Принцип спеціалізації в побудові судової системи України
Принцип спеціалізації в побудові судової системи України
Стаття присвячена урозумінню поняття принципу спеціалізації в побудові судової системи України. Даються визначення різновидів спеціалізації в судовій системі за поглядами різних науковців. Виділені різні підходи до розуміння цього принципу. Розкрите співвідношення принципу спеціалізації із принципами територіальності та інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції.
Ключові слова: спеціалізація судів, принципи побудови судової системи, правосуддя, законодавство.
Статья раскрывает понятие принципа специализации в построении судебной системы Украины. Даются определения разновидностей специализации в судебной системе по взглядам разных ученых. Выделены различные подходы к пониманию этого принципа. Раскрыто соотношение принципа специализации с принципами территориальности и инстанционности в построении системы судов общей юрисдикции.
Ключевые слова: специализация судов, принципы построения судебной системы, правосудие, законодательство.
Nesterchuk L.P. THE PRINCIPLE OF SPECIALIZATION IN BUILDING A JUDICIAL SYSTEM OF UKRAINE
The article deals with the concept of the principle of specialization in building the judicial system of Ukraine. Varieties are defined specialization in the judiciary in the views of different scholars. Dedicated different approaches to the understanding of this principle. Cutting ratio principle with the principles of specialization territoriality and instantiation in building a system of courts of general jurisdiction.
Key words: specialization of courts, principles of the judicial system, justice legislation.
Невідємною умовою побудови в Україні демократичної правової держави є становлення сильної і незалежної судової влади. Дієвість цієї влади передбачає гарантування незалежності здійснення правосуддя та дотримання визначених на конституційному рівні принципів побудови судової системи України.
За Конституцією України (стаття 125) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 17) основними принципами побудови судової системи України є принципи територіальності, інстанційності та спеціалізації. У цій статті буде розкрито саме принцип спеціалізації.
Актуальність. Від правильно організованої системи судів залежить гарантія справедливого і ефективного правосуддя. Так як одним із принципів побудови судової системи України є спеціалізація, то вона заслуговує на увагу.
Обєкт. Характеристика принципу спеціалізації в побудові судової системи України.
Мета. Розкриття сутності принципу спеціалізації, виділення його основних ознак.
Основна частина. Звертаючись до вивчення принципу спеціалізації судів, хотілося би відмітити підстави виділення і існування цього принципу в побудові судової системи України. А причиною є те, що з плином часу, з розвитком суспільних відносин, сильного розширення законодавчої бази, що регулює ці відносини, настав момент, коли один суддя не може бути компетентним у абсолютно всіх справах, які винесені до юрисдикції суду, тому що це просто неможливо. Дійсно, суддям важко фізично розглянути ту кількість справ, що до них надходить, - штати судів досить обмежені, а фінансування вкрай недостатнє. Судова статистика свідчить, що з часом суд все більше стає арбітром у розгляді спорів, і, безумовно, будь-яке звернення до суду за захистом порушеного права чи відстоювання інтересу повинно отримати належну юридичну кваліфікацію й оцінку професійними суддями неупереджено, саме від якісного та кваліфікованого вирішення конкретної справи суддею залежить ставлення до судової влади в державі взагалі. Виходячи з цього, виникла необхідність у розділенні судів, створенні різних інстанцій, до компетенції яких входять окремі вид спорів, зявляється таке поняття, як внутрішня спеціалізація судів.
Існують різні погляди щодо змісту, значення і реалізації принципу спеціалізації не тільки серед науковців, вчених, працівників у юридичній галузі, а і у законодавстві. Це пояснюється тим, що зміст принципу спеціалізації і межі його реалізації розуміються по-різному. Якщо її розглядати як принцип побудови судової системи, то вона означає, що конкретний суд як елемент цієї системи наділений повноваженнями розглядати і вирішувати судові справи, що випливають з певного виду правовідносин. Якщо ж розглядати спеціалізацію як принцип організації роботи певної судової установи, то це означає, вказує Н.В. Сибільова, що в ній визначаються конкретні судді, які спеціалізуються на розгляді судових справ, що також випливають з певного виду правовідносин (так звана внутрішня спеціалізація) [1].
