Визначення об'єкта злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів
Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України
ВИЗНАЧЕННЯ ОБЄКТА ЗЛОЧИНІВ, ПОВЯЗАНИХ ІЗ ФАЛЬСИФІКАЦІЄЮ ДОКАЗІВ
Нікітенко В.М., аспірант
відділу проблем кримінального права,
кримінології та судоустрою
У статті розглянуто одне з дискусійних питань кримінального права щодо визначення обєкта злочину. На підставі проведеного дослідження запропоновано визначення обєкту злочинів, повязаних із фальсифікацією доказів, та його класифікацію на види «по горизонталі» та «по вертикалі».
Ключові слова: обєкт злочину, суспільні відносини, порядок відносин, фальсифікація доказів. фальсифікація доказ кримінальний об'єкт
В статье рассмотрен один из дискуссионных вопросов уголовного права относительно определения объекта преступления. На основании проведенного исследования предложено определение объекта преступлений, связанных с фальсификацией доказательств, и классификация его видов «по горизонтали» и «по вертикали».
Ключевые слова: объект преступления, общественные отношения, порядок отношений, фальсификация доказательств.
The article deals with one of the controversial issues of criminal law concerning the definition of the object of the crime. Based on the research the definition of the object of offenses related to falsification of evidence and the classification of its species „horizontal and „vertical.
Key words: object of crime, public relations, order relations, falsification of evidence.
Постановка проблеми. Визначаючи роль обєкта злочину, В.Я. Тацій вказує, що саме цей елемент складу злочину дозволяє визначити соціальну сутність злочину, зясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Обєкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст обєктивних і субєктивних ознак злочину, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК України [1, с. 100]. У кримінальному законі відсутнє визначення обєкту злочину, однак такі його ознаки, як завдання шкоди або загроза її заподіяння, предмет суспільно небезпечного діяння, потерпілий від злочину, містяться у значній кількості норм Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК).
Ступінь розробленості проблеми. Питанням визначення обєкта злочинів приділяли увагу такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, С.Б. Гавриш, В.К. Глістін, С.Є. Дідик, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян, П.С. Матишевський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, Г.П. Новосьолов, А.В. Пашковська, А.А. Піонтковський, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.М. Трайнін, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та інші. Незважаючи на великий масив теоретичних розробок вказаних вчених, серед них відсутня однозначна наукова позиція з приводу формулювання того, що являє собою даний елемент складу злочину. У звязку з відсутністю єдиної концепції визначення обєкта злочину у доктрині кримінального права, багато проблемних питань у цій сфері залишаються дискусійними та розвязуються суперечливо.
Отже, проблема точного встановлення обєкта фальсифікації доказів є актуальною у сучасній науці кримінального права, оскільки є важливою ознакою складів цих злочинів, що безпосередньо впливає на їх місце в Особливій частині КК, а також характер і ступень суспільної небезпечності.
Метою статті є визначення обєкта злочинів, повязаних із фальсифікацією доказів, з урахуванням існуючих наукових концепцій щодо його формулювання.
Виклад основного матеріалу. Науковці пропонують наступні концепції визначення обєкту злочину: 1) „суспільні відносини (М.І. Бажанов, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, О.Я. Свєтлов, В.Я. Тацій, С.С. Яценко); 2) охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві (О.М. Костенко, А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян); 3) соціально-значущі блага, цінності (П.С. Матишевський, Є.Ф. Фесенко, А.В. Наумов); 4)охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш); 5) соціальні цінності, різновидами яких є: потерпілий; права, свободи та інтереси потерпілого; соціальні звязки між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів, у тому числі у формі правовідносин (П.П. Андрушко); 6) потерпілий від злочину в широкому розумінні - фізичні, юридичні особи або соціум (В.О. Туляков, І.Я. Новосьолов); 7) правовідносини (С.Я. Лихова); 8) правові норми ( М.С. Таганцев, В.Д. Спасович) [2, с. 13-14].
У науці кримінального права тривалий час домінуючою вважалася концепція, що обєктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм шкоди або створюючи загрозу її заподіяння. Для надання відповіді на питання, яким чином протиправне діяння посягає на обєкт злочину та зясування його сутності, необхідно розглянути структуру суспільних відносин, а також взаємодію між її складовими частинами.
