Деякі питання тактики допиту потерпілого в кримінальних провадженнях про екстремістську діяльність
Академія адвокатури України
Кафедра кримінального процесу та криміналістики
Деякі питання тактики допиту потерпілого в кримінальних провадженнях про екстремістську діяльність
Бояров В.І., к. ю. н., доцент, профессор
Анотація
У статті розглянуто питання тактики допиту потерпілого в кримінальних провадженнях про кримінально карані вияви екстремізму, сформульовано рекомендації, спрямовані на досягнення продуктивного контакту слідства з потерпілим, із урахуванням його особистості, особливостей екстремістської організації, до якої входять підозрювані, забезпечення безпеки потерпілого з метою отримання інформації про подію, яка є предметом розслідування.
Ключові слова: досудове розслідування, екстремізм, потерпілий, тактика допиту.
слідство екстремістський потерпілий
Постановка проблеми. Останніми роками багато країн у світі все частіше стикаються із загрозою вчинення терористичних актів, збільшенням загальної кількості інших криміналь- но-караних виявів екстремізму, в тому числі групових. До таких країн належить й Україна. Тому досить актуальним як для практиків, так і для науковців-криміналістів є питання формування та втілення в практику криміналістичної методики розслідування екстремізму, в якій важливе місце належить питанням організації й тактики допиту в тому числі потерпілих.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи формування й застосування криміналістичних методик розслідування злочинів, тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій досліджували багато науковців-криміналістів:Ю.П. Аленін, Р.С. Бєлкін, В.П. Бахін, А.Ф. Волобуєв, Ю.П. Гармаєв, О.Н. Колесніченко, В.А. Колесник, В.О. Коновалова, Г.А. Матусовський, О.Р. Ратінов, М.О. Селіванов, В.В. Тіщен- ко, В.Ю. Шепітько, А.В. Шмонін, Б.В. Щур, М.П. Яблоков та ін.
Особливості розслідування окремих видів кримінально-караних виявів екстремізму досліджувалися в дисертаційних дослідженнях вітчизняних криміналістів: І.М. Білоус, М.О. Ларкіна, П.В. Шалдирвана, де розглядалися й деякі питання особливостей організації та тактики допиту потерпілих. Досліджувалися зазначені питання й криміналістами з інших країн: А.М. Багметом, В.В. Бичковим, В.С. Капицею, О.М. Коршуновою, І.В. По- годіним, Г.В. Сергєєвою, Д.Г. Скоріковим, О.Р. Ратіновим та ін.
Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає у вивченні питання тактики допиту потерпілого в кримінальних провадженнях про кримінально-карані вияви екстремізму.
Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з особливостей розслідування кримінально-караних виявів екстремізму є протидія розслідуванню, яка ускладнена підтриманням інколи досить значною частиною населення тієї ідеології, яку обрано екстремістською організацією; специфікою формування екстремістських угруповань, які мають ознаки самоорганізуючих, тощо. До особливостей, які ускладнюють процес розслідування, можна зарахувати також досить поширене небажання потерпілих, переважно осіб, які входять до «груп ризику», повідомляти про злочин, а отже, й продуктивно контактувати зі слідством з метою встановлення й викриття винних осіб.
У Бухарестському плані дій щодо боротьби з тероризмом (прийнятий на девятій зустрічі Ради Міністрів Ради Європи в грудні 2001 р. як додаток до Рішення «Боротьба з тероризмом» № 1) у п. 9 зазначено, що «існують різні соціальні, економічні, політичні та інші фактори, включаючи войовничий сепаратизм і екстремізм, що породжують умови, за яких терористичні організації можуть вербувати прибічників і розраховувати на підтримку».
Зрозуміло, що свідок є одним із найпоширеніших джерел доказів у кримінальних провадженнях, у тому числі й у справах про екстремізм, де переважно вчиняються насильницькі дії, але не можна принижувати важливість показань жертви (потерпілого), хоча це джерело доказів є досить нестабільним. Треба виходити з того, що саме потерпілий у таких провадженнях є одним із головних джерел отримання інформації, яка має значення для ефективного розслідування справи, оскільки така особа повідомляє про злочин, є очевидцем злочинних дій, має на собі сліди, наприклад, насильницьких дій і саме від неї на початковому етапі розслідування залежить не тільки внесення відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), а й установлення всіх обставин злочину, винних осіб і мотивації їхніх дій.
