Еволюція образу Богородиці у гимнографії східної церкви

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,61 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-31
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Еволюція образу Богородиці у гимнографії східної церкви















Еволюція образу Богородиці у гимнографії східної церкви


Сиротинська Н.І.

Стаття присвячена розгляду історичного шляху розвитку греко-візантійської гимнографії. Досліджується тема жінки у давніх культурах, вершиною яких став християнський образ Богородиці. Підкреслюється складна структура гимнографічних богородичних текстів, які формувалися на основі елементів музично- поетичних засад давніх культур, передовсім, іудейської, грецької та сирійської. У гимнографії Східної Церкви ця тема наповнилася яскравими музично-поетичними формами, що згодом перейняла Українська Церква. На цій основі богородична тема глибоко закорінилася в українській музиці і стала провідною у національній культурі.

Ключові слова: образ Богородиці, візантійська гимнографія, літургійний спів, сакральні піснеспіви, монодія.

Постановка проблеми. Дослідження найдавніших сторінок музичного мистецтва України є важливим кроком у ствердженні базисних основ національної культури. В цьому поступі важливою складовою є давня монодій- на практика церковного співу, осердям якого є чисельний гимнографічний репертуар, адаптований разом із християнським обрядом Східної Церкви. На цьому тлі виразно виділяється богородична гимнографія, простежувана крізь століття в процесах передачі духовного досвіду багатьох поколінь, проте недостатньо осмислена в контексті тяглості еволюції образу Пресвятої Діви від найдавніших культових обрядів до християнського богослужіння. Зазначена проблема і тепер не втратила своєї актуальності, оскільки дискурсивне поле потребує як спільного істори- ко-культурного й мистецтвознавчого вирішення,так і богословських студій. В такий спосіб увиразнюються шляхи трансформації образу Богородиці від архаїчних тем жінки та материнства до Пресвятої Заступниці роду людського.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Представлена стаття враховує корпус досліджень гимнографії узагальнюючого характеру В. Василика, Є. Верещагіна, М. Йовчевої, О. Кожушного, Л. Матейка, М. Моміної, М. Мурянова, Нечунаєвої, В. Перетц, Р. Піккіо, Г. Прохорова, Г. Роте, Кр. Станчева, С. Темчіна, Л. Таруашвілі, Л. Щеголева, В. Яґіча та ін., які увиразнюють полісемантичну складність півчого літургійного репертару. Вагоме місце відведено літературознавчим дослідженням М. Гаспарова, Л. Довгої, влад. Ісіченка, Е. Курціуса, Д. Ліхачова, Г. Нудьги, М. Сулими, Б. Успенського, І. Франка, Н. Фрая, Фрейденберг, В. Щурата, в яких приділяється особлива увага богородичній образності в контексті давньої української літератури.

Особливе значення для дослідження теми мають студії О. Матушек, о. П. Крипякевича, Н. Серьогіної, Л. Цюпи, які вивчали еволюцію розвитку жанрів та символіку богородичної гим- нографії.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Серед вищезазначеного корпусу досліджень бракує праць, які б узагальнили трансформацію образів жінки та материнства в контексті історичної перспективи розвитку культової обрядовості від архаїчних вірувань до християнської богословії. гимнографія християнський богородиця

Мета статті. У контексті зазначеного важливо розглянути з різних перспектив риси інтерпретації богородичної образності в історико-куль- турному аспекті, її динаміку та синкретизм внутрішніх значень.

Виклад основного матеріалу. У християнському богослужінні Східного Обряду визначальне місце займає почитання Пресвятої Богородиці, про що свідчить чисельний корпус богородичної гимнографії. Прослава образу Пресвятої Матері та молитовне звернення до Неї з проханням про заступництво звучить у кульмінаційних і заключних розділах різних літургійних жанрів, великих та малих циклів чи окремих служб, а особливо повнозвучно у двунадесяті богородич- ні празники Різдва Богородиці, Введення в храм, Благовіщення та Успення. Багатство репертуару богородичних піснеспівів можна легко уявити за їх чисельною перевагою у добовому богослужбовому циклі.

Нове розуміння сутності богородичних гим- нографічних текстів знайшло своє відображення у працях о. Петра Франца Крипякевича, який дослідженню цієї теми присвятив окрему габілі- таційну працю «Про Богородичну гимнографію у Грецькій Церкві» [7]. Використовуючи методи історико-порівняльного та джерелознавчого досліджень і вибудовуючи жанрову піраміду візантійської гимнографії, Крипякевич розшукував, систематизував і досліджував богородичний репертуар, наголошуючи на особливому значенні цих піснеспівів у християнській літургійній практиці.

