Захист прав людини й основоположних свобод

Захист прав людини й основоположних свобод

Захист прав людини й основоположних свобод

К.Д. Волков

Постановка проблеми. Сучасна теорія кримінального процесу спрямована на дотримання принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями й визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому принцип верховенства права в кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Водночас основна увага сучасного реформування системи кримінальної юстиції спрямована на імплементацію положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі - Конвенція). Більш того, саме практика ЄСПЛ допомагає якісно та глибоко пізнати основні позиції європейської спільноти у сфері захисту прав людини. Треба відмітити, що ст. 5 Конвенції визначає таке невідємне право кожної людини, як право на свободу й особисту недоторканність, порушення та неправомірне обмеження якого може призводити до надзвичайно тяжких наслідків.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження особливостей такого критерію правомірного обмеження права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні, як обґрунтована підозра.

Виклад основного матеріалу дослідження. Положення Конвенції містять чіткий перелік обставин, на підставі яких право на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні може бути обмежене, а саме: 1) законне увязнення особи після засудження її компетентним судом; 2) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обовязку, встановленого законом; 3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; 4) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; 5) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; 6) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному вїзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Як бачимо, одна з підстав правомірного обмеження права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Вважаємо, що зясування сутності поняття «обґрунтована підозра» варто проводити саме на основі дослідження відповідної практики ЄСПЛ як міжнародного судового органу, що здійснює тлумачення та пряме застосування положень Конвенції.

Так, у справі «Лоулесс проти Ірландії» [1] ЄСПЛ констатував, що п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції дозволяє застосовувати запобіжний захід, повязаний із позбавленням волі лише для того, щоб перепровадити заарештованого або особу, яка тримається під вартою, до правомочного судового органу, чи йде мова про особу, щодо якої є обґрунтовані мотиви для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, або про особу, щодо якої є достатні підстави вважати за необхідне попередити вчинення нею злочину або втечі після скоєння злочину. ЄСПЛ підкреслив, що неможливо тлумачити п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції окремо від ч. 3 ст. 5 Конвенції, разом із якою вони формують ціле. Стаття покладає зобовязання доставити затриману особу до судді або з метою розгляду питання позбавлення волі, або проведення суду по суті. ЄСПЛ підкреслив, що якщо значення, яке надається цьому зобовязанню, є неточним, то будь-яка особа, підозрювана в намірі вчинити правопорушення, може бути арештована й поміщена під варту лише на основі адміністративного рішення на необмежений період, і такі арешт або тримання під вартою не будуть розглядатися як порушення Конвенції. Використовуючи це тлумачення, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник не був затриманий, щоб бути доставленим до правомочному судовому органу й що під час утримання під вартою він не був перепроваджений до судді протягом «розумного строку». Виходячи із цього, його позбавлення волі не відповідало п. «с» ч. 1 ст. 5 та ч. 1 ст. 5 Конвенції.

У справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» [2] ЄСПЛ вказав, що той факт, що заявнику не було предявлено обвинувачення й вони не постали перед судом, не обовязково означає, що позбавлення заявників свободи не відповідало п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. Уряд і Комісія заявили, що існування подібної мети треба розглядати окремо від її досягнення й що п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції не припускає, що слідчі органи повинні мати докази, достатні для предявлення обвинувачення або в момент арешту, або в період тримання під вартою. Такі докази ймовірно не можна було отримати або ж представити в суді, не наражаючи на небезпеку життя третіх осіб. Немає підстав вважати, що поліцейське розслідування в цьому випадку проводилося недобросовісно й що затримання заявників не мало на меті «просунути» це розслідування, підтвердивши або знявши конкретні підозри, які, як вирішив ЄСПЛ, обґрунтовували їх арешт. ЄСПЛ припустив, що якщо це було б можливо, поліція предявила б обвинувачення, а заявники постали б перед компетентним судовим органом. Тому оспорювані арешт і затримання переслідували цілі, визначені в п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. Варто додати, що в зазначеній справі судді У. Салседо і К. Салседо висловили думку, згідно з якою ст. 5 Конвенції не надає державі будь-якої свободи розсуду. Якби принцип свободи розсуду був застосований відповідно до ст. 5 Конвенції, то це повністю змінило б характер цієї найважливішої статті та поставило б її в залежність від рішення виконавчої влади.

У справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» [3] ЄСПЛ визначив, що п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції говорить саме про «обґрунтовану підозру», а не про справжню, або щиру, підозру. У цьому випадку «обґрунтованість підозри», на якій має ґрунтуватися арешт, складає важливу частину гарантій проти свавільного арешту й утримання під вартою, викладених у п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. При цьому ЄСПЛ погодився з доводами уряду стосовно того, що наявність «обґрунтованої підозри» припускає існування фактів або інформації, які могли б переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа може вчинити злочин, що й можна розглядати як «обґрунтованість», однак це залежатиме від усіх обставин кримінального провадження.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» [4] ЄСПЛ зазначив, що визначення ступеню «підозри» треба шукати в п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції, яка у свою чергу не припускає, що слідчі органи повинні мати докази, достатні для предявлення обвинувачення або в момент арешту, або в період тримання під вартою. Такі докази ймовірно не можна було отримати або ж представити в суді, не наражаючи на небезпеку життя інших осіб. Метою допиту під час затримання, відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції, є подальше просування кримінального розслідування шляхом підтвердження або усунення конкретної підозри, що обґрунтовує арешт, адже факти, які є підставою для підозри, ще не досягли рівня, необхідного для засудження або навіть для предявлення обвинувачення, яке відбувається на наступному етапі кримінального процесу. При цьому наявність або відсутність «обґрунтованої підозри» в підсумку визначається в кожному випадку конкретними обставинами.