Для цих проваджень характерним є те, що часто ці злочини вчиняються не тільки в силу певних соціально-економічних факторів та особистісних рис злочинця, а й залежить від специфічних рис жертви: її національності (етнічної групи), належності до якоїсь релігії (конфесії), кольору шкіри, поведінки, навіть зовнішнього вигляду тощо. При цьому багато із цих особливостей потерпілої особи (жертви), як правило, не притаманні винній особі.
Це важливо ще й тому, що потерпілі, які належать до деяких соціальних груп, субкультур, національних груп, сексуальних меншин, нелегальних мігрантів (громадяни інших держав або особи без громадянства, особи, які отримали статус біженця тощо) та інших «груп ризику», не завжди повідомляють про вчинення стосовно них протиправних дій (одним із виявів екстремістської мотивації є залякування потерпілих).
Зазначена типова обставина, яка супроводжує розслідування зазначеної категорії справ (коли в потерпілого немає бажання співпрацювати зі слідством), є результатом загальної негативної обстановки в країні. Зокрема, до тенденцій розвитку кримінального екстремізму, які є характерними для нашої країни, можна зарахувати формування в суспільстві переконання про допустимість використання насильства для вирішення різних конфліктів, з іншого боку, держава побоюється визнавати наявність у країні екстремістських організацій, поширення екстремістської ідеології, навіть коли це є очевидним, або (у кращому випадку) не афішує наявність у діях винних відповідної мотивації (расизм, антисемітизм тощо, а також наявність спеціальної мети - збуджувати ненависть або ворожнечу в інших людей), уважаючи, що це негативно впливає на імідж країни у світі. Важливим фактором також є те, що екстремістські організації, угруповання переважно сформовані з молоді й характеризуються як такі, що здатні на помсту.
Так, наприклад, за даними М.О. Ларкіна, в 62% випадків потерпілі, які зазнали нападів із мотивів расової, національної чи релігійної ненависті, не зверталися до правоохоронних органів, і тільки коли такі дані ставали відомими з бесід із родичами, педагогами, викладачами; завдяки інформації з медичних установ тощо, потерпілі йшли на контакт із правоохоронцями [1, с. 37]. Це відмічають й інші дослідники [2, с. 93].
Інколи пасивність потерпілих у реалізації своїх прав повязують із так званою «вторинною віктимізацією» (М. Філей, Е. Ешуорт): для непрофесійних учасників кримінальний процес сам по собі, незалежно від результатів, є тягарем («покаранням»). Тому вважається, що потерпілий, утягуючись у процес досудового слідства, судового розгляду справи, страждає повторно: неодноразово викликається до слідчого, слідчого судді, прокурора; дає свідчення, бере участь у проведенні інших слідчих (розшукових) і процесуальних діях, зявляється до суду тощо. І при цьому він практично не отримує відшкодування тієї моральної й матеріальної шкоди, що спричиняється процесуальним тягарем [1, с. 50-51; 3, с. 21].
Тому важливо не тільки оперативно встановити таких осіб (жертв), а й знайти з ними продуктивний контакт, що дасть слідству (обвинуваченню) змогу отримати всю необхідну для розслідування інформацію.
Треба зауважити, що в умовах відсутності законодавчого визначення поняття екстремізму в чинному кримінальному законодавстві України під сучасне розуміння екстремістських підпадають дії досить широкого спектру - від адміністративних правопорушень до кримінально-караних діянь, передбачених чинним Кримінальним кодексом (далі - КК) України, в тому числі й такий крайній вияв екстремізму, яким є тероризм. Якщо йдеться про кримінально карані вияви екстремізму, то це три групи діянь, передбачених у КК України, а саме: 1) кримінально карані діяння, які посягають на основи та безпеку політичного устрою (ст. ст. 109, 110, 111, 1102, 113 КК України); 2) злочини терористичного характеру (ст. ст. 112, 258, 258№, 258І, 258і, 2584, 2585, 260, 261, 278, 442, 443, 444 КК України); 3) злочини екстремістської спрямованості (вчиняються з мотивів ненависті або ворожнечі стосовно осіб, які належать до певної етнічної, расової, релігійної, політичної та іншої соціальної групи) (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129, ст. ст. 161 і 300 КК України) [4].
До головних ознак екстремістських дій традиційно зараховують насильство, масові заворушення, заклики до насильства, порушення законності й порядку, пропаганда та публічна демонстрація радикальної, нацистської або схожої з нею атрибутикою чи символікою, фінансування екстремізму й заклики до повного або часткового знищення певних соціальних груп чи інших дій, спрямованих на потурання прав тієї чи іншої соціальної групи; а також екстремістську мотивацію: залякування, ненависть, ворожнеча, хуліганські спонукання, особисту або соціальну виключність і перевагу, принципову нелегітимність (нігілізм) [5, с. 21].
