Внутрішнє переконання та професійна правосвідомість судді у механізмі прийняття судових рішень

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    10,99 Кб
  • Опубликовано:
    2017-09-19
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Внутрішнє переконання та професійна правосвідомість судді у механізмі прийняття судових рішень














Внутрішнє переконання та професійна правосвідомість судді у механізмі прийняття судових рішень

У теорії права існує точка зору, згідно з якою суддя у своїй діяльності досягає мети правосуддя внаслідок дії двох взаємоповязаних процесів, практичного - правозастосування як реалізація норм права для вирішення правового спору та субєктивного - в основу якого покладається професійна правосвідомість судді, яка наповнює процес розгляду справи аксіологіч - ним змістом, і саме завдяки якій судочинство і стає правосуддям [1, с. 130]. Правосвідомість як ідеологічна основа внутрішнього переконання і регулятор поведінки у межах вимог закону допомагає судді зясувати сенс і зміст закону, обумовлює правильне застосування правових норм при формуванні законного, обґрунтованого, справедливого акту правосуддя. Проблема професійної правосвідомості у формуванні внутрішнього суддівського переконання як знання, у вірогідності якого суддя не сумнівається, - це проблема правильності реалізації вимог матеріального і процесуального закону у прийнятому по справі рішенні.

Враховуючи вказане вище та визначаючи доцільність вивчення теоретико-правових та практичних аспектів внутрішнього переконання судді та його професійної правосвідомості, що відіграють ключову роль у прийнятті судових рішень, задачею цього дослідження стане: 1) визначення місця внутрішнього переконання та професійної правосвідомості судді у механізмі прийняття судового рішення; 2) дослідження сутності внутрішнього переконання судді з позиції правового змісту цього поняття;

1)виокремити та проаналізувати критерії формування внутрішнього переконання судді.

Теоретичною базою дослідження стали праці таких вчених як В.Б. Аверянов, Н.М. Ахтирська, И.Л Дроздович, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, М.В. Костицький, О.В. Кузьменко, В.Я. Марчак, О.М. Пасенюк, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов. Хоча, потрібно наголосити на відсутності наукових праць, присвячених означеній юридичній проблематиці, де було зясовано професійні чинники щодо формування внутрішнього переконання судді та аспектів внутрішнього переконання та професійної правосвідомості у прийнятті рішення суддею.

Пріоритетність матеріальних явищ, пошук матеріального у діях і вчинках судді довгий час були універсальним підходом вирішення правових проблем та досліджувалися як основа судового рішення. Але, як і будь-яка розумова діяльність, прийняття судового рішення повязане з субєктивністю правосвідомості судді та його внутрішнім переконанням. Суддя має власну індивідуальність, ця особливість найяскравішим чином проявляється у здійсненні правосуддя. Він виконує у суспільстві виняткову соціальну роль - безпосередньо реалізує судову владу, яка має процесуальну форму - форму судових рішень, що ґрунтуються як на переконаності судді у правильності висновків у справі та обґрунтовується його емоційним ставленням до обставин справи. Здійснювати правосуддя тільки на підставі досконалого знання законодавства не можливо, оскільки закон завжди має букву і дух. Тільки вміння судді знаходити рішення у суперечці та на злитті цих двох субстанцій є основою справедливого судового рішення. Цицерон застерігав про небезпеку зневаги до духу закону та вказував, що протизаконня часто вчиняється у звязку з перекрученням права, його точним, але злісним тлумаченням. Де висновок перемиря з ворогом на тридцять днів, а по ночах спустошення його землі з чистою совістю - обман, а не законність [2, с. 12]. Правосуддя як суспільне явище складається із системи заходів і прийомів діяльності суду, як субєктивне явище - рухоме професійною правосвідомістю судді. Суддя виносить рішення (вирок) на підставі професійної правосвідомості та за своїм внутрішнім переконанням, де правосвідомість судді відіграє значну роль, забезпечуючи розуміння і тлумачення законів, вона є основою його внутрішнього переконання у процесі розгляду справи по суті.

