Гуманізація впровадження ювенальної практики на засадах громадянського суспільства
В Україні через системну кризу економіки більшість сімей часто стикаються з низкою проблем, які безпосередньо відображаються на їхніх дітях. Ці проблеми створюють наступні чинники: економічний - складне економічне становище сімей викликає неможливість забезпечення дітей всім необхідним, проведення змістовного дозвілля, оздоровлення і т.д; психологічний - порушення емоційного звязку між батьками і дітьми, нереалізована або реалізована незначною мірою потреба дітей у прихильності батьків, виховний - діти здебільшого наслідують модель поведінки, які демонструють батьки, іноді навіть не усвідомлюючи цього; комунікативний - через власну сім'ю дитина вчиться сприймати навколишнє середовище, одночасно виступаючи членом внутрішньосімейної комунікації.
Саме з огляду на проблеми, створені вказаними чинниками, постає необхідність захисту дітей шляхом убезпечення їх від негативного впливу суспільства, створення комфортних умов для розвитку особистості, запобігання вчиненню ними правопорушень. Інститут ювенальної юстиції сприяє збереженню традиційних цінностей суспільства і водночас є відповіддю на вимоги часу.
Будь-яке явище, що входить у суспільне життя, стикається з чималою кількістю перешкод. Не стануть винятком і нововведення, повязані з процесами побудови в Україні громадянського суспільства. Для українського суспільства сьогодні стали характерними такі негативні явища: а) пасивність населення, яка стосується майже усіх сфер життєдіяльності людини. Така пасивність стала результатом неефективної політики держави, недотримання основних прав та свобод людини і громадянина, непрозорої діяльності державних установ та органів; б) залучення до громадської діяльності незначної частини населення. Сьогодні дуже мало людей є членами громадських організацій, метою яких є контроль за діяльністю державних органів; недопущення порушення, захист і відновлення прав та інтересів громадян; підвищення рівня правової культури населення; в) неефективна державна політика, що проявляється у затягуванні реформ, їх невідповідності реальним економічним і соціальним потребам переважної більшості населення; г) низький рівень морально-етичних цінностей більшої частини населення та відсутність цінностей, які б слугували базою для обєднання людей. Для створення власної системи цінностей людині необхідно постійно розвиватися, вдосконалювати свої вміння та навички відповідно до вимог часу, щоб адекватно сприймати нововведення та, опираючись на власну систему морально-етичних норм, прийняти або не прийняти його; д) поліетнічність та полікультурність населення України, що проявляється у дещо відмінному ставленні до тих чи інших явищ і понять, пріоритетному значенні різних цінностей.
На нашу думку, обєднавчим фактором тут повинна стати законодавча база, яка виступатиме регулятором суспільного життя. Однак вже двадцять п'ять років приймаються закони, які є далекими від досконалості та гарантують рівність усім громадянам лише на папері. Про це свідчать як дані соціологічних досліджень щодо рівня довіри громадян до державних інституцій, так і аналіз рішень судів, які в аналогічних справах часто виносять цілком протилежні рішення.
Однак попри не надто втішні статистичні дані, отримані внаслідок численних опитувань громадської думки, М.П. Требін робить висновок, «що процес формування громадянського суспільства в Україні здійснюється, але повільно. Слід більше уваги приділяти формуванню та розвитку його основних складових, забезпеченню прав і свобод громадян, створенню всебічних умов для розвитку особистості».
Зрозуміло, що громадянське суспільство не може постати на порожньому місці просто завдяки бажанням певної групи людей. Для його формування необхідний фундамент, на якому впродовж певного часу закладатимуться основи для нового громадянського суспільства. Цими засадами повинні стати: верховенство права; охорона природних прав людини та її громадянських свобод; взаємна відповідальність держави і людини; рівність перед законом усіх громадян; плюралізм; особиста свобода людини; чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; публічність діяльності влади; обмеженість сфери діяльності влади; загальна проінформованість населення про стан справ у державі; наявність ефективної системи захисту порушених прав людини і громадянина; наявність форм контролю за дотриманням закону всіма громадянами та ін.
Однією з основних ознак правової держави є дотримання принципу загальної рівності перед законом. Тобто усі люди, незалежно від соціального стану, походження, кольору шкіри, віросповідання, сексуальної орієнтації, визнаються рівними перед законом, а надання певних переваг за наявністю або відсутністю однієї з цих ознак суворо заборонено законом.
Саме визнання державою принципу рівності вимагає від неї створення системи контролю за дотриманням закону усіма громадянами без винятку, починаючи від президента і закінчуючи неповнолітніми громадянами. На законодавчому рівні повинні бути створені та запроваджені у дію форми контролю. Для пересічних громадян це повинні бути вимоги дотримання норм і приписів нормативно-правових актів, а для представників влади та місцевого самоврядування до цього ще слід додати практику звітування про виконану роботу за певний період та громадський контроль за їх діяльністю.
