Функціонально-семантична модель речення: поширювальні інтенції

Функціонально-семантична модель речення: поширювальні інтенції

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА МОДЕЛЬ РЕЧЕННЯ: ПОШИРЮВАЛЬНІ ІНТЕНЦІЇ

Воробець О.Д.

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячений дослідженню функціональної типології поширювачів структурної моделі речення сучасної української мови. Зроблено акцент на ідентифікації функціонально- семантичної моделі речення, що досить неоднозначно витлумачується в різних лінгвістичних колах. Функціонально-семантичне бачення дало можливість проаналізувати дуалізм семантики та функції в ядрі поширювальних компонентів, які позиціонують перш за все у реченні, набуваючи в його основі новітніх поліфункціональних та полісемантичних варіантів. На основі фактичного матеріалу репрезентовані та проаналізовані поширювальні інтенції досліджуваних складників речення.

Ключові слова: речення, семантика, поширювач, розширена модель, функція.

структурний український семантичний лінгвістичний

Постановка проблеми. Сучасний період розвитку мовознавства позначений посиленням наукового інтересу до проблем семантики і синтаксису, у сфері яких відображено найзагальніші, універсальні закономірності мови [13, с. 12]. Функціонально-семантична модель речення виступає у цьому ракурсі однією з найбільш контроверсійних дилем лінгвістики загалом, та й синтаксису зокрема, що супроводжується складністю ідентифікації досліджуваних компонентів через вплив як функційної, так і семантичної зарядженостей поширювальних інтенцій. Характеристика проблемності аналізу поширювачів влучно простежується в тезі В. Матезіуса: «під потенціальністю розумію статистичне коливання, тобто нестійкість у дану епоху, в протилежність динамічній мінливості, що проявляється у часовій послідовності» [12, с. 42], оскільки власне на межі потенційності/непотенційності і фігурують компоненти поширювального характеру.

Позиційна модель речення - величина не самодостатня, оскільки вона існує як потенціал мови, що реалізується в мовленні, у конкретних його виявах та варіантах: повні / неповні, поширеності / непоширеності та різноманітних стилістичних специфікаціях [6, с. 98], причому, на думку вченого, позиційна модель речення найбільшою мірою співвідноситься з дієсловом у його лексикографічному тлумаченні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичне обґрунтування поширювачів як компонентів функціонально-семантичної моделі речення спостерігаємо у працях таких мовознавців, як-от: Н.Д. Арутюнова [1], А.В. Бондарко [2], А.В. Висо- цький [3], К.Г. Городенська [5], А.П. Загнітко [6], Г.О. Золотова [8], В.І. Кононенко [7; 14], І.В. Кононенко [7; 14], Н.М. Костусяк [9], О.В. Кульбабська [10], М.Я. Плющ [13], Ф. де Сосюр [16], М.І. Степаненко [17], Ю.С. Степанов [18], J. Pustejovsky [19], J. Rebecca [20], A. Wierzbicka [22] та ін.

Слідом за А.П. Загнітком, погоджуємось, що «... синтаксис загалом «обертається» навколо речення, але при цьому ставить перед собою два ди- ференційно розвязуваних завдання: по-перше, зясувати, яким чином речення складається (конструюється) із словесних форм, або в окремих випадках з окремої словесної форми, і, по-друге, встановити, яким чином той чи той комплекс повязаних одна з одною словесних форм набуваєстатусу особливої лінгвістичної одиниці - одиниці повідомлення» [15, с. 15-16; 6, с. 90].

У цьому ключі варто згадати наукову школу з мовної семантики Віталія Кононенка, під орудою якого вийшли друком дві монографії його учнів - докторів і кандидатів наук, докторантів і аспірантів «Предикат у структурі речення» (2010 р.) [14] та «Зі ставно-типологічні студії: українська мова на тлі споріднених мов» [7] (2015), в авторський колектив яких увійшли молоді перспективні науковці: Олексій Воробець, Орест Гургула, Маряна Ковбанюк, Наталія Магас [11], Яна Мудрак, Наталія Щербій та ін. Цілісність дослідження - у пошуках нових ідей і перспективних ліній з акцентом на найновіші досягнення світової лінгвістики. У першій монографії розглядається проблематика предикації як визначальної категорії семантичної структури речення. Визначено місце, роль і функції предиката як центрального компонента висловлення в його звязках з іншими структурними елементами з опертям на теорію валентності й інтенції. В основу дослідження покладено ідеї пропозиційного речення, включаючи взаємодію дискурсу і модусу, визначена типологія предикатів з урахуванням як їхніх семантичних параметрів, так і формально-граматичного оформлення. А у другій - проведений порівняльний аналіз дає змогу не лише відслідкувати окремі явища й факти граматичної будови української мови на тлі споріднених, а й означити риси її типологічної характеризації. Невідємний звязок методологічних прийомів зіставлення й типології виокремив такий вимір дослідження, як зіставно-типологічний. Звернення до власне контрастивних параметрів стало важливим чинником опису рідної мови в аспекті близько- й віддалено споріднених [21, с. 161].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Мова як спосіб закріплення відображуваної діяльності свідомості у своїй структурі й системі виражає складний досвід пізнання людиною реальності. І оскільки ця реальність складна й багатогранна, а ще постійно змінюється у часі, то субєкт пізнання «не всезначуваний», він не завжди може давати істинні свідчення, що зумовлено неповнотою його знань про дійсність [1, с. 73; 11, с. 108].

