висловлену тезу про наявність прямої кореляції між туристичною привабливістю та можливістю здійснення «мякого впливу».
Можливості для посилення зовнішньополітичного впливу України. Україна обєктивно володіє багатьма ресурсними та інфраструктурними передумовами для перетворення сфери міжнародного туризму на чинник соціально-економічного розвитку та публічної дипломатії. Суспільно-політичні та ринкові перетворення у пострадянській Україні дозволи сформувати сталі потоки міжнародних візитів та перетворили країну на впливову туристичну дестинацію. Протягом 2005-2013 років Україна мала позитивне сальдо вїзного туристичного потоку.
Навіть попри те, що туристична політика останніх 25 років характеризувалася непослідовністю, постійними трансформаціями центрального органу управління у сфері туризму, відсутністю дієвих програм підтримки галузі, за кількістю міжнародних туристичних прибуттів аж до 2014 р. Україна була серед лідерів світового туристичного ринку. Рекордним для України став 2008 р., коли країну відвідало 25,4 млн. іноземців, що дозволило увійти до першої десятки країн за кількістю міжнародних туристичних прибуттів.
Військово-політичне протистояння з Росію спричинило різке зменшення у 2014 р. (на 48,5%) обсягу міжнародних туристичних прибуттів до України і вплинуло на докорінне переформатування їхньої просторової структури (аналіз змін у просторовій структурі туристичного потоку представлено у попередніх публікаціях автора) [31]. Очевидно, що на тлі проведення антитерористичної операції на сході України чимало іноземців відчувають побоювання за перебування в країні, що використовується і підігрівається засобами масової інформації Росії.
Ситуація ускладнюється ліквідацією центрального органа управління у сфері туризму, функції якого протягом 2011-2014 рр. виконувало Державне агентство України з туризму та курортів. Нині його функції покладено на новостворене управління туризму і курортів у складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Доволі показово, що за роки незалежності центральний орган управління у сфері туризму зазнавав принципових реорганізацій цілих 7 разів, що, звісно, не сприяло забезпеченню ефективності роботи.
В ході багатьох реформувань неодноразово виникало питання про створення національного туристичного офісу як визнаної світовим досвідом моделі просування і рекламування національного туристичного продукту. Щоправда, напередодні проведення «Євро-2012» було створено ДП «Національний туристичний офіс», діяльність і доля якого сьогодні залишається невідомою. Промоція України як туристичної країни здійснюється безсистемно, а у нинішніх умова фактично відсутня. Причому це відбувається на фоні загострення міжнародної конкуренції за світові туристичні потоки, за які сьогодні активно борються не тільки країни, а й окремі регіони, великі мегаполіси та невиразні містечка. Щороку зростають бюджети та кількість туристичних представництв закордоном національних туристичних офісів, таких як: агентство з розвитку туризму Франції «Atout France» (33 представництва), інститут туризму Іспанії «Turespana (33 представництва), Національний комітет з туризму Німеччини «DZT» (30 представництв), італійська рада з туризму «ENIT» (25 представництв) та ін. Маркетингу активність виявляють національні туристичні офіси країн Центральної та Східної Європи.
На тлі активізації інструментів публічної дипломатії в Україні, що повязано з обєктивною необхідністю протистояння інформаційному наступу з боку Росії, використання таких дієвих інструментів «мякої сили» як туризм залишається серед першочергових завдань. Причому як зовнішньополітичних, так і суто економічних. У даному випадку ефективним інструментом реалізації туристичної політики держави може бути створення центрального органу управління у сфері туризму з широкими повноваженнями, а також національного туристичного офісу як маркетингової структури на засадах державно-приватного партнерства. Організація роботи національного туристичного офісу має відбуватися у щільному контакті з міністерствами культури та зовнішніх справ України. Лише за таких умов туризм, на основі безпосередніх людських контактів, здатен презентувати українську культуру та мистецтво, сучасні здобутки України світовій спільності, виступити дієвим механізмом «віталізації» спадщини, перетворення її на чинник соціально- економічного і культурно-духовного розвитку та забезпечення зовнішньополітичного впливу.
Висновки. Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що в умовах глобалізації відбулося суттєве посилення політичної ваги міжнародного туризму. В науковій літературі та світовій практиці проекти підтримки туристичної сфери почали розглядатися не тільки з точки зору соціально-економічного значення, а й у площині зовнішньополітичного впливу.
Світові туристичні потоки являють сьогодні глобальний простір соціально-культурних взаємозвязків з відповідними економічними та зовнішньополітичними впливами, а туристична популярність країни перетворилася на практику поширення ціннісних орієнтирів народу. Туристичний імідж відіграє дієву роль у забезпеченні конкурентоспроможності країни у широку розумінні, виступає складовою національного бренду і є, фактично, дієвим інструментом так званого «мякого впливу». В такому розумінні туризм виступає однією з базових стратегій публічної дипломатії, яка у нинішніх умовах є невідємним інструментом досягнення національних інтересів держави. Зважаючи на це, Україні, яка навіть попри агресію з боку Росії, залишається все ще доволі відвідуваною іноземцями країною, варто приділити більше уваги програмам підтримки міжнародного туризму, в тому числі, з точки зору поширення зовнішньополітичного впливу. У свою чергу, це дозволяє поглянути на дипломатію як на дієву стратегією розвитку національного туризму.
Список використаної літератури
1.Кулеба Д. Мяка сила - головна зброя України [Електронний ресурс] / Кулеба Д. - Режим доступу: http://tsn.ua/politika/ekspert-m-yaka-sila-golovna-zbroya-ukrayini-340 433.html.