Визнання категорії рівності однією із засад громадянського суспільства є неможливим без усвідомлення цінності категорії плюралізм, тобто визнання за людиною права мати власну точку зору часто відмінну від поглядів більшості. Плюралізм є виразником різноманітності та неоднорідності суспільства. З точки зору права плюралізм визначає можливість регулювання поведінки людини нормами як державного, так і звичаєвого права. Врешті решт, сьогодні всі розуміють значення та цінність свободи для людини, однак гарантувати особисту свободу може та держава, в якій цінність людини визнається не тільки як принцип, записаний у нормативно-правових актах, а й розроблено ефективний механізм його дії.
Основною умовою розвитку суспільства є його постійне вдосконалення, пошук нових способів покращення життя людей та всеохоплюючий динамізм. Певні напрацювання у сфері становлення в Україні громадянського суспільства наше законодавство вже має. Якщо проаналізувати зміни та нововведення, які відбулися в Україні впродовж останніх років, то ми не знайдемо жодної сфери суспільного життя, якої б вони не торкнулися. Одні галузі зазнали більших змін, другі - менших, але всі ці зміни мали на меті наблизити життя пересічного українця до світових стандартів, гарантуючи дотримання прав і свобод людини та громадянина.
Темп сучасного життя, реалії сьогодення вимагають уведення в дію ефективної системи захисту прав та інтересів дитини. На сьогодні такою системою є ювенальна практика, яка одночасно виконує функції захисту дітей щодо яких вчиняється чи вчинено злочин, судові функції відносно дітей, які перебувають у конфлікті з законом, та функцію ресоціалізації таких дітей. ювенальний правопорушення юстиція суспільний
Однак з огляду на проблеми, які все ще існують в українському суспільстві, судова система потребує нагального реформування, а правоохоронна - продовження вже розпочатих реформ. Необхідність проведення реформ викликана не лише вимогами світового співтовариства задля гарантування Україні членства у Європейському Союзі, надання безвізового режиму, а й безпосередньо українським суспільством, яке більше не хоче жити за старими правилами, вибірково користуючись правовими нормами та приписами.
Поліція та суд сьогодні, на жаль, сприймаються громадянами як виключно каральні органи. Така думка побутує в суспільстві і відповідно прививається й дітям. Діти на підсвідомому рівні починають розуміти, що ані поліція, ані суд не зможуть захистити їх, припинити порушення їхніх прав, свобод, інтересів або відновити вже порушені права і свободи.
Серед функцій, які виконує поліція, лише зрідка незначна увага звертається на одну з функцій - превентивну - тобто попереджувальну функцію. Особливо актуальною ця функція є відносно дітей: як щодо запобігання вчиненню злочинів щодо дітей, так і утримання самих дітей від вчинення злочинів. «Утримати неповнолітнього від вчинення злочину, запобігти його протиправній поведінці - це і буде однією із форм захисту прав дитини на свободу навчання, спілкування з батьками та іншим оточенням, вибору професії і здорового способу життя та розумного і корисного дозвілля.
Саме утримання дитини від вчинення правопорушення є одним із завдань ювенальної юстиції. Адже, як свідчить судова статистика [5], щорічно на розгляд судів І інстанції надходить близько десяти тисяч справ про вчинення злочинів неповнолітніми. Тобто діти вчиняють не лише правопорушення, а й злочини, за які можуть бути позбавлені волі. Саме тому, на нашу думку, особливу увагу сьогодні необхідно звернути на сферу запобігання вчиненню злочинів. Це є однією з функцій ювенальної практики.
Безсумнівно, що впровадження ювенальної практики в Україні зумовлене вимогами часу та рівнем розвитку суспільства. Основою, на якій доцільно впровадити таку практику в життя, повинен стати гуманізм як одна із основних загальнолюдських цінностей. Власне і принципи ювенальної юстиції є прямим їх вираженням у роботі з дітьми. «Принципи ювенальної юстиції - це керівні засади, ідеї-ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми можливого здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Ці принципи є узагальненим і концентрованим вираженням тих цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням ювенальної юстиції. В них втілюються загальнолюдські цінності».
Гуманізація суспільних відносин вимагає переходу від виконання каральних до охоронних та відновних функцій. Гуманізація та демократизація судового процесу, учасником якого є малолітній чи неповнолітній, повинна охоплювати: а) дотримання прав дитини, визначених законодавством; б) володіння та використання людьми, залученими до такого процесу, юридичних, психологічних та педагогічних знань; в) надання підтримки (юридичної та психологічної) як дітям, які перебувають у конфлікті з законом, так і дітям, відносно яких були вчинені правопорушення чи злочини; г) уникнення тримання дитини під вартою (за можливості); д) якщо ж уникнути тримання під вартою не вдається, то в такому випадку дитині повинні бути забезпечені особливі умови, відмінні від тримання під вартою дорослих; е) створення програм відновного правосуддя.
