Вік людини з позицій юридичної антропології
Вік людини з позицій юридичної антропології
В. В. Завальнюк
Вік є важливим антропологічним фактором, який необхідно враховувати в правотворенні.
Якщо ми створимо умови для виживання й розвитку дітей у всьому світі, захистимо їх від лих та експлуатації, дамо можливість брати участь у прийнятті рішень, які безпосередньо стосуються їхнього життя, ми неодмінно побудуємо ос нову справедливого суспільства, до якого прагнемо та на яке заслуговують діти. Майбутнє кожної нації й людства загалом потенційно залежить від підростаючого покоління. Права людини є природною приналежністю кожного члена суспільства з моменту його народження. неповнолітній юридичний право охорона
Можна сказати, що повага до прав людини починається зі ставлення суспільства до своїх дітей. Це означає, що забезпечення прав дітей безпосередньо залежить від свідомої, цілеспрямованої державної політики на міжнародному й національному рівнях, від діяльності неурядових громадських організацій, які виходять із ви знання самоцінності дитинства та створюють необхідні соціально-економічні й політичні умови для життя та розвитку дітей. Підґрунтям ювенальної політики держави має бути сучасне розуміння прав дитини, відповідне реаліям ХХІ століття. «Містком» між ювенальними правами та правами людини, на думку Н.М. Крестовської, повинне стати природне право бути дитиною, яким має володіти кожна людина у віці неповноліття [1, с. 123]. На жаль, сьогодні саме цього права позбавлені мільйони дітей, які вимушені рано ставати до роботи, воювати, не вчитися, не гратися, тобто не бути дітьми, суперечити своїм антропологічним властивостям.
Дитина є найбільш уразливою та незахищеною людською істотою. Її система цінностей будується на підставі навколишнього середовища, її психічне здоровя є схильним до численних потрясінь у звязку з простими щоденними спостереженнями за всім, що її оточує. У ситуації, яка виявляється для дитини надто складною, вона втрачає віру в себе, у можливість знайти допомогу серед дорослих, перестає розвиватися, її охоплює почуття страху. Дітей необхідно захищати. Держави повинні не декларативно «вживати необхідних заходів» для забезпечення такого захисту, а дійсно забезпечувати його, вживаючи всіх необхідних заходів.
Сьогодні розвиток людства спрямовується переважно на покращення умов життя дорослої людини, що нерідко зумовлює порушення прав дитини. Насильство, дедалі більше поширюючись у нашому світі, провокує агресію, посилює байдужість, віддаляє людей від справді важливих проблем. Прагнення до задоволення потреб дорослої людини часто призводить до того, що діти стають покинутими, як у буквальному, так і в переносному значенні цього слова [2].
Насамперед слід однозначно зясувати, хто саме підлягає особливому захисту. Хто є дитиною? У якій ситуації дитина залишається дитиною, і чи є можливим настання певних подій, крім досягнення конкретного віку, коли вона перестає бути дитиною? І навпаки, за яких умов після досягнення повноліття людина залишається дитиною? Ці питання можна вирішити, керуючись антропологічним підходом у науці й практичній юридичній діяльності.
Саме тому сучасне суспільство потребує формування ювенальної політики та створення системи ювенальної юстиції як інструмента її реалізації, для якої забезпечення й захист прав дитини стане пріоритетним напрямом діяльності. Це зумовлюється тим, що потреби дітей розглядаються суспільством, державою та людьми як найважливіші, а з позиції необхідності їх задоволення як першочергові. Вони є життєво важливими для самого існування й формування особистості молодого покоління. Одним із важливих питань у галузі захисту неповнолітніх є створення такої юридичної бази, яка відповідатиме міжнародним вимогам і стандартам прав людини, забезпечуватиме реалізацію прав кожної дитини й контроль за виконанням законодавства щодо їх охорони. Законодавство України необхідно узгодити з міжнародними нормами, вивчати світову практику з проблем захисту дітей, налагоджувати тісну міжнародну співпрацю в цій сфері. На жаль, нині в Україні немає систематизованого законодавства з питань захисту прав дитини, а в окремих нормах значна частина положень носить декларативний характер. Це загострює потребу у визначенні стратегічного шляху корекції національного законодавства щодо прав дітей і юних громадян, які не досягли 18-річного віку, та спонукає до систематизації наявних нормативно-правових актів у ювенальне законодавство України [3].
