Оптичні знаки як смислотвірний елемент у сучасних поетичних виданнях

Оптичні знаки як смислотвірний елемент у сучасних поетичних виданнях

ОПТИЧНІ ЗНАКИ ЯК СМИСЛОТВІРНИЙ ЕЛЕМЕНТ У СУЧАСНИХ ПОЕТИЧНИХ ВИДАННЯХ

Бідун А.В.

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Досліджено проблему візуального втілення поетичного видання у редакційно-видавничій площині. Проаналізовано два рівні вибору та використання оптичних знаків - для організації окремого вірша та загальної архітектоніки книги. На прикладі сучасних поетичних збірок українського видавничого простору визначено найхарактерніші ознаки графічного рішення, проаналізовано їх семантичну зарядженість як смислотвірний елемент. Окреслено основні проблеми, пов’язані з використанням оптичного потенціалу знаків. Обґрунтовано прикладну цінність подальших досліджень для учасників редакційно-видавничого процесу.

Ключові слова: поетичне видання, оптичні знаки, семантика знаків, сучасна поетична графіка, оптичний потенціал знаків.

оптичний знак видавництво поетичний

Оптимальний вибір оптичних знаків для поетичного видання стає однією з умов конструювання інформативного, естетичного та маркетингово привабливого видавничого продукту. Мовні, пунктуаційні та графічні позначення, будучи впорядкованими у певну сукупність, становлять структуру, що, виконуючи логічне та інформативне завдання, стає і семантично наснаженим повідомленням - віршованим текстом. Звідси постає актуальність порушеної проблеми: розуміння мовних і позамовних систем як потужних інструментів конструювання поетичних видань, органічного втілення авторського та видавничого задуму.

Постановка проблеми. Наукова проблема порушеного питання полягає у розриві між теорією та практикою, що в результаті впливає на загальний розвиток вітчизняної видавничої науки. Слабке теоретичне підґрунтя деформує уявлення споживача про поетичні видання, спричиняє підміну понять тощо. Розуміння оптичних знаків як потужного смислотвірного елемента під час конструювання поетичних видань робить можливим їх гнучке використання, збагачуючи архітектоніку книги.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Можливості оптичних знаків розглядав у своїх дослідженнях Ю. Лотман, графіку сучасної поезії та поетичних видань детально вивчала Д. Суховій, О. Кицан, комунікативно-прагматичне навантаження параграфеміки (сегментація тексту, абзацні відступи, іконічні засоби тощо) досліджувала Т. Анохіна, В. Корольова у своїх дослідженнях висвітлила основні ознаки поетичної графіки, семантичному навантаженню оптичних знаків у поетичних виданнях приділяла увагу Н. Колтакова та інші.

Виокремлення нерозв’язаних раніше частин загальної проблеми. Українські дослідники лишають поза увагою семантичний аспект оптичних знаків, що стає важливим елементом оформлення поетичних видань. В результаті - видавці опираються не на теоретичні дослідження, а на практичний, часто абсолютно експериментальний досвід конструювання віршованого контенту.

Мета і завдання. Мета наукової розвідки - простежити потенціал використання оптичних знаків у сучасних зразках поетичних видань вітчизняних видавництв. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

•              виокремити та проаналізувати найбільш характерні для нинішнього часу ознаки сучасної поетичної графіки;

•              простежити семантичну роль різних графічних компонентів на рівні окремого вірша та всього видання;

•              окреслити основні проблеми, пов’язані з використанням оптичного потенціалу знаків.

