Застосування форм та способів цивільно-правового захисту прав та охоронюваних законом інтересів за договором повітряного перевезення пасажира
Запорізький національний університет
Застосування форм та способів цивільно-правового захисту прав та охоронюваних законом інтересів за договором повітряного перевезення пасажира
Абрикосов Д.С., здобувач кафедри цивільного права
Анотація
Стаття присвячена дослідженню захисту прав та інтересів пасажира за договором перевезення пасажира повітряним транспортом, особливостям застосування його форм та способів, серед яких окрім відшкодування збитків за завдану шкоду, компенсацій (штрафів) за окремі види порушень чільне місце має віднайти компенсація моральної шкоди.
Ключові слова: охорона, захист, форми захисту, способи захисту, субєктивні права, охоронювані законом інтереси, перевезення, пасажир.
перевезення пасажир шкода компенсація
Аннотация
Статья посвящена исследованию защиты прав и интересов пассажира по договору перевозки пассажира воздушным транспортом, особенностям применения его форм и способов, среди которых кроме возмещения убытков за причиненный ущерб, компенсаций (штрафов) за отдельные виды нарушений свое место должно найти возмещение морального вреда.
Ключевые слова: охрана, защита, формы защиты, способы защиты, субъективные права, охраняемые законом интересы, перевозка, пассажир.
Annotation
Abrikosov D.S. APPLICATION FORMS AND WAYS OF CIVIL LEGAL PROTECTION AND LEGITIMATE INTERESTS CONTRACT OF AIR PASSENGER TRANSPORTATIONarticle investigates rights and interests of passenger transportation contract for passenger air travel; features of its application forms and ways, including in addition to compensation for damages, compensations (penalties) for certain types of violations, has prominence find compensation for moral damage.
Key words: protection, protection, protection offorms, methods of protection, subjective law, legitimate interests, transportation, passenger.
Постановка проблеми. Транспорт у житті людини має важливе значення, яке важко переоцінити. Він у той чи інший спосіб задовольняє потребу людини у переміщенні в просторі. Оскільки тема нашого дослідження присвячена захисту прав пасажирів за договором повітряного перевезення пасажира, варто зосередити увагу на особливостях застосування форм та способів цивільно-правового захисту прав пасажирів, оскільки їм у вітчизняній цивілістиці не приділено належної уваги. Крім того, актуальним залишається питання як на загально-теоретичному рівні, так і на рівні сфери досліджуваного правовідношення щодо захисту не лише прав, але й охоронюваних законом інтересів пасажира, які поки що не виписані ні в Повітряному кодексі України, ні в Правилах повітряних перевезень пасажирів і багажу, які були розроблені з урахуванням вимог Регламенту (ЄС) Європейського парламенту та Ради від 11 лютого 2004 року № 261/2004 про запровадження загальних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів, Регламенту Ради (ЄС) від 09 жовтня 1997 року № 2027/97 про відповідальність перевізника у випадку інциденту, Монреальської конвенції 1999 року, Загальних умов перевезень пасажирів і багажу, встановлених Міжнародною асоціацією повітряного транспорту («General Conditions of Carriage(passenger and baggage)», IATA), та резолюцій і рекомендованої практики Міжнародної асоціації повітряного транспорту (IATA).
Ключовим є також питання орієнтації цивільного права України на принципи цивільного законодавства ЄС, що випливає із Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. [1].
Визначальним фактором є й Угода про Асоціацію між Україною та ЄС, підписана 27.06.2014 р. і ратифікована 16.09.14 р.
У преамбулі зазначеної Угоди зазначається, що країни-члени Європейського Союзу мають тісні та тривалі відносини, що ґрунтуються на спільних цінностях, а саме: на повазі до демократичних принципів, верховенства права, доброго врядування, прав людини і основоположних свобод, ... людської гідності та відданості принципам вільної ринкової економіки, які сприяють участі України в європейських політиках.
Іншими словами, визначаючи верховенство права та пріоритетність прав людини (повага до прав людини та засадничих свобод), визначено одночасно і спрямованість правового регулювання сфери приватного права.
В Україні має бути забезпечений рівень уре- гульованості правовідносин за участю фізичних осіб, принаймні на рівні європейських принципів та цінностей, забезпечення реалізації права
особи на захист через застосування його форм та способів.
