Аналіз понятійно-категорійного апарату дослідження державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    12,29 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-18
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Аналіз понятійно-категорійного апарату дослідження державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки

Національна безпека належить до так званих суспільних благ, якими користуються усі або ніхто. Її забезпечення є прерогативою держави, оскільки ринок, який характеризується стихійністю розвитку, та громадянське суспільство, яке характеризується низьким рівнем розвитку через низький рівень громадської активності та довіри громадян України до його елементів, неспроможні захистити особу, суспільство та державу від ймовірного негативного впливу на них діяльності деяких недержавних інституцій. Водночас, держава в особі її органів та посадових осіб (державний сектор) в демократичному суспільстві не має права втручатись у діяльність недержавних інституцій, незалежно від того є вони представниками бізнесу (комерційний сектор) чи громадянського суспільства (громадський сектор). При цьому на державні органи покладається формування правового поля, в межах якого зобовязані діяти недержавні інституції, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням ними чинного законодавства, виявлення порушників, притягнення їх до відповідальності та повернення їх діяльності у правове поле з метою недопущення негативних явищ у суспільстві, запобігання негативного впливу на навколишнє природне середовище, захисту національних цінностей та інтересів, а також прав і свобод людини.

Неефективне державне регулювання громадської та господарської діяльності, послаблення режиму законності, вибірковий та несистемний нагляд і контроль з боку відповідних державних органів призводять до виникнення та функціонування в країні недержавних інституцій, діяльність яких безпосередньо або опосередковано впливає на безпеку людини й громадянина (їхні конституційні права і свободи), суспільства (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси), держави (її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність), а отже є джерелом загроз (наявних та потенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України) та небезпек (потенційно згубних фізичних явищ, подій або діяльності людини, які можуть призвести до загибелі людей або нанесення їм тілесних ушкоджень, завдання збитків, порушення функціонування соціальних та економічних систем або погіршення стану навколишнього середовища) для національної безпеки країни. Наслідком цього є поява та функціонування:

- незаконних збройних (воєнізованих) формувань, діяльність яких спрямована на порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки та незаконне захоплення державної влади, а також сприяє збільшенню нелегального обігу зброї, боєприпасів, вибухових речовин та загостренню криміногенної обстановки в країні, зростанню загрози вчинення терористичних та диверсійних актів;

- псевдо-волонтерських та псевдо-благодійних громадських організацій, які, отримуючи благодійні внески для допомоги військовим підрозділам, що перебувають в зоні проведення антитерористичної операції, пораненим військовослужбовцям, важкохворим дітям та вимушеним переселенцям, використовують їх для власного збагачення;

- посередницьких організацій, які під виглядом працевлаштування громадян України за кордоном займаються шахрайством та торгівлею людьми;

- релігійних організацій та новітніх релігійний рухів, які пропагують конфесійну, расову чи етнічну нетерпимість, або діяльність яких становить загрозу життю та здоровю людей;

- кишенькових політичних партій, громадських організацій та недержавних засобів масової інформації, які фінансуються з-за кордону, у тому числі і країною-агресором, представники яких виступають з популістськими заявами, що дестабілізують соціальну та політичну обстановку в Україні, поширюють неправдиву інформацію про події в країні, свідомо їх фальсифікуючи з метою маніпулювання суспільною свідомістю та приниження іміджу країни перед світовою спільнотою;

- субєктів господарювання, які провадять господарську діяльність з численними порушеннями, що призводить до негативних наслідків і становить загрозу для життя і здоровя громадян, довкілля, суспільства й держави (зокрема, виробництво та торгівля фальсифікованими ліками й алкоголем, неякісними продуктами харчування, надання неякісних освітніх, медичних, туристичних, фінансових та інших послуг, шахрайство, порушення правил поводження з небезпечними речовинами та небезпечними відходами, порушення техніки безпеки на потенційно-небезпечних обєктах та обєктах підвищеної небезпеки).

Такий стан справ змушує державні органи України до пошуку та запровадження ефективних заходів державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки. Не останню роль у цьому відіграють наукові дослідження.

Під недержавними інституціями, ми, спираючись на проведений аналіз значної кількості наукових праць, пропонуємо розуміти формальні обєднання (органи, підприємства, установи, організації, керівниками, власниками, засновниками яких не є держава в особі її органів та посадових осіб), які дозволяють певним особам, обраним їх членами або призначеним уповноваженими особами (керівниками, власниками, засновниками), і отримавшим повноваження та ресурси для виконання господарських та/або громадських чи муніципальних функцій заради задоволення господарських та/або громадських чи муніципальних потреб і регулювання поведінки їх членів.

У словникових джерелах зазвичай під діяльністю розуміється робота, функціонування якоїсь організації, установи, машини або ж процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби.

