Інформаційна безпека як засіб запобігання злочинним наслідкам зв’язку між злочинцем і жертвою
Відносини, які складаються між злочинцем і жертвою, звязки, що виникають між ними, досить широко досліджуються у віктимології. Від їх характеру, ступеню інтенсивності залежить весь генезис злочинного посягання та його наслідки.
Поняття звязку - філософська категорія, що означає взаємообумовленість існування явищ, розділених у просторі і в часі.
Стосунок «злочинець - жертва» у віктимології є одним із основоположних питань, але дуже складним, найменше розробленим як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях.
У віктимологічному плані інтерес передусім представляє поведінка жертви і роль, яка відводиться їй, або яку вона собі обирає, взаємодіючи тим чи іншим чином зі злочинцем.
Взаємовідносини, соціальні стосунки, що виникають між людьми, формують мотиви людської поведінки. У психології мотив визначається, як спонукання людини до діяльності, усвідомлена людиною особистісна суть її дій, усвідомлення відношення даної мети до задоволення відповідної спонуки. Мотиви поведінки людини у ряді випадків не лише характеризують саму особистість, але й указують на характер її взаємовідносин з іншими людьми. Тому, говорячи про мотиви злочину, можна сказати, що, розкриваючи особливості злочинця, вони водночас висвітлюють субєктивно сприйняту життєву ситуацію і динаміку формування стосунків злочинця і жертви.
Значний вплив на формування мотивів вчинення злочину проти особи мають емоційні переживання, почуття, породжувані як атмосферою взаємовідносин, що встановилися між винним і потерпілим у передзлочинній ситуації, так і безпосереднім впливом негативних вчинків жертви злочину.
Поведінка потерпілого, його конкретні дії можуть у якихось ситуаціях викликати у злочинця стан афекту, ненависті, гніву, у інших же випадках він може ігнорувати поведінку потенційної жертви, ухилитися від конфлікту з нею. Така поведінка залежить багато в чому від структури особистості злочинця, його взаємовідносин із жертвою як у передзлочинній ситуації, так і в момент вчинення злочину.
Однак емоційне переживання є лише структурним елементом, передумовою для виникнення майбутнього мотиву злочину. Щоб трансформуватися в останній, переживання мусить бути усвідомлене субєктом. Поведінку людини, як правило, визначає вплив конкретної життєвої ситуації, що стосується тих чи інших інтересів, позицій людини.
Стійкість почуттів залежить, зокрема, від тривалості процесу їхнього формування, від інтенсивності негативної поведінки потерпілого. Контакт певної інтенсивності чи тривалості між злочинцем і жертвою передує більшості умисних убивств і заподіянь тяжких тілесних ушкоджень, бо вони носять звичайно найбільш особистий характер.
Звязок «злочинець - жертва» має обєктивно-субєктивний характер, бо винного й потерпілого, незалежно від того, чи усвідомлюють вони це, обєктивно повязують час, місце, конкретна ситуація, а субєктивно - стосунки, що склалися між ними до або під час вчинення злочину.
Звязок «злочинець - жертва» також має соціальний характер, оскільки включає кожного з учасників у певну соціальну систему (від подружжя до мешканців одного населеного пункту), усвідомлюється всіма сторонами-учасниками, свідомо орієнтує їхні дії на дії інших осіб.
Цей звязок є взаємним, оскільки у всіх випадках присутня взаємодія від «внеску» жертви у власну віктимізацію до «протидії» їй. Звязок цей є діалектичним і відносним, бо його можна розірвати практично в будь-який момент.
Під природою звязку жертви і злочинця ми розуміємо характер стосунків, що виникають між винним і жертвою ще до вчинення злочину, що істотно впливає на весь механізм злочинної поведінки і на кінцевий наслідок, який багато в чому визначений попередньою поведінкою учасників конфлікту.
Спочатку у розвитку історії про жертву злочину існували дві позиції: прихильники антропологічної школи дотримувалися погляду, що поряд із природженим злочинцем існують і природжені жертви злочину. Представники соціологічної школи стверджували, що жертвою людина не народжується, а стає в процесі соціалізації.
Основоположник віктимології Ганс фон Гентіг намагався розкрити взаємодію між «діючим» злочинцем і «жертвою, що зазнає шкоди», яку він визначив як партнерство взає- модоповнення. На його думку, жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення, вона мовчазно погоджується стати жертвою, кооперується зі злочинцем і провокує його. Негласне взаєморозуміння злочинця й жертви є основоположним фактом кримінології. Злочинець намагається зробити жертву своїм обєктом. І до, і в ході діяння злочинець і жертва залишаються субєктами, що перебувають один з одним у символічній взаємодії.
