Правова охорона біотопів - перспективний напрям екологічної політики України
ПРАВОВА ОХОРОНА БІОТОПІВ - ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Слепченко А.А.
Підписавши Угоду про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), Україна зобовязалася здійснити поступове наближення свого законодавства до права та політики ЄС. Відповідно до статті 363 Угоди про Асоціацію таке наближення у сфері охорони навколишнього природного середовища буде здійснюватися відповідно до Додатка XXX до глави 6 «Навколишнє природне середовище» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво». Угода про Асоціацію - це новий поштовх для вдосконалення правового регулювання екологічних відносин, запровадження та дотримання міжнародно-правових стандартів через призму джерел права Європейського Союзу.
Однією з Директив у секторі охорони природи, до якої Україна має адаптувати своє законодавство, є Директива № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни із змінами і доповненнями, внесеними Директивами97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) 2003/1882, (далі - Директива). Відповідно до Директиви важливим засобом збереження дикої флори та фауни є виділення оселищ (середовищ існування, біотопів), яким притаманна наявність біотичних та абіотичних складових, що обумовлюють особливу роль таких територій у збереженні умов виживання та розвитку популяцій відповідних видів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 371-р «Про схвалення розроблених Міністерством екології та природних ресурсів планів імплементації деяких актів законодавства ЄС» схвалено План імплементації зазначеної Директиви [1], яким передбачено виконання низки нормотвор- чих, інституційних і організаційних завдань та заходів, що сприятимуть імплементації Директиви у вітчизняне законодавство. Зокрема, запланована розробка законопроекту про внесення змін до Закону України «Про екологічну мережу України» або прийняття окремого спеціального Закону України щодо введення принципів та критеріїв виділення середовищ існування, як основи вибору складових елементів екомережі, економічного механізму створення територій екомережі, доповнення понятійного апарату, закріплення повноважень Кабінету Міністрів України та інших органів влади (розділ II).
У Плані імплементації Директиви відзначається, що однією з існуючих у цій сфері проблем є застосування в Україні таких правових форм охорони середовищ існування дикої флори та фауни, а також засад формування екологічної мережі, які відрізняються від тих, що передбачені Директивою. Так, вітчизняний підхід базується не на критеріях виділення середовищ існування (оселищ) як основи вибору складових елементів екологічної мережі, натомість екологічна мережа створюється на базі територій та обєктів природно-заповідного фонду з подальшим залученням інших природоохоронних територій водоохоронних, рекреаційних тощо (розділ I, пункт 3).
Усе зазначене обумовлює актуальність поглибленого дослідження правових форм охорони середовищ існування дикої флори та фауни, які існують у інших країнах Європейського регіону, з метою вдосконалення вітчизняного природоохоронного законодавства, переорієнтації на нові, перспективні еколого-правові механізми, що сформувалися в країнах-чле- нах ЄС та інших країнах Європи. Адже, право ЄС є важливим фактором впливу на розвиток національного законодавства держав-чле- нів ЄС у сфері охорони навколишнього середовища. Тому аналіз законодавства інших держав в досліджуваній сфері має важливе значення при розгляді питання адаптації законодавства України у галузі охорони середовищ існування та видів дикої флори та фауни законодавству ЄС.
Загальнотеоретичним проблемам адаптації законодавства України до екологічного законодавства ЄС були присвячені наукові праці таких вітчизняних вчених-правознавців, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, О.А. Власенко, О.Б. Кишко-Єрлі, М.В. Краснова, О.А. Шомпол, Н.Я. Шпарик та інших. Проте проблемам адаптації законодавства саме у галузі охорони середовищ існування дикої флори та фауни та пошуку нових, перспективних форм такої охорони у природоохоронній практиці інших країн достатня увага не приділялася.
Проблема правової охорони середовищ існування тваринного та рослинного світу генетично повязана із більш загальними питаннями збереження біорізноманіття та екосистем на нашій планеті. Так, у Концепції Загальнодержавної програми збереження бі- орізноманіття на 2005 - 2025 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 675-р., констатується, що «сучасний стан біорізноманіття викликає глибоке занепокоєння та потребує вжиття кардинальних заходів» (пункті), «рівень його збереження визначатиме вже в найближчому майбутньому долю держави», а «збереження біорізноманіття є сьогодні однією з вирішальних умов збереження самобутності нації» (пункт 2).