У Д. Зеркалова діяльність - це специфічно людська форма активності, необхідна умова існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Ю. Сурмін визначає діяльність, як форму активного, усвідомленого ставлення людини до оточуючого світу з метою його збереження або перетворення. Класична модель діяльності включає мету, засіб, процес і результат.

Отже, під діяльністю недержавних інституцій ми пропонуємо розуміти процес взаємодії недержавних інституцій між собою, з державними та міжнародними інституціями, людьми та навколишнім природним середовищем для досягнення поставленої мети.

Незважаючи на те, що поняття державне регулювання широко використовується у наукових дослідженнях, законодавчих актах та навчальній літературі, різне його тлумачення призводить до певної неоднозначності у його визначенні.

Так, у законодавчих актах України вищезазначене поняття використовується у поєднанні з посиланням на певну сферу діяльності (наприклад, закони України Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів), і у більшості випадків не розкривається взагалі, або ж його тлумачення має дуже розмитий характер (наприклад, у Законі України Про державне регулювання ринку цінних паперів зазначається, що державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері).

Серед науковців також немає одностайності у його тлумаченні.

Є. Кубко, порівнюючи державне управління з державним регулюванням зазначає, що останнє застосовується не тільки в межах виконавчої влади і передбачає не тільки вплив на обєкти управління, а й вплив на суспільне середовище, тобто соціальні процеси та явища, які безпосередньо впливають на стан певного обєкта управління. На його думку, державне регулювання створює умови для діяльності суб'єктів та обєктів управління в бажаному для держави напрямі, за яким відбуватиметься розвиток системи управління загалом, і передбачає декілька варіантів майбутньої діяльності керованих об'єктів, створюючи можливість діяти найбільш ефективно. При цьому обсяг використання державного регулювання порівняно з державним управлінням більш помітний у економічній, соціально-культурній сфері та для регулювання суспільно-політичної діяльності.

Він також зазначає, що регулювання порівняно з управлінням охоплює більш широку сферу організаційної діяльності. На його думку, управління означає цілеспрямований вплив саме на об'єкти управління, використання методів, що передбачають підпорядкування цих об'єктів управлінському впливу з боку суб'єкта управління у той час як регулювання пов'язане не стільки з впливом на об'єкти управління, скільки на оточуюче середовище, і передбачає високий ступінь альтернативності поведінки керованих об'єктів.

У нашому дослідженні мова йде про державне регулювання діяльності недержавних інституцій, а не про державне управління, оскільки йдеться про встановлення так званих правил гри та визначення їх меж на рівні законів, в рамках яких недержавні інституції обирають варіанти дій, і за порушення або не дотримання яких застосовуються санкції з метою припинення порушень і зловживань та повернення діяльності недержавних інституцій в межі правового поля.

Тобто науковець визначає держане регулювання лише як економічний метод державного управління і визначає його обєктом суспільно-економічну систему, а одним із субєктів - громадські організації.

Ми не поділяємо таких поглядів на державне регулювання, оскільки воно може здійснюватись не тільки економічними методами. Крім того, більшість громадських організацій не можуть бути субєктами державного регулювання, за винятком випадків делегування їм законами України деяких повноважень органів виконавчої влади чи державних колегіальних органів. Тобто мова йде лише про так звані саморегулівні організації, відсоток яких серед інших громадських організацій дуже незначний. Вітчизняне законодавство, зокрема, передбачає створення саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку (неприбуткових обєднань учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність, крім депозитаріїв, утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку), що здійснюють разом з державою державне регулювання фондового ринку, а також саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності (неприбуткових добровільних об'єднань фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності, які в установленому порядку набули відповідного статусу), яким можуть бути делеговані повноваження щодо проведення професійної атестації виконавців робіт (послуг), повязаних із створенням об'єктів архітектури. Причому контроль за діяльністю саморегулівних організацій та за сферами державного регулювання загалом залишається за відповідними органами виконавчої влади чи державними колегіальними органами.

Також слід зазначити, що Національний банк України, будучи центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, здійснює державне регулювання діяльності банків, а отже також належить до субєктів державного регулювання діяльності недержавних інституцій.

У вітчизняних словникових та енциклопедичних виданнях з державного управління під державним регулюванням пропонується розуміти:

- сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян;

- сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів впливу, що застосовуються органами державного управління для впорядкування системи суспільно-економічних відносин з метою стабілізації та пристосування існуючої суспільно-політичної системи до умов, що змінюються;

- здійснення державою комплексних заходів (організаційних, правових, економічних тощо) у сфері соціальних, економічних, політичних, духовних та інших суспільних процесів з метою їх упорядкування, встановлення загальних правил і норм суспільної поведінки, а також запобігання негативним явищам у суспільстві.