Зараз більшість учених схиляється до погляду, що природа звязку між злочинцем і жертвою має соціальний характер, у процесі життєдіяльності особа віктимізується, набуває певних рис і якостей, які полегшують злочинцеві вчинення стосовно неї протиправних дій, хоча треба відмітити, що дискусії і дослідження з цього приводу продовжуються.
Будь-який соціальний стосунок має свій соціально-психологічний аспект і виявляється безпосередньо або опосередковано в контактах між людьми. Навіть під час найкоротшого спілкування мають місце свого роду міжособистісні реакції, звязки, що виникають всупереч бажанню людей. Під час триваліших контактів, коли люди не переривають спілкування, виникають більш сталі стосунки.
Соціальні звязки взагалі і, зокрема, соціальні звязки побутового і особистого характеру не існують без певних взаємовідносин. Взаємовідносини людей - це змістовний бік взаємозвязку, взаємодія в певній «емоційній атмосфері» або динамічний вияв статистичного поняття взаємозвязку. Процес будь-якої спільної діяльності людей обовязково повязаний зі сприйняттям і розумінням однією людиною іншої.
Звязки між злочинцем і жертвою можуть складатися на різних рівнях.
У процесі життєдіяльності люди вступають між собою в самі різні відносини - суспільні, особисті, побутові, родинні, ділові, на ґрунті випадкового знайомства і на іншій основі. У процесі цих звязків між людьми виникають приятельські, товариські, нейтральні, любовні, неприязні, ворожі стосунки. Усі вони базуються на різних психічних властивостях людей: симпатії, антипатії, пасивності, страху, байдужості та ін.
Стосунки, що виникають між злочинцем і жертвою, можна класифікувати за різними критеріями.
Вважаємо за доцільне, що класифікаційним критерієм повинна слугувати тривалість існування взаємовідносин між злочинцем і жертвою, а також сталість і характер звязку між ними. Цей звязок може бути раптовим; він виникає найчастіше між незнайомими раніше людьми; намір здійснити злочинні дії стосовно саме цього потерпілого у злочинця зявляється спонтанно, вибір жертви, як правило, випадковий. Між потерпілим і винним можуть існувати сталі звязки і стосунки, характерні найчастіше для людей з одного соціального середовища, побутового оточення. За характером звязку між злочинцем і жертвою можна виділити дружні, нейтральні, неприязні, конфліктні взаємовідносини. Останні мають більшу ймовірність переростання в злочин.
Як показує вивчення кримінальних справ по умисних убивствах і заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, переважна більшість таких злочинів відбувається на так званому побутовому ґрунті.
Злочини в побуті можна визначити, як такі злочини проти особи і громадського порядку, мотиви й ситуація вчинення яких повязані з особистісними взаємовідносинами злочинця й потерпілого в побутовий сфері.
Значна кількість насильницьких злочинів вчиняється саме у сімї. Як засвідчують спеціалісти з даної проблематики, насильство може існувати в сімї, незважаючи на культурні, релігійні, соціальні аспекти, і справляє руйнівний вплив на особистість, адже в сімї людина найбільш «відкрита» і тому найбільш вразлива до проявів насильства та образливої поведінки, що може призвести до виникнення фізичних та нервово-психічних розладів. В основі такого конфлікту лежить протиборство між різними життєвими поглядами, інтересами, позиціями, потребами, ролями учасників зіткнення. Невідємним атрибутом сімейно-побутових конфліктів є шквал негативних емоцій, почуттів, а також тяжкі післяконфліктні психічні стани особистості.
Соціологи свідчать, що часто чоловік та жінка перекладають відповідальність за особисті невдачі на партнера чи на «долю». Причому, якщо для чоловіка це означає розрив (розлучення, «втеча» в алкоголь), то для жінки властивими є прагнення змінити чоловіка чи «закрити очі» на проблему. Як перший, так і другий варіант жіночої поведінки часто супроводжується проявами насильства з боку чоловіка.
Подружнє насильство - це той феномен, якому не властиво проявлятись на публіці, він не виражений безпосередньо і відкрито, до того ж він не приймається і не заохочується суспільством. Інциденти, на яких ґрунтується насильство взагалі, і подружнє зокрема, як правило, кореняться в минулому, в історії взаємовідносин, що утруднює можливості дослідника у виявленні дійсних причин і мотивів.
Подружнє насильство має ще й свою особливу специфіку: відносини між образником і жертвою в ситуації подружнього насильства набагато складніші, ніж у ситуації «простого» насильства (наприклад, при хуліганстві), коли між злочинцем і жертвою немає тісних емоційних, психологічних, фізичних звязків; ситуація насильства часто забарвлена різноманітними почуттями (між винним та жертвою можуть існувати як почуття ненависті, так і кохання), члени подружжя досить близько знають один одного, «слабкі» та «сильні» місця партнера, чинники, до яких він найбільш чутливий і вразливий, що дає можливість при бажанні або сильніше «вдарити», або, навпаки, обминути найуразливішу сферу; позиції образника і жертви в ситуації подружнього насильства чітко не розмежовуються, і в процесі подружньої взаємодії часто переходять одна в одну.