Прихильник концепції «обєкт злочину - суспільні відносини» В.Я. Тацій, розкриваючи структуру суспільних відносин, підкреслює, що вони являють собою цілісну систему, яка може функціонувати як певна єдність, індивідуально неповторне поєднання та взаємозв'язок елементів, що утворюють цю систему. На думку цього вченого, до структурних елементів суспільних відносин, які завжди є незмінними, відносяться: 1) субєкти (носії) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин та обовязковий структурний елемент будь-яких суспільних відносин [3, с. 8, 21-65]. Важливо відзначити, що такий зв'язок, як і суспільні відносини, завжди носять об'єктивний характер та існує як щось дане реальне, наявне та лише в такому виді виступає як об'єкт злочину [1, с. 102-103; 4, с. 44-46].
Опоненти теорії «обєкт злочину - суспільні відносини» вважають, що такі відносини є лише певною формою наукової абстракції й самі по собі в реальності не існують, відповідно їм не може бути завдано будь-якої шкоди [2, с. 14].
З урахуванням того, що зміст та обовязковий елемент будь-яких суспільних відносин є соціальний зв'язок, то така значуща діяльність (взаємодія, взаємозвязок) між субєктами цих відносин (людьми) має бути суворо врегульована та упорядкована нормами права, тобто набуває регламентованої форми, що становить правопорядок. Адже, тільки встановленим порядком соціального звязку, в цілому - суспільних відносин, визначається міра можливої та правомірної поведінки людей, тобто додержання ними правових норм, а також їх становище у суспільстві. Для його досягнення приймаються закони й інші нормативно-правові акти, а також вживаються заходи щодо удосконалення чинного законодавства та зміцнення законності.
У чинному КК України (стаття 1) вказано, що обєкт посягання, тобто загальний обєкт злочину, - це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України. Завданням цього Кодексу є охорона та правове забезпечення даного обєкту посягання, що здійснюється шляхом правового регулювання. А правове регулювання означає упорядкування суспільних відносин державою, тобто їх порядок, за допомогою правових норм і засобів, а також їх юридичне закріплення.
З звязку з цим, вважаємо, що законодавець, визначаючи завдання КК України, мав на увазі охорону від злочинних посягань порядок сукупності суспільних відносин, який встановлений та врегульований цим Кодексом, тобто правопорядок, якому задається або може бути заподіяна шкода.
Формулюючи поняття цього елемента складу злочину, О.М. Костенко зазначає, що під об'єктом злочину слід розуміти такий, що гарантує безпеку, тобто заснований на законах соціальної природи, порядок відносин між людьми з приводу матеріальних чи нематеріальних предметів, який охороняється кримінальним законодавством. А безпека того чи іншого предмета (матеріального або нематеріального) - це стан його захищеності, який є наслідком існування певного порядку відносин між людьми з приводу нього. Усякий злочин посягає саме на цей порядок. За пропонованою формулою можна визначити об'єкт будь-якого складу злочину, передбаченого КК України, а також кримінальним законодавством інших країн [5, с. 239]. Такої ж точки зору дотримуються А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян, С.Є. Дідик [2, с. 17-18].
З цього приводу названі вчені зазначають, що «порядок - це щось обєктивне, що не залежить від самих норм, <...> А злочини змінюють спосіб їх існування, а не самі суспільні відносини», а також визначають, що поняття обєкту злочину може бути таким: «Обєкт злочину - це охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають в суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів». Останні ж є саме предметами злочинів. Із цього і випливає співвідношення між поняттями «об'єкт злочину» і «предмет злочину» [6, с. 105].
Ураховуючи викладене, на нашу думку, концепція «обєкт злочину - порядок суспільних відносин» є найбільш обґрунтованою та універсальною, тому при формулюванні обєкта злочинів, повязаного із фальсифікацією доказів, за їх класифікацією, у даному дослідженні ми будемо дотримуватися саме цієї формули його визначення. Отже, обєкт злочину - це охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин. Таке визначення цього елементу складу злочину, на нашу думку, зумовлено ще й тим, що одержання, використання або зберігання доказів у будь-якій формі судочинства суворо регламентовано певним порядком, а їх фальсифікація посягає саме на цей порядок, що призводить до негативних наслідків у виді прийняття незаконного судового рішення.