Серед відомих українських цивілістів, які переймаються проблематикою визначених питань, варто відзначити: О.В. Дзеру, В.А. Кройтора, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Є.О. Мічуріна, С.О. Сліпченка, Р.О. Стефанчука, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишку та ін.
Серед дослідників у сфері правовідносин із перевезень пасажирів та багажу варто відзначити: Г.В. Самойленка, О.М. Нечипуренка, А.О. Мінченка.
В основу нашого дослідження покладено також монографію І.В. Венедиктової «Захист охо- ронюваних законом інтересів у цивільному праві» [2].
Виклад основного матеріалу. Особливість обраного сегменту дослідження зумовлена, в першу чергу, особливостями відповідальності за договором перевезення пасажира та багажу повітряним транспортом.
Варто зазначити, що транспортна галузь має свою специфіку та традиції, зумовлені особливостями експлуатації транспорту. За радянських часів було запроваджено концепцію обмеженої відповідальності перевізника, яка була успадкована українською цивілістикою. Нагадаємо, що ЦК України 2003 року закріпив принцип повної відповідальності. Так, відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірах.
Аналіз глави 64 Перевезення ЦК України дозволив віднайти лише дві підстави відповідальності за неналежне виконання договору перевезення пасажира та багажу (в тому числі і повітряним транспортом): за затримку відправлення пасажира та порушення строку достав- лення пасажира до пункту призначення (ст. 922 ЦК України) та за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю пасажира (ст. 928 ЦК України).
У першому випадку стаття закону містить бланкетну норму, яка передбачає штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами).
Зміст даної норми міститься у Правилах перевезень пасажирів і багажу повітряним транспортом. Що передбачено цими правилами? Глава 4 розділу XVI «Права пасажирів у разі відмови у перевезенні, скасуванні або затримки рейсів» передбачає у якості компенсації пасажирам у разі затримки рейсу обовязок перевізника надати пасажирам за встановленими ним нормами харчування та прохолодні напої, можливість здійснити два безкоштовних дзвінки або відправити телекс-, факс-повідомлення чи повідомлення електронною поштою, якщо для цього є технічні умови, у разі затримки рейсу на строк: дві години або більше від запланованого часу відправлення рейсу дальністю до 1 500 кілометрів; три години або більше від запланованого часу відправлення рейсу дальністю від 1 500 до 3 500 кілометрів; чотири години або більше від запланованого часу відправленнярейсу для всіх інших рейсів, не зазначених у другому та третьому абзацах цього пункту.
Традиційно виникає питання обовязку перевізника відшкодувати збитки пасажира, завдані внаслідок нездійснення перевезення через запізнення прибуття до пункту пересадки (ч. 3 ст. 922 ЦК України).
На перший погляд, норма чітко передбачає відповідальність перевізника у даному випадку. Проте аналіз ч. 1 ст. 922 ЦК України містить положення про відповідальність перевізника лише у випадку, якщо він не доведе, що затримка чи запізнення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоровю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.
Іншими словами, маємо ситуацію нівелювання відповідальності, оскільки перевізник завжди може послатися на потенційну небезпеку загрози життю чи здоровю пасажирів.
Аналіз положень ЦК України (глава 64) та ПК України, Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, судової практики свідчить про наявність прогалин, а подекуди недоліків чи навіть протиріч у позитивному праві. Певною мірою недостатність правової регламентації правовідносин і наслідків неналежного виконання договору перевезення пасажирів повітряним транспортом компенсується споживчим законодавством України, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».
Звичайно, певні недоліки законодавства породжені відсутністю новітнього осмислення сутності договору перевезення пасажирів повітряним транспортом, що і ускладнює регулятивний процес застосування тих чи інших форм та способів цивільно-правового захисту його прав.
На цьому етапі виникає досить складне питання: з чим ми маємо справу - зі «зловживанням права» з боку перевізника (хоча існує позиція визнавати його дії поза межами права, чи правопорушенням, яке є протиправним по суті [3, с. 160]), чи з «необхідністю забезпечити безпеку» пасажирів. Фактично мова йде про конкуренцію цінностей, де пріоритетною має бути визначена безпека життя та здоровя пасажирів, що надає додаткових аргументів для мотивації авіаперевізників на зосередженні їх уваги саме на безпеці, а не на виконанні інших зобовязань.
