Ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,29 Кб
  • Опубликовано:
    2017-09-19
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд















ОЗНАКИ Й ПІДСТАВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ ЗА АПАРТЕЇД


Важна К.А., к. ю. н.,

доцент кафедри міжнародних відносин

Київський національний університет культури і мистецтв

У статті шляхом аналізу сутності міжнародного злочину апартеїду відповідно до сучасного міжнародного права і практики вчинення апартеїду встановлюються ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд. Автор доходить висновку, що міжнародний злочин апартеїду не може бути реалізованим без використання державного механізму.

Ключові слова: апартеїд, міжнародний злочин, імперативна норма загального міжнародного права, порушення прав людини, відповідальність держави за міжнародним правом.

Постановка проблеми. Незважаючи на значні зусилля міжнародного співтовариства у сфері боротьби з апартеїдом, чинні міжнародно-правові механізми недостатньо ефективні в боротьбі із цим міжнародним злочином і потребують удосконалення. Глибокий аналіз сутності міжнародного злочину апартеїду, його специфіки і практики реалізації, аналіз субєктів злочину апартеїду допоможе знайти й виділити слабкі місця міжнародно-правового регулювання боротьби з апартеїдом, а також уможливить пошук нових ефективних шляхів боротьби та превенції апартеїду, удосконалення чинних і створення нових міжнародно-правових механізмів боротьби із цим міжнародним злочином.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Міжнародно-правові механізми боротьби з міжнародними злочинами, особливості і проблеми відповідальності держав за міжнародні злочини вивчали, зокрема, такі зарубіжні вчені: Р. Аго, Ю. Барбоза, М.Ш. Бассіоні, І.П. Бліщенко, Я. Броунлі, А. Бустаманте, Ф.В. Гарсіа Амадор, Дж. Гінзбургс, Г. Доннедьє де Вабр, Дж. Дугарт, П.М. Куріс, Ф. Малекян, В.П. Панов, В. Пелла, А. Пелле, Ю.А. Решетов, І.В. Фісенко та ін. В Україні проблеми протидії міжнародним злочинам і проблеми реалізації відповідальності держав за міжнароднізлочини досліджувались С.С. Андрейченко, В.Ф. Антипенком, В.А. Василенком, І.В. Гетьман-Павловою, Н.А. Зелінською, І.І. Лукашу- ком, Ю.В. Манійчуком та іншими вченими. Проте допустимість і специфіка встановлення ознак і підстав відповідальності держави за міжнародний злочин апартеїду відповідно до чинного міжнародного права потребує подальшого ґрунтовного дослідження, так як ця проблема не була предметом окремого дослідження, висвітлювалася поверхово, що зумовлює доцільність її вивчення.

Постановка завдання. Шляхом аналізу сутності міжнародного злочину апартеїду відповідно до сучасного міжнародного права, а також шляхом дослідження практики вчинення апартеїду, способів та інструментів його реалізації обґрунтувати, що держава може бути субєктом злочину апартеїду, а також установити ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд.

Виклад основного матеріалу дослідження. Організація Обєднаних Націй (далі - ООН), усі її головні органи почали займатися питаннями боротьби з расовою дискримінацією й одним із її найбільш нелюдських виявів - апартеїдом, по суті, з часу свого створення. У численних резолюціях Генеральної Асамблеї висловлено думку, що політика й практика апартеїду є повним запереченням цілей і принципів Статуту ООН, є міжнародним злочином [1, с. 107-108].

В основу конвенцій, спрямованих на припинення апартеїду та інших міжнародних злочинів, покладена кримінальна відповідальність фізичних осіб за ці злочини. І хоча основним шляхом покарання осіб, винних у міжнародних злочинах, згідно з такими конвенціями, як і раніше, є переслідування національними судами держав-учасниць, деякі з указаних документів виходять із принципу міжнародної кримінальної відповідальності й можливості в принципі міжнародної кримінальної юрисдикції. Відповідно до сучасного міжнародного права, кримінальна відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини не виключає міжнародно-правову відповідальність відповідних держав [1, с. 99-101].

Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р. поширює свою юрисдикцію на злочин апартеїду й зараховує його до злочинів проти людства (ст. 7). Пункт 2 ст. 7 містить визначення злочину апартеїду, відповідно до якого це «антилюдські діяння,... які здійснюються в контексті інституціоналізованого режиму систематичного гноблення та панування однієї расової групи над іншою расовою групою чи групами, здійснювані з метою збереження такого режиму» [2].

Одним із головних міжнародно-правових документів конвенційного характеру, спрямованих на припинення злочину апартеїду, є Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 30 листопада 1973 р. й набула чинності 18 липня 1976 р. (далі - Конвенція 1973 р.) [1, с. 106-107; 3]. Конвенція спрямована проти апартеїду в Південній Африці, але має більш загальний характер [4, с. 60; 5, с. 161]. Держави-учасниці Конвенції заявляють, що апартеїд є злочином проти людства і що нелюдські акти, які є наслідком політики й практики апартеїду та схожої з ним політики й практики расової сегрегації й дискримінації, є злочинами, що порушують принципи міжнародного права, зокрема цілі та принципи Статуту ООН, і створюють серйозну загрозу міжнародному миру й безпеці (ст. 1 Конвенції 1973 р.).

Згідно зі ст. 2 Конвенції 1973 р., термін «злочин апартеїду» включає схожу з ним політику та практику расової сегрегації й дискримінації в тому вигляді, в якому вони практикувалися в південній частині Африки, означає такі нелюдські акти, вчинені з метою встановлення та підтримки панування однієї расової групи людей над будь-якою іншою расовою групою людей і її систематичне гноблення:

а) позбавлення члена або членів расової групи чи груп права на життя і свободу особистості: 1) шляхом убивства членів расової групи чи груп; 2) шляхом заподіяння членам расової групи чи груп серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу та посягання на їхню свободу чи гідність у результаті застосування до них катувань або жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання; 3) шляхом довільного арешту й незаконного утримання в тюрмах членів расової групи чи груп; правовий злочин кримінальний апартеїд

b)навмисне створення для расової групи чи груп таких життєвих умов, які розраховані на її чи їх повне або часткове фізичне знищення;

c)будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи чи груп у політичному, соціальному, економічному й культурному житті країни, умисне створення умов, що перешкоджають повному розвиткові такої групи чи груп, зокрема, шляхом позбавлення членів расової групи чи груп основних прав і свобод людини, включаючи право на працю, право на створення й визнання профспілок, право на освіту, право залишати свою країну та повертатися до неї, право на громадянство, право на свободу пересування й вибору місця проживання, право на свободу переконань і вільне їх виявлення та право на свободу мирних зборів та асоціацій;

Ь) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на поділ населення за расовою ознакою шляхом створення ізольованих резервацій і гетто для членів расової групи чи груп, заборони змішаних шлюбів між членами різних расових груп, експропріації земельної власності, що належить расовій групі чи групам або їхнім членам;

е) експлуатація праці членів расової групи чи груп, зокрема використання їх примусової праці;

З правового погляду в ст. 1 Конвенції 1973 р. дуже важливою є констатація того, що злочин апартеїду виявляється у відповідних політиці й практиці держави [6, с. 143]. Характеристика міжнародного злочину апартеїду як політики і практики держави міститься й в інших положеннях указаної Конвенції. Зокрема, у преамбулі Конвенції 1973 р. вказується про «нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду», а також те, що «Генеральна Асамблея Організації Обєднаних Націй прийняла низку резолюцій, у яких політика і практика апартеїду засуджуються як злочин проти людства» [3].

Як указується в доктрині, необхідна умова для виявлення актів апартеїду полягає в тому, щоб установити не лише такі акти, як убивства, застосування примусової праці тощо, які безпосередньо призводять до систематичного придушення та пригнічення за расовою ознакою, а й будь-які заходи, зокрема заходи законодавчого характеру, що утворюють систему політики апартеїду. Останнє є доказом винного умислу, що становить невідємну ознаку складу злочину апартеїду. На думку деяких учених, ст. 2 Конвенції 1973 р. виразно підтверджує, що неодмінною ознакою злочину апартеїду є винний умисел [1, с. 108-109; 7, с. 238-239].

