Організація духовної освіти та просвітницька діяльність Харківської єпархії Української Соборно-Єпископської Церкви в 1941-1943 роках

Організація духовної освіти та просвітницька діяльність Харківської єпархії Української Соборно-Єпископської Церкви в 1941-1943 роках

Організація духовної освіти та просвітницька діяльність Харківської єпархії Української Соборно-Єпископської Церкви в 1941-1943 роках

диякон Микола Рубан

Анотація

У статті здійснено спробу дослідження особливостей організації духовної освіти та просвітницької діяльності Харківського єпархіального управління Української Соборно-Єпископської Церкви у період з 1941 до 1943 рр. Виявлені причини непослідовності організаційної діяльності єпархіального управління. Проаналізовано історію церковного відродження на Слобожанщині в період німецької окупації.

Ключові слова: Української Соборно-Єпископська Церква, Українська Автокефальна Православна Церква, митрополит Феофіл (Булдовський), релігійний відділ, «Просвіта», Слобожанщина.

Annotation

The article describes the peculiarities of religious education and educational activity of Kharkiv's diocesan's administration of Convocation-Episcopal Church in the period from 1941 to 1943. The aim of the article is to provide the reader with some material, that explain the inconsistency of organizational activity of diocesan's administration. It is analyzed the history of church revival on Slobozhanshchyna during the German occupation.: Ukrainian Convocation-Episcopal Church, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Metropolitan Theophilos (Buldovskyy) religious department, Education, Slobozhanshchyna.

Діяльність Соборно-Єпископської Церкви на Слобожанщині досі є малодослідженою темою історії українського церковного руху першої половини ХХ ст. Особливої актуальності вона набуває у контексті самоідентифікації населення сходу Слобідської України (Харківщина, Донеччина, Луганщина): його національної та релігійної належності. Внаслідок антирелігійної кампанії радянської влади релігійне життя на Сході України було майже припинене. Із закриттям останньої Свято-Вознесенської парафії УСЄЦ у Луганську 1939 р. митрополит Феофіл (Булдовський) оселяється у Харкові, як приватна особа. 24 жовтня 1941 р. Харківщину окуповують німці, і під час відступу Червоної армії митрополит Феофіл виявися єдиним архієреєм здатним очолити відродження церковного життя краю. У січні 1942 р. в Харкові утворюється єпархіальне управління, а у середині 1942 р. відновлюється УСЄЦ під юрисдикцією митрополита Феофіла, яку на той час складало близько 400 парафій2 на теренах Харківської, Полтавської, Луганської, Донецької, Курської та Воронезької областей. За свідченням А. Смирнова, подібні успіхи пояснювалися особистими організаторськими здібностями ієрарха та ліберальним режимом військової зони, що перебувала під окупацією3.

Одним із важливих напрямів діяльності УСЄЦ, на той час, була духовна реабілітація народних мас після десятків років жорсткої антирелігійної політики радянської влади. Вирішення даного питання проводилося за двома вимірами: по-перше організації духовної освіти з метою забезпечення українських парафій духовенством, по-друге налагодження просвітницької діяльності за підтримка патріотичних громадських організацій. У процесі реалізації цього задуму виникли суттєві суперечності у розумінні місця та функції Церкви у суспільстві між ієрархією та патріотичною громадськістю, що прагнула поширити свої суспільно-політичні погляди серед вірян. Отже, предметом дослідження виступає організація духовної освіти та просвітницької діяльності Харківської єпархії УСЄЦ 1941 1943 рр. На жаль, дана історична проблема не знайшла свого належного висвітлення у сучасній церковній історіографії, утім залишається актуальною в контексті дослідження внутрішньоцерковних процесів на Слобідській Україні.

Взимку 1942 р. Харківське єпархіальне управління розробило ґрунтовну програму духовної освіти, що передбачала відкриття навесні 1942 р. богословських курсів з терміном навчання від 3 до 4 місяців4. Задля організації курсів була сформована єпархіальна комісія, до якої увійшли: протоієрей Олександр Кривомаз, протодиякона Василь Потієнко та священника П. Васьковський. Прот. О. Кривомаза було призначено ректором та викладачем психології та моралі, В. Потієнка викладачем історії Української Церкви, В. Дубровського викладачем історії, П. Васьківського викладачем церковного уставу та практичного богослов'я, Чигиринського догматичного богослов'я, О. Попова української мови, Яцимерську німецької мови, К. Певного співу та дикції5. До викладацького складу долучали осіб, за рекомендацією Харківського осередку «Просвіти», з середньою та вищою освітою після проходження попередньої співбесіди з богословських дисциплін. духовний просвітницький єпархіальний церква

