Досудове врегулювання господарських спорів
Досудове врегулювання господарських спорів
Каргін О.М., слухач кафедри фінансів і права
Військовий інститут
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, старший лейтенант юстиції
Анотація
У статті досліджено загальні засади і правову природу здійснення досудового врегулювання господарських спорів. розглянуто сучасний стан досудового врегулювання господарських спорів. обґрунтовано можливість збереження цього інституту та запропоновано шляхи його вдосконалення.
Ключові слова: досудове врегулювання, господарський спір, претензія, господарське судочинство.
досудовий господарський спір претензія
Аннотация
В статье исследованы основные положения и правовая природа осуществления досудебного урегулирования хозяйственных споров. рассмотрено современное состояние досудебного урегулирования хозяйственных споров. обоснована возможность сохранения этого института и предложены пути его усовершенствования.
Ключевые слова: досудебное урегулирование, хозяйственный спор, претензия, хозяйственное судопроизводство.
Annotation
Karhin O.M. PREJUDICIAL SETTLEMENT OF COMMERCIAL DISPUTESthis article the general principles and legal nature of implementation of the prejudicial settlement of economic disputes are elucidated. It is observed the current condition of the prejudicial settlement of economic disputes. It is proved the importance of maintaining of this institution and proposed the ways of its advancing. Key words: prejudicial settlement, economic dispute, claim, commercial legal proceedings.
Постановка проблеми. Під час здійснення господарської діяльності неодмінно виникають господарські спори. Зважаючи на те, що більшість таких спорів мають матеріальний характер, швидкість їх вирішення має ключове значення. Адже зволікання, як правило, матиме негативні економічні наслідки для субєкта господарювання, якому нанесено збитки внаслідок неналежного виконання зобовязань його контрагентами. Однак зазвичай предявлення претензії або звернення до таких контрагентів фактично не призводить до бажаних юридичних наслідків і суттєво не впливає на подальше розвязання спору в судовому порядку. Тому учасники господарських правовідносин найчастіше звертаються до господарського суду, не застосовуючи досудового порядку врегулювання спору.
Водночас зростання рівня незадоволення судовою системою загалом та якістю здійснення господарського судочинства зокрема зумовлює застосування альтернативних способів врегулювання майнових спорів. Отже, питання про доцільність збереження інституту досудового врегулювання господарських спорів і його вдосконалення залишається актуальним, оскільки він спрямований на безпосереднє і швидке вирішення господарського спору.
Актуальність теми полягає у тому, що досудове врегулювання покликане слугувати ефективному розвязанню економічних конфліктів, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин. Досудовий порядок врегулювання спору надає можливість господарюючим субєктам самостійно та вчасно вирішувати спірні ситуації на основі принципів порозуміння, співпраці та компромісу. Водночас досудова процедура врегулювання спору не повинна перетворюватись на формальне дотримання договірного претензійного порядку. Тому чинне законодавство щодо врегулювання досудового порядку врегулювання господарських спорів потребує масштабного реформування з метою вдосконалення відповідного інституту та надання йому статусу дієвого й ефективного механізму розвязання майнових спорів без звернення до господарського суду.
Виходячи з необхідності постійного підвищення рівня правового захисту, держава має стимулювати на законодавчому рівні вирішення правових спорів у межах досудових процедур. Утім, застосування цих процедур має залишатися правом, а не обовязком субєкта господарювання.
Ступінь розробленості проблеми. Питання досудового врегулювання досліджувалося такими видатними вченими, як В.С. Щербина, В.В. Рєзнікова, О.А. Беляне- вич, В.Д. Чернадчук, О.П. Подцековний.
Метою статті є визначення правової природи, сутності, переваг та недоліків досудового врегулювання, а також обґрун-
тування доцільності розробки реальних механізмів удосконалення інституту досудового врегулювання господарських спорів.
Деякі автори вважають, що досудове врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права й інтереси, до звернення із позовом до господарського суду [2, с. 303].
У юридичній літературі під досудовим урегулюванням господарського спору також розуміють ведення господарюючими субєктами усних переговорів, обмін кореспонденцією, предявлення претензій, проведення інших заходів, які мають на меті розвязання суперечок і конфліктів, що виникають між ними, без передачі спору на розгляд до господарського суду [3, с. 44].
На нашу думку, найбільш точним визначенням, що розкриває сутність, є запропоноване В.В. Рєзніковою, за яким досудове врегулювання господарських спорів є сукупністю заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору, що виник, зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів [4, с. 102].