Аналіз тексту ст. 2 Конвенції 1973 р. призводить до розуміння того, що акти, які становлять міжнародний злочин апартеїду, можуть бути вчинені лише із залученням усього державного механізму (державних органів (апарату управління), апарату примусу держави (армії, поліції, розвідки тощо), державних установ і підприємств, фінансових ресурсів держави). Наприклад, такі акти апартеїду, як довільний арешт і незаконне утримання в тюрмах членів расової групи чи груп (п. а.1); «будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи чи груп у політичному, соціальному, економічному й культурному житті країни, позбавлення членів расової групи чи груп основних прав і свобод людини, включаючи право на працю, право на створення й визнання профспілок, право на освіту, право залишати свою країну та повертатися до неї, право на громадянство, право на свободу пересування й вибору місця проживання, право на свободу» переконань і вільне їх виявлення та право на свободу мирних зборів та асоціацій (п. с); «будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на поділ населення за расовою ознакою шляхом створення ізольованих резервацій і гетто для членів расової групи чи груп, заборони змішаних шлюбів між членами різних расових груп, експропріації земельної власності, що належить расовій групі чи групам або їхнім членам» (п. і), та інші акти, перераховані в ст. 2 [3], можуть бути реалізовані лише центральними виконавчими й законодавчими органами держави із залученням органів судової та правоохоронної систем держави, а також часто для цього необхідно виділення державою фінансових ресурсів.

Сутність апартеїду як злочинної політики та злочинного діяння полягає в територіальному, соціальному, політичному чи економічному поділі фізичних осіб за ознакою раси, національності або релігії, в узаконеному безправї останніх. Апартеїд - це крайня політика расизму [4, с. 60]. Таке злочинне ставлення до людини свого часу було узаконено в Південно-Африканській Республіці [8, с. 458; 9, с. 173].

Від 1960 р. Генеральна Асамблея й Рада Безпеки ООН прийняли низку резолюцій, які кваліфікували становище в Південній Африці як таке, що «ставить під загрозу» або «серйозно загрожує міжнародному миру й безпеці». Генеральна Асамблея звернулася безпосередньо до держав-учасниць ООН, запропонувавши їм ужити заходи, які могли б змусити Південно-Африканську Республіку відмовитися від політики апартеїду, зокрема розірвати з нею дипломатичні, консульські, економічні, політичні та військові відносини [10, с. 250-251]. Як бачимо, вказані заходи були спрямовані саме на державу, а не на окремих фізичних осіб.

Існування апартеїду практично неможливе поза державною системою реалізації його складників. Апартеїд не може бути вчинений випадково або за недоглядом посадових осіб. Реалізація апартеїду передбачає винний умисел на його здійснення й використання для цього державних механізмів і державних фінансових ресурсів, що потребує великої кількості послідовно прийнятих державними органами рішень, указів чи інших документів бюрократичного механізму системи державних органів.

Що ж стосується такої правової категорії, як «вина», то під час розгляду питання провідповідальність держав за міжнародні злочини, як і під час виявлення індивідуальної відповідальності фізичних осіб за їх учинення, цей фактор має велике значення. Проблема виявлення відповідальності держав і фізичних осіб за апартеїд не передбачає значних труднощів, оскільки в основу політики цих держав покладений явно виражений винний умисел. Як підкреслюється в доктрині, злочинний намір установити й підтримувати расове панування та систематично експлуатувати людей за расовою ознакою є невідємною частиною актів апартеїду.

На думку Ю.А. Решетова, здійснення такого масового і грубого порушення прав людини, яким є злочин апартеїду, неможливе без винного наміру державних органів, тому вже саме вчинення актів апартеїду створює безпосередню підставу для встановлення відповідальності відповідної держави [1, с. 112-113].

Очевидно, що у випадках учинення міжнародних злочинів говорити про якісь ефективні засоби внутрішнього захисту від цих порушень не доводиться. Уся політика відповідних держав робить такий захист практично неможливим. Ситуація в Південно-Африканській Республіці є безперечним доказом указаного. Сама державна структура, політична доктрина і практика державних органів виключають функціонування засобів ефективного внутрішнього захисту від таких порушень [1, с. 112-113].