Проблемами збереження біорізноманіття міжнародне співтовариство стурбоване ще з середини минулого сторіччя. Так, з кінця1970-х років стало зрозуміло, що вибірковий підхід, тобто збереження окремих видів флори та фауни, не вирішує проблеми втрати біорізноманіття. Найбільше занепокоєння науковців викликало те, що у звязку із зосередженням уваги на комерційно-цінних видах, не бралася до уваги проблема різкого зниження різноманіття інших видів рослин та тварин. Тому було визначено, що збереження біорізноманіття потребує комплексного підходу та однакового рівня правового захисту щодо усіх його складових [2, с. 167]. Саме такий підхід був закладений в основу Конвенції ООН про охорону біологічного різноманіття (далі - Конвенція).
Відповідно, важливим завданням Європейського Співтовариства стало збереження та відновлення екосистем і популяцій видів у їх природному середовищі. Завдання, які ЄС виконує задля досягнення поставлених цілей, поділяються на три групи: щодо збереження in situ (у межах природних середовищ існування); щодо збереження ex-situ (поза межами природних середовищ існування); забезпечення сталого використання природних ресурсів [2, с. 169].
Одним із правових засобів охорони природних середовищ існування у окремих країнах Європи, незалежно від їх членства у ЄС, стало законодавче закріплення поняття та правового режиму біотопів, як окремого виду охоронюваних територій. Зокрема, такий досвід є у Німеччині, Швеції, Латвії, Литві, Швейцарії, Республіці Білорусь та деяких інших країнах. В звязку з цим зауважимо, що біотоп за своєю природою є екологічним поняттям, це частина середовища, зайнята біоценозом, це «місце життя» - an area where life lives [3]. Це ділянка земної поверхні або водного простору, який має специфічні кліматичні, ґрунтові та інші характеристики, тобто це частина біосфери, яка може самостійно підтримувати власну життєдіяльність [4, с. 47]. Біотоп та біоценоз є компонентами біогеоценозу, та разом мають велике значення в становленні системної концепції в екології. Біоценоз - це сукупність популяцій організмів, які займають більш-менш однотипну за умовами існування територію - біотоп або ареал [4, с. 46]. Розміри біоценозів можуть коливатися від незначних до дуже великих, які вимірюються гектарами. Кожен біогеоценоз характеризується власним кругообігом речовин, трансформацією сонячної енергії і продуктивністю біомаси. Відзначимо, що саме через поняття біотопу, біоценозу і біогеоценозу розкриваються сутність і функції екосистем, які, в подальшому, відображаються в еколого-правовій доктрині та в законодавстві.
У звязку із зазначеним буде доцільним проведення огляду законодавства окремих Європейських країн, де здійснюється правове регулювання у сфері охорони біотопів, як самостійних обєктів екологічних відносин. Так, у Федеративній Республіці Німеччина (далі - ФРН) поняття та основи правового режиму біотопів закріплюються у Законі ФРН «Про охорону природи і збереження ландшафтів (Федеральний Закон про охорону природи)» від 1 березня 2010 р. [5].
Згідно статті 7 даного Закону, біотоп - це місце існування сукупностей фауни і флори, які існують у дикій природі. Законом передбачено створення мережі біотопів, площа яких у кожній федеральній землі не повинна бути меншою ніж 10 відсотків площі (глава 4) та закріплено вимоги до складу такої мережі, а також вимоги до просторової організації мережі біотопів, в т.ч. до зєднувальних елементів у різних місцевостях (берегових зонах, сільських пейзажах тощо) (стаття 21). В залежності від природничих особливостей біотопів - заплавних земель, боліт, дюн, лісів, лугів тощо - встановлюється ряд вимог та заборон щодо різноманітних видів діяльності на відповідних ділянках (ст. 30), та вимоги щодо охорони біотопів, які є природними ареалами існування видів дикої флори та фауни (глава 5).