Виклад основного матеріалу дослідження. Тенденції розвитку нинішнього суспільства уможливлюють свободу творчості автора, а тому і видавця на різних рівнях, дозволяючи користуватися найрізноманітнішими засобами візуальної організації поетичного тексту. Тому, окрім принципово нових засобів (знаки інтернет-культури) все частіше відбувається переосмислення, експеримент із наявними, звичними інструментами, наприклад, шрифтовою гарнітурою. Ці процеси особливо актуалізуються в інтенції максимально якісно та оригінально представити автора як творчу особистість, а його вірші - як певний завершений вияв ліричного «я». Тому порушена проблема невіддільна від філософських проблем, наприклад, тих, що стосуються буттєвості не лише книги як мистецького об’єкта, а й власне вірша як певної семантично наснаженої, самобутньої конструкції. У редакційно-видавничій площині такі моменти знаходять вияв у генеруванні та дотриманні певної ідеї поетичного видання, особливостей його стилістичного, мовного оформлення, розробки концепції тощо. Таким чином, потенціал оптичних знаків у поетичних збірках - один із конструктів жесту книги, який усебічно діє на реципієнта, апелюючи до його читацьких досвідів та практик. Адже читач сприймає жест книги (дизайн-концепцію) у цілковитій суміжності і злитості [10, с. 121]. Втілений у друкований вимір поетичний текст функціонує зовсім інакше, аніж усно вербалізований. «Важливо деякі речі вербалізувати, але слова озвучені, ба більше, слова перетворені в текст - це та дистанція, яка дозволяє подивитися на свій досвід очима стороннього і зрозуміти: вартує він чогось чи ні» [12].

Оптичний потенціал знаків у поетичних збірках можна простежити через їх графічне вираження. Серед основних ознак сучасної поетичної графіки найбільш помітні; нові принципи організації поетичного тексту; зміни у вживанні буквених і пунктуаційних знаків; відхід від традиційних графічних норм.

При цьому варто зазначити, що засоби графічної актуалізації поліфункційні, а одна й та ж функція в різних текстах може реалізуватися за допомогою різних графічних елементів [9]. Однією з причин активного розвитку таких тенденцій можна вважати актуальні технічні інновації, що стали доступні широкому загалу користувачів. Поети, користуючись актуальними в певний проміжок часу технічними засобами, свідомо чи підсвідомо генерують нову естетичну структуру мовної тканини, яку реципієнт може однаково легко ідентифікувати. Дослідниця Д. Суховій зауважує, що внаслідок такої взаємодії поети провокують вироблення нових принципів виражальності у поетичній мові. Комп’ютерні технології можуть значно розширити знаковість вірша, перетворивши його на нечитабельний, але доволі семантично наснажений великий оптичний знак, символ. Яскравий приклад - вірш «Моя не кирилична клавіатура» (рис. 1) Ю. Матевощука у збірці «Метрополь» [11].

Це відсилання до практики експериментальної, зорової поезії, де серед виражальних засобів можуть бути не тільки окремі слова або літери, а й математичні, розділові та нотні знаки, цифри, лінії тощо [6]. Варто звернути увагу, що позначки, які неможливо відобразити в усній мові(знак «ї», «ж») вдало вписуються у просторову організацію шпальти, набуваючи особливого семантичного звучання. Така практика, що наразі видається досить новаторською - це безперервне осмислення та експеримент із доступним автору чи видавцю матеріалом, що мало місце у різний історичний час. Наприклад, значний вплив на експерименти у сфері поетичної форми та поліграфічну норму подання тексту справили футуристи. Поети свідомо користуються можливостями візуальної організації тексту, самостійно освоюючись у світі технічних новацій [14].

Будь-яка знакова система, яку автор використовує у своєму вірші чи згодом під час конструювання поетичного видання - має певну оптичну структуру, що більшою чи меншою мірою семантично заряджена. Саме графічний вияв вірша часто стає першим сигналом для аудиторії, яка безпомилково ідентифікує текст як віршовий. Більш складна структура внутрішня - вибір шрифтової гарнітури, накреслення, способу типографського набору, експериментування з літерами як із самодостатніми, семантично наснаженими конструкціями - все це спрацьовує часто на підсвідомому, асоціативному рівні, задаючи тон прочитання, апелюючи до настрою книги в цілому. Адже філософія літери полягає в тому, що це також зображення, як і живопис, тільки максимально скорочене за змістом. Це - мистецтво n-ного рівня. Це мистецтво у найчистішому його вигляді, передача сенсів через форму в прямому значенні цього слова [15].