Міжнародно-правові акти (наприклад, Конвенція ООН про права дитини, Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, Європейська конвенція про усиновлення дітей, Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці тощо) втілили в собі найпрогресивніші принципи правового захисту дитини, розроблені людством протягом багатьох століть. У них у юридичній формі закріплюються головні гарантії гідного існування дитини, захисту її прав і свобод. Принципи правового захисту дитини є нерозривно повязаними з принципами ювенального права, оскільки вони спів відносяться як частина та ціле. Однак у сучасній науці питання щодо виокремлення галузі ювенального права в системі права України залишається дискусій ним [4].
Н.М. Крестовська розглядає принципи ювенального права як вироблені в правосвідомості, закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах і національному законодавстві основоположні засади правового регулювання суспіль них відносин за участю дітей, а також в актах правової поведінки, повязаних із забезпеченням виживання, розвитку й соціалізації дітей [1, с. 214].
Існує низка підходів до визначення системи принципів реалізації, охорони й захисту прав дитини. Білоруський дослідник О.М. Старовойтов виділив принцип неприпустимості дискримінації дитини, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, принцип вільного вираження дитиною власних поглядів, принцип дотримання прав дитини на виживання та здоровий розвиток, принцип особливого захисту й охорони дітей.
О.А. Лактюнкіна запропонувала виділити загальні принципи правового захисту дитини: принцип особливого державного захисту прав дитини та принцип публічності прав дитини. Н.М. Крестовська зазначає, що ювенальне право України ґрунтується на таких принципах: принципі пріоритетності прав дитини, принципі рівності дітей незалежно від будь-яких обставин їх народження чи актуального стану, принципі пріоритетності сімейних форм виховання, принципі протекціоналізму, принципі обовязкової підготовки до дорослого життя, принципі поваги й толерантності, принципі забезпечення участі дітей у суспільному житті, тобто принципі прямої державної опіки над дитиною, принципі позитивної дискримінації (встановлення мінімального віку, з якого можливе притягнення дитини до юридичної відповідальності), принципі заохочення інституцій громадянського суспільства до дій в інтересах дітей [1].
О.І. Наливайко до принципів правового захисту особи відносить такі: 1) принцип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; 2) принцип гарантованості та довічності прав і свобод людини, конституційної рівності перед законом; 3) принцип особистої недоторканності; 4) принцип права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади; 5) принцип відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальних чи моральних збитків, завданих незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; 6) принцип недопустимості зворотної дії закону; 7) принцип права на правову допомогу; 8) принцип необовязковості виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 9) принцип недопустимості притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення; 10) принцип невинуватості; 11) принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод; 12) принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення [5].
На переконання римського філософа Цицерона, немолода людина це люди на, яка починає відчувати наближення старості, пильно спостерігаючи за змінами, що відбуваються з іншими людьми, і порівнюючи їх із власними. Немолода люди на постійно відчуває віковий дискомфорт, деяку неповноцінність свого віку. Вона починає опиратися своєму новому стану, шукає засоби боротьби з неминучою старістю або «здається на милість переможця». Філософ, якому на час висловлення таких думок було 62 роки, обрав засобом боротьби зі старістю, яка наближалася, мужність [6].
Сьогодні питання старості є одним з актуальних напрямів наукових досліджень. Зазначимо, що цього року вперше в історії людства кількість людей у віці після 60 років перевищила кількість дітей у віці до 5 років. Це виклик не лише системі охорони здоровя, а й соціально-економічній системі. Такий зсув у демографічній структурі суспільства означає необхідність суттєвого перегляду багатьох інститутів права, а також зміни в ставленні до людей похилого віку. Загалом старість як соціальний ризик виражається в тому, що в людини, яка досягає певного віку, знижуються природні функції організму, що проявляється в ослабленні розумових здібностей, уповільненні реакції, погіршенні памяті, фізичній слабкості, погіршенні зору тощо. З огляду на це людина вже не може здійснювати трудову діяльність на рівні, якого потребує виробництво, а отже, вона потребує певного соціального захисту.
