Співвідношення ознак правопорушення та кримінального процесуального порушення у різних видах юридичної відповідальності
СПІВВІДНОШЕННЯ ОЗНАК ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРУШЕННЯ У РІЗНИХ ВИДАХ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Е.Є. Томін,
Питання щодо визначення поняття правопорушення є невідємною складовою більш широкої теоретико-прикладної проблеми юридичної відповідальності. Адже не викликає найменшого сумніву загальновідоме положення про те, що підставою юридичної відповідальності особи є вчинення нею діяння, що містить склад правопорушення. Отже, перед тим як дати визначення поняття «кримінально-процесуальне правопорушення» потрібно насамперед визначити поняття юридичної відповідальності та її видів, а також вирішити питання про правильність висновку окремих вчених щодо необхідності виділити такий різновид юридичної відповідальності, як «кримінально-процесуальна відповідальність».
У правовій науці юридична відповідальність традиційно розглядається як відповідальність ретроспективна (негативна), як обовязок правопорушника відповісти за проступок перед державою і суспільством, застосуванням до нього примусових заходів у вигляді санкцій правових норм. Такого погляду дотримувалися свого часу О. С. Іоффе, В. В. Копєйчиков, В. В. Молдован, П. М. Рабінович, М. Д. Шаргородський, Л. С. Явич та багато інших учених. Тому аналізуючи види ретроспективної юридичної відповідальності, зважаючи на велику кількість визначень аналізованого поняття у юридичній літературі, ми будемо спиратися на «класичний» погляд щодо поняття юридичної відповідальності. Так, на думку О. С. Іоффе, юридична відповідальність є особливим державно-примусовим заходом, який покладає на відповідального субєкта нові додаткові обтяження, що полягають або у обмеженні певних прав, або у покладанні обовязку, або у позбавленні права у поєднанні з покладанням обовязку. Відповідальність як форма державного примусу, на відміну від інших державно- примусових заходів, вказана лише у штрафних (каральних) санкціях. Тому їх реалізація є нічим іншим як юридичною відповідальністю [5, с. 38-39].
У юридичній літературі відповідальність визначають також через обовязок. Юридичну відповідальність, зокрема, розуміють як обовязок особи бути підданою заходам державного впливу за вчинені протиправні винні вчинки, за невиконання і неналежне виконання юридичних обовязків (ретроспективна, негативна відповідальність) [2, с. 71-72].
Вид відповідальності визначається насамперед галузевою належністю охоронних суспільних відносин, які виникають у разі вчинення правопорушення. Вони зумовлюють поділ правопорушень на кримінальні, адміністративні, цивільні та дисциплінарні.
Кримінальна відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо [9, с. 17]. Щоправда з набранням чинності нового КПК України у цьому контексті потрібно вести мову не про злочин, а про кримінальне правопорушення.
Адміністративна відповідальність як різновид юридичної - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, які вчинили ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку [3, с. 97].
Характерною рисою адміністративної відповідальності є те, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП) [1, с. 162]. Діяння визнається адміністративним правопорушенням за наявності таких ознак, як суспільна шкідливість (суспільна небезпека), протиправність, винність і адміністративна караність.
Під дисциплінарною відповідальністю розуміють винне порушення трудової дисципліни і службових обовязків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності [1, с. 176]. Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою покладених на неї трудових або службових обовязків.
Цивільно-правова відповідальність передбачена за порушення договірних зобовязань або за спричинення позадоговірної майнової шкоди. Вона має свої характерні риси, що визначаються специфікою цієї галузі права і предмета регулювання. Найбільш характерні санкції такого виду відповідальності зводяться до відшкодування правопорушником майнової шкоди і поновлення порушеного права. Законодавством передбачено також можливість стягнути з особи, яка винна в порушенні позадоговірних зобовязань, неустойки у вигляді штрафу або пені (при цьому проявляється її компенсаційний, правопоновлюючий характер). Здійснюється такий вид відповідальності не лише в судовому, але й у господарському і адміністративному порядку [11, с. 544-545].
Відмінною рисою цивільно-правової відповідальності (у контексті її відмежування від інших видів відповідальності) є те, що така відповідальність може наступати без вини (наприклад, коли особа, яка прийняла спадщину, відповідає за боргами, що обтяжують спадщину (ст. 556 ЦК). Майновий характер цивільних правовідносин, а також особливий метод їх регулювання зумовлюють наявність такої особливості цивільно-правової відповідальності, як можливість добровільного здійснення її самим правопорушником.
Отже, найбільш поширеною є класифікація юридичної відповідальності за ознакою галузевої приналежності. Ще у радянській правовій науці юридична відповідальність зводилась до таких її видів: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна. З усіх галузей права правопорушення та відповідальність за них існують лише у кримінальному, адміністративному і приватному праві внаслідок того, що у нормах інших галузей права не передбачено санкції. Виходячи з цього, можна припустити, що правопорушення в інших галузях права не виникають, оскільки в них відсутні відповідний«засіб» реалізації юридичної відповідальності.