Досліджуючи означену проблему необхідно розуміти, що ці два поняття не є тотожніми. Професійна правосвідомість судді має загальний характер по відношенню до внутрішнього переконання, яке виникає в процесі розгляду кожної конкретної справи. Правосвідомість судді як субєктивна реакція судді на правові норми, тобто сукупність поглядів, ідей, що відображають ставлення судді до традицій, звичаїв, моральних принципів, норм поведінки, професійних обовязків, норм права, законності, правосуддя, уявлення про те, що є правомірним і неправомірним, повязане із внутрішнім переконанням судді як усвідомленої потреби судді у використанні ним власних думок, поглядів і знань [3, с. 541]. Професійна правосвідомість судді існує з самого початку розгляду справи, а внутрішнє переконання зявляється у результаті цієї діяльності. Факти і обставини, які необхідно зясувати судді, у житті існували самі по собі, були обєктивними незалежно від правосвідомості останнього, але саме його правосвідомість дозволяє правильно пізнати і кваліфікувати їх з позицій вимог закону. Внутрішнє переконання та професійна правосвідомість судді є правовими категоріями, що відображають субєктивний елемент у діяльності судді як субєкта процесуальних правовідносини щодо здійснення правомочностей по вирішенню питань права у судовому процесі. Зазначені поняття як субєктивні елементи повязані з логікою мислення останнього.

У процесуальній літературі науковці вказують на нерозривний звязок внутрішнього переконання і професійної правосвідомості судді. Дискусійним є питання про характер звязку зазначених категорій, оскільки професійна правосвідомість судді розуміється як форма свідомості останнього, що відображає правову дійсність у формі юридичних знань і оціночних відносин до права і практики його реалізації, правових установок і ціннісних орієнтацій [4, с. 13]. Вчені вказують, що професійна правосвідомість судді як субєктивне явище складається з уявлень судді про право, його цінності, зправової психології і навіть індивідуальної або емоційної масової реакції на право, часом інтуїтивно, підсвідомо (як реакція на порушення норм писаного права) [4, с. 14]. Розглядаючи усі характеристики властивостей і сторін професійної правосвідомості судді, на нашу думку, поєднання професійної правосвідомості та внутрішнього переконання полягає у сукупності знань і відношення до права, а також ті переживання, які суддя має в момент оціночної розумової діяльності. Професійна правосвідомість судді є основою, передумовою формування його внутрішнього переконання, на основі якої знання права, відношення до права і правовідносин відповідають принципам і правилам права та формується внутрішнє переконання судді по кожній конкретній справі.

Отже, професійна правосвідомість судді є сукупністю уявних і чуттєвих оцінок правових явищ, правових відносин взагалі, а внутрішнє переконання судді є результатом і критерієм дослідження судді по кожній конкретній справі як психологічний емоційно-інтелектуальний стан судді, що полягає у почутті впевненості у правильності застосованих знань, у правильній оцінці фактів та доказів по справі і у правильності зроблених висновків. Передумовою формування внутрішнього переконання є правосвідомість судді (як субєктивний фактор) автономія та його незалежність (як обєктивний фактор) у процесі судового розгляду. Підставою для внутрішнього переконання є інформація, одержана суддею у розгляді судової справи.

На нашу думку, схема механізму прийняття рішення суддею виглядає як обєктивний взаємозвязок трьох компонентів: а) узагальнення дійсності у правових категоріях; б) емоційне сприйняття правової дійсності й формування бажання її змінити; г) вольове регулювання поведінки, яке полягає у вирішенні зміни правової дійсності; у виборі, розробці шляхів і засобів здійснення поставлених завдань.

Гносеологічна природа внутрішнього переконання судді виявляється у тому, що: 1) внутрішнє переконання - це результат пізнавальної діяльності судді, результат відображення у свідомості судді предмета дослідження; 2) внутрішнє переконання - це процес посвідчення в істинності (хибності) знань про досліджувані обставини справи.