У науці кримінального права найбільш поширеною є триступенева класифікація обєкта злочину «по вертикалі» на загальний, родовий та безпосередній, оскільки, на думку деяких вчених, така класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, оскільки вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» та «окремого», а також дозволяє визначити обєкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення [7, с. 109-111]. До цього слід додати, що родовий обєкт, зазвичай, зазначається в назві розділу особливої частини КК [8, с. 155].
Ряд науковців вважають доцільною існування чотириступеневої класифікації обєкта злочину «по вертикалі» та додають ще видовий обєкт злочину, який визнають проміжним між родовим та загальним обєктом та який є частиною (підсистемою) родового обєкта, перебуваючи з ним у відносинах «рід-вид». В основу цієї класифікації покладений поділ злочинів за відмінностями в обєкті посягання [2, с. 19-20; 4, с. 46; 9, с. 6-7].
У науці кримінального права також поширена класифікація обєкта злочину «по горизонталі», відповідно до якої безпосередній обєкт злочину поділяється на: 1) основний; 2) додатковий, який може бути: а) обовязковий; б) факультативний [7, с. 112-113].
Термін «фальсифікація доказів» включає спотворення (перекручення), підробку (підроблення) та підміну фактичних даних чи їх процесуальних джерел з огляду на етимологію слова «фальсифікація» та поняття «доказ».
КК України не містить спеціальної статті, якою передбачено відповідальність за фальсифікацію доказів, тому такі діяння кваліфікуються за іншими статтями, що розміщені законодавцем у трьох розділах Особливої частини цього Кодексу та відповідно до цього мають три родові обєкти.
Так, статті 357, 358 КК України включено до Розділу XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, обєднань громадян та злочини проти журналістів». З цього приводу Л.В. До- рош визначає, що родовий обєкт злочинів, передбачених статтями 357, 358 КК, є нормальна діяльність органів державної влади, органів самоврядування, підприємств, установ, організацій [10, с. 1050, 1054]. На думку Н.О. Тимошенко, родовим обєктом вказаних злочинів є група суспільних відносин, що формуються у сфері охорони авторитету і нормальної регламентованої законом діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, обєднань громадян, будь- яких інших підприємств, установ, організацій на основі виконання адміністративно-розпорядчих та організаційно-господарчих функцій [11, с. 9]. Ми не погоджуємося із думкою останнього автора щодо наведеного питання, оскільки суспільні відносини не формуються і не охороняють авторитет та нормальну діяльність органів влади чи обєднання громадян, а навпаки упорядковані правовими нормами, унаслідок чого забезпечується і регулюється така діяльність на підставі закону. А посягання на такий порядок завдає шкоду у виді підриву авторитету будь-яких органів влади чи обєднань громадян.
Тому, ми пропонуємо визначити родовий обєкт злочинів, передбачених статтями 357, 358 КК, як охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин, яким встановлюється та забезпечується нормальна діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, обєднань громадян та журналістів. Слід додати, що поняття «нормальна діяльність...» чи «правильна діяльність...» ми розуміємо як діяльність, зміст і порядок якої ґрунтується на законодавчих чи окремих нормативних актах, тобто є законною.
Із цього випливає, що видовий обєкт вказаних злочинів співпадає із родовим обєктом, за виключенням того порядку суспільних відносин, що регламентує діяльність журналістів.
Щодо визначення безпосереднього обєкта злочинів, передбачених статтями 357, 358 КК України, серед вчених відсутні принципові суперечки та, на їх думку, такі обєкти у вказаних статтях за своїм змістом аналогічні між собою, тобто є однорідними. Безпосередніми обєктами вказаних злочинів юристи визначають як: 1) встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення [12, с. 890-895]; 2) встановлений законом порядок документального посвідчення юридичних фактів та документообіг у державі [11, с. 9]; 3) встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів, печаток, штампів чи бланків [13, с. 736-741]. Вважаємо, що наведені визначення безпосереднього обєкта злочинів, передбачених статтями 357, 358 КК України, мають право на існування, проте потребують уточнення та конкретизації «по горизонталі». Зокрема, запропоноване першим автором формулювання безпосереднього обєкту цих злочинів, на нашу думку, виявляється перевантаженим, оскільки встановлений законодавством документообіг та посвідчення юридичних фактів є обовязковою передумовою нормальної діяльності органів влади, підприємств, юридичних чи фізичних осіб, а також дотримання прав і законних інтересів громадян.
