Юридичні клініки в системі розвитку безоплатної правової допомоги та перспективи їх діяльності в Україні
Юридичні клініки в системі розвитку безоплатної правової допомоги та перспективи їх діяльності в Україні
НЕКОЗ А. В.,
Статтею першою Конституції України визначено європейський вектор розвитку нашої держави як демократичної, соціальної та правової. Ключовим у забезпеченні реалізації даних принципів є право на захист прав і свобод людини і громадянина. На сьогодні, в умовах активного правового реформування всіх галузей суспільного життя проблеми здійснення право вого захисту прав і свобод людини і громадянина залишаються не вирішеними, що обумовлено відсутністю дієвої системи безоплатної правової допомоги в Україні. Закон України «Про бе зоплатну правову допомогу» визначив механізм надання безоплатних правових послуг, а його прийняття стало вагомим кроком на шляху до реалізації права на правову допомогу кожним [1]. юридичний клініка правовий адвокатський
Однак постійне збільшення попиту на безоплатні правові послуги, обмежена кіль кість адвокатських ресурсів і специфіка юридичної роботи (неможливість її автоматичного прискорення, клопітливість та уважність) унеможливлюють практичну реалізацію закону в повній мірі. Необхідним є залучення альтернативних субєктів до надання безоплатної пра вової допомоги, вагоме місце серед яких належить юридичним клінікам.
На жаль, в Україні більшість із них працюють формально та не виконують покладе них на них функцій, що обумовлено відсутністю належного законодавчого регулювання їх діяльності, зацікавленості студентів та викладачів у роботі юридичних клінік, необхідного фінансування. Отже, проблема участі юридичних клінік у системі безоплатної правової до помоги в Україні набула особливої актуальності в умовах сьогодення. Окремі аспекти істо ричного розвитку юридичних клінік, як альтернативних форм надання безоплатної правової допомоги, та сучасні проблеми їх функціонування досліджували Є.Ю. Бова [2], Ю.Д. При тика [3], С.В. Ківалов, М.Т. Лоджук [4], А.В. Козьминьїх [5], Ю.О. Фігель [6], І.І. Сенчак [7] та інші. Однак наукове бачення місця юридичних клінік у системі безоплатної правової допомоги та механізм їх діяльності з огляду на історичний досвід та досвід зарубіжних країн на сучасному етапі розвитку залишається не сформованим.
Постановка завдання. Метою даної статті є визначення місця юридичних клінік у системі розвитку безоплатної правової допомоги в Україні. Формування авторського бачен ня необхідних основних функцій та механізму діяльності юридичних клінік у наданні пра вової допомоги малозахищеним верствам населення з урахуванням історичного досвіду та досвіду зарубіжних країн.
Результати дослідження. Вперше до реалізації ідеї впровадження клінічної освіти наблизились США. За часів набуття незалежності в 1776 році та за відсутності системи вищої освіти в США того часу юристами ставали помічники адвокатів, що працювали за спеціальною системою навчання (Apprenticeships), яка полягала в тому, що людина ставала помічником досвідченого адвоката. Спочатку виконувала дрібну канцелярську роботу за до рученням адвоката, спостерігала за його діяльністю і згодом допускалася до більш відпові дальних та самостійних завдань. Поступово почали зявлятися традиційні юридичні школи (університети, факультети). На початку XX століття в США поруч із поняттям «юридична освіта» виникає термін «клінічна освіта». Основною метою її виникнення було внесення соціального аспекту у вивчення права. Джером Франк та Вільям Роуві стали одними із пер ших американців, хто зосередив свою увагу на понятті клінічної освіти. Вільям Роуві вва жав її найкращим способом підготовки кваліфікованих юристів та пропонував перетворити юридичні клініки з добровільних формувань при юридичних факультетах в офіційну форму навчання, а студентів залучати до практичної діяльності під керівництвом досвідчених про фесіоналів. Джером Франк у 1933 році опублікував статтю під назвою: «Чому б не створити клініку для юристів?». У роботі проведено аналогію між клінічною юридичною освітою та медичною освітою та запропоновано запозичити спосіб навчання юристів саме з медичної професії, де існував звичай використання клінік, як основи для підготовки молодих