Аналіз наведених у науковій літературі визначень досудового врегулювання господарських спорів загалом дає змогу визначити основні ознаки, властиві цьому інституту:
-наявність конфлікту;
-здійснення активних дій для захисту і відновлення порушених прав та інтересів;
-особливий інструмент відновлення порушених прав;
-вирішення конфлікту безпосередньо учасниками конкретних правовідносин без залучення інших осіб чи органів.
Важливим фактором досудового врегулювання господарських спорів є можливість застосування цього порядку лише за бажанням субєктів господарювання. Водночас закріплення у договорі обовязкового досудового порядку врегулювання спору не позбавляє права будь-яку сторону одразу звернутися до суду, не врегулювавши свої правовідносини спочатку в досудовому порядку.
Цьому сприяло прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 0l.11.1996 р., де у п. 8 із посиланням на ч. 2 ст. 124 Конституції України зазначається: «Суд не в праві відмовити особі у прийнятті позовної заявичи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку» [5].
Вирішальним для розвитку інституту досудового врегулювання стало рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р., у якому зазначалося, що обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду й здійснення за нею правосуддя, порушує право на судовий захист [6].
Отже, з огляду на позицію Конституційного Суду України можна зробити такі висновки щодо можливості досудового врегулювання господарських спорів:
-досудове врегулювання господарського спору не суперечить конституційному принципу здійснення правосуддя виключно судом;
-досудове врегулювання не є обовязком сторони;
-досудове врегулювання є додатковим способом правового захисту;
-встановлене право особи на застосування позасудових альтернативних способів захисту прав і законних інтересів не може оспорюватись;
-під час застосування досудового врегулювання господарського спору сторони не позбавлені права звернутися до суду для вирішення конфлікту.
Початком врегулювання господарського спору в досудовому порядку вважається подання претензії іншій стороні.
У ч. 2 ст. 6 ГПК України зазначається, що підприємства й організації, чиї права та законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. Як бачимо, законодавець вводить поняття «претензія», не надавши йому офіційного визначення.
На нашу думку, під претензією слід розуміти спосіб забезпечення контрагентами захисту своїх прав і законних інтересів. У науковій літературі можна знайти й інші визначення. Зокрема, В.Д. Чернадчук зазначає, що претензія - це матеріально-правова вимога одного з учасників спірних правовідносин до іншого, яка водночас є засобом урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання господарського суду [7, с. 331].
Ч. 1 ст. 222 ГК України містить загальне правило, згідно з яким учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших субєктів, зобовязані поновити їх, не чекаючи подання їм претензії чи звернення до суду. Таким чином, простежується декларативність цієї норми, що зумовлена відсутністю будь-якої відповідальності за невиконання стороною обовязку поновити порушені права або законні інтереси інших субєктів [8, с. 720]. Крім того, відповідальності за порушення строків розгляду претензії у ГПК України не передбачено, має місце тільки ствердження того, що в подальшому справа буде розглядатись у суді.
Водночас відповідні санкції щодо порушень розгляду претензії слугували б кращій реалізації права на досудовий розгляд.
На думку С.Ф. Домбровського, претензійні документи до винуватих юридичних осіб або до фізичних осіб - підприємців дають можливість бухгалтерії, фінансовому, економічному або юридичному відділам контролювати виконання договірних зобовязань, витрачання матеріалів, стягувати з конкретних посадових осіб завдані збитки [9, с. 396]. Висуваючи претензії, один субєкт господарювання вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії [10, с. 90].
Відповідно до ст. 6 ГПК України претензія повинна викладатися тільки в письмовій формі з дотриманням вимог щодо змісту й основних її реквізитів. У ній необхідно чітко і вичерпно викласти відомості про учасників спору, навести їх повне найменування, поштові і банківські реквізити з посиланням на чинне законодавство та умови договору (контракту). У претензії також викладаються конкретні вимоги до її одержувача про відновлення порушеного права заявника з посиланням на докази (документи), якими підтверджуються обставини, що стали підставою для заяви претензії.
У разі, коли вимоги претензії мають грошову оцінку, то в додатку до претензії або в самому тексті претензії необхідно викласти чіткий і обґрунтований розрахунок. В обґрунтування претензії заявник повинен додати до неї необхідні документи в оригіналі чи в належно засвідчених копіях (квитанції, довідки, акти передачі-прийому продукції, довіреності, акти експертизи тощо залежно від характеру і категорії спору).
Претензія має бути змістовною, із викладенням суті спору, визначенням предмета вимоги, обґрунтуванням його фактичними обставинами з посиланням на правові норми [11, с. 331].