Логічна природа переконання полягає у тому, що внутрішнє переконання судді має являти собою категоричний, однозначний висновок, який не допускає жодних сумнівів судді у формуванні правильності рішення (вироку). Психологічна природа внутрішнього переконання судді характеризується певним станом свідомості судді - впевненістю у правильності прийнятого по справі рішення (вироку), а також вольовою готовністю діяти у відповідності зі своїм внутрішнім переконанням. Отже, з психологічного погляду, переконання - це впевненість, відсутність сумнівів у істинності висновків. Сумнів, як складний психологічний стан включає усвідомлення недоведеності, непереконаності, переживання, незадоволення тим, що видається за істину, за вирішення поставленого завдання» [5, с. 147]. А.Р. Ратінов, вважає, що сумніви відіграють позитивну роль, оскільки стимулюють до пошуку нових даних з метою спростування останніх. Відповідно до психологічної термінології почуття впевненості та сумніву є інтелектуальними емоціями, що складають основу внутрішнього переконання [6, с. 200]. У психологічному аспекті внутрішнє переконання можливо розглядати в динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка судді, яка є подоланням й усуненням сумнівів та невпевненості.

Соціальна природа внутрішнього переконання судді, знаходить своє відображення:

1)у професійній установці судді щодо формування його внутрішнього переконання, яке відповідає цілям і завданням правосуддя, а також правової ідеології у цілому;

2)у внутрішньому переконанні судді відповідності вимогам морально-етичних норм як різновиду соціальних норм.

У наукових джерелах існує розуміння внутрішнього переконання судді як складного багатогранного явища, що виступає як передумова, як процес і як результат пізнавальної діяльності судді [7, с. 41]. Прихильники цієї точки зору вважають, що внутрішнє переконання не може формуватися ззовні, не може бути навязано - воно повинно бути набуте та відчуте суддею самостійно, відповідно до діалектичних закономірностей сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Внутрішнє переконання судді, на думку вчених, є знання, які суддя відкрив для самого себе та самостійно їх сформував. Воно є глибоко особистим знанням, що супроводжується змінами певних сторін свідомості: інтелекту, емоцій, а також знаходить свій зовнішній вираз у практичних діях судді як субєкта пізнавальної діяльності [8, с. 15].

Серед наявних наукових підходів існує порівняння понять внутрішнього переконання ти переконаності, вчені повязують з першим раціональну основу діяльності і глибоко укорінені у свідомості судді уявлення морально-ідеологічного плану, мотивуючі рішення і вчинки, а з другої - субєктивне ставлення судді до власних вчинків і переконань (впевненість у власній правоті). Ці поняття тісно повязані і при відомій диференціації у деяких працях з досліджуваної проблематики, нерідко трактуються у єдиному контексті. Так, Б.Т. Матюшин розглядає внутрішнє переконання судді як власне ставлення до своїх знань, рішень, дій [9, с. 54]. На противагу йому А.В. Смірнов вважає, що переконання називається внутрішнім не тільки тому, що формується у свідомості судді, - воно внутрішнє, головним чином тому, що єдиним «притулком», всередині якого прихована істина, є наявна сукупність доказів [10, с. 35].

На нашу думку, внутрішнє переконання судді - це субєктивно-обєктивна категорія, яка виявляється у тому, що:

по-перше, це суто індивідуальний підсумок пізнавальної діяльності судді у кожній конкретній справі, де внутрішнє переконання судді виступає якісно особливим станом свідомості судді, яке за своєю природою не може бути отримано ззовні, не може бути колективним, оскільки воно обовязково повинно бути набутим самим суддею;

-по-друге, основу внутрішнього переконання судді складає творчо-інтелектуальна розумова діяльність судді, оскільки отримуючи та інтерпретуючи знання на основі професійної практичної діяльності, суддя перетворює їх у свої переконання. У цьому процесі приймають участь всі індивідуальні особистісні характеристики судді, які надають його переконанню емоційного забарвлення, а саме всі сторони його психіки, інтереси і установки, спосіб мислення, моральні ідеали, вольові якості, властивості характеру, темпераменту;

-по-четверте, обєктивний характер внутрішнього переконання судді полягає у двох аспектах, а саме: 1) у обєктивному змісті переконання; 2) у плані незалежності результату пізнання від бажання та волі судді.