2.Кулеба Д. Публічна дипломатія - нова зброя України в умовах гібридної війни [Електронний ресурс] / Кулеба Д. - Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/ex- perts/2015/09/23/7038633/.
3.Пересунько Т. Українська культурна дипломатія: амбітний початок [Електронний ресурс] / Пересунько Т. - Режим доступу: http://culture.lb.ua/news/2016/03/02/328751_ ukrainska_kulturna_diplomatiya.htm.l.
4.What is Public Diplomacy? [Electronic resource]. - Way of access: http://uscpublicdiplo- macy.org/page/what-pd.
.Webster C., Ivanov, S. Tourism as a force for political stability / Webster C., Ivanov, S. // International Handbook on Tourism and Peace / Edited by Wohlmuther, C., Wintersteiner, W., Drava Verlag, Klagenfurt, Austria, 2014. - P. 167-180.
.Richter, Linda. Political Instability and Tourism in the Third World / Richter, Linda. // Tourism and the Less Developed Countries / Edited by David Harrison. - New York: Wiley. 1992. - P. 35-46.
7.Hall C. M. Tourism and politics: policy, power, and place. Chichester; New York : Wiley, 1994. - 238 p.
8.Черевичко Т. В. Туризм как инструмент публичной дипломатии / Черевичко Т. В. // Известия Саратовского государственного ун-та. Серия: История. Международные отношения. - 2014. - Т. 14, вып. 4. - С. 93-95.
9.Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_055.
10.Манильская декларация по мировому туризму (10 октября 1980 г.) - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.businesspravo.ru/Docum/DocumShow_DocumID_ 33268.html.
11.Офіційний сайт міжнародного інституту миру через туризм - [Electronic resource]. - Way of access: http://www.iipt.org/.
12.Tourism highlights. 2015 Edition. UNWTO [Electronic resource]. - Way of access: http://www.unwto.org.
13.Игнатьева И. Ф. Пространство потоков: экономический и геополитический анализ туризма [Электронный ресурс] / Игнатьева И. Ф. - Режим доступа: http://www.terrahu- mana.ru/arhiv/13_01/13_01_21.pdf.
14.The New Public Diplomacy: Soft Power in International Relations / Edited by Melissen, Jan. - Basingstoke, New York: Palgrave Macmillan, 2005. - 221 p.
.New Public Diplomacy in the 21st Century: A Comparative Study of Policy and Practice / Edited by James Pamment - Routledge, 2013. - 184 p.
.A Strong Britain in an Age of Uncertainty: The National Security Strategy - [Electronic resource]. - Way of access: https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attach- ment_data/file/61936/national-security-strategy.pdf.
.Ken S. Heller, Liza M. Persson. The Distinction Between Public Affairs and Public Diplomacy / Ken S. Heller, Liza M. Persson // Routledge handbook of public diplomacy / edited by Nancy Snow, Philip M. Taylor. - New York - London: Taylor & Francis. - 2009. - P. 225232.
.Rasmussen I. Towards a theory of public diplomacy: A quantitative study of public diplomacy and soft power [Electronic resource] / Rasmussen I. - Way of access: http://sites.tufts.edu/ivanwr/files/2012/06/A-Theory-of-Public-Diplomacy-Rasmussen-June- 2012.pdf.
20.Пахомов Ю. М. Система цінностей як фактор конкурентоспроможності країн у глобальному світі / Пахомов Ю. М. // Економіка ринкових відносин. - К., 2008. - № 1 (1). - С. 38-45.
21.Парфіненко А. Ю. Образ, імідж, бренд регіону - чинники формування конкурентних переваг регіонального розвитку / А. Ю. Парфіненко // Туристичний імідж регіону: монографія / за ред. А. Ю. Парфіненка - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. - С. 1034.
22.The Soft Power 30: А global ranking of soft power - [Electronic resource]. - Way of access: http://softpower30.portland-communications.com/pdfs/the_soft_power_30.pdf.
23.Уфимцева Е. И. Роль туристической активности в процессе формирования имиджа России / Е. И. Уфимцева // Туризм и культурное наследие : межвуз. сб. науч. тр. / СГУ Саратов. - С. 249-253.
24.Olins W. Making a National Brand / Olins W. // The New Public Diplomacy Soft Power in International Relations / Edited by Jan Melissen. - Basingstoke, New York : Palgrave Macmillan, 2005. - P. 169-179.
.Anholt S. Competitive Identity: The New Brand Management for Nations, Cities and Regions / S. Anholt. - 1-st edition. - Palgrave Macmillan, 2007. - P. 20-21.
26.Анхольт С. Бренд Америка: мать всех брендов / С. Анхольт, Дж. Хильдрет. - М. : Добрая книга, 2010. - 232 c.
27.Tourism highlights. 2015 Edition. UNWTO [Electronic resource]. - Way of access: http://www.unwto.org.
28.Виїзд громадян України за кордон за країнами, до яких вони виїжджали, у 2015 році - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
29.Вїзд іноземних громадян в Україну за країнами, з яких вони прибули, у 2015 році - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
30.Tourism highlights. 2009 Edition. UNWTO [Electronic resource]. - Way of access: http://www.unwto.org.
31.Парфіненко А. Ю. Міжнародний туризм в Україні: геополітичні аспекти глобального явища / А. Ю. Парфіненко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2015. - № 126. - C. 12-23.