Тому, ми пропонуємо безпосередній обєкт таких злочинів, сформулювати так: «Обєктом злочинів, передбачених статтями 357, 358 КК, - це порядок суспільних відносин, який регламентує правомірне виготовлення, використання та обіг документів, а також документальне посвідчення юридичних фактів».
Аналізуючи зміст обєкта посягання цих суспільно небезпечних діянь та диспозицію відповідних статей КК, на нашу думку, можна стверджувати, що передбачені статтями 357, 358 Кк злочини мають ще й додатковий безпосередній обєкт злочину - законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб. У кожному конкретному випадку, з урахуванням особливостей вчиненого діяння та завдання шкоди або загрози її заподіяння, такий додатковий обєкт може бути як обовязковим, так і факультативним, тобто має альтернативний характер. У контексті викладеного, ми вважаємо, що додатковим безпосереднім обєктом цих злочинів є порядок суспільних відносин у сфері встановленого нормативними актами документообігу та юридичного посвідчення фактів, що охороняє законні права, свободи та інтереси громадян.
Розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг» містить статтями 364-366 КК, якими встановлено відповідальність спеціального субєкта - службової особи за окремі діяння, повязані із фальсифікацією доказів. Ряд вчених формулюють родовий обєкт вказаних злочинів як суспільні відносини, що забезпечують нормальну (правильну), діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, громадських обєднань, інших юридичних осіб як публічного, так й приватного права, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг [14, с. 6; 15, с. 39]. Ми не можемо цілком погодитися із точкою зору цих вчених, оскільки таке визначення родового обєкта злочинів, передбачених статтями 364-366 КК, не походить із наведеного нами формулюванням загального обєкту злочину. Деякі науковці вважають, що родовий обєкт цих злочинів є встановлений (регламентований законодавством та локальними нормативними актами) порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обовязків (повноважень та компетенції), який передбачає дотримання прав, свобод та інтересів окремих фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства в цілому, а також авторитет органів влади, обєднань громадян, субєктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та/або в інтересах яких діють службові особи [16, с. 1182]. На нашу думку, таке визначення родового обєкту є надто перевантаженим та не конкретизованим (не зрозуміло, про який порядок йде мова), тому потребує уточнення й узагальнення.
Ми пропонуємо сформулювати родовий обєкт злочинів, передбачених статтями 364-366 КК, як охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин у сфері службової діяльності та професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг.
Із цього випливає, що видовий обєкт цих злочинів співпадає із родовим обєктом, не враховуючи того порядку суспільних відносин, що регламентує професійну діяльність у сфері надання публічних послуг.
У визначенні безпосереднього обєкта злочинів, передбачених статтями 364-366 КК, позиції науковців у загальних рисах співпадають. На їх погляд, таким обєктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських обєднань, юридичних осіб публічного і приватного права, а також їх авторитет. Вказані злочини можуть посягати також на охоронювані законом права, свободи людини і громадянина, державні чи громадські інтереси, що є їх додатковим факультативним безпосереднім обєктом. Проте, для злочину, передбаченого частиною 2 статті 365 КК, додатковим обовязковим безпосереднім обєктом є життя, здоровя, честь та гідність особи, а для інших злочинів, які кваліфікуються за вказаними статтями КК, такий безпосередній обєкт виступає в якості факультативного [12, с. 908-909; 14, с. 6; 16, с. 1201-1202]. Ми підтримуємо позицію цих науковців щодо наявності наведеної класифікації безпосереднього обєкта цих злочинів «по горизонталі», однак не зовсім погоджуємося з таким його визначенням.
Із наведеного можна констатувати, що окремі ланки службової діяльності виконують суворо регламентовані функції, тобто є різними за змістом, тому за таким функціональним критерієм відрізняються між собою обєкти злочинів, передбачених статтями 364-366 КК. Правильна кваліфікація вчинених спеціальним субєктом злочинів у сфері службової діяльності, повязаних із фальсифікацією доказів, насамперед, залежить від точного встановлення обєкту їх посягання.
У Розділі XVIII «Злочини проти правосуддя» законодавець обєднав статті 373, 383, 384, 386 КК України, що передбачають відповідальність загального та спеціального субєкта злочину за низку діянь, повязаних із фальсифікацією доказів.