У наукових джерелах існують критерії формування внутрішнього переконання судді, до яких відносять: закон, правосвідомість та совість [11, с. 44]. Закон як критерій формування внутрішнього переконання судді виконує роль меж, за якими внутрішнє переконання судді вільно лише у оцінці доказів, але не у веденні процесу пошуку істини, що регулюється нормами права. Закон супроводжує формування внутрішнього переконання судді та є основним гарантом обєктивності його внутрішнього переконання, зобовязуючи, щоб переконання і засновані на ньому процесуальні дії були узгоджені з вимогами як матеріального, так і процесуального права і відповідали цим вимогам. Закон встановлює правила, якими суддя зобовязаний керуватися у своїй діяльності при встановленні обставин вчинення злочину, при дослідженні та оцінці доказів, при застосуванні норм закону. Крім того, закон передбачає спеціальні гарантії, що забезпечують свободу внутрішнього переконання, а саме правила про відводи, право судді на окрему думку, таємниця нарадчої кімнати. Вплив закону двоякий: в одних випадках внутрішнє переконання судді замінюється прямою вказівкою законодавця - визнати доказ недопустимим або скористатися презумпцією або преюдицією. У інших випадках, закон передбачає лише загальні орієнтири для оцінки доказів, наприклад, для оцінки його відносності, або ж відносить вирішення того чи іншого процесуального питання на розсуд судді. Причина такої неоднозначності міститься у компромісі між потребою розкрити злочин та потребою захисту особи від порушень її прав і свобод, що визначає, з одного боку, чітку нормативну регламентацію кримінально-процесуальної діяльності та кримінально-процесуальної форми, а з іншого, необхідності проголошення свободи внутрішнього переконання судді як морально-психологічної гарантії змагального правосуддя. Деякі процесуальні норми істотно обмежують свободу внутрішнього переконання судді, але це не нівелює значення внутрішнього переконання останнього для кримінального та цивільного процесуального пізнання, а лише говорить про назрілу необхідність приведення змісту вказаних процесуальних норм у відповідність до принципу свободи оцінки доказів, вдосконалення механізму гарантій забезпечення незалежності, обєктивності та неупередженості судді.

Правосвідомість як критерій формування внутрішнього переконання судді є формою та сферою свідомості судді, що відображає правову дійсність у формі юридичних знань і оцінних відносин до права і практики його реалізації, правових установок і ціннісних орієнтації, що регулюють діяльність судді у формуванні рішення по справі. Правосвідомість - система субєктивних правових поглядів, ідей, переконань, які визначають лінію поведінки судді, причому, як зазначає С.С. Алексєєв, така система має розєднаний характер, оскільки правосвідомість відображає різні прояви духовного, інтелектуального, соціально-психологічного життя, повязані зі сферою права, але не утворюють органічної цілісності [12, с. 301]. Правосвідомість як критерій формування внутрішнього переконання судді обєднує ставлення останнього до минулого права, до нині діючого і його бачення щодо бажаних змін у праві та характеризується більш високим ступенем знань та розумінь правових явищ, є незаміненою категорією у разі необхідності застосування аналогії права або аналогії закону.

Совість як критерій формування внутрішнього переконання судді є морально-етичною межою внутрішнього переконання, що передбачає вчинення дій, прийняття рішення (вироку) по справі, за яким суддя готовий нести відповідальність за власні переконання. Совість як морально-етична категорія має велике значення для пізнавальної діяльності судді, оскільки кримінальне судочинство - з одного боку, діяльність, врегульована нормами права, а, з іншого, - одна з тих галузей права, де моральні імперативи мають величезне значення, оскільки від рішення судді залежить майбутнє людини, відновлення справедливості, здійснення виховної функції.