Глибше знайомство із яскравою символікою культу Богородиці засвідчує її глибоке закорі- нення у прадавніх культурах. Вже в первісних обрядах поступово виокремлювався і формувався образ жінки як зачинательки і хранительки роду. Жінка у своїй плодовитості ототожнюється з Magna Mater Deorum - Великою Матірю богів: Ізідою в Єгипті, Іштар Ману на берегах Євфрату, Астартою в Сирії, Кібеллою в Малій Азії, Дургою в Бенгалії, Геєю у греків. Велика Мати царює в горах і лісах, на морі і джерелах, вона має владу над життям і смертю. Тому дітонародження було священною функцією, а жінка прирівнювалася до плодовитої землі [5, с. 155]. На цій основі укладалася й багата міфологія, де виокреслювалися виразні лексичні системи, що поступово трансформувалися в архетипи - мігруючі й проникаючі у сакральні тексти різних народів.

Найвиразніше відображення жіночого образу проявляється у релігійній свідомості, представленій у міфології найдавніших культур. Так, однією з верховних богинь Єгипту була Ізіда, епітети імені якої були настільки численними, що в ієрогліфах вона фігурувала під імям «багато- іменна» або «тисячеіменна». Величний ритуал Із- іди - це жерці з тонзурами, утренні і вечірні богослужіння, дзвоніння, кроплення святою водою, урочисті процесії. Все це у багатьох відношеннях нагадувало пишну обрядовість християнства, як наприклад, зображення Ізіди, яка годує грудьми немовля Гора, що апелює до майбутнього образу Мадонни з немовлям. Властиво, саме єгипетське мистецтво привернуло увагу до такого глибоко людського почуття як материнство і підняло його на найвищий щибель, уособлюючи його в образі Ізіди з немовлям. Невипадково відомий київський літургіст Михайло Скабалланович вважав, що саме з Єгипту християнство запозичило найважливіші обрядові елементи [10].

Не менш цікавим є відображення жіночості в релігіях Вавілону, Сирії і Фінікії, які мають дуже близьке коріння своїх вірувань. Великою повагою огортається культ богині Іштар (у західних семітів Астарта) - небесної цариці і володарки землі, матері плодючості і всіх творінь [1, с. 446]. Зазначимо, що вавілонська релігія, як і єгипетська, відіграла відчутну роль у формуванні юдейської релігії, де у пророчих книгах вимальовуються виразні і сильні жіночі постаті. Згадаймо також священний символ Астарти - золотого голуба, що у Святому Письмі став передвісником порятунку Ноя та символом Святого Духа, вперше обявленого під час хрещення Ісуса Христа (Мт. 3, 16).

Священне поклоніння жіночому началу виразно формувалося і в обрядах Індії, де виникло унікальне поняття про Шакті - божественну енергію жіночої природи, за допомогою якої великий Брахман здійснив сотворене. Шакті вважається відданою захисницею віруючих, а також матірю божественних дітей, проте її шлюб з богом Шівою визнається як містичний, оскільки богиня перебувала у дівстві, зберігаючи духовний образ без жодного натяку на чуттєвість і земну любов.

Величезний пантеон богів створила також і грецька культура, де вирізняється багато жіночих постатей [12, с. 505]: Гера - богиня шлюбу і дітонародження, Артеміда - богиня плодючості, Афродіта - богиня любові, Гестія - хранителька сімейного вогнища [9, с. 191], Атена-Паллада - богиня мудрості та інші, проте найсильнішим виявився культ Деметри - богині матері-землі. Деметра володіла тим, чого не мали інші боги - таємничою міццю відродження природи і силою безсмертя, містерії її культу претендували на те, щоб назватися звісткою про спасіння за межами земного життя [8, с. 50].

Виразність міфічних образів у своєрідному поєднанні антропоморфних рис із космічними, забезпечило можливість їх використання в поетичній творчості у різному контексті. Так, стосовно теми зачаття виразно проявляється міфологічний образ матері-землі, матері-неба в їх астрально-хтонічній сутності. При цьому вио- креслюється аспект дивовижності і непорочності події, що створило цілий ряд яскравих поетичних образів. Якщо, наприклад, в індійській міфології зустрічаємо зачаття від вогняного блиску, в Греції від золотого дощу, то в Євангелії - від Святого Духа, а етимологія останнього в юдейському ігрецькому варіянтах прочитується як «вітер» чи «подих».