Ідеологія екстремізму заперечує інакомислення, жорстко утверджуючи власну систему політичних, ідеологічних, релігійних поглядів. Від своїх прибічників ідеологи екстремістських формувань вимагають сліпої покори та виконання всіх, навіть найбільш абсурдних наказів та інструкцій. Аргументація екстремізму звернена не до розуму, а до забобонів і почуттів людей. Доведена до крайнощів, ідеологізація екстремістських дій створює особливий тип прибічників, які схильні до самозбудження, втрати контролю над своєю поведінкою, готові на всілякі антигромадські акції, на порушення норм, які склалися в суспільстві. Для екстремістів характерно прагнення до охлократії, влади натовпу; вони відкидають демократичні методи вирішення конфліктів, що виникають. Екстремізм не відокремлений від тоталітаризму, культу вождів - носіїв вищої мудрості, ідеї яких повинні сприйматися масами виключно «на віру» [6, с. 236].
Отже, часто створюється така ситуація: є злочин і є жертви, але вони не повідомляють про злочини, чи не вірячи в правоохоронні органи, чи побоюючись помсти з боку злочинців. З іншого боку, частина суспільства (в тому числі поліція та інші правоохоронні органи) негативно ставиться до діяльності потерпілих (наприклад, до ромів, які традиційно вважаються такими, що систематично займаються антигромадською діяльністю) і може підтримати злочинні дії нападників-екстремістів. Досу- дове слідство не завжди поспішає внести дані до ЄРДР (порушити провадження), або розуміючи безперспективність розслідування, або приховуючи факт учинення злочину з метою показати видимість благополуччя в боротьбі зі злочинністю.
Для залучення до справи жертви злочину слідчий повинен надати йому гарантії забезпечення безпеки, якщо він буде співпрацювати з обвинуваченням, а отже, буде сприяти викриттю винних осіб.
Тому, якщо є дані, у тому числі отримані оперативним шляхом, які свідчать про наявність реальної загрози життю і здоровю зазначених осіб (наприклад, інформація про причетність до нападу представників екстремістської організації, яка має ознаки організованого злочинного угруповання), необхідно проводити тактичну операцію «Захист потерпілого» [7], у процесі якої серед інших вирішується питання про застосування заходів безпеки в порядку, передбаченому Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [8]. Якщо жертва злочину не планує залишатися в країні (наприклад, у силу того що вона є громадянином іншої країни, біженцем, особою без громадянства тощо), у звязку з чим не планує зявлятися до суду для дачі показань, слідство може розглядати таку ситуацію як підставу для ініціації допиту такої особи в порядку, визначеному в ч. 1 ст. 225 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України (допит під час досудового розслідування в судовому засіданні).
Використання під час розслідування справ зазначеної категорії тактичної операції «Захист потерпілого» допоможе не тільки усунутизагрозу здоровю, життю, майну потерпілого, а й створить умови для активної участі в кримінальному судочинстві осіб, які викривають винних у вчиненні злочинів.
Важливим питанням є встановлення слідчим психологічного контакту з потерпілим. Наприклад, коли йдеться про іноземців, у тісному контакті з представниками земляцтв, представниками посольств, керівництвом навчальних закладів (якщо потерпіла особа навчається у виші) проводиться розяснювальна робота, спрямована на доведення до потерпілих важливості дачі показань, неупередженості слідства. Усе це має відбуватися в умовах максимальної коректності під час спілкування з потерпілими [9, с. 24-25].
У зазначеній ситуації велике значення може мати діяльність адвоката - представника потерпілого, який, за чинним КПК України (ст. ст. 55-58), не є стороною обвинувачення, а отже, реалізуючи права потерпілого (ст. 56), може брати активну участь у розслідуванні в умовах, наприклад, бездіяльності слідства.
У результаті проведення зазначених підготовчих заходів допит потерпілих може проходити в умовах безконфліктної ситуації, коли основним завданням слідчого буде підтримання безконфліктної ситуації, а основним тактичним прийомом - використання вільної розповіді потерпілого.
Питання, що підлягають установленню під час допиту потерпілого, стосуються, по-перше, інформації щодо особи жертви, а по-друге, встановлення обставин учинення злочину. Щодо особи жертви: громадянство, вік, якою діяльністю займається, володіння мовою країни перебування (якщо, наприклад, потерпілий є іноземцем), належність до певної «групи ризику» (раса, національність, релігія (секта), молодіжна субкультура (готи тощо), сексуальна меншина, зайняття забороненою діяльністю тощо), встановлюються місце проживання, роботи, відпочинку, спілкування; інші місця постійного або тимчасового перебування, фіксовані маршрути пересування тощо.