У силу специфіки літака як виду транспортного засобу, його технічної експлуатації варто розуміти необхідність певного «поблажливого ставлення» до перевізника, якому доводиться мати справу зі джерелом підвищеної небезпеки. У той же час приватний інтерес кожного з пасажирів даного виду транспортного засобу вимагає «добросовісного» та чемного ставлення до них.
Гармонізувати правовідносини через спів- ставлення «цінностей» інтересів сторін договору перевезення пасажира повітряним транспортом повинен не стільки договір (оскільки перевізники знімають будь-які невигідні для себе умови, які стосувалися б цивільно-правової відповідальності), скільки нормативне положення (через закріплення положень щодо негативних наслідків невиконання чи неналежного виконання договору; їх підстави, ступінь, міра, межа яких має закріплюватися в Правилах повітряних перевезень пасажирів та багажу).
Поставимо собі запитання - що спонукає нас із розумінням ставитися до діяльності повітряного перевізника, не дивлячись на права та інтереси пасажирів?
Відповідь напрошується сама, підказана формальною логікою, - в основі лежить пріоритетність права людини на життя та здоровя (що закріплено у ст. 3 Конституції України та Книзі 2 ЦК України), а також польотні ризики, які вимагають замислення над безпекою пасажирів. «Меч» відповідальності над «головою» перевізника не повинен спонукати його до можливих невиправданих підвищених ризиків, які гіпотетично можуть призвести до ще більших негативних наслідків.
Все вищезазначене дає підстави для визнання договору перевезення пасажира повітряним транспортом ризиковим договором. Звичайно, мова не йде ні про підприємницький ризик, який властивий будь-якому підприємницькому договору, ні про «ризикові» договори (довічного утримання, парі, щодо яких неможливо наперед прорахувати ймовірність настання наслідків чи додаткових витрат і т. п.). Тут має місце своєрідний ризик, повязаний із діяльністю з експлуатації транспортного засобу, який визнається джерелом підвищеної безпеки.
Німецький цивіліст Мартін Хенслер зазначив, що договірний ризик є явищем багатогранним, що зустрічається в законі доволі рідко і стосується, здебільшого, споживчої сфери [4, с. 1]. Він зазначив, що відповідно до німецької концепції ризику основний інтерес представляє визначення нормативних кордонів диверсифікації ризиків. Оскільки споживач входить у незвідану йому територію (у нашому випадку, завдяки деяким технічним особливостям повітряне перевезення не підвладне волі пасажира), має бути нормативно встановлений контроль еквіваленту розподілу ризиків відповідно до § 138 BGB (Німецьке цивільне уложення) [4, с. 1].
Саме ця остання особливість зумовлює і особливості застосування існуючих форм і способів цивільно-правового захисту прав пасажира.
Як зазначає О.Г. Бігняк, захист складає невідємну частину права і розглядається науковцями по-різному: як міра дозволеної поведінки; як система правового регулювання; як гарантія прав; як примусовий спосіб здійснення порушеного права з метою його відновлення; як комплекс погоджених організаційних заходів; як сукупність заходів правоохоронного характеру; як діяльність тощо. Одні концепції зосереджуються на матеріально-правовій стороні категорії захисту, інші - на процесуальній, а деякі захист трактують занадто широко в якості правових норм [5, с. 43].
У спеціальній цивілістичній літературі, на жаль, не надається достатньої уваги питанням захисту цивільних прав за договором перевезення пасажира повітряним транспортом. Як правило, мова йде лише про відповідальність перевізника за невиконання чи неналежне виконання умов договору перевезення пасажира повітряним транспортом [6; 7].
У сучасній цивілістиці спірним є питання стосовно застосування цивільно-правової відповідальності у випадку здійснення добровільних компенсацій.
Так, на думку І.В. Венедіктової, добровільна виплата певних компенсацій за порушення реа-лізаци інтересу також відноситься до цивільно- правової відповідальності [2, с. 101].
У той же час, як зазначає Р.Б. Шишка, помилковим є розуміння відповідальності, як будь-яких санкцій за правопорушення з їх негативними наслідками без процесуального порядку їх застосування судом. На його думку, договірна відповідальність виникає саме внаслідок перетворення чи переростання порушеного договірного зобовязання у додаткове (акцесорне) зобовязання. Санкція при застосуванні її судом і складає цивільно-правову відповідальність [8, с. 276].