спеціа- лістів-медиків [6]. Розвиток юридичних клінік у США повязаний з розвитком методу «case stady» в юридичній освіті, що вперше було презентовано Кристофером Лангелем. Метод по лягав у тому, що студенти не вивчають теоретичні правові конструкції, а розглядають рішен ня вищих судів та у формі діалогу обговорюють причини прийняття такого рішення, питан ня кваліфікації діянь, наявність чи відсутність певних юридичних фактів. Даний метод був швидко запозичений багатьма університетами. Поступово набувають поширення добровіль ні студентські клініки надання безоплатної правової допомоги, першою із яких вважають «Ligal Aid Dispensary», організовану студентським клубом університета Пенсільванії в 1893 році. Метою юридичних клінік було створення можливостей для студентів набути навичок юриста-практика та виконання соціальної функції - допомоги малозабезпеченим верстам населення. Клініки функціонували виключно за рахунок волонтерської роботи студентів та викладачів, а години роботи в клініці не зараховувалися в якості навчальних. Поступово робота в юридичних клініках ставала обовязковою, а години роботи в ній - академічними. Так, із 1937 року на юридичному факультеті університету Огайо було запроваджено обовяз кову участь студентів у діяльності юридичних клінік, що мало позитивну практику в історії розвитку безоплатної правової допомоги. Масове зростання злочинності, безробіття, чис ленні порушення прав людини державними органами, житловими корпораціями в 60-х ро ках XX століття стали каталізатором втілення ідеї юридичної клініки в систему юридичної освіти, оскільки соціально та економічно не захищені версти населення не могли оримати професійну юридичну допомогу. Адвокати не мали зацікавленості у її наданні. За сприяння програм, організованих фондом Форда, почала формування та набула розвитку діюча на сьогодні система юридичної клінічної освіти. На базі юридичних навчальних закладів ство рювались юридичні клініки, де отримати правову допомогу могли всі бажаючі. Станом на 1973 рік майже у всіх юридичних вузах Америки функціонували юридичні клініки.
Появу клінічної освіти в Росії вперше повязують із необхідністю закріплення сту дентами теоретичного матеріалу на практиці. Термін «юридична клініка» було застосовано Д. Мейером у 1855 році при дослідженні питання значення практики в системі юридичної освіти. Саме під його керівництвом клінічна освіта вперше отримала практичну реалізацію та позитивний досвід роботи. Але створена науковцем юридична клініка при Казансько му університеті не була спроможна існувати після його смерті, оскільки не мала постійних джерел фінансування, офіційного статусу, а правову допомогу населенню надавав лише сам засновник у присутності студентів, клініка існувала завдяки його зусиллям та ентузіазму [8, с. 14]. Питання діяльності юридичних клінік розглядалося в одній із статей журналу «Juristische Kliniken» і німецьким професором Фроммгольдом 1898 році. Ним було проведе но аналогію клінічної освіти при вищих навчальних закладах із лікарняною практикою, що існує при медичних факультетах та академіях. До основних умов належного функціонування юридичних клінік Фроммгольд відносив необхідність висунення високих кваліфікаційних вимог до керівників клінік, які повинні бути одночасно як хорошими юристами-теоретика- ми, так і практиками в найбільш важливих галузях приватного та публічного права. Крім того, вони повинні володіти належними моральними якостями: співчутливого ставлення та стриманості в спілкуванні з людьми. Виконання обовязків керівників юридичних клінік не повинно залишати правникам вільного часу для зайняття іншою діяльністю, повязаною з отриманням прибутку. В 1901 році російським професором А. Люблінським в одній із статей під назвою «Про юридичні клініки» зосереджено особливу увагу на практичному та соціальному значенні діяльності юридичних клінік. До необхідних повноважень юридич них клінік автором віднесено надання юридичних порад та складання правових та процесу альних документів під керівництвом професора-керівника, як допомога малозабезпеченим верстам населення. Передбачалось, що юридичні клініки усунуть поширення «підпільної» адвокатури, збідніле населення припинить користування її неякісними послугами.