Знаковим для сучасних поетичних видань стає осмислення та використання елементів, що слугують для акцентуації (розмежування, відбивки тощо). Будучи найменш семантично наснаженими, деякі з них логічно довершують архітектоніку як окремого вірша, так і видання загалом. До таких символів прийнято зараховувати «*», «-», «+», «/», « [ ]», « ( )» тощо у різних їх комбінаціях. Функціонуючи виключно у площині друкованого тексту, такі маркери не мають мовленнєвого еквівалента, проте ефективно організовують мовну тканину поетичних збірок, ритмізують читання, надають виданню графічної завершеності, уніфікованості. Сучасні зразки поетичних видань свідчать про більш модернізований підхід до використання таких знаків: різні комбінації, неуніфікована кількість та частотність вживання символів, - все це створює гнучку оптичну структуру, яка вимагає уважності від читача, апелює до його здатності дешифрування підтекстів. З іншого боку, обраний автором чи видавцем єдиний зразок маркування текстів у поетичних виданнях стає ще одним ідентифікатором стилю митця, жестом, що вказує на певний стилістичний підхід до оформлення книги. Так, наприклад, традиційним стало використання позначень «+ + +» для книг С. Жадана. Така практика - наскрізна для декількох збірках, виданих у різний час у різних видавництвах, що можна трактувати як певний вироблений стиль [3; 4; 5]. Тож можна вести мову про особливий підхід до творення поетичних видань, книжкову культуру, що проявляється навіть у таких, на перший погляд, малозначущих елементах.

Найбільш знаковою, оприявленою тенденцією, що стосується оптичного виміру сучасних поетичних видань, можна вважати порушення або свідоме ігнорування усталених норм синтаксису, пунктуації та орфографії. Це питання стає приводом для численних мовознавчих дискусій, проте не меншої уваги з боку науковців потребує візуальний вимір вірша. Оптичний потенціал тут стає каталізатором виникнення додаткових смислів чи, навпаки, їх спрощення. Розглядаючи таку тенденцію як творчий пошук, освоєння мовної та оптичної матерії тексту, а не елементарної неграмотності, серед причин цього явища можуть бути як особливості художнього світосприйняття автора (природній поштовх), так і його свідомий відхід від традицій, кодифікованих приписів тощо (синтетично згенерована інтенція). Не останню роль відіграє і соціально-культурне середовище, в якому перебуває автор. Зрештою, практика свідомого чи несвідомого ігнорування мовними приписами не є девіантною авторською поведінкою, традиція запису тексту без знаків пунктуації і заголовкових літер обстоювали футуристи, вважаючи, що це сприяє цілісному сприйняттю такого тексту [14].

За спостереженням В. Корольової, відсутність у текстах розділових знаків - одна з основних тенденцій сучасної поезії, що пов’язана з графікою, - робить текст графічно нейтральним, надає форми внутрішнього монологу, потоку свідомості [9]. До такого прийому вдався чи не кожен сучасний поет, що ще раз доводить тенденційність, стихійність та масовість цього явища. Тому на противагу поетичним виданням із «нульовою пунктуацією» постають ті, де знаки пунктуації розставлені строго з чинними нормами правопису.

Ігнорування автором чинних норм правопису можна трактувати по-різному, через що сприйняття подібних текстів стає все більш суб’єктивним, ускладненим. Позірно такі видання видаються спрощеними, вичищеними, але більш підготовлений та неупереджений читач побачитьу цьому свободу співтворчості - різне ритмічне прочитання, відсутність чіткої, закостенілої структури вірша, наближеність до творчого акту поета тощо. Звідси постає проблема інтерпретації, рівня читацьких практик і досвіду. Адже відсутність у багатьох текстах розділових знаків, за винятком тире, стверджує Я. Голобородько, додає пластичності, артистичності, інтелектуальності рядкам і строфам, завантаженість яких комами, двокрапками тощо нерідко спроможна спрощувати, полегшувати текст і дидактизувати процес його сприйняття [1].