Як нами вже зазначалося вище, не є однозначною в теорії цивільного права категорія «охоронюваного законом інтересу» і її співвідношення з категорією «субєктивного права». Звичайно, інтереси можуть бути підтримані обєктивним правом, внаслідок чого вони перетворюються у право субєктивне. У той же час окремі інтереси особи можуть бути не в достатній мірі закріплені в праві, чи не нарівні повноти бажань субєкта. Проте і вони є самостійним обєктом правової охорони та захисту [2, с. 43].
Підтримуємо дану тезу з посиланням на позицію О.В. Малько та В.В. Субочева, згідно з якою «законні інтереси - статусно-правова категорія. Вона доповнює правовий статус особи не лише кількісно. Невключення законних інтересів до правового статусу значно звужує його сутність, збіднює його зміст, спрощує його структуру. Все це знижує «статус» правового статусу в системі інших правових категорій і явищ, зменшує його соціальну й правову цінність» [9, с. 133].
Так, приміром, за конкретним договором перевезення пасажира повітряним транспортом попри передбачення Правилами перевезень пасажирів повітряним транспортом окремих умов здійснення перевезення, як то - температура в салоні не вище +25 за Цельсієм і т. п., не передбачені субєктивні права пасажира, які б витікали безпосередньо із договору.
Приміром, відсутнє інформування пасажирів про прогноз погоди (щодо умов польоту, проходження грозових фронтів і т. п.); про технічні характеристики транспортного засобу (вік і термін експлуатації); схема руху (проліт повітряного судна над територіями проведення бойових дій - приклад трагедії авіарейсу МН17 малазійської авіакомпанії, літак якої було збито в зоні АТО); інформація про харчування (у пасажирів може бути алергія на певні види продуктів); забезпечення пасажирів водою (науковий керівник був свідком ситуації, коли пасажир аві- арейсу турецьких авіаліній Стамбул - Тель-Авів протягом польоту, який тривав близько двох годин три рази просив стюардесу надати склянку води, отримав схвалення, але так і не отримав води); очікування вильоту (ситуація, коли пасажири в очікуванні вильоту літака з аеропорту м. Хургада півтори години, перебуваючи в салоні, очікували його заправки при надзвичайно високій температурі (а умови щодо температури не вище +25 градусів за Цельсієм застосовуються лише на час польоту, а не його очікування) та ін.
Варто погодитися з позицією Г.В. Самой- ленка, що у подібних випадках мова йде не про субєктивні права пасажира (оскільки вони не складають змісту конкретного договору), а про його охоронювані законом інтереси в конкретному правовідношенні з перевезення пасажира повітряним транспортом, які витікають із його цивільно-правового статусу.
Захист є складовою прав його носія, що застосовується для відновлення або припинення порушуваних прав і опосередковується певними формами.
У цивілістичній літературі виділяються дві форми - юрисдикційна (зі зверненням до компетентних державних органів) та неюрисдикцій- на [10, с. 41] (без такого звернення, а із застосуванням до порушника оперативних санкцій, що є сумнівним за договором перевезення пасажира та багажу повітряним транспортом).
Способи захисту закріплені у ст. 16 ЦК України, проте, знову ж таки, в силу специфіки правовідносин із перевезення пасажира повітряним транспортом не всі є доступними до застосування.
Так, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, та ряд інших навряд чи можуть бути застосовані.
Тому, застосовуючи способи захисту порушеного права пасажира, Правилами передбачено лише відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У той же час зміна правовідношення чи припинення право- відношення можливі лише на стадіях неподачі чи затримки подачі для посадки повітряного судна на час, обумовлений Правилами, чи при здійсненні пересадки - між пересадками.
Р.Б. Шишка та Г.В. Самойленко, аналізуючи «повітряне законодавство», звернули увагу, що «попри те, що ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплює, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відшкодування пасажирам останньої є проблемним.
Такий підхід зумовлений позицією Верховного Суду України, згідно з якою право на відшкодування моральної шкоди є в особи у випадку, прямо передбаченому в актах національного законодавства. У той же час ані Правила перевезень пасажирів, ані Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачають відшкодування моральної шкоди за договором про надання послуг» [11, с. 153].
Щодо цього питання, то ми підтримуємо цю думку та думку І.В. Спасибо-Фатєєвої, що така позиція ВСУ помилкова, оскільки завдання моральної шкоди відповідно до положень ч. 2 ст. 509 ЦК України є самостійною підставою виникнення зобовязання [12, с. 270-271].