В основу поділу юридичної відповідальності на види також покладають санкцію. Останніми в юридичній літературі визнаються передбачені законом або договором заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірних зобовязань, що застосовуються до винної особи і тягнуть за собою певні несприятливі (негативні) для неї наслідки [12, с. 427].
Залежно від характеру цих заходів та органів, що їх застосовують, санкції поділяють на кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні та майнові. Кримінально- правові санкції (позбавлення волі, виправні роботи, штраф тощо) застосовує виключно суд; адміністративно-правові (штраф, адміністративний арешт) - суд або уповноважені державні органи чи їх посадові особи; дисциплінарно-правові (догана, звільнення з роботи (посади) тощо) - адміністрацією установи, підприємства чи організації. У свою чергу, санкції в сфері кримінального та адміністративного права за їх функціональним призначенням у механізмі правового регулювання можна поділити на регулятивні та охоронні [7, с. 45]. До охоронних санкцій відносять каральні санкції і правопоновлюючі у вигляді примусового виконання юридичного обовязку. До регулятивних - усі інші правопоновлюючі санкції (зокрема, спеціальну конфіскацію предметів, здобутих неправомірним шляхом).
Зауважимо водночас, що необхідною передумовою притягнення субєкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність у правовій нормі санкції. Однак окремі вчені вважають, що кримінально-процесуальні правопорушення здебільшого тягнуть кримінальну, адміністративну та дисциплінарну відповідальність, а процесуальне право охороняється переважно санкціями матеріального права. Так, І. Л. Петрухін підкреслює, що учасники кримінального процесу, які відмовляються виконувати той чи інший обовязок, примушуються його виконувати за допомогою засобів захисту, а не відповідальності. У кримінальному процесі застосовують здебільшого тільки правопоновлюючі санкції. Застосування останніх, на їх думку, не є заходом реалізації відповідальності. Зокрема, не є заходами кримінально-процесуальної відповідальності відміна та зміна незаконних та необгрунтованих процесуальних актів. Скасування вироку, наприклад, є типовим випадком застосування правопоновлюючої санкції як засобу захисту правопорядку. У цьому випадку відсутнє покарання, а тому не може бути і відповідальності [9, с. 63].
М.М. Марченко також поділяє санкції на штрафні (каральні) і правопоновлюючі, залежно від характеру засобів державного впливу. Каральні санкції полягають у позбавленні правопорушника певних благ, у покаранні його внаслідок позбавлення волі, заслання, осудження його на виконання примусових робіт тощо. Каральні санкції полягають також у покладенні на винну особу особливих зобовязань, наприклад у вигляді сплати пені, штрафу, а також в офіційно-владному осуді (умовне осудження, догана, попередження тощо) протиправної поведінки. Значення правопоновлюючих санкцій полягає у поновленні порушеного права, у примусі до виконання невиконаного зобовязання або у покладенні на особу або організацію обовязку відшкодувати незаконно спричинену шкоду [1, с. 619].
У звязку з цим доцільно розглянути, чи існують у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України такі санкції взагалі. На нашу думку, підставою для визнання кримінально-процесуальної відповідальності самостійним видом юридичної відповідальності є наявність в окремих статтях кримінального процесуального закону норм, що містять санкції за порушення певних норм саме кримінального процесуального права. Зокрема, відповідно до ст. 180 КПК, у разі невиконання поручителем взятих на себе зобовязань на нього накладається грошове стягнення в розмірі: 1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш мяке покарання, - від двох до пяти розмірів мінімальної заробітної плати; 2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до пяти років, - від пяти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від пяти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати; 4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до пятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
Отже, процесуальна відповідальність може полягати у застосуванні до правопорушника штрафних санкцій, передбачених безпосередньо у кримінальному процесуальному законодавстві. На підставі викладеного вище можна стверджувати, що обовязковою умовою кримінально-процесуальної відповідальності є наявність у кримінальному процесуальному законодавстві санкції, що полягає у накладенні на порушника певної процесуальної норми стягнення та/або іншого особистого обмеження чи позбавлення певних процесуальних прав.
Необхідно також погодитися з тими вченими, які зазначають, що підставою кримінально- процесуальної відповідальності є винне протиправне діяння субєкта кримінального провадження, яке полягає у порушенні процесуальних обовязків та завдає шкоди правозастосовному процесу і є забороненим кримінально-процесуальними санкціями, тобто санкціями саме цієї галузі права [10, с. 76].
Тривалий час поняття «правопорушення» розглядалося лише як юридичний факт. Наукове поняття юридичного факту було вироблене теорією права в процесі досліджень динаміки правовідносин. Основа цих досліджень була закладена ще в працях римських юристів. У дореволюційній Росії поняття юридичного факту одним із перших визначив відомий теоретик права Ф. В. Тарановський [4, с. 62-64].