Історії відомі і критичні погляди на діяльність юридичних клінік. Так, відомим до слідником римського права О. Ленелем у 1901 році в одній з німецьких юридичних газет була опублікована стаття, в якій зосереджено увагу на безглуздості ідеї створення безоплат них юридичних консультацій та передбачено «швидку та безславну смерть» подібним орга нізаціям [3, с. 30]. Однак, незважаючи на полеміку автора, за результатами дослідження на укової літератури можна стверджувати, що на межі IX-XX століття як в Росії, так і в інших країнах Європи ідея створення та функціонування юридичних клінік була втілена в життя.
Після встановлення на території України більшовицького режиму ідеї юридичної клі нічної освіти було втрачено на довгі роки, оскільки централізована система управління та фінансування освіти не давала змоги вищим навчальним закладам модернізувати освітній процес. Незважаючи на поширене гасло про посилення звязку теорії та практики, вимог до практичного компоненту у навчанні юристів не існувало. Юридична освіта характеризу валася надзвичайною заідеологізованістю, а діяльність правників зводилась до виконання функцій юридичних функціонерів.
У пострадянський період юридична освіта мала виключно академічний характер, а вищі навчальні заклади виконували лише функцію передачі студентам теоретичних знань. Однак із ініціативи юристів, які займались вивченням особливостей викладання юридичних дисциплін у зарубіжних країнах та мали можливість ознайомитись із роботою юридичних клінік на практиці, діяльність юридичних клінік було відновлено. Вагомим внеском у роз виток клінічної освіти стала методична та фінансова підтримка міжнародних благодійних організацій, серед яких фонд Форда, Американська асоціація юристів, фонд Сороса «Ін ститут «Відкрите суспільство» та інші. У 2004 році міжнародним фондом «Відродження» та Віктором Пінчуком було розпочато проект реформ, спрямований на надання правової допомоги малозабезпеченим категоріям населення. З 2006 року цю діяльність продовжу вав підтримувати фонд Віктора Пінчука. В 2007 році в Україні діяли 37 клінік у 21 регіоні. До 2008 року програма підтримала створення юридичних клінік у всіх регіонах України.
На сьогодні діяльність юридичних клінік в Україні є недостатньою. Лише кращі навчальні заклади забезпечують практичне функціонування клінічної освіти. Так, згідно з Законом України «Про безоплатну правову допомогу» юридичні клініки не є субєктами надання вто ринної правової допомоги, що обмежує можливості студентів отримати бажаний практич ний досвід роботи в наданні правової допомоги, а вразливих верст населення - необхідний правовий захист прав та обовязків. На зазначеній проблемі наголошував президент Націо нального університету «Одеська юридична академія» С.В. Ківалов. Ним на законодавчому рівні було запропоновано наділити юридичні клініки при вищих навчальних закладах Укра їни юридичного профілю статусом субєктів надання безоплатної як первинної, так і вторин ної правової допомоги, що стане одним із базових кроків до побудови ефективної системи безоплатної правової допомоги в Україні, яка відповідала б сучасним правовим стандартам розвинених країн світу [9]. Робота студентів юридичних клінік по наданню вторинної пра вової допомоги відома Польщі, Угорщині, Росії та іншим країнам.