Крім Федерального Закону, правове регулювання у галузі охорони біотопів у ФРН здійснюється і в окремих федеральних землях. Наприклад, у землі Шлезвіг-Гольштейн 22 січня 2010 р. прийнято Акт про охорону біотопів [6], у якому закріплюються види, мінімальна площа (розміри, ширина, конфігурація), склад біотопів в залежності від їх природних якостей, перелік необхідних заходів по їх збереженню, а також дозволені види, строки та інші умови використання для різноманітних господарських, аграрних та інших потреб. правовий біотоп природоохоронний законодавство
Надзвичайно ефективно здійснюється діяльність по збереженню особливо охоро- нюваних територій, в тому числі біотопів та середовища існування тварин і рослин, у Латвії, яка, підписавши у 1995 р. договір про вступ до Європейського Союзу, зобов'язалася виконати всі природоохоронні законодавчі вимоги ЄС та взяла участь у створенні загальної для країн-учасників ЄС мережі охо- ронюваних територій Ыа1ига-2000. Створена істотна законодавча база для здійснення правової охорони та збереження біотопів та середовищ існування видів флори та фауни. Зокрема, 6 березня 2000 р. прийнято Закон Латвійської Республіки «Про охорону видів та біотопів» [7]. Особливістю обєктного складу даного Закону є виділення двох різних обєктів - біотопів та середовищ існування. Так, згідно зі статтею 1 зазначеного Закону, біотопи - це природні або напівприродні ділянки суші та водного простору, які відрізняються географічними, абіотичними та біотичними особливостями, а середовище існування - це сукупність певних специфічних абіотичних і біотичних факторів на території, в якій певний вид існує на будь-якій стадії його біологічного циклу. В свою чергу, особливо охоронювані біотопи є одним із обєктів зазначеного Закону, а їх збереження, управління і контроль у цій сфері є метою його прийняття (статті 2, 3). Характерною особливістю правового режиму біотопів за даним Законом є можливість створення мікрозаказників для їх збереження та охорони. Мікрозаказник, на відміну від інших охоронюваних територій (заповідника, заказника або природного парку), має значно меншу площу, це невелика ділянка місцевості: прогалина, ділянка лісу, схил тощо, який знаходиться під охороною держави.
Метою створення мікрозаказників є охорона тільки одного конкретного виду або біотопу [8]. Рішеннями Кабінету Міністрів Латвійської Республіки затверджені переліки біотопів, які підлягають охороні, а також переліки пріоритетних видів та біотопів ЄС, які знаходяться на території Латвії [25, с. 8]. Законодавством детально врегульовано права та обовязки власників земельних ділянок, на яких встановлюється правовий режим біотопів. Зокрема, 12 липня 2005 р. прийнято Закон Латвійської Республіки «Про права землевласників на компенсацію в звязку з обмеженням господарської діяльності на особливо охороню- ваних природних територіях та мікрозаказни- ках» [8, с. 12].
Правова охорона біотопів у Швеції базується на Екологічному кодексі Швеції, який набрав чинності 1 січня 1999 р., та Акті про охорону територій (1998 р.) [9, с. 3]. Зокрема, правовому захисту підлягають невеликі ділянки суші та водного простору (біотопи) з особливими властивостями, які є середовищем існування зникаючих видів тварин і рослин, або внаслідок наявності інших факторів, що обумовлюють необхідність встановлення особливого правового режиму. Виділяється сім видів біотопів, які підлягають безстроковій правовій охороні, а також закріплено перелік типів біотопів національного та місцевого значення, правовий режим яких має певні особливості [9, с. 3-4]. Законодавством закріплено принцип збалансованості та індивідуального підходу при вирішенні конфліктів між приватними інтересами по використанню ділянок біотопів та встановленими законом обмеженнями здійснення відповідної господарської діяльності [9, с. 5].