Подання претензії є субєктивним правом юридичних осіб, тоді як надання відповіді на одержану претензію в установленому порядку та в установлений строк є їхнім юридичним обовязком. Одержана від заявника претензія має бути розглянута не пізніше одного місяця з її одержання. У разі, коли обовязковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприєм- ством-заготовлювачем, претензії, повязані з якістю та комплектністю продукції (товарів), мають бути розглянуті не пізніше спливу двох місяців (ч.ч. 1, 2 ст. 221 ГПК України, ст. 222 ГК України).
Водночас найбільші труднощі на практиці виникають під час вирішення питання про спосіб надсилання претензії заявником другій стороні. Мабуть, найефективнішим способом із перерахованих у ст. 6 ГПК України є вручення претензії під розписку, тоді як відправлення рекомендованим чи цінним листом може мати негативні наслідки. Так, поширеними є випадки зловживань із боку кредиторів, які замість претензії надсилають стороні договору рекламні матеріали, різноманітні брошури, пресу чи взагалі порожні конверти, отримавши при цьому як доказ відправлення фіскальний чек.
З огляду на це підтримується позиція, згідно з якою для уникнення подібних ситуацій пропонується викласти ч. 5 ст. 6 ГПК України в новій редакції, яка передбачала б надсилання претензії цінним листом з описом вкладення [4, с. 101].
Після розгляду претензії боржник має у відповідні строки надати відповідь заявникові, в якій повідомляє про її визнання (повне або часткове) або про відмову в її задоволенні. Відповідь оформлюється у письмовій формі, а її зміст має містити повне найменування і поштові реквізити підприємства чи організації, яким надсилається відповідь: дату і номер відповіді, дату і номер претензії, на яку дається відповідь.
Суть претензії полягає у тому, щоб переконати боржника виконати свої зобовязання добровільно, уникнувши подальшого звернення до суду. Тому в тексті претензії мають міститись як вимоги про погашення заборгованості, так і можливі негативні наслідки для боржника у разі несвоєчасного задоволення вимог. Такими наслідками можуть бути покладення на боржника судових витрат у разі звернення заявника до суду, витрат на оплату послуг адвоката, експерта, суми нарахованої пені, 3% річних, індексу інфляції за період прострочення, штрафу, арешт банківських рахунків у порядку забезпечення позову. Для боржника негативними наслідками буде те, що в будь-якому разі він поверне суму заборгованості або виконає інші зобовязання перед заявником, однак у разі звернення до суду з урахуванням штрафних санкцій така сплата заборгованості буде значно більшою.
Існує думка, що для підготовки претензійних матеріалів потрібні не спеціальні технічні знання (ними володіють працівники відділів виконавців, які в будь-який час подадуть необхідні дані для пояснення), а правові, оскільки юридична обґрунтованість висунутих вимог забезпечує успіх досудового врегулювання [12, с. 34].
У літературі претензійно-позовну роботу визначають як комплекс організаційно-правових дій юридичної служби і структурних підрозділів підприємства з підготовки, розгляду претензій і позовів, обґрунтування їх необхідними документами для захисту прав та інтересів підприємства [13, с. 158].
Під час організації ведення претензійної роботи юридична служба має керуватися Загальним положенням «Про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та орга-
нізації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1040 від 27.11.2008 р. [14], де зазначено, що основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обовязків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.
Загалом сформувалося дві позиції: в основі першої (яку ми повністю підтримуємо) лежить ідея збереження та вдосконалення досудового врегулювання спорів, а друга ґрунтується на необхідності скасування цього правового інституту. Слід відзначити, що розробники проекту Кодексу господарського судочинства України, а також ініціатори всіх розроблених свого часу проектів Господарського процесуального кодексу України дотримувалися саме другої позиції, оскільки у цих законопроектах не було й гадки про досудове врегулювання спорів, що, на наше переконання, є недопустимим. Цілком погоджуємось із думкою Т.С. Ду- найло, що переваги досудового врегулювання спорів очевидні, оскільки, якщо господарський суд прийме справу до провадження, розгляне і вирішить її не менше як за два-три місяці, то задоволення претензії відбуватиметься один або два місяці залежно від складності перевірки обґрунтованості вимог [15, с. 14].
Переваги досудового врегулювання спорів є досить значними, адже економлять час і кошти заявника та боржника. У разі незадоволення претензії особа, яка її предявила, завжди може звернутися до господарського суду і наявна претензія уже буде виконувати роль позовної заяви. Перевагою досудового врегулювання спору є також те, що така процедура дозволить стороні зберегти нормальні відносини з контрагентом та ділову репутацію підприємства.