Таким чином, поняття внутрішнього переконання судді необхідно розглядати як складний елемент «стримувань і противаг», необхідний для законного і обґрунтованого прийняття рішень (вироку) суддею. Внутрішнє переконання судді, що є основою формування судового рішення, залежить від правосвідомості останнього. У той же час формування внутрішнього переконання від сумнівів до впевненості повинно пройти шлях, відповідний стадіями судового процесу, починаючи від попередньої підготовки справи до слухання, до судових дебатів і надання суддею своєї оцінки доказам з оцінкою сторін і, нарешті, до ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Процес формування внутрішнього переконання ґрунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, але і є вираженням особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимог закону.

На нашу думку, внутрішнє переконання судді - це не несвідоме враження, відчуття, яке не піддається контролю, а впевненість у правильності його висновків, що складають основу судового рішення. Де, останнє є елементом розумової діяльності судді з дослідження та оцінки доказів, субєктивна частина його діяльності, яка виражається в обєктивно ухваленихним у справі рішеннях. Ми вважаємо, що внутрішнє переконання судді необхідно розглядати як систему елементів, що утворюють якісно нове складне правове явище. У якості елементів внутрішнього переконання судді як поняття, що має неоднорідну природу, необхідно розглядати: 1) індивідуальні знання судді, якими він володіє у момент розгляду справи; 2) процес пізнання матеріалів справи як творчо-розумовий процес на підставі якого формуються висновки, які у свою чергу формують внутрішнє переконання; 3) усвідомлення суддею ступеня своєї незалежності; 4) психологічно-емоційний стан судді при дослідженні інформації; 5) вольовий стимул, що спонукає суддю до практичних дій, а саме прийняття рішення (вироку) по справі; 6) зовнішня обґрунтованість і аргумен - тованість прийнятого рішення у рішеннях (вироках) суду.

Таким чином при прийнятті рішення по справі значну роль відіграють правові емоції судді, у яких виражається забарвлене в осо - бистісні тони ставлення до правового регулювання, юридичної практики, до конкретної правової ситуації. Де професійна правосвідомість судді регулює його поведінку, ставлення до обставин, встановлених у процесі судового провадження, орієнтує професійну діяльність на встановлення властивостей доказів, подій злочину та винність особи обвинуваченого, а внутрішнє переконання є результатом складної внутрішньої творчо-розумової роботи судді, не стиснутого нічим, крім свого розуму і совісті.

Література

суддя правовий переконання професійний

1.Карбань А.А. Правосвідомість та її роль у формуванні суддівського переконання / А.А. Карбань, М.К. Коваленко // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - К., 2006. - Ч. 2. - С. 129-130.

2.Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика. / Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. - М., 1972. - С. 7-74.

.Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе / Г.А. Жилин. - М.: Проспект, 2009. - 892 с.

.Дроздович Н.Л. Формування внутрішнього переконання судді у кримінальному процесі України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.

12.0.09 / Н.Л. Дроздович; Акад. адвокатури України. - К., 2011. - 16 с.

5.Коновалова В.Е. Основы юридической психологии: [учебник] / В.Е. Коновалова, В.Ю. Шепитько. - X.: Одиссей,

2005.- 352 с.

.Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей / А.Р Ратинов. - М.: Изд-во ВШ МООП СССР, 1967. - 290 с.

7.Сарсенов А.М. Судейское усмотрение в современных правовых системах: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / А.М. Сарсенов. - Астана, 2009. - 184 с.

.Степин А.Б. Судебное усмотрение в частном праве (вопросы теории и практики): дис…. канд. юрид. наук:

12.0.03 / А.Б. Степин. - Волгоград, 2002. - 176 с.

10.Смирнов А.В. Состязательный процесс / А.В. Смирнов. - СПб: Альфа, 2001. - 320 с.

Похожие работы на - Внутрішнє переконання та професійна правосвідомість судді у механізмі прийняття судових рішень

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!