У Федеральному Законі Швейцарської Конфедерації «Про охорону природи і культурної спадщини» від 1 липня 19бб р. [10] закріплюються основи правового режиму біотопів, які поділяються на біотопи федерального, регіонального та місцевого значення. Так, розташування та визначення особливостей охоронних заходів щодо біотопів національного значення визначаються рішенням Федеральної Ради Швейцарської Конфедерації після консультацій з кантонами. В свою чергу, кантони зобовязані забезпечити здійснення охоронних заходів щодо таких біотопів, а в разі відсутності такої можливості охоронні заходи можуть бути здійснені, за певних умов, Федеральним департаментом навколишнього середовища, транспорту, енергетики і зв'язку (стаття 18а). Зобовязання по охороні та утриманню біотопів регіонального та місцевого значення покладаються Законом на кантони. Так, в районах інтенсивного використання, в межах і за межами житлових районів, кантони повинні забезпечувати екологічне відокремлення біотопів шляхом улаштування заростей, огорож, прибережних деревних насаджень або іншої природної рослинності, адаптованої до місцевих умов (стаття 18б). Законом закріплюється правове становище землевласників, лісо- та сільгоспвиробників у разі встановлення природоохоронних обмежень на відповідних ділянках біотопів, обовязковість придбання таких ділянок кантонами в разі їх продажу власниками (стаття 18с), а також правові засади фінансування заходів по встановленню правового режиму біотопів та подальшому здійсненню щодо них охоронних заходів (стаття 18Ь).
У Республіці Білорусь типові та рідкісні біотопи є обєктами відносин у галузі охорони навколишнього середовища відповідно до стаття 5 Закону Республіки Білорусь «Про охорону навколишнього середовища» (далі - Закон РБ) від 26 листопада 1992 р. [11]. Включення біотопів до об'єктів правової охорони було обумовлено процесами наближення до природоохоронної політики ЄС щодо збереження біорізноманіття, зокрема, Директиви Ради ЕС 92/43/ЕЕС [12], стало своєрідним «ноу-хау» природоохоронної політики та важливою подією для еколого-сві- домої громадськості, та усіх, хто щиро вболіває за збереження дикої природи [13].
Більш детальне регулювання, конкретизація зазначених законодавчих положень здійснюється на підзаконному рівні. Так, Положенням про порядок передачі типових і (або) рідкісних природних ландшафтів і біотопів під охорону користувачам земельних ділянок та (або) водних об'єктів, затвердженим Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 12 липня 2013 р., закріплені форми Паспорту типового та (або) рідкісного біотопу, Охоронного зобов'язання, Акта обстеження та інших документів. Крім того, правила і норми, що стосуються виявлення та охорони біотопів, містяться в Технічному кодексі усталеної практики ТКП 17.12-06.2014 (02120) «Правила виділення і охорони типових та рідкісних біотопів, типових і рідкісних природних ландшафтів», затвердженого і введеного в дію Постановою Міністерства природних ресурсів і охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь від 22 травня 2014 р. № 5-Т.
У законодавстві України в якості самостійного об'єкту правової охорони біотоп не закріплений. Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», біотоп - це ділянка з більш-менш однотипними умовами існування, населена історично утвореною сукупністю видів рослин і тварин, які утворюють ценоз(біоценоз) (розділ 1. Терміни і визначення). У підзаконних нормативно-правових актах біотопи згадуються переважно у контексті охорони навколишнього природного середовища або окремих його елементів. Наприклад, у Положенні про Зелену книгу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286, передбачається необхідність включення інформації про біотоп до даних про певне рослинне угруповання. Інформація про наближеність до важливих біотопів є необхідною для оцінки екологічного ризику вивільнення генетично модифікованого організму у відкриту систему з метою проведення державної апробації, що передбачено Порядком видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р. № 308. Дані про біотопи повинні міститися в інформаційному описі екскурсійного маршруту та кожної еколого-освітньої стежки відповідно до Положення про екологічну освітньо-виховну роботу установ природно-заповідного фонду, затвердженому Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 26 жовтня 2015 р. № 399.
Останнім часом в Україні активізувалася нормотворча робота, спрямована на охорону середовищ існування видів тварин і рослин. Так, прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації європейських екологічних норм про охорону середовища рідкісних видів тварин і рослин» від 7 лютого 2017 р., яким посилюється юридична відповідальність за пошкодження та знищення місць існування видів. Санітарними правилами в лісах України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 756) забороняється здійснення заходів з поліпшення санітарного стану лісів навколо місць гніздування хижих птахів, занесених до Червоної книги України (радіусом 500 метрів), чорного лелеки (радіусом 1000 метрів), а також токовищ глухарів і тетеруків (радіусом 300 метрів).