Наприклад, синтаксичне продовження семи особа в дієслівному компоненті реалізується на рівні предикативних звязків, а транспонування цієї семи забезпечує не тільки звязність предикативної основи речення, а й вираження протиставлення особи мовця й особи, до якої звернено мовлення, на рівні поширювачів предикативної основи речення [13, с. 78].

Виходячи з традиційної (класичної) позицій обовязковості самого предиката, не можна водночас не бачити можливостей його посилення або послаблення в текстових умовах, з урахуванням пресупозитивних звязків, дискурсного оточення. Виникнення різного роду пропозитивних відношень, ускладнення модусних нашарувань, необхідність забезпечення дії таких чинників, як істинність і щирість / хибність висловлення, накладає на предикацію свої категорійно-семантичні обмеження, приводить до переведення плану аналізу на рівень глибинного й прагматичного синтаксису [14, с. 8], що в свою чергу і виправдовує розгляд поширювачів на межі функціонально-семантичної площини.

Мета статті. Головна мета цієї розвідки - ідентифікувати та визначити функціонально-семантичні моделі речення із поширювальними інтен- ціями. Для цього необхідно розвязати наступні завдання: 1) розкрити сутність функціонально- семантичної моделі речення; 2) встановити роль поширювачів у формуванні глибинної семантики речення; 3) проаналізувати досліджувані компоненти та комплекси в структурі речення.

Виклад основного матеріалу. Ф. де Сосюр зазначав, що «при визначенні мови дослідники завжди задовольнялися оперуванням над одиницями, як слід не спроектованими» і що «слово, всупереч складнощам інтерпретації, становить знакову єдність, яка знову і знову постає перед нами настійливо як щось центральне у механізмі мови» [16, с. 141]. Виникнення тієї чи іншої частини мови не можна розглядати як випадкове явище, адже це поступовий процес утворення й нагромадження одиниць нової якості та їх виокремлення із сукупності наявних, що безпосередньо стосується поширювальних компонентів синтаксису української мови.

Незважаючи на численний доробок у галузі вивчення ускладнюючих, поширювальних одиниць, у сучасному мовознавстві немає єдиної, вивіреної точки зору на визначення місця й ролі поширювачів в системі мовних одиниць. Разом з тим дослідники наголошують на значущості цих компонентів та комплексів, що беруть активну участь в організації семантичного, синтаксичного та функціонального аспектів речення, вирізняючись при цьому високою частотністю вживання та динамічністю якісного складу.

У центрі нашого дослідження зосереджені поширювачі функціонально-семантичної моделі речення, які інтерпретуються як синтаксичні одиниці, невідємні складники реченнєвої моделі, що характеризуються сукупністю, ієрархічністю, поліфункціональністю і структурованою єдністю семантичного значення, яке комбінується із синтезу одного, двох чи більше компонентів або комплектів, яким притаманні інтегровані семантико-синтаксичні властивості і які виступають та мають потенціал виступати в ролі синтаксеми як субстанціального, так і предикатного плану [14, с. 277-280; 7, 240-245; 4, с. 53]. Наприклад: Ходив двічі з нею в рейс, одного разу довкола берегів Африки, вдруге лише по Середземному, - на камбузі працювала Клава- морячка, ота вже для Ягнича чорних груш не жаліла! (О. Гончар) - моделі поширювачів двічі [Adverb] із темпоральною семантикою, з нею [Praep + Pron5] із обєктною семантикою, в рейс [Praep + S4] із локативною семантикою, довкола берегів Африки [Adverb + S2 + S2] із локативною семантикою, по Середземному [Praep + S6] із локативною семантикою, на камбузі [Praep + S6] із локативною семантикою, для Ягнича [Praep + S4] із обєктною семантикою; Часом по дорозі на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, він довго стояв посеред шляху і, махаючи пужалном, гукав услід подорожньому... (О. Довженко) - моделі поширювачів часом по дорозі на луг [Adverb + Praep + S6 +Praep + S4] із темпорально-локативною семантикою, у нього [Praep + Pron4] із обєктною семантикою, на Борзну [Praep + S4] із локативною семантикою, на Батурин [Praep + S4] із локативною семантикою, посеред шляху [Praep + S6] із локативною семантикою, услід подорожньому [Adverb + S3] із обєктною семантикою.