Вивченню принципу спеціалізації, його ознак і особливостей присвятили свої праці вчені: В.І. Шишкін, Д.П. Фіолевський, В.С. Сте- фанюк, В.С. Форицький, Р.О. Куйбіда.
За думкою В.І. Шишкіна (український політик, суддя, кандидат юридичних наук, доцент), можна виділити два види спеціалізації судів: субєктну та галузеву. Галузева спеціалізація відбувається за галуззю права або інститутом. Така спеціалізація як правило реалізується через утворення окремих судових установ. Прикладами країн з таким видом спеціалізації можуть слугувати Німеччина, Франція, Іспанія. Субєктна ж спеціалізація відбувається за субєктами суспільних відносин та реалізується через створення всередині судових органів окремих підрозділів, в яких розглядаються справи з участю спеціального субєкта: неповнолітніх, орендарів, військовослужбовців, подружжя та інших. Цей принцип побудови судової системи діє у Франції, Італії, Канаді, Англії [2, с. 6].
За думкою В.С. Стефанюка, спеціалізовані суди утворюються залежно від суспільних потреб і можливості державного фінансування розвитку і побудови судової системи [3, с. 26].
На думку А.О. Селіванова, спеціалізація судів сприяє поглибленню їх знань з окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів, і, як результат, більш надійному захисту прав і свобод людини і громадянина [4, с. 10].
М. Сірий зазначає, що класичним як для країн континентальної, так і англосаксонської правової сімї вважається розрізнене розуміння спеціалізації суддів і спеціалізації судів. Як спеціалізацію суддів розуміють спеціалізацію суддів окремого суду на розгляді визначених категорій справ. Як спеціалізацію судів - наявність у судовій системі поряд ізсудами загальної юрисдикції також спеціалізованих судів (тобто таких, що мають істотні особливості, і цим відрізняються від загальних) [5, с. 5].
У першому підході розглядалась зовнішня спеціалізація, яка означала, що у системі судів, поряд із судами загальної юрисдикції утворювалися спеціалізовані. Це, наприклад, господарські, цивільні, адміністративні, військові суди, суди у справах неповнолітніх тощо. За таким принципом вершину спеціалізованих судів повинні були складати вищі спеціалізовані суди, а вищою інстанцією повинен був бути Верховний суд України [6].
Але якщо брати таке розмежування судів, як загальні і спеціальні, чи можна казати, наприклад, що адміністративна юрисдикція адміністративних судів є спеціальною стосовно цивільної чи кримінальної юрисдикції загальних судів? Ні. Адже і правила судочинства, і предмет юрисдикції у загальних судах не можна назвати загальними, а у адміністративних - спеціальними. Всі ці види юрисдикції є рівнозначними і самостійними. Виділити загальне і спеціальне можна хіба що тоді, коли спеціалізовані суди виділяються за субєктною ознакою. Наприклад, військові суди діють за тотожними правилами судочинства і мають такий самий предмет юрисдикції, як і загальні суди, а відрізняється лише тим, що мають спеціального субєкта - військовослужбовця. Таке ж відношення простежується між судами загальної юрисдикції та судами у справах неповнолітніх.
У другому підході система судів загальної юрисдикції повинна складатися з чітких спеціалізованих вертикалей - судів кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції. Така ідея поділу судів є більш доречною до Конституції України, тому що вона передбачає спеціалізацію як принцип побудови усієї системи судів загальної юрисдикції, а не окремої її частини. За таким поділом система судів загальної юрисдикції буде більш зрозумілою і процесуально збалансованою. Усі суди мають поділятися за таким принципом: місцеві суди, апеляційні суди, вищі суди та Верховний суд.
На сьогоднішній день в Україні діє внутрішня спеціалізація судів. При внутрішній спеціалізації судові органи розглядають справи з усіх галузей права, це означає, що всередині кожного суду формуються спеціальні органи або одноособові судді, які спеціалізуються на розгляді певних справ: цивільних, адміністративних, господарських, справ про адміністративні порушення тощо.
У випадках, які передбачає закон, а також рішенням зборів суддів відповідного суду може запроваджуватися спеціалізація судів з розгляду конкретних категорій справ. У місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Принцип спеціалізації залишається важливою темою для наукової дискусії, стаття 125 Конституції України вказала на загальні начала побудови судової системи, що призвело до створення у системі судів спеціалізованих територіально розгалужених судових ланок.