Проф. І. Власовський стверджував, що подібні пастирські курси діяли і у єпархіях УАПЦ: шестимісячні курси у Луцьку (закінчились у грудні 1942 р.), п'ятимісячні у Полтаві (травень-вересень 1942 р.), 3,5-місячні у Києві, курси у м. Кам'янському Січеславської єпархії та місячні курси у Миколаєві6. За свідченням прот. О. Кривомаза проект пастирських курсів викликав зацікавлення у гестапо. Німці заборонили вводити до складу викладачів учасників «Просвіти», а зі складу предметів навчальної програми наказано було вилучити загальноосвітні дисципліни. У Миколаєві німецьке командування висунуло вимогу, аби на навчання приймалися люди не молодші за 50 років. За таких обставин організувати курси ставало неможливо7. Пропри це, існують свідчення, що перший випуск слухачів таки відбувся, однак наступний набір був скасований гестапо8. Вочевидь, німецька влада скасовувала пастирські курси через потребу у молоді, як живій робочій силі. Зрозуміло, що випускників першого набору пастирських курсів було недостатньо для задоволення потреби у духовенстві. За свідченням прот. Олександра Кривомаза, навесні 1942 р. тільки у Харкові було 18 храмів під юрисдикцією митрополита Феофіла, загальна ж кількість парафій складала понад 4009 громад.

Особливої уваги заслуговує дослідження співпраці митрополита Феофіла з представниками харківської «Просвіти» у просвітницькій сфері. Ще на початку німецької окупації Харкова був утворений релігійний відділ при міській управі на чолі з просвітянином Гаврилом Лебединським. Також до керівництва структури входили секретар відділу протодиякон Василь Потієнко (голова Всеукраїнської Православної Церковної Ради УАПЦ 1924-1926 рр.) та член ОУН (м) священик Яків Кравчук10 (за сумісництвом агент Гестапо та керівник харківської допоміжної поліції11). Серед перших заходів новоутвореного відділу була реєстрація харківського духовенства.

На початку листопада 1941 р. на запрошення харківського міського бургомістра Олександра Крамаренка прибув митрополит Феофіл, якому як старішому за хіротонією українському архієреєві було запропоновано очолити відродження церковного життя у місті. Після цієї зустрічі митрополит Феофіл розпочав активну організаційну діяльність з налагодження церковного життя у краї, відкриття храмів та призначення священиків на парафії. У середині листопада митрополит звернувся до вірян з відозвою, у якій закликав усіх православних до єднання в межах Української Церкви.

Утім, у цей час релігійний відділ розробив та поширив свій регламент церковної діяльності, що зобов'язував провадити українізацію богослужінь та діловодства й інформувати релігійний відділ письмовими звітами з практичної церковної та господарської діяльності. Положення даного циркуляру суттєво обмежували владу митрополита Феофіла на користь релігійного відділу, який отримав можливість політизувати внутрішньоцерковний устрій. Це все призводило до фактичного церковного двовладдя: релігійний відділ на власний розсуд скасовував розпорядження митрополита та спрямовував власних священиків на парафії.

Незабаром на квартирі митрополита відбулась зустріч між ним та представниками німецької влади генералом Блюмом та доктором теології Вагнером, на якій митрополит Феофіл висловив своє бачення з організації церковного життя у краї. Відомо, що принципи митрополита Феофіла знайшли підтримку у німецького командування, оскільки одразу після цього голові релігійного відділу Г. Лебединському було наказано скласти положення про склад та форму єпархіального управління й узгодити його з митрополитом Феофілом. Однак, у цьому питанні виявилися суттєві суперечності у поглядах на церковний устрій митрополита Феофіла та представників «Просвіти», які у свою чергу прагнули до відновлення свавільної соборноправності, притаманної УАПЦ за канонами 1921 р. За пропозицією релігійного відділу єпархіальне управління мало складатися з трьох осіб: однієї духовної та двох мирян. Митрополит категорично відкинув даний склад управління. 20 листопада 1941 р. відбулась вирішальна нарада, де був нарешті узгоджений проект єпархіального управління, згідно якого до його складу входили три духовні особи та двоє мирян. Утім, попри утворення управління релігійний відділ все ж продовжував своє незалежне від митрополита Феофіла функціонування. Зважаючи на це, митрополит Феофіл висунув рішучу вимогу повної ліквідації релігійного відділу та передачі усього його майна та документації новоутвореному єпархіальному управлінню. За наданим фінансовим звітом з'ясувалось, що голова релігійного відділу та заступник голови єпархіального управління з господарчих справ просвітянин Г. Лебединський розтратив понад 30 тисяч карбованців12. З огляду на це «Просвіта» відкликала Г. Лебединського зі складу управління, делегувавши на його місце протоієрея Петра Васьківського. У січні 1942 р. релігійний відділ був остаточно розформований, а митрополит Феофіл отримав бажаний йому склад єпархіального управління. Усі ці факти свідчать про напружені стосунки між митрополитом Феофілом та представниками українських політичних кіл.