Відповідно до сучасного міжнародного права, загальну заборону політики апартеїду можна вважати обовязковою для всіх держав, незалежно від участі в Конвенції 1973 р., так як така заборона випливає з імперативних норм міжнародного права. А вже конкретні правила реалізації відповідальності, для того щоб стати обовязковими, повинні отримати згоду держави [6, с. 145].

Згідно зі ст. 3 Конвенції 1973 р., міжнародній кримінальній відповідальності, незалежно від мотиву, підлягають особи, члени організацій та установ і представники держав [3].

Статутом Міжнародного кримінального суду щодо відповідальності за апартеїд (як й інші міжнародні злочини) у ст. 25 визначено, що цей Суд здійснює юрисдикцію лише щодо фізичних осіб, проте в Статуті також визначається, що жодне положення Статуту, яке стосується кримінальної відповідальності індивідів, не впливає на відповідальність держав за міжнародним правом [2].

У ст. 4 Проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства 1996 р. зазначається, що той факт, що Кодекс передбачає відповідальність для окремих осіб за злочини проти миру й безпеки людства, не зачіпає будь-які питання щодо відповідальності держав за міжнародним правом [11]. У Коментарі Комісії міжнародного права ООН до ст. 4 Проекту Кодексу вказується, що існує можливість і навіть імовірність того, що окрема особа може вчиняти злочини проти людяності (як й інші міжнародні злочини), діючи як «агент держави», «від імені держави» або «перебуваючи де-факто у звязку з державою, при цьому не будучи наділеною якими-небудь передбаченими законом повноваженнями». У Коментарі Комісії міжнародного права ООН до ст. 4 Проекту Кодексу також указується, що «покарання осіб, які представляють органи держави, звісно, не вичерпує міжнародної відповідальності держави за міжнародно-протиправне діяння, що присвоюється державі в таких випадках у звязку з поведінкою органів держави. Отже, держава може продовжувати нести відповідальність і не мати можливості зняти із себе відповідальність шляхом посилання на факт судового переслідування або покарання осіб, що вчинили злочин» [11].

Проте Проектом Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства 1996 р. щодо міжнародного злочину апартеїду встановлюється особлива вимога - ознака наявності саме інституціоналізованого режиму систематичного або масштабного порушення прав людини й основних свобод. Тобто порушення прав людини, що становить міжнародний злочин, має вчинятися державою (державними органами).

У ст. 18 Проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства 1996 р. перелічені деякі нелюдські діяння, які, відповідно до тексту цього документа, визнаються злочинами проти людяності і становлять міжнародний злочин. До таких нелюдських діянь у п. ї ст. 18 Проект зараховує й апартеїд, щоправда, у цьому пункті злочин апартеїду зазначається під більш широким найменуванням, а саме «інституціоналізована дискримінація за расовими, етнічними, релігійними ознаками, яка включає порушення основних прав і свобод і призводить до серйозних утисків частини населення» [11].

У Коментарі Комісії міжнародного права ООН до п. ї ст. 18 Проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства 1996 р. вказується, що діяння, які становлять злочин, указаний у п. ї ст. 18, «повязані з відмовою людям у правах людини й основних свободах на підставі будь-яких недопустимих критеріїв»; а також те, що такі діяння повинні вчинятися «систематично або в широких масштабах». У Коментарі також наголошується, що дискримінаційний план або політика мають бути інституціоналізовані, «наприклад, шляхом прийняття низки законодавчих заходів, що відмовляють особам, які належать до певної расової, етнічної чи релігійної групи, в їхніх правах людини чи свободах» [11]. Як зазначається в указаному Коментарі до п. ї ст. 18 Проекту Кодексу, «по суті, це злочин апартеїду під більш широкою назвою» [11].