Щодо обставин злочину: кількість осіб, які вчинили, наприклад, напад; їхні прикмети, озброєність; особливості одягу, наявність і зміст татуювання, символіка (наприклад, наявність шевронів) тощо; наявність особи, яка (на думку потерпілого) керувала злочинними діями групи; расова, національна, етнічна належність нападників та особливості їхнього спілкування між собою (якою мовою розмовляли); які погрози (їх зміст) висловлювалися стосовно потерпілого тощо [10, с. 19-20].
Велике значення має інформація щодо нападів або інших інцидентів, повязаних з аналогічними злочинними діями, які мали місце раніше (про які правоохоронним органам нічого не було відомо, наприклад); хто був жертвою попередніх нападів, де й коли це сталося, які тілесні ушкодження спричинені, чи зверталися жертви до медичних закладів тощо.
Лише після проведення допиту слідчий з урахуванням подальшої перспективи продуктивного співробітництва з потерпілим (чи буде він брати участь у судовому засіданні, чи залишить країну після дачі показань у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 225 КПК України)
вирішує питання про доцільність предявлення підозрюваних для впізнання: проводити чи не проводити, проводити за фотознімками або в умовах, коли особа, яку предявляють для впізнання, не бачить і не чує особу, яка впізнає (ч. 4 ст. 228 КПК України). Аналогічно і стосовно проведення одночасного допиту потерпілого й підозрюваного для зясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (ч. 9 ст. 224 КПК України).
Висновки з проведеного дослідження.
Потерпілі особи, які є жертвою групових злочинних дій з боку учасників екстремістських формувань і які входять до «груп ризику», можуть бути залучені до участі в кримінальному провадженні й дати показання, що викривають підозрюваних у вчиненні злочинних екстремістських дій, у разі забезпечення їхньої безпеки в рамках проведення тактичної операції «Захист потерпілого», в тому числі в умовах проведення допиту під час досудового розслідування в судовому засіданні (в порядку, визначеному в ч. 1 ст. 225 КПК України). Важливим позитивним фактором є також залучення до справи адвоката як представника такого потерпілого, що є додатковою гарантією повного використання останнім своїх прав.
Перелік основних питань, на які під час допиту дає відповіді потерпілий, становить три групи, спрямовані на отримання даних щодо особи самої жертви; інформації про обставини події, яка є предметом розслідування; даних про аналогічні події, які могли мати місце в «групі ризику», до якої належить потерпіла особа.
Література
2.Злочини на ґрунті ненависті: новий кримінальний феномен світового суспільства. Науково-практичне видання / за заг ред. Дж. Перліна. - Львів: Астролябія, 2011. - 524 с.
3.Присяжнюк Т.І. Потерпілий від злочину: проблеми правового захисту / Т.І. Присяжнюк. - К.: Центр учбових програм, 2007. - 240 с.
4.Бояров В.І. Криміналістична класифікація криміналь- но-караних проявів екстремізму / В.І. Бояров // Вісник Академії адвокатури України: наук. журн. / Акад. адвокатури України. - К.: ВЦ Акад. адвокатури України, 2015. - Т 12. - № 2 (33). - С. 210-216.
5.Косякова М.Е. Правовая превенция политического экстремизма: институционально-технологический аспект: авто- реф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 23.00.02 «Политические институты; этнополитическая конфликтология; национальные и политические процессы и технологии» / М.Е. Косякова. - Ростов-на-Дону, 2008. - 27 с.
6.Пиджаков А.Ю. Борьба с политическим экстремизмом и терроризмом: Проблемы изучения / А.Ю. Пиджаков // Правоведение. - 2003. - № 3 (248). - С. 234-244.
7.Бояров В.І. Загальні положення проведення на досудовому слідстві тактичної операції «захист свідка» / В.І. Бояров // Вісник Запорізького національного університету. Серія «Юридичні науки»: збірник наукових статей. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. - № 1. - С. 207-210.
8.Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 51.
9.Ахмедов УН. Доказывание мотива национальной или расовой ненависти или вражды по делам о преступлениях против жизни и здоровья: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Ун. Ахмедов. - Воронеж, 2008. - 26 с.
10.Капица В.С. Расследование преступлений против жизни и здоровья, совершенных по мотиву национальной, расовой, религиозной ненависти или вражды: автореф. дисс. . канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика, судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В.С. Капица. - Краснодар, 2009. - 25 с.