Ці та інші особливості визначають специфіку подружнього насильства, яка полягає ще й у тому, що деякі форми поведінки, що є ненасильницькими у звичайній ситуації конфліктної взаємодії чужих людей, в ситуації подружньої взаємодії є насильницькими.
Як показують статистичні дослідження, дружні стосунки між злочинцем і жертвою до вчинення злочину найчастіше спостерігаються в тих випадках, коли вони перебувають у родинному звязку, і рідше - між просто знайомими людьми.
Нейтральні взаємовідносини характерні для групи знайомих людей. Байдужі, нейтральні стосунки для родинних і подружніх відносин не є характерними і практично не зустрічаються.
Неприязні й конфліктні стосунки найчастіше можна спостерігати між подружжям і коханцями. Безпосередні, відносно близькі інтимні звязки, що мають тривалий характер, з більшою ймовірністю породжують конфлікти побутового характеру. Можливо, що певною мірою це пояснюється терпимістю близьких людей стосовно негативної поведінки членів сімї, надією на їхнє виправлення, усвідомлення неправильності своїх вчинків, і, відповідно, меншою терпимістю до образ з боку сторонніх людей.
Нейтральні стосунки можуть перерости як у хороші, дружні, так і неприязні, конфліктні.
Сприятливим тлом неприязних стосунків є образа, насильство чи загроза застосування насильства до винного або його близьких.
Взаємовідносини людей не є статичними, вони можуть мінятися і трансформуватися. Мінливість визначається багатьма обставинами, серед яких і поведінка учасників уже усталених взаємовідносин. Існуюча між цими явищами взаємозалежність означає, що коли вплив поведінки однієї зі сторін взаємозвязку може змінити взаємовідносини, то й існуючі взаємовідносини можуть впливати певним чином на поведінку їхніх учасників.
У сімейно-побутових конфліктах злочинець і потерпілий виступають, можна сказати, «нарівні». Потерпілою виявляється особа, яка внаслідок моральних або фізичних властивостей, через ситуацію, що несприятливо склалася, не захотіла або не змогла уникнути конфлікту ще на ранніх стадіях його розвитку.
Коли злочин вчинюється в тісному звязку з діями і вчинками жертви, не можливо відокремити одне від одного винного й потерпілого. Мотиви поведінки одного протистояють мотивам поведінки іншого, внаслідок чого вибудовується кримінальна ситуація.
Конкретні дії і вчинки потерпілих виявлялися найчастіше в активній наступальній формі, яка не лише спричиняла, але й полегшувала вчинення злочину. Більше половини потерпілих таким чи іншим чином провокують злочинця на вчинення стосовно себе протиправних дій. Взаємодіючи зі злочинцем, жертва не тільки вносить щось від себе, але й «переробляє» дії злочинця в своє особисте. У цьому випадку і виявляється звязок «злочинець - жертва».
При розгляданні даної проблематики особливу увагу слід приділити інформаційній політиці, яка останні роки є потужним чинником формування свідомості населення. Різноманітні засоби масової інформації, Інтернет можуть нести як позитивну, так і негативну спрямованість на поведінку, волю людей, сприяти вибору ними того чи іншого варіанту поводження. Криміногенний, небажаний вплив проявляється в тому, що підвищується загальний рівень соціальної напруженості, зменшується толерантність, нагнічується атмосфера тривожності, страху, занепокоєння, зниження цінності людського життя. Разом із цим інформація може виступати в ролі і профілактичного засобу, коли пропагується підвищення рівня правосвідомості, боротьба з правовою безграмотністю, правовим нігілізмом, неприпустимістю кримінального способу вирішення своїх особистісних проблем. Дуже важливою є взаємодія правоохоронних органів та засобів масової інформації, у ході здійснення якої відбувається правове виховання як конкретного індивіда, так і всього суспільства. Реальне зменшення рівня віктимізації населення повинне виступати, як позитивний результат такої взаємодії. злочинець жертва кримінальний
Категорія «звязок «злочинець - жертва» повинна стати інструментом прогнозування кримінальної дійсності, зміни її в бажаному напрямі шляхом виявлення не лише потенційних жертв, але й майбутніх злочинців. Отже, дуже важливо розібратися в так званій інверсійній ситуації, коли потенційний злочинець стає реальною жертвою, а передбачувана, очікувана жертва - злочинцем.