Вагомою причиною формального функціонування юридичних клінік в Україні є відсут ність необхідного фінансування. На сьогодні воно здійснюється виключно за рахунок коштів навчальних закладів, які, здебільшого, не зацікавлені в їх діяльності. Оскільки метою ство рення юридичних клінік є підвищення якості професійної підготовки молодих спеціалістів та виконання соціальної функції держави, вважаю необхідним залучення до їх фінансування коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів, наприклад, у формі заздалегідь фіксова них грантів. У США саме інститут грантодавців в особі Ради юридичної освіти та професійної відповідальності, та урядова допомога Міністерства освіти протягом тривалого періоду часу робили значний внесок для розвитку клінічної освіти до тих пір, поки фінансування клінічної діяльності не перейшло виключно до навчальних закладів. Саме громадські ради або управ ління добре знають потреби своїх громад і можуть максимально ефективно використовувати свої ресурси. Доречним було б проведення конкурсу серед студентів на участь у діяльності клінік та виплата кращим спеціальних державних стипендій, що сприятиме зацікавленості майбутніх юристів у додатковому навантаженні. Після закінчення навчання у ВНЗ за умови участі студента у діяльності юридичної клініки, необхідним є видання додатку до диплома із вказівкою про постійну участь у її роботі. Це підвищуватиме рейтинг навчального закладу, що сприятиме бажанню керівництва забезпечити реальне функціонування юридичної клініки. Інституціоналізація клінічної юридичної освіти має позитивний досвід у Латвії, Польщі та інших країнах. Латвійські університети вже не потребують щорічного зовнішнього фінансу вання, хоча і отримують одноразові гранти для закупівлі компютерів, організацій конферен цій та покриття інших помірних витрат. Важливим є встановлення на високому рівні кваліфі каційних вимог до керівників юридичних клінік. Однією із юридичних клінік університету Німеччини керує професор - діючий суддя Конституційного суду ФРН, разом з яким студенти в співробітництві з правозахисною некомерційною організацією досягають успіху в захисті прав конкретних осіб [10]. В Україні керівництво практичною діяльністю студентів здійсню ють викладачі ВНЗ. Вважаю, що до виконання відповідних функцій можуть бути допущені виключно особи, які мають право на зайняття адвокатською діяльністю та здійснюють його реалізацію. їх діяльність в юридичних клініках повинна бути єдиною, постійною та оплачува тись за рахунок коштів Державного бюджету, що забезпечить стабільність та належну якість організації системи надання безоплатної правової допомоги в навчальних закладах. Необхід ним є систематичне звітування керівника клініки про результативність її діяльності уповнова женим органам державної влади та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, їх співпраця. Яскравий приклад взаємодії Уповноваженого по правам людини та юридичних клінік у Польщі. Так, клініки направляють Уповноваженому доповіді про проблеми клієнтів юридичних клінік, які відображають недоліки законодавства, політики правління або практики з таких питань, як соціальна безпека, права неповнолітніх батьків, надання політичного при тулку та право на інформацію. У випадку необхідності офіс Уповноваженого починає діяти та допомагає знайти засоби правового захисту в конкретній справі або в більш системному плані. В клініках розробляються інформаційні матеріали (брошури, візитки) з приводу їх діяльності, які згодом публікуються та поширюються офісом Уповноваженого по правам людини. Такі відносини засновуються на основі взаємності. Студенти можуть знайомитися з матеріалами справ, що розглядаються Уповноваженим, із метою подальшого правильного вирішення кон кретних справ. В окремих випадках офіс надає допомогу студентам у доступі до необхідної інформації [11]. Введенню тісної співпраці слід завдячувати колишнім студентам, учасникам клінічних програм, які згодом стали працівниками офісу Уповноваженого в якості контактних осіб. Необхідним є збереження права юридичних клінік на відмову у наданні безоплатної пра вової допомоги без зазначення причин її відмови. Існують загальні критерії для відбору справ, до яких належать інтерес та користь справи з позиції освітнього процесу, економічний аспект діяльності клієнта, якщо діяльність повязана з отриманням правової допомоги, спроможна допомогти потенціалу та розвитку економіки міста. Рішення про відмову у наданні юридичної послуги повинне прийматися керівником клініки з урахуванням думки студентів.
Сучасним юридичним клінікам зарубіжних країн притаманна тенденція їх спеціалі зації відповідно до категорій справ із метою більш глибокого підходу до розгляду кожної справи. Вважаю доречним поділ юридичних клінік за зразком їх спеціалізації в США, а саме, на клініки по захисту прав дітей, клініки по захисту інвалідів та непрацездатних осіб, екологічні клініки, клініки по захисту прав у сфері кримінального процесу, клініки безоп латного правового захисту.