У першому визначенні обєктом державного регулювання є підприємства та громадяни. Тобто зазначене визначення не враховує значну кількість некомерційних (неприбуткових, неурядових) інституцій, діяльність яких регулює держава, встановлюючи до них певні вимоги (створення, легалізація, нагляд та контроль за дотримання вимог чинного законодавства, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб тощо). Зокрема, це стосується громадських обєднань, політичних партій, релігійних, благодійних організацій, творчих та професійних спілок, недержавних засобів масової інформації тощо, тобто так званих елементів громадянського суспільства або третього сектору. А також значну частину комерційних (установи, організації, заклади, фонди, банки, товариства, керівниками, власниками, засновниками яких не є держава в особі її органів та посадових осіб, фізичних осіб - підприємців). Крім того, поняття не враховує іноземців та осіб без громадянства.

У другому тлумаченні поняття субєктом державного регулювання визначаються органи державного управління. Тобто не враховуються органи законодавчої та судової влади: перші приймають закони, що встановлюють певні вимоги до діяльності обєктів державного регулювання, другі - забезпечують відновлення порушених законних прав і накладають санкції на порушників. А отже також залучаються до здійснення державного регулювання. Крім того, воно не враховує державні колегіальні органи, які здійснюють державне регулювання у визначених законодавством сферах.

Зарубіжні енциклопедичні та словникові джерела визначають державне регулювання як:

- цілеспрямований вплив держави на організацію певної сфери життєдіяльності суспільства шляхом видання законів і інших нормативних правових актів, що визначають запропоновані державою правила діяльності у відповідній сфері, яке з одного боку передбачає формування механізмів і стимулів певної організації діяльності, а з іншого - застосування заходів державного примусу до осіб, які порушують вимоги, виражені в правових актах. Зазначені акти є юридичною формою, в яку втілюються різні методи і засоби державного впливу, що є складною системою економічних, правових, організаційно-адміністративних, соціальних та інших заходів;

- використання державної влади для обмеження в громадських інтересах діяльності комерційних підприємств, громадських організацій і членів профспілок.

Зважаючи на вищевикладене у нашому дослідженні поняття державне регулювання діяльності недержавних інституцій можна визначити як сукупність методів, заходів та засобів, які використовує держава для впорядкування відносин та запобігання негативним явищам, що виникають (можуть виникнути) в процесі взаємодії недержавних інституцій між собою, з державними та міжнародними інституціями, людьми та навколишнім природним середовищем для досягнення поставленої мети.

Серед зарубіжних та вітчизняних науковців і законодавців на сьогодні також не існує єдиного тлумачення сутності поняття національна безпека.

Так, у Г. Брауна національна безпека - це здатність зберігати фізичну цілісність і територію, підтримувати економічні відносини з іншими країнами світу, на різних рівнях захищати від зовнішнього негативного впливу свої інститути і систему управління, контролювати кордони.

Г. Моргентау визначає національну безпеку як недоторканість території та інститутів держави.

Закон України Про основи національної безпеки України визначає національну безпеку як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, ... та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

У вітчизняних енциклопедичних виданнях національна безпека визначається як:

- широке, багатокомпонентне поняття, яке відображає існуючі військово-політичні, економічні, екологічні, соціокультурні, інформаційні та інші загрози для суспільства, держави або нації, що складаються в системі глобальних і регіональних взаємовідносин з іншими країнами, етносами, соціальними групами, верствами, політичними силами;

- система державних заходів, спрямованих на захист національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства, держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності.

У О. Дзьобаня національна безпека - показник здатності суспільства й держави, що захищають національні інтереси самостійно чи разом з іншими дружніми країнами (народами, націями), стримувати або усувати внутрішні й зовнішні загрози національному суверенітету, територіальній цілісності, соціальному ладу, економічному розвитку, іншим важливим елементам духовної й матеріальної життєдіяльності; ступінь захищеності інтересів особистості, суспільства й держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Група науковців вважає національну безпеку категорією, яка характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав та свобод особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства і держави.

В. Ліпкан визначає національну безпеку як систему (процес) управління загрозами і небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується розвиток національних інтересів народу України, джерел його духовного і внутрішнього добробуту, а також забезпечується ефективне функціонування самої системи національної безпеки.

Національна безпека - складна багаторівнева система, діяльність якої спрямована на забезпечення цілісності та незалежності держави за рахунок створення сприятливих умов формування, розвитку й реалізації потенціалу державного утворення в інтересах народу даної країни.