Отже, для розуміння принципу спеціалізації, треба його співвіднести з принципами територіальності і інстанційності, які зазначені у статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип спеціалізації за своєю організаційною ознакою передбачає створення судових ланок, які ієрархічно впорядковані, з різною компетенцією, завданням яких є вирішення правових спорів в окремих галузях матеріального права (кримінального, адміністративного, цивільного, господарського).
Принцип спеціалізації і його реалізація свідчать про те, що законодавець намагається якнайточніше врахувати предметні особливості справ при здійсненні судочинства. Саме через це вказаний принцип повинен охоплювати всі види судів: і загальні, і спеціалізовані. Стаття 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає спеціалізацію судів загальної юрисдикції. Але не можна не звернути увагу на те, що вищі спеціалізовані суди являють собою вищі судові органи спеціалізованих, а не загальних судів. Разом із цим, уся спеціалізація проводиться повною мірою лише у судах вищого рівня, а стосовно місцевих загальних судів цей принцип розкривається не в повному обсязі згідно з конституційними положеннями.
Існує маловивчена думка про те, що спеціалізація не повинна мати суцільного характеру. Це обґрунтовується тим, що спеціалізація, яка вже утвердилася і панує у світі повною мірою відображає діяльність людини у різних сферах, правильно сприймає породжені цією діяльністю особливості правового регулювання. А судова спеціалізація забезпечує додаткові гарантії справедливості правосуддя.
Вважається, що така різність думок щодо принципу спеціалізації повязана з перевагою підходу, згідно з яким організація судів сприймалася як система судів загальної юрисдикції, до складу яких включалися спеціалізовані суди.
Та з появою нового Закону розуміння спеціалізації змінилося, так як в статті 18 врегульовано норми, за якими суди судової системи України спеціалізуються на розгляді кримінальних, господарських, цивільних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення. Отже, з цього можна зробити висновок, що законодавче визначення кримінальної і цивільної процедур вирішення справ зараз здійснюється на одному рівні з господарськими і адміністративними справами. А також дозволяється спеціалізація судів із розгляду конкретних категорій справ. Це поширюється на всі суди загальної юрисдикції. Отже, надання можливості створення судових органів, до компетенції яких входить вирішення окремих видів правових спорів за правилами відповідних судових процедур - це і є сутність принципу спеціалізації. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що спеціалізація судів має такі прояви, як утворення окремих судів у складі загальної юрисдикції, утворення відносно автономних підсистем судових органів, утворення тільки спеціалізованих судових органів адміністративної юстиції, утворення недержавних органів для вирішення певних категорій спорів.
Існують різні позиції і думки щодо необхідності утворення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх, юрисдикція яких повинна визначатися окремими субєктами, процедура розгляду таких справ має мати спрощення і спеціалізацію. Вчений М.М. Гернет казав, що процедура спрощення судового процесу у цьому випадку потрібна для того, щоб обмежити негативний вплив на дітей під час судового процесу [8, с. 29]. Втілення цього він бачив у заміні судового процесу на бесіду судді із неповнолітнім підсудним за участю піклувальника і проведенням закритих судових засідань. Разом із цим, він відмічав наявність у судді професійної підготовки у сферах дитячої і підліткової психології, а також обмеження гласності судового процесу. Для правосуддя у цьому випадку грають важливу роль Мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх, Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх Організації Обєднаних націй, Принципи ООН тощо.
У більшості країн судовий захист підлітків здійснюється спеціалізованими судами у справах неповнолітніх. Прикладами таких країн можуть слугувати Німеччина, Франція, Австрія, Японія. В Україні поки що триває наукова дискусія з цього питання, основним призначенням якого є забезпечення максимального захисту неповнолітніх від посягань на їхні права, а також підвищення ефективності засобів боротьби з підлітковою злочинністю. Але варто зазначити, що у судах України уже практикується спеціалізація судів з розгляду справ про злочини неповнолітніх, що у подальшому може стати фундаментом для побудови спеціалізованих судів за субєктивним критерієм.
Отже, принцип спеціалізації у системі судів загальної юрисдикції може реалізовуватися за її видами з утворенням спеціалізованих судів, за субєктною ознакою, за внутрішньою спеціалізацією суддів у межах одного суду.
