Вдосконалення сучасного конституціоналізму шляхом перетворення конституції: окремі термінологічні питання
Коли конституція відрізняється справжньою стабільністю, ймовірним і оптимальним варіантом її розвитку стає адекватна (тобто не породжує порушень) реалізація конституційних положень у поточному законодавстві та рішеннях правозастосовних органів. Якщо ж незмінність конституції штучно підтримується верховною владою, то така стабільність є тільки зовнішньою. В умовах, коли стабільність конституції починає заважати суспільному розвитку, а її окремі норми виявляються нежиттєздатними, рано чи пізно постане питання про внесення до конституції змін і навіть її перегляд.
Перехідним етапом між адекватною реалізацією конституції та її текстуальними змінами є «перетворення» основного закону. Найчастіше «перетворення» є показником віддаленості окремих норм конституції від реальності й одночасно способом послаблення їх фіктивності. Саме такий гнучкий, проміжний шлях розвитку української Конституції як «перетворення» спостерігається в сучасний період. Іншими словами, Конституція України, зберігаючи формальну стабільність, фактично починає її втрачати. Отже, стабільність Конституції України набуває уявного, декоративного характеру.
Окремі аспекти досліджуваного питання були предметом досліджень ряду українських та зарубіжних науковців. Так, зокрема, власне поняття «конституційного перетворення» розглядалося в працях: В. Тертички, О. Кучеренко, П. Фріса, І. Арістової та ін. Питанням природи та змісту конституційно-правових реформ у свій час займалися: В. Погорілко, В. Федоренко, Ю. Тодика, І. Гладуняк, А. Медушевський та ін. Автор ставить собі за мету розкрити суть поняття та зміст перетворення конституції, використовуючи підходи ряду українських та зарубіжних конституціоналістів.
Спроби убезпечити конституцію від занадто частих змін у ряді випадків служать причиною для відміни конституції і прийняття нового основного закону в звязку з тим, що в результаті зміни соціально-політичної дійсності в державі чинність існуючої конституції не можлива. У звязку з цим слушним видається вислів відомого вченого-правника М. Коркунова, який зазначав, що «всяка спроба, яка штучно встановлюється, формами і термінами затримати зміну державного ладу повинна бути визнана абсолютно неспроможною. Зміна державного ладу не є справа чийогось особистого свавілля, а виробляється дією мінливих обставин суспільного життя. Нові, сильні запити суспільства, що розвивається, завжди подолають суперечну їм букву закону, а складні, повільні форми зміни конституції в практичному результаті тільки примножать випадки насильницьких державних переворотів».
Таким чином, можемо стверджувати, що конституційна практика, яка стрімко розвивається з часу прийняття в 1996 р. Конституції України, свідчить про те, що трансформація конституційних норм може відбуватися і без формального вторгнення в текст Основного Закону. Іншими словами, спостерігається своєрідне «перетворення» Конституції України - суттєва зміна дійсних конституційних положень. При цьому «перетворення» являє собою реальну альтернативу текстуальним змінам чинної Конституції (внесення змін та доповнень, перегляд).
Отже, своєрідною і майже не дослідженою формою розвитку вітчизняного конституційного законодавства є його «перетворення». Найбільш виразно ця форма розвитку проглядається на прикладі Конституції. При цьому в якості одного із способів «перетворення» Конституції виступає чинне поточне законодавче регулювання. «Перетворення» є не тільки шляхом розвитку Основного Закону, а й формою розвитку конституційного законодавства в цілому. Тенденції «перетворення» Основного Закону символізують напрямки розвитку поточного конституційного законодавства України. При цьому слід зауважити, що питання «перетворення» Конституції більшою мірою було досліджено в працях ряду зарубіжних вчених-правників, у першу чергу конституціоналістів та теоретиків у Російській Федерації. Що стосується України, то практика застосування «перетворення», в тому числі і щодо Конституції України, вкрай слабо використовується. У звязку з цим далі мова піде про природу, фактори, види, межі, зміст і тенденції такої форми розвитку Конституції, як «перетворення». конституція юридичний текстуальний
Є. Анічкін визначає: «Перетворення, як зміна, може бути текстуальною та нетекстуальною». Як відомо, Конституція України передбачає один вид текстуальної модифікації - внесення змін (Розділ 13 Конституції України). Нетекстуальна зміна Конституції України здійснюється у вигляді «перетворення», тобто зміна змісту окремих положень Конституції без формального вторгнення в конституційний текст. «Перетворення» Конституції України здійснюється, головним чином, через розвиваючі її приписи поточне законодавство та рішення Конституційного Суду України.
Вважаємо, що за своєю суттю «перетворення» Конституції України являє собою сукупність фактів, що символізують процес її нетекстуальної модифікації. Іноді в науковій літературі поняття «перетворення» Конституції замінюється такими аналогічними за змістом категоріями, як «змістовний розвиток», «повзуче реформування», «еволюційне читання», «мовчазне перетворення». У деяких дослідженнях сукупність текстуальних та нетекстуальних способів модифікації Конституції обєднується поняттями «удосконалення», «реформування», «трансформація».
Отже, «перетворення» - це «велика зміна». У словнику В. Даля дієслово «перетворювати» означає «переробляти заново, влаштовувати знову, інакше, в іншому порядку, утворювати на інший лад». Як видно, досліджуване поняття за змістом є універсальним і не має початкової юридичної спрямованості. Але в будь-якому випадку «перетворення» означає істотно змінювати, адаптувати, метаморфози в будь-якому обєкті або явищі. Сучасні вчені-юристи пристосували дану категорію для позначення нетекстуальних змін конституції взагалі.