Поетичні видання, які традиційно прийнято вважати найкращою формою втілення естетичних концепцій та ідей, акумулюють різні підходи до використання оптичних знаків як смислотвірного елемента. Деякі митці досі притримуються консервативних поглядів на виражальні можливості графіки як окремого вірша, так і шрифтово-композиційних структур, вважаючи це штукарством та несерйозною літературою. Інші ж, навпаки, використовують оптичні знаки як потужний інструмент, здатний увиразнити, посилити окремі смисли та значення. Більше того, органічне та вдале використання таких практик дозволяє не лише зробити поетичне видання більш привабливим з естетичного погляду, а й значно розширити його дискурсивність шляхом збільшення кількості потенційних смислових значень.

Висновки і пропозиції. Аналіз сучасних поетичних видань засвідчує розуміння учасниками редакційно-видавничого процесу графічної будови вірша, його набору оптичних знаків не лише як способу опредметнення, фіксації усного мовлення, а й як смислотвірного елемента. Більше того, повсякчас відбуваються спроби експерименту з поетичною збіркою на різних її рівнях - від формату до способу заверстування віршів. Зрозуміло, що нинішня глобалізація, технізація знаходить відображення на мовних традиціях, застосуванню різних оптичних знаків, які прочитуються виключно у друкованому вигляді. Поети, вводячи в мовну тканину текстів подібні знакові системи, експериментуючи з традиційними формами, створюють полісемантичний, часом синтетичний продукт, що, зрештою, знаходить свій вияв у видавничо-поліграфічному продукті. Нестандартний спосіб верстки, сегментація віршів, шрифтова акцентуація, техніка колажування, використання іншомовних лексем, технічних графічних позначень, нівелювання традиційних норм правопису - все це характеризує сучасні поетичні видання як мистецький продукт, що так чи інакше впливає на учасників соціокультурно- го простору.

Подальші дослідження цього питання уможливлять більш ґрунтовне теоретичне осмислення проблеми, виокремлення аналіз та найбільш характерних для конкретного періоду способу конструювання віршів та поетичних видань, що в результаті матиме прикладну цінність для учасників редакційно-видавничого процесу на різних рівнях.

Список літератури:

1.      Голобородько Я. Інки таємної пустелі / Я. Голобородько // Київська Русь. Одеса. Хвилі. - 2007. - № 11. - С. 181-192. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://1576.ua/books/5529>

2.      Дудаков-Кашуро К. В. Экспериментальная поэзия западноеропейских авангардных течений начала ХХ века: Футуризм и дадаизм. - Одесса, 2003.

3.      Жадан С. Господь симпатизує аутсайдерам / Сергій Жадан. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. - 512 с.

4.      Жадан С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів. - Чернівці: Meridian Czernowitz; Книги - ХХІ, 2015. - 184 с.

5.      Жадан С. Месопотамія: збірка оповідань і віршів / Сергій Жадан; передм. В. Неборака; фотографії Гамлета. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. - 386 с.

6.      Загорулько М. А. Візуальна поезія крізь призму часу: від бароко до необароко / М. А. Загорулько // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Щоквартальний науковий журнал / М-во культури і туризму України; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. - Чернігів: Міленіум, 2001. - С. 39-44.

7.      Іздрик Ю. AB OUT. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. - 234 с.

8.      Ковалів Ю. Літературознавча ециклопедія у 2-х томах. Том 1. - К.: Академвидав, 2007. - 624 с.

9.      Корольова В. Прецедентні феномени в мові сучасної поезії // науковий блог НаУ «Острозька Академія». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://naub.oa.edu.ua/2012/pretsedentni-fenomeny-v-movi->suchasnoji-poeziji/

10.    Куфаев М. Н. Проблемы философии книги. Книги в процессе общения / М. Н. Куфаев. - М.: Наука, 2004. - 188 с.

11.    Матевощук Ю. Метрополь. - Тернопіль: вид-во «Крок», 2014. - 221 с.

13.    Рудер Э. Типографика. - М.: Книга, 1982. - 275 с.

14.    Суховей Д. Графика современной русской поэзии. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа:

<http://www.levin.rinet.ru/FRIENDS/SUHOVEI/disser/04.html>

15.    Тулуп М. Сестри Лопухіни: розмова з київськими каліграфинями та ілюстраторками // The Ukrainians. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://theukrainians.org/sestry-lopuhiny/>

16.    Чупа О. Кома. - Донецьк: друкарня «Hippografia», 2014. - 236 с.