Більше детально проаналізуємо складний поширювальний мегакомплекс часом по дорозі на луг [Adverb + Praep + S6 +Praep + S4] із темпорально-локативною семантикою, в складі якого функціонують три окремі поширювачі (часом [Adverb] temp., по дорозі [Praep + S6] loc. , на луг [Praep + S4] loc. ), яким по одинці притаманні відповідно темпоральні та локативні семантичні відношення. Розгляд досліджуваних складників саме в комплексі дає можливість репрезентувати складну функціонально-семантичну зарядженість інтегрованою темпорально-локативною семантикою. «У реченнях відповідної структури, - зазначає Г.О. Золотова, - відображається той чи інший різновид відношень навколишньої дійсності і навпаки, для вираження того чи іншого характеру реальних звязків у мові функціонують структурно визначені різновиди речень» [8, с. 91; 17, с. 8].

Список літератури

1.Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. - 2-е изд., испр. - М.: Языки русской культуры, 1999. - 896 с.

.Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии: [монография] / А. В. Бондарко. - 2-е изд., стер. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 208 с.

.Висоцький А. В. Синтаксична сфера прислівника в українській літературній мові: монографія / А. В. Висоцький. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2013. - 328 с.

.Воробець О. Д. Поширювачі семантичної моделі речення через призму теорії словесності О. О. Потебні /

.О. Д. Воробець // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Філологія. - Харків, 2016. - Вип. 74. - С. 51-55.

.Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць: [монографія] / К. Г. Городенська. - К.: Наукова думка, 1991. - 191 с.

.Загнітко А. П. Основи українського теоретичного синтаксису / А. П. Загнітко. - Ч. 1. - Горлівка: ГДППМ, 2004. - 228 с.

.Зіставно-типологічні студії: українська мова на тлі споріднених мов: [монографія] / за ред. акад. НАПН України В. І. Кононенка. - К.; Івано-Франківськ; Варшава, 2015. - 316 с.

.Золотова Г. А. О структуре простого предложения в русском языке / Г.А. Золотова. - Вопросы языкознания. - 1967. - № 6. - С. 90-101.

.Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови: [монографія] / Н. М. Костусяк. - Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. - 452 с.

.Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні: [монографія] / О. В. Кульбабська. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. - 672 с.

.Магас Н. М. Реальність та ірреальність у лінгвокогнітивному вимірі / Н. М. Магас // Studia Methodologica: науковий альманах Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2014. - № 36. - С. 106-110.

.Матезиус В. О потенциальности языковых явлений / В. Матезиус // Пражский лингвистический кружок: [сб. статей]; сост., ред. и предисл. Н. А. Кондрашова. - М.: Прогресс, 1967. - С. 42-69.

.Плющ М. Я. Категорія відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення / М. Я. Плющ. - К.: Вид-во Національного педагогічного ун-ту імені М. П. Драгоманова, 2016. - 252 с.

.Предикат у структурі речення: [монографія] / за ред. акад. НАПН України В. І. Кононенка. - К.; Івано- Франківськ; Варшава: Вид-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. - 408 с.

.Разпопов И. П. Несколько замечаний о так называемой семантической структуре предложения / И. П. Раз- попов. - Вопросы языкознания. - 1981. - № 4. - С. 24-34.

.Соссюр де Ф. Труды по языкознанию / Ф. де Соссюр; пер. с франц. и под ред. А. А. Холодовича. - М.: Прогресс, 1977. - 696 с.

.Степаненко М. І. Просторові поширювачі у структурі простого речення: [монографія] / М. І. Степаненко. - Полтава: АСМІ, 2004. - 463 с.

.Степанов Ю. С. Имена, предикаты, предложения (семиологическая грамматика) / Ю. С. Степанов; под ред. Ю. Н. Караулова. - 2-е изд., стер. - М.: Едиториал УРСС, 2002. - 360 с.

.Rebecca J. Passonneau A Computational Model of the Semantics of Tense and Aspect // The language of time: a reader / ed. by Inderjeet Mani, James Pustejovsky, Robert Gaizauskas. - Oxford; New York: Oxford University Press, 2005. - S. 129-158.

.Vorobets O. Young Precarpathian Scholars: a Review of Research Works / O. Vorobets // Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. - 2014. - Vol. 1. - № 4. - S. 160-165.

.Wierzbicka A. Semantyka: jednostki elementarne i uniwersalne / A. Wierzbicka. - Lublin: Wyd-wo Uniw-tu Marii Curie-Sklodowskiej, 2006. - 535 s.