Визначення родового обєкта вказаних злочинів, на нашу думку, залежить від зясування питання, що включає загалом поняття «правосуддя», оскільки законодавцем однозначно не розяснено його розуміння.
У даному дослідженні ми будемо дотримуватися точки зору, що правосуддя - це діяльність виключно суду з розгляду справ чи проваджень будь-якої форми судочинства згідно із установленими процесуальними нормами, а також діяльності інших органів та осіб, що сприяють здійсненню судом правосуддя, та забезпечують виконання його рішень [17, с. 379; 18, с. 81-83; 19, с. 200-208; 20, с. 103].
Отже, у відповідності до визначення обєкта злочину та поняття «правосуддя», ми вважаємо, що родовим обєктом злочинів, передбачених статтями 373, 383, 384, 386 КК, є охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя.
За критерієм подібності безпосередніх обєктів науковці виокремлюють злочини проти правосуддя на декілька видів, у тому числі на злочини, які посягають на відносини, що забезпечують одержання достовірних доказів та істотних висновків у справі (статті 373, 383, 384, 386 КК) [18, с. 15-17; 20, с. 107-108; 21, с. 28-30].
Виділяючи видовий обєкт цих злочинів, М.І. Мельниченко визначає його як порядок одержання належних та допустимих доказів у кримінальному провадженні [18, с. 84]. Ми не погоджуємося із таким визначенням видового обєкту, оскільки злочинами, вчиненими різними способами фальсифікацій, спотворюється безпосередньо доказ, тобто порушується його основна властивість - достовірність у будь-якій формі судочинства, а визнання доказу належним і допустимим регулюється нормами процесуального закону.
З урахуванням викладеного, на нашу думку, видовий обєкт злочинів, передбачених статтями 373, 383, 384, 386 КК, - це охо- ронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, що забезпечує одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі чи провадженні.
Основні безпосередні обєкти цих злочинів вчені визначають як: 1) правосуддя в частині доведеності вини, а також конституційне право людини та те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (стаття 373 КК); правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальному провадженні (статті 383, 384 КК); встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує всебічне, повне й неупереджене досудове розслідування та судовий розгляд відповідних справ чи проваджень (стаття 386 КК) [12, с. 936; 952-953; 955]; 2) порядок одержання належних та допустимих доказів під час проведення допиту (стаття 373 КК); порядок отримання достовірної інформації про вчинення злочину (стаття 383 КК), порядок надання показань свідка чи потерпілого, висновку експерта, а також перекладу (статті 384, 386 КК) [18, с. 86]. На нашу думку, такі визначення основного безпосереднього обєкта вказаних злочинів можуть бути використані при їх кваліфікації, проте є не точними, оскільки не узгоджуються із дотриманою нами концепцією загального обєкта злочину.
Аналізуючи основний безпосередній обєкт цих злочинів, можна стверджувати, що його зміст у загальних рисах співпадає із їх видовим обєктом, а різниця між ними полягає у конкретизації спрямованості діяння, стадії судочинства, а також в залежності від субєкта вчинення злочину.
У звязку з цим, пропонуємо наступне формулювання основного безпосереднього обєкта вказаних злочинів: «Обєкт злочинів, передбачених статтями 373, 383, 384, 386 КК, є охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, що забезпечує одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі чи провадженні, незалежно від форми чи стадії судочинства, а також постановлення правосудного судового рішення».
У цілому, юристи одностайні, що суспільно небезпечні діяння, які кваліфікуються за статтями 373, 383, 384, 386 КК порушують не тільки порядок одержання достовірних доказів чи істинних висновків, а, в залежності від способу злочинного впливу, посягають на закріплені Конституцією України права та свободи людини і громадянина, зокрема життя і здоровя учасників (сторін) процесу будь-якої форми судочинства, їх честь та гідність, психічну недоторканість, а також інтереси фізичних і юридичних осіб. Такий порядок суспільних відносин утворює додатковий безпосередній обєкт цих злочинів [12, с. 936, 955; 18, с. 87]. В залежності від конкретних обставин вчинення кожного із даних злочинів та ступеню завдання шкоди, їх додатковий безпосередній обєкт також може носити альтернативний характер, тобто в одних випадках виступати основним, в інших - факультативним.