Одним із нещодавніх кроків по збереженню місць існування тварин і рослин стало затвердження Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України «Про додаткові заходи щодо збереження рідких та зникаючих видів тварин і рослин» від 29 грудня 2016 р. № 557 [24], відповідно до якого Карпатський біосферний заповідник та національні природні парки зобовязані створити спеціальні охоронні ділянки для видів рослинного і тваринного світу, занесених до Червоної книги України. Правовий режим таких охоронних ділянок, які необхідно позначити на картосхемах, полягає у їх обліку, моніторингу та збереженню шляхом заборони рубок та рекреаційного використання, ліквідації захаращеності тощо. Коментуючи зазначений наказ, Міністр екології та природних ресурсів України О. Семерак зазначив, що майбутні покоління не повинні дізнаватися з книг про види тварин та рослин, які зникають, натомість, створення охоронних ділянок - це крок до європейських стандартів [14].
Крім того, створення охоронних ділянок для видів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної книги України, на територіях установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Держлісагентства, передбачено Наказом Держлісагентства «Про додаткові заходи охорони видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України» від 20 січня 2017 р. № 17 [15].
Як засвідчує європейський досвід, створення охоронних ділянок навколо гнізд птахів, у межах яких заборонене проведення різних рубок, прохід людей тощо, виявилося ефективним способом охорони рідкісних видів птахів. Однак, спеціалісти відзначають, що охоронні ділянки необхідно створювати і у комерційних лісгоспах, які не мають на своїй території обєктів ПЗФ, оскільки на території одного середнього лісгоспу може бути близько двох десятків гнізд рідкісних видів птахів [16].
Встановлення охоронних ділянок (зон) для збереження видів дикої флори та фауни та подальше вдосконалення їх правового режиму, як і, загалом, розширення видів обєктів комплексної правової охорони, здійснюється державами з метою збереження екологічно безпечного навколишнього природного середовища, придатного для життя теперішнього і майбутніх поколінь, збереження біо- різноманіття та, загалом, усього живого на нашій планеті. У еколого-правовій науці відзначається, що розширення видів особливо охоронюваних природних територій та об'єктів, які мають природну, екологічну, наукову, естетичну та іншу цінність, безсумнівно, переслідує еколого-значимі цілі, та є однією з особливостей сучасного етапу еколого-пра- вового регулювання [17].
Встановлення посилених правових режимів об'єктів комплексної еколого-правової охорони - охоронних зон та ділянок, природно-заповідного фонду, курортів, рекреаційних зон і територій, водно-болотних угідь міжнародного значення, екологічної мережі тощо, є проявом дії принципу екосистемності в міжнародному та вітчизняному законодавстві. Особливістю концепції екосистемного підходу в охороні навколишнього середовища є те, що вона виникла і закріплюється, переважно, в міжнародному законодавстві, і на даному етапі розвитку останнього може розглядатися як принцип міжнародного права навколишнього середовища [18, с. 154, 156; 19, с. 80; 20, с. 198, 200].
Необхідно відмітити, що однією з проблем, на вирішення яких спрямована Європейська політика у галузі збереження різноманіття, є здатність екосистем надавати екосистемні послуги. До таких послуг належать вигоди, які людство одержує від екосистем: забезпечення харчуванням і водою; забезпечення аборигенних видів рослин і тварин; духовні, рекреаційні і культурні вигоди, які є ключовими для сталого використання природних ресурсів, та від яких залежить людське життя. Тому підтримка необхідного рівня біорізнома- ніття є життєве важливим, вирішальним фактором для того, щоб екосистема була здатнанадавати послуги, необхідні людині для життя [23, с. 7]. В еколого-правовій науці України обґрунтовано, що принцип екосистемності, як один з основних факторів і обов'язкова умова еволюційного розвитку біосфери, необхідно закріпити законодавчо, як один із принципів екологічного права [21, с. 8-9]. Для уточнення сутності цього принципу зауважимо, що під екосистемою екологічна наука розуміє незалежну і динамічну біолого-фізико-хімічну систему, яка постійно змінюється, а також саморегулюється завдяки властивим їй стабільності та стійкості [22, с. 63, 69].