Водночас необхідно розрізняти правопорушення та неправомірну поведінку. За загальним правилом, саме наявність санкцій за неправомірне діяння дозволяє відмежувати правопорушення від неправомірної поведінки. Так, на думку радянського вченого В. Ісакова, обєктивно-протиправне діяння, як і правопорушення, належить до категорії неправомірних або юридичних фактів. Однак, на відміну від правопорушення, обєктивно-протиправне діяння не характеризується такими ознаками, як винність і караність [6, с. 64].
Розглядаючи порушення норм кримінального процесуального закону стосовно характерної для них шкідливості (суспільної небезпечності) для суспільних відносин, можемо констатувати, що окремі з них становлять таку небезпечність (шкідливість). Зокрема, згідно зі ст. 13 КПК, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку лише за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порушення зазначеного положення кримінального процесуального закону становить значну суспільну небезпеку, оскільки завдає шкоди суспільним відносинам у сфері забезпечення конституційних гарантій недоторканності житла чи іншого володіння, а також приватного життя особи. Тому в КК передбачено кримінальну відповідальність за вчинення таких дій (ст. 162). Однак за ці самі діяння у КПК відповідальності не передбачено - тобто відсутня у кримінальному процесуальному законі санкція за вчинення таких дій.
І навпаки дії учасників кримінального процесу можуть завдавати шкоди кримінально- процесуальним відносинам (наприклад, робити неможливим розгляд кримінального провадження у розумні строки), якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний, не зявився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття (ст. 139 КПК). Проте відповідальність за такі діяння передбачено безпосередньо у кримінальному процесуальному законодавстві. На підставі зазначеної статті на порушника накладається грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. Проте така шкода не становить суспільної небезпеки, оскільки вона не є значною, тому й не тягне за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Зазначене надає можливість зробити ще один важливий висновок. Оскільки шкідливість певного порушення норм кримінального процесуального права необхідно визнати таке порушення деліктом (кримінально-процесуальним правопорушенням), це надає підстави розмежовувати поняття «кримінально-процесуальне порушення» (тобто будь-яке порушення нормкримінального процесуального права) і «кримінально-процесуальне правопорушення», які співвідносяться між собою як загальне і окреме відповідно. Прикладом кримінально- процесуального порушення, яким не завдається шкода кримінально-процесуальним відносинам може слугувати, зокрема, невиконання присяжним обовязків, передбачених частиною другою статті 386 КПК, згідно з якою він був усунутий від подальшої участі в судовому розгляді кримінального провадження (ст. 390 КПК). Унаслідок невиконання присяжним відповідних обовязків іншим учасникам кримінального провадження шкода не завдається. Отже, такі дії присяжного є кримінально-процесуальним порушенням, але їх не можна визнавати кримінально-процесуальним правопорушенням.
Список використаних джерел
1.Адміністративне право України / за ред. Ю. П. Битяка. - Х. : Право, 2000. - 520 с.
2.Баранов В. М. Поощрительные нормы советского социалистического права / Баранов В. М. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. - 145 с.
3.Бережнов А. Г. Права личности и некоторые вопросы теории. - М. : Изд-во МГУ, 1991. - 142 с.
4.Гончарук С. Т Адміністративне право України : навч. посібник / Гончарук С. Т - К., 2000. - 239 с.
5.Дрейслер И. С. Классификация правонарушений по советскому социалистическому праву / И. С. Дрейслер // Науч. конф. по работам, выполненным в 1964 г. : тез. докл. - Х., 1965. - С. 62-64.
6.Иоффе О. С. Вина и ответственность по советскому праву / О. С. Иоффе // Советское государство и право. - 1972. - N° 9. - С. 33-39
7.Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования / Исаков В. Б. - Саратов : Изд-во Саратов. гос. ун-та, 1980. - 248 с.
8.Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальная ответственность / Коврига З. Ф. - Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. - 191 с.
9.Назаров А. Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда / Назаров А.Д. - СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. - 323с.
10.Петрухин И. Л. Уголовно-процессуальная ответственность / И. Л. Петрухин // Правоведение. - 1984. - № 6. - С. 61-67
11.Столмаков А. И. Понятие правонарушения по советскому уголовно-процессуальному праву / А. И. Столмаков // Изв. вузов. Правоведение. - 1980. - № 1. - С.71-76.
12.Теория государства и права : курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. - М. : Юрист, 1997. - 672 с.
Анотація
Розкрито особливості ознак правопорушення та кримінально-процесуального порушення. Проаналізовано чинне законодавство з цього питання, визначено його проблеми та запропоновано шляхи їх вирішення.
Раскрыто особенности признаков правонарушения и уголовно-процессуального нарушения. Проанализировано действующее законодательство по данному вопросу, определены его проблемы и предложены пути их решения.
Ключевые слова: уголовное производство, правонарушение, уголовно-процессуального нарушения, уголовный процесс.
Revealed the features of the signs of the offense and the criminal procedural violation. Analyzed the existing legislation on the subject, defined its problems and proposed solutions.
Keywords: criminal proceedings, the offense of criminal procedure violations, criminal process.