Про порятунок від діви, який зійде з неба задля спасіння народу йдеться, зокрема, в ІУ-ій еклозі «Буколік» Вергілія, де свідченням давніх пророцтв про повернення Золотого віку (Сатурнового царства) є справедлива Діва Астрея, яка народить божественне немовля [3, с. 53]. Кульмінацією образу жінки в обрядовій та суспільній функціях стало передання Старого Завіту, де у хроніках життя юдейського народу виокремлювалися славетні жіночі постаті. На таких прикладах демонструвалася не лише їх вагомість в історії Спасіння, але й підкреслювалися ті риси характеру, які сукупно в досконалій формі проявилися в образі Діви Марії.

Переломова доба у Старому Завіті розпочинається прославною піснею Маріам, що прозвучала в момент переходу ізраїльтянами Червоного моря і символізувала початок важких випробувань, котрі гартували дух вибраного народу і навчали повної довіри Господеві. Саме це й стало основою майбутніх випробувань для наступних поколінь, серед яких вагоме місце відводилося жінкам - праматерям Марії [2, с. 23].

Одним із перших яскравих образів Старого Завіту є Девора (кн. Суддів), яка стала символом духовної сили юдейського народу. Її наступницею стала Рута, яка врятувала від забуття рід своєї свекрухи. Це символізувало майбутнє народження Спасителя, який врятував свій народ від загибелі. Книга Рути змінюється двома наступними - Юдити й Естери. Юдита, що буквально означає «єврейка», демонструє неабияку мужність, рятуючи місто Ветилу від облоги аси- рійців. Естера, імя якої перекладається як «зірка», символізувала світло, що прокладає шлях у майбутнє юдейському народові. Будучи обрана царицею, Естера не забула свого походження і врятувала свій народ від смерті, покладаючись на силу молитви і віру в Господа.

Святі Отці вважали, що Богородиця є свідченням першого обоженого людського буття, в якому сповнилося покликання людського роду і світу, і в цьому її найвища перемога. Для того, щоб обожити Творіння і був створений світ, а на прикладі Пречистої Діви ця мета досягається вповні - Марія стає архетипом прообразу звершення світу. Пресвята Богородиця Одигітрія (в перекл. Та, що прокладає шлях) прокладає шлях Церкві й людству, Пресвята Діва першою йде за Господом і всі слідують за нею, а коли Христос рятує світ, то саме Божа Матір охороняє і привносить в нього «умиленіє», відкритість Благодаті. Вона є вогненним стовпом, що веде до Нового Єрусалиму і перша проходить через смерть, тому й у каноні, який звучить у час смерті християн передовсім звертаємося до заступництва Пречистої [5, с. 206].

Аллюзії старозавітніх символів знаходимо у візантійській гимнографії: столпъ ціломудрїя одушевленъ, (стих. хвалітня, Різдво Богородиці), родимися жезлъ от него же цвгтъ Христосъ прозябе (сідальна по полієлею, Різдво Богородиці), Закона новаго, богописанную скрижаль (тропар 5 пісні канону празника свв. Йоакима і Анни), пронареченная скинїя (тропар 7 пісні канону на Різдво Богородиці), съниде яко дождъ на руно, въ утробу твою Господь (богородичен по 4 пісні канону Симеону столпнику), Гору юже провиді Дашилъ, из нея же несікомшй камен вірш отсі- чеся Христос (богородичен по 6 пісні 2-го канону Симеону столпнику), Се несікомая Гора, от камене неплодна, осгченъ Камень плодородит мысленный (тропар 3 пісні канону предпр. Різдва Богородиці), Пророци тайно вкупі веселятся: юже бо предвидіша образні, во древних родіх: Купину и стамну, и Жезлъ, облакъ, Дверъ, и Престолъ, и велїю Гору: раждаєтъ днесь (Різдво Богородиці), Доброту тя Іаковлю, и ліствицу небесную, по ней же Господь съниде на землю (стихира на Господи воззвах на Покрову).