Як зазначив А.Б. Гриняк, ці погляди знаходимо і в позиції Європейського суду з прав людини у справі «Новоселецький проти України» від 22.02.2005 року, де суд висловив «особливе здивування» відхиленням позову національним судом про відшкодування моральної шкоди з посиланням на те, що «відшкодування моральної шкоди у житлово-комунальних спорах не передбачене» [13, с. 43].
Цікавою у цьому сенсі є норма Французького цивільного кодексу (ст. 9), яка передбачає захист особистих немайнових прав. Якзазначає С.І. Шимон, ще до її введення судова практика застосовувала такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди на основі загальних норм щодо деліктних зобовязань (ст. 1382, 1383). У законі сам термін «шкода» згадується як загальна категорія, і розмежування її на майнову чи немайнову шкоду як підставу відповідальності не повинно проводитися; відшкодуванню повинна підлягати будь-яка шкода [14, с. 164-165].
Висновки
Вважаємо, що саме в Правилах повітряних перевезень пасажирів та багажу мають бути чітко закріплені наслідки невиконання чи неналежного виконання сторонами умов договору, допустимі форми та способи захисту як порушених прав, так і охоронюваних законом інтересів особи (пасажира), серед яких основними мають бути відшкодування шкоди (у тому числі моральної (немайнової).
Підтримуємо позицію, що оскільки у конкретному правовідношенні з перевезення пасажира повітряним транспортом неможливо здійснити визначення всіх субєктивних прав та юридичних обовязків, які б складали зміст договору перевезення, саме охоронювані законом інтереси особи, які випливають із його цивільно-правового статусу, і є сполучною ланкою між благами та субєктивними правами, що забезпечують повноту охорони прав пасажирів у широкому розумінні та можливість їх цивільно-правового захисту. Однак звернемо увагу, що така позиція повинна знайти своє нормативне закріплення на рівні закону.
Література
1.Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 29. - Ст. 367.
2.Венедиктова І.В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві : монографія / І.В. Венедиктова. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 288 с.
3.Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость / Н.С. Малеин. - М.: Манускрипт, 1992. - 204 с.
4.Martin Henssler Risiko als Vertragsgegenstand. - J.C.B. Mohr (Paul Siebeck) Tübingen, 2013. - 784 p.
5.Бігняк О.Г. Захист корпоративних прав: співвідношення категорій «форми захисту», «способи захисту» та «засоби захисту» (сучасні погляди та концепції) // Юридичний вісник. - 2013. - № 2. - С. 43-48.
6.Удосконалення механізмів захисту цивільних прав в умовах реформування цивільного законодавства в європейських країнах : зб. наук. пр. / НАПрН України, НДІ приват. права і підприємництва ; за заг ред. акад. НАПрН України
О.Д. Крупчана, канд. юрид. наук Ю.В. Білоусова. - К. : Ред. журн. «Право України», 2013. - 212 с. - (Наук. зб. «Академічні правові дослідження». Дод. до юрид. журн. «Право України»; вип. 13).
7.АЕРО-2014. Повітряне і космічне право: [Матеріали Всеукраїнської конференції молодих учених і студентів, м. Київ, Національний авіаційний університет, 20 листопада 2014 р.]. - 592 с.
8.Шишка Р.Б. Цивільно-правова відповідальність і деліктне зобовязання / Р.Б. Шишка, О.Р. Шишка // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2012. - № 1. - С. 271-280.
9.Субочев В.В. Законные интересы / В.В. Субочев; под ред. А.В. Малько. - М.: Норма, 2008. - 496 с.
10.Чечина Н.А. Объем правовой защиты в гражданском судопроизводстве / Н.А. Чечина // Правоведение. - 1993. - № 1. - С. 36-47.
11.Самойленко Г.В., Шишка Р.Б. Коментар рішень по договору перевезення // Господарське судочинство. Судова практика у господарських справах. - 2015. - № 1. - С. 148-153.
12.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вишдх судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). - Т 1: Загальні положення / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Серія «Коментарі та аналітика». - Х.: ФО-П А.А. Колісник, 20І0. - 320 с.
13.Гриняк А.Б. Відшкодування моральної шкоди за невиконання чи неналежне виконання договірних зобовязань // Юридична Україна. - 2013. - № 9. - С. 41-47.
14.Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн : навч. посіб.: (курс лекцій) / С.І. Шимон; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2004. - 220 с.