У справі «Ердагоз проти Туреччини» [5] ЄСПЛ вказав, що той факт, що заявникові не було предявлено обвинувачення або притягнуто до суду, не обовязко- во означає, що мета, з якою його затримано, не узгоджувалася з положеннями п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. Існування такої мети повинно розглядатися незалежно від її досягнення, і п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції не передбачає, що поліція повинна отримати достатні докази для предявлення обвинувачень у звязку з арештом або коли заявник перебував під вартою. Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції метою проведення допитів під час тримання під вартою є подальше кримінальне розслідування, під час якого підтверджується чи спростовується конкретна підозра, яка стала причиною арешту. Отже, факти, які викликали підозру, не обовязково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а предявити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи. Проте для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа ймовірно вчинила злочин. У цій справі підозра досягла потрібного рівня, оскільки ґрунтувалася на конкретних фактах. Вони вказують на те, що метою позбавлення свободи було підтвердження або спростування підозри в тому, що заявник надав неправдиве повідомлення про злочин і сфальсифікував докази. Беручи до уваги поведінку заявника й характер злочинів, які розглядаються, ЄСПЛ не бачить підстав для того, щоб не погодитися з рішенням державного прокурора стосовно того, що п. Ердагоза тримали під вартою упродовж двадцяти чотирьох годин із метою закінчення дізнання стосовно нього.

У справі «К.-Ф. проти Німеччини» [6] ЄСПЛ знову наголошував, що обґрунтованість підозри, наявність якої має служити підставою для арешту, є невідємним елементом запобіжної гарантії проти свавільного арешту й затримання й що це передбачено п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. Наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати обєктивного спостерігача в тому, що відповідна особа ймовірно вчинила правопорушення. Однак факти, які зумовлюють виникнення підозри, не обовязково мають такий саме рівень зясовності, який є необхідним на пізнішому етапі кримінального розслідування.

У справі «Лабіта проти Італії» [7] ЄСПЛ повторив: той факт, що конкретному заявникові не було висунуто обвинувачень або справу не було передано до суду, не обовязково має означати, що мета його затримання суперечила п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції. Питання про наявність такої мети треба вивчати окремо від питання про те, чи було її досягнуто. З п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції не постає, що поліція повинна була отримати докази (достатні для винесення обвинувачень) або до моменту арешту, або під час перебування заявника під вартою. Проте для розумної підозри необхідні факти або інформація, здатна переконати незалежного спостерігача, що особа могла вчинити правопорушення.

У справі «Влох проти Польщі» [8] ЄСПЛ вказав, що ч. 1 ст. 5 Конвенції містить вичерпний перелік допустимих підстав для позбавлення свободи, які повинні бути інтерпретовані чітко. Людина може бути затримана відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції тільки в контексті кримінальної справи з метою притягнення її до відповідальності за підозрою у вчиненні злочину. «Обґрунтованість підозри» в кримінальному правопорушенні, про яку йдеться в п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції, припускає існування фактів або інформації, які могли б переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа ймовірно вчинила правопорушення. Як правило, проблеми в цій галузі виникають на рівні фактів. Проте на додаток до своєї фактичної сторони існування «обґрунтованої підозри» в значенні п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, щоб факти спиралися на одну з ознак злочинної поведінки, визначеної кримінальним законодавством.

Висновки. Враховуючи викладене, варто вказати, що «обґрунтованість підозри», наявність якої має служити підставою для затримання й обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є невідємним елементом запобіжної гарантії проти свавільного обмеження права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні. Наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати обєктивного спостерігача в тому, що відповідна особа ймовірно вчинила кримінальне правопорушення. Поняття «обґрунтована підозра» не зобовязує обвинувача на ранніх стадіях досудового розслідування довести всі елементи правопорушення, оскільки цей стандарт не вимагає, щоб обвинувач мав достатні докази для остаточного вирішення питання про винуватість особи та предявлення обвинувачення. У звязку із цим вважаємо, що факти, які викликали підозру, не обовязково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а предявити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінального провадження. При цьому «обґрунтованість підозри» у всіх випадках залежить від конкретних обставин кримінального провадження.

право свобода розслідування кримінальний

Література

1.Лоулесс проти Ірландії: Рішення Європейського суду з прав людини від 1 липня 1961 р. (Заява № 332/57)

2.Броуган та інші проти Сполученого Королівства: Рішення Європейського суду з прав людини від 29 листопада 1988 р. (Заяви № 11209/84; 11234/84; 11266/84; 11386/85)

4.Мюррей проти Сполученого Королівства: Рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1994 р.

5.Ердагоз проти Туреччини: Рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1997 р. (Заява № 127/1996/945/746)

6.К.-Ф. Проти Німеччини: Рішення Європейського суду з прав людини від 27 листопада 1997 р.

7.Лабіта проти Італії: Рішення Європейського суду з прав людини від 6 квітня 2000 р.

8.Влох проти Польщі: Рішення Європейського суду з прав людини від 17 січня 2001 р.