Впродовж тривалого розвитку богородичної теми у гоміліях та працях богословів, за час формування богородичних празників та їх гимногра- фічного репертуару творився новий образний світ, що тісно повязував Старий Завіт з Новим. В цьому контексті по-новому прочитувалося значення Богородиці у екзегезі Святого Письма, відзначалося богословами і втілювалося у гимно- графії. І одним із найважливішим акцентів було наголошення на вільному виборі Пресвятої Діви. Саме можливість вибору є знаком особливого ставлення Господа до свого творіння, тож невипадково у проповіді на Благовіщення Микола Ка- васила підкреслює: «Бог бажав, щоб Мати народила Його так само добровільно як і Він втілився добровільно» [6, с. 238]. Про подібний принцип синергізму Бога і вільної волі людини йдеться у св. Йоана Дамаскіна: «Бути Матірю Сина Божого - це для Марії благодатний дар, який передбачає її вільний вибір, як моральний подвиг з її боку» [4, с. 231]. Тож вибір Богородиці є свідченням спасіння людини за її власним бажанням, знаком заклику Бога до співдії, до шляху, впродовж якого людська воля багато разів випробовується і гартується. Йдучи через покоління старозавітніх праведників, шляхом багатьох очищень і освячень, помисел Божий сягнув вершини в особі Святої Діви, яка обрана Господом і віддана Йому, вповні сповнила своє призначення, а тривалий період розвитку та трансформацій образу, сприяв шліфуванню його змістовності і музично-поетичної виразовості. Про це дотепер свідчить великий корпус гимнографії Східного обряду, що стала наріжним каменем богослужін-

ня Української Церкви. На цій основі вибудовувалося християнське мистецтво Княжої доби, розбудовувався півчий літургійний репертуар, виникали національні типи літургійних збірників, закладався міцний фундамент української літургійної музики.

Висновки і пропозиції. Дослідження шляхів формування обємного корпусу богородичної гимнографії вибудовує цілісну напрямну істори- ко-культурного процесу, зануреного у глибини архаїчного мислення ранніх цивілізацій. На ційоснові образ Богородиці постає не відокремлено, а навпаки, як кульмінація тривалого розвитку суспільного мислення, задивленого у досвід минулого і потенційно відкритого для сучасного інтертекстуального прочитання. В цьому криється глибоке проникнення богородичної образності за межі конфесійного контексту, зокрема, у літературу. Це повязано, насамеперед, із широким асоціативно-смисловим полем образу Діви Марії, що передбачає множинність авторських трансформацій і повсякчасну актуальність.

Список літератури

1.Богин И. Женственность в религиях, мифологиях и истории / Игорь Богин // Бог. Вселенная. Смысл. - Москва 2000. - 736 с.

2.Бычков В. АеБЇЬеїіеа раїгиш. Эстетика отцов церкви / В. Бычков. - Москва: Изд-во «Школа», 1995. - 593 с.

.Верґілій. Буколіки. Ґеоргіки. Малі поеми / перекл. Андрій Содомора. - Львів: Літопис, 2011.

.Дамаскин И. Слова на богородичные праздники / Иоанн Дамаскин // Творения преподобного Иоанна Дама- скина / Перевод и комментарий М. Козлов, Д. Афиногенов. - Москва: Изд-во «Мартис», 1997.

5.Евдокимов Е. Женщина и спасение мира / Е Евдокимов. - Минск: Лучи Софии, 1999. - 267 с.

6.Кавасила Н. Три слова / Николай Кавасила // Патристика. Труды Отцов Церкви и патрологические исследования. - Нижний Новгород: Изд-во «Христианская библиотека», 2007. - С. 213-256.

.Крипякевич П., о. Про Богородичну гимнографію у грецькій Церкві / о. Петро Крипякевич / переклад Андрій Содомора // Калофонія. Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії, - Львів, 2010. - Ч. 5. - С. 114-166.

.Мень А. Дионис. Логос. Судьба / А. Мень. - Брюссель, 1992. - 396 с.

.Надь Г. Греческая мифология и поэтика / Москва: Прогресс-Традиция, 2002. - 432 с.

10.Скабалланович М. Толковый Типикон / Михаил Скабалланович. - Київ, 2010. - Вип. 1. - 494 с.

11.Топоров Н. Исследования по этимологии и семантике / Н. Топоров. - Москва, 2006. - Т. 2, (кн. 1). - С. 596.

12.Фрейденберг О. Миф и литература древности / О. Фрейденберг. - Москва, 1998. - 800 с.

Похожие работы на - Еволюція образу Богородиці у гимнографії східної церкви

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!