Необхідним є збереження права юридичних клінік на відмову у наданні безоплатної правової допомоги без зазначення причин її відмови. Існують загальні критерії для відбору справ, до яких належать інтерес та користь справи з позиції освітнього процесу, економічний аспект діяльності клієнта, якщо діяльність повязана з отриманням правової допомоги, спро можна допомогти потенціалу та розвитку економіки міста. Рішення про відмову у наданні юридичної послуги повинне прийматися керівником клініки з урахуванням думки студентів.
Проблеми практичної діяльності юридичних клінік, які існували на по чаткових етапах їх формування, продовжують існувати і зараз. Відсутність фінансування призводило до припинення роботи клінік. Лише допомога міжнародних донорів та благо дійних організацій сприяла відродженню клінічної освіти. У звязку з залученням студентів до виконання соціальної функції держави необхідним є державне фінансування діяльності юридичних клінік. З огляду на складне фінансове страновище Української держави вбача ється доречним встановлення гідної оплати праці за рахунок коштів Державного бюджету виключно для керівників юридичних клінік, які повинні відповідати високим кваліфікацій ним вимогам. А також встановлення заборони суміщати керівну роботу в юридичних кліні ках з іншими видами діяльності, що мають на меті отримання прибутку. Встановлення за охочувальних заходів дозволить підвищити авторитет та зацікавити вищі навчальні заклади у функціонуванні на їх базі юридичних клінік. Безумовно необхідним є надання юридичним клінікам статусу субєктів права на безоплатну вторинну правову допомогу. Це стане ба зовим кроком на шляху до побудови ефективної системи безоплатної правової допомоги в Україні, яка б відповідала стандартам розвинених країн світу.
Список використаних джерел
1.Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.
2.Бова Є.Ю. Організація безкоштовної правової допомоги в Україні: автореф. дис. на здобуття накового ступеня канд. юрид. наук : спец. 20092.00.10 - «Судоустрій, прокуратура та адвокатура» / Академія адвокатури України / Є.Ю. Бова. - Київ, 2009. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2009/09beypdu.zip.
.Савчин М.В., Менджул М.В. Основи юридичної клінічної практики. Навчально-ме тодичний посібник. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua.
5.Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студен тами юридичних спеціальностей: автореф. дис. здобуття наукового ступеня кандидата юри дичних наук: спец.12.00.01 / Ю.О. Фігель. - Львів, 2010. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://liber.onu.edu.ua.
6.Козьминих А.В. Роль інституту адвокатури в реалізації правозахисної функції гро мадянського суспільства: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: спец. 23.00.02 / А.В. Козьминих. - Одеса, 2008. - [Електронний ресурс]. - Режим до ступу: http://liber.onu.edu.ua/opacunicode.
7.Сенчак І.І. Проблеми законодавчого визначення статусу юридичних клінік в Україні / І.І. Сенчак / Адвокат. - 2012. - № 11 (146). - С. 40-46.
8.Навыки юриста. Учебное пособие / Под редакцией Е.Н. Доброхотовой. - СПб.: Из дательский дом С.-Петерб. гос. ун-та // Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. - 14 с.
9.Проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо визначення статусу юридичних клінік як субєктів надання безоплатної первинної та вто ринної правової допомоги; реєстраційний № 9502 від 25.11.2011). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakonoproekt.org.ua.
10.Гутников А.Б. Мировой опыт функционирования юридических клиник. Развитие юридических клиник в современном мире. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nko.economy.gov.ru/data/files.
11.Наулік Н.С. Інститут омбудсмана в Україні та Республіці Польща: порівняльне дослідження: автореф. дис. на здобуття накового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 - «Конституційне право» / Національна академія наук України. Інститут держави і права імені
12.В.М. Корецького / Н.С. Наулік. - Київ, 2007. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lawdiss.org.ua/book/biblioteka.