Слід відзначити, що Федеральний Закон РФ О безопастности не містить тлумачення поняття национальная безопастность. Водночас, російські науковці визначають національну безпеку як:

- стан країни, коли відсутні чи усунуті (парирувані) реальні зовнішні та внутрішні загрози її національним цінностям, інтересам і національному способу життя, тобто забезпечується реалізація життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави;

- сукупність звязків і відносин, що характеризують такий стан особистості, соціальної групи, суспільства, держави, народу, при якому забезпечується їх стійке стабільне існування, задоволення і реалізація життєвих потреб, здатність до ефективного відбиття внутрішніх і зовнішніх загроз, саморозвитку і прогресу;

- стан, що забезпечує достатню економічну та військову міць нації для спротиву, загрозам для її існування, що виходять як від інших країн, так і з середини власної країни; державний громадянин незалежність безпека

- реальну здатність бути вільними від зовнішньої небезпеки.

Проаналізувавши погляди вітчизняних та зарубіжних науковців і законодавців на зміст поняття національна безпека, можна дійти висновку, що незважаючи на їх певну відмінність, у більшості визначень мова йде про протидію (стримування, усунення, управління, нейтралізацію) будь-яким загрозам і небезпекам та захист від них національних цінностей та/або інтересів.

Зважаючи на викладене, у нашому дослідженні ми зупинимось на визначенні, запропонованому Г. Ситником, згідно з яким національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (національних інтересів), за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави.

Поняття сфера також має декілька значень: область дії, межі поширення; суспільне оточення, обстановка, середовище; район дії, межа поширення чого-небудь (область фізичного або духовного життя, діяльності людини чи суспільства; галузь знання, виробництва, мистецтва і т. н.; сукупність галузей народного господарства та видів діяльності, які створюють матеріальні блага - сукупність галузей економіки); сукупність умов, середовище, в якому що-небудь відбувається. Загальноприйняте розмежування основних напрямів (сфери) та видів (галузі) суспільної діяльності, яке базується на інтеграції обєктивних групових потреб та інтересів людської спільноти: сфери - політична, економічна, соціальна, гуманітарна; галузі суспільної життєдіяльності людей - виробництво, екологія, торгівля, транспорт, право, фінанси, наука, освіта та ін.

При цьому В. Ліпкан визначає сферу національної безпеки як єдність енергетичних та інформаційних процесів, утягнутих у сферу життя та подальшого функціонування антропо-соціокультурного організму; область дії, межі розповсюдження, саме середовище існування національної безпеки.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження тлумачення основних понять, під недержавними інституціями у сфері національної безпеки ми пропонуємо розуміти формальні обєднання (органи, підприємства, установи, організації, керівниками, власниками, засновниками яких не є держава в особі її органів та посадових осіб), які дозволяють певним особам, обраним їх членами або призначеним уповноваженими особами (керівниками, власниками, засновниками), і отримавшим повноваження та ресурси для виконання господарських та/або громадських чи муніципальних функцій заради задоволення господарських та/або громадських чи муніципальних потреб і регулювання поведінки їх членів, діяльність яких безпосередньо або опосередковано впливає на національну безпеку, тобто на захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (національних інтересів), за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави.

Ми вважаємо, що діяльність недержавних інституцій у сфері національної безпеки - це процес взаємодії недержавних інституцій між собою, з державними та міжнародними інституціями, людьми та навколишнім природним середовищем для досягнення поставленої мети, що безпосередньо або опосередковано впливає (може вплинути) на національну безпеку.

На нашу думку, в першу чергу це стосується оборони, охорони громадського порядку, політичної, економічної, енергетичної, соціальної, інформаційної, екологічної безпеки, у тому числі цивільного захисту, забезпечення функціонування критичної інфраструктури, забезпечення кібербезпеки та захисту інформаційних ресурсів.

Ураховуючи вищезазначене, державне регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки можна визначити як сукупність методів, заходів та засобів, які використовує держава для впорядкування відносин та запобігання негативним явищам, що виникають (можуть виникнути) в процесі взаємодії недержавних інституцій між собою, з державними та міжнародними інституціями, людьми та навколишнім природним середовищем для досягнення поставленої мети, що безпосередньо або опосередковано впливає (може вплинути) на національну безпеку.

До субєктів, які від імені держави здійснюють державне регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки, на нашу думку, належать:

-Верховна Рада України (законодавчий орган);

-Президент України;

-Національний банк України;

-Служба безпеки України;

-органи виконавчої влади;

-державні колегіальні органи;

-саморегулівні організації та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у державному регулюванні в межах делегованих їм повноважень органів виконавчої влади чи державних колегіальних органів;

- судові органи.

Підсумовуючи вищевикладене слід зауважити, що від ефективного державного регулювання діяльності недержавних інституцій в сучасних умовах залежить стійкість розвитку країни, її суверенітет та територіальна цілісність, забезпечення прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, безпеки життєдіяльності населення країни. Зважаючи на зазначене, наступне дослідження варто присвятити методам, заходам та засобам державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки.

Похожие работы на - Аналіз понятійно-категорійного апарату дослідження державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!