Разом із тим, ще на межі ХІХ-ХХ ст. поняття «перетворення» було введено в науковий обіг і досліджувалось німецьким вченим-правознавцем Г. Еллінеком, який під «перетворенням» конституції розумів «ті зміни, які залишають її текст у колишньому вигляді та викликаються фактами, не повязаними неодмінно з наміром провести таку зміну, або з усвідомленням, що останнє обовязково відбудеться». З посиланням на Г. Еллінека про перетворення конституції говорить А. Бєлкін, про «перетворення конституційних норм» говорить також Н. Бондар. Дослідженню цього терміну присвячена дисертаційна робота Є. Анічкіна. Існування вказаного терміну підтверджує й С. Авакян, який, незважаючи на негативне ставлення до подібного способу зміни конституційних норм, підтверджує, що поняття «перетворення конституцій» є одним з найчастіше використовуваних понять у сучасній науці конституційного права.
Ідея «перетворення» конституції була відома деяким вітчизняним ученим дореволюційного періоду. Незважаючи на те, що спеціальні дослідження даного явища відсутні, авторами на прикладі зарубіжного досвіду демонструвалися можливі способи та перспективи нетекстуальної модифікації конституцій. Так, характеризуючи конституцію у формальному сенсі слова, О. Тарановський писав, що вона «всюди наповнюється деякими звичайними законами, що мають по суті конституційне значення, і, що найголовніше, доповнюється суспільною звичкою.
З часу прийняття в 1918 році першої Конституції РРФСР конституційний розвиток країни також зазнав певного перетворення основних законів. Це було помічено рядом дослідників, які виділили в якості керівного способу саме «перетворення» радянських конституцій. Зокрема, В. Дябло виділив і проілюстрував прикладами три групи перетворень Конституції СРСР 1924 року: по-перше, зміни, що складаються в перерозподілі компетенції Союзу РСР між різними союзними органами, по-друге, зміни, що встановлюють нові державні органи, не передбачені конституцією або наділяють конституційні установи новими функціями, по-третє, зміни в розмежуванні компетенції між Союзом РСР і союзними республіками. Проте зміна змісту окремих конституційних норм за допомогою судового тлумачення заперечувалося як буржуазний пережиток, що не властивий радянському устрою.
«Перетворення» основних законів відоме й зарубіжним країнам, що визнається дослідниками конституційного права. Так, І. Алебастрова висуває та обґрунтовує тезу про те, що в США «поширилося вільне (конструктивне) тлумачення Конституції Верховним судом країни, що нерідко базується ... на спробах виявлення принципів, з яких виходили батьки-засновники при розробці тих чи інших норм Конституції, та встановлення напрямків трансформації їх змісту в сучасних умовах». Практика «широкого тлумачення» Верховним судом США національної Конституції була розглянута також у роботах Ю. Юдіна, Ю. Шульженко.
Однак стосовно чинної Конституції України досліджуваний феномен сприймається в науковому середовищі неоднозначно. Прихильники текстуальної модифікації Конституції оцінюють думки про те, що відбувається «перетворення» Конституції як спірні або неправильні в принципі. Другі ставляться до такого шляху розвитку Основного Закону стримано. Треті, навпаки, вважають, що оптимальним варіантом розвитку Конституції в сучасних умовах виступає саме «перетворення». В деякій мірі ця установка обумовлена позицією окремих політичних сил - прихильників недоторканності діючої Конституції: «... у нас добра Конституція» і «... зміна Конституції не представляється невідкладним і першочерговим завданням», «ресурси Конституції далеко не вичерпані. І про це повинні памятати ті, хто намагається спекулювати на темі можливих змін до Основного Закону».
Вченими справедливо обґрунтовується необхідність максимального використання закладеного в чинній Конституції потенціалу і, як наслідок цього, забезпечення стабільності всієї правової системи України.
Враховуючи формально-юридичні недоліки Конституції України і зміни суспільно-політичної ситуації в країні з часу її прийняття, видається, що найбільш правильним і спокійним варіантом є не радикальне або часткове реформування нашої Конституції, а її поступова і обережна адаптація до суспільних змін. Використання цього варіанту дозволить послабити фіктивність формальної Конституції України і в той же час посилить її адекватність фактичної Конституції. У звязку з цим слід погодитися з думкою В. Зорькіна, згідно з якою Конституцію як джерело наявних знань «слід не правити, а інтерпретувати» .
Усе вищесказане має безпосередню причетність до посилення стабільності Конституції. З моменту прийняття Конституції України 1996 року і до сьогодні чути заклики про зміни повноважень Президента України, перегляд положень Конституції щодо власності, компетенції Верховної Ради України, а то і взагалі прийняття нової Конституції. Це не що інше, як черговий прояв намагання певних політичних сил, які прагнуть влади, перекроїти Основний Закон «під себе». Подібне спостерігалося і раніше, коли на початку 90 років у Конституцію УРСР були внесені зміни. Ці зміни, тим не менше, не зміцнили основи конституційного ладу і не тільки не стали на перешкоді конституційній кризі, але в чомусь, можливо, навіть сприяли їй.
Додамо, що можна не тільки інтерпретувати, а й «добудовувати» конституційну будівлю за допомогою прийняття необхідних законів. До того ж, «перетворення» у порівнянні з текстуальною модифікацією конституції має певні переваги, до числа яких, на нашу думку, відносяться гнучкість (пристосовність до постійно змінюваних обставин); оперативність; порівняно висока ймовірність уникнення соціально-політичних катаклізмів, що часто супроводжують реформування конституції.