Також реальність такого порядку врегулювання господарських спорів забезпечується наявністю юрисконсультів у більшості підприємств і організацій, а також дедалі більшою юридичною грамотністю керівників підприємств і організацій. Успіх такого порядку вирішення спорів залежить від серйозності ставлення до претензійного порядку як із боку заявників претензій, так і з боку тих, кому вони адресуються. Якщо претензія складається обдумано, ґрунтовно, переконливо, з посиланням на правові норми і розглядається серйозно, то це є запорукою врегулювання конфлікту самими сторонами без доведення його до господарського суду [10, с. 90].
Однак деякі фахівці вказують на такі вади досудового порядку: немає жодної гарантії на позитивне вирішення конфлікту (за статистикою лише 5% спорів вирішуються у досудовому порядку); імовірно, що винувата сторона не відповість на претензію в установлений законом строк або просто проігнорує її, що дасть їй можливість затягнути вирішення спору й виграти мінімум 2-3 місяці до звернення до суду; претензійний порядок дасть винуватій стороні можливість на свою користь представляти обставини справи й ухилятися від відповідальності; визнання або навіть часткове визнання претензії ще не свідчить про те, що вимоги будуть виконані [16, с. 3].
Не можна не погодитись із В.С. Щербиною, який справедливо зазначає, що норми ст.ст. 5-7 ГПК України мають декларативний характер, оскільки обовязок боржника поновити порушене право та задовольнити вимоги заявника не забезпечені санкцією з боку держави.
Висновки
На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що правова природа досудового врегулювання господарських спорів полягає у наявності додаткового засобу захисту прав та інтересів учасників господарських правовідносин. Застосування або відмова від застосування зазначеного правового інституту є виключним правом, а не обовязком сторін (крім випадків, передбачених законом). Практику позасудового вирішення спору шляхом подання претензії і реального її розгляду необхідно вдосконалювати та використовувати. Це, безумовно, сприятиме швидкому розвязанню конкретного спору та зменшенню завантаженості господарських судів.
Необхідність збереження інституту досудового врегулювання господарських спорів очевидна, варто вдосконалювати процедуру за визначеними у дослідженні напрямами. Розроблення дієвого правового механізму виконання визнаної претензії і встановлення санкцій за порушення строків розгляду претензії може бути предметом подальших наукових досліджень.
Література
1.Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/1798-12.
2.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / [Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов, І.Г. Побірченко, В.С. Хахулін, В.С. Щербина та ін.]. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 303 с.
3.Прокопенко Я. Досудовий (претензійний) порядок врегулювання господарських спорів: ретроспектива та тенденції сьогодення / Я. Прокопенко // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 6 (162). - С. 44-46.
4.Рєзнікова В.В. Досудове врегулювання господарських спорів : необхідність та шляхи реформування / В.В. Рєзнікова // Вісник господарського судочинства. - 2012. - № 5. - С. 101-111.
5.Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя : постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96.
6.Рішення конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. (справа № 1-2/2002) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-02.
7.Господарське процесуальне право України : [підруч.] / [В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний та ін.]. - Суми : Університ. книга, 2006. - 331 с.
8.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / за заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини. - 2-е вид., перероб. і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 720 с.
9.Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств : [навч. посіб.] / С.Ф. Домбровський. - Харків : Консум, 2005. - 396 с.
10.Горевий В. Досудове врегулювання господарських спорів: сутність, проблеми, окремі шляхи їх вирішення / В. Горевий, О. Курдес // Підприємництво, господарство і право . - 2009. - № 9. - С. 90-92.
11.Господарське процесуальне право України : [підруч.] / за заг. ред. В.Д. Чернадчука. - Суми : Університ. книга, 2006. - 331 с.
12.Коломийцев А. Претензионная работа / А. Коло- мийцев // Экспресс-анализ законодательных и нормативних актов. - 2008. - № 15. - С. 34.
13.Коростей В.І. Організація господарсько-правової роботи на підприємстві / В.І. Коростей. - Донецьк : Юго-Восток, 2008. - 158 с.
14.Про затвердження Загального положення про юридичну службу Міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації : постанова Кабінету Міністрів України № 1040 від 26.11.2008 р. // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - Ст. 3068.
15. Дунайло Т.С. Претензійна пастка / Т.С. Дунайло // Юридична газета. - 2009. - № 12 (24). - С. 14.
Стасюк С. Досудове врегулювання спору: можливість чи необхідність? / С. Стасюк // Юридична газета. - 2004. - № 20 (32). - С. 3