Міжнародний злочин апартеїду не міг би мати місця без залучення всього державного механізму, включаючи виконавчу, судову й законодавчу гілки влади. При апартеїді злочинна політика держави реалізується її центральними та місцевими органами публічної влади, закріплюється на законодавчому рівні, забезпечується правоохоронними й силовими (включаючи армію) структурами та інколи підтримується на рівні населення (народу) цієї держави, який шляхом голосування на виборах бере участь у формуванні злочинної політики й підтримує її після запровадження.

Роберто Аго (спеціальний доповідач Комісії міжнародного права ООН 1969-1980 рр. з теми Проекту статей про відповідальність держав) писав, що Конвенція про запобігання геноциду та покарання за нього 1948 р. трохи розчарувала його, так як не було зроблено найважливішу річ, яка повинна була бути зробленою, а саме потрібно було «чітко визначити, що геноцид є злочином держави й результатом геноциду повинні бути санкції, направлені проти держави». На думку вченого, зовсім не достатньо прийняти конвенцію щодо такого питання, як геноцид, у кінці Другої світової війни, в якій (Конвенції) все, що вимагається, - це те, щоб уряд покарав безпосередніх виконавців актів геноциду. «Хіба можна повірити в те, що, якщо геноцид мав місце на території цієї держави, це відбувалося без потурання верховної влади цієї самої держави?» Те саме, на думку Р. Аго, стосується й злочину апартеїду. «Конвенція із цього питання аналогічно неправильна. У ній говориться, що потрібно покарати тих, хто проводив політику апартеїду. Але держава особисто проводила політику апартеїду. І тому вона ніколи не вживатиме потрібних заходів» [6, с. 147].

Чинні міжнародно-правові механізми боротьби з міжнародним злочином апартеїду не є достатньо ефективними для боротьби й превенції вказаного міжнародного злочину, мають багато слабких сторін. Зокрема, держави, які здійснюють політику апартеїду, не беруть участі в міжнародних договорах, спрямованих на боротьбу із цим злочином; Міжнародний суд може здійснювати судочинство лише за умови згоди держави на юрисдикцію суду; відповідальність несуть лише фізичні особи - безпосередні виконавці актів, тоді як винним в указаних злочинах є набагато ширше коло осіб, а самі злочини вчиняються шляхом використання державного механізму.

Висновки з проведеного дослідження. Виходячи із сутності й особливостей міжнародного злочину апартеїду, а також аналізу практики вчинення вказаного злочину, можна стверджувати, що реалізація апартеїду не можлива без залучення практично всього державного механізму.


1.Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности / Ю.А. Решетов. - М.: Международные отношения, 1983. - 224 с.

2.Rome Statute of the International Criminal Court, 17 july 1998 // The official site of the International Criminal Court [Electronic resource].

3.Международная конвенция о пресечении преступления апартеида и наказании за него от 30 ноября 1973 года // Сайт ООН в Беларуси [Электронный ресурс].

4.Панов В.П. Международное уголовное право: [учебное пособие] / В.П. Панов. - М.: Высшее образование, 1997. - 320 с.

5.Dugard J. International Law: A South African Perspective / J. Dugard. -Juta and Company ltd, 2008. - 582 p.

6.Важна К.А. Концепція кримінальної відповідальності держави: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.11 / К.А. Важна. - К., 2013. - 243 с.

7.Olusanya O. Double jeopardy without parameters /

O.Olusanya. - Antwerp, Oxford, 2004. - 278 p.

8.Верле Г Принципы международного уголовного права: [учебник] / Г. Верле ; пер. с англ. С.В. Саяпина. - О.: Фенжс ; М.: ТрансЛит, 2011. - 910 с.

9.Fernandez L. Reparation for human rights violations commited by the apartheid regime in South Africa / L. Fernandez // State Responsibility and the Individual: Reparation in Instances of Grave Violations of

Human Rights / ed. by Albrecht Randelzhofer, Christian Tomuschat.-TheNetherlands:MartinusNijhoffPubHshers,1999.- P. 173-188.

10.Лукашук И.И. Право международной ответственности / И.И. Лукашук. - М.: Волтерс Клувер, 2004. - 432 с.

Draft code of crimes against the peace and security of mankind, 1996 // The site of United Nations Treaty collection [Electronic resource].

Похожие работы на - Ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!