Всесвітня організація охорони здоровя пропонує країнам план захисту немолодих людей. Він містить декілька напрямів: 1) запобігання смерті людей похилого віку (це одна з основних проблем, коли в результаті, наприклад, тютюнопаління різко знижується якість життя такої людини); 2) підвищення доступу до якісної медичної допомоги; 3) надання можливості більш активно фізично рухатися; 4) розробка наукових даних у напрямі геронтології.
Міжнародний (Віденський) план із проблем старіння, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році, ставить перед державами-членами ООН такі завдання:
1)сприяти зростанню розуміння на національному та міжнародному рівнях економічних, соціальних і культурних наслідків процесу старіння населення для процесів розвитку;
2)сприяти розумінню на національному та міжнародному рівнях гуманітарних проблем і проблем розвитку, повязаних із процесом старіння;
4)пропонувати альтернативні рішення й варіанти політики, які відповідають національним цінностям і цілям, а також визнані в міжнародному масштабі принципи щодо проблем, повязаних зі старінням населення та потребами людей похилого віку;
5)сприяти розвитку відповідних галузей освіти, підготовці кадрів та дослідженням із метою вирішення проблем, повязаних зі старінням населення земної кулі, сприяти міжнародному обміну досвідом і знаннями в цій галузі [7].
З огляду на наведене під соціальним захистом осіб похилого віку розуміємо сукупність нормативно закріплених гарантій, спрямованих на вирівнювання становища громадян за настання старості з іншими членами суспільства.
Варто зазначити, що медична наука ще не виробила критерії правильного нормування або припинення праці відповідно до фізіологічного стану й біологічної активності людини. Дослідження доводять, що ступінь старіння (відповідно, і рівень здоровя) суттєво залежить від різноманітних соціальних чинників: різниці у рівні та якості життя міського й сільського населення, належності до певної соціальної групи, ставлення особи до свого здоровя, особливостей харчування тощо. Фізіологічний і медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний самооцінкою особи. З огляду на це П.Д. Пилипенко робить висновок, що старість це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення в особи права на соціальне забезпечення повязують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік.
Діяльність стаціонарних установ, у яких проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі й соціальних послугах.
Водночас зі зміцненням наявних стаціонарних установ основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів і стаціонарних відділень із невеликою чисельністю місць для проживання. Створення таких соціальних закладів у суспільстві дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні й соціальні звязки людини, що склалися протягом життя [8].
У системі праці та соціального захисту населення є розвиненою мережа територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян, які надають соціальні послуги особам похилого віку за місцем проживання в громаді. Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян є спеціальною державною чи комунальною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, самотнім непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам удома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, що спрямовується на підтримку їхньої життєдіяльності й соціальної активності [9].
Такий підхід до соціального захисту людей похилого віку є значно людянішим, більше відповідає вимогам антропологічної експертизи законодавства.
Література
1.Крестовська Н.М. Дитинство як правова цінність / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / за ред. С.В. Ківалова. О. : Юридична література, 2008. Вип. 40. С.122-125.
2.Конвенція ООН про права дитини [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/995_021.
.Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96 // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
.Рабінович П.М. Значення практики Європейського суду з прав людини як передумова ефективного використання механізму їх захисту в Україні / П.М. Рабінович // Право України. 2009. № 4. С. 42-46.
.Наливайко О.І. Принципи правового захисту людини: підходи до класифікації / О.І. Налівайко // Держава і право : зб. наук. праць. Серія «Юридичні і політичні науки» / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. Вип. 13. С. 26-33.
.Шевченко Н.Ю. Ставлення батьків до прав дитини / Н.Ю. Шевченко // Діти батьки сімя / Християнський дитячий фонд. К. : Науковий світ, 2005. Вип. 3. С. 16-21.
.Международный (Венский) план действий по проблемам старения : одобрен резолюцией № 37/51 Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций в 1982 году [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.un.org/russian/topics/socdev/elderly/oldactio.htm.
.Завальнюк В.В. Антропологічний вимір та проблеми взаємовідносин суспільства і права / В.В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / за ред. С.В. Ківалова. О. : Юридична література, 2010. Вип. 52. С. 269-274.
9.Завальнюк В.В. Антропологічний вимір глобалізаційних процесів у правовій сфері /В. Завальнюк // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія» / за ред.В. Ківалова. О. : Юридична література, 2010. Т. 9. С. 46-53.