В якості висновку потрібно зазначити, що виділення біотопів в якості самостійного обєкту екологічних відносин та законодавче закріплення їх особливого правового режиму є, на наш погляд, перспективним напрямком вітчизняної державної екологічної політики та відповідає взятим на себе Україною зобовязань щодо адаптації екологічного законодавства до законодавства ЄС в частині збереження біорізноманіття та збереження видів дикої флори та фауни, а також могло б стати наступним кроком по втіленню у життя законодавчих приписів та наукових ідей щодо впровадження принципу екосистемності до законодавства України.
Наявний в інших країнах досвід встановлення специфічного комплексного правового режиму біотопів, на наш погляд, може бути корисним для України та підлягає подальшим науковим дослідженням. Науковий інтерес викликають, зокрема, виявлення спільного та відмінного у правовому режимі біотопів у різних країнах Європи та інших регіонах світу, а також проведення співвідношення правового режиму біотопів з правовими режимами інших особливо охоронюваних обєктів, таких як обєкти та території природно-заповідного фонду, ландшафти, ліси, землі різних категорій, охоронні ділянки, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги, складові частини екологічної мережі тощо.
Література
1.Biotope / From Wikipedia, the free encyclopedia. [Electronic resourse]. - Available from: https://en.wikipedia.org/ wiki/Biotope
2.Мягченко О.П. Основи екології : [підручник] / О.П. Мяг- ченко. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 312 с.
3.Позняк Е.В. Перспективи розвитку екосистемно- го підходу у правовому регулюванні екологічних відносин в Україні / Е.В. Позняк // Актуальні проблеми екологічних, земельних та аграрних правовідносин: теоретико-методоло- гічні та прикладні аспекти : матеріали «круглого столу» (м. Харків, 5 груд. 2014 р.) / За заг. ред А.П. Гетьмана ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2014. - С. 153-156.
4.Позняк Е.В. Міжнародно-правові засади екосистем- ності в регулюванні екологічних відносин / Е.В. Позняк // Актуальні проблеми юридичної науки : збірник тез Міжнародної наукової конференції «Тринадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2014 року) : у 3-х част. - Частина третя. - Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2014. - С. 78-81.
5.Суєтнов Є.П. Деякі аспекти міжнародно-правового регулювання екосистемного підходу / Є.П. Суєтнов // теоретичні та практичні аспекти реалізації екологічного, земельного, аграрного права в умовах сталого розвитку україни : матеріали «круглого столу» (Харків, 2 груд. 2016 р.) / за заг. ред. А.П. Гетьмана. - X. : Право, 2016. - С. 198-200.
6.Позняк Е.В. Принцип екосистемності в екологічному праві: поняття та зміст / Е.В. Позняк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2013. - Вип. 4 (98). - С. 39-42.
7.Білявський Г.О. Основи екологічних знань : [підручник] / ГО. Білявський, Р.С. Фурдуй. - К. : Либідь, 1997. - 288 с.
Анотація
Ключові слова: біотоп, правова охорона, охорона середовищ існування, адаптація екологічного законодавства України до законодавства ЄС, екологічне право, принцип екосистемності.
Статья посвящена анализу понятия и правового режима биотопов как особо охраняемых территорий, в некоторых странах Европы. Автором сделан вывод о необходимости правовой охраны биотопов в Украине.
Ключевые слова: биотоп, правовая охрана, охрана среды обитания, адаптация экологического законодательства Украины к законодательству ЕС, экологическое право, принцип экосистемности.
article deals with the concept and legal regime of biotopes as a special protection territory in some European countries. The author comes to the conclusion that there is the necessity of legal protection of biotopes in Ukraine.
Key words: biotopes, legal protection, adaptation of the Ukrainian environmental legislation to the EU legislation, conservation of natural habitats, environmental law, ecosystems approach principles.