Запровадження ювенальної практики повинно відбуватися після розробки ґрунтовної законодавчої бази, де повинні бути враховані результати наукових досліджень, соціологічні дані та досвід впровадження і функціонування ювенальної практики в розвинутих державах. Національні законодавчі акти у цій сфері повинні відповідати перш за все вимогам Конституції України та міжнародних нормативно-правових актів у сфері захисту та реалізації прав дітей. Ще одним напрямком такої діяльності має стати розробка загальнонаціональних програм, які сприятимуть підтримці сімей з дітьми, збереженню традиційних сімейних цінностей, розвитку соціальної інфраструктури в населених пунктах різних типів, існуванню безпечного довкілля.
Створення дієвої системи органів і служб, які працюють з дітьми, - стане запорукою ефективної профілактичної роботи, наслідком якої стане зменшення рівня дитячої злочинності. Для її ефективного функціонування необхідно:
. залучати до роботи лише висококваліфікованих працівників, які мають навички роботи з дітьми;
. розробити механізм співпраці цих органів та служб із:
засобами масової інформації з метою висвітлення їх роботи, проведення розяснювальної та профілактичної роботи серед дітей;
правоохоронними органами для можливості оперативного реагування на порушення прав дітей;
батьками (опікунами) для надання допомоги у проблемних питаннях, які виникають у процесі виховання дітей. «Проблеми, повязані з вихованням, є найбільш актуальними на сьогодні, адже деякі молоді батьки не розуміють, якої шкоди вони завдають своїм дітям через «неправильне виховання», через свій поганий приклад, через свою неготовність до виконання найголовнішої функції - функції виховання дитини».
Права дитини не будуть дотримані у повному обсязі без залучення батьків (опікунів) до участі в усіх стадіях ювенального процесу. До досягнення дитиною повноліття батьки несуть відповідальність за її виховання, формування як особистості. Участь батьків (опікунів) у ювенальному процесі, учасником якого є їхня дитина, виконує два завдання. Перше - психологічне, коли дитина не почувається покинутою через проступок, який вона вчинила, а відчуває підтримку батьків (опікунів). Друге завдання полягає у значному зменшенні ризику порушення процесуальних прав дитини з боку працівників правоохоронних та судових органів.
Залучення батьків (опікунів) дитини до участі в ювенальному процесі сприятиме також певному зближення батьків і дітей, оскільки, як свідчать дані опитувань, 50% українських дітей мало спілкуються з батьками, а все наявне спілкування зводиться до запитань про оцінки в навчальному закладі, а 50% батьків не знають про проблеми дітей.
На нашу думку, ювенальна практика в Україні повинна бути впроваджена на основі гуманізму, визнанні цінності та унікальності кожної дитини, з урахуванням світових здобутків ювеналістики. Поряд із цим необхідно провести ряд заходів, спрямованих на утвердження засад громадянського суспільства в Україні, а саме: реформувати судову систему; завершити процес реформування правоохоронної системи; закріпити на законодавчому рівні засади функціонування ювенальної практики в Україні, враховуючи досвід у даній сфері розвинутих держав; органам і службам, які працюють з дітьми, необхідно проводити постійну профілактичну роботу, спрямовану на недопущення вчинення неповнолітніми правопорушень; залучення батьків (опікунів) до участі в усіх стадіях ювенального процесу; розробити дієві системи ресоціалізації дітей, які перебувають у конфлікті з законом, та реабілітації дітей, відносно яких було скоєно злочин.
На нашу думку, гуманізація правовідносин у впровадженні ювенальної практики повинна відбуватися виключно на засадах громадянського суспільства. Основними кроками, які необхідно зробити в цьому напрямку, повинні стати: реформування судової та правоохоронної систем; законодавче закріплення функціонування ювенальної практики в Україні з урахуванням досвіду у даній сфері розвинутих держав; профілактична робота органів і служб, які працюють з дітьми; залучення батьків (опікунів) до участі в усіх стадіях ювенального процесу; створення дієвої системи ресоціалізації дітей, які перебувають у конфлікті з законом, та системи реабілітації дітей щодо яких було вчинено злочин.
Основним акцентом, який необхідно зробити при проведенні реформ у судовій та правоохоронній сферах, має стати гуманізація правовідносин. Особливо це стосується роботи з дітьми. Адже розуміння дитини як найбільшої цінності матиме наслідком ставлення до неї не як до злочинця, а як до людини, яка перебуває у конфлікті з законом. Урешті, реформування судової системи у даному напрямку покликане змінити власне реакцію на злочин, вчинений неповнолітнім. Для цього за прикладом інших держав необхідно створити ювенальний суд, у якому розглядалися б справи про злочини та правопорушення, де учасником виступає дитина.