На підставі викладеного, пропонуємо під додатковим безпосереднім обєктом злочинів, передбачених статтями 373, 383, 384, 386 КК, вважати порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя щодо охорони та реалізації установлених законом прав, свобод й інтересів учасників (сторін) процесу, незалежно від стадії чи форми судочинства. Видається, що такий додатковий безпосередній обєкт злочину, передбачений статтею 386 КК, є обовязковим. Для злочину, передбаченого частиною 2 статті 373 КК, на нашу думку, додатковим обовязковим безпосереднім обєктом є життя, здоровя, честь та гідність особи, а для інших злочинів, передбачених вказаними статтями КК, такий безпосередній обєкт виступає в якості факультативного.
Висновки
Таким чином, нами запропоновано формулювання обєкта злочинів, повязаних із фальсифікацією доказів, за класифікацією «по вертикалі» та «по горизонталі» на підставі концепції «обєкт злочину - порядок суспільних відносин». На нашу думку, більш точним видається чотириступеневий поділ обєкта таких злочинів «по вертикалі», оскільки повною мірою відображає їх структуру та дозволяє виокремити певну групу відносин, що мають спільні ознаки та на які посягають ці злочини, а також визначити дійсну їх суспільну небезпечність. Класифікація вказаних злочинів «по горизонталі» дає підстави для висновку, що окремі із них (частина 2 статті 365, частина 2 статті 373, стаття 386 КК) можуть мати, принаймні, два обовязкові обєкти посягання, а в залежності від конкретних обставин справи - декілька.
Література
1.Кримінальне право України: Загальна частина: [підручник] / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.]; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. 2-е вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2005. 480 с.
2.Дідик С.Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального субєкта злочину: дис.. .. канд. юрид. наук: l2.00.08 / С.Є. Дідик. К., 2009. 227 с.
3.Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В.Я. Таций. Харьков: Вища школа, 1988. 198 с.
4.Кримінальне право України. Загальна частина: текст лекцій: Закон. Злочин. Відповідальність / В.О. Туляков, Н.А. Мирошниченко, Д.О. Балобанова ; НУ ОЮА. Одеса: Юридична література, 2014. 128 с.
6.Костенко О.М. Обєкт злочину: дискусію варто продовжити / О.М. Костенко, А.В. Ландіна // Право України. 2008. № 4. С. 101-105.
7.Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.] ; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. 3-є вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2007. 496 с.
8.Митрофанов І.І. Загальна частина кримінального права України: [навч. посіб.] / І.І. Митрофанов ; Кременчуцький національний університет ім. М. Остроградського. Одеса: Фенікс, 2015. 576 с.
9.Борисов В.І. Відповідність кримінального закону конституційним принципам здійснення правосуддя в Україні / В.І. Борисов // Юридичний вісник України. 28 листопада - 4 грудня 2009 р. 48 (752). С. 6-7.
10.Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.] ; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.: Ін Юре, 2003. 1196 с.
11.Тимошенко Н.О. Кримінально-правова характеристика підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збуту та використання: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09 / Н.О. Тимошенко. К., 2009. 21 с.
12.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 р. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, 2001. 1104 с.
13.Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под редакцией Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. Харьков: Одиссей, 2001. 960 с.
14.Тютюгін В.І. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг: [навч.-практ. посіб.] / В.І. Тютюгін, Ю.В. Гродецький, С.В. Гізимчук. Х.: Право, 2014. 232 с.
15.Коваленко В.П. Зловживання владою працівниками правоохоронних органів: [монографія] / В.П. Коваленко. К.: Атіка, 2012. 204 с.
16.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г Гончаренка, Є.В. Фесенка. 2-е вид., перероб. та доп. К.: Дакор, 2008. 1428 с.
17.Кваша О.О. Поняття злочинів проти правосуддя / О.О. Кваша // Правова держава: зб. наук. праць. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. Вип. 16. С. 376-382.
18.Мельниченко М.І. Кримінально-правова охорона порядку одержання доказів у кримінальному провадженні: дис.. .. канд. юрид. наук: 12.00.08 / М.І. Мельниченко. К., 2016. 258 с.
19.Кваша О.О. Кримінальна відповідальність за постановлена суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови / О.О. Кваша // Правова держава. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. Вип. 17. С. 200-208.
.Заліско О.І. Правосуддя в Україні як обєкт кримінально-правової охорони: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.І. Заліско. К, 2015. 236 с.
21.Шепітько М.В. Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / М.В. Шепітько. Харків, 2011. 246 с.