Отже, Конституція України (стаття 125) закріплює не тільки галузевий спосіб використання спеціалізації судових органів і має своє продовження у побудові спеціалізованих судів за субєктним критерієм, та активно використовується серед суддів кожного суду з метою якісного і фахового вирішення тих чи інших правових спорів.
Українська держава забезпечує право на оскарження рішення суду в апеляційному і касаційному порядках, про це свідчить пункт 8 частина 3 статті 129 Конституції. Отже, діють судові ланки і судові інстанції у системі судів загальної юрисдикції. Вони вирішують спір по суті та забезпечують реалізацію права особи на оскарження судового рішення в апеляційному, касаційному порядку. Взагалі судова інстанція - це поняття, за допомогою якого визначається порядок вирішення правових спорів або перегляду судових рішень, і воно ґрунтується на нормах судового процесу. Тому зміст цього принципу є досить важливим для дослідження співвідношення принципів побудови судової системи судів загальної юрисдикції. Професор І.Є. Марочкін так пояснював поняття інстанційності: «Інстанційність - це організація судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня» [9]. Інстанційність також є гарантією високої якості судочинства і забезпечення правосуддя. З вищевикладеного можна зробити висновок, що конституційно і законодавчо визначеними принципами побудови системи судів загальної юрисдикції, вихідними положеннями, які визначають побудову судових органів і націлені на виконання завдань, повязаних зі здійсненням правосуддя, є територіальність, спеціалізація та інстанційність. Вони діють у межах єдиної цілісної системи. Тому, звертаючи увагу на їх співвідношення, треба звернути увагу на такі моменти: принцип територіальності характеризує побудову системи судів загальної юрисдикції в поширенні судової юрисдикції на всю територію держави та розрізнення територіальної юрисдикції однорідних судів; принцип спеціалізації вказує на можливість побудови системи судів різних видів (галузевого, субєктного і внутрішньої спеціалізації суддів у межах одного суду); принцип інстанційності дає змогу організувати судові інстанції, кожна з яких має відповідний обсяг процесуальних повноважень щодо вирішення спору по суті та перевірки судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Доходячи висновків слід зазначити, що принцип спеціалізації був втілений у систему судів України з метою забезпечення компетентної допомоги особам, які звертаються до суду, якісного і неупередженого судочинства, полегшення праці суддів, які здійснюють правосуддя.
Принцип спеціалізації доцільно розглядати як вимогу про розподіл судової юрисдикції між різними судами за єдиним критерієм, який поєднує галузь правовідносин і вид судочинства. Таке розуміння дає можливість виділити наявність щонайменше конституційної, кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикцій. Принцип спеціалізації є організаційним і діє у межах єдиної цілісної взаємоповязаної та взаємозалежної системи разом із принципом територіальності і інстанційності.
Є деякі аспекти, які зараз ще знаходяться в розробці і розглядаються у наукових дискусіях (утворення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх), але в цілому в Україні принцип спеціалізації достатньо розвинений і діє у кожному суді незалежно від його виду і компетенції.
Література
1.Сибільова Н.В. Порядок організації та діяльність судової влади / Н.В. Сибільова [Електронний ресурс].
.ТТТштгкщ В.І. Судові системи країн світу : [навч. посіб.] : у 3 кн. / В.І. Шишкін. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 2. - С. 6.
.Стефанюк В.С. Судова система України та судова реформа / В.С. Стефанюк. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 26.
.Організація судової влади в Україні: перший аналіз нормах змісту Закону України «Про судоустрій України» / за наук. ред. А.О. Селіванова. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С. 10.
.Сирый Н. Такая судебная система нам не нужна / Н. Сирый // Юридическая практика. - 2007. - 3 березня. - № 11. - С. 5.
.Про судоустрій Україні : Закон України від 07.02.2002 р. [Електронний ресурс].
.Про судоустрій і статус суддів : Закон України. - К. : Алерта, 2016. - С. 8. - Ст. 18.
.Герцензон А.А. Михаил Николаевич Гернет, его жизнь, общественная и научная деятельность (1874-1953) / А.А. Герцензон // Гернет М.Н. История царской тюрьмы. - М., 1960. - Т 1. - С. 29.
Співвідношення принципу спеціалізації із принципами територіальності і інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції. [Електронний ресурс].