Політика митрополита Феофіла була більш далекоглядна. Митрополит не підтримував вимоги просвітян з негайної українізації богослужінь, обумовлюючи це відсутністю якісного перекладу богослужбових книг та неприйняттям частиною консервативно налаштованих вірян українізації, як ознаки реформаційності Церкви. Тим більше, що ці перестороги частково реалізовувались, оскільки окремі расистські постанови колишнього релігійного відділу (не хрещення євреїв, та молитовне поминання Гітлера) дійсно відштовхнули ряд парафій від юрисдикції митрополита Феофіла13. Однак, у березні 1942 р. митрополит Феофіл отримав запрошення від «Просвіти» очолити у ній Богословсько-філософське товариство14. Влітку 1942 р. у приміщенні єпархіального управління була організована просвітянська антибільшовицька виставка. Митрополит Феофіл закликав духовенство єпархії усіляко сприяти матеріалами духовному відділу даного просвітницького заходу, утім сам окрім своїх фотографій 20-х років з історії УСЄЦ та автобіографії ніяких матеріалів не надав15.

Отже, підсумовуючи результати дослідження маємо зазначити, що у діяльності харківського єпархіального управління в період з 1941 до 1943 простежується ідеологічне протистояння церковної групи на чолі з митрополитом Феофілом та політичних діячів за право регламентувати релігійне життя у краї. Заходи митрополита щодо унеможливлення політичного впливу у церковній сфері реалізувалися у неповній мірі, що сприяло частковому відходженню парафій до складу Автономної Церкви. За цих обставин реалізація освітніх та просвітницьких програм єпархіального управління була неможливою, оскільки ні окупаційна влада, ні окремі громадські діячі не були зацікавлені у їхньому впровадженні. Подальша діяльність єпархіального управління була припинена восени 1943 р. разом із арештом митрополита Феофіла. Незадовго до цього з метою збереження Харківської єпархії митрополит Феофіл подав прохання патріарху Сергію (Страгородському) та екзарху митрополиту Миколаю (Ярошевичу) про прийняття його до складу Московської патріархії, утім так і не дочекався відповіді. 23 січня 1944 р. митрополит Феофіл (Булдовський) останній ієрарх УАПЦ в Україні помер у в'язниці.

Література

1Феофіл (Булдовський), митр. Моя автобіографія. Матеріали Харківського обласного СБУ. Кримінальна справа № 147900 на митрополита Феофіла (Булдовського) // УАПЦ часів Другої Світової війни Митрополит Феофіл (Булдовський) / [упоряд. і авт.. перед. Слова О. Різніченко] Х. 2011. С. 73

2Смирнов А.І. Мстислав (Скрипник) громадсько-політичний і церковний діяч, 1930-1944: Монографія / Передм. Є Сверстюка. 2-е вид., доповнене. К.: Смолоскип, 2009. С. 159

4Повідомлення про відкриття богословських курсів для підготовки священнослужителів зі строком навчання на 3-4 місяці // Нова Україна. 1942. 31 березня

5Приходченко В. Митрополит Феофіл (Булдовський) організатор Української Автокефальної Православної Церкви на Слобідській Україні / Українська Автокефальна Православна Церква часів Другої світової війни. Митрополит Феофіл (Булдовський). / [упоряд. і авт. перед. Слова О.І. Різніченко]. Х. 2011.-С. 36

6Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви. Том IV. Ч.1. К., 1998. С. 141

7Матеріали Харківського обласного СБУ. Крим. Спр. № 20618 на протоієрея Олександра Кривомаза

8Волошин Ю. Відродження УАПЦ на Харківщині у період німецької окупації // Український засів. 1996 Ч. 7-9 (38-40) С. 145

9Там само.

10Приходченко В. Митрополит Феофіл (Булдовський) організатор Української Автокефальної Православної Церкви на Слобідській Україні / Українська Автокефальна Православна Церква часів Другої світової війни. Митрополит Феофіл (Булдовський). / [упоряд. і авт. перед. Слова О.І. Різніченко]. Х. 2011.-С. 32

11Різніченко О. Подвійна агентура НКВД і гестапо проти Української Автокефальної Православної Церкви / Українська Автокефальна Православна Церква часів Другої світової війни. Митрополит Феофіл (Булдовський). / [упоряд. і авт. перед. Слова О.І. Різніченко]. Х. 2011. С. 60

12Федосеев А., прот. От Лубен до Харькова. М.: 2011. С. 133

13Там само.

14Приходченко В.Вк. Праця. С. 37.

